Original subtitles

У попередніх серіях…

Це ключ від будинку.

Я хочу жити разом. Що скажеш?

Ти загорівся ідеєю стати батьком.

А я не впевнена, що зможу тобі це дати.

Припини. Я замислився про батьківство

лише тому, що це була б дитина з тобою.

Без тебе не буде родини.

Мама Піна дає цим жінкам не лише прихисток, а й надію.

-Ти хочеш щось сказати? -Можливо, притулок

і є та зміна, яку я шукала.

Я боялася втратити себе через людину, яку боялася втратити.

А якщо ми спробуємо ще раз?

Я цього хотіла б, бо кохаю тебе.

Я тебе кохаю.

-Тобі все мало? -Що?

Я прокинувся поруч з дівчиною мрії.

Чого ще мені бажати?

Одягнутися.

А це зайве.

Мені треба додому перевдягнутися. Я ж не піду отак у штаб.

І, сподіваюся, ти не проти,

що ми поки не розголошуватимемо?

Сподіваюся, ти не шкодуєш.

Ні, аж ніяк. Просто…

Це мій останній день у спецзагоні і…

Не хочу, щоб розмови були тільки про це.

Так, звісно.

Мушу йти, поки мене Лука не побачив.

Знаєш, про нього не хвилюйся.

Вони з Теном ще зрання поїхали серфити.

Чув, як він пішов на світанку.

Агов.

-Не вірю, що це твій останній день. -Знаю.

Я не нарікаю, бо ж тепер ми можемо бути разом,

але без тебе загін уже не буде, яким був.

Так! Нарешті це сталося!

-Чому ти так рано? -Та вітер, щоб його…

Та це навіть чудово, бо я став свідком оцього.

Опануй себе, Луко.

І навіть не думай давати п'ять.

А порадіти за вас можна?

Так, можна, але рота тримай на замку.

Хоча б сьогодні.

Щойно я піду зі спецзагону, тоді говоритимеш.

-Бувай. -Бувай.

Це все насправді.

А хіба немає правила, що коли викладач

затримується більше, ніж на 15 хвилин, тесту не буде?

Якщо не вчила, так і скажи.

Перепрошую.

Знаю, іспити — це складно, зайвий стрес ні до чого.

Звісно, я дам додатковий час на виконання завдання.

Докторе Вінтере, я думала, Джозеф теж складатиме іспит.

Подробиць сказати не можу, але боюся, Джозефа виключили з докторської програми.

-Чекайте, чому? -Не можу сказати.

Рішення ухвалили на дисциплінарному слуханні.

Нам варто починати. Приберіть телефони, будь ласка.

Джозефе, тобі сюди не можна.

А якщо так?

План іспиту змінюється для всіх.

Зосередимося на практиці.

Зрештою, це ж іспит з хімії. То й похімічимо.

Ні, Джозефе, ти знаєш як це небезпечно?

Чого чекаєте? Це ваш іспит. До роботи.

Нішель. Я спакував більшість коробок,

але потрібна допомога, щоб винести їх.

Добре, одну хвилинку.

Знаєш, я починаю думати, як тут усе зміниться.

Твій тато виїжджає, дівчина заселяється.

-Ти справді думав, що буде, як було? -Ні, люба. Я готовий до змін.

Що ти шукаєш?

Сьогодні я везу старшокласників на «Квін Мері».

Там виставка про імміграцію.

Десь тут були браслетики.

Вони тиснуть на зап'ясток, щоб не захитувало.

Нішель, ви не попливете. Той корабель навічно пришвартований.

Про всяк випадок.

Мені й здоровою складно з ними.

Уяви, якщо мене нудитиме.

У мене є таблетки, ми з Терезою пили їх під час круїзу.

Мають бути десь тут.

Ні, все гаразд.

Люба, маю бігти.

Не плануй нічого на вихідні.

Я дещо придумала.

Справді? З якого приводу?

Таємниця.

Звільни вихідні й дізнаєшся.

