Original subtitles

Це проста історія,

яку не легко розказати.

Як у казці, в ній багато горя,

і як казка, вона сповнена чудес і щастя.

АРЕЦЦО, ІТАЛІЯ 1939

Співаю про те, що бачу я довкола, не сховається від мене ніщо і ніколи.

"Я тут", — гукнув я хаосу. "Твій раб!" А він мені: "Чудово!"

Як так кажу? "Ти хто?"

Я той хто волю подарує,

я вільний і блаженний,

чуєш?

Лиш простягнувши руку, потяги спиняю, від погляду одного гальма відмовляють.

Та я не можу втримати спокуси...

Гальма відмовляють! Гальма відмовляють!

Я зрозумів!

-Та ні, я не можу пригальмувати! -Тисни сильніше!

Я думав, ти вірші читаєш? Обережно, там водяться вовки.

Вони не працюють!

Гальмуй.

Ми помремо! Там дерева!!

Гальмуй!

Його величність!

Ось він!

Тут зібрався цілий натовп! Геть з дороги!

Відійдіть, відійдіть!

Відмовили гальма! Відійдіть!

Відійдіть! Відійдіть!

ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ

Іди прогуляйся 10 хвилин.

Бо інакше до завтра тут просидимо.

Я знайшов викрутку, дати тобі?

Так. Дякую. Давай, давай...

Що ще тобі потрібно?

Більше нічого. Залиш мене на 10 хвилин.

-Гаразд, давай... Я залишу тебе самого... -Інакше ми приїдемо опівночі.

-Тобі потрібен цей гвинт? -Ні не потрібен.

-А це тобі треба? -Мені треба 5 хвилин спокою.

-Тоді я залишу тебе самого. -От, дякую!

Боже. Яка тут спека. Слухай...

-Якщо я знайду гвинт, мені його викинути? -Ні, залиш мене на 10 хвилин!

10 хвилин...

-Іду помию руки! -Дякую!

Привіт красуне! Як життя?

Що ти робиш?

Скільки тут у вас добра. Це товар твоєї мами?

-Ні, моєї господині. -Твоєї господині?

Тільки подивіться, що це? Тут цілий базар? Тільки поглянь яка краса!

Можна купити? Скільки це коштує? І скільки тобі років?

Забагато питань? Як тебе звати?

Елеонора.

Радий знайомству, принц Ґвідо.

Принц?

Так, а ти не знала? Це все моє.

Я принц, і це мої володіння.

Так, назву це місце Аддис-Абеба.

Я все тут зміню:

Проженемо корів і завеземо верблюдів.

А замість курей будемо розводити страусів.

Верблюди та страуси?

І навіть гіпопотами.

Ну все, я пішов. У мене побачення з принцесою.

Коли?

Зараз.

Вітаю вас, принцесо!

Боже, як я злякалася. Я мало не розбилася. Вам не боляче?

Мені добре як ніколи в житті!

Ви завжди так виходите з дому?

Я хотіла спалити осине гніздо, але мене вжалила оса.

Вжалила? Дозвольте глянути... Не ворушіться принцесо.

Осина отрута...

дуже небезпечна... Її треба висмоктати...

Не ворушіться. Дайте мені пів години.

Не треба! Зі мною все гаразд. Дякую.

Справді.

Більше ніде не вжалила?

Ні, дякую.

У вас тут так гарно. Неземна краса!

Літають голуби, з неба падають жінки.

Це його володіння!

І він хоче привезти сюди верблюдів і страусів. Він принц!

Саме так, принц Ґвідо. До ваших послуг принцесо.

Вже біжу!

До зустрічі.

Як вам віддячити?

Не треба.

Якщо хочете віддячити, я

візьму кілька яєць, зроблю омлет для свого зброєносця.

Беріть що хочете. Тут усе ваше.

Дякую.

Візьму два... ні шість, добре? Смачний буде омлет.

Бувай, Елеоноро.

Моє шанування, принцесо.

На все добре.

Вже йду, Нуволарі. На вечерю у нас буде омлет!

Перевеземо сюди верблюдів і страусів!

-Де його будинок? -Повертай ліворуч, ми майже приїхали.

Твій дядько ночуватиме з нами?

Жартуєш, мій дядько? Він уже років 30 мешкає в готелі.

Будинок буде у нашому розпорядженні. Він зробив із нього склад.

Ми на місці.

Тихіше. Бачиш? Це Робін Гуд,

кінь мого дядька. Це дядькова карета...

а от і його будинок.

-Ходімо, ходімо. -Ми вже приїхали!

Скоріше. Вже пізно.

Ми приїхали, дядьку! По дорозі зламалася машина.

Біжімо, біжімо!

Дядьку! Дядьку!

Дядьку!

Що сталося? Вставай, дядьку.

Варвари!

-Що сталося, хто вони? -Ніхто. Просто варвари.

Але чому ж ти не кликав на допомогу?

Мовчання — найгучніший крик! Ходімо...

-Це твій друг поет? -Так, мене звати Феруччо.

А ще я клею шпалери.

Ясно, непогано. Що ж, будьте як удома, це мій склад старовини.

Тут повно всілякого добра.

Це моє давнє захоплення!

Пресвята Богородице, навіщо вам стільки речей?

Можете жити тут скільки заманеться.

Дуже непросто бути офіціантом, навіть не сумнівайтесь.

Це ось, ліжко. За легендою на ньому спав Ґарібальді.

Немає нічого потрібнішого, ніж непотріб. Варвари!

Мерія на вулиці Сестані. Можете сходити туди завтра вранці.

А це ванна, оснащена винаходом месьє Біде.

Тут чимало книг, серед яких "Життя Петрарки", написане Лоренцо Паоліно.

Он там кухня, а це велосипед, ровер по народному, треба підкачати колеса.

Вже пізно, мені треба в готель.

Ключ лише один. Не загубіть. Він у замку.

Радий був побачитись.

Я іду, Робін Гуде!

Оце так дядько!

Поглянь сюди, і туди... Просто краса, Феруччо!

Я ж тобі казав? Ми в місті.

Можна робити все, що захочеш. Ми цілком вільні.

Хочеш щось зробити? Роби!

Хочеш кричати? Кричи!

Припини. Зовсім здурів?

Ми ж у місті. Тут не можна поводитись, як у селі.

Що я такого зробив?

Як це? Ти три години горлав, як навіжений.

Я ж просив тебе не кричати, ми ж у центрі міста.

Маріє, ключ!

-О, пробачте. -Пусте.

Бачиш? Кричати не можна.

Проходьте!

Ти зрозумів. Якби ти забув про свої вірші,

твій батько був би щасливим і ти заробив би більше ніж він.

Так, Оресте, я йому те ж саме кажу. Ти маєш взятися за розум.

Який гарний капелюх. Можна? Як тобі, Фаруччо?

-Дуже мило. -Мило. Мені личить?

Так, але він мій.

А коли можна ставати до роботи?

Ти вже запізнився. Негайно

хапай крісло і неси його в майстерню.

-Оце? -Оце! Оце!

Тільки обережно, будь ласка.

Що ж, я тоді в мерію. Бувайте, на все добре і до зустрічі.

Бувай. І добре поводься.

Бо тяжкі часи настали. Дуже тяжкі.

-Тяжкі кажете. -Дуже...

А які у вас політичні погляди?

Беніто! Адольфе! Тихенько!

Що ти сказав?

Нічого. Питав, як ваші справи. Все добре.

-Добре. -Тоді до зустрічі.

Обережно, бо зламаєш ніжки. Обережно кажу.

Бувайте.

Бувай.

Поцупив все ж таки. Вкрав мого капелюха.

Я все одно знайду його.

Беніто! Тобі також влетить.

Мені треба оформити деякі папери, щоб відкрити книгарню.

Це надовго?

Так.

Тоді до справи. Починайте.

Спершу подайте заяву, з підписом начальника відділу.

А ви тим часом... От лихо!

Мало не розчавив свої яйця. Ношу їх із вчорашнього дня.

Дякувати Богу усі цілі.

Записуйте:

"Я, Ґвідо Орафіччі,

прошу дозволу відкрити..."

-Він зараз не підпише. -Ось він, ось він...

Що відбувається?

Потрібен ваш підпис, щоб відкрити книгарню.

Поясніть, будь ласка?

Докторе Родольфо, я пояснила та він не слухає.

-Лише підпис. -Ні, ні. Я не можу.

За годину буде мій замісник, попросіть його.

Докторе Родольфо, це тільки підпис. Секунда вашого часу...

Ми працюємо до першої, ясно?

Але зараз за десять перша.

Напишіть скаргу.

Який зухвалий!

Просто поставити підпис, відкрити справу...

і більше нічого.

Тепер мені доведеться чекати замісника, а він буде за годину чи навіть більше.

Я напишу скаргу. Записуйте: "Я, Ґвідо..." Пишіть, пишіть.

Оце так удар!

Лишенько!

Вам боляче? Господи! Я вам допоможу.

Стійте не ворушіться. Я не хотів.

Не чіпай мене.

І забудь про книгарню,

сеньйоре.

Ні! Там яйця!

Негідник,

я вб'ю тебе!

Злодій! Це мій велосипед!

Скоріше! Скоріше!

З дороги!

Розступіться!

З дороги! З дороги!

Вітаю вас, принцесо!

Ми коли-небудь зустрінемось стоячи на ногах.

Пробачте, я поспішаю. До зустрічі.

Бувайте, принцесо. Бувайте.

-Курка. -Це легко.

Курка подається цілою, спинкою до низу.

"Ви мені її поріжете? Звичайно."

Притримую її на тарілці, підставляю ножа під крильце, відрізаю ніжку.

Роблю надріз по центру грудинки.

Відрізаю крильця та грудинку і знімаю шкіру...

Омар!

Це запросто, дядьку! Отже, омар...

Притискаю перепонку під лапкою, відрізаю лапку.

Нарізаю омара на шматочки...

Ні, в омара є панцир. Так у нього є панцир.

І оскільки нам панцир не треба, я його знімаю...

Геть панцир! Відрізаю вусики.

Антени. Антени не їдять, правильно?

Антени нам не потрібні! Омара обпатрали!

Від нього нічого не залишилося.

Омар закінчився. Зате є чудова курка.

Я не пам'ятаю, що робити з омаром!

Омара виносять із кухні цілим, і з ним нічого не треба робити.

Це ж дуже просто, тому я й забув. Найлегше забувається одразу.

-Далі. -Поведінка.

Стояти, ось так. "Офіціант." "Так."

Та-та-та-та. Тепер назад, повертаюся. "Офіціант." "Так."

Тепер назад. "Офіціант." "Так."

Бум став. Тепер назад. "Офіціант." "Так."

Чекайте дядьку. А чому всі кличуть саме мене? Адже є й інші офіціанти?

Я ж не єдиний!

Мало не забув.

Іще вклонитися... Кланяюсь,

кланяюсь іще нижче, під кутом 45 градусів, як пляшка шампанського.

45 градусів

ні 55, 90 градусів,

прямий кут 180 градусів. Дядьку, наскільки низько треба вклонятися?

180 градусів? Ось так?

Уявляй соняшники. Вони вклоняються сонцю.

Але ті, що вклонилися надто низько, загинули.

Ти обслуговуєш, але ти не прислуга.

Обслуговувати — це мистецтво...

Господь служить людині,

але він для нас не слуга. Розумієш різницю. Це ціла наука.

-Дядьку, тут немає ґудзика. -Дурнику, він тут не потрібен!

Я повинен повернути батькові машину. Він чекає.

То повернеш за місяць.

Ні, треба віддати якомога швидше. Знаєш чому?

Чому?

О, Феруччо.

Феруччо.

Що? Котра година?

Як це котра година? Ти що спав?

Що ж іще!

Але секунду тому, ти поставив мені питання.

Потім відвернувся і вже заснув. Як ти так можеш?

Шопенгауер.

Що, Шопенгауер?

Шопенгауер писав, силою волі можна досягнути чого завгодно.

"Я той, ким хочу бути."

І зараз, я хочу спати.

Тому я казав собі, я сплю, сплю, я сплю... І заснув.

Неймовірно! Це так просто. Я теж спробую.

Я сплю, я сплю, я сплю,

я сплю, я сплю...

Та не розмахуй ти руками. Ти не жонглер. Потрібна лише сила думки.

Це серйозна справа. На неї потрібен час. І краще ми побалакаємо про це завтра. На добраніч.

Чудово, чудово...

Прокинься, прокинься, прокинься....

Якого дідька ти робиш?

Подіяло!

-Що подіяло? -Шопенгауер.

Знаєш, що я щойно казав? Я казав: "Прокинься, прокинься..."

І, бум... Ти прокинувся.

Неймовірна теорія! Як вона діє? Просто дивовижно!

Все дуже просто. Ти кричав мені на вухо, прокинься, тому я й прокинувся.

-А треба було казати тихо... -Не треба нічого казати!

Он як...

Гаразд.

Треба думати! Головне, це сила думки!

Добре. Зрозумів.

Спокійно! Куди ти летиш? Спокійніше!

-Я вже казав. Ми запізнюємось. -Я зрозумів.

Маріє, ключ!

Вона щоранку кидає йому ключа.

Глянь.

Вчителька! Боже, яка вона гарна!

Вона мені вже навіть сниться!

Ходімо, я вас познайомлю.

Боже мій. Стій! Стій тут! Завмри!

-Що сталось? -Завмри!

Не рухайся.

Той тип у машині. Бачиш його?

Це той мерзотник з мерії, який розчавив на собі яйця. Він вб'є мене, якщо побачить.

-Все спокійно, спокійно... Що він робить? -Стоїть

і розмовляє.

-Що він каже? -Звідки мені знати?

-Що він тепер робить? -Прощається... Здається він уже їде.

Не ворушися!

-У нього машина, як у мене. -Яка мені різниця.

Ось він! Ось він!

Завмри, не ворушися! Він мене вб'є, якщо побачить!

Завмри на місці! Феруччо, постій ще трішки!

-Вітаю, принцесо! -Боже!

Знову ви? Як ви це робите?

Це принцеса, яка впала з неба

просто мені в руки.

Це той хлопець, який висмоктав отруту з твоєї ноги?

Так. Ми постійно так зустрічаємось. Дуже раптово та незвично.

Пропоную зустрітися за планом... Скажімо, сьогодні о восьмій?

Ні, краще раптово.

Ходімо, Доро. Ти запізнюєшся до школи.

До наступної зустрічі.

Бувайте.

Бувайте, принцесо. До зустрічі.

Ти бачив її?

Дуже гарна. Любить коли я з'являюся несподівано.

-Ні, мені не віриться! -Так.

Темрява.

Ти геній.

"Що її більше, то менше ми її бачимо." Відповідь: темрява.

Прекрасно. Ви самі придумали цю загадку,

-докторе? -Ні.

Але ти розгадав її за п'ять хвилин, а я, за вісім днів.

-Темрява. -Будь ласка.

Лосось, салат і біле вино.

І ще одна загадка, Ґвідо.

Тепер, моя черга.

Її загадував мені батько,

коли я був ще хлопчиком.

"Білосніжка та сім гномів за стіл посідали."

Питання: як скоро подасть

вона кожному страви?

Тут якась хитрість.

Страшенно кортить розгадати. Дуже цікаво.

Спершу поїжте, поки тепле!

Мені ніколи! Вже пізно!

Їжте. Лосось, салат, біле вино.

Білосніжка та гноми...

-Ґвідо. -Так.

Кухня зачинена?

Так. Усі вже пішли. А що?

Приїхав джентльмен із Рима, з міністерства. Хоче поїсти.

Кухня не працює.

Шкода. Бо він міг би дати хороші чайові.

Кухня — працює.

Заходьте, будь ласка.

-Прошу. -Дякую.

-Докторе, ви нічого не їстимете? -Ні, ні.

Гномів сім...

Доброго вечора.

Вони маленькі.

Я знаю, що кухня вже зачинена. Щось холодне, що знайдете.

У нас все дуже смачне. Обирайте.

Щось легеньке.

У такому разі, можу запропонувати вам прекрасний

біфштекс із яловичини,

нирки, печінка. Жирне, як ніколи.

Або, риба.

-Рибу, рибу. -Чудово...

Жирний, жирний палтус, вугор нашпигований жирною ковбасою

із соусом гран-марньє.

Або пісний лосось.

Лосось, будь ласка.

Гарнір?

І гарнір є?

Звичайно. У нас є сильно-пресильно пересмажені гриби,

картопля з вершковим маслом та жирним соусом...

Мені дуже легенький салат.

Якщо немає салату, то нічого і не треба.

Легенький салат?

Дуже шкода. Бо пересмажені гриби просто, як кінець світу.

Отже: легенький салат,

лосось і келих білого вина.

Чудово. Покваптесь, будь ласка.

Я постараюся.

Прошу.

Як скоро подасть вона страви, так?

Правильно!

