Original subtitles

А ти ще квитанції за комуналку подивись,

скільки там ще платить!

Сука!

Господи, та заспокойся ти нарешті!

Та якого лисого вони такі ціни малюють!

Ну, ми в Україні живемо, не в Європі!

-Можна не конати зранку? -Сука! Я поки шо в своїй квартирі!

І сам буду рішати — конати чи не конати!

-Це я — сука? -О, починається…

Ви можете хоч зранку не свариться, ну будь ласка!

Та я все життя вкалував на цю державу,

а в кінці вона мені оттакого хєра показує!

І хоче, щоб я лиґнув!

Так, не… не розходьтесь! Будь ласка, вертайся!

Та обережно, кава!

У мене п’ять хвилин, я запізнююсь на роботу!

Ну будь ласка, зайди, я сказала.

-Що, знов? -Нічо не знов.

Ми — одна сім’я! Ну, сядь.

Частина нашої молодої держави.

Надя, ну зараз не час.

Саме, що час. Сядь, будь ласка.

Так, інколи нам важко, але…

Ну, давай, тільки коротше.

Ти знаєш, за все наше з тобою спільне життя,

мені «отуто» стоїть твоє коротше!

-Шо? -Капшо!

Я завжди вас витягувала і зараз витягну!

Ви тільки й вмієте, що скиглити.

А хто буде працювати?

Хто буде їсти готувати?

Хто буде прати, хто буде кредит брати, га?

Значить так. Оце — остання моя мужицька справа, ясно?

А далі кожен сам за себе!

Мам, ну чого ти починаєш з ранку? Ми ж не сидимо вдома, щось робимо.

Авжеж, ви не сидите вдома!

Батько он у Гриши сидить пиво п’є!

Ти в гаражі своєму задрипаному…

Шо ти там ремонтуєш, скажи?

-Передки блядєй? -Надя!

Оце вчителька…

Так, я вчителька! А вас інакше не навчиш.

Не тре мене вчити. Я сам знаю, шо мені робити.

Ти вже триста разів той кредит згадала.

Я сам скоро візьму кредит і відкрию своє СТО.

І з’їду від вас нафіґ. Поняла?

Ага? На сраці з горба хіба шо ти з’їдеш.

Давай послухаєм. Краще хвилину вислухати, чим пів години матюкатися.

А ти кудись спішиш?

Ні, мама, я тут буду цілий день снідати і слухати.

-Давай, кажи, або ми розходимося. -Сядь.

-Сядь на своє місце, я сказала! -Надя…

Ти шо, віршики свої спішиш учить?

А ти забула, що ти давно вже не в дитсадку,

і тобі вже, між іншим, вісімнадцять років?

Це не віршики, а вступна акторська програма.

А кому вона потрібна, та акторська програма, а?

Ти ж поступала один раз, тобі сказали, що ти не годишся.

Так займись іншою, якоюсь корисною справою.

А це не корисне?

Доця, я тебе попросила, сядь будь ласка.

Сядь, будь ласка.

Артистка ти погорілого театру.

-Заткнись! -Ти бачила, які артистки, а яка ти?

-І я попросила тебе розплети коси! -Не трогай!

-Надя, це вже занадто! -Це не занадто, я правду кажу!

Дослухайте!

А потім ідіть всі к чортової матері, хто куди хоче.

Я постою, кажи.

Так…

У нас в школі діє програма адаптації дітей до ЛГБТ-спільноти.

-До кого? -До кого…

До гоміків, лесбі, трансгендерів і цих…

бісексуалів.

Правильно.

Щоб діти з малечку понімали, що це не загроза якась,

а точно такі самі люди, як ми з вами.

Боже, дожилися. Вже дітей в сраку вчать гратися.

Та заткайся ти.

А як я з тобою 25 років прожила, га?

А може, це приємно?

Ми з тобою тільки одну позу пробували. І 2-3 хвилини.

-Божевільна! -Дослухай!

Це адаптивна програма,

фінансована Європейським союзом!

Придатна також… для сімей!

Пасіба.

Мама, шо ти робиш?

Шо, не бачиш? Речі збираю.

Чого ти їх збираєш?

Бо заїбалася!

Господи, ну мам.

Мам!

Ой, ну харош прикалуватись. Випий заспокійливе.

Ви хоч читали ті буклети, що я вам їх лишила?

Мам, а я думав, що то жарт.

Ага, жарт! Регочу, спиниться не можу.

Так, авжеж!

Щоб якийсь підарас керував тут нами, в моїй квартирі!

Я… я навіть чути про це не хочу!

Мам, ну реально, це не смішно.

Що ти робиш?

Ну нащо ти смикаєш той чемодан, в мене там інструменти.

Що ти робиш?

Ну нащо ти їх викидаєш? Ну диви!

Тю! Божевільна.

Я, може, хочу вас з гімна витягти.

Якби ви оце почитали ті буклети,

ви б зрозуміли, що я вас рятую!

І хочу зробити вас не тільки нормальними людьми,

без бидлотства і убогості,

а й розрахуватися з усіма нашими боргами.

Ма, ну все, заспокойся, ми вже читаємо.

На! Пішли-пішли.

Мама!

Друга сторінка.

«Державна програма рівності».

Нижче!

«Головним завданням нашої держави є позбавитися упередженого…»

-В рамочці, шо, не видно? -Видно, мам.

«Держава гарантує зниження всіх податків та зборів

у громадян, що добровільно вирішили пройти програму адаптації…»

О! Ось диви.

«Загальна субсидія складає 90%

на комунальні платежі та інші збори».

Йобаний в рот.

-Інтересна пропозиція. -Ну так а я шо кажу!

Шо? Інтересна пропозиція геям за гроші продатися?

Ідіть ви нахєр!

-Бля… Денис! -Так, всьо.

Слухай, Надя, а якщо ми підпишимось на цю програму,

то ж, виходить, всі будуть знати?

-Ну і шо? -Ну, шо, шо…

А шо сусіди наші скажуть?

А родичі? А Гриша?

Представ собі, як він це все сприйме.

Ти хоч уявляєш, скільки в нас боргів?

-Та він мене кончить! -Так, все.

Ну, почекай, Надь.

Ну, дай сюди. Ну дай сюди!

Пусти, сказала! Я сказала — відпусти!

Я дістану гроші. Чесне слово.

Гришо, блядь, ти кум чи не кум?

Ну, то позич трохи бабок, шо ти телишся?

Та не можу я зара пиво пити.

Ні, і завтра не можу.

Да, Надя прив’язала до спідниці.

Шо тут сидіти обговорювати? Ти або позичаєш, або ні.

Ну ти ж пенсію получаєш.

І не маленьку.

Як я вийду на пенсію в 50 років, блядь?

Коротше, Гришо, я зрозумів, що тобі похуй на кума і на похресника…

Ні, Денис теж не має часу заходити до тебе.

Ну де-де,

в гаражі в себе гарує.

Машини ремонтує, наче ти не знаєш.

Сам ти, Гришо, дрочиш.

В нього там постійно щось стоїть на ремонті.

Ну, чого не заробляє?

Ну, потому шо мало,

ледь-ледь на куриво вистачає.

Ти ж знаєш які в нього клієнти, пенсіонери одні.

Та коротше, ну тебе нафіг, кум називається.

Шо-шо? Не посилав я тебе, чого ти сердишся.

Та ні, тобі почулося, я…

я «нафіг» сказав.

Та блін, Гришо, ну шо ти цей во?

Та коротше, ну…

Я поняв.

Ну вирвалося, вибач.

Пока.

Діти ще не сплять. І в мене голова болить.

Та я не по цьому поводу.

А взагалі, скоро два тижні.

І я не проти. Відчуваєш?

Відсунься.

Надь…

Відсунься, я сказала.

Я взагалі-то про ЛГТВ хотів побалакати.

ЛГБТ.

Ну да…

Там он ця програма. Ну, буклети, шо ти принесла.

Давай спробуєм.

Мені тіки за дітей страшно.

Господи, який ти придурочний.

Тю, чого ти одвертаєшся.

Я ж кажу — давай спробуємо.

Ми ж в Європу йдем,

треба розвиватися…

Ну шо?

Ну шо?

