Original subtitles

ШУҐАР

Початок у нас важкий.

Буває.

У таких справах.

Зникла багата дівчина.

Покійник у багажнику.

А ще я з усіма своїми... не знаю...

проблемами.

Я не скромник.

У роботі я справжній профі.

Інакше до мене не зверталися б такі люди, як Джонатан Сіґел.

Але мені потрібно було призвичаїтися.

Словом, вертаймося до справ.

Берні Сіґел,

батько Олівії, колишній чоловік загиблої Рейчел Кей.

А ще кінопродюсер, хоч до батька йому ще дуже далеко.

Звіть мене Берні. Слухайте, а гарне місце.

Його останній великий хіт був про мавпу-серферку.

Тут відчувається клас.

У цьому місті я зупиняюся тільки тут.

Людина з вибагливим смаком. Мені це подобається.

Що бажаєте, джентльмени?

Два білі тости. До них домашній сир.

- Чайник гарячої води з лимоном. - Лише каву. Чорну.

Насправді хочеться яєчні з беконом,

але я на так званій щадній дієті.

Коротше, що вас цікавить?

Я хотів поговорити про Олівію.

Ясно. Шуґар, я вам так скажу.

Думаю, ви марнуєте свій час і батькові гроші.

Олівія повернеться не сьогодні-завтра. Як завжди.

Готова лягати в клініку.

На місці її батька я переймався б.

Ви не на моєму місці.

А ваш батько переймається.

Прошу.

Послухайте.

Я знаю Олівію краще за всіх. І авжеж, краще за мого батька.

І в сто разів краще, ніж її знає Мелані. Повірте на слово.

Ви вчора ввечері непогано з нею поспілкувалися?

Я трохи засмутився. Це моя колишня дружина, як-не-як.

А ви цього не знали, містере Приватний Детектив?

Ви з Мелані Меттьюз одружилися в Лас-Веґасі, штат Невада,

напередодні нового 1999 року.

Через три дні вас обох заарештували за умисне пошкодження майна,

зберігання наркотиків, пʼяне хуліганство,

постріли з вогнепалу.

Медовий місяць видався на славу.

Будь ласка. Дивіться непомітно.

Звідки це у вас?

Плівка Polaroid такого типу зʼявилась у 1996-му.

Тоді ви були одружені з Рейчел Кей?

Так, ви ж знаєте.

Цей знімок зробили ви?

Ні, не я.

Дякую, що сказали правду, Берні. Я це ціную.

Ви коли-небудь когось любили? По-справжньому?

Якби смерть з косою сказала вам:

«Я заберу життя цієї людини,

яку ти любиш, якщо ти не віддаси мені своє життя».

Я б своє віддав. За Рейчел.

А Олівія – все, що мені від неї лишилося.

А якщо ти думаєш, що мені начхати на рідну дочку, ти виродок,

відвали і йди нахер.

Я заплачу за твою смердючу каву.

Дякую.

Він щось приховує. Або я зачепив нерв.

Коли тебе посилають, зазвичай це ознака прогресу.

Дейві Сіґел і Кенні, його вірний Пʼятниця.

- Тільки швидко. - Ага.

- Тут дивився? - Глянь у спальні.

Чуєш, постав ту штуку для прослуховування.

Прийняв.

Шпигує за тим, кого найняли шукати його сестру.

Навіщо це йому? Чого він боїться?

Чуєш...

Щось знайшов?

Так, але... Якісь стрьомні журнали...

...чи що. Нічого...

Ні гаманця. Ні...

- Добре з дурними. - Тут якісь листи.

Неси сюди. Я пофоткаю.

Вони не завжди такі кумедні, але допомагають просуватися.

- Кіноман у нас тут. - Гелен, привіт. Це я.

- Точно. - Тобі хтось подзвонить.

Захоче поговорити з мамою.

Бо думатиме, що це ти.

Слава паперовим слідам.

Уже скоро. Ага.

Я передбачив появу Дейві, але це не означає, що він нешкідливий.

Не можна, щоб він копався в моєму минулому.

Ні, це неприйнятно.

Берні не допомагає, Дейві ще й трохи шкодить,

але я надіюся знайти зачіпки в розмовах з друзями Олівії.

Точнісінько як у кіно.

Спробували наркоту в шостому класі.

У шостому? Це скільки років?

- Десь 11. - Ого.

Але ми з нею не тусимо вже майже рік.

Бо вона не вживала?

Чому ви думаєте, що вона завʼязала?