-Білосніжка та сім гномів. -До побачення, докторе.

До побачення, генію.

Білосніжка...

Що він сказав? Білосніжка? Він що, п'яний?

Це загадка. "Сім секунд."

-Сім секунд? -Так.

"Сім секунд" — це розгадка. А загадка була про

Білосніжку та сім гномів. Коли вона подасть кожному страви.

Через сім секунд. Бо гномів усього сім. По секунді на кожного гнома.

Річ у тім, що доктор Лессінґ

терапевт, поважна людина, але дуже любить загадки.

Він сьогодні не засне,

буде думати над відповіддю.

Зрозуміло. Може підкажете, де тут школа імені Петрарки?

Початкова школа? Це чудова школа. Там викладає моя знайома.

Вона неподалік. А що?

Чудово. Посплю на півгодини більше.

Чому?

-У вас там запланована перевірка? -Так.

Маю бути там о пів на дев'яту.

Діти! Прошу вашої уваги! Тихенько, будь ласка.

До нас приїхав інспектор із Риму.

Треба показати себе із кращого боку.

Слухайте його уважно.

Він казатиме важливі речі про нашу прекрасну країну.

Пані директорко! Інспектор уже приїхав!

Як, він вже тут? Так рано!

Роберто, сядь!

Встаньте!

Вітаю вас, принцесо!

Доброго ранку, пане інспектор. Я — директорка школи.

А це — наш вчительський колектив.

Добре.

Що ж...

Як...? Вибачте...

Скільки років ви викладаєте в цьому шкільному окрузі?

16.

Ви знайомі з новою програмою,

яку цього року затвердило міністерство?

Так.

Ви читали інструкції зі шкільної гігієни, які я вам надіслав?

Звичайно!

-Що ви робите в неділю? -Що?

У неділю день

святої Марії. Які ваші плани?

Піду в театр.

А що там буде?

Оффенбах.

Оффенбах. Чудово. Що ж...

Що ж...

Все дуже добре...

Дякую вам за зустріч. На все добре. Я приїхав для того, щоб...

Ми знаємо.

Інспектор приїхав із Риму,

щоб провести лекцію на тему "Расового маніфесту",

підписаного провідними науковцями Італії.

Це велика честь для нас.

Він розкаже, що ми належимо до вищої раси.

До кращої раси. Найкращої!

Сідайте, діти!

Ласкаво просимо, інспекторе.

-Як відомо, наша раса... -Вища. Так.

Звичайно.

-Прошу. -Дякую.

Вища раса. Правильно.

Я щойно прибув із Риму

і одразу прийшов до вас, діти, щоб розказати

вам, щоб ви знали, що наша раса, найвища раса.

Мене обрали італійські

науковці-расисти, щоб я розказав вам

про вищість нашої раси.

Діти, як гадаєте? Чому саме я?

Тому, що...

Сказати вам, чому? Я відповім.

Бо де ви ще бачили такого красеня, як я?

Де ви ще бачили

такого красеня, як я?

Справедлива тиша.

Перед вами представник "найвищої раси", справжнісінький арієць.

Отже, дітки, почнімо з самого початку.

Почнімо з того, що на перший погляд не має ніякого значення. З вух.

Дивіться! Це вухо — досконале!

Вушна раковина,

з акуратною маленькою мочкою.

Бачите!

Хрящик,

рухливий і гнучкий!

А тепер. Хто з вас знайде кращі вушка ніж у мене. Знайдете. І я піду.

Тільки ви повинні показати мені ці вушка.

У Франції кожен мріє про такі вушка.

Раси існують, діти! Ще й як існують.

Ідемо далі. Я покажу вам дещо цікавіше.

Дивіться уважно.

-Він представився інспектором? -Так.

-Із Риму? -Із Риму.

Який пуп!

Дивіться, який пуп.

Тугенький! Ніхто його не розв'яже, хоч як би він не намагався.

Дослідники-расисти намагалися, їм нічого не вдалося.

Це італійський пуп, ознака "найвищої раси".

Бачите, який він вишуканий.

А які у мене м'язи: які біцепси, трицепси.

Суцільна краса!

А стегно, бачили! Воно рухається

і праворуч, і ліворуч! Яка грація! Ви тільки подивіться, сеньйори!

Сеньйори, на жаль я мушу бігти. Треба тікати. У мене важлива зустріч,

щойно згадав. Я йду по-арійськи.

До побачення. До зустрічі.

А який, пуп!

До зустрічі у Венеції, принцесо!

Я чую тільки на одне вухо.

Подивися на мене, принцесо!

Ну ж бо. Я тут, внизу.

Давай.

Подивися на мене, принцесо. Подивися на мене.

Давай, подивися на мене!

Озирнися, принцесо, озирнися.

Озирнися, озирнися...

Озирнися, озирнися.

Озирнися, озирнися, озирнися, принцесо.

-Купимо шоколадне морозиво? -Нам на жаль треба бігти.

Куди?

А, я забув сказати. Нас запросили на

вечерю до префекта на восьму.

-Куди? -До префекта!

Боже, хай це буде неправдою. Знов вечеря у префекта.

Там буде твоя мама.

-Ще гірше! -Добре.

Повечеряємо в іншому місці. А потім заскочимо до префекта на каву.

Ні, я не піду!

Добре, я зрозумів! Скажу, щоб нас не чекали.

Проведемо цей вечір удвох.

-О, добрий вечір, Родольфо! -Вітаю вас, сеньйоре префект.

Сеньйорино, чекаємо на вас

-сьогодні о восьмій. -Неодмінно. Приїдемо рівно о восьмій.

Чудово.

-Де ж вона? Ти її не бачив? -Ні.

Вона повинна бути десь тут.

Ти тут?

-Добрий вечір. -Добрий вечір.

-Дивись, не запізнюйся завтра на роботу. -Звичайно, сеньйоре Нарді.

-До речі, ти забрав товар із машини? -Так, так.

-Це шовк. Не зіпсуй його. -Ні, ні, сеньйоре Нарді.

Будь обережний.

-Хороша була вистава, чи не так? -Чарівна, просто чарівна.

Скажіть но, ці лаштунки ваших рук справа?

Які? Ці?

Ні. Це мої колеги попрацювали.

Знову поцупив мій капелюх.

Скоріше, ходімо.

Ти бачиш яка злива? Сходи по машину.

Та до неї два кроки.

Вона за рогом. Ходімо. Ну добре,

чекай тут. Зараз піджену.

Феруччо, дай мені ключ. Дай ключ.

Не від будинку, від машини. Скоріше, скоріше!

Ключ від машини? Ти з глузду з'їхав?

Давай, давай. І відволічи, будь ласка, того покидька, який замурзався яйцями.

Постарайся якомога довше. До завтра. Бувай.

Але в машині товар... Обережно!

Ти міг би і парасольку для мене дістати.

Думаєш тільки про себе. Дивись, як я промокла!

А ще, я ненавиджу

ці вечері у префекта.

От тобі маєш. Гикавка почалася.

Я завжди гикаю, коли

роблю те, чого мені не хочеться.

А мені ж так мало треба для щастя.

Одну порцію шоколадного морозива. Чи краще дві.

Прогулянка удвох, а далі

хай буде, що буде. Але натомість ти хочеш...

Вітаю вас, принцесо!

Очам не віриться. Негайно все поясніть.

Ні.

Це ви мені все поясніть.

Я стою собі спокійно, а ви летите мені просто в руки.

Я падаю з велосипеда і опиняюся у ваших обіймах.

Приходжу в ролі інспектора до школи, а там знову ви.

Ви навіть снитися мені почали.

Тепер я все зрозумів. Ви в мене закохалися.

Я зовсім не проти. Але...

Гаразд, здаюся,

ви перемогли.

Куди їдемо, принцесо? До моря? Ви любите море?

Так я люблю море. Та мене зараз чекають біля театру. Відвезіть мене назад.

Що сталося?

Даруйте, принцесо, ви не знаєте,

як увімкнути двірники?

Боже, гальмуйте!

Принцесо!

-Гальмуйте! -Тільки не бійтеся,

тримайтеся за мене!

О, Боже! Зламався!

-Ви давно сіли за кермо? -Хвилин десять тому.

А здається ніби ще пізніше.

-Не можу зачинити дах. -А я, відчинити дверцята.

Ми у пастці!

Я вас врятую, принцесо. Головне, щоб ви не промокли.

Ось, будь ласка, візьміть. Так буде краще. Щоб ви не промокли, принцесо.

Зараз я вас врятую.

Ось так, ось так. Я все владнаю.

