Original subtitles

Ви чуєте?

Бубік!

Прислухайтеся.

-Я тебе люблю. -І я тебе.

Так звучить щастя.

Дітей нема.

Хлопці, де ви?

Ви тут? Агов, хлопці!

Добре, одягаюся.

Вам сподобався такий відпочинок?

-Сподобався тобі? -Сподобався?

Ні?

-Мені сподобався. -Йому сподобалося.

Ось так звучить щастя.

Воно пробуджує тебе на світанку, коли місто ще спить.

Доброго ранку.

Голлівудська усмішка.

Це вранішнє щастя.

Вставай.

Ще годинку посплю.

Улітку щастя мокре й солоне.

А восени в нього нові плани.

-Це моя мама, це мій тато. -Де?

Це Дарина. Це ми з мамою. Мам.

Це я сама.

Коли знаєш, що щастя вже близько.

Жуємо й насолоджуємося.

Зараз покатаємося.

Круто, а ви так умієте? Ні.

Взимку ми всі щасливі діти.

А де найкраща різдвяна ялинка?

Удома.

А це щастя задуманих мрій і задутих свічок.

Воно може бути тихим і непомітним.

Перейми.

Проте

ми навіть не здогадувалися, що щастя може бути вкраденим.

О боже. Що це?

Шановні українці,

сьогодні вранці президент путін

оголосив проведення СВО на Донбасі.

Росія здійснила удари по військовій інфраструктурі

і по прикордонниках, прикордонних загонах.

У багатьох містах України чутно вибухи.

Ми вводимо воєнний стан на всій території нашої держави.

Тату!

Де це?

Сьогодні від вас,

від кожного з вас, потрібен спокій.

По можливості, будь ласка, будьте вдома.

Ми працюємо. Армія працює.

Працює весь сектор безпеки й оборони України.

На зв’язку з вами постійно буду я,

РНБО, Кабінет Міністрів України.

Незабаром я знову вийду на зв’язок.

Без паніки.

Ми сильні. Ми готові до всього.

Ми всіх переможемо.

Бо ми - це Україна. Слава Україні!

Нічого незвичного. Війна війною.

А красивою треба бути завжди, так?

Друга хвиля вертольотів - десять штук.

Заходять. Бомбардують аеропорт.

-Стріляють! -Це не стріляють.

Це пастки.

Глянь який. Дружній народ. А що коять.

Дивись, летить.

Жодних розпізнавальних знаків. Це військові. Вони…

Трясця! Що це?

Є!

Два!

Боже, може, другий летітиме?

Нумо, нумо, синку.

Мамо!

Громадяни, повітряна тривога!

Лунає сирена,

біжимо додому.

У нас уже з п’ятої ранку стріляють.

Господи… Біжимо ховатися в підвал.

Над нами літають літаки. Дуже низько.

Жах!

Заразо, російський літак, дякую!

Це просто нереально.

Москалі й…ні, с…ка!

Я, звісно, шокована, та я чую вибухи.

Ми сподівалися, що цього не станеться.

Сьогодні нас розбудили зранку.

Якось так. У нас війна.

Поки що не можу зрозуміти, збагнути.

Не знаю. Страшно.

Над будинком літають ракети. Ось!

Полетіла.

З аеродрому вогонь!

Виродки, просто горіть у пеклі.

А щоб тобі!

П’ємо ліки.

Прилетіло щойно. Міномет.

Бахнули виродки, зараза!

Гляньте, що коїться.

Гляньте, що коїться.

Росіяни, російський прапор.

Російські прапори.

Ось перед нами.

Так, біля адміністрації.

Алло. Іде колона на село Слободу.

Я їх бачу. Просто за парканом бачу.

Повз наш хлів.

Я тобі зараз скажу, по-моєму, з якимись трикутниками.

З білими колами.

Добрий день. Авто заженемо до вас у двір.

У нас мала дитина. Будь ласка, не треба.

А вас будуть бомбити. То що тоді?

Не будуть нас бомбити.

Хлопці, хіба так воюють?

-Ніхто вас не бомбив. -То навіщо вам двір?

Це не наша примха.

Ясно, що не ваша.

Але я не пущу. Мале дитя. Я не пущу.

Нам немає куди йти.

Тату, знаю, що ти дивишся це відео.

Поки всі живі-здорові.

Тримаємось.

Тату, я тебе люблю.

Ма… Матусю, чого ти плачеш?

За тата переживаєш?

Угу. І за Україну.

Люди, втікайте швидше.

Там уже небезпечно.

Я вже стомилася

від цих усіх подій, від того, що діється.

Артем з Аделькою граються.

Каже: «Аделько, стріляють. Ховаймося».

А вона: «Скоро нам допоможуть».

Я не можу цього всього чути.

Усе так важко.

А коли розумієш, що в нас усе ще відносно спокійно…

Та це все так страшно.

Проситиму тих, хто залишився: тримайтеся.

Це все скінчиться. Ми переможемо.

Перемога за нами.

Що головне - їм не зламати наш дух.

Так, магазини вигрібають.

Уже і я починаю нервуватися помаленьку.

Головне - не занепадати духом.

Річ не в тім, щоб утекти від війни.

Якщо нас реально окупують і прийде росія -

життя нам не буде.

Усі це розуміють.

В Господній путь ідеш, А три янголи ведуть.

Один проводжає. Другий спасає. Третій зберігає.

Зрікаюся сатани і пихи його, йому не служу.

Єднаюся в ім’я Отця,

-Сина, і Святого Духа. Амінь! -Треба третю перемкнути.

Боже! Спаси і збережи, і помилуй! Господи!

Ви втікали з власного дому коли-небудь?

Ні?

Не знаєте, що це за відчуття?

Хочу, щоб ви ніколи не дізналися.

Під Києвом танкові бої.

Чути дуже сильно.

Куди тікати - незрозуміло.

Та завдання - поїхати з Києва.

Моя перша прогулянка під час війни.

Зараз війна триває.

Не знаю, коли стрільне.

Не знаю, скільки нам ще сидіти в підвалі.

Та в підвалі дуже багато людей.

І війна - це страшно.

Сподіваюся, вона скоро скінчиться.

Сніг замерз. На вулиці дуже холодно.

Погода зимова.

Отакі будиночки…

Сімо!

Якщо я не виживу, залишаю цей запис.

Мамо, прошу, не плач.

Ти мені скажи, де ти є?

Мого міста вже просто майже нема.

Мого будинку уже просто майже нема.

Так страшно мені ніколи не було.

Людей просто нема.

Я тебе дуже люблю.

Усе буде добре. Ти, головне, доберися.

Тримайся.

Переживаю за тих, хто лишився в Чернігові.

Я тебе кохаю…

Ми тримаємося.

-Усе добре. -Ми українці.

Хочу, щоб чоловік живий повернувся.

Може, ми востаннє гуляємо в нашому дворі.

Це наче в кіно. Я дуже надіюся на хепіенд.

Я просто буду на це дивитися й розуміти…

ПОВІДОМЛЕННЯ НЕ ДОСТАВЛЕНО

…яка я сильна людина

і яка сильна Україна.

Народе, ну що,

перша хвиля паніки, хаосу

і нападу минула.

Наші тримають фронт.

Що варто робити всім іншим?

Ліпше залишатися вдома.

Зараз буде оголошена загальна мобілізація.

Чоловікам готувати документи,

речі, які брати з собою.