Тоді, мабуть, пішов я на роботу,

щоб заслужити вихідний.

Бувай, тату.

Добре, синку.

Не перепрацьовуй. Ти ще маєш допомогти з коробками, коли повернешся.

Вибач, я… Я думав, це одна з моїх коробок.

Гондо не кажіть, добре? Обіцяєте?

Не брехатиму.

Від думки, що далі ми будемо без тебе

мені стає трохи сумно.

Я сумуватиму.

Знаю, ми не в усьому ладнали,

але я поважаю твою пристрасть і відчуття обов'язку.

Жінкам в тому притулку дуже пощастило з тобою.

-Сподіваюся, я зможу їм допомогти. -Зможеш.

А якщо знадобиться підробіток або схочеш активних дій,

я завжди знайду щось в охоронній фірмі.

Узагалі-то, Діку, чекай.

Я дещо хочу тобі віддати.

Я давно його ношу.

Святий Юда Тадей.

Покровитель зневірених.

Ти навернулася до релігії?

Ні, але я бачила твою віру, і яка вона важлива для тебе.

Не знаю, це мене надихало.

Мабуть, я носила його, як нагадування: «А що зробив би Дікон?».

Ти завжди був поруч, ніколи не відвертався від мене.

Я просто хочу, щоб ти знав, яка я за це вдячна.

Дякую.

Ходімо.

Ось усе, що є.

З лабораторії подзвонили 911.

Мовчали, але зв'язок не перервали.

Операторка почула крик і згадку про пістолет.

Забарикадований?

Коледж, останній тиждень, люди на межі. Може бути що завгодно.

Так, решту будівлі евакуювали.

Що в лабораторії невідомо: двері замкнуті, вікна зашторені.

-Отже, діємо наосліп. -Нічого нового.

Я взяв тепловізор.

Добре, рухаємося.

ЗЕФФ-ХОЛ

ЛАБОРАТОРІЯ ОРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ

Тене.

-Що там? -Бачу вісім постатей.

Живі, але нерухомі.

Схоже, всі на підлозі.

Запах газу.

Так, іде зсередини.

Нерухомі, бо непритомні.

-Треба витягнути їх. -Чекай!

Замок електронний.

Якщо виб'ємо, може бути іскра.

-І все злетить у повітря. -Кінець.

-Кріс, замок. -Уже працюю.

-У них закінчується повітря. -Я працюю.

-Ну ж бо, Кріс. -Майже.

-Готово. -Уперед.

Провітрюємо. Кріс, Стріте, відчиніть двері.

Тене, закрути газ.

Треба винести їх.

Нам негайно потрібні медики з киснем.

Ні. Зніміть.

Заспокойтеся. Не знімайте маску.

Я маю вам сказати. Він небезпечний.

Добре, але повільно і спокійно. Ми слухаємо.

Один з моїх випускників, Джозеф,

змусив студентів створити хімікат під назвою дифтор.

Смертельний.

Виходячи, він сказав, що сьогодні всі вони помруть.

Усі вони? Хто всі?

Не знаю, але зупиніть його.

Те, що забрав Джозеф, може вбити тисячі.

ТОРТОН ДЖОЗЕФ РІД — СТУДЕНТ

Це Джозеф Рід.

Британець, чотири роки докторантури з хімії.

Він уже в розшуку?

Щойно отримали його справу, загін 60 поїхав до нього додому.

Беккер ось-ось відзвітує.

А що то за хімікат?

Підзвітний, володіти ним незаконно.

Медики відпустили професора Вінтера.

Він їде сюди, розкаже більше.

Він був наляканий, це не жарти.

І Джозеф уже довів,

що готовий убити.

Він уже убив.

Джозефа не знайшли, зате виявили тіло застреленого сусіда.

Схоже, це сталося вранці.

Загиблий ліворуч, Роберт Лі.

Праворуч інший сусід, Марк Роджерс, зник.

Можливо, втік.

Підозрюваний Джозеф Рід чотири роки

навчався в докторантурі.

