Original subtitles

ПЕРЕКЛАД ВИКОНАЛА КОМАНДА "СВІЙSUB"

Колись,

жив хлопчик на ім’я Джеймс.

Мій онук.

Дитина, яка надто рано пізнала всю вагу прощання.

Після смерті батьків він оселився в мене.

У будинку зі старого дерева, де цокали годинники.

У будинку, повному спогадів.

Та смерть — жадібна гостя.

Вона ніколи не приходить один раз.

Вона повернулася й забрала його найкращого друга.

Я бачив, як розбилося хлопцеве серце.

Тоді я...

дав собі слово:

«Ти більше нікого не втратиш».

І взявся до роботи.

Я дедалі більше часу проводив у підвалі — місці, забороненому для Джеймса.

Дні перетворилися на тижні.

Я створював щось.

Щось лише для нього.

Щось, що ніколи не скаже «прощавай»...

Щось, що ніколи не належатиме смерті.

Піноккіо.

ПІНОККІО: РОЗКУТИЙ

- Не сьогодні, дякую. - Ой, тільки не знову!

Дідусю, цьому жарту місце в пансіонаті для літніх.

Бувай, Джеймсе.

Як він тримається?

Трохи розкис, але, думаю, все буде добре.

А ти?

Тримаюся, як можу. Дякую.

- Бувайте. - Дякую, що приглядаєш за ним.

Заку, зачекай!

Одягай пальто, малий.

Трохи провітримося.

Ходімо.

Завжди важко втрачати того, кого любиш.

Спершу мама, тепер найкращий друг.

Дідусю, ти хвилюєшся,

що буде потім?

Ну, коли

ми помремо?

Я хвилююся лише за тебе.

Я просто... хотів,

щоб Зак досі був тут. Усе вже не так.

Може, він і досі тут.

Я вірю, що те, що робить тебе тобою,

лишається і переходить у все довкола.

А Дадлі каже, що це все нісенітниці.

А ще Дадлі длубався в носі та їв шмарклі.

Поглянь угору.

Що бачиш?

Купу зірок?

Є більше речей на небі й землі, Гораціо,

ніж сниться у твоїй філософії.

Це означає, що життя сповнене безмежних можливостей.

Дідусю, все гаразд?

- Тобі добре? Може... - Так. Не хвилюйся.

Точно?

Авжеж.

Нам уже час додому.

Завтра я покажу тобі дещо надзвичайне.

Виходь, я маю з тобою поговорити.

Подумай. Більше нічого не пам’ятаєш?

Джеймсе?

З ким ти розмовляєш?

Спускайся. Я хочу тебе з кимось познайомити.

З кимось?

Ходи. Ходи.

- Це воно бігало нагорі? - Мабуть, він.

Де він?

Он там.

Гадаю, він соромиться.

Виходь-но.

Познайомлю тебе де з ким.

Це хлопчик, про якого я говорив.

Так, він.

Ти — перша людина, яку він бачить,

крім мене.

Гадаю, він хоче стати твоїм другом.

Ні! Ні! Стій! Прошу, не треба!

Джеймсе, стій!

Вислухай мене, Джеймсе.

Якого біса це було?

- Заспокойся й добирай слова. - Що то за штука була внизу?

- Що це? - Не «що», а «хто», Джеймсе.

Він живий.

Не все таке, яким здається.

- Живий?.. - Про що ти говориш?

Знаю, у це важко повірити, але з часом усе стане зрозуміло.

Я не хотів тебе налякати.

Я подумав: тобі потрібен друг.

Йому друг потрібен.

Що? Друг?

Із цією штукою?

Це може піти вам обом на користь.

- Давно він живе внизу? - Іншого життя він і не знав.

Може, привітаєшся?

- Джеймс. - Мене... звати Піноккіо.

- Ми друзі? - Можливо. Побачимо.

Джеймсе.

Ти нікому не маєш про це розповідати. Зрозумів?

Молодець.

Не отримаєш мого корабля, капітане Джеймсе.

Пройдешся в мене по дошці!

То ти зрозумів?

Твій хід.

Це я?

Так.

А тепер...

Чувак!

Що це, до біса, таке?!

Нічого. Це лялька мого дідуся.

А ця — про біологію.

Що таке бі-ло-логія?

Вона пояснює, чим хлопці від тебе відрізняються.

Органи й усе таке.