Ну так шо, кажу, давай попробуєм.

А ти впевнений?

Ну, поки що впевнений.

Ну, тільки за дітей страшно.

Так, все!

Давай вже завтра зранку.

Ладно…

Я ж кажу, що голова болить! Що не ясно?

Та я піду покурю.

Доця, іди сюди.

-Добрий день. -Добрий день.

Добрий день!

Я Василь Заєць, від програми «Уроки толерантності».

Найдюки. Ми родина Найдюків.

А… гомосексуал де?

Він завтра прийде?

Так я і є гомосексуал.

Класний жарт, Вася.

Чому ж жарт? Я не жартую. Ось, прошу.

Так. Проходьте. Проходьте, будь ласка, в квартиру.

Так-так, авжеж.

Проходьте в кімнату.

Давайте поможу.

Дякую.

Ой, ви шо! Нащо ви роззулися? Та не треба було.

-Та я капці дам зараз. -Та мені нормально. Я звик.

Кожна домівка — це храм, тому роззувся.

Це мій чоловік, Зіновій.

Можна просто Зеник.

Дочка моя, Діана.

Синок, іди сюда! Мій син Денис.

А я Надія. Можна просто Надя.

О, ледь не забув.

Так…

Це…

для вашої сім’ї.

Дякуємо.

А що це таке?

А що, не бачиш? ЛГБТ глобус!

До речі, цікавий варіант, але ні.

Це куля єднання та взаєморозуміння.

Вона є образом планети майбутнього.

У мене власна метода роботи з нетолерантними спільнотами,

тож, я сам вигадую деталі цієї методи.

Ага…

Ну, зрозуміло…

Ну… Давайте обідати?

Ходімо на кухню. Бігом, бігом, бігом.

На.

Та нахєр вона мені. На.

О, ні-ні. На час нашого проекту алкоголь заборонений.

Ну от і добре.

Надя…

Вибачте, що ми тільки в неділю змогли.

Просто всі працюють.

-Ну так, авжеж… -У сенсі — я.

Все гаразд. Мені так навіть ліпше.

Я теж до кінця тижня відпрацював.

А ви шо, працюєте?

Ну так, а як же?

А, ну да.

А де, якщо не секрет?

Чому ж це секрет? Я сантехнік в ЖЕКу.

-Сантехнік? -Що, сантехнік?

Ну так. А на час нашого проекту мені дають оплачувану відпустку.

А фото?

А фотографування — це моє хобі.

Ага… ну зрозуміло.

Слухайте, якщо вам комфортно, можемо перейти на «ти».

Ну, так ми забираємо зайву «стіну» в комунікації, а?

Ну… Можна.

Звісно, а чого ж.

-Беріть відбивну. -Бери.

Ага. Бери відбивну. А то тільки салат їси.

Ні, дякую, я вегетаріанець.

А відки ж ти береш білок?

-Блядь! -Блін, вибачте, трохи…

трохи не втримала в роті.

Трохи? Ти на мене…

пів кастрюлі бараболі виплюнула!

Витріть, будь ласка.

Я потім вип…

Все нормально.

Все нормально.

Це робочий костюм від програми,

його виперуть, вичистять як слід.

Мені подобається безпосередність вашої родини.

Думаю, ми з ко… з користю один для одного проведемо ці три тижні.

-Скільки? -Скільки?

От же ж, гей-сантехнік. І не придумаєш таке.

А шо такого? Робить те, до чого звик.

Тобто?

Тобто, в гімні колупається. І там, і там.

Фу, блядь!

Тож тут нічо нема дивного.

Можна сказати — робота за покликанням.

От якби він, скажем, був гей-бульдозерист.

Ото було б незвично.

Ага. Або гей-наладчик ковальсько-пресового устаткування.

Ніхера собі.

Або… або… гей-комбайнер.

Да-да-да. Гей-комбайнер.

Або гей… гей…

Чекай, чекай. Гей-стоматолог.

Ні. А шо тут дивного?

Як що? Замість того, щоб в тебе в писку колупатися,

він починає зуби в сраці глядіти…

Блядь… Я зараз як представив собі…

Ви ще не спите?

А я думав, щоб не розбудити вас.

Та щось не спиться.

Будь ласка, влаштовуйся.

Хочеш отут во…

Хочеш — отам во…

В мене своє ліжко.

Опа!

Вибачте, я звик спати без трусів.

Не люблю, коли щось зайве під час сну.

Гарно у вас.

Майже як вдома.

Сподіваюсь, ми всі станемо

близькими людьми.

А наскільки близькими?

Здається, заснув чи шо.

Може, прикидається?

Та ні, наче спить.

Шо, так швидко?

Лягай на Діанчину постіль.

Але вночі, якщо що — одразу голосно кричи.

Сплюнь!

А зараз, передаючи одне одному кулю єднання та взаєморозуміння,

висловимо свої очікування від спільної роботи.

Так.

Говорить той, в кого в руках куля.

Обов’язкова умова — говорити щиро та відверто.

Домовилися?

Так.

-А чо я перший? -А ти не хочеш?

Може, й не хочу. А шо, не можна не хотіти?

Та можна.

Якщо ще не готовий, візьми кулю і передай комусь іншому.

Давай!

-Так, можна я перша? -Звісно можна.

Добре, я скажу.

Моє очікування, що ми тебе заколєбаєм, особливо я.

І ти не витримаєш і через тиждень змотаєшся від нас.

А потому через три неділі скажеш своєму начальству,

шо ми вже стали охєрєнно толерантні.

І любимо геїв, лезбіянок і навіть трансвеститів.

Шо? Це ж щиро і відверто, нє?

Денис, тебе що, пес якийсь укусив?

-Тепер ти кажи. -Молодець, гарний початок.

Мені це подобається.

Шо за хєрня? Не хочу я тобі подобатись. Я пішов.

-Денис, ану вернись! -Вернись, Денис!

Вернись і сядь на своє місце!

Спокійно, нехай іде. Це нормально.

В кожній спільноті є слабка ланка,

і чим швидше ми її виявимо, тим точніше зможемо працювати.

Шо? Це я слабка ланка?

Чувачок, ти мене ще не знаєш.

Останусь тут, і ніхєра ти мене з себе не виведеш.

Навіть незважаючи на оцю твою дебільну світлову залупу.

Ото тобі не соромно, чи шо?

Гаразд.

Гаразд, Надя, на цій веселій ноті кажи.

Я скажу.

У мене, наприклад, тільки найкращі очікування.

Я готова працювати на всі 100%.

Я, до речі, давно мріяла про щось нове і незвичне.

Надя.

Доця, тепер ти кажи, давай.

Тепер я?

Не… не знаю, що сказати.

-Очікування від ЛГБТ, дура. Ай! -Заткайся, придурок.

Може, ти хочеш, щоб я зосередив на чомусь особливу увагу?

Ну, щоб ми пропрацювали якийсь психологічний аспект,

який тебе турбує?

Вона не розуміє таких слів. Треба перекласти.

Ти шо, як цицькова дитина? Сказав — дай сказати іншим.

Окей, кажіть, я шо, мішаю?

Мені треба подумати.

Я якось пізніше сформулюю і скажу.

Ух! Ой!

Так. Поволі переносимо центр в таз.

Так, тягнемося копчиком догори.

Догори, Зенику, молодець.

Собака головою вниз.

Дихаємо, дихаємо.

-А який центр? -Торговий.

Ну, не відволікайтеся. Центр ваги, Зенику.

Та я зрозумів.

А тепер трохи зігніть ноги в колінах

і тримайте рівне дихання.

До мене не підходь, поки я такій позі.

-Фу, блядь. -Боже, який сором.

Можна хоч на тренуваннях не пердіти?

Вася, я вибачаюся.

Це нормально, як ми запустили організм.

Вихід газів — це добрий знак.

Дякую. Хоч хтось розуміє.

Ми завершили. Лягаємо спокійно на живіт.

-На живіт лягаймо. -Ой…

Так. І перевертаємося на спину.

Та в іншу сторону.

Та ну… Та ну, шо ж ти… Обережно!

Ой блін…

Ой…

Шавасана. Розслаблення.

Матінка Божа.

Невже є люди, які роблять це кожен день?

Та не просто кожен день, а все життя.

Так, дихайте, дихайте.

Молодці.

Вдихаємо-видихаємо.

Ми вже завершили.

Намасте.

Чудово.

Аж відчувається, що енергія пішла по всьому тілу.

Намасте, дякую.

Я перша в душ, бо в мене перший урок.

Зараз трохи відпочиньте,

і зустрінемося на індивідуальне заняття. На кухні.

-Бляха, я пожерти хочу на кухні. -Ти придурок? Іди й жери.

Діано, агресія — це сигнал про недостачу уваги та любові.

На агресію не потрібно відповідати агресією.

Краще зрозуміти, що людина хоче насправді.

Я тобі ще покажу, що я хочу насправді.

-Намасте. -Хуясте.

Так, сьогодні ми поговоримо

про дискримінацію за гендерною ідентичністю.

Про шо?

Про дискримінацію за гендерною ідентичністю.

Я почув. А ти можеш мені ці слова в конспект написати?

Ну тату…

Шо таке? Я не почув і шо?

Я вже з 9-го класу на завод пішов.

І то нічо, що я пару слів не знаю.

Зате в мене професія є. І я не сидів у батьків на шиї.

Ага, у батьків не сидів, а потім сів.

Надя, не починай. У нас заняття, а не якісь розбори.

Так, ладно, заспокойся вже.

-Тримай. -Спасибі. Хоч хтось розуміє…

Отже, висловіть свої думки.

Що ви про це чули і яка ваша позиція?

Ну, я по цьому питанню взагалі нічого не чув.

І відповідно позиції не маю.

Нічого поганого, що ти не чув про цю проблему.

Вона у нас замовчується.

Нічого не чув?

Гендер, тату, це стать, чоловіча чи жіноча.

А дискримінація — це упередженість, насильство і несправедливість.

От я кожен день відчуваю дискримінацію. І мама відчуває.

Діано, гендер — це швидше доповнення до поняття «стать».

-Це, так би мовити, відчуття статі. -Та пофіг.

Чекай, шо ти і мама відчуваєте…

несправедливість?

Так! А що тебе дивує?

От чого ми постійно повинні бути на кухні, га?

Тобто? Щоб їсти готувати.

Ага, так ми кухарі чи шо?

Чого це раптом кухарі?

Так а чого тоді саме ми постійно повинні бути на кухні, га?

Кожен божий день, я і мама. Зранку — і до ночі!

Чекай, а хто ж має готувати?

Хто? А ти, тату. Чи Денис.

У вас рук нема, щоб щось приготувати?

Чи у нас спеціальні руки, які створені для готування?

А у вас спеціальні руки, які створені для чашки, для цигарки, для пляшки пива…

Та чекай ти! Бе-бе-бе!

Забалакала мені баки, що я взагалі нічо не розумію.

Ти і мама — жінки, так?

Так.

Ну, того ви й готуєте, ну що тут незрозумілого.

От і вся твоя філософія. Давайте ще жінками поля орати.

Та яка ще філософія?

Зенику, що заважає тобі приготувати їсти?

-Мені взагалі нічого не заважає. -Нічого?

А чого, коли я цілий день на роботі, а ти весь день вдома,

я все одно — приходжу і готую. Чого, а?

Ну, як чого?

Ну, щоб ми не були голодні.

Так, а ти сам не можеш за цілий день нічого собі приготувати?

Ой, я представляю ту страву, яку б тато приготував.

Да.

Не готую, тому що не вмію готувати.

А чому не вмієш?

Ну…

Та що за питання дивні?

Бо це не чоловіче діло. От і все.

А яке, тату, чоловіче діло?

Бляха! Та ви що, взагалі думаєте, що я тупий і все,

геть нічого не розумію?

Та відколи світить сонце, то всі знають,

шо мужик має добувати здобич,

а баба ту здобич має приготувати.

І собі, і дітям, і чоловікові, всім.

А ви сплітаєте тут якусь єрунду.

А яку здобич ти добуваєш, га?

Доця, дай, будь ласка, щось від голови.

Слухай, давай доліпимо вареники,

а консультацію перенесемо на завтра?

Бачу ти втомилась.

Та трохи.

Ні, давай сьогодні, бо я і так вчора перенесла.

Гаразд.

Як день?

Піду поставлю варити.

День як день, Вася.

Такий, як і всі інші, як і всі ці 24 роки.

24 роки?

Я, Вася, втомлена, всі 24 роки.

-Вася! -Що сталось?

У вас щось перекривається?

-Ніхєра не перекривається! -Тут взагалі нічого не перекривається!

Давно ніхєра не перекривається! Блін!

Неси які є інструменти, швидко!

Та ч…

В нас не тільки крани,

у нас все життя крізь пальці протікає.

У мене таке відчуття,

що вже нічого в моєму житті не відбудеться.

Нічого! І це страшно. Я вже як зомбі, розумієш?

Іду, наче хтось в спину мене штовхає.

Не хочу йти, а йду.

Руки отак виставила, писок одкрила, щелепу на бік

і туп-туп-туп!

-Надя, а чого ти хочеш насправді? -Не знаю.

Нічого.

Нічого вже не хочу.

Хоча — хочу!

Хочу на острови!

Хочу фреш! Хочу масаж!

Хочу подорожувати по дорогих готелях!

Хочу на шопінг!

Щоб не вибирати, не економити, а бачити і брати, бачити і брати!

Так хочу розові туфлі!

Розумієш, Вась,

я от, наприклад, коли дивлюсь телевізор,

так я немов сама з тим ведучим подорожую.

Хочу, Вася!

Але розумію, що ніколи цього не отримаю.

Ніколи!

І так гірко стає на душі,

так в грудях тисне.

Анахата наче цеглина. Правильно сказала?

Все правильно.

І нема з ким поговорить.

Тому що я точно знаю, що мене ніхто не почує…

Ніхто.

Надь, а ти спробуй.

Та задовбалась я! Не хочу!

Задовбалась я все на собі тягти, розумієш?

Я просто…

я просто хочу те, щоб так до мене…

якби першими підійшли,

так по-справжньому, так по-людському спитали, що я хочу.

Господи, аж дихать не можу.

Спокійно. Ану, ану, ану…

Обіпрись на мене. Так.

Тихо, тихо, тихо…

Так, розправ крила.

Ось так, ось.

Рівний хребет, тримай, тримай.

Ось так…

Ой… Ой, ой…

Ой, трохи навіть легше наче.

Так…Так-так… Відчуваєш?

Ага.

Отак, пішло вже.

Пішло. Ану тримай, тримай, тримай. Тримай…

-Ой… вже там лоскотно. -Тримай…

Я не зрозумів!

Ти якого хера мою жінку мацаєш?

Я зразу зрозумів, що тут щось не те.

Ну от нащо, га?

Якщо він не повернеться, ми не пройдемо програму.

Та тихо ти, все ми пройдемо.

Я ж вже сказав йому «вибач».

І Дениса попросив написати йому.

-Денис, ти відправив? -Да.

Ось текст, я на листочку написав,

а Денис через комп’ютер мав відправити йому.

Ти точно відправив?

Та точно, точно!

От же ж… накинувся з порога на людину!

Та звідки я знав?

А раптом він якесь збочення задумав.

Ти так стогнала…

Дихала я!

Ага, так дихала, що аж груди ходора ходили.

І розкрито отут во все, плечі голі.

Господи, який ти придурок! Це масаж!

Сама ти масаж! А що я мав подумати?

Я заходжу, а він голий і мацає її!

Він масажував мені спину!

І не голий він був, а просто мокру футболку зняв.

Мені погано було!

Я хотіла крила розправити, а ти…

Ти дихать мені не даєш!

Ти нічого мені не даєш!

Шо я тобі не даю?

Ну шо, ти кажеш, шо я тобі не даю?

Ну то скажи мені, шо я тобі не даю?

А ти хоч раз питав? Питав?

Хоч раз — питав. Це точно.

Ти взагалі хоч що-небуть розумієш, га?

А шо я повинен розуміти?

А я тобі скажу!

Чого ми з тобою до сих пір живемо,

коли нічого одне до одного не відчуваємо?

Ні-чо-го!