Минулого тижня його відрахували.

Гадаєте, тому він і повернувся?

Це не перший зрив науковця.

Я вже сповістив ФБР, вони працюють,

зосередившись на кампусі. Зараз іспити,

попереду випуск. Я хочу якнайшвидше покласти цьому край.

Я не вважав Джозефа небезпечним.

Випускник Кембриджа, неабиякі досягнення.

Він був розумний і зосереджений на навчанні.

Коли помітили зміни?

Десь пів року тому.

Він закинув навчання, віддалився від інших.

Це все було дивно й дуже прикро.

А він казав щось, що могло б пояснити ці події?

Ні. Я говорив з ним, сподівався, він розкаже,

хай що то було, може, вигорів,

чи не витримав напруження.

Але він дедалі більше віддалявся.

Зрештою, нам довелося відрахувати його з програми.

Розкажіть про речовину, яку він отримав уранці.

Метилфосфонілдифторид, або просто дифторид.

Один зі складників двокомпонентного нервово-паралітичного газу.

Гадаєте хоче отримати цей газ?

Дифторид передусім хімічна зброя.

Тому його так контролюють.

І кажете, складників усього два.

Так, але, на жаль, це дифторид отримати складно.

Другий складник — це звичайний медичний спирт.

Тож Джозеф уже міг зібрати все необхідне.

Небезпеку цього газу не перебільшиш.

Будь-який контакт з рідиною, або випарами, внутрішньо,

через дихання чи просто на шкіру, майже напевно смертельний.

А якщо Джозеф розпилить його,

як я вже казав раніше,

загинути можуть тисячі.

Маю підтвердження, що Джозеф міг виготовити паралітичний газ, зоман.

Навіть крапля смертельна.

Того, що він узяв, стане на літри.

Треба знайти його, чи бодай з'ясувати ціль.

Зниклого сусіда знайшли? Якщо він живий, може щось знати.

Ні, але його батько живе в Реседі.

Алонсо, їдьте з Гондо туди.

І перевірте лікарню кампусу. Другий складник — спирт.

-У них він є. -Їдемо.

Добре.

А я копну глибше те, що нам відомо про Джозефа.

-Думаєш ми щось пропустили? -Не впевнений, але хочу з'ясувати.

Не знаю, як ви дізналися, але я звірила записи

із запасами, як ви просили. Нам бракує

кількох літрів спирту.

Упізнаєте?

-Він може бути причетний. -Ні, вибачте.

А ваше сховище?

Там же є камери?

-Нам потрібні записи. -Сюди.

Відпочинеш, перш ніж очолити притулок?

Хотіла б, але з огляду на стан Мами Піни, немає часу.

Тим жінкам потрібна допомога.

Я тобою пишаюся, Кріс. Ти знаєш.

Зазвичай, я не радів би звільненню

однієї з найкращих, але я знаю, ти ще більше допоможеш місту,

-тим, що робиш. -Сподіваюся.

Якось дивно стати просто цивільною.

Пане Роджерсе, поліція.

Ми стосовно вашого сина.

Копи на порозі. Марку, йди до дверей.

Позбудься їх, поки ми все повантажимо.

Ну ж бо, поквапся.

Ну ж бо.

Ось, це він. У формі,

але я ніколи його тут не бачила.

Не видно обличчя.

Є інші камери, можемо відстежити?

Ось. Виведіть лише ліфт.

Це зниклий сусід, Марк Роджерс.

Він у справі.

Це Стріт.

Вибачте, що довго. Я був у дальній кімнаті.

-Чим можу допомогти? -Марку Роджерсе, ми вас шукали.

-Гондо, він спільник! -Кидай! Негайно кидай!

Я… Він на мені.

-Ні. -Кріс, не підходь.

Допоможіть!

-Зробіть щось, благаю. -Ні, Кріс, назад!

Будь з ним. Не дозволяй його торкатися.

Поліція!

Девід-20 командуванню. Ми помилилися.