Труси, майки, футболки, шкарпетки.

Усе це в рюкзак.

І бути готовим брати в руки зброю.

До зустрічі, всі.

Лінуха…

Лінуха…

Стріляють тупо з усіх боків.

Отам горить москальська…

Смачно?

Капець!

Жорстко!

Ну що?

Штурманули?

Ось техніка, яка добу нас намагалася…

А це покидьки, які нас штурмували всю ніч.

Ось вони прибігли.

Отам теж.

Усе, зараза.

Добігалися, мразоти!

Cтрашно.

Я їла тільки зранку.

Я відчуваю, що мій шлунок голодний,

але я зараз не можу поїсти.

Уявлення не маю, що робити.

Сидіти тут і чекати, поки вони нападуть

і заберуть нас?

Окупують?

Я не хочу бути в росії.

Їхати кудись? Зараз усі їдуть.

Там такі затори. Теж…

Я не знаю.

Таке відчуття, наче я сплю

і мені треба прокинутися.

Наче мені треба просто пережити цей день.

Або три дні.

А далі все буде нормально.

Я не знаю.

Чомусь дуже складно вірити.

Словом,

ми зібрали валізи й зібрали щось…

Я навіть не знаю, що зібрали.

Ми це все спустили в підвал.

Знімаю це відео, щоб…

Не знаю нащо.

Просто знімаю. Може, хтось побачить.

Якщо я буду жива,

якщо виберусь і все буде добре.

Очманіти. Капець!

Ніколи не думала, що я буду там,

де війна.

Жах!

Усе, па-па.

Ми зібралися.

Не знаю, ми їдемо.

Я за цим усім дуже сумуватиму.

У мене тут колись з’явилися книжки.

У мене тут усе.

Мені так страшно. Ми Тура віддаємо.

Мені дуже страшно.

Ми не знаємо, куди їхати і що робити.

Останній чай удома.

Це Дарина.

Дар’є, це нашого щура?

Це моя мама. Це мій тато.

Ми… Па-па.

Диви, тут щуриця Лариса.

Я його віддаю Ані.

-Набираємо воду з криниці. -Зачекай.

Такого я ще не робила.

-Я теж. -Соню!

Діано!

-Елю, смійся. -Фотографуй уже.

-Це відео. -Відео знімай.

Ну. Чиз! Ми їдемо, та повернемося. Па-па.

-Бай! -Па-па!

Тату, я тебе люблю.

Моя кицю.

-Бережіть себе. -Як я без тебе?

Не гарчи на маму.

Моя кицю, все вийде.

Ваш небесний тато ліпший, ніж я.

Там класно. Тобі допоможуть.

Уперед, дівчата.

Ми не побачимося.

-Побачимося. -Ні.

Так!

Усе. Іди, Діано. Усе!

Це я, і я вийшла на вулицю.

Вийшла по продукти.

На вулиці три каліки.

Страшно, капець. Бомблять.

Господи, я люблю день.

Удень хоч більш-менш.

Бачиш, що діється.

Купила все, що було в супермаркеті.

І зараз лунає сирена. Біжу додому.

Я взяла для прання одягу.

Одна вода, дві, три.

Чай. Тому це все, що було.

А ось. Чотири. Чотири води. І ще оце.

Шампунь, бальзам, прокладки.

Сирок якийсь, як бачите.

І все інше.

Забрала останнє, дідько.

Просто зараз обстрілюють Харків.

Це дуже страшно.

Просто жахливо.

У мене будинок ходором ходить.

Я ненавиджу людину, яка вчинила таке.

Я дуже сподіваюся, що дуже скоро

йому все воздасться.

І він відплатить за кожну нашу сльозинку.

Уже третій день я благаю друзів виїхати.

Але ніхто не хоче їхати.

Мені доведеться,

бо я божеволію, мені зле.

Я постійно боюся.

Тут залишається моя квартира,

мої речі

і моє життя.

Моя любов.

Я поки що не уявляю, що це буде.

Та ми з тобою впораємося, так?

Як жахливо розуміти факт,

що ти зі своїм собакою сидиш у коридорі.

Ось він. У мене є водичка.

А в Персика є ще шматочок батона.

Я стрижу вашого Персика.

Персику масаж і стрижка.

Ти мандруєш?

Ти мандрівник.

Пацани, тут тупо бійня.

Усіх беруть у потяг.

Заштовхав дружину. Усі їдуть навстойки.

Сумки на головах.

Це наш провідник, Аліна.

Це люди їдуть із дітьми.

Жінки стоять.

Доводиться. Вагони набиті битком.

-Ти вже стомилася? -Так.

Дорога вимотала тебе?

Так.

-Додому хочеш? -Так.

Дивіться, звільнили нас.

Дякую, пацани.

Без вас так кепсько жилось.

А з вами сказитися як! Подивіться!

Нарешті нас, російськомовних, не гноблять.

-Свобода, трясця! Подиви! -Помічники!

Усіх вас завалять.

Усе, ідемо.

Власне, моя квартира на вигляд якась така.

Моїй квартирі ще більш-менш пощастило.

Просто треш.

А якби я тут була?

Тут нікого не було.

Сусіди-іноземці виїхали.

Коли я тут ховалася, я була сама.

Знаєте, я живу біля аеропорту.

Тут дуже шумно.

Часто літають літаки.

Ненавиджу літаки.

Зима недарма злиться.

У Каті патріотичний гіпс.

Майже. Тільки тут є…

Погода прекрасна.

Якби не було війни,

ми б вийшли ловити сніжинки.

Так, на язик.

-Так. -Отак.

Так.

Бабах! Тільки-но.

Це далеко.

Як ми добували воду.

Так, ми назбирали сніг.

Так, розтопили його.

Точніше, він розтане.

Ходімо далі показувати.

Потім ми його на печі гріємо.

У Каті сьогодні буде лазня, восьмиберезнева.

Сьогодні восьме березня. Зі святом!

У нас сьогодні сніжок.

Ми не спимо, мабуть, години з третьої.

Так, хлопчику?

І зараз спустилися в підвал.

Бо в квартирі реально страшно.

На вулиці нікого нема.

Час - пів на сьому. Так, хлопчику?

Роби свої справи - і все.

До мене!

Ми з Катюхою в хатинці.

Не пили, і так пилюка.

-Добре. -Не стрибай.

Добре.

Ми зняли й приволокли Льончин матрац.

-Твій. -Так.

Словом, у нас тут пледи, подушки.

Там у нас одяг. Навіть іграшки.

Притягли ковдри.

Затулили отвір під стелею, недороблений.

А в пакетах речі,

які ми не носимо, з антресолі.

Весняні куртки.

Словом, понапихали всілякого.

-Ось там ковдри. -У нас собакен живе.

Так. Тож облаштувалися,

але все одно холодно.

Сьогодні ми взагалі очманіли.

Притягли отакий конвектор кльовий.

Отак у нас стоїть.

А ще у нас тут живе собака.

Йому теж страшно.

Я двері ще утеплила.

У нас утеплені двері.

Подвійний утеплювач.

І тут є водичка.

Водичка. Сумка з документами.

Словом, ми розумниці.

Дев’яте березня.

Так, нині дев’яте березня.

Ми знайшли сонечко.

-Як справи? -Добре.

Де ти сьогодні снідала?

У підвалі.

-Зараз порядок? -Так.

-Уже не страшно? -Так.

Добре. Сонечко.

Небо блакитне.