А чим іще різнимось?

Зуби, очі, волосся, шкіра.

Тобто відмінностей багато.

Я хочу бути таким, як ти.

Ні, повір, не хочеш.

Ти значно крутіший.

Що це?

Поки стадо мандрує узбережними рівнинами,

небезпека чатує в засідці.

Та коли з’являється хижак,

стадо захищає своїх.

«Стадо захищає своїх!»

Ти — моє стадо.

Однак іноді...

найбільша небезпека

криється в самій групі.

Джеймсе.

- Чому? - Не можна.

Я хочу бути з Джеймсом.

Він завтра йде до школи. Люди погано тебе сприймуть.

Бо в мене немає пеніса?

Ні.

Я не знаю, що на це сказати.

Світ до тебе ще не готовий. Поки що.

Кілограмів сто.

- Та годі, друже. - Суцільні м’язи. Просто сховані.

Їй треба сісти на... дієту.

- Їй потрібна допомога. - І хто допоможе?

З моєю дієтою вона легко скине п’ять фунтів.

- Як? - Просто відрубаю їй праву руку.

Чорт!

Моя голова...

Дитино, підійди ближче.

Мої скалки болять.

Ти вмієш говорити?

Хто ж іще відкриє тобі правду, яку він приховує?

Що... ти таке?

Я — твоя деревомати.

Джеппетто вирізьбив наші тіла, але...

- твій розум сформую я. - Ти там застрягла?

Як і ти.

- Я не застряг. - Ниток не видно, та...

- ти досі його маріонетка. - Я не маріонетка!

Я такий самий, як Джеймс.

Я справжній хлопчик.

Ага, твій ніс тебе видає.

Творець каже, що ти справжній.

Та він не дивиться на тебе так, як на Джеймса.

Ти хочеш, щоб він обіймав тебе, а не ховав.

Тоді підійди ближче, і я прошепочу, як стати... справжнім.

Тобі потрібні шкіра, кров, зуби, волосся.

- Візьми їх. Носи їх! - Фу, це огидно. Нізащо!

Тоді лишайся в клітці, лялечко,

поки Джеймс гуляє під сонцем.

Якщо я помиляюся...

доведи.

Піноккіо?

А, ось ти де.

Хто це?

Це мої найкращі друзі.

Найкращі друзі?

Так, це наче...

друзі на все життя.

Той, кого захищаєш і не порушуєш даних йому обіцянок, і все таке.

Ми найкращі друзі?

Дай руку. Спершу треба зробити дещо, щоб усе було офіційно.

Надсекретне рукостискання.

Спочатку плескаємо долонями з обох боків. Ось так.

А потім...

Ось...

Правильно.

Добре вгадав.

Ти завтра знову до школи?

Так, і ти підеш зі мною.

Але спершу пообіцяй мені одне.

Що б не сталося, не рухайся на людях.

Просто вдавай ляльку, гаразд?

Легко!

- Чому тебе так зв’язали? - Тато каже, це для мого захисту.

Ох, Дадлі вже йде. Швидше ховайся.

Ай!

- Ого, ти важкий. - Неправда.

Поквапся, бо запізнишся, Джеймсе.

До зустрічі, дідусю.

Бувай, малий.

Світ неймовірний.

Це Трей. А там він живе.

- Він справжній засранець. - Засранець.

Джеймсе, що таке засранець?

Поясню іншим разом.

Гаразд.

Тобто... він сам засраний чи засрав когось?

Гей!

МОРАЛЬ

Отже, клас,

як визначити, що людина погана?

- Погана? - У кожного з вас є сумління —

наче компас, який веде до того, що ви вважаєте правильним.

Він просто розірвав її на шматки.

Присягаюся.

- Ходімо, довбню! - Секунду.

Я не візьму тебе туди.

Сиди в сумці й нічого не накої.

Джеймсе, ти розмовляєш із сумкою?

Уже йду!

Так, він з’явиться у відео.

Йому відірвуть руку.

Оце жесть.

ТРЕНАЖЕРНА ЗАЛА ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ

Угору.

Униз.

Угору.

Униз.

Не хвилюйся, Джеймсе. Ніхто мене не побачить.

Рукостискання друзів.

Так.

О ні.

Ти цілий?

Боже, обережно!

Боже.

Я, мабуть, піду.

Нікому про мене, обіцяєш?