Джозеф не самотній месник,

він має спільників.

Це щось значно серйозніше, ніж ми думали.

Двоє людей з різних країн

змовилися, щоб скоїти злочин.

-Де тут зв'язок? -Усе вказує на Афганістан.

Схоже, ці двоє познайомилися

після арешту в кампусі під час протесту,

коли війська США в серпні вийшли з Афганістану.

Десь тоді Джозеф і закинув навчання.

Звинувачення не висували, тож у справі Джозефа цього не було.

-Джозеф британець. -Так.

Батько британець, матір — афганка. Усе життя він між Лондоном і Кабулом.

З Джозефом ясно, але до чого тут Марк Роджерс?

Брат Марка, Брендон, загинув на службі в Афганістані.

Двадцятирічна війна без перемоги, союзників покинули.

Цього достатньо для зриву.

Гадаю, Марк злився через смерть брата.

Зустрів не менш злого Джозефа.

Але Гондо мав рацію, усе серйозніше, ніж студент,

злий на університет.

Судячи з доказів з лабораторії,

вони виготовили до шести пристроїв.

І ми не знаємо, що вони планують,

чи на кого цілять.

ФБР уже розширює зону загрози

на все місто. З такою кількістю газу,

готуємося до найгіршого.

Усе гаразд?

Просто думаю, як близько я була

до сумної історії, де коп гине в останній день.

Такого не сталося б.

Ні, бо ти цього не допустив.

Твій дзвінок урятував мені життя.

Я вже міркую, як ти можеш віддячити.

Хімзахист. Ненавиджу. Пітнію в ньому, мов свиня.

Після побаченого, я в свій застрибну.

Гікс хоче завантажити їх у Чорну Бетті. І гляньте на це.

Антидот?

Якщо впорскнути достатньо швидко. Задум такий.

Стріте, залишиш нас із Теном?

-Так. -Дякую.

Ти ж не потренуватися хочеш.

Ні, це подарунок.

Це не просто рукавиці.

Це символ того, як ти мені допоміг,

коли я пила після смерті Еріки.

Ти спонукав мене вийти на ринг і вихлюпнути гнів.

Коли я озираюся назад,

ці миті згадую найяскравіше.

Мені бракуватиме спаринг-партнерки.

Гаразд, годі.

Усе стає сльозливіше, ніж я хотіла.

Діку! Техніки зняли відбитки в лабораторії,

яку в Роджерса знайшли Гондо й Кріс.

Не належать ні Роджерсу, ні Джозефу.

-То в нас є третій підозрюваний? -Матін Розі.

Кілька дрібних арештів, адреси немає.

Працював кур'єром в афганському кафе неподалік Олімпіка.

Добре, я перевірю.

КАФЕ «ПУШТУН»

ЗНИКЛІ БЕЗВІСТИ

Друзі й родичі нашої громади, які зникли на батьківщині,

відколи таліби захопили владу.

Але ви ж не тому тут.

Я сержант Гаррельсон, це сержант Кей. Ми шукаємо вашого кур'єра, Матіна Розі.

Я його давно не бачив. Але це звична справа.

Ми маємо з ним поговорити. Є адреса?

Ні, адреси немає, але тут була аварія,

просто біля входу.

Я заповнив усі дані його авто для страхової.

Як, по-вашому, Матін цікавився політикою?

Він був радше конфліктний, розгніваний,

як і багато інших, чия країна десятиліттями воює.

Дякую.

Подам у розшук.

А ви бачили Матіна з кимось із них?

Так, праворуч Джозеф.

Він часто приходив відправити гроші рідним.

Вибачте, а чому сюди?

Коли США вийшли, а таліби захопили владу,

звичайні банківські перекази стали неможливі.

Але я ще можу відправляти гроші.

Ви учасник хавали?

Саме так. А ви обізнані.

Так. Але ви сказали, що він приходив раніше.

Так. Кілька місяців тому його родину вбили.

Мабуть, це було неминуче.