Усі дзижчать.

Ні світла, ні газу, ні води. Нема нічого.

Людям нема на чому готувати їсти.

Усі пиляють дрова.

Дванадцяте березня. Шоста ранку.

Ми гуляємо.

На ковзанці.

Тихо.

Це мені!

Де? Дівчинці Катрусі.

-Розгортати будеш? Розгортай. -Так.

Експекто патронум!

Сьогодні 13 березня.

Мороз. У нас ні світла, ні їжі - нічого.

Учора була на 20-му - у пеклі.

Там пекло.

Там просто страшно.

Бабусин гуртожиток вигорів.

Її квартира без вікон,

але не згоріла.

Вище п’ятого поверху все згоріло.

Страшно, словом.

Ми її забрали до себе.

Поки що так.

Живі.

Поїсти маємо.

Ну все нормально.

Головне, що живі.

Йо-майо!

Кабінет директора, медсестри, біології…

Ну, словом, жах…

Здрастуйте.

А ось і я. Так?

А де ми?

Ми в шафі.

Привіт.

У нас гучно.

Страшно.

Катю,

я тебе люблю.

І я тебе.

Що горить? Ми не знаємо.

Двадцять перше березня.

Центр.

Монтажна, сім. Квартири: п’ять, три, один.

Учора почався обстріл,

сьогодні ми безхатьки.

УКРИТТЯ

Нащо та лопата?

Моя квартира на третьому поверсі.

Була.

Нас там було прописано шестеро.

Нема нічого.

Геть нічого. Ні в кого.

Перший, другий.

Двері праворуч.

Квартира п’ять.

Моя скринька.

Мої вікна.

Кондиціонер.

Усе.

Сьогодні неділя, шосте березня.

Іду…

зустрітися з патологоанатомом,

щоб забрати з моргу й поховати тіло

Булавенка Олега,

якого розстріляла російська колона,

коли він їхав із сином автомобілем

і перевозив собак.

Де вони стріляють?

Зліва й справа.

Тату, це десь тут.

З автоматів стріляють?

Біс його знає.

-Он поїхали. -Де поїхали?

Он пішла колона.

Нумо назад.

Десь пішла колона.

Ти не бійся. Десь поряд.

З автоматів стріляють.

З поля. Он. А матері твоїй…

-Газу! Наліво! -А чого?

От зараза…

Живий?

-Ти живий? -Так.

-Усе в порядку? -Так.

Звідки прилетіло?

Чуєш?

Живий? У тебе не влучило?

Десь з повітря.

Надіюсь, прорвемось.

Позаду, біля Сукачів, стріляють по-чорному.

-І по нас. -І по нас теж. Он наслідки.

-Он. Десь тут. -Бачу. Є.

Гальмуй.

Гальмуй. Розвертайся.

-Де стріляють? -Та сюди.

Тату, розвертайся.

Розвертайся. Трясця! Капець!

Стріляють у цей бік!

Тут наче нема. По прямій.

Тату, стріляють. Гальмуй.

Усе вимкни.

Сюди. Просто аж сюди.

Назад. Ми не здамо.

Зараза!

Лягай! Виходь і лягай!

Тату!

Виходь, лягай. Чуєш?

Здавай назад.

Пірнай туди вправо.

Виходь хутко!

Тату!

Капець!

Ти тут?

Тату, почекай. Терпи.

Ні.

Ні.

Тату, терпи.

Почекай. Стій!

Стій! Тату, лежи! Лежи!

Лежи! Трясця!

Зараза! Що ж це таке, мразоти!

Агов!

-Синку, втікай. -Тату, та ну не…

Та ти що?

Зараза!

Ногу відірвало.

Відірвало ногу.

Тату, лежи. Лежи.

Таточку мій,

не помирай, будь ласка.

Благаю тебе.

-Застріли мене. -Не помирай.

-Боляче? -Так.

Не смикайся.

Тихо. Прорвемося.

-Пристрель мене. -Тату, я не зможу цього зробити.

Мені кепсько.

Таточку, потерпи трішки.

-Нащо? -Будь ласка, потерпи.

Боже, бідолаха.

Він виповз і сам сюди проповз.

Так.

А пес отак лежить

і з хазяїном до останнього.

Так.

Його у дворі поховали.

Ми з ним разом ходили в садок.

-У 1973 році? -В одну групу.

Важко говорити.

У хлопців були сльози.

Така в нас ситуація

з російськими окупаційними військами.

Так вони нам допомагають:

убивають, бомблять.

Учора у нас зв’язок був останній день.

Збили мобільну вишку,

щоб люди не передавали інформацію.

Отак виживаємо.

Одне одному допомагаємо.

Собаку, щоб не здох, хоч трохи прикормив.

Центр Херсона!

КРОСІВКИ ДИТЯЧИЙ ОДЯГ

Наш центральний ринок.

Або точніше, все, що він нього лишилося.

Матінко моя рідна!

Моя улюблена «Фабрика»,

в яку я щодня ходила на тренування.

Тут ми робили покупки.

Тут ми ходили в кінотеатр.

Боже, руки тремтять. Пробачте.

Ну й трохи емоцій.

Емоції важко стримувати.

Ось моє улюблене місто.

Що ж з тобою діється?

Моє улюблене місто.

А з одного боку, чудово, що пішов сніг.

Він їм видимість псує.

І холодно.

І видимість. От прикинь.

І горілки хочеться ще більше клюкати,

як холодно.

Подивися,

через паркани перелазять, тварюки.

Глянь,

глянь, як вони вільно ходять.

Боже, як їх багато.

Один, два, три, чотири.

П’ять.

Шість.

Усі з білими пов’язками.

Он. Я вас усіх перерахую.

Як вони вільно, зараза, лазять.

Он танки поїхали. Усе.

Херсон - це Україна!

Україна! Херсон - Україна!

Херсон - Україна! Гляньте, що діється.

Ви подивіться!

Ми не віддамо вам наше місто

і нашу країну!

Я люблю вас! Я люблю вас, Україно!

Усе буде Україна!

Отак зустрічає Херсон.

Ось вони з танками нас зустрічають. Ось.

Додому!

Дивіться, скільки нас вийшло.

Наша сила в тому, що ми єдині.

Я люблю вас, херсонці!

Слава воїнам ЗСУ!

Зеленський - молодець,

а путіну - капець!

Зеленський - молодець,

а путіну - капець!

Он вони ховаються.

Отут ховаються.

Он за деревом.

Визволителі зазвичай не ховаються.

А ті люди, які ховаються за деревами, -

це не визволителі.

Фашисти!

Одинадцяте березня.

Люди не здаються.

Люди скандують, що Херсон - це Україна.

Наша Морська академія - це Україна.

І наш міськвиконком - це теж Україна.

Тут усе Україна.

Наш мирний протест триватиме щоденно і до перемоги.

ХЕРСОН - ЦЕ УКРАЇНА

Слава нації!

Смерть ворогам!

Слава воїнам ЗСУ!

Чи знаєте ви, скільки вже ваших мертвих?

Який у вас зараз курс рубля?

Що у вас удома діється?

Скільки у вас санкцій?

Ваших померло вже 12 тисяч.

Ви всі наступні, гади!

Ми щодня будемо приходити.

Гаєте час!

Ідіть до своїх мам.

Чого схопився за гачок?

Чого схопився?

Тут мирні люди.

Що, дуже сміливі?

Сімдесят дітей уже в Україні померло.

За що ви воюєте?

Ми, як і ви, теж хочемо жити.

Город садити, дітей ростити.

Ідіть додому.

Хлопці, ви ще молоді. Вам ще жити й жити.

Ідіть додому. Ви прийшли на нашу землю.

Ваші війська вчора скинули…

Руку забери з гачка!

Навіть якщо ви нас усіх уб’єте,

ми повстанемо з мертвих і помстимося!

Слава Україні!

Героям слава!

Маріуполю, ми з тобою!

Харкове, ми з тобою!

Суми, ми з тобою.

Києве, ми з тобою!

Чернігове, ми з тобою!

Усі люди настроєні дуже гарно.

Макарівка, Русаки, Макалевичі -

усі живі, руйнувань нема.

Люди настроєні тільки за Україну

проти російських військ.

Там колись був будівельний магазин.

І російська колона розстріляла.

Розстріляла й спалила.

Отак російські солдати

захищають мирне населення.

Миротворці драні.

Заганяють у пастку, як щурів.

Вирубають воду, світло

і потім роздають гуманітарну допомогу.

Вони хороші хлопці,

миротворці.

Козлота російська.

Увімкнімо новини.

Мирний марш відбувся

під прапорами України.

Ходу транслювали наживо

в соцмережах.

Люди йшли вулицями Білозерки

із синьо-жовтими стягами

і зовом: «Україна понад усе!»,

«Російський солдат - фашист, окупант».

Також хоробрі жителі Білозерки

підійшли до російських солдатів

з наміром зупинити військовий транспорт.

Чешіть звідси!

Куди ти їдеш, виродку?

Ти подиви, куди він їде.

Так, настав на мене пістолет. Виродки!

Совісті у вас просто нема.

Нахабно заходять у село Білозерку.

Тварюки!

Боже, вам не соромно?

Ви ж молоді здорові хлопці.

Не соромно?

На мене пістолет наставляти?

Тварюки ви всі. Зрозуміли?

Ви будете прокляті. Прокляті.

І ваші діти.

І ваші батьки.

Усміхається, глянь.

Окупанти! Фашисти!

Будьте ви прокляті!

Окупанти!

Вам усім має бути соромно!

Я українка! Чуєш?!

Усі бояться, але ми разом. Ми сильні.

Ми всі боїмося, але ми разом.

Хто вас тут чекає?

Стріляти по мирних - класна тема.

Їхали б стріляти до військових.

Матінко!

Вони стріляють.

Хочуть розігнати мітинг.

Російський солдат - фашист, окупант!

Ми були вільні, доки ви знову не прийшли до нас.

Тільки раніше це були фашисти, німці,

а тепер це - рашисти.

Ви розумієте, що ви коїте?

Задумайтесь про це. Думайте про це.

Поспілкуйтеся зі своїми старими.

Поясніть їм: Україна - це незалежна держава.

Ми хочемо жити мирно, без війни.

У нас є діти, у нас є рідні.

У нас тут дуже багато всього.

Та ми не росіяни, ми українці.

І в нас свобода.

На відміну від вас, ми можемо говорити будь-якою мовою.

Поліція нас не садить за те, що ми виходимо на мітинги.

Нас не розженуть.

У нас усе демократично, на відміну від вашої держави.

Доки ви не прийшли, у нас все було прекрасно.

Валіть звідси. Ви нам тут не потрібні.

Чаплинка - Україна.

Таврійськ - це Україна!

Що ви накоїли, росіяни?

Та до біса!

Гади, що ви накоїли?

Гади!

Зараза! Дим з газом, чи що? Так?

«Швидку» викликайте!

Благосна ти між жінками

і благосний плід твій!

Фашисти!

Тварюки!

Фашисти!

Тварюки!

Вони стріляли в нас усім підряд.

Убивці!

Мої найсміливіші.

Херсон - це Україна!

У зв’язку з проведенням СВО

закликаємо вас припинити мітинг

і розійтися по домівках.

Ідіть до біса!

Боїмося, але йдемо, так?

Боїмося, але йдемо.

Слава нації!

Смерть ворогам!

Слава Україні!

Героям слава!

Херсон - це Україна!

Боже, як я скучила!

Як я скучила!

Я скучила за цією тишею і спокоєм.

За цією неземною красою нашої області.

Це нереально круто.

Дякую сьогоденню, що я потрапила саме сюди.

Найгарніша, найгарніше,

найулюбленіше,

найчудовіше моє місто.

Мій Дніпро.

Моє небо.

Мої степи.

Мої кораблі й пароплави.

Херсон - це Україна.

Так було

і так буде.

-Привіт, зайчику. -Дуже скучила.

Розумник! Усе!

Це ж дискотека, так?

Кайф. Дивись туди.

Дякую тобі.

-Кохаю тебе. -Ти мій скарб.

Дратує це: «Чвяк-чвяк».

Дай лапу.

А завтра на ранок дощ.

-Серйозно? -Так!

-Допомогти тобі? Давай мені. -Не треба.

Май, ходімо. Май, до мене!

Май, сюди!

Реально стрьомно, що звикаєш до цих звуків.

Коли що, усе кидай - і біжи.

Вікна-двері позачиняли - і все.

Будинок зруйновано.

-Дімо! -Що?

-Забирай хоча б куртку. -Забирай усе.

-Хоча б куртку забери. -Я вниз.

Поки все ціле.

Пацани!

Ви де?

Пацани!

Що?

-Ходімо, поки там усе ціле. -Уже йдемо.

Уже що є.

Будинок повністю зруйнований.

Дімо, хутчіш.

-Дімо, залишай усе. -Усе, усе.

Обережно!

Сказитися!

Обережно!

Це капець!

-Май, донизу. -Май, сюди. Донизу.

От гади! Прямо в будинок!

Прямо в будинок бахнули!

Добре, що ми вийшли.

У сусідній квартирі ж люди сиділи.

Там же хтось був. Я чула, вони заходили.

Дімо, біжи.

-Я одразу за вами. -Будь ласка.

Бодю!

Бігом!

Мирні міста не обстрілюють?

Зараза!

Руками душитиму гадів!

Це Чернігів. Я тут живу.

Оце «русскій мір».

Оце вони не гатять по житлових кварталах?

Оце вони не гатять по житлових кварталах?

Май, поряд!

Ідемо на праведну землю

-з цього міста-апокаліпсиса. -Героя.

Мама вже біжить.

Матусю, привіт.

Приїхали. А я вже думала…

-Дімко, привіт. -Вітаю.

-Як ви до нас дібралися? -Нормально.

Не плач.

О Господи.

-Усе добре, мамо. -Ходімо.

І хвостом, і задом крутить.

І слина тече.

Хто так просить?

Ти сонечко моє.

Ну так хоче.

-Май. -Дивись, обмурзався.

Я не їстиму так. Забери його.

Мій красивий. Він так сів…

Зайку чухайте. Ну що за малюк?

Від удару вічко з дверей вилетіло.

Двадцять дев'яте березня, Іванків.

Зараз перша дня.

І російська колона…

їде з боку Києва на Чорнобиль.

Попереду БМП уже з білими прапорами.

Місяць тому на Київ їхали з червоними прапорами.

Зараз почепили білі.

Були «Гради»,

зараз уже йде вантажна техніка.

Шукають на окупованих територіях будинки бізнесменів,

які виїхали, і мародерять їх.

Отакі у нас рятівники «русского міра».