Отак ото, ходимо одне мимо одного,

день за днем, рік за роком.

І знаєш, звісно, ми раз на місяць, коли припече, ми перепихнемся.

Доця, вийди, будь ласка.

Нікуди не виходь!

Хай чує, щоб не привела такого самого, як ти.

-Якого це — «такого самого»? -Я не цього хочу.

Я не цього хочу, що у нас є.

Ну все, заспокойся вже.

А воно заспокоює, твоє «заспокойся».

Скажи, ти от хоч що-небуть,

хоч що-небуть до мене відчуваєш?

Чи ти остаточно, блядь, очерствів?

Мама!

Мам…

Ніхто…

Ніхто і ніколи не питає мене, що я відчуваю.

Ніхто і ніколи не каже мені, що «я люблю тебе».

Ніхто ніколи мене не обнімає.

Навыть на день народження!

Мам! Мам…

Та бляха! Ви можете не горланити?

Телевізор не чути!

Блін…

-Прийде він… -Та заткайся вже.

Не чіпай мене!

-Добрий ранок! -Добрий ранок.

Ой, спасибі тобі, що ти вернувся, а то я вже не знав…

Бо… без окулярів не бачу, та й не розібрався…

Все гаразд, Зенику. Нас для таких випадків готували.

Тож, важливо те, що ти сказав, що було занотовано в щоденник чесності.

А, так я вже, я написав, а Денис через комп’ютер мав скинути.

Супер. Гаразд.

А, і до речі. Спасибі, що з краном розібрався,

бо без тебе був би потоп.

Кому ж з краном розбиратись, як не сантехніку?

Ну, да, да.

А, чекай, чекай.

А чуєш, цей во…

Мені Надя сказала, що це ти…

ну, масаж робив.

І шо вона, ну, перший раз розслабилася.

Ну, так і було.

Я хотів би теж…

-Шо? -Це ось робити, ну…

Ну, правильно робити.

Шо, масаж?

Ну так, масаж.

Ну, просто хотів би навчитися.

Це входить в наш курс?

Якщо ти дійсно цього хочеш, то ми можемо спробувати.

-Ой, звісно хочу. Спасибі тобі. -Але не сьогодні, якось згодом.

Та звісно, без проблем.

А, іще цей во… Я хотів би, щоб…

Щоб ніхто не знав,

ну, не бачив, розумієш?

Звісно.

-Покличу Дениса. -Добре.

Денис, іди вже.

Ручку дати?

Ага. Краще корок.

Що? Який корок?

Нащо?

-Ну, про шо ти хочеш поговорити? -А можем помовчати?

Так, можемо, але навіщо?

Тобі часу не шкода?

-Добре. Хочеш по-чесному? -Так.

Якщо б моя воля, то я б тебе і таких самих, як ти,

загнав би в одну загорожу.

За бетонним височезним забором.

І закрив би там. І хєр би випускав.

Зверху ще дріт би причепив, щоб ви вилізти не могли.

Ага?

Періодично кидав би вам якусь жратву через паркан,

щоб ви не виздихали з голоду.

І щоб ви там були до кінця життя.

Шо хотіли би робили. В жопу трахались, не знаю, у рот.

Куди угодно, у вуха, мені похєр, зрозумів, блядь?

Та поняв, про шо ти. Так.

Я тебе терплю тільки заради мами.

Тому шо в нас зараз проблеми з грошима, а ти ці проблеми можеш рішити.

Тому я потерплю. Поняв, блядь?

Та, розумію.

Зрозумів. А потому, коли закінчиться ця програма,

я тебе знайду і з задоволенням дам пизди. Поняв, блядь?

-Ясно. -Що тобі, блядь, ясно?

Навіть не дивись на мене своїми блядськими очима,

хуєсос ти вонючий! Поняв, блядь?

Та поняв я. А що ти так нервуєш? Можеш прямо зараз мені пизди дати.

-Шо? -То, шо чуєш.

Я знаю таких, як ти.

Ви тільки й можете, що «блядькати», «хуятькати»,

погрожувати, але нічого не робити.

От ти зараз кажеш, шо даси мені пизди, а? Але нічого не робиш. А?

-Ай. -У твоїй сім’ї проблеми,

крім Наді ніхто не працює.

А ти мені тут розказуєш, який ти крутий, як би засунув нас всіх в загорожі!

А чого ти, такий крутий, просто не можеш взяти

і заробити грошей для своєї сім’ї?

Ти, як півник тут, крилами хлопаєш, але нічого не робиш!

Ти шо, блядь!

Ти в морду захотів за півника? Я тебе зараз сам зроблю півником!

-І? -Шо ти, блядь, «і»?

Підарюга ти кончений! Я зараз…

фотік поб’ю!

-Забери граблі. -Ай, блін, мені боляче!

Руку!

Шо ти робиш?

-Охолонь, півнику, а? -Та блін!

Охолонь, охолонь.

Ай! Не можна холодну лляти!

-В мене вуха хворі! -Охолонь.

Бляха, що ви робите? Відпусти його!

-Хай сам попросить! -Хуй тобі!

-Ти очманів? Відпусти кажу! -Відпускати?

Та в нього вже писок синій!

-Що? Не чую! -Так, відпускай!

Ви чо… Шо ви робите?

Я не знаю! Я зайшов, а вони вже!

Та нічого особливого. Ми цей… ми тренувалися.

Тренували специфічні варіанти взаємодії.

Так?

Так. Специфічні.

-Бачив? -А?

Він валізу взяв.

А, най бере. Я все одно інструменти в ящик переклав.

-Далеко зібрався? -Яка різниця? Аби звідси піти.

-Нікуди ти не підеш! -Чого це?

Того це! Якщо хтось вилетить з програми, для нас її взагалі закриють.

Мені пофіг. Пусти.

Пофіг тобі? Або ще краще — оштрафують.

В тебе є гроші на штраф? Давай.

Нема?

Тому засунь у сраку свою агресію

і заради сім’ї трошки потерпи Василя.

Та срав я на нього.

Ідіть подивіться, що роблять.

Ти що, справді думаєш, що в мене є агресія до цих лезбі чи гоміків?

-Гомосексуалів. -Гаразд.

Гомосексуалів. Та мені все одно на їхнє статеве життя.

Най собі сношаються, з ким і як хочуть.

Так у чому проблема?

Чого ти доводиш Василя? Шо він тобі зробив?

Та нічого не зробив! Проблема в мені.

У чому це в тобі проблема, га?

Мені пофіг. Поняла?

Ну, цей Вася пофіг.

І я дуже переживаю, шо він мені пофіг.

Бо це ж не нормально.

Хіба нормально, коли тобі пофіг такі люди, га?

-Зрозуміла мене? -Я взагалі нічого не зрозуміла.

Ну… Того я й накручую себе,

потому шо боюся свого пофігізму.

Да, накручую таку сильну агресію, шо мені хочеться грохнути цього Васю.

Ну, так не накручуй себе, синок.

Угу, не накручуй, ага.

Ти ж розумієш, що пацани мене постійно питають:

«Ну шо, як ти терпиш цього підара вдома?

Коли ти вже його замочиш?»

Я, звісно, кажу їм, що ледве-ледве терплю,

що от-от в морду заїду…

А сам же ж всередині відчуваю, що мені пофіг.

І дуже цього боюся.

Того я на нього й накинувся.

Він ще півником мене обізвав…

Тю! Господи, ну!

Ну, що тут такого!

Ну, постарайся ставитися до цього простіше.

Хлопцям можеш сказать все що завгодно.

Ну пофіг тобі, най так буде. Нічого страшного в цьому нема.

Ти розумієш, що…

ми можемо вилетіти з програми,

а нам ще цього не хватало.

Так, ви бачили, скільки годин?

Ну я вже вечеряти хочу.

А тепер — наступна вправа.

Передаючи кулю єднання та взаєморозуміння,

скажіть по три компліменти кожному присутньому в цій кімнаті.

А кому?

-Всім. -Всім?

-Кожному окремо, звісно. -І тобі?

І мені.

Дякую, Вася.

З тобою ми вперше зробили щось разом,

вся сім’я.

І мені це подобається.

Це і є мій перший комплімент.

Гарний початок.

Тепер я, чи шо?