Вона вживала більше за інших чи більше пила?

Так. Я думаю, вона трохи розперезалася.

- Ви впевнені? - Бачили б ви її в розквіті розгулу.

За таке, що вона витворяла, інших підлітків кинули б у тюрму.

Наприклад?

- Багато наркоти, чувак. - Ясно.

Але я думаю, що з нею сталася доленосна зміна,

і це її приголомшило.

Знаєте щось про її особисте життя? Бойфренди?

Ні.

Сонце, ти ж мені не брешеш?

Бачили її з цим чоловіком?

Ні, не пригадую.

Ні з ким не зустрічалася?

- Ми гуляли, як скажені. - Он як?

Щоразу був інший хлопець. Ви знаєте, як це буває.

Гадки не маю, але я вам вірю.

РОЗШУКУЄТЬСЯ ЗА ВБИВСТВО

- Вітаю. Джон Шуґар. - Привіт.

Бачили її з цим чоловіком?

- Вперше бачу. - Точно?

Абсолютно. Вона купляє тільки в мене. І давно вже не купляла.

- Місяці, тижні? Давно – це скільки? - Не знаю. Як мінімум рік.

А ви що? Досі на наркотиках? Як справи?

Я дописую диплом.

- Виправилася. - Справді?

- А ви? - Без коментарів.

Я так і думав.

Якщо згадаєте ще щось, подзвоніть на цей номер. Дякую.

- Дякую, що приділили час. - Нема за що.

Схоже, Олівія таки завʼязала з минулим.

Це добре.

А погано те, що нове життя,

здається, втягло її в ще гіршу халепу.

Пора поінформувати Джонатана Сіґела. До нього я теж маю кілька питань.

«Хлопець у кутку» був крутезним хітом. Феноменальним.

«Чоловік у кутку» теж такий буде.

Це ефектне повернення Девіда, і ніхто цього не змінить.

Якщо ця стаття вийде, жодна студія не випустить реліз фільму,

і ви втратите 60 мільйонів баксів.

Берні, ви порушили головне правило продюсування.

Не вкладати власні кошти.

Але стаття не вийде?

Ні. Залізні угоди про нерозголошення підписали сім з восьми жертв.

Не кажи «жертва».

Але мене турбує восьма з її закидами.

Це геморой, але ми розрулимо. Вір мені.

Так чи сяк, вона поступиться.

Інші семеро вважають вас щедрим.

Хвилинку. Берні, ти маєш на увазі, що Дейві винний?

Люба, хіба я таке сказав?

- Він такого не казав. - І він Девід.

А якщо з восьмою не домовимося?

Якщо ні, тоді це чутки, й до зустрічі в суді.

Домовимося.

Не кажи «жертва».

Ніхто не повинен вживати це слово.

- Ну, Джон, що думаєш? - Я не знаю.

Сімейка там у Сіґелів ще та.

Ясно. Чому?

- Випʼєте? - Ні, дякую.

- Я знову їздив до Джонатана. - Ух ти. І що?

Після нашої розмови я зустрів кількох ваших родичів.

Прикро це чути. Дайте вгадаю. Берні.

Так. Він не поділяє вашої тривоги

- через зникнення Олівії. - Ну аякже.

- Он як? - Так.

Він підіслав свого сина Дейві і його охоронця,

щоб обнишпорили мій номер,

- поки ми снідали. - Господи.

Олівія – невдаха. Цього вже не зміниш.

Така сюжетна лінія найкраще влаштовує Берні.

З нею можна й далі знімати погані фільми й синка-ідіота.

Дарма я це сказав?

У Берні не всі картини погані.

Ой.

Девід – син Берні від Марґіт Соренсен?

- Знайомі з нею? - Ні.

Ще один взірець чіпкої особистої вигоди. Жахлива жінка.

Відчуваю, що стосунки у вашій сімʼї не найкращі.

Ну...

маємо свої причини.

Джон, допоможеш?

Здається, ми поговорили про все на світі, крім моєї онуки.

Дякую за терпіння.

Вибач.

Це запис GPS з машини Олівії.

Та ти що.

Джон, сідай.

Я виявив, що за тиждень до зникнення

вона не раз їздила на тривожну для мене локацію.

Жінку, яка жила за цією адресою, Кармен Васкес,

недавно зґвалтували й убили.

Машина Олівії була там у ніч убивства міс Васкес.

А це може бути якось повʼязано зі смертю

чоловіка, який убив міс Васкес.

Чому ви так думаєте?