Для чого ці ляльки?

Колись ми гралися в супергероїв.

Дадлі грав лиходія.

Ця потвора — Дадлі.

- Ого, дуже схожа на нього. - Ага, знаю.

Так я міг зупинити його, і він...

- Чорт! Не рухайся. - Добре, я...

Йо, бро!

Сьогодні тебе було важко знайти.

Знову граєшся лялечками?

Це не ляльки.

- Він знайшов собі ще більшу, еге ж? - Так.

- Гей, припини! - Ні, ні, ні!

- Злізь із мене! - Твій дід усе одно до біса багатий.

Вважай це податком.

Не дивно, що Мія тебе кинула.

І знаєш, чому ти їй подобаєшся?

Бо ти ще більший невдаха, ніж твій здохлий дружок.

- Тримайте його, я тут усе розтрощу. - Ні, чорт забирай, не смій!

Ні! Я тебе ненавиджу, покидьку!

Відчепись!

Ненавиджу тебе!

Не чіпай його!

Відпусти мене!

Скажеш комусь, малий гівнюку, — я тебе вб’ю.

Якого біса, Трею?

- Він сам почав! - Ага, звісно. Всі забирайтеся до біса!

Джеймсе.

Вони дуже погані, правда?

Найгірші.

Хай би вони всі повмирали.

Дякую, Міє.

Іди сюди.

Гей, хто цей малий?

Це Піноккіо. Він особливий.

Я знайду Дадлі, а ти потім покажеш його нам?

Що значить, ти ходила у спортзал?

Каже, там є якась таємна кімната. Хтозна.

Джеймсе, що... Ого!

Що це таке?

Цього разу твій дід зробив справжню моторошну потвору.

Гляньте тільки на цей ніс.

Гаразд, народе, я хотів вам дещо показати.

Але це між нами. Обіцяєте?

- Так, звісно. Обіцяю. - Ага, гаразд.

Піноккіо.

Можеш рухатися.

Піноккіо?

Бути не може!

Гаразд, офіційно це...

найкрутіше й наймоторошніше з усього, що я бачив.

Як він це робить?

Та ну, друже, що це таке?

Це щось зі штучним...

інтелектом, Джеймсе?

Так, саме так.

Дроти сховані, а мозковий чип — у голові.

Мозковий чип?

Процесор чи щось таке.

Хай там що, дідусь нізащо не має дізнатися, що він у мене.

Він коштує десь мільйон фунтів.

Пробачте, мушу бігти.

- Я запізнююся до стоматологині. - Друже!

Це ще не кінець!

Після стоматологині одразу прийду!

Боляче буде, так?

Можна мені трохи того...

засобу, щоб я заснув?

- Не можна. - Просто будь сміливим, гаразд?

- Точно не можна? - Не встигнеш отямитись, як усе скінчиться.

Тоді матимеш ідеальні зуби, як у мене.

Сміливіше.

Ширше відкрий рот.

Готово.

Це точно допоможе. Тепер ти нічого не відчуєш.

Отак добре.

Ой леле.

Ай.

Ну як ти, Джеймсе?

- Пече, як у пеклі. - До завтра мине.

Ти як?

Ні! Допоможіть! Ні!

О ні. Джеймсе?

- Алло? - Це містер Джеппетто?

- Хто це? - Телефоную з лікарні Святої Марії.

Ваш онук потрапив в аварію.

До нього відвідувач.

Як він?

Усе гаразд. Лише поверхневі рани.

Але є ознаки легкого струсу мозку.

Думаю, трохи поспить — і все мине.

Що сталося?

П’яний водій. Той самий, що й торік.

До речі, треба перевірити й водія — він у кепському стані.

Побажай мені удачі.

Удачі.

О, Джеймсе...

будь ласка, не помирай.

Ти мій найкращий друг.

А найкращі...

найкращі друзі...

захищають одне одного.

Так.

Ви все це вигадуєте, Ларрі.

Це все у Вашій голові.

Докторко Робін.

Ось Ви де.

РЕАНІМАЦІЯ

О ні.

Трясця, трясця!

Фу.

Куди Ви поділися?

Параліч тимчасовий, тож не хвилюйтеся. Я принесу щось від болю.

Іди-но сюди.

Ось ти й попався.

Вітаю.

Ви погана людина.

Ви — справжнє зло.

У всьому винні Ви.