Дядько Джозефа був перекладачем, працював із морпіхами.

Попри всі обіцянки, що його заберуть у США,

зрештою, його покинули.

Джозеф винуватить США,

але це таліби їх не пощадили.

Дякую, що приділили час.

Знаєш, в очах Джозефа

США винні в загибелі його родини.

І коли їх покинули, він почав зриватися.

Спершу перестав вчитися.

А коли їх убили, він не витримав.

Командире?

Є збіг по авто Матіна Розі.

Так швидко. Як так?

Номери сканують автоматично

на стоянці федеральної будівлі.

Сповістили менше хвилини тому.

Загони 20 і 60 уже їдуть.

Зустрінемося з ними там.

Що в нас?

Знайшли авто Матіна.

-Нікого. -Може, він у будівлі.

-Скільки там людей? -Майже тисяча.

Уже евакуюють,

але північні ліфти не працюють.

На сходах товкотнеча.

Я не з лякливих,

але в мене кепське передчуття.

Команда Беккера заходить.

Сюди. Рухайтеся.

Ну ж бо.

Ідемо по троє. Прочісуємо поверхи.

О'Ніл починає перший.

Далі Діззі, ти, я і Джей-Ті по двоє.

Ходімо, з дороги!

Та тут безліч схованок для газу.

-Ходімо! -Уперед!

Допоможіть! Хто-небудь!

Щось не так, заклинило!

Зараз. Відійдіть від дверей. Назад!

Три, два, один.

Добре, ходімо, хутко.

-Хутко! Виходьте! -Виходьте!

-Подалі від будівлі! -Покваптеся!

-Біжіть. -Подалі від будівлі!

-Агов, у коричневій куртці! Стій! -Ходімо!

Девід-25, підозрюваний, північні сходи!

Відійдіть!

Руки вгору! Розвернися!

Матін Розі.

Тене.

Пристрою немає.

-Що ти зробив з газом? -На телефоні таймер.

-Менше чотирьох хвилин. -Що потім буде?

Самі побачите.

Гондо, там досі сотні людей.

-Ми не встигнемо вивести. -Тоді заходимо.

Відпустіть.

У будівлі сотні невинних.

-Якщо вони помруть, помреш і ти. -Ви не можете!

Матіне, у тебе одна хвилина,

або кажи, де лишив газ. Я бачив, що він зробив з Марком.

Жахіття. Кажи, де пристрій!

Добре, на четвертому поверсі.

У горщику біля ліфтів.

-Ще де? Де інші? -Я приніс лише один.

Девід-20 Девіду-60.

Шукайте горщик на 4 поверсі біля ліфтів.

Прийняв, Гондо, шукаємо.

Знайшов.

-Тут таймер. -Як вимкнути

-Як його вимкнути? -Там є жовтий кран!

Беккере, чув? Жовтий кран.

Девід-60, кран закрили,

пристрій деактивовано.

Записи з камер підтвердили.

Він приніс один пристрій.

Відволікання уваги.

Десь ще п'ять пристроїв.

Телефон одноразовий.

В історії лише один номер.

Мабуть, Джозефа.

Він чекає підтвердження.

Це шанс відстежити інші пристрої.

Я вже дав номер Гіксу. Він готовий,

якщо Джозеф відповість. Шанс є.

-Матіне, ти пізно. -Боюся, твій друг Матін,

у федералів, Джозефе.

Це сержант Гаррельсон, спецзагін.

Можемо обговорити, як усе закінчити.

-Ні. Слова нічого не варті. -Слухай, я знаю про дядька.

-І про родину в Афганістані. -Йому обіцяли.

Дядько роками їм допомагав.

Жив з ними, оплакував їхні втрати, прийняв їх у себе вдома.

А вони його покинули.

Тепер вони вдома з родинами,

а мого дядька

і його родину покинули на смерть.

-Вибачте, але вони заплатять. -Ні, Джозефе, послухай…

Обірвав дзвінок.