Бо його труп лежить у багажнику машини Олівії.

Чорт.

Кліффорд Картер.

Арешти за напади, зґвалтування і торгівлю людьми.

Джон.

Лежить мертвий у багажнику зниклої принцеси Голлівуду.

Сядь.

Мій обовʼязок – повідомити поліцію

про знайдених жертв убивства, містере Сіґел.

Але ще не повідомили?

Я вдам, що ніколи не відчиняв того багажника.

Буду вдячний.

Та все одно відчуваю, що її життя в небезпеці.

- Господи боже. - Так.

Джон.

Багато подій. Це... Люди, різні місця.

Я мав би вже звузити пошук...

- Сядь. - ...але справа розростається.

Для мене питання в тому,

чи є звʼязок між зникненням Олівії

- і тим, що відбувається... - Так. Ось я про що.

Що?

Нічого. Скучила за тобою, Шуґар.

І я за тобою скучив.

Тому я подумала, що нам добре було б

з насолодою поспілкуватися.

- Справа. Добре. - Можна? Просто насолодитися

- товариством... - Авжеж.

- ...і поїсти разом? - Звісно. Давай...

- Спробуймо. - Добре.

Чудово придумала.

Обід.

- Як твої справи? - Добре. Роботи повно.

Ти ба. Екстраординарний шеф.

Опікуєшся нами 15-ма?

Хоч готувати й не довелося.

- Девʼятнадцятьма. - Ого, 19?

Бувай, Мірембе.

Поки не забув: я вже дзвонив Чарлі,

- щоб допоміг зі спостереженням. - Ого. Не порадившись зі мною?

Діяв на випередження.

На випередження. Добре. Тільки не забувай триматися в тіні.

Я знаю. Знаю.

І часто таке буває?

Усе добре.

Ти доктору Вікерзу дзвонив?

- Я подумую. - Джон.

Завтра побачуся з ним на зустрічі. Там і поговоримо. Добре?

Ні, не добре. Подзвони сьогодні.

Усе добре. Дякую за обід.

Рубі турботлива, і я її за це люблю.

Але в мене є робота.

Поки що найкраща ланка для пошуку Олівії – це Мелані Меттьюз,

а це зручно, бо вона дзвонила і пропонувала зустрітися.

Привіт, я Мелані.

Привіт, Мелані.

Я алкоголік.

Я вже давно не була на зустрічах.

Дуже давно. Я не пила 23 роки.

А два тижні тому почала хлебтати, як риба.

Та це скінчилося вчора ввечері.

Бо вчора ввечері я привела додому геть незнайомого чоловіка,

а востаннє я таке робила років у двадцять.

Та оскільки я була пʼяна в дим, я привела додому незнайомця.

Думаю, ми напиваємося з простої причини.

- Їм самотньо. - Нам самотньо.

І страшно.

У нашому світі живуть мільйони людей,

і всі вони здатні любити, приймати любов, але чомусь...

ми не можемо набратися духу.

Я думаю, це тому, що ми боїмося.

У минулому нас кривдили, і ми більше не хочемо зазнати болю.

Тому... заливаємо очі,

робимо невдалий вибір

і погоджуємося на звʼязок аби з ким.

Але знаєте, що сталося вчора ввечері?

Чоловік мене не скривдив. Нічого не вкрав.

Навіть не трахнув мене, хоч тоді, коли я пропонувала, мені цього хотілося.

Знаєте, що він зробив?

Він про мене подбав.

Накрив ковдрою і пішов.

Власне, я працював. Та й зараз – на роботі.

А вранці, коли прокинулася,

мене вразила думка:

ану ж цього чоловіка послали мені вищі сили?

Чи він просто порядний.

Чи ґей.

Але знаєте, неважливо, ким він був чи є.

Важливо те, що я з ним відчувала.

А відчувала я, що заслуговую на другий шанс.

Тому дякую.

Дякую, що прийшов.

Дякую, що запросила.

- Хочеш поговорити про Олівію? - Хочу.

У мене досі похмілля. Щось перекусимо?

- Авжеж. - Підвезеш?

- Ага. - Добре.

Прокинувшись, я повиливала всю випивку, тому є тільки газована вода.

- Влаштовує. - Так, я знаю.

Ти не пʼянієш.

- Ти запамʼятала. - Таке не забувається.

То ти вчора стежив за мною, Джон Шуґар...

- Ні. Це випадковий збіг. - ...приватний детектив? Ні?

Я просто перевіряв зачіпку.

Оцю.

- Саме цю. - Так.