Варвари.

Наскочили, місяць промародерили,

розвалили, розграбували, зруйнували, розстріляли,

і тепер утікають назад.

Справжні варвари.

Сьогодні перше квітня.

Зранку прийшла сусідка,

каже, що в Іванків зайшли українські військові.

Я хочу зараз піти на російський блокпост,

подивитися, що там робиться.

Будемо надіятися, що це не першоквітневий жарт.

Так,

наробили справ.

-Привіт. -Привіт.

Як воно?

-Перемога. -До перемоги ще далеко.

Це лише звільнення. Перемога ще попереду.

Це лише звільнення. Перемога ще попереду.

Тут була церква. Дивіться,

до фундаменту згоріла.

Наші православні «брати»

спалили її дотла.

У москалів мінус одне МТ-ЛБ,

у нас плюс.

Наші пацани викрадають.

Тепер МТ-Лбешка буде мочити росіян.

Їдемо на російському МТ-ЛБ. Гоп!

Друзі, на годиннику п’ята година.

Ми почали операцію о 12-й. Контрнаступ.

Операція виконана повністю

з абсолютним успіхом.

Ми вибили звідси ворога.

За даними, які нам передав полонений,

тут було близько 200 росіян.

Частина тут і залишилася лежати в землі.

Частина втекла.

По всій лінії фронту наступаємо.

Наступаємо успішно.

І це підбадьорює наші війська.

Друзі, я хочу вам показати людину,

яка є лицем українського війська, героя,

на таких тримається наша країна.

Це наш танкіст, який провів неймовірний бій, вибив усіх.

На цій людині тримається все.

-Бро, ти просто красунчик. -Дякую.

Ми продовжуємо відбивати техніку.

Заведено російський танк.

Наші пацани! Апостол - красунчик!

Це російський танк.

Тепер він буде нашим.

Макс намагається поцупити російську стрічку.

Є!

Усе-таки поцупили.

Зараз ще й кулемет знімемо.

Так, знімемо.

Глянемо, як він відкручується.

Отак ці тварини тут годувалися.

Дивися, які шапки-вушанки.

XIX століття.

ЛЮДИ

Ой, хлопчики.

Ой, синочок!

Усе добре.

Постарів.

-Вітаю. -Вітаю.

Хлопчики мої.

Усе добре.

Хлопчики,

-дякую вам. -Та все добре.

Як ми молилися за вас у погребі…

-Усе пережили. -Усе добре.

Моє синуляточко. Синочок.

Усе добре.

Усе добре. У вас є що їсти?

Є, звісно. Зараз.

Та ні. Ми вам привезли.

Бачиш, які щасливі?

Батьки Дмитра Стретовича,

мої тітка й дядько.

Звільнили. Усе добре.

-Привезли їжу. -Дякуємо.

Усе добре.

Тепер це українська територія, як і має бути.

Тьотю Наташо, не плачте, усе добре.

Так… Отак

кацапи профукали всю свою техніку.

Дімон,

усміхнись.

Вийшли, гади!

-Нумо. -Стріляй!

Позаду обережно!

Так, ви мене прикривайте.

-Прикриваємо. -Працюй!

Обережно!

-Влучили? -Так, зараза.

-Мішаня, живий? -Проходь.

По нам палять!

Пацани, телефон ніхто не знаходив?

Я там телефон загубив.

-Та ходімо вже. -Уже без нього.

Та ходімо.

Це ж, трясця, усе життя.

Сядьмо десь, я руку перебинтую.

-Сідай там. -Пацани.

Швидко.

-Сідай. -Туди донизу.

-На перебинтування. -Сідай. Усе. Стоп.

Перебинтування донизу.

Сюди! Медик тут!

Інші, уперед!

Перебинтування тут,

а інші йдіть.

Ні, ми почекаємо.

Хаус!

Хаус!

На, бинтуйся.

Негайно! Хаус!

Брате, хто там?

Два - «300-ті».

Глянь, будь ласка, спину.

-Хаус, ти як? -Живий.

Хто тут?!

Хто тут?!

Там «200-ті».

Ходімо. Хто може, ходімо!

-Ви що, на приколі? -Швидко.

-Куди накладати? -На праву ногу.

Перетягни.

Давай цей.

Та витягуй.

Розстібається липучка.

Так навіщо ти мені його даєш?

Дрон, не панікуй.

Дрон, відставити паніку!

Зараз усе зробимо.

Спокійно. Вийдеш звідси до своєї Вероніки.

Уставай!

Я ноги не відчуваю.

До весілля заживе.

Швидше, док.

Там ззаду трьохсотий.

-Де? -Вальт.

Я йду за ним.

-Хаус! -Так!

Ходімо.

Я ноги не відчуваю.

Брате, це турнікет.

Дрон, уставай.

Трясця, я підвестися не можу.

У небі дрони!

Пасок…

Відходьмо в лісосмугу.

Хутко.

Зараз.

Сіли! Повітря!

Зараза! Я не встану.

Встанеш.

Ні, зараза.

Дай попити.

Хаус, я обісцюся. Це буде нормально?

Я не можу.

Руку не відчуваю, турнікет з ноги сповзає.

Байдуже. Дрон, треба йти.

Не можна сидіти.

«Пташки» полетять - і нам кінець.

Що?

-«Пташки» полетять і… -Нам уже кінець.

Вставай.

Я руки не відчуваю.

Вставай.

Вставай.

Іди!

Дрон!

Швидше.

«Пташка».

Можна послабити турнікет?

Ні.

Іди. Нога терпне. Так треба.

Кущі.

Хаус, що там?

Викидай окуляри. Зараз.

Іди.

Іди.

Малий, трішки.

Та яке трішки?

Кинь, вернешся потім.

Ні, ідемо!

Ми йдемо, і ти йди.

Руці капець, Хаус!

Будь ласка, затягни мені турнікет.

Берць уже просочився.

Кров уже витікає.

Вона буде текти. Це нормально.

Вони не знають, що ми тут.

Б’ють туди.

Зрозуміло.

Як встати? Я не відчуваю руки.

Вальт.

Та нащо ти зараз ствол чистиш?

Заберіть мене гвинтокрилом.

Дрон, у нас нема вибору.

Брате, нема.

Один, два, три.

Gaudeamus igitur

Juvenes dum sumus

Отак, коли студентам не дають кімнати для перевдягання.

Вово, покажи труси!

Вступаю на військову службу і присягаю українському народові

завжди бути йому вірним і відданим.

Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити український народ.

Дрон, дай мені руку.

-У мене паніка. -Ти виживеш. Не панікуй.

-Вальт. -Допоможи з рукою, і підемо.

Я нічого зараз не можу зробити. Нічого.

Хаус, а її можуть ампутувати?

Ні, не ампутують.

Не скигли.

Я тебе прошу, будь ласка.

Нам залишилось трішки.

Два кілометри - це ні чорта не трішки…

з трьох.

-Дивився по мапі? -Так.

-Іди. -Я не можу.

Хаус, реально руці капець.

Будь ласка, я тебе прошу,

просто помовч.

Хаус, повний черевик крові.

Рот закрий.

Нас заберуть, ні?

-Треба йти. -Що?

Треба йти.

-Ходімо. -Спробуймо.

Іди.

Ти можеш.

Ти сильний.

Відразу донизу, Іване. Донизу.

Ти сильний, ти можеш.

-У нас води нема? -Що?