Обережно.

Виходьте, принцесо.

Ось так, давайте.

Тут велика калюжа. Замочите ніжки.

Стійте тут, принцесо!

Я зараз.

Зараз.

-Прошу, принцесо. -Куди ми приїхали?

Ми вже були тут удвох.

Удвох? Коли?

Невже ви забули? Того вечора, коли йшов дощ.

Я зробив вам із подушки парасольку. Чарівний був вечір!

І я поклав кермо собі на плече,

і танцював вальс. А потім я зупинився

перед вами і ви мене поцілували.

Принцесо, ваш тил обдувають вітри!

Все залежить від людини.

Мій батько був таким. Він умів переконати мене

у чому завгодно. Розумів мене з півслова. Знав, як до мене підійти.

Я була, як віск в його руках.

І завжди підтримувала його ідеї. Завжди, так, так, так.

Отже скарби, які ви в собі приховуєте, в цій прекрасній скриньці,

їх усе ж таки можна побачити. Ви можете сказати: "Так"?

Це простіше ніж вам здається. Треба тільки підібрати ключ.

Де ж він?

Тільки небесам це відомо.

До речі, вже розвиднюється.

То ви кажете, ключ який може змусити вас

сказати "Так", повинен впасти з неба. Я правильно розумію?

Так.

Чудово. Я спробую.

Може Діва Марія скине його сама мені... Раптом пощастить!

Маріє, ключ!

Це він?

Вам дійсно треба додому?

Не хочете морозива? Шоколадного.

Ні, не зараз.

-А коли? -Не знаю.

Можна і тут покластися на небеса?

Ні, прошу вас! Дайте спокій Марії.

Не відволікайте її якимось морозивом.

Ні. Це важливе питання.

Ми не можемо самі вирішувати,

коли нам їсти морозиво. Треба знову питати в неї...

Марія! Пришли нам того, хто скаже

коли нам їсти морозиво.

Через сім секунд!

А ось і мій дім.

Я тисячі разів проходив повз, і щоразу дивувався, хто ж тут живе?

Я хотів би відкрити навпроти, книгарню.

-Книгарню? -Так. І міг би бачити вас щодня.

До побачення.

Ви були дуже люб'язним зі мною.

Але тепер мені дуже хочеться прийняти теплу ванну.

Я забув вам сказати...

Кажіть.

Ви навіть не уявляєте, як я хочу зайнятися з вами коханням!

Але я цього

нікому не скажу. Тим паче вам.

Не сказав би навіть, якби мене катували.

Що, не сказали б?

Що хотів би займатися з вами коханням,

не один раз, а знову і знову.

Та я ніколи цього не скажу.

Я ж не божевільний. І ніколи не скажу, що хотів би

займатися цим просто тут, біля вашого будинку. До кінця своїх днів.

Тікайте! Бо потрапите під дощ. Скоро буде гроза.

Принцесо.

-Ви весь мокрий! -Костюм.

Начхати.

А от капелюх. З капелюхом в мене біда.

Він має бути сухим. Але де ж такий візьмеш.

Як ви це робили? Згадала, це ж легко.

Маріє, передай нам через когось сухий капелюх для мого друга.

Що ж...

На все добре, принцесо. До зустрічі.

Даруйте, де тут вбиральня?

Прямо, потім ліворуч.

Якщо ти миттю не встанеш, присягаюсь

могилою твого батька, я не розмовлятиму з тобою...

До кінця своїх днів.

Рахую до трьох. Якщо сама не встанеш, я тебе змушу.

Один...

два...

три.

Розумниця.

-До речі, ти чув? Знаєш хто одружується? -Ні. А хто?

Хіба я тобі не казав?

Мерзотник, який замастився яйцями.

А хто його наречена?

Не знаю. Та вона здається передумала. Всі гості на неї чекають, а її досі немає.

-Ґвідо, я скрізь тебе шукаю. -Що сталося?

-Твій дядько. -Мій дядько?

Так! Із ним щось трапилося. Ходімо зі мною!

-Куди? -На двір. Там його кінь!

Кінь?

Що трапилось? Боже мій!

Дядьку, це ваш кінь? Що з ним таке?

Хто це зробив? Його розмалювали? Що тут написано?

"Ахтунг.

Єврейський кінь."

Знову ті варвари. Вандали.

Мені так прикро! Це така дурниця!

"Єврейський кінь."

Дядьку, не засмучуйтесь. Це просто дурний жарт. І все...

Ні, це не жарт. З таким не жартують!

Звикай, Ґвідо. Те саме чекає і на тебе.

На мене? Облиште, дядьку!

Що зі мною може статися? У найгіршому разі, мене

просто роздягнуть, пофарбують у жовтий і напишуть:

"Ахтунг! Єврейський офіціант." Годі вам, дядьку.

Я і не знав, що ваш кінь

також єврей.

Годі стояти, ходімо. Вранці я його добряче помию.

Відведіть коня до стайні.

Поглянь хто прийшов!

Не може бути! Дора!

Ні чекай! Її треба здивувати.

Доро!

Привіт, Доро.

Ходімо зі мною. Познайомлю тебе з Фідо Джовенарді.

-З ким? -З Фідо Джовенарді.

Ґвідо!

Вітаю!

Докторе Лессінґ! Куди ви?

Термінова телеграма. Мушу негайно їхати у Берлін.

Які квіти.

А це для вас, на прощання.

Я візьму тільки одну.

Подарую своїй дружині. Квітка від Ґвідо.

Я дуже радий, що познайомився з тобою,

Ґвідо.

Ти найрозумніший офіціант з усіх кого я зустрічав.

Дякую, докторе. А ви найкращий клієнт з усіх кого я обслуговував.

Дякую.

На все добре, докторе Лессінґ!

До речі.

"Назвеш моє ім'я, і я зникну.

То, хто я?"

Назвеш моє ім'я,

і зникну я.

І зникну...

я.

Що це? Що він сказав?

Тиша!

Чарівно: назвеш її ім'я і вона зникне:

тиша.

Я не мала на увазі Берлін,

у селі, можете собі уявити. У провінції.

У третьому класі! Тільки послухайте, яка там проблема.

Я добре все пам'ятаю, бо ця історія мене вразила.

Проблема:

один божевільний обходиться рейху 4 марки на день.

Інвалід — 4,5.

Епілептик — 3,5.

Тобто в середньому 4 марки на день, і таких 300 000 пацієнтів.

А тепер. Скільки заощадить держава,

якщо цих хворих знищити?

Боже! Мені не віриться!

Я сказала те саме. Боже! Мені не віриться!

Не віриться, що семирічна дитина

може вирішити таку проблему.

Тут складний підрахунок... Дроби, відсотки.

Потрібні базові знання алгебри. А це матеріал старшої школи.

Ні, потрібно тільки помножити. Скільки ви кажете? 300 000?

-Так. -300 000 помножити на 4.

Якщо їх знищити, заощадимо 1 200 000 марок на день.

Дуже просто.

Правильно. Браво!

Але ви доросла людина. У Німеччині

такі завдання розв'язують семирічні.

Дійсно, вища раса!

"Вітаю вас, принцесо."

Що ти сказав?

Я сказав: "Вітаю вас, принцесо." Так написано на торті.

Доро! Чому ти тут стоїш? Ходімо танцювати.

Ходімо зі мною, люба.

Дякую, дякую.

Дозвольте мені сказати кілька слів. Щоправда ви вже і так все знаєте.

Ми з Дорою виросли на одній вулиці.

Разом ходили до школи. У нас спільні друзі.

Ми завжди були разом.

Словом, Дора — жінка всього мого життя.

А, я — чоловік її життя. Тому...

цього року, ми вирішили побратись.

З цієї нагоди, запрошуємо вас 9 квітня

до церкви Санта Марія дель Пеллеґріно...

А потім будемо святкувати до світанку тут, усі разом.

Ми будемо щасливі, як зараз. Дякую.

Цілуй її! Цілуй!

Цілуй! Цілуй!

-Ґвідо, що з тобою сьогодні? -Нічого.

-Тобі зле? -Ні. Все гаразд.

Хто поставив тут крісло? Навіщо воно тут?

Ґвідо? З тобою все добре?

Так, так. Все добре.

-Співчуваю. -Ні. Мені не боляче.

Я мав на увазі...

-Як сеньйорина Ґвічардіні? -У неї все добре.

Чудово. Тепер ідіть до неї, не залишайте її саму.

Ідіть, ідіть. А я тут все приберу.

Іди, іди. Я приберу.

-Ґвідо. -Дядьку.

У тебе все добре?

Так. Усе добре. А чому ви запитуєте?

Зі мною щось не так? У мене дивний вигляд?

Ні, ні, ні. З тобою все гаразд.

-Але раджу піти на кухню. -Гаразд.

Ґвідо?

Так.

Кухня, там.

Але сьогодні тут поміняли все місцями. Навіть кухню перенесли в інший куток.

Ку-ку. Вгадай хто?

-Хто це? -Це ж я. Не впізнав?

Бруно!

Сеньйорино...

Нарешті ми з вами познайомились, Доро.

Він навмисно нас не знайомив. Боявся, що вкраду? Зізнавайся?

Тепер ти можеш не ходити з нами у бордель.

Пробачте, якщо невчасно. Живіть щасливо і всього найкращого.

А ти старий хитрий пес!

Який кумедний хлопець.

Пусте. Я все приберу. Я миттю все приберу.

Пробачте, будь ласка. Пробачте.

Хоч із запізненням,

але дозвольте привітати вас... Хочу зробити вам комплімент...

Принцесо!

Ви теж тут?

Знаєте...

Забери мене звідси.

А зараз, пані та панове,

незабутня несподіванка від Ґранд готелю.

Ефіопський торт!

Дякую. Музику, маестро!

Мої вітання.

Дякую.

Прошу вас, принцесо.

Але вона?

Покваптеся, принцесо.

Але він...

Це ж той негідник з яйцями.

Доро!

Доро!

Доро!

Доро-о-о-о-о-о-о!

О, ні! Феруччо!

У нього залишився ключ. От, дідько. Він забрав ключ.

Придумав! Спробую відчинити двері куском дроту. Знайшов.

Зараз я все зроблю. Мене тато навчив.

У дитинстві я робив з дроту іграшки. Зараз... Ось так.

Один...

два...

три.

Відчинив! Ось так.

Джозуе!

Джозуе!

Джозуе! Ходімо скоріше, бо мама запізниться.

-Я загубив свій танчик. -Не засмучуйся, ми його знайдемо.

Посади його на велосипед.

-Де ти залишив танк? -Лежить на сходах.

Зараз я принесу. Будь ласка, потримай велосипед.

-Я принесу танк. -Який ти замурзаний.

Ось твій танк. Тримай.

Все поїхали.

-Вперед. -Вперед, тату!

Тихіше! Тихіше! Ви що подуріли!

Він запізниться до школи.

Там кінь! Кінь, кінь!

Кінь!

Ґвідо, не чіпай дзвоника! У мене вже вуха болять!

Це не я,

а Джозуе.

Це не я. Це тато!

Зупинися, я краще зійду!

Поворот!

Повертаємо, повертаємо.

Приїхали.

-До вечора. -Побачимось.

Бувай, мамо.

Бувай, Доро, бувай.

-Тепер помчали, тату. -Так.

Один, два, три. Помчали!

Купимо для мами торт?

-А скільки він коштує? -15 лір.

15. Він не справжній, іграшковий. Як і твій танк.

Ходімо, Джозуе.

"Євреям і собакам

заходити заборонено."

Ходімо, Джозуе, ходімо.

Чому євреям та собакам заборонено заходити?

Просто вони не хочуть, щоб до них заходили євреї та собаки. Кожен робить, як хоче.

Он там крамничка із посудом.

Туди не пускають іспанців та коней.

А трохи далі — аптека.

Буквально вчора мій друг китаєць хотів зайти туди з кенгуру.

Він запитав: "Можна зайти?" А вони йому: "Ні, ми не хочемо бачити китайців та кенгуру."

Вони їх не люблять. Ну що я можу сказати.

А ми у свою крамницю всіх пускаємо.

Ні! Завтра я теж повішу табличку. От кого ти не любиш?

Павуків. А ти?

Я не люблю... вестготів.

Завтра ж напишу: "Павукам і вестготам не заходити."

Як же мені набридли ці вестготи! Страшне!

Доброго ранку.

Вітаю. Все за пів ціни.

Ґвідо Орафіччі?

Це, я. Слухаю вас.

Ви повинні піти зі мною

до префекта.

Що, знову?

Він уже ходив.

Ходімо.

Навіщо?

-Цей чоловік з вами? -Так. Ходімо.

Гаразд.

-Я теж з тобою піду, тату. -Ні, ні.

Залишайся тут. Чекай мене.

-Ми ж ненадовго? -Ненадовго.

Бачиш. Ми пішли. Бувай. І до речі, будь

люб'язний з покупцями.

Я скоро повернуся. Бувай.

Доброго ранку.

-Доброго ранку. -Доброго ранку.

Я візьму ось це.

З вас 5 лір.

Тут написано 10. Бачиш.

Сьогодні все за пів ціни.

Віддай, будь ласка, своїй мамі. Скажеш, що від бабусі.

Я не знаю свою бабусю. Ніколи її не бачив.

-А хотів би побачити? -Так.

Тоді завтра ти її побачиш.

Завтра?

Так. Бо завтра у тебе день народження.

До тебе прийде бабуся і принесе хороший подарунок.

Новий танчик?

Ні. Хай це буде сюрприз.

Віддаси листа мамі.

Бувай, Джозуе.

Ви забули здачу, бабусю.

Дякую.

-Коли ти будеш удома? -За годину.

Хочу заїхати до дядька. Може він приніс залишки їжі з готелю.

-Бувай. -Бувай.

-Що сказала бабуся? -Що прийде до мене завтра.

ЄВРЕЙСЬКА КРАМНИЦЯ

Дуже вчасно.

-Тобі вже треба купатися. -Я не хочу.

-Не не хочу, а треба! -Я купався в п'ятницю.

Це правда. Він купався у п'ятницю.

-А ти, поміняй сорочку. -Я ношу її тільки з вівторка.

-І не забудь про квіти. -Вони на ґанку. Піду принесу.

Тату, я з тобою.

Ні, ти підеш у ванну! Швидко! Вода охолоне!

Я не хочу митися, не хочу.

Поквапся, я ще повинна привезти бабусю.

-Куди поставити букет? -Куди-небудь, я скоро вийду.

Добре.

Я купався у п'ятницю.

Джозуе!

Джозуе!

Ти не бачив Джозуе?

Ні, не бачив. Мабуть в іншій кімнаті.

-Ясно. Прибери тут, будь ласка. -Добре.

І покажеш мені букет? По моєму дуже гарний.

Так, квіти чудові. Показати ближче?

-Так. -Зараз я попрошу їх підійти!

Квіти, квіти, підійдіть!

Тумбочко, підійди! Підійди, тумбочко! Сила волі, за Шопенгауером!

Тумбочко, підійди! Ближче, тумбочко!

Достатньо! Тумбочко!

Здається ця тумбочка дуже брудна.

Вітаю вас, принцесо!

-Він уміє читати і писати? -Так, уже понад рік.

Ти молодець.

Приїхали.

-Чекай. Я тобі допоможу, мамо. -Ні, ні. Я сама.

Доро, що трапилось?

Ми вже приїхали?

Та ні, це перехрестя. Іди сюди.

Тепер, тату, ти скажеш нарешті

мені куди ми їдемо?

Тобто, куди. Ми їдемо...

Ти вже тисячу разів питав. Ми їдемо...

в одне місце, під назвою... Як же воно називається?

Ми їдемо...

Куди ми їдемо?

Зачекай. А ти не забув який сьогодні день? Сьогодні в тебе день народження.

Ти завжди мріяв кудись помандрувати. От і маєш.

Я кілька місяців готував для тебе сюрприз. А це не так просто.

А сказати куди ми їдемо? Ми їдемо...

Ні, я поки не можу тобі сказати. Бо я обіцяв мамі нічого тобі не казати.

Ти ж знаєш яка вона. Розсердиться, не дай Боже.

Розумієш. Мені навіть смішно...

В дитинстві тато для мене також влаштував

таку подорож.

Нам було так весело.

Ми так насміялися. А ми з тобою їдемо...

Ні. Тільки не змушуй мене розкривати цю таємницю. Хочу, щоб ти сам усе побачив.

Це таке місце... Це сюрприз.

Смішно, що аж лусну.

Тату, я хочу спати.

Засинай, засинай.

Дядьку.

Куди ми їдемо, куди нас везуть?

А котра зараз година? Ми вирушаємо точно за розкладом.

Яка організація!

Ти ще ніколи не їздив на потязі, чи не так?

-Ні. А який він? Гарний? -Дуже гарний!

Він весь дерев'яний всередині і немає сидінь.