Джеймс — мій друг.

Мій найкращий друг.

Я дбатиму про нього, тож мушу зробити Вас мертвим.

Мовчання Вам не допоможе.

Стадо захищає своїх, поганий чоловіче.

Вашій тиранії кінець.

Ви заслужили, щоб Вас... зробили мертвим.

Пробачте, містере П’яничко, Вам пора до пекла!

Ось Вам!

Ось що буває з поганими людьми!

Це за Джеймса!

Наче дощ.

Дощику, дощику, йди мерщій, іншим разом знову лий.

За таким, як Ви, світ не сумуватиме.

Досі дощить.

Чому Ви просто не помрете?

Ого! Органи й усе таке!

Бі-ло-логія!

Я можу їх використати. Я стану справжнім хлопчиком.

Я буду таким, як Джеймс!

Оце круто!

Ого, скільки тут усього.

Так, містере, це дуже весело!

Тут і справді багато всього.

Нарешті.

Тепер Джеймс у безпеці.

Вашій тиранії кінець!

Це за Джеймса!

Це було одразу після стоматологині.

І він просто виник нізвідки?

Так.

- Боже мій! - Я покличу медсестру.

Ні. Здається, вже минуло.

Точно?

Так, усе буде добре.

Усе гаразд, Джеймсе?

Ми отримали результати. Можеш іти.

- Уже? - Так, усе добре. Йому треба відпочити.

- Дякую. - Дуже дякую.

Поїхали додому, малий.

- Я візьму твою сумку. - Стривай, стривай.

- Я сам візьму. - Гаразд.

Ти поводишся дуже дивно.

Як це могло статися?!

Цього не може бути...

Але... він же був поганий!

Джеймсе, до тебе відвідувачі.

Джеймсе, дідусь нам усе розповів!

Чувак!

Гаразд, діти. Я скоро поїду по піцу, тож не набивайте животи всякою гидотою.

Дякую, дідусю.

От лайно.

- Ага, твоя штука зі ШІ. - Трясця, точно!

- Увімкни її! - Дадлі, ще гучніше не можеш?

Я ж сказав: це таємниця.

Фу, лялька зі ШІ може протікати чи що?

- Увімкнись! - Я... завжди увімкнений.

То що з тебе тече?

Це мої органи.

Так я стаю справжнім.

Фу... що це таке?

Джеймсе, чому воно протікає?

Поясню пізніше. Треба сховати його до повернення дідуся.

- Джеймсе! - Ходімо, Дадлі!

Ходімо.

Швидше, Дадлі, неси його сюди.

Іди сюди.

Готово.

Я мушу тебе захищати.

Не можна. Дідусь не повинен знати.

- Це наша таємниця. - Але ти в небезпеці.

- Джеймсе, що це все таке? - Він не має звільнитися!

- Так, лорде Джеймсе. - Руки геть!

Негайно розв’яжи мене, паскудний хлопчиську! Не смій!

Ти тупий покидьок!

- Ні, Піноккіо, припини! - Ось тобі!

Дадлі — один, Піноккіо — нуль.

Джеймсе, будь ласка!

Вибач. Повернуся, коли дідусь піде.

Обіцяю.

Поквапся, ходімо.

- Уже йду. - Може, подивимося в проєкційній.

Тут усе гаразд?

Зараз наздожену.

- Фух, аж нудить. Круто. - Тебе нудить?

Ні, це в хорошому сенсі. Мені добре.

Ясно.

Пам’ятаєш, про що ми говорили?

- Так? - Так. Привіт, дідусю.

Ну, вставай.

- Не перенапружуйся. - Добре.

Дурна довбана мотузка!

А ось і ти, моя маленька скалочко.

Підійди ближче.

Розкажи старій деревоматері, що тебе точить.

Мене ховають, бо я не такий. Але...

Джеймс у великій небезпеці.

У небезпеці?

Цей хлопчик?

Хто йому загрожує?

Багато поганих людей.

Один ледь його не вбив, тож...

тож я мусив зробити його мертвим.

Мій розумний, розумний хлопчику!

Ти захищаєш свого брата.

Це і є справжня любов.

Але... це було погано?

«Погано»? Вбити його?

Авжеж ні.

Ти ж лише захищав його.

І це тільки початок.

Тепер ти знаєш, що робити з рештою поганих людей.

Правда?