Ну так. Скажи… скажи щось Наді.

Кажу…

Ти моя рибка,

ластівка і зайчик.

Це не комплімент, тату. Це біологічні види.

Ні, Зеник, відкинь будь-які слова,

які перші лізуть в голову.

Подивись Наді в очі.

Ну, подивись, подивись. І відчуй, що вони тобі повідомляють.

Побач в них щось, що в них дійсно є, і скажи.

Від душі.

Ну зараз, я настроюсь…

Вже майже.

Ти, Надя,

наймудріша жінка, яку я зустрічав в своєму житті.

Ти благородна.

Ти така

хороша і добра до мене…

що я деколи думаю, що взагалі не вартий того,

щоб бути твоїм чоловіком.

Ні, це… це правда.

Я деколи дивлюся на себе в дзеркало і думаю,

а як взагалі ти наважилась вийти за мене заміж?

Коротше, Надя, я вважаю, що без тебе я — ніхто.

Мені так добре з тобою.

Так, все, будь ласка, більше не треба, бо я зараз почну плакати…

Ма, та, я люблю вас…

Ну все, поплили.

Так, а я тим часом скажу тобі.

-Шо скажеш? -Комплімент.

Ти мужній.

В тебе гарні очі. І ти добра людина.

В тебе посмішка красива.

А чо ти приперся?

А ти чого сидиш тут?

Присядь, щоб мама не побачила.

-Та вона спить. -Ага, спить.

Вона навіть через сон за всім слідкує.

-На, під сраку підклади. Не простудись. -Ага, дякую.

Хочеш курнути?

Курнув би, якщо щось якісне, а не шмурдяк.

Як ти мене бісиш, який шмурдяк?

Ну а шо це?

Звичайний ганджубас. Ти хоча б курив колись?

Ой, я гей, а не марсіанин.

Мама каже, що ти дуже корисний для нашої сім’ї.

Що ми вже потроху міняємся в кращий бік.

Бо суспільство зробило з вас соціальних уродів.

І всі вас сприймають майже як інопланетян.

Так шо ти майже як марсіанин.

А ти сам як думаєш?

Бляха, шо ти з себе корчиш?

Ти постійно так будеш відповідати, наче ти контролюєш ситуацію?

Наче ти гей-мудрець.

Шо, всі геї такі?

Це те саме, що я скажу, що всі гетеросексуали такі психи, як ти.

Ой, бляха, з тобою балакати…

Шо?

Ого…

бере так…

Ого-го.

Забирає до диких лісів амазонії — легенів планети.

Шо?

Ні, в карпатські гори, на полонини.

-Гей! Там на полонині! -Бля! Тихо!

Ти кличеш геїв на полонині?

Не просто геїв, геїв-гуцулів.

Ні-ні-ні. Геїв-бойків.

Ні. Геїв-лемків. Шо ти мені ото говориш!

Гей…

Бачу важко тобі?

Шо?

Я…

Я ж бачу, що важко.

А я бачу, що тобі важко.

Ти що, думаєш, не видно, так?

І що тобі видно?

Ця штука відкриває додаткове бачення.

Я бачу, що тобі сумно.

Слухай, ти…

Вчора…

Ти позавчора на мене кидався.

Сьогодні травкою пригощаєш,

розмовляєш так…

Ну, що з тобою?

Не знаю, тяжко розібратися.

Ех, бляха.

Мені ж похуй, що ти гей, трахайся собі…

Мені похуй.

По-хуй.

Але я нервовий через тебе. І ти мене бісиш, зрозумів, блядь?

Я заїбався.

Від чого?

Не знаю, блядь, кажу…

Може, в тебе є якась там вправа,

йога, блядь, хуйога, щоб розібратися

і, сука, скинути цю напругу.

Косяк вже не виручає.

Є.

-О, ти тут? -Ага.

А я думав, що нікого нема.

Ні, поки ти бігав, всі в магазин пішли.

Я сам тут.

Чуєш, цей во, пам’ятаєш, ти масаж мені недавно показував?

Ага. Який? Релаксаційний?

Ну да, він.

Та я забув, як тими руками рухати на цьому масажі.

І що, ти хочеш, щоб я тобі нагадав?

Ну та, якщо ти не проти.

Та чого ж я проти, залюбки ще раз покажу.

-Сьогодні у нас що, середа? -Ага.

Давай…

Давай в п’ятницю, нормально?

А якщо прямо зараз? Нормально?

Зараз?

Ну так, зараз.

А можеш мені ще про масла розказати?

Ну, я хочу, щоб як ти розказував, щоб…

щоб вона в моїх руках, той во, розслабилась.

Ти навіть аромоолію приніс?

Авжеж, я спеціально попросив для розслаблення.

Гаразд, тоді давай не зволікати,

лягай на стіл.

Так…

А це для чого?

-А шо, не треба? -Та ну!

А, я зрозумів.

Так…

Так, почекай, мабуть, тут не вийде з ногами лягти.

Та ти нахилися, поклади корпус, я швидко покажу основні рухи і все.

Ой, спасибі тобі, що погодився.

Знаєш, я вже її на побачення запросив, як ти казав.

Ну і хочу бути повністю підготованим.

Правильно, правильно, що не затягуєш.

Дивись, спочатку треба розігріти долоні.

Так. Потім розтерти між долонями олію.

Так, де воно…

Так…

Розтерти гарно між долонями

і повільно торкатися до шкіри.

Дуже легко, не тиснучи донизу.

Ох, це я пам’ятаю.

Так…

Чуєш, я ще хочу попросити тебе, щоб ти дітей забрав.

Ну, завтра ввечері.

-Так ми в кіно підемо. -А…

А, ще ти про якесь їдло казав оте… китайське.

Японське? Суші?

Да, да, японське, суші.

-Хочеш, щоб я замовив? -Ні-ні! Це я сам.

Гаразд, як скажеш.

Японські суші.

А тепер дивись.

Треба розім’яти тіло.

Отак…

Ти звісно молодець,

ти багато зробив для нашої сім’ї,

ну і робиш звісно.

І особисто для мене.

От наче все це дуже просто.

Ми якось забули дякувати одне одному, торкатися одне одного…

О-во-во! Отут хороше місце.

-Отут? -Ага.

-Ану. -Ану так, коло шиї, да-да-да…

А можеш сильніше?

Ой добре. Будь ласка, ще. Ще сильніше.

Ой добре.

Ой, бляха, добре.

-Що це ви робите? -Сука, Надя…

Мам, я кульки на кухню занесу.

Ого…

Ой, блядь…

Боже, хто-хто,

я навіть подумати не могла, що ти будеш з ним сношатися.

І що він тобі сподобається.

Це була просто індивідуальна консультація.

Бачила, що не групова.

Ну перестань, Надя, ну шо той во…

А я думаю, що це у нас від початку програми сексу нема!

Ну, думаю, Зеник у стресі.

А воно он як знімає стрес.

Чекай, мам, ну що ти накручуєш себе?

Вони ж кажуть, що масаж.

Вася і мені он розказував про ці процедури.

І що, ти думаєш, що тато дійсно би йому сподобався? Насмішила.

А ти чого став його захищати?

Нічого! Не треба нападати на людину, не розібравшись.

Шуткуєш? Він хотів нашого батька трахнути.

-Боже! -А може, і вже трахнув, да?

Що ти плетеш, придуркувата?

Що бачу, те й плету! І я не тільки це бачила.

Я підписалась на програму, щоб врятувати нашу сім’ю.

Я думала, що ти мені у цьому допоможеш. А ти шо зробив?

-Ти спокусив мого чоловіка? -Ну перестань, Надя…

Ніхто нікого не спокушував.

Мам, ну не звинувачуй ти його.

Все гаразд, не хвилюйся.

Може, ти ще й мого сина геєм зробиш? Га?

Надя, я ж не вурдалакою його зроблю.

Що?

Ти що…

-Ти що, чіпав мого сина? -Да, мама, чіпав.

Я вночі побачила, як вони на балконі цілувалися.

-Шо? -Скажи їм.

Фу, блядь.

Шо «фу, блядь»? Це моє право!

Ми один раз поцілувалися, для розслаблення.

Просто накурилися.

Ану кажи, ти перший раз цілувався з мужиком?

-Кажи! -Чув чи ні? Кажи!

Та шо казати? Я не гей, поняли?

Всі це робили колись. Да, колись тож було, по п’яні.

-Я не робив. -І я не робила!

Ага, бреши! Мені Валя розказувала.

-Що вона тобі розказувала? -Ану, геть звідси!

І ти йди! Обидвоє! Щоб я вас не бачила!

-Надя… -І ти третій іди!

Господи…

Я навіть подумать не могла.

Скільки тобі казати? Не можна.

-Ну чого? -Того.

Не хочу з тобою балакати. Тебе мацав мужик.

Да, мацав, бо я йому довірився,

бо ти йому довіряла.

Ну, я зрозумів, що я не звертав уваги на тебе,

не відчував тебе.

А цей гей зумів розкрити нас.

Ого, як ти заговорив.

Це тебе гей навчив?

Та при чому тут гей?

Да, він зробив поштовх.

Ага, ну ясно.

Ні, ну не поштовх…

ну він просто стимулював мене…

Ні, ну, то ясно, що стимулював.

Бляха, знов не те… ну коротше, ну ти зрозуміла.

А шо я маю зрозуміти?

Ну як, шо?

По-перше, шо ми не збиралися з ним

той во… совокуплятися.

А по-друге, я збирався зробити тобі приємне.

І хотів навчитися робити «це» більше двох хвилин. Зрозуміла?

Просто є різні методи…

А він тобі показував?

Ну що ти постійно все перекручуєш?

Ні, та я зрозумів, що треба докласти зусиль,

щоб наша сім’я розвивалася,

щоб розвивалися наші стосун…

Господи, а ти шо тут робиш?

З мамою балакаю.

Так ти зрозуміла?

-Відійди. -Щось зрозуміла…

Але мені треба подумать.

Ти бистріше думай,

бо йому треба подзвонити і сказати, що все гаразд.

-Діанко, а Денис де? -На балконі курить.

Хух…

Ой, Боже, як добре.

Доця,

а ти знала, що Денису хлопці подобаються?

Мені здається, що йому подобаються і ті, і ті.

Як це — і ті, і ті?

Ну, і хлопці, і дівчата.

Господи…

Ніколи не могла подумать, що в мене такий син.

А хто подобається тобі?

Не знаю.

Тобто?

Спокійно. Ну, звісно ж, хлопці.

Слава Богу, що хоч ти нормальна.

А які хлопці тобі подобаються?

-Ну такі… -О, слухай…

А цей Діма з сусіднього під’їзду, рижий такий.

Такий симпатичний.

І завжди так вітається зі мною. Каже: «Здравствуйте, тьотя Надя!»

Та ні, ма, фу…

Ну чо «фу», він же симпатичний.

Мені подобаються такі, як Василь.

Який Василь?

Отой однокласник твій, Горбик?

Курдупель той, чи шо?

Мам, який курдупель?

Ну, як цей, який в нас зараз, Василь.

Цей Василь?

-Гей чи шо? -Да, мама, він гей.

Але він мені подобається.

Господи…

Значить і ти дивна.

Хоча він, звісно, інтересний,

ну, представницький.

Ага, представницький…

Чуєш,

а якщо Денису подобаються і хлопці, і дівчата…

Да?

Так це ж значить, що він не гей?

Та, блядь, не гей я. Скільки я можу це повторювати?

Не тре мені повторювати, я і так все зрозумів.

Я просто хвилююся,

різні думки в голову лізуть.

Я раніше взагалі про це не думав.

А тепер, ну коли почалась ця програма,

і Василь до нас приїхав…

почав поступово

роздумувати щодо того, що таке мужик, що таке баба…

що таке курочка ряба.

І зрозумів, що мужик не постійно може відчувати себе мужиком.

Ну, типу, кимось іншим…

Навіть бабою інколи.

Так, я щось не зрозумів, а до чого тут я?

Ти… ти що, думаєш, що я відчуваю себе бабой, чи що?

Та…

А що я можу думати, коли ти тут, на балконі, з Василем того, цілуєшся?

Блядь!

Ти знов за своє?

Ти можеш відстати від мене, блядь, і ділом зайнятися?

У нас он ця програма злітає, а ти якусь хєрню торочиш!

Чого це раптом злітає? Подумаєш, я все вирішу.

О так, ти вирішиш!

Поки ти будеш шмарклі жвакати, Василь не вернеться до нас,

і все одним місцем, блядь, накриється.

Хуй там! Ніхера нічого не накриється, я все вирішу.

Дай телефон.

Нащо?

-Ти що, подзвонити хочеш? -Ну так.

Та грошей на ньому нема.

-А у Діанки? -Та де? У мами хіба що.

Гриша, я передзвоню.

Ой, Вася! Дякую що прийшов!

От бач, я ж казав. Йди сюди.

Прямо як в перший день.

Я прочитала, що то було якесь сонячне затемнення,

яке буває раз на 450 років.

Ого! І бач, якраз припало на той день,

коли ти вчив мене масаж робити.

Як на зло.

Хочу вам сказати,

що я ходив до головного офісу і повідомив про цю надзвичайну ситуацію,

що між нами відбулася.

Ну, за умовами програми, я не міг не повідомити, розумієте?

-Ні, ну ясно що… -Зрозуміло.

Так, і шо?

Прийшов попрощатися?

Ні, ми продовжуємо роботу. Нам навіть додали бонусний день.

-Як добре! -З тобою побільше побудемо.

Я теж дуже радий, так.

Ну заходь, заходь же… стоїш там.

Так, а ще…

ми маємо підготуватися і виступити на марші рівності.

Ось.

Я костюми приніс.

Ого! Диви, диви — леопард.

-Ага. -Дивіться.

А що… там всі мають виступити?

Ну так, всі.

За умовою головного офісу, маєте виступити всі.

Але — за власним бажанням.

Красиво…

А шо то за марш?

Марш Рівності.

Традиційна правозахисна хода на підтримку рівних прав для ЛГБТК+.

А… я не зрозумів…

Що не зрозуміло? На гей-парад підем в цих костюмах.

Супер! Я готова.

Головне, щоб на тебе костюм наліз. Ай!

-Так, ми теж готові, правда Зеник? -Та звісно, а куди ж ми…

Ну шо, тепер можна зайти?

-А, заходь-заходь. -Тримайте.

Вась, ходім до нас в кімнату.

А що, як дав мені чернець отруту, щоб вбить мене?

Підступно, боячись себе збезчестити,

коли б відкрили, що він мене з Ромео повінчав.

Так.

Боюсь, що так.

Проте, не може бути,

бо ж він уславився своїм святим життям…

Ні! Я не…

Ні, ні, я не допущу лихої думки!

А якщо я буду лежати…

Блядь, збив мене.

Час, уже час…

Заходь.

Ну що?

Де будемо займатися, може, ходімо до мене?

Та ні, давай тут. Отут сідай і будемо займатися.

Гаразд.

Добре.

В тебе хлопець є?

Дівчина є.

Ну, я серйозно.

Так, а тут не треба серйозно. Ти давай, проявляй емпатію.

Ти сука.

Молодчинка, вмієш дівчині приємно зробити.

Добре, підійду з другого боку,

щоб розтопити кригу.

О господи, ти що, так і далі по шаблону зі мною будеш балакати?

Харош вийобуватися.

Тобі ж теж домашнє задавали.

Давай ти мені поможеш, а я тобі.

Ой ні-ні, ти мені з домашнім не поможеш, це точно.

От чого ти така вперта й закрита?

Ти знаєш, що актриси мають бути екстравертами?

-Актриси різні мають бути. -Так! Але хороші — відкриті.

Вільні й відкриті, ясно?

На що ти натякаєш, що я погана актриса?

-Я такого не казав. -Яка я актриса, це ще побачимо.

А те, що бізнесмен з тебе хєровий, це точно.

Вже два роки возишся з тим своїм СТО хєровим,

а толку як з козла молока!

Так, вожуся! Але я хоч щось роблю.

Ти тільки мрієш про хєр знає що.

-Що? -Що, що?

Шо тобі сказали в театральному, коли ти поступала?

-Не твоє діло. -Ну от.