-Немає сидінь? -Що? Сидіння у потязі?

Видно, що ти ніколи не був всередині. Немає! Там усі їдуть стоячи!

Ти жартуєш?

Бачиш яка черга? Я насилу встиг купити останні квитки.

Ходімо, ходімо скоріше! Ти ж не хочеш, щоб нам сказали:

"Всі місця зайняті, їдьте додому."

Зачекайте нас. Заждіть. У нас є квитки.

Залиште нам трошки місця.

Давай, давай, Джозуе.

Добре, що я встиг купити квитки.

Дякую. Ось так.

Я можу вам допомогти, сеньйоро?

Сталася... сталася помилка.

Яка помилка? Хто ви?

У цьому потязі мій чоловік і мій син.

Як звати вашого чоловіка?

Орафіччі Ґвідо.

Орафіччі Ґвідо.

Там також Орафіччі Джозуе

та Орафіччі Елізео.

Немає ніякої помилки. Де ви бачили помилку?

Я також хочу в цей потяг.

Ми готові!

Відправляйте їх.

Можете рушати.

Ідіть додому, сеньйоро.

Я хочу в цей потяг.

Пустіть мене в цей потяг!

Стояти!

У нас тут іще одна!

Там мама!

Дора.

Потяг зупинився, щоб забрати мою маму.

Посадіть її у вагон.

Рушайте.

Дядьку Елізео.

Доро!

Доро!

-Я тут. -Він виснажений.

Привіт, Джозуе.

Бачиш? Ти радий?

Бачив коли-небудь таке місце? Ти стомився?

Мені не сподобався потяг.

Мені також.

Думаю, назад поїдемо на автобусі.

Ви чули? Ми поїдемо назад на автобусі. Із сидіннями!

Я їм сказав. Все.

-Було б непогано. -Підтримую.

Бачиш? Як тут все влаштовано.

Ось бачиш? Люди стали в чергу, щоб зайти сюди.

Дехто лізе без черги, щоб сюди потрапити.

Всі хочуть сюди потрапити. Абсолютно всі.

Тату, розкажеш мені, що це за гра?

От тобі і маєш. Як це, що це за гра? Це така гра... Така гра...

У цій грі...

ми всі суперники. Розумієш? Організація на найвищому рівні.

Чоловіки з одного боку, а жінки з іншого.

А солдати мають пояснити нам правила. Насправді, все тут не так просто.

У цій грі складні правила. І всі повинні їх дотримуватись.

Бо коли хтось порушує правила, його одразу відправляють додому. Негайно!

Тому раджу тобі бути дуже уважним, Джозуе!

Бо той хто переможе у цій грі, отримає головний приз.

А скажеш мені, що за приз?

Головний приз... Я ж казав, казав же ж...

-Це — танк. -А в мене вже є танк!

Ні. Тут дадуть справжній танк. Новесенький.

-Справжній? Ні! -Справжній.

Так! Просто я не хотів тобі казати.

Куди пішов дядько?

Він... в іншій команді. Тут такі правила.

-Бувай, дядьку! -Бувай.

Справжній танк.

Бачиш? Що я тобі казав, Джозуе?

Чарівно, чи не так?

Яке місце!

Ходімо, ходімо, бо всі місця розберуть!

Ми забронювали місця. Два окремих.

Іди сюди, сюди.

Пропустіть, пропустіть.

Ну от, куди нам? Ось сюди, бачиш?

Будемо спати тут, будемо поруч.

Джозуе.

Тату, тут дуже брудно і смердить, я хочу до мами.

Ми до неї скоро підемо.

Я хочу їсти.

Скоро, поїмо!

Тут усі дуже

злі, всі кричать.

Кричать, бо головний приз дуже дорогий. Усі хочуть справжній танк.

Коли я побачу маму?

Коли закінчиться гра.

А коли вона закінчиться?

Треба набрати тисячу очок.

І той, хто зробить це перший, отримає справжній танк.

Мені щось не віриться. Нам дадуть щось поїсти?

Поїсти?

Зараз я спитаю. Адже тут наша команда.

Дивися, хто це. Як вас звати?

Бартоломео.

Бартоломео, даруйте. Можна вас дещо запитати?

Будь ласка, скажіть, а чоловік який роздає булочки з джемом вже приходив?

От шкода. Трішечки запізнилися. Уявляєш?

Але він ще повернеться. Принесе для другої зміни. Так?

Він повернеться. Повернеться.

Що він сказав?

Шукає того, хто знає німецьку.

Хоче пояснити правила у таборі.

-Ти що, знаєш німецьку? -Ні.

Гра почалася. Хто тут, той грає. Хто не тут, той не грає.

Щоб виграти, треба набрати тисячу очок. Хто набере їх першим, отримає справжній танк!

Оце пощастить!

Ми щодня будемо оголошувати рахунок.

Той, у кого буде найменше очок, носитиме табличку

з написом "Бовдур", отут, просто на спині.

Ми повинні грати злих солдатів. Ми будемо на

вас кричати. Той хто, злякається втрачає очки.

Гравці втрачають очки у трьох випадках:

по перше: коли хтось заплаче,

по друге: коли хтось попроситься до мами,

і третє: коли хтось захоче їсти. Забудьте про це!

Той, хто зголодніє, одразу втрачає очки.

От вчора я втратив 40 очок,

бо мені довелося з'їсти булочку із джемом.

З абрикосовим.

А я хотів з полуничним.

І ще, навіть не просіть у нас цукерки,

бо ми їх усі вже з'їли.

Я сам учора з'їв 20 штук.

Тепер живіт болить.

Але було смачно!

Однозначно!

Пробачте, що розмовляю так швидко. Мені вже час іти. Сьогодні ми граємо в піжмурки.

-Слухай, а... -Ні, ні. У мене нічого не питайте.

Спитайте у Бартоломео, він усе знає. І мені не забудьте переказати.

Тисяча очок?

Я ж казав тобі, що тут буде весело!

Вони просто психи.

Ця штука важить кілограмів під 100! І тут спека 3 000 градусів.

Вітторіно! Я більше не можу.

-Це твоя перша? -Що? Ми повинні притягти ще по одній?

-Ми будемо тягати їх до вечора, Ґвідо. -Що ти сказав?

Бартоломео, що з тобою? Куди ти?

В медпункт, я руку поранив.

Ми здохнемо тут, Вітторіно.

Я більше не можу. Покладу на землю.

Чесне слово не можу. Що мені за це зроблять?

-Тебе вб'ють. -Що?

Тебе вб'ють!

-Куди це треба нести? -Он туди.

От дідько! Я більше не можу. Чесно, не можу.

Вітторіно.

Тут 10 000 градусів.

Тату! Тату!

Джозуе.

Як твої справи.

Ось, подивись на мене? Бачиш? Подобається?

Поглянь,

нас взяли у гру.

Коли ми прийшли, там було три судді.

І вони сказали:

"Ні, вам і вашому синові тут не місце."

Буцімто, ви не заплатили внесок.

Я і остовпів. Кажу: "Як так?"

А вони мені: "Можете їхати додому." А я кажу: "Додому — нізащо."

Ми з Джозуе хочемо грати.

Ви жартуєте? "Дайте мені номер."

І мені дали номер. Ось він.

Про всяк випадок

я записав його ще й тут. Бачиш?

Бачиш, куди тебе тато привіз?

Тут дуже добре. Правда?

Слухай, а ти сьогодні бавився з дітьми?

Так. Але ніхто з них не знає правил.

Кажуть, що це

неправда, що можна виграти танк. Вони не знають, що треба набирати очки.

І ти повірив?

Просто вони дуже хитрі та підступні. Бо тут кожен хоче виграти.

Жартуєш? Як це немає танку?

Невже ти повірив.

Скільки очок ми набрали сьогодні?

Сьогодні я заробив 50.

Ні, 48. Два очки у мене забрали,

бо я перечепився коли грав у класики.

Я спіткнувся, так. Як же ми сьогодні нареготалися.

Мені було так весело. Навіть не

уявляю, що буде завтра.

Здається ми будемо перетягувати канат і розривати ланцюги.

Тут стільки цікавих ігор, усі не перелічити.

Боже, як я сьогодні стомився. Ти навіть не уявляєш.

Слухай, а ти сьогодні щось їв?

Так. Але я не просив джем.

Молодець. Отже ти теж набрав 12 очок.

Я — 48, ти — 12. Отже разом 60!

За 60 очок ми отримали цей

шматок хліба без джему. Бачиш?

Тримай, їж.

Дякую.

60 очок це багато?