Їх теж треба позбутися.

Саме так!

Одного за одним, доки не залишиться жодного.

Тоді Джеймс буде в безпеці.

І пам’ятай: якщо хочеш стати цілком справжнім,

забирай те, що вони мають.

Шматок за шматком,

аж поки не станеш цілим.

Так, сюди.

Це підійде.

І навіщо ми в цій діруці?

Бо, гадаю, Джеппетто щось приховує,

і я хочу знати, що на цих плівках.

Я мав рацію.

Душа, життя, енергія — називайте як хочете —

вона зберігається після смерті, і її можна використати.

Це може привести до своєрідного переродження, яке дозволить нам...

обдурити смерть.

Я почув дивне голосіння, але...

Стривай. Ні. Ходи. Просто подивись.

- Трясця! - Навіщо він це зробив?

Надавши матеріалу рухомої форми,

я побачив, що все пішло швидше,

а з допомогою творіння набуде рухових функцій.

Він навчається неймовірно швидко.

- Негайно випусти мене, покидьку! - Моя робота дійшла до переломної точки.

Об’єкт небезпечний, лихий від природи.

Він одержимий бажанням стати людиною й утекти звідси.

Він убиває миттєво.

Ні!

Джеймсе, ти про це знав?

Чому б не робити іграшки?

Нащо твій дід робить таку хрінь?

Міє, здається, цьому запису лише два дні.

Досі жоден піддослідний не пригадав ані спогаду з минулого життя.

Тож я не можу певно сказати, що це справді переродження.

Наступний піддослідний, Піноккіо, зазнає...

впливу зовнішніх подразників, щоб пробудити ці спогади.

Сьогодні ввечері він познайомиться з моїм онуком.

Ну й де ти сховався?

Відчепись! Якого біса?

- Ти хто? - Мене звати Цвіркун.

Твоя деревомати прислала мене,

щоб ти не збився зі шляху й слухався дорослих.

- Щоб допомогти Джеймсу? - Саме так.

Світ повний гнилі, яку ти мусиш спинити.

Наприклад, ту, що в сусідній кімнаті.

Боже мій!

І пам’ятай: шматок за шматком ми...

заберемо те, що лишиться.

Усе, що потрібно, аби стати справжнім.

Дякую, Цвіркуне. До справи!

- За Джеймса. - Змусимо цю паскуду зацвірінькати.

Поглянь,

вона їх збирає.

Яка жахлива жінка!

Ширше відкрий рот!

Ось тобі!

Паскудо, що вириває зуби!

Ти більше не скривдиш Джеймса.

Як ти посміла!

Я бачив, що ти зробила з Джеймсом.

Ти більше не сховаєшся за цими масками.

Це допоможе. Ти нічого не відчуєш.

Зітри усмішку з її паскудного писка.

- Змусь її сказати «сир». - Дякую, Цвіркуне.

Просто будь сміливою. Не встигнеш отямитись, як усе скінчиться.

Ти більше не скривдиш Джеймса! Жахлива жінко!

Я повибиваю тобі зуби, тупа паскудо!

Молодець.

А тепер зробимо тобі гарну усмішку.

Тепер вони мої.

Гей, тепер у мене ідеальна усмішка, як у тебе.

Джеймс! Не можу дочекатися, коли покажу йому.

Піноккіо?

Боже. Б’юся об заклад, ця моторошна хрінь десь у цій кімнаті.

- Чому мовчав, Джеймсе? - Він казав: це робот!

О ні. Він зник.

Подзвони мені.

- Що? Навіщо? - Швидше, просто зроби.

Піноккіо?

Джеймсе!

- У нього зуби? - Що ти робиш?

- Я зупиняю всіх поганих людей заради тебе. - Як саме «зупиняєш»?

Усі завдають тобі болю, тому я мушу тебе захищати.

Поглянь!

Йой, трясця!

Ні, ні, ні, Піноккіо. Я не це мав на увазі.

Що?

Ой, звук вимкнено.

Більше не треба!

Не треба! Не треба!

Більше?

О! Убити більше!

- Трясця. - Боже мій.

Молодець, Дадлі.

Гей! Стій! Повернися, я мушу тебе вбити!

- Піноккіо, припини! - Повернися!

- Назад, паскудна стоматологине! - Ні, я не це...

Треба його спинити.

Це церква за її кабінетом.

Джеймсе? Міє?

Лайно!

Піноккіо!

Піноккіо!

Попався, покидьку!

Джеймсе, негайно візьми слухавку!

Куди ти його забрав?

Ще станеш справжньою жінкою. Розумієш?

- Ні, припини! - Годі бути такою надокучливою.

Надокучлива, так?

- Гей. - Покидьку.

Гей, стій.

Поганий хлопчиську!

Логан.

Вода надто холодна.

Логан!

Я тебе навіть не слухаю.

А от і ні!

Пливи, пливи, пливи, рибко.

Не думав, що сюди пускають китів.

Ось я йду, погана дівчинко!

Пливи, пливи, дурна дівко!

Я тебе, паскудо, вб’ю!

Іди звідси, огидна забіячко!

Цвіркуне?

Цвіркуне, де ти?

Уже йду. Я заввишки лише три дюйми. Май трохи терпіння!

Не пручайся!

Я мушу відправити тебе до пекла!

Уважно, Піноккіо.

Час для уроку фізики.

На тобі струму, паскудо!

О Боже.

Привіт, Логан.

Ого, тут повно всякого!

Очі! Очі, не язик!

- Тобі потрібні очі! - Ну, віддавай!

Вставляй їх, малий.

Ще один крок — і ти станеш таким, як Джеймс.

Так.

Зуби.

Очі.

Купа органів!

Піноккіо?

Де він, у біса?

Трясця!

Йой, до біса!

- Міє, викликай поліцію. - Ох, трясця.

І що їм сказати, Дадлі? Що тут бігає лялька-вбивця?

Він не лялька-вбивця, гаразд?

- Він просто... захищає мене. - Ага, звісно.

Джеймсе! Він... убивця!

Та поглянь: він справді вбиває...

Він убиває людей...

- Джеймсе. - Усе... через мене.

Джеймсе, можеш згадати, кого він обере наступною жертвою?

Трясця.

- От лайно! Трей! - Трей?

- Трей? - Дадлі.

Вона відрізала собі пеніс. Якого біса?

Стривай, що? Вона вже одягається?

Я покажу тобі, як це робиться, Піноккіо.

Ну ж бо, брудна паскудо.

Іди сюди, паскудо! Я вирву тобі волосся!

Цвіркуне, що ти робиш?

- Мені потрібне твоє волосся! Кричи! - Боже мій.

Це волосся тобі більше не належить!

Ой, мій ніс! Забери ногу!

Прошу, злізь із мого носа! Негайно злізь! Ай!

Повернися, огидна забіячко!

- Нумо, справжні хлопці не здаються! - Повернися!

Амандо?

Це... моє волосся!

Воно моє! Припини!

- Не пручайся! Тепер воно моє! - Якого біса?!

Воно моє!

Відчепись!

Ні, ти довбана лялька Джеймса!

Так, це я.

Ні, до біса все це!

- Ні, ні, ні! - Поглянь: я не менш справжній за тебе!

- Відвали від мене! - Я не дівчинка, Трею.

І я не маріонетка!

Трясця!

Ти не забереш у мене Джеймса.

Допоможіть! Не кривдь мене, прошу!

Ти більше не скривдиш Джеймса. Брехати запізно.

Ти мій найкращий друг!

Ти такий хороший.

Я не хочу тебе вбивати.

Отже, Цвіркун — один, тупа лиса паскуда — нуль.

Ще мінімум десять хвилин. А раптом...

Лайно, лайно, лайно! Джеймсе, дзвонить твій божевільний дід!

Дадлі! Якого біса ти відповів?

- Гей. - Привіт, дідусю.

- Джеймсе? Де ви? - Ми мусили швиденько заїхати до Мії.

- А зараз ми їдемо до... - Ліворуч, Міє! Ліворуч!

- Будинок Трея он там. - Я знаю, де живе мій колишній.

Дадлі!

Дай телефон.

Я знаю, що робити.

- Готово. - Ти поклав слухавку?

Так. Тепер він точно нічого не запідозрить, еге ж?

Ну й маячня.

Я пам’ятаю часи,

коли ти був маленькою скалкою.

А тепер ти...

прекрасний,

довершений.

Нарешті...

справжній хлопчик.

Оце так перевтілення, малий.

Я...

Я прекрасний.

Ну як? Мені личить цей капелюх, Піноккіо?