Це не політична справа, а помста тим, для кого перекладав його дядько.

Власник кафе сказав, що той жив з морпіхами.

На четвертому призовний пункт морпіхів.

Тому він послав туди Матіна.

А Джозеф їде до тих, з ким працював дядько.

Це щось місцеве.

-Командування команді Д. -Команда Д слухає.

Після дзвінка Джозеф вимкнув телефон,

але ми відстежили його до 710,

прямує до Лонг-Бічу.

Командире, ми вважаємо, Джозеф націлився на підрозділ морпіхів,

у якому працював його дядько.

Прийняв. Загони 20 і 60 прямують на південь. Я надішлю

-інформацію дорогою. -Прийняв.

Виїжджаємо.

-Ну ж бо. -Усе гаразд?

Нішель повезла групу старшокласників у Лонг-Біч

на «Квін Мері». Не відповідає.

На нижніх палубах зв'язок не ловить.

Від Гікса.

Дядько Джозефа працював з 5 батальйоном, 22 дивізії.

Сьогодні вони святкують

початок тижня флоту

на палубі «Квін Мері».

Тату, послухай.

Нішель часом не лишилася вдома?

Ні!

Вона ж повезла дітей. А що?

-Не можу сказати. -Ні, синку, чекай.

Я чую по голосу. Нішель у біді?

-Тату, не знаю. Мушу йти. -Ні! Послухай.

Ти маєш дещо знати.

Чому вона хотіла поїхати на вихідні.

-Вона хотіла сказати тобі. -Що сказати, тату?

-Вона вагітна, синку. -Вагітна?

Я випадково побачив тест у її коробці.

Обіцяв тобі не казати, але ти мусиш її знайти.

«КВІН МЕРІ»

Добре, Кріс, Тене, нагору.

-Уперед. -Уже.

Як працюватимемо?

Піднімемося на корабель. А ви чекайте.

Якщо знайдемо пристрій, на вас стримування. Уперед.

Слухай, якщо хочеш піти

шукати Нішель, ми зрозуміємо.

І прикриємо тебе.

Знайдімо Джозефа. Покінчімо з цим і Нішель буде в безпеці.

Уявить, як воно

зібрати всі речі й вирушити за океан.

Де вас ніхто не чекає на іншому боці.

Не знаю. Звучить не так погано.

Семиденний круїз?

Не думаю, що це було так розкішно, як ти уявляєш.

Це був довгий важкий вояж, аж до острова Елліс,

про який ми послухаємо далі.

ДЕНЬ ПОДЯКИ РОДИНАМ ВІЙСЬКОВИХ

Багато людей. Шляхів евакуації обмаль.

-Якщо спрацює пристрій, буде біда. -Тоді ми знаємо, що треба зробити.

Беккере, ви дієте, якщо ми щось знайдемо.

-Подай сигнал і ми йдемо. -Виходимо.

ДЕНЬ ПОДЯКИ РОДИНАМ ВІЙСЬКОВИХ

Тене, на одинадцяту біля червоного стяга. Хлопець у комбінезоні.

Девід-25, підозрюваний

біля сцени, зелена куртка, кепка.

Він щойно лишив пристрій у смітнику.

Девід-20 Девіду-60, схованки в смітниках.

Ваша команда на стримуванні.

Гондо, на десяту, біля перил.

Джозефе! Стояти!

Поліція, з дороги!

-Поліція! -Угору!

Діконе, ви зі Стрітом ліворуч. Ми за Джозефом.

З дороги!

Девід-60, пристрій знешкоджено.

Розійтися й обшукати. Всі смітники.

Поліція! Кидай зброю!

-Усе гаразд? -Так.

Іди, я зайду з іншого боку.

Джозеф прямує до лівого борту.

Прийняв. Ми на палубі на правому.

Я його закую.

Девід-30, одного затримали.

Девід-22, переслідую на зовнішній палубі!

Прямуємо до корми!

Прийняла, Луко. Біжу туди.