-Води нема? -Є.

Крові в черевику більшає.

Дрон, закрий рот і йди.

Залишилось трішки.

Уяви, як тобою пишається Вероніка.

Хаус, очі заплющуються. Що робити?

Розплющувати.

Це називається крововтрата.

Війна - страшна штука.

Удачі!

Усе буде чітко.

Брате. Братику.

Так пече.

Тихо!

Не кричи.

-Я не зможу встати тепер. -Зможеш.

Нас спалять, як будеш кричати.

Хаус, дай попити води.

Стій. Зв’язку нема.

Я зараз коні двину, чувак.

Я даю тобі попити.

Треба йти.

Хаус, застрели мене.

-Я не буду тебе застрелювати. -Будь ласка, я не можу.

Друже, ми тебе не покинемо.

Дрон.

Тримайся.

Не спи.

Треба йти.

Що це?

Це «Гради»?

-«Касети», напевно. -Та ні.

Ще одна пішла.

Так, я зараз засну. Усе.

Іду. Ліпше здохну дорогою.

Іди.

Дрон, ти найліпший.

У тебе води в гідраторі нема?

Нема.

Брате, трішки лишилось.

Попереду село.

Привіт, моє сонечко. Сьогодні вже шосте червня

і дев’ятий день, як ти не виходиш на зв’язок.

Зараз емоційний стан трішки легший.

Але все-таки так само важко,

бо я давно не чула тебе.

А ще довше не бачила.

І дуже хочу тебе обійняти.

Я дуже скучила за тобою.

Мені хочеться відпустку

хоч на один–два дні,

щоб я тебе побачила.

І щоб мені стало легше.

Щоб знати, як ти

і що з тобою.

Я просто не знаю.

Сонечко, я за тобою дуже сумую.

Я тебе кохаю.

Ну що ж, сьогодні сьоме червня.

І сьогодні десятий день,

як ти, моє сонечко, не на зв’язку.

Я сьогодні зранку знову телефонувала в бригаду.

Вони мені не дуже приємно відповіли:

«Чекайте» і «Скільки вже можна?».

Я дуже переживаю.

У мене постійно тремтять руки.

Я забуваю все на світі.

Дівчата на роботі питають, як ти.

І мені нема що відповісти.

Я вже не витримую.

То якась неймовірна ейфорія,

яка переходить у просто істеричний сміх.

Через короткий час - сльози,

потім знову усмішки.

Я вже просто не можу.

У мене емоційне виснаження,

і…

це депресія.

Я дуже скучила. Сильно переживаю за тебе.

Як ти? Що з тобою?

Чи є в тебе їсти? Чи є в тебе пити?

Чи ти, наскільки це можливо, у безпеці?

Бо ця невідомість і час очікування

просто гнітять.

І з цим вкрай важко боротися.

Отак, котику.

Отам дерево.

Бачиш, там дерево посікло осколками.

У нас тут косить дерева,

це просто капець.

Зараз покажу.

Танки стріляють.

У нас тут весело.

Моя розгрузка, автомат.

А це типу мій бруствер.

Якось так. Я під таким деревом живу.

Диви, що тут прилітає.

Отак береш колупаєшся.

Метал можна збирати скільки хочеш.

Отак, котику.

Ти моє сонечко, яке мене захищає.

І дякую, моя кицю,

що я можу спокійно спати завдяки тобі.

Я тебе сильно-сильно люблю.

І хочу обійняти сильно-сильно.

Як ти мене колись, коли освідчувався мені,

що в мене дуже боліла спина й ребра.

Так само я хочу тебе обійняти й відчути твій запах.

Я тебе сильно кохаю, моя кицюню.

Котику, отак іде дорога.

Отам, де дірка, у нірці я живу.

І ще до нас прилітають отакі штуки.

Ми йдемо дорогою

недалеко від мене.

Це місцевий смітник.

БК, сміття.

А це стається з деревами,

коли в них влучають великі осколки.

А це дерево теж розпалось на дві частини.

Словом, друзки потрапили

в мій окоп.

Вони пройшли наскрізь.

Отам сепари.

Усі намагаються туди гатити,

і ні чорта не виходить.

Яка неймовірна краса

в цей літній день.

Сьогодні 18 червня.

І сьогодні день нашої з чоловіком

шостої річниці, з того дня, як ми побралися.

Учора принесли похоронку,

у якій повідомили, що мого чоловіка більше немає в живих.

Що потрібно готуватись до похорону.

Декілька днів тому

він зателефонував мені, я з ним говорила,

і він сказав мені: «Я приготував тобі подарунок.

До тебе приїде кур’єр».

Я не думала, що це були останні квіти

від мого чоловіка на мою річницю.

Тепер мені лишилось одне:

дивитися на ці квітки і знати те, як він мене любив.

Що хоч його нема,

але він мене привітав.

Сьогодні

третє грудня.

Учора, другого грудня,

я була в батьків.

Забрала деякі речі

і ялинкові прикраси.

Я розбирала речі

і знайшла конверт.

Я знайшла конверт, в якому на початку року

ми з чоловіком запакували записки.

Записки, в яких ми написали, що ми хочемо з бажань на цей рік.

До речі, вставлю, чому в пітьмі.

Бо вимкнене світло. У мене вже сідає телефон,

і я з ліхтариком.

Повернуся до записок.

Я знайшла ці записки

і вирішила подивитися, чого ми з чоловіком хотіли…

цього року.

Що ми з бажань просили.

Я написала, що найголовніше бажання на 2022 рік -

стати мамою

прекрасного малюка.

Який стане неймовірною прикрасою й барвою в моєму житті.

Кар’єрного й особистого зростання.

Також своє житло.

Це те, що писала я.

Але найважче мені було прочитати записку

мого загиблого чоловіка.

Він написав:

«Більше сімейного щастя й гармонії.

Ліпше розуміти Аню».

Мене.

«Щоб вона завагітніла.

Своя квартира».

Якщо ви не знаєте, що таке любов,

то я вам покажу.

Ось вона.

Я не можу, у того бідолашного кота аж слина клубком.

Я була неймовірно дурною,

бо хотіла кар’єрного зростання.

А він…

хотів більше порозуміння в родині.

Усі, хто сумував за Толиком, ось він.

Квасить свої сіднички в басейні.

Корж!

Сонце моє!

Я берегтиму цю записку.

Люди, забудьте про те,

що ви можете взяти й увірвати час від своєї сім’ї,

від своєї другої половини,

і піти на роботу. Забудьте про це.

Забудьте про це. Проводьте більше часу з вашою сім’єю.

Щоб вони могли якомога довше бути з вами,

бо це може закінчитися.

Будь ласка, проводьте більше часу зі своїми сім’ями.

Сьогодні був гарний, насичений день.

У цей бус помістилося 14 людей.

Я назвав його Серьогою, бо він сірий.

Усе логічно.

Словом, Серьога сьогодні вивіз 14 людей із Лисичанська

в момент обстрілу.

Тобто люди були готові навіть на дах залазити.

Було дуже…

дуже страшне видовище, направду.

Я не знаю, скільки ще будемо так кататися. Ситуація загострюється.

Військових стало більше в тих місцях, де їх раніше не було видно.

Це багато про що каже.

Бачите це місце?

Мені туди.

Може, у когось є знайомі, яким треба виїхати зі Слов’янська.

І Краматорськ. На вашому місці я б теж подумав.

Може, варто залишити місто.