Поглянь, тату, я теж зробив ляльку.

Це машина твого дідуся?

- Так. - Джеймсе.

Он він їде — руйнувати нові життя.

Піноккіо! Швидше, Міє, їдь за ним!

Вони обидва вбивці.

Але... вони хотіли скривдити Джеймса.

Але чому?

Огидна брехлива паскуда!

Ти мене обманула.

Навіщо ти мене обманула?

Ну й заварив кашу, еге ж, маленька скалочко?

- Це все твоя провина! - Ти сам вирізьбив собі цей шлях.

Ти змусила мене чинити зло.

Я більше не дозволю тобі мене дурити!

Жадібний. Невдоволений тим, ким є.

Це я маю бути на твоєму місці!

Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю!

Через тебе мене всі ненавидять.

Вони ненавидять тебе, бо ти поганий, Піноккіо.

Такий же поганий, як ті, кого ти по-звірячому вбив.

Ми виховували тебе хорошим хлопчиком, Піноккіо.

Злізь із мене, Цвіркуне!

Ось ти де.

- Не смій! - Облиш його!

Ні, мене поранили!

Ти огидна деревомати!

Ось тобі, тупа паскудо!

- Ось тобі, дурна паскудо! - Ти ніколи не станеш справжнім!

Я маю тобі дещо показати.

Ти прагнеш стати справжнім через своє минуле.

Ходи зі мною.

- Що це за місце? - Тут тебе створили.

Боже мій.

Воно живиться через коріння,

росте, висмоктуючи їхню життєву силу

і вливаючи їхні душі в деревину.

Ту саму, яку я потім заготовляю.

Саме так.

Ти завдячуєш їм своїм існуванням. Їхнє життя скінчилося — твоє почалося.

Звідки вони взялися?

Зрозумівши, що її можна заготовляти, я почав дослідження,

щоб зрозуміти, як вони діють,

і довести процес до досконалості.

Невдач було багато.

Воно рухається.

Одне створіння стало особливо небезпечним.

Тож мені довелося замкнути його.

Та потім з’явився ти — моє досконале творіння.

- У тебе був величезний потенціал. - Потенціал?

Для чого?

Щоб довести свою правоту.

Що ми можемо переродитися. Що можемо підкорити смерть.

Та зрештою ти такий самий невдалий експеримент, як і решта.

Твій дідусь — убивця, Джеймсе.

Що нам робити з убивцею?

- Ти точно впевнений? - Так.

Бачили, що він зробив з іншою лялькою.

Він не заслуговує смерті, гаразд?

Джеймсе, може, буде краще, якщо він здохне.

- Так, Дадлі має рацію. - Він мене захищав!

Але твій дід усе одно вбивця, Джеймсе.

- Байдуже. Тоді лишайтеся тут. - Гаразд.

Він ніколи не слухає, правда?

Це дивно.

Ми обоє хочемо бути схожими один на одного.

Від кого я походжу?

Від юного хлопця, найкращого друга Джеймса.

Зак.

Піноккіо походить від...

Зака?

Якого біса?

Я сподівався, що дружба Зака й Джеймса покаже: смерть — не кінець.

Досить. Усе тільки гіршає.

Я викличу поліцію. Твій дід — цілковитий псих.

Але... я не хочу помирати.

Твоя смерть — найкраще для Джеймса.

Ні.

Він псих із рушницею. Треба допомога.

Довбаний шмаркачу.

Я не можу послухатися тебе, Міє. Треба його врятувати.

Джеймсе, допоможи! Прошу!

Піноккіо?

Джеймсе!

Міє! Батько збожеволів!

Я знаю. І не хочу, щоб він тебе вбив. Ти в небезпеці.

Джеймсе! Міє! Допоможіть мені!

Ох, трясця!

Паскудо!

Дадлі, ні!

- Двері замкнені. Треба йти. - Розв’яжіть мене!

Я знаю, де можна сховатися.

- Ні, треба йти. - Туди, вниз.

- Джеймсе, вони мають померти! - Ходімо!

- Зачекайте! - Вибору немає.

Швидше, народе! Швидше!

Ховайся!

- Ти вбив Дадлі! - Покидьку, я тебе ненавиджу!

Тс-с. Усе гаразд. Я можу повернути Дадлі, Джеймсе.

Я можу повернути Дадлі. І Мію теж поверну.