Взагалі, ми не для цього тут. Ти питав, я відповідаю:

хлопця в мене нема.

-Супер. -Ага.

Тепер я.

Є в тебе дівчина?

Є.

Да? І як вона називається? Василь?

-Блядь, ще одне слово… -Та спокійно, спокійно.

Я серйозно, є дівчина?

Нема.

А чого?

Сторінка 23.

«Агресія, викликана замкнутістю».

Що ти дивуєшся? Так тест показав.

-Я думаю, що менше дрочити треба. -Ти що, йобнулась? Я не дрочу!

Чого ти тему переводиш?

Ти любила колись когось? Сірьожу свого колишнього любила?

-Ні, не любила! -І не дивуюсь!

Ну й не дивуйся!

Блядь! Вижнякала за хвилину мене!

Скажи хоча б, яке в тебе завдання.

Яке-яке… попестити себе!

Шо… Шо?

Ну, так шо?

Вась, я не виконала завдання.

Чого?

Тому що…

Тому що торкатися себе не хочу.

Чого?

Чого, чого… тому що не хочу — і все.

Ти що теж, коли чогось не хочеш, постійно питаєш себе чого, так?

Ні, ти просто не хочеш і все.

Так само і я, просто не хочу.

Скажи, в тебе був секс?

Ого питання.

Ну був — і що?

Тобі сподобалося?

Не сподобалося.

Чого?

Чого чого… Тому що по п’яні і на холодних сходах.

Ну, це ж не один раз було?

Ой, бля…

Не один і не два, а три.

А… І всі на холодних сходах?

Ха-ха, дуже смішно. Просто про перший раз згадала.

І що, три рази тобі не сподобалося?

Я ж тобі кажу. Ні, не сподобалося.

А всі ці три рази у тебе з хлопцями було?

Авжеж з хлопцями, а з ким же ж?

Ти не думала…?

Думала.

Я думала, що, може…

Ну, що, може, я

для дівчат, а не для хлопців.

-Ага… -Ага! Бо…

бо хлопців тягне до дівчат…

те, що є в дівчатах, так же ж?

Фігура, погляд, губи, запах…

А до мене нікого не тягне.

З тими трьома це так було, випадково.

Напилися і як-небудь потрахалися.

А так, щоб хтось з хлопців якось

глянув на мене, чи…

чи комплімент який-то зробив, чи…

чи в кіно запросив.

Ну знаєш, як звичайно буває то…

Хєр там, ні одного разу.

Гаразд…

Скажи, якщо ти дивишся порно,

яке ти обираєш:

МЖ, ЖЖ чи може… ММ?

Та ніхєра я не вибираю. Я від порно чуть не струганула колись.

І це не того, що ми з подружками набухалися.

Я пробувала дивитися. Через хвилину вимкнула.

А чого так, га?

Ну, що саме тобі було неприємне в порно?

Ладно…

Якщо ти комусь, сука, про це розкажеш, або…

Або десь там, десь там собі про це напишеш, я тебе…

Я тебе знищу, зрозумів?

Зрозумів. Нікому нічого не скажу.

-До минулого року… -Угу.

Поки мама не взяла кредит, ми жили в гостинці.

-Всі разом в одній кімнаті. -Угу.

От. І, ну і, звісно ж, спали з батьками в цій же ж одній кімнаті.

От. Ну, зараз це проблема з храпом.

Ну, ти сам вже зрозумів, бо спиш рядом з татом.

А раніше…

батьки по-іншому не давали нам спати.

Займалися сексом?

Да, сука.

Але ти би почув це.

Це не було схоже на секс.

Деколи, це було ніби,

ніби вантусом пробивали унітаз.

Деколи… Ні.

Деколи ніби якийсь беззубий дід жвакав хліб.

Деколи ніби трамбували землю, блядь.

Оце в тебе фантазія!

Яка фантазія? Я все то чула!

Я ж лежала практично коло них в темноті.

І до того всього, вони ще постійно стогнали.

Сука, вони просто не могли не стогнати.

І я постійно просиналася і чекала, коли вони закінчать.

Як я не старалася відволікатися, в мене не виходило.

І окрім звуків,

від них ще йшов якийсь жахливий, сука, запах.

Мене… Я серйозно, мене часто починало нудити.

Деколи я, звісно, стримувалася, а деколи ні.

І тоді я бігла в туалет блювати.

Да, жорстко.

Ага, жорстко.

А ти про порно питаєш.

Бля, тільки ти комусь розкажеш…

Та слухай, спокійно. Чого це я маю комусь розказувати?

Діано, я просто хочу сказати тобі,

шо відраза до сексу — це…

Це нормально.

Ти у своїх подружок питала про це?

Ти що, йобнувся?

Всі це переживають. І хлопці, і дівчата.

Це нормально. Особливо, коли…

коли у підлітковому віці близько стикаються

з дуже фізіологічним статевим актом.

Це звична реакція.

Чесно?

Так а найцікавіше було,

коли тато, дізнавшись про побачення,

каже «Як звати твою дівчину?»

А я кажу «Петро».

-Ого, а шо за свічки? -Ш-ш… не вмикай.

Це що, знову?

-Бля… -Що «бля»?

Користуються часом, поки нас нема.

В них кожен день такий час.

Та нічого, їм не по сто років.

Ми з Зеником домовилися, щоб я вас нині ввечері забрав.

Я не думав, що вони будуть так довго.

Звичайно вони коротко…

Ага, коротко!

Так…

Пропоную не заважати їм, залишити тут кульки і піти ще погуляти.

Ні, мені треба в туалет на хвильку заскочити.

-Так заскоч. -Та чекай, вони почують.

Заскочиш в іншому місці.

Так, а ти куди?

Добре…

Тобі добре?

Та добре, добре.

І мені добре.

Сьогодні було краще, ніж учора?

Авжеж краще.

Бо на кухонному столі мені було не дуже удобно.

А вчора було краще, ніж позавчора?

Авжеж краще.

Бо в ванні якось незвично.

Так я молодець?

-Молодець, молодець. -І ти молодець.

Дай…

Знаєш, я навіть подумати не могла,

що ти можеш бути такий романтичний.

А ти виявився справжнім романтиком.

Та я завжди таким був.

Просто ти не звертала уваги.

Так, це моє недоопрацювання.

А взагалі, я теж

не сильно був уважним.

Ну, нічо-нічо, я тепер…

Слухай…

Що?

Я ось про шо думаю.

А Гриша?

Що?

Ну він же прийде завтра на день народження Дениса?

Авжеж прийде.

Коли таке було, щоб він не приходив?

Хресний же ж.

Так а що робити?

Що-що… пити, закусувати.

-Пити, закусувати? -Ну!

А Василь?

Йоб твою мать…

М-м, оце смачно.

Закусуй давай, сидиш.

Чому твоє волосся в мене в тарілці?

Дозвольте і мені сказати дещо імениннику.

Та звісно кажи, Васю.

Похресник стає вже дорослим мужиком.

Тож і напуття досвідчених чоловіків йому не завадять.

Денисе! Я вже не раз тобі це казав,

але гарні речі можна й по сто разів повторювати.

Отже, ти маєш гострий розум, добре серце

і унікальне відчуття гумору.

О, а Вася таки знаючий мужик,

що так швидко нашого Денчика розшифрував.

Що, похресник, розкололи тебе?

Але усі ці речі є лиш твоїм людським фундаментом.

Фундаментом, на якому можна і треба будувати своє життя.

Таке життя, де усе, чим тебе наділено батьками, природою,

мало би вільну та повноцінну реалізацію.

О! Як Вася закрутив наче той…

батюшка який-то!

Тож, я бажаю тобі. По-перше.

Сміливо шукати своє кохання.

І не важливо, кого саме ти полюбиш, хлопця чи дівчину…

Шутяга зайшла!

Так, а по-друге, якщо це буде хлопець,

то особливу увагу треба приділити

збереженню вашого кохання та стосунків.

Бо ж, ти сам розумієш, в якому соціумі ми живемо.

Тут доволі швидко можуть знищити ваше тендітне почуття.

Тендітне почуття до хлопця?

Так, бо зазвичай у нас вважають, що

почуття може бути тільки між хлопцем та дівчиною.