-Вітаю. -Вітаю.

На Дніпро, на евакуацію.

Евакуація. Дніпро.

Марія Михайлівна!

Маріє Михайлівно, до тебе приїхали!

Маріє Михайлівно!

Вітаю.

Їдьмо.

Вам допомогти щось винести?

Та ні, зараз зберуся.

Усе, чекаю.

Це ж страшно.

Страшно залишатися тут.

Ось що страшно.

Оце я їду на великий ризик.

Ну добре.

-Я ж не поїду… -Давайте.

Так, усе. Беріть цю сумку.

Паспорт, усе.

Щоб не забула. Ключі. Паспорт.

-Усе, ходімо. -Ходімо, рідненька.

Чому бути, того не минути.

Так.

Господи, дай мені добратися.

Як мені там стикуватися з дітьми?

Так, парасолю взяла.

Ходімо. Зачиняйте двері.

Сонечко, іду-іду.

Добре, дорога моя. Їдьмо.

Іду, сонечко. Іду.

Це взяла, те взяла. Усе взяла.

-Зачиняю. -Зачиняйте.

До побачення. Гуси-лебеді.

Так, усе.

Сьогодні гарний день.

З ким я розмовляю? Алло.

Алло. Сашо!

Привіт. Ти в Дніпрі?

А, ти в Запоріжжі.

Я ж їду в Дніпро.

Я ж їду…

А хто мене зустріне?

Ну я про це й мріяла.

Ну все. Сашенько, сонечко,

як ти там, зайчик?

Усе там нормально?

З навчанням нормально?

Ну добре. Па-па. Бувай.

-Онук? -Онук. Бачите?

Він навчається, а зараз

на практиці в Запоріжжі.

Усе, хвала богу!

А Таня мене зустріне, правильно.

Таня - подруга моєї дочки.

Разом навчалися в інституті.

Клас!

Ну клас. Ну Таня, хвала богу.

Ой, Маріє Михайлівно…

Так.

Евакуація Очеретиного, Авдіївський район.

Це прямо впритул до Донецька.

Тут дуже близько, дуже гучно.

І часом навіть дуже спекотно.

-Вітаю. -Вітаю.

Нічого-нічого, йдіть.

Ви маєте дуже гарний вигляд, зазначу.

Може, одразу поїдемо на дискотеку?

Кажіть, кому ліпше сісти спереду,

а кому - ззаду. Як…

Щоб не дуже йому дуло. Будь ласка.

Зачиню вікна. Не проблема.

-Ну і все. Отак. -Усе.

-Опусти голову. -Завантажуємося, так?

Обережненько.

-Нічого. -Так, сідай.

Усе, доїхали. Доїхали, довезли вас.

Хвалити бога.

-Дякую. -Шляхетну справу робиш.

Сходи маленькі.

Усе, дорогі мої. Облаштовуйтеся.

Здоров’я вам. Тримайтеся. Усе.

Коли що, будете відвозити.

Обов’язково. Нехай щастить!

Ось він, приліт, зараза. Щойно.

Це до вас влучило, так?

До вас влучило щойно?

Згоріло все.

Піди подивись, згоріло. Хоч глянь.

-Це щойно. -Га?

Це щойно?

-Та хвилин 30, напевне. -Зараза!

Воно вже згоріло. Уже майже догорає.

Який капець!

Ой, боже мій.

То, може, поїдете?

-Що? -Залишаєтесь чи поїдете?

-А куди я поїду? -От трясця.

Куди я поїду?

Я розвернуся. Дам вам пайок. Почекайте.

Почекайте. Зараз.

-От зараза. -Тепер нічого нема.

-Тримайте. -Подивися, хоч у дворі і сфотографуй.

Привіт, собако.

Ну що, звільнили дідуся від хати,

гади?!

Я все одно чи повішуся, чи вдавлюся.

Я вам дам «повішуся». Їдьмо в Дніпро.

Збирайтеся, їдьмо.

Ні, я в Дніпро не поїду.

Їдьмо. А куди?

Не поїду я нікуди.

Вітаю. Їдете?

На евакуацію. Вивеземо вас у безпечне місце. Їдьмо.

Беріть документи і все.

Хлопці, я вже тут помру.

Рано ще.

Мені зле. Два дні лишилося жити.

-У мене ліки скінчилися. -Там усе буде.

Їдьмо.

Хату повністю розвалило.

Ви лишилися в живих не просто так.

Ви ще потрібні цьому світові.

Рано ще помирати. Їдьмо.

Треба хоч паспорт.

Зроблять вам документи.

Їдьте, рідненькі. Їдьте, мої солодкі. Дякую вам за все.

Я речі попрала, щоб чистенькою померти.

Дай боже вам здоров’я і щастя.

Я не думала, що в мене буде така жорстока смерть.

Така приречена смерть.

Я 45 років віддала медицині.

Я ж гола залишилася. Це мені дали.

Ось я в чому лишилася.

І вирішила попрати.

Нема в мене нічого.

Нема в мене, рідненькі.

Я в Горлівці другу війну переживаю.

Я другу війну переживаю.

-Їдьмо, будь ласка. -Не поїду я.

Їдьте, дітки мої.

Ой яка ж я вам вдячна.

Я можу вам в ноги поклонитися за те, що…

Чому люди не їдуть з гарячих точок?

Є дві причини.

Перша: бояться самої евакуації, самої дороги,

щоб нічого з ними не сталося.

А друга - це та невідомість,

яка їх чекає в евакуаційних містах.

ГОЛАНДЕЦЬ

Друзі, вітаю. Двадцять сьоме жовтня.

Сватівський район, Луганщина.

Неподалік Стельмахівки.

Вкотре намагаюсь туди проїхати.

З богом!

Отака ситуація.

Загруз. Залишаю поки.

А казав, повний привід.

Я думав, що повний…

повний привід. Виявляється, передній не працює.

Доброго ранку. Двадцять восьме жовтня.

Ідемо на точку загрузки.

Нас семеро людей,

кілька котів і собака.

З богом.

Михайло і Раміна - дочка.

Ідемо на той бік

збирати людей.

Головне - встигнути до часу евакуації.

А що робити з коровами?

Їх же не доїтимуть.

Усіх відпустимо -

і до побачення. Баранів, козлів 20 штук.

Відпускаєте. Добре.

-Десь 250 курей. -Добре.

Сорок гусей, кролики, козли. Їм ліку нема.

Мішо, скоро повернемося.

Усі чотири хати розбомблені.

Усі мої.

-Трясця. -У мене нічого нема.

Отакі визволителі. Визволили від усього.

Усі ракети звідти.

Усі ракети звідти.

Усі ракети з «ЛНР».

Двісті відсотків.

Ось вам, будь ласка.

У Міші вчора розбило хату.

Утікали вночі, ледве врятувалися.

Зараз з’явилася можливість хоч худобу свою відпустити.

-Жаль, дивись, які корови. -Звісно.

Бики які стоять.

Усе, відпускаємо.

Щоб ви розуміли: он там позиції

луганської недореспубліки.

Усі виїздили, а нас кинули.

Ми нікому не потрібні.

Ніхто б вас не кинув.

Хутко.

Усе, б’ють.

Далеко б’ють.

Швидше. Ходімо.

Тримайте дистанцію. Дуже близько не підходьте.

Ходімо, мій дорогенький.

Батю,

сьогодні наш з тобою день. Так.

Дай боже. Ще трохи.