Хотів поговорити про Олівію – міг просто спитати.

Не мав певності щодо всього, що ти розказала б учора.

Жаль тебе розчаровувати. Пʼяна, я відкрита книга.

А твереза – дуже замкнута.

Маєш що приховувати в розмові про Олівію?

Я цього не казала.

А можна питання?

Чому вона майже щоночі була тут за тиждень до зникнення?

З чого ти взяв, що вона була тут?

- Я знаю. - Як?

Система GPS у її машині все записує.

А як знаєш, що їздила вона?

Може, подруга брала машину?

Так усе й було?

Це те, що ти називаєш замкнутістю?

Я переглянув більшість дописів Олівії в соцмережах

за минулі пів року.

Там нічого незвичайного,

але все змінилося, коли ви з нею зблизилися.

У неї змістився фокус.

- У бік захисту прав жінок. - А що в цьому поганого?

Абсолютно нічого.

Вона мовби нарешті знайшла захоплення.

Але два тижні тому вона зникла

і не заходить у соцмережі, а це тривожно.

У наркоманів є причина таких змін поведінки.

Мабуть, знову зірвалася. Слухай, це...

Вона може вернутися не сьогодні-завтра,

з абстиненцією, ломкою, готова знову лягати в клініку.

Цікаво.

Вранці твій колишній сказав мені те саме,

практично тими самими словами.

І не дивно. Кругова оборона.

Він подзвонив мені після вашого спільного сніданку.

Як чоловік, Берні був жахливий, але як друг, незмінно добрий.

- Та невже? - Так.

- Торкається волосся. Видає себе. - Дивися.

Скажи, ти коли-небудь бачила цього чоловіка?

Мелані, якщо в тебе проблеми чи ти знаєш, що проблеми в Олівії,

я допоможу. Розкажи, що сталося.

Я цього чоловіка ніколи в житті не бачила.

- Навіщо ти це робиш? - Що роблю?

Оце. Граєш виставу. Я...

Знаю, ти кажеш неправду. Але не розумію причини.

Може, ти щось приховуєш.

Наприклад?

Наприклад, де вона?

Чи де шукати її труп.

Геть з мого дому.

Ти думаєш, що допомагаєш їй, але ти робиш більше шкоди, ніж добра.

- Пішов геть з мого дому. - Я проясню.

Я знайду Олівію.

Це моя робота.

І я в ній – профі.

Негайно.

Привіт, Чарлі.

Думаю, вона знає, де дівчина, і завтра нас туди приведе.

Готуймо фургон.

Вранці побачимося. Добре. Бувай.

Знаєш, я думаю, що фільми – це змова.

Я серйозно.

Це справді змова, бо вони підступно тебе дурять, Флоренс.

І починають ще тоді, коли ти в пелюшках.

Вони тебе змушують вірити в різні речі.

В ідеали, в силу, в хороших хлопців. І звісно, в кохання.

Але в моєму житті немає Шарля Буає, Флоренс.

Я не знайома з Кларком Ґейблом. Чи Гамфрі Боґартом.

Ні з ким з них не знайома.

Ти знаєш, про кого я.

Їх не існує, Флоренс. Ось і вся правда.

Знов та машина.

Мене хтось пасе.

Періодично, тримаючись на віддалі.

І непогано так. Але я все одно бачу.

Гей! Гей!

Карл?

Вайлі.

Хтось бачив Карла?

- Високий. Блондин. Бачили? Карл. - Ні.

- Карл! - Мужик, вали звідси.

Вибачте.

- Цей номер... - Чорт.

- ...не обслуговується. - До мене.

Заходь. Бігом. Молодець.

ПОШУК КОНТАКТУ...

Я розумію. Розумію.

Яка мені різниця?

Хіба мені є до цього діло?

Так. Я часто загадуюся тим самим питанням.

Виходь.

Чорт забирай, Карл.

А ти хто такий?

Що ти йому дав?

Що йому дав?

Нахер пішов.

Гей!

Не люблю робити боляче.

Дуже не люблю.

Мене тут не було.

Але це те, про що я говорю.

Передозування. Буває щодня.

Мені що до того?

Чому я серджуся? Чому я взагалі щось відчуваю?

- Привіт. - Салют.

Ти перебив нам гру в бридж.

Точно. Бридж щовівторка. Розваги.

- Добраніч, Джон. - Можна зайти?

Щось термінове у справі Сіґела?

Ні. Насправді ні. Я...

- Йому треба десь пожити. - Джон.