Здавайся, Джозефе, усе скінчено!

-На коліна! -Кинь зброю!

-На землю! -Лежати!

-Лежати! -Униз!

-Ляж на землю! -На коліна!

Дай сюди руки.

-Балона нема. -Секунду тому ще був.

-Де ж він? -Мабуть, викинув.

-Де пристрій? -Гондо!

-Дідько, він його кинув. -Дотягнешся?

Ні, впав униз.

Скільки часу?

Скільки?

Судячи з позначок там метрів дев'ять.

Десь три рівні. Таймер не видно.

-Гондо, якщо газ вийде… -Корабель стане камерою смерті.

Там видно світло, мабуть, з вентиляції.

Це добре, може дістанемо. Поки не пізно. Заберіть його звідси.

Починайте евакуювати людей, відправте групу Беккера.

Луко, часу обмаль, ходімо.

Послухайте!

Усі мають вийти звідси, негайно.

-Ходімо. -Спустимося нижче.

-Гондо, що коїться? -Люба, ти в небезпеці.

Іди надвір, подалі від корабля, негайно.

Я не піду без дітей.

-Що сталося? -Гондо.

Збери їх якнайшвидше.

Он там.

Так, бачу. Отой люк.

Он він.

Гаразд, таймер запущено. Менше хвилини.

Думаю, що зможу пролізти, але канал звужується.

Зніму спорядження.

-Луко, що ти робиш? -Я піду.

-Ні. Піду я. -Нізащо.

Ти щойно дізнався, що станеш татом. Піду я.

Нема часу сперечатися.

Тут стає вужче.

Не можу дотягнутися.

Часу обмаль, Луко.

До важеля не дістану.

Антидот у тебе?

Ні, чекай, Луко. Що ти задумав?

Дотягнуся до кільця, але тоді я постраждаю.

-Ні, Луко. Це кепський план. -Але іншого немає.

Часу на інше й не вистачить.

Луко, не роби цього!

Луко!

Перекрив. Мені дісталося.

-Витягни мене. -Луко!

Добре, друже, тягну. Я тягну.

Луко, тримайся. Просто тримайся.

Ну ж бо, Луко, борися!

Ну ж бо, давай.

Повернися до мене. Тримайся, друже!

Отак. Луко.

Глянь на мене.

Ми це зробили.

Ні.

Це ти зробив, друже. Ти.

Нішель!

Гондо. Я відвезу дітей додому, батьки хвилюються.

Добре, поговоримо вдома. Кохаю тебе.

До зустрічі. Бувай.

Пекельний останній день.

І скажи, що не сумуватимеш.

За отакими днями? Нітрохи.

Якщо так можна… Я хотіла б одразу покінчити з цим…

-І не здіймати галасу, якщо ви розумієте. -Розумію.

Якби я міг переконати тебе лишитися, то так і зробив би.

Але ти зі спецзагону, тому це марно.

Сумно. Мені тебе бракуватиме.

Дякую, сер.

Дякую тобі.

Я хвилювався. Ти єдина не підійшла до мене.

Чекала, поки ти будеш сам.

Щойно віддала значок і зброю Гіксу. Дещо маю для тебе.

Я цілий день боявся цієї миті.

Якщо заплачу, то все від нервово-паралітичного газу.

У мій перший день 10 років тому,

я вже йшла після нашої зміни,

почуваючись невдахою, наче я ніколи не стану частиною команди.

А ти запросив мене перекусити.

-Пам'ятаєш той день? -Пам'ятаю.

Ми пішли в маленьке китайське кафе на Спрінг-стріт.

Ти тоді була трохи невпевнена в собі.

Я була нажахана, думала, може, дарма покинула кінологію.

Але ти…

Ти сказав зачекати,

і якщо я повірю, то полюблю цю роботу.

Що це?

Передбачення з печивка з того вечора.

Ти його зберегла?

Так.

Якщо довіритися друзям,

друзі стануть родиною.