Ще б пак, звичайно. 60 очок це багато,

дуже багато.

Дивись хто прийшов.

Бартоломео! Як справи?

Гірше не буває. Мені дали 20 очок.

Ми набрали

більше.

Не кажи йому, ми поки що попереду.

Вперед! Вперед! Швидше! Швидше!

Стояти!

Я ж казала: ніяких старих і дітей!

Зайди назад! Ти не працюєш!

Вниз, всі інші вниз!

Швидше, ворушіться дівчата. Швидше, вниз.

Це новенька. Одразу усього навчилася.

А та що нагорі спочатку здавалась доброю,

коли ми приїхали, а тепер вона найгірша.

Принаймні вона не змушує працювати старих і дітей.

Старих і дітей не відправляють працювати, бо їх усіх убивають!

Кілька днів тому їх покликали у душ!

"Діти, душ! Усі під душ!" От тільки

той душ був у газовій камері.

Як же її донести?

Вітторіно!

І де вони беруть усі ці ковадла?

Тату, тату!

Джозуе, що ти тут робиш? Тобі сюди не можна.

Не можна, щоб тебе побачили! Іди звідси!

Чому ти не з іншими дітьми?

Бо я чув, що всі діти повинні прийняти душ.

А я не хочу цього робити!

-Іди в душ! -Ні.

Так.

Ні, я не піду.

Йди в душ, що я тобі сказав!

А що ви тут робите, тату?

Ми... А ми тут складаємо...

танк.

Так. Ми тут складаємо танк. Саме зараз маємо зібрати гусениці,

але трішки відстаємо від графіку. Зате тут весело.

Тобі тут не місце. Бігом у душ! Тікай звідси!

Не хочу, не хочу! Не хочу, не хочу!

Який же ти впертий. Я мамі про все розкажу!

І з тебе спишуть 10 очок!

Заховайся он там. Коли я закінчу, підемо разом.

І щоб тебе ніхто не бачив.

Сиди тихенько.

Роздягайтеся!

Вішайте речі он там.

Заберете після душу!

Знімайте все!

Знімайте все і вішайте он там!

Заберете речі після душу.

Покваптеся!

Запам'ятайте свій номер, щоб потім отримати свої речі.

Жінки і діти прийматимуть душ разом.

Ви не забились?

Дякую, Бартоломео.

Джозуе, тепер ти повинен ховатися весь день.

Бо якщо тебе знайдуть, нас виженуть із гри.

Що я маю робити?

Нічого. Просто тихенько сидіти. Вітторіно, допоможи мені.

Сиди тут увесь день. Зрозумів?

Щоб ніхто тебе не помітив. Особливо сердиті солдати, які постійно кричать.

Ти все запам'ятав. Сиди тихенько.

Це найважче в цій грі, Джозуе.

Та якщо ми зробимо все правильно, танк точно

буде нашим. За один день хованок дають 120 очок.

Я заберу тебе з собою. Я тебе заховаю. Не хвилюйся. Тебе не помітять.

Хто тебе раніше бачив? Хто тебе знає? Де він? Невідомо.

Зрозумів?

Джозуе!

Я тебе побачив!

Правильно.

Є тут хто? Я не заважаю?

Бітте, бітте.

Джозуе, скоріше сюди.

Ну ж бо, давай.

Доброго ранку, принцесо.

Сьогодні

ти снилася мені всю ніч.

Ми з тобою йшли в кіно.

Ти була у моєму улюбленому рожевому костюмі.

Я думаю тільки про тебе, принцесо. Увесь час про тебе.

-А зараз... -Мамо!

Мамо, тато катає мене на тачці. Тільки він так погано нею керує.

Я мало не лусну від сміху.

Ми всіх перегнали. Скільки у нас очок?

Біжи, сердиті солдати вже близько!

-Де? -Скоро прийдуть.

Ходімо, Джозуе!

Хутчіш!

Скоріше! Ховайся! Ну ж бо.

Вже висохло, тату?

Так.

Висохло. Лови.

Вдягайся.

Бартоломео, а куди поділися Вітторіно, Альфонсо та інші?

Вони не витримали.

"Назвеш моє ім'я, і зникну я."

"Тиша."

Ґранд готель.

Ґвідо.

Ґвідо!

Дякувати Богу. А я вже почав хвилюватися. Що сталося?

Вони навіжені. Навіжені, не інакше, Бартоломео.

Лікар, який нас оглядає, капітан, мій знайомий.

Ми познайомилися, коли я працював офіціантом у Ґранд готелі.

Він сказав, що планується урочиста вечеря для офіцерів та їхніх дружин.

Спитав, чи не хочу я попрацювати там офіціантом...

Можливо хоче мені допомогти. Хоч би він нас звідси забрав.

Джозуе, слухай, Джозуе.

Бартоломео, ти не бачив Джозуе?

Не бачив?

Джозуе!

Джозуе.

Що ти там робиш?

-Виходь. -Ні.

-Виходь, кажу. -Ні.

Що означає, ні? Іди сюди. Іди до тата, скоріше.

Виходь вже. Який ти замурзаний. Тільки поглянь.

Де ти був?

Я був... Я закінчував гру у карти.

Вони роблять із нас ґудзики та мило.

Що за маячня?

Вони спалюють нас у печах.

Хто тобі це сказав?

Один чоловік плакав.

Він казав, що з нас зроблять ґудзики та мило.

Джозуе, ти знову повірив. Тебе знову надурили.

Аж не віриться. Я думав ти розумний та

кмітливий хлопчик. Ґудзики та мило з

людей? Де ти таке бачив? Повна маячня.

Невже ти повірив?

Як ти це уявляєш.

Завтра я помию руки милом із Бартоломео. Добряче помию.

Потім застебнуся на ґудзики з Франческо.

От лишенько! Глянь, Джорджіо упав. Хіба це схоже

на людину?

Та ти що! Тебе просто перевіряли, а ти взяв і повірив.

Ґудзики та мило... Що тобі ще сказали?

Що нас спечуть у печі.

Що нас там спалять.

Спалять нас у печі...

І ти повірив? Ти віриш всьому, що тобі кажуть.

Так не можна. Я чув про печі для дров, але щоб були печі для людей, ніколи.

Отакої. У мене закінчилися дрова.

Кинь у піч адвоката.

Та він же погано горить. Цей адвокат ще зовсім зелений. Дивися, як він димить.

Так не можна, Джозуе!

Не вір усьому. Ґудзики, мило, нас спалять у печі.

Годі вже! Треба бути серйознішим.

Завтра у мене перегони з одним дуже сильним суперником.

З мене годі, тату! Я хочу додому.

Сьогодні?

Зараз.

Але зараз на дворі йде дощ. Бачиш? Ми застудимося.

Мені байдуже, ходімо.

Гаразд! Хочеш поїхати, поїдемо.

Я тільки зберу речі, і поїдемо.

Домовились?

Можна поїхати?

Звичайно. А ти думав людей тут змушують сидіти?

В жодному разі!

Так не буває. Ходімо, зараз зберемо речі

і поїдемо. Мені тільки шкода, бо ми були попереду всіх.

А тепер ми поїдемо.

І танк отримає інший хлопчик. Дуже шкода, дуже.

Але тут немає інших дітей. Залишився тільки я.

Немає інших дітей? Та їх тут повно, ціла купа.

Де ж вони всі?

Як це де? Ховаються. Щоб ніхто їх не побачив.

Бо це дуже серйозна гра.

Якась незрозуміла гра. Скільки ми вже набрали?

687 очок. Тисячу разів тобі казав. Ну все,

ходімо.

Ми на першому місці... Та якщо ти хочеш, поїдемо.

-Ми перші? -Так. Я ж тобі казав.

Та це вже не має значення. Ходімо.

Я вчора бачив список. Ми перші.

Бувай, Бартоломео, ми з Джозуе звідси їдемо.

Годі з нас, бувай.

До речі, ти ж бачив, той танк уже готовий, повністю готовий.

Перед тим, як його заводити

нехай протруть свічки.

І відкриють дроссель,

інакше гармата застрягне в гусеницях. Бачив, яка у танка гармата!

Красуня. Так. Що ж, не забудьте зняти

з ручного гальма, перш ніж рушати.

Ну що ж, ми їдемо. Вибуваємо з гри.

Джозуе каже, що він стомився. Ми б могли поїхати додому на танку,

а приїдемо на автобусі. Та яка вже різниця.

Ми з Джозуе їдемо звідси. Бувайте всі.

Нам тут набридло. Їдемо додому.

Ходімо, Джозуе, бо ще запізнимось на автобус.