Трішки лишилося.

Ми знаємо дорогу. Ми знаєм!

-Ми тут усе життя. -Так, усе життя.

-Наталю Іванівно? -Так-так.

День народження будете з рідними відзначати?

Тільки запросіть, будь ласка, усіх, хто тут.

Хлопцям із ЗСУ щира подяка.

Усіх довезли, усіх вивезли в Лозове.

Усі 23 людини в безпеці.

Наталю Іванівно!

Дякую.

Намалювали мені тут мапу.

Не знаю, що це…

Ну якось буду їхати.

Можна сказати, дорога життя на Опитне.

Страшно, якщо чесно,

-бо тут дуже спекотно. -Дуже-дуже.

Буду старатися проїхати.

Є хтось?!

Люди, є хтось?! Агов!

Дивіться, отам продукти.

Зараза, невже такий капець.

Просто розірвали до біса.

Опитне.

Отам будинок.

Люди!

Люди!

Люди!

Де ви всі?

Люди!

Є хтось? Агов!

Люди!

Зараза!

Сьогодні п’яте жовтня.

Рівно два роки тому ми познайомилися

із «Закарпатським морем», Вільшанським водосховищем.

І цього дня вирішили спробувати його врятувати.

Потім через серію наших пікніків,

шосту або сьому, не пама’ятаю, ми зрозуміли,

що накатали стільки кілометрів і витратили стільки пального,

що могли доїхати до океану.

І відтоді

це стало…

це стало нашою мрією.

І сьогодні, п’ятого жовтня,

я на березі океану.

На жаль, інакше, ніж ми про це мріяли.

Здійснюйте мрії вчасно, будь ласка.

Вільшанське водосховище й гребля,

яка його утворює, і п’ятьма-шістьма селами,

які вище за течією річки Тереблі, -

це мікромодель того,

що діється в усьому Карпатському регіоні

і в усіх маленьких селах України в цілому.

Бо там не організоване централізоване вивезення сміття

і відсутня культура поводження

з власними твердими побутовими відходами.

Скажіть, будь ласка, чи варто жити

в кольорових окулярах,

вірити в добрий і ліпший світ,

і не тільки вірити,

а діяти й пробувати щось змінити?

Прибери Карпати,

як у себе біля хати.

Слава Україні!

Ніколи не думав,

що знайду стільки класних людей, порпаючись у смітті.

УРЯТУЙТЕ ЗАКАРПАТТЯ, 2021

Не запам’ятовуйте наших імен.

Ліпше запам’ятайте або проникніться нашою ідеєю.

Закінчу цитатою з пісні Джона Леннона Imagine.

«Можеш казати, що я мрійник. Та я такий не сам.

Сподіваюся, якось ти приєднаєшся.

І світ стане єдиним цілим з лісом Закарпаття».

Шановні гості, запрошуємо вас на Закарпаття,

на сімейну традицію

приготування сливового леквару.

Я знайду сливи, візьму великий казан

І розкладу вогонь

Хоч що, тільки б не мішати.

And everything’s all by the way

You’ve broken my heart

-You’ve broken my heart -You’ve broken my heart

-Усе? -Забув слова.

Я, Жук Роман Степанович,

вступаю на військову службу урочисто присягаю

українському народові завжди бути йому вірним і відданим,

обороняти Україну, захищати її суверенітет,

територіальну цілісність і недоторканність.

Сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок,

накази командирів.

Неухильно додержуватись Конституції

та законів України, зберігати державну таємницю.

Присягаю виконувати обов’язки

в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити українському народові.

Ворога не злякаюся, за спинами вашими не заховаюся.

Дам своє плече,

підставлю свою спину за кожного з вас.

Слава Україні!

Героям слава!

Автівочка працює.

Авто - бомба.

Просто…

Наша робота буде показана на відео.

Авто напоготові.

Чекаємо безпілотник, який корегуватиме.

Будемо насипати російським гадам.

Слава Україні!

Героям слава!

Зулусик!

Усе, стрільба по росіянах.

Жабенятко, привіт.

Я тебе радий бачити.

Ти чому такий сумний?

Ану ліпше надішли мені гарну усмішку.

Також переказуй привіт Серафимчику.

Серафимчику, я чекаю від тебе

творчості, яку ти обіцяв.

Пиши щось. Добре?

Христос воскрес!

Воістину воскрес!

Господи-боже, благослови їду й пиття це.

Благослови воїнів твоїх, що захищають свою країну.

Бо твоє царство, і сила, і слава.

Христос смерть здолав мерлим життя дарував.

Христос смерть здолав мерлим життя дарував.

Христос смерть здолав мерлим життя дарував.

-Слава Україні! -Героям слава!

Кохана, Христос воскрес.

Усі для тебе.

Цілую, обіймаю.

А я сьогодні у твоїй кофтинці, у твоїй вітрівці.

І з твоєю бананкою.

Люблю тебе навзаєм.

Будь обережний там.

Не хвилюйся, рашен Ваня.

Ти помреш.

Доброго ранку.

Я вмиваюсь, а тут жук-сонечко прийшов.

Просто біля наших сходів росте оця кульбабка.

Я посилаю її тобі.

Мав хвилинку, хотів тобі сказати,

що дуже тебе люблю.

Шкода, що не подивлюся тобі в очі,

а просто кажу тобі.

Дуже тебе люблю.

У мене все файно.

Працюю. Щойно пообідав.

Мені починає трішки опускати повіки.

Зараз би лягти поспати.

Зараз прокинуся.

Мур.

Знаю, ми будем там

Знаю, ми будем там

Йой-йой!

Ми мріяли бути з тобою тут разом.

Дивитися на захід сонця,

слухати колискову цих хвиль

і відчувати цей особливий спокій.

Я сьогодні тут.

Дивлюся, як там гуляють пари.

Це, звісно, дуже сильно болить.

Але я б не хотіла,

щоб ти хвилювався за нас,

бо ми житимемо далі, радітимемо життю попри все.

І здійснюватимемо наші спільні мрії.

І вигадуватимемо для себе нові.

Та чекатимемо миті, коли ми знову будемо разом.

Не запам’ятовуйте наших імен.

Ліпше запам’ятайте або проникніться нашою ідеєю.

Слава Україні!

Героям слава!

Херсон - це Україна!

Херсон, центр міста. Слухайте!

Херсон - це Україна!

Дякуємо!

Слава ЗСУ!

Попри все на світі

їм ніколи не вдасться вкрасти наші мрії,

уміння любити, уміння помічати красу.

Шкода тих людей, які цього не вміють.

Мій тато приїхав.

Тату!

Я не можу повірити, що я цього прекрасного осіннього дня

гуляю зі своїм собакою Харковом.

Цього року нас топлять.

Росія підірвала Каховську ГЕС.

ВИНЕН НЕ ЛИШЕ ПУТІН, А Й ВСІ РОСІЯНИ!

Топлять моє житло і моє життя.

Топлять навіть спогади.

Але я вірю,

я вірю в нашу перемогу.

Ми це все відродимо, відбудуємо.

Так, ми не повернемо тих людей,

які віддали за нас свої життя.

Є люди, які загинули, а є ті, хто досі там.

Є ті, хто повернеться.

І дай боже їх буде багато.

Вони точно не хотіли б, щоб ми зламалися.

Тому ми точно не здамося.

Ми знайдемо все найліпше у світі й привеземо в Україну.

-Так? -Так.