Джеймсе, Джеймсе, усе це було заради тебе, хлопче.

- Ні, неправда! Неправда! Неправда! - Ти не послухався мене, Джеймсе.

Думаєш, твої друзі мовчали б? Вони ж діти!

Поглянь! Ти чудовисько!

Впусти мене! Впусти, Джеймсе! Впусти!

Ні! Я тебе ненавиджу!

Впусти мене! Відчини довбані двері!

- Ти мене зрадив! Ти все руйнуєш! - Ні, іди геть!

Відійди, хлопче.

Відійди від довбаних дверей, Джеймсе!

Міє!

Міє?

Ну ж бо.

Ну ж бо.

Ідіть сюди, хлопчики й дівчатка.

Я стою на порозі чогось великого!

Чогось важливішого за вас обох.

Не можу лишити вас живими, ясно?

Та не хвилюйтеся.

Доктор Ґеллап показав мені, як повернути всіх вас...

до життя.

Ти все зруйнував.

Тобі час помирати.

Усі ви можете стати моїми лялечками!

А тепер ти даси їм спокій.

Якого біса?

Ти забувся. Це я тебе створив.

Я більше не твоя маріонетка.

Ще й як моя. Без мене ти лише шматок дерева.

Ні! Я не просто шматок дерева.

Ляльці потрібен хазяїн. І лише я можу зробити тебе справжнім —

таким, як Джеймс. - Я більше не хочу бути як Джеймс.

Я хочу бути лише собою.

Тоді ти назавжди лишишся порожнім усередині,

неповним, розколотим і зламаним.

- Піноккіо, не слухай його! - Ти більше мене не контролюєш!

Я дав тобі життя!

Я не лише твій батько, Піноккіо. Я — твій бог.

А довбаного бога ти не вб’єш!

Пішов ти!

Прощавай...

Боже.

Лайно! Лайно!

Що?

- Джеймсе, треба йти. - Лайно. Ходімо!

Джеймсе?

Ми досі друзі?

Я...

поганий?

Ти просто... заплутався.

Більше так не роби, гаразд?

Я малий бешкетник, так?

Так. Та й узагалі, всі вони були покидьками.

Ну, крім моєї стоматологині.

Схоже, доведеться шукати нову.

Її я теж дістану.

А нікому про мене не скажете?

Ми збрешемо.

Добре. Я теж.

Ходімо звідси.

Я вас наздожену.

Прощавай, тату.

Ти створив мене, але більше не контролюватимеш.

Джеймс мій.

Ні!

Будь ти проклятий, Піноккіо!

Знаєш, мені не подобалося вбивати тих людей.

Цей клятий шмаркач!

Може, я й малий, але на нього в мене великі плани.

З коріння постає воскресіння.

Я поверну Вас, мій господарю.

ЗНЯТО З ВИКОРИСТАННЯМ ПРАКТИЧНИХ ЕФЕКТІВ ТА АНІМАТРОННИХ ЛЯЛЬОК

Це залаштунки.

- Мотор! Пішла, пішла... Ой. - Та годі. Це був пеніс!

Камера, мотор.

Що це?

- Дай п’ять. - Дай п’ять.

- Як вона? - Це дублерка Келлі.

Знято.

І...

Мотор! Трохи покашляй.

Мотор!

- Уперед. - Відкрий рота.

Мотор.

- Камера готова. - Треба його обмотати.

Треба більше дощу.

Три, два, один — бах!

- Покладуть сюди. - Думаєш, не зрушить?

- Так. - Не знаю.

- І... іскри! - Гаразд.

Що робимо, Вінсе?

Просто все дерево. Поглянь.

Так, було чудово, народе.

Зайдеш — принесеш фінальний...

- Так, торт. - Гаразд.

- Хтось може потримати мені голову? - Кароліно?

Так буде все видно.

- Ось так ворушу, ворушу. - Поглянь на руку!

Відрубана.

Ох, трясця, моя рука! Допоможіть!

Ми готові. Мотор!

Він наче шпигун, роззирається.

Ось так, показуй десь туди.

І... три.

Ой, трясця!

- Погляньте на гумові чоботи Піноккіо. - З мене досить.

Готові? Тоді починаймо!

І... кидайте.

Професійна знімальна група.

ПЕРЕКЛАД ВИКОНАЛА КОМАНДА "СВІЙSUB"