Бувайте хлопці.

Джозуе, ходімо.

Ходімо!

Але там дощ, у мене буде температура 40 градусів.

Джозуе!

Джозуе, це я, твій тато!

Я маю сказати тобі дещо важливе. Скоріше, сюди!

Цей малий шибеник цілий день від мене тікає.

-Там дійсно є хлопчик? -І не один. Їх там 2 000!

Вони, як миші. Ховаються де тільки можна. Також хочуть виграти танк.

Стій, чекай!

Здається ми його викрили. Він десь неподалік.

Ходімо. Глянь он туди.

Думаю він заховався он там. Я почекаю тут, а ти йди. Я буду на варті.

-Він тут, тату! Він тут! -Він там!

-Який він? Брюнет? -Так.

Тоді це він. Його звати Шванц.

Він тут уже три тижні.

Він був на другому місці та ми його перегнали.

Ще трішки і я всіх їх знайду.

-А скільки їх загалом? -Їх безліч.

Але всі ховаються.

Дивися, тату!

Там їхня схованка.

Бачиш. Попався, попався! Ви вибули з гри!

Тепер ходімо.

От лишенько, нас помітили!

-Тату, ми теж вибули? -Ні, ні.

Зараз вона спробує тебе забрати. Починається гра в мовчанку.

Зрозумів мене? Ти повинен мовчати. Присягнися!

-Присягнися! -Присягаюся.

Молодець.

Слухай, у них дуже дивна мова, ти нічого не зрозумієш.

Весь час мовчи. Якщо пройдемо цей етап, приз наш.

Ми перші в турнірній таблиці. Зараз вони всіх зберуть і будуть грати в мовчанку.

Ані слова. Зрозумів?

Мовчи, завжди мовчи.

Чому ти тут?

Чому ти не з іншими дітьми?

Я саме вів його...

Тихо, тихо! Вам не можна розмовляти.

Зрозуміло?

Так.

Нам треба поговорити. Це дуже важливо.

-Де? Коли? -Я дам сигнал. Дочекайся.

Дякую.

Що ти сказав?

Це дуже дивно, хлопчику.

Ні. Треба, дякую, дякую.

Дякую.

Дякую, дякую.

Дякую, дякую, дякую.

-Тихо. -Дякую.

Я заборонила тобі розмовляти з дітьми!

Докторе, моя дружина теж тут.

Повільніше.

Жуй повільніше, Джозуе, щоб животик не болів.

Ми на першому місці.

Можливо ми поїдемо раніше ніж усі, Джозуе.

Для нас ця гра закінчиться раніше.

Тільки не зроби помилки, ми попереду усіх.

Жуй повільніше.

Ґвідо,

слухай мене уважно.

"Жирне, жирне і негарне,

жовтий колір і незграбне.

Хто ти є, якщо спитати,

то почуєш "Ках, ках, ках".

"А ходжу я так незграбно.

Хто я, скажи мені."

Каченя, правильно?

Каченя?

Чи ні!

Цю загадку мені прислав один товариш, ветеринар із Відня.

І поки я її не розгадаю,

я не можу відправити йому свою.

Спершу я думав, що це... Качконіс.

Але він не каже "Ках, ках, ках".

Качконіс робить "Фр-р".

Тому це не качконіс.

Сьогодні вночі, я переклав цю загадку на італійську для тебе.

То, що скажеш?

Усе вказує на каченя.

Допоможи мені, Ґвідо.

Допоможи мені, заради Бога!

Я не можу спати.

"Жирне, жирне і негарне..."

"Ках, ках, ках..."

Це ж каченя, чорт забирай?

Джозуе, іди сюди.

Скоріше. Давай сюди!

-Я хочу спати. -Іди сюди. Молодець. Ходімо.

Де ми?

Може я заблукав.

Спи собі, Джозуе, спи. Хай тобі насняться солодкі сни.

Може це був тільки сон.

Ми просто спимо, Джозуе.

Завтра вранці мама нас, як завжди, розбудить,

і принесе в ліжко каву з молоком, і печивом.

Спершу ми поснідаємо,

а потім я кохатиму її, двічі або тричі...

Якщо зможу, звичайно.

-Вибачте. Бартоломео! -Тихо!

Вони разів 20 викликали тих офіцерів зі штабу. Думаю вони втекли.

Ти добре знаєш німецьку?

Навіщо? Тут і так усе ясно.

Як ти не бачиш? Війна закінчилася і вони розбігаються хто куди може.

Куди їдуть ці вантажівки?

Не має значення куди вони їдуть.

Важливо, що звідси вони їдуть повні, а повертаються порожні.

Розумієш про що я?

А із жінками що? Що відбувається?

Хлопці, нам треба тікати з цього пекла, інакше нас переб'ють, як мишей.

Нам навіть речі збирати не треба. Тікаймо!

Там годинами чути гавкіт собак та постріли.

Мені здається, вони замітають сліди.

Бартоломео, ти як хочеш, а я тікатиму. Я йду звідси.

Зустрінемось у Віареджіо. Відкриємо

удвох фірму з виробництва ковадел. Бувайте хлопці.

Джозуе, іди подивися.

Бачиш, які вони всі сердиті? Розлючені, дуже розлючені.

Бачиш? Це вони тебе шукають. Тільки тебе.

Ти єдиний кого вони досі не знайшли.

Тільки поглянь? Шукають навіть під камінням. Завтра ця гра

закінчиться і нам вручать головний приз.

Якщо тебе сьогодні не знайдуть, ти отримаєш 60 очок.

Скільки у нас уже є?

940 очок. Плюс 60?

-Буде 1000! -Перше місце! Ми переможемо!

Шкода тільки, що тебе скрізь шукають.

Ми не маємо права на помилку.

Швиденько ховайся в цей ящик, як блискавка. Швиденько.

-Але там ховається Шванц. -Хто?

Шванц. Хлопчик з темним волоссям, тату.

Так, я згадав. Але вчора його знайшли. Знайшли і він вибув.

Вдруге там тепер не шукатимуть, бо там уже знайшли Шванца.

Тепер, хутчіш. Швидко, як блискавка. Один, два, три.

Ходімо, ходімо.

Ховайся, ну ж бо, швидше.

І візьми ковдру, щоб не замерзнути.

А я скоро повернуся, Джозуе. Ну бувай, я їх відволічу.

Я відведу їх подалі від тебе.

Тату, ти до смерті мене налякав.

-Джозуе, дай мені ковдру. Ти не змерз? -Ні.

Тоді дай мені свій светр.

Я накину його на дерево, щоб збити їх зі сліду.

Скоро ти побачиш, що буде. Добре. Вони всі тебе зараз шукають.

Тільки й чути: "Де Джозуе?"

Вони навіть сваряться через тебе. Ти б бачив які вони сердиті!

Але тебе ніхто не знайде. Все, бувай, я скоро повернуся.

І слухай, Джозуе. Якщо мене довго не буде,

не виходь звідси. Взагалі не ворушися. Добре?

У жодному разі не виходь. Виходити можна

тільки тоді, коли настане повна тиша.

Коли не буде чутно ані звуку. Зрозумів мене. Повтори, будь ласка.

Не виходити поки не настане повна тиша.

Молодець.

Бувай, Джозуе. Сиди тихенько.

Іди геть! Іди геть! Іди геть, собако!

Іди геть, собако!

Іди геть!

Іди геть, собако! Іди геть!

Дякую, Феруччо. Подіяло!

Доро!

Є тут серед вас Дора?

Доро! Доро!

Доро!

Доро, ти тут? Це Ґвідо.

Я знаю, тут хтось ховається.

Є тут жінка на ім'я Дора?

Серед вас є Дора? Вона італійка. Це моя дружина.

Так, є тут одна Дора!

Доро, це я.

Хто це?

Ні, це не вона! У вас там є інша Дора?

Щойно ви покинете територію, стрибайте з вантажівки і тікайте.

Стрибайте і тікайте!

Це правда!

Привіт, хлопчику.

Ти тут сам?

Як тебе звати?

Ти не розумієш що я кажу, так?

Я тебе підвезу.

Підходь. Іди сюди. Я допоможу.

Ось так. Давай руку.

Молодець.

Мамо!

Стій!

Мамо!

Така моя історія.

Мамо!

Про жертву, яку

приніс мій батько.

Джозуе!

Про подарунок, який він мені залишив.

Ми перемогли.

Так, ми перемогли.

Джозуе!

Ми набрали 1000 очок.

Ми всіх перегнали! Ми поїдемо додому на танку.

Ми перемогли.