Хвилиночку, чекай, я… я щось не зрозумів.

Ти натякаєш, що Денчик може стати підарком, чи шо?

Та яким підарком, Гриня, ти що?

Ти просто, щось ввижається тобі.

-Я ні на що не натякаю. Я просто… -Так, щось ми забалакались.

Давайте вип’єм — за любов!

Так, стоп. Сьогодні мій день народження чи чий?

Чого це ви Васі не даєте закінчити тост?

Я хочу дослухати, що людина скаже.

-Синок, ну… -Мам.

Та я не проти. Вася, кажи, тільки швидше.

Гаразд, скажу коротко.

Денисе, не бійся будь-якого почуття.

До кого б воно не було.

Бо почуття не має статі.

Цінуй та бережи його.

Дякую, Вася.

Стоп!

А тепер дійсно стоп!

Ти хто такий?

Я тільки зараз про це серйозно подумав.

Під час твого тосту.

Дуже такого дивного тосту…

Мені ж тебе так толком і не представили.

Я спершу тебе спитав.

Ти сказав, що це, типу, «знайомий ваших родичів».

Ну, що ж, думаю, буває.

Знайомий родичів мені незнайомий.

Потом я тебе спитав. Ти що сказала?

Та це соціальний робітник.

Я ще подумав, а що йому тут робить, цьому «соціальному робітнику»?

-Соціально працювати. Що такого? -Тебе спитав!

Психолог, сказала ти.

А ти взагалі сказав, що «оце» — твій друг.

Так, друг.

Який раптом друг,

якщо я про нього ніколи нічого не чув і не бачив?

Ти хто такий, Вася?

-Я… -Я ж сказав.

Він мій друг. І ще він гей.

-Що? -Так, гомосексуал.

І ще він активіст ЛГБТ-спільноти Хмельницького.

І ще, це людина, яка допомагає нам розібратися в собі.

-Ще є питання? -Денис, я сам розберуся…

Содомістам слова не давали!

Гриша, візьми себе в руки. Сьогодні свято.

Свято? Досвяткувалися!

Дожилися!

Записалися на курси жопоєблі!

Гриня, ну що ти…

Жах якийсь…

Голубий молодець.

Тобі пиздець.

Ти вибач за кума.

Так соромно.

Та ні, це ви вибачте, що через мене таке сталося.

Чого через тебе, Васю?

Це через його тупість і обмеженість. Хресний називається…

Звісно, але ж це я його спровокував.

Ти йому пальця покажи, він подумає, що це щось інше.

Гаразд, менше з тим.

У нас настав важливий та цікавий етап.

Завершується наша співпраця

по програмі «Уроки толерантності».

-Що? -Що завершується?

-Та він шуткує. -Та ні, я не шуткую.

Ви самі подивіться, який сьогодні день програми?

А… Бля, точно.

Нині вже 23-й день.

Так, завершився вже третій тиждень.

Слухайте, так… так швидко все це проскочило…

Ой, тільки киснути оце не починай.

-Пішов ти, хочу і кисну. -Правильно, Діана.

Так, а… це що, ти підеш від нас чи як?

Ну, як піду…

Виселюся — це точно.

Ну, бо ж завершується програма.

Але ми можемо спілкуватися і після програми.

Ну, і на Марші Рівності ми точно побачимося.

Ні, ясно, що ми будемо спілкуватися.

Ми ж все-таки вже якби не чужі люди, правда?

Та звісно!

Так, Вася, ти вже приручив нас до себе.

Так я ж нікуди не тікаю, Діано.

Просто

всі ми завершуємо наш спільний етап.

Ну, так завжди в житті.

У всього є свій початок і все завершується.

Добре, що не сказав «кінець».

Ой, цить ти!

Мені… мені теж сумно.

Ви що, думаєте, ви мене не приручили?

Ще й як приручили.

Отже,

давайте, щоб ми зараз всі не розплакалися…

ми поділимося своїми враженнями

і результатами від проходження програми.

Почнемо з тебе.

Чогось раптом згадала, як Денис назвав цю кулю

«Кольорова залупа».

Світлова…

Світлова.

Коротше…

Буквально пару днів назад я прокинулася зранку,

пішла в туалет,

подивилася на себе в дзеркало.

І…

і у мене така думка проскочила,

що раніше, коли я дивилась на своє відображення в дзеркалі,

то…

то я там якби бачила якусь…

якусь некрасиву жирну дівку.

А тепер я…

А тепер я зрозуміла, що я

дуже таки гарна.

Так, так, в мене є якась своя специфіка,

але… але вона моя.

І такої більше ні в кого немає.

А я тобі казала.

Мама, я ще не закінчила.

Перебила мене…

Вибач…

Коротше, отакий мій результат.

Чудовий результат, дякую що поділилася.

Передавай кулю далі.

Це все завдяки тобі.

Як у вас тут кажуть, «то так сі здає».

Це все твій внутрішній результат.

Внутрішня твоя робота.

Тепер я.

Я цілувався з геєм.

Та Господи…

Це процес, а не результат.

А якого результату ти хочеш?

В Україні поки що одностатеві шлюби не дозволені.

Сплюнь.

Окей, результат.

Я на півроку їду в Індію.

Щоб знайти себе справжнього.

Коли це?

Ще не знаю, мам.

Спочатку поїду в Польщу, щоб заробити на Індію.

Так що, отак.

-А я… -То почекай, а як же ж гараж?

Гараж тобі нарешті віддам.

Ти ж саме цього й хотів?

Замість мого невдалого СТО, зробиш своє вдале.

Ну взагалі я не проти…

Так, потім розберетесь зі своїм гаражем. Я…

Я скажу свій результат.

В цілому…

Коротше…

Коротше, я вагітна.

Що от дивитесь?

Я два рази робила тест і обидва рази підтвердилось.

От. Ну і…

Ну і я по собі бачу, що так і є.

Гей!

Не думайте, суки, що ви мене налякали!

Хуй там!

Чекайте!

Зростеться нога, і я все одно знайду вашого Василька!

Чуєш, ти, підар?

Я знаю, що ти там!

Так от знай!

Від Гриши ще ніхто не втікав!

Поняв, блядь?

Виходьте, нікого нема.

Ні, чекайте, все-таки якось, ну, не по собі.

-Чого ти? Що таке? -Що таке? Трохи якось боязко.

Що таке, тату?

Колись я з батьками так ходив на парад.

Тільки звісно не з цього приводу.

І прапор був одного кольору.

Тату, я ніколи не був ні на якому параді.

Зате у мене костюм суперовий.

Треба підтягнутися і все. Тато, пішли.

Я теж думаю, що це якась пригода. Це як цей… банджі з моста скакати.

І страшно, і хочеться.

Відпочивай. Може, мені теж щось не те…

Коли ти ще так одягнешся і побавишся?

Пішли!

Двері закривай.

То ж то й воно, що це не забавка.

Нібито я одного бога на іншого міняю.

Почекайте.

Так а де він?

Він же обіцяв до парадного під’їхати.

Може, ми вже запізнилися, то можна йти додому?

Та яке запізнилися.

Ми вийшли на 10 хвилин пізніше, навряд чи би Вася нас не дочекався.

Звісно, він би подзвонив.

Ходімо, там глянемо.

А раптом відмінили цей парад?

Яке відмінили, таке кажеш.

Бля…

Добрий день.

Здрастє.

Що, в магазин ходили?

Господи…

Бляха, я мало крізь асфальт не провалився.

-Ну, де той Вася? -Дзвони йому або пішли додому.

Яке «додому»?

Алло!

Вася, привіт!

Так де ти? Ми вже тут.

Що? Гриша?

Я що, тобі подзвонила?

А чо ти з Васіним телефоном?

А Вася де?

Дай йому трубку!

Та де ви?

Що?

-Це що ти, з Гришою балакала? -Ну да.

-Вони разом? -Ну, він…

-Що він, мам? -Вони з хлопцями на гаражах.

-Так, а Василь де? -Ну, Вася… Вася з ними.

Вони його злапали і Гриша сказав, що вони йому…

пиздець зроблять.

На гаражі!

Швидко, мам, блядь, на гаражі!

Та почекайте мене!

Доганяй, мам!