Це будинок Мірембе.

А в Мірембе лише одне правило.

- Ніяких собак. - Отож.

Добре.

Сірий «фольксваґен».

Що?

Сьогодні за мною їздив сірий VW. Не знаєш, хто б це міг бути?

Думаєш, Сіґели за тобою стежать?

Ні, думаю, то був хтось інший.

Ти подбав про нашого друга в багажнику?

Подбай.

Ходімо, Вайлі.

Велика помилка. Вони могли б подружитися.

Щойно пішов. Каже, за ним «хвіст». Ні, вони явно за ним стежать.

А щоб я здох.

Труп неактуальний.

Хтось уже його позбувся.

На що я дивлюся?

Це журнали про кіно. Фільми, про які я не чув.

Про які ніхто ніколи не чув.

А це що?

Листи від його матері, сер.

Так, ось.

Ти це зняв?

А що? Він уже прочитав.

- Дейві, наступного разу... - Девід.

Наступного разу, Девіде, нехай Кенні фотографує.

А це що за фігня?

Запрошення.

Так. Я бачу. А куди?

Не знаю. Я поґуґлив. Але нічого не знайшов.

Містере Сіґел, там навіть місце не зазначене.

Тільки дата й час. Завтра ввечері.

А що з «жучком»?

Нічого. Мабуть, він його знайшов.

Слухайте мене і вчіться.

Для мене життя – це екосистема.

- Знаєш, що це? - Я знаю, що таке екосистема.

Тоді уважно. Бо в моїй екосистемі

є я, є моя дружина, мої діти

і моя продюсерська компанія.

Усе, що для мене важливо, – моя екосистема.

А коли в неї потрапляє чужорідне тіло, я напружуюся.

І думаю: «Це позитивна чи негативна сила?».

А відповідь на це питання я отримаю, якщо повністю зрозумію чужорідне тіло.

Нам не треба, щоб він, крім Олівії, докопався ще до когось.

До тебе, Девіде.

Тому дізнайтеся все, що можна, про цього містера Джона Шуґара.

Буде зроблено.

- Чекаю звіт завтра ввечері. - Добре, тату.

ГОТЕЛЬ «ДЕЛЬ КОРАСОН»

Кліффорд Картер і Кармен Васкес.

ЗҐВАЛТУВАННЯ І ВБИВСТВО В СХІДНОМУ ЛОС-АНДЖЕЛЕСІ

Який звʼязок з Олівією? Чому я його не бачу?

Я не повинен аж так втягуватися.

Лише спостерігати й доповідати.

Записувати.

У цьому суть завдання.

І весь задум теж у цьому.

Так постійно повторює Рубі...

але це сильніше за мене.

Зупинитись я не можу.

Я вже втягнувся.

Вона нагадує мені Джен.

Надіюся, в цієї справи буде інший кінець. Але так...

вона нагадує мені сестру.

Я її знайду.

Вона десь там.

Ні.

Ні, ні. Назад у квартиру.

Добрий вечір.

Тереса, так?

Вона забере дітей у спальню,

дивитися телевізор.

Або я віддам їх йому.

Ходімо, кіно подивимося.

Ідіть. Добре?

Тересо, я шукаю свого друга.

Кліффорда Картера. Бахур твоєї сестри.

Я його не знаю.

Не бреши.

Один раз прощу.

Але якщо знову збрешеш, я вдарю тебе кулаком в лице.

Домовилися?

Кліффорд – моя довірена людина.

Він знає про мене й моїх клієнтів таке, чого не повинен знати більше ніхто.

І все це лайно – моє лайно – він зберігав у телефоні.

Але ось уже два тижні від Кліффорда – ні слуху ні духу.

Я нервуюсь.

Ти можеш це зрозуміти?

Так.

Ось його останнє повідомлення перед зникненням.

КЛІФФОРД ДОВБАНА СУКА.

Це твоя сестра Кармен?

Так.

Два тижні я розбирався, що це за сука така.

У досконалому світі ми поспілкувалися б з Кармен

на тему того, де наш довірений.

Але цей світ недосконалий, тому вона мертва.

Але ми можемо поспілкуватися з тобою. Так, Тересо?

- Так. - Так.

Ось що він скинув після цього.

Ти знаєш, хто це може бути?

ЗНАЙОМЕ ТАБЛО В ЦІЄЇ СУКИ?

Дякую.

Дякую. Дякую.

Вона знає.

Далі цю будем колоти.

Переклад субтитрів: Олена Любенко