СПЕЦНАЗ ЗІРВАВ ТЕРАКТ

Нішель, ти в порядку?

Щойно дізналася з новин, наскільки все було серйозно.

Не брехатиму, я дуже хвилювався,

знаючи, що ти так близько до загрози.

Але ви з командою всіх урятували. Мабуть, це приємно.

Не так приємно, як оце.

Що? Що це за усмішка?

Я не можу всміхнутися коханій жінці?

-Що? -Ви йому розказали!

Ну, може, і бовкнув зайвого.

Але ти була в небезпеці, от я й рознервувався.

Вибач, люба, кіт виліз з мішка.

То як? Ти радий?

Чи радий я? Глянь на мене.

Так-так-так!

Якщо це вже не таємниця,

то вам не треба їхати на вихідні,

бо це ж лише відмовка, щоб не допомагати мені з переїздом.

Слухай, тату, це не так.

Ми таки поїдемо на вихідні.

Але обіцяю, коли повернемося, я допоможу з коробками.

Вип'ю за це.

За родину.

За нашу родину.

Ми виконували ордер на справжнього здорованя.

Ось ми заходимо.

А наступної миті він долілиць, у кайданках і не може в це повірити.

Далі моє улюблене: ми його піднімаємо,

він розвертається і бачить, що це Кріс його вклала.

Того клоуна взяла жінка, вдвічі менша за нього.

І це мій улюблений спогад з роботи.

-І точно улюблений про Кріс. -Так, пам'ятаю того хлопця.

Мало не плакав, сідаючи в патрульне авто.

Гадаю, Кріс його зламала.

Добре, скільки з мене?

Саме вчасно.

Це найменше, що я можу після сьогодні.

Не любиш ризик, але ризикуєш.

Слухай, це було розумно лише для мене.

Я ж єдиний з команди без пари.

У тебе є Нішель, у Діка — Енні й діти.

І, може, не дивина, але Кріс і Стріт тепер разом.

А мене ніхто не чекає.

Це неправда.

Якщо станеш хрещеним мого малюка.

Ти це серйозно?

Якщо все буде добре, Нішель уже дала добро.

Луко, для нас честь, якщо ти погодишся.

Та звісно погоджуся, жартуєш?

Господи, це неймовірно.

-Ми тебе любимо. -Дякую.

-Так. -І я вас люблю.

-Привіт. -Привіт.

-Привіт. -Гаразд, чекайте.

Мені не казали про подарунки.

Їх і не буде. Принаймні мені.

Сьогодні я давала всім дрібнички…

і це для тебе.

Для мене?

Це ж «Квін Мері».

Фігурка лайнера. Гарний подарунок.

Кілька років тому ти дещо порадив мені, коли захопили лайнер.

Ти сказав, що стосунки з цією роботою таки можливі.

Тож це корабель стане нагадуванням

про шлях, який ми здолали відтоді.

Тобто, гляньте, як далеко ми всі зайшли.

Так.

Чекай секунду.

Я знаю, що ти дала мені, що отримали Лука, Тен, а тепер і Гондо.

А що ти отримав, Стріте?

Стріту дісталася я.

Чекав усього п'ять років.

Народ, слухайте.

Знаю, ви чули немало моїх промов, але…

жодна не була такою щирою.

Про спадок говорять багато.

Та мало хто його лишає.

Але, Кріс Алонсо, ти лишила свій слід.

У цій роботі треба бути гарним офіцером, та ще важливіше бути людиною,

щоб виконувати її гідно.

Крістіно Алонсо, я переконаний, що ти лишила свій слід у поліції,

і у спецзагоні також.

Та ще глибший слід ти лишила в кожному з нас.

Тож хай де ти будеш і що робитимеш,

ми завжди тебе прикриємо, бо ми завжди разом.

Це не прощання.

Це назавжди.

За Кріс.

-За Кріс. -За Кріс.

Я вас люблю.

-І ми тебе любимо. -Ми тебе любимо.

Переклад субтитрів: Ганна Литвиненко