Original subtitles

Отже, пам’ятай, тримай плечі прямо.

Добре, обійми рукою брата. Ось так.

Так, i не рухайтеся.

Добре, ще одну.

СПІЛКА МЕРТВИХ ПОЕТІВ

Отже, ще раз,

ви йтимете за процесією,

доки не дійдете до директора.

Цієї миті, він скаже вам запалити свічки хлопчиків.

Добре, хлопчики, приготувалися.

Підняти прапори.

ТРАДИЦІЯ

ЧЕСТЬ

ДИСЦИПЛІНА

ДОСКОНАЛІСТЬ

Пані та панове, хлопці, світло пізнання.

Сто років тому, у 1859 році,

41 хлопець сиділи в цій залі і їм поставили те саме питання,

котре тепер вітає вас на початку кожного семестру.

Панове, якими є чотири стовпи?

Традиція, честь, дисципліна, досконалість.

У перший рік свого існування,

Велтонська Академія мала 5 випускників.

Минулого року, ми випустили 51.

І більш ніж 75 відсотків з них

продовжили навчання в університетах Ліґи Плюща.

Таке досягнення

є результатом заповзятої відданості принципам, які тут викладають.

Ось чому, ви, батьки, присилаєте до нас своїх синів.

Ось чому, ми, є найкращою приватною школою у Сполучених Штатах.

Як ви знаєте,

наш шанований пан Портіус

з відділення анґлійської мови та літератури,

минулого навчального року вийшов на пенсію.

Пізніше, у вас буде нагода познайомитися з його заміною,

паном Джоном Кітінґом,

який сам є почесним випускником цієї школи.

І який, останні декілька років,

Викладав у високоповажній Честерській школі у Лондоні.

— Річарде, ти забув свою торбу. — Привіт, Чарлі. Гей, як ся маєш?

Не переймайся, у мене твоє завдання з клубу.

Я радий, що ви змогли прийти.

Захоплива церемонія, як завжди, докторе Нолане.

Вас надто довго не було.

— Вітаю, докторе Нолане. — Як ся маєте?

— Це наш наймолодший, Тод. — Пане Ендерсоне.

Ми покладаємо на вас величезні сподівання.

Ваш брат був одним з найкращих наших учнів.

Дякую.

Чудова церемонія.

Дякую. Я такий радий, що вам сподобалося.

— Ґейле. — Джоне.

Приємно знову бачити вас.

— Добридень, пане Нолане. — Ніле.

Ми очікуємо великих досягнень від вас цього року.

— Дякую, пане. — Ну, він нас не розчарує.

— Так, Ніле? — Зроблю все, що в моїх силах, пане.

— Синку. Не треба плакати. — Вище носа! Вище носа!

— Я не хочу туди йти. — Я люблю тебе.

Я проведу тебе.

Виконуй свої завдання.

Гей. Я чув, ми будемо сусідами по кімнаті.

— Я Ніл Пері. — Я Тод Ендерсон.

— Чому ти залишив Балінкрест? — Мій брат тут вчився.

Отже ти з тих Ендерсонів?

Так, це на випадок, якщо в нього буде гайморит.

А якщо буде набряк горла, дайте йому оце.

А якщо в нього будуть проблеми з диханням, дайте йому трохи оцих.

Так, добре.

— Ти не забув свій інгалятор? — Ні, він у моїй кімнаті.

— Як ся маєш, Ніле? — Привіт, Ноксе.

— Ніле. Сьогодні групове зайняття? — Так, звичайно.

Справи, як завжди, ге?

Чув, що у вас є новий хлопець. Виглядає снобом.

Слухай, не зважай на Кемерона.

Він завжди каже образливі речі. Розумієш, про що я?

Ходять чутки, що ти ходив до літньої школи.

Так. Хемія. Батько вважав, що мені треба забігти вперед.

— Як минуло твоє літо, Хитруне? — Класно.

— Міксе, двері, зачинити. — Слухаюсь, пане.

Панове, якими є чотири стовпи?

Пародія, жах, занепадництво, екскременти.

Добре. Групове зайняття.

Мікс склав латину на відмінно, я не завалив анґлійську.

Тож, як хочеш, маємо групу для занять.

Авжеж, Кемерон теж мене питав. Ніхто не заперечує включити його?

У чому його коник, у підлабузництві?

— Він твій сусід по кімнаті. — Це не моя провина.

— Вибач. Мене звати Стівен Мікс. — О, це Тод Ендерсон.

— Приємно познайомитися. — Приємно познайомитися.

Чарлі Долтон.

— Я Нокс Оверстріт. — Брат Тода був Джефрі Ендерсон.

— О, так, звичайно. — Ну.

Штовхав промову на випуску. Стипендіят Нешнл Меріт.

Що ж. Ласкаво просимо до Пекл-тону.

Тут настільки ж важко, як і розповідають,

якщо ти лише не геній, як Мікс.

Він мені лестить. Тому я й допомагаю йому з латиною.

І з анґлійською, і з тригонометрією.

Відчинено.

Батьку, я думав ти вже пішов.

— Пане Пері. — Не вставайте, хлопці, не вставайте.

Ніле, я щойно розмовляв з паном Ноланом.

Думаю, ти в цьому семестрі взяв забагато позакласних занять,

і я вирішив, що тобі слід припинити займатися шкільним часописом.

— Але цього року я помічник редактора. — Що ж, мені шкода, Ніле.

Але батьку, я не можу. Це було б несправедливо.

Хлопці, ми залишимо вас на хвилинку.

Ніколи не сперечайся зі мною перед іншими.

Батьку, я не...

Коли закінчиш медичну академію і будеш сам по собі

тоді робитимеш, що заманеться, а до того робитимеш те, що я тобі кажу.

— Зрозуміло? — Так, пане, вибачте.

Ти ж знаєш, як це важливо для твоєї матері?

Так, пане.

Ти ж знаєш мене, завжди забагато на себе беру.

Ну, оце мій хлопчик.

Слухай, якщо тобі щось знадобиться, повідом нас.

Так, пане.

Чому він не дозволяє тобі робити те, що ти хочеш?

Так, Ніле. Сперечайся з ним. Гірше вже не стане.

Як цікаво. Наче ви сперечаєтеся зі своїми батьками.

Пан Майбутній-Юрист і пан Майбутній-Банкір.

Що ж, мені це не подобається так само, як і тобі.

Не кажіть мені як мені розмовляти з батьком. Ви, хлопці, такі самі.

Гаразд, гаразд, Боже.

— То, що ти робитимеш? — Те, що мушу.

Відмовлюся від часопису.

Я б не дуже про це хвилювався.

Це просто купа придурків, які намагаються вразити Нолана.

Мені байдуже. Мені на це начхати.

То ж латина? О восьмій у моїй кімнаті?

— Так. — Добре.

— Тоде, приєднуйся до нас. — Так, приходь, приятелю.

Дякую.

Повільніше, хлопці.

Повільніше, жахливий натовп підлітків.

Виберіть лабораторні досліди зі списку проектів

і звітуйте про них кожні п’ять тижнів.

Перші 20 питань у кінці першої частини потрібно здати завтра.

Ще раз, будь ласка.

Ваше вивчення тригонометрії вимагає цілковитої точності.

Кожному, хто не здасть вчасно домашнє завдання

буде знижено на один бал підсумкову оцінку.

І я закликаю вас не випробовувати мене щодо цього балу.

Гей, Спезе. Спезе.

Ушкодження мозку.

Ходімо.

— Він жартує? — Напевно.

— Ходімо. — Куди?

Ходімо, хлопці.

Добре, ходімо.

О, капітане! Мій капітане!

Хто знає звідки це?

Хто-небудь?

Жодного здогаду?

Це з поеми Волта Вітмена про Ейбрегема Лінкольна.

У цьому класі ви можете звертатися до мене "пане Кітінґ",

або, якщо ви трохи сміливіші - О, капітане, мій капітане.

А зараз, дозвольте мені спростувати кілька чуток...

...щоб вони не спотворили факти.

Так, я теж відвідував Пекл-тон і вижив.

І ні, в ті часи я не був велетнем розуму, який зараз стоїть перед вами.

Я був інтелектуальним еквівалентом слабака вагою 45 кілограмів.

Коли я ходив на пляж,

люди жбурляли примірники Байрона мені у обличчя.

Отже,

пане Пітс.

Дещо невдале ім’я. Пане Пітсе, де ви?

Пане Пітсе, розгорніть, будь ласка, збірку гімнів на сторінці 542.

Прочитайте перший вірш поеми, яку ви там знайшли.

"Дівам, про використання часу"?

Так, саме цю.

Дещо доречно, чи не так?

Збирайте троянди доки можете Адже час невпинно летить:

І та квітка, що сьогодні всміхається Завтра вже мертва лежить.

Дякую, пане Пітсе.

Збирайте троянди доки можете

Латинський термін для цього відчуття – це "саrре dіеm".

Хто знає, що це значить?

Саrре dіеm значить "лови момент".

— Дуже добре, пане...? — Мікс.

Мікс. Ще одне незвичне ім’я.

Лови момент.

Збирайте троянди доки можете

— Чому автор використовує ці рядки? — Тому що він поспішає.

Ні.

Але дякую, що грали.

Тому що, ми їжа для хробаків, хлопці.

Бо, вірте чи ні, кожен з нас, у цій кімнаті

одного дня припинить дихати, похолоне і вмре.

Я хочу, щоб ви підійшли сюди

та уважно роздивилися обличчя минулого.

Ви проходили повз них багато разів,

але я не думаю, що ви справді дивилися на них.

Вони не так вже й відрізняються від вас, правда?

Такі ж зачіски.

Повні гормонів, як і ви.

Непереможні, саме так і ви себе почуваєте.

Всенький світ лежить біля їхніх ніг.

Вони вважають, що для них визначені великі досягнення, як і багато, хто з вас.

Їхні очі сповнені надій, як і ваші.

Невже вони чекали, доки стало надто пізно, щоб зробити зі свого життя

бодай крихту того, на що вони були здатні?

Тому що, бачте, панове, ці хлопці зараз є добривом для нарцисів.

Але, якщо ви прислухаєтесь уважно,

ви почуєте, як вони шепочуть вам свій заповіт.

Ну ж бо, нахиліться ближче.

Слухайте. Чуєте?

Саrре...

Чуєте?

Саrре...

Саrре dіеm.

Ловіть момент, хлопці.

Зробіть свої життя надзвичайними.

— Це було дивно. — Але по-новому.

Страшно, я сказав би.

Думаєш він ставитиме контрольні з цього?

Та ну, Кемерон. Ти що, нічого не допетрав?

Що? Що?

Ходімо, хлопці. Покваптеся там. Це тебе стосується, Долтон.

Хто хоче ввечері зібратися, щоб вивчати тригонометрію?

— Авжеж. — Я.

— Що? — Я не зможу, хлопці.

Мені сьогодні треба вечеряти у Денберів.

У Денберів? Хто такі Денбері?

Вони знамениті випускники. Звідки ти їх знаєш?

Вони друзі мого тата. Їм напевно років з 90.

Добре звучить, правда?

Будь-що краще, ніж їдло в Пекл-тоні, Ноксе.

— Згоден. — Так, подивимось.

Привіт. Прийдеш на групове зайняття ввечері?

Ні. Ні, я хочу трохи повчити історію.

Як хочеш.

ЛОВИ МОМЕНТ!

КАБІНЕТ ДИРЕКТОРА

Готовий, Оверстріт?

Готовий іти, пане.

Чете, можеш відчинити?

— Не можу, мамо. — Я відчиню.

Чим можу допомогти?

Привіт. Я Нокс Оверстріт.

— Доктор Гейґер. — Вітаю.

— Це будинок Денберів, так? — Ви прийшли до Чета?

— Пані Денбері? — Ні.

Вибачте. Дякую, Кріс. Я пані Денбері.

— Ви мабуть Нокс? — Так.

— Повернетеся о 9-й? Прошу, заходьте. — Кріс, годі. Що ти там робиш?

— Чете, я йду. — Нокс.

— Як ся маєш? Джо Денбері. — Радий знайомству, пане.

Схожий на батька, чи не так?

— Як він? Заходь. — Кріс.

У нього все чудово. Щойно уклав велику угоду для Джі Ем.

— Знаю, які в тебе плани? — Я йду.

Яблуко від яблуні недалеко падає, так?

УСУНЬТЕ ЗАПАХ З РОТА Позбудьтеся ПОТВОРНИХ ПРИЩІВ

ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ

— Так. — Тура до ферзя шість.

— Ладно, думаю це добре. — Ще партію?

Заміни ці цифри іксом... Для ікса та ігрека.

— Авжеж. — Авжеж, тоді у чому заковика?

Можна тепер мені? Він у тебе був цілий день.

Як вечеря?

Як вечеря?

Паскудно.

— Жахливо. — Чому? Що сталося?

Сьогодні, я зустрів найвродливішу дівчину, яку бачив за все життя.

— Ти з глузду з’їхав? І що в цьому жахливого? — Вона майже заручена.

З Четом Денбері.

— Він може футбольного м’яча з’їсти. — Погано.

Погано? Це гірше, ніж погано, Пітсе, це трагедія.

Така вродлива дівчина і кохає такого придурка.

Усі вродливі дівчата закохуються в придурків, ти ж знаєш.

Так, забудь її. Розгорни підручника з тригонометрії

і спробуй вирішити завдання номер 5.

Я не можу забути її, Кемероне.

І точно не можу думати про тригонометрію.

— Вдалося! — Зроби гучніше.

Добре, панове. П’ять хвилин.

— Ходімо. — Ти бачив її голою?

Дуже смішно, Долтоне.

Це у вас, часом, не радіо на колінах, пане Пітсе?

Ні, пане. Науковий експеримент.

Радар.

Панове, відкрийте свої тексти на сторінці 21 вступу.

Пане Пері, прочитайте, будь ласка, перший рядок вступного слова,

що називається "Розуміння поезії".

"Розуміння поезії, автор – доктор Джей Еванс Прічард.

Щоб повністю зрозуміти поезію,

треба спочатку добре знати її розмір, риму та образні вирази,

а потім поставити два питання.

Перше: наскільки майстерно передано предмет поеми?

І друге: наскільки важливий цей предмет?

Питання перше оцінює досконалість поеми...

Питання друге оцінює її важливість.

І як тільки отримано відповідь на ці два питання

визначення величності поеми стає відносно простою справою.

Якщо оцінку досконалості поемі відмітити

на горизонтальній вісі графіку,

а її важливість відмітити на вертикальній,

тоді обчислення загальної площі поеми

дає вимір її величності.

Сонет Байрона може отримати велику оцінку по вертикалі,

але лише середню по горизонталі.

Сонет Шекспіра, з іншого боку,

отримає великі оцінки, як по горизонталі, так і по вертикалі,

що дасть у результаті величезну загальну площу,

таким чином показуючи, що поема є дійсно великою.

S = ВЕЛИКА

Поступово, з вивчення поем у цій книзі, практикуйте цей метод оцінювання.

Поступово, коли ваша здатність

оцінювати поеми таким чином зростатиме

так само зростатиме і ваша насолода та розуміння поезії".

Екскременти.

Ось, що я думаю про пана Джей Еванса Прічарда.

Ми ж не труби прокладаємо. Ми говоримо про поезію.

Як можна описувати поезію на кшталт конкурсу оркестрів?

"Мені подобається Байрон, я даю йому 42 бали,

але не можу під нього танцювати".

Тепер, я хочу, щоб ви вирвали ту сторінку.

Давайте. Вирвіть цілу сторінку.

Ви мене чули. Вирвіть її.

Вирвіть її.

Ну ж бо. Вирвіть її.

Дякую, пане Долтоне.

Ось, що вам скажу, вирвіть не тільки цю сторінку, вирвіть цілий вступ.

Хочу, щоб він щезнув, зник. Не залишайте від нього нічого.

Вирвіть його. Вирвіть.

Прощавайте, Джей Евансе Прічарде, докторе наук.

Рвіть, шматуйте, видирайте. Вирвіть його.

Хочу чути лише виривання пана Прічарда.

Ми перфоруємо його та скрутимо у рулон.

Це не Біблія. Ви не потрапите за це у пекло.

Виривайте до корінця. Щоб нічого не лишилося.

— Нам не варто цього робити. — Рви, рви, рви.

Виривайте. Рвіть.

Розуміння поезії

Рви, рви.

Так.

Виривайте.

Що тут, у біса, відбувається?

Не чую достатньо виривання.

— Пане Кітінґ. — Пане МакАлістер.

Вибачте. Я не знав, що ви тут.

Я тут.

Авжеж.

Вибачте.

Продовжуйте виривати, панове.

Це битва, війна.

І жертвами можуть стати ваші серця та душі.

Дякую, пане Долтоне.

Армії академіків надвереджуються вимірюючи поезію.

Ні. Тут цього не буде.

Ніякого більше пана Джей Еванса Прічарда.

У моєму класі ви навчитеся розмірковувати самостійно.

Ви навчитеся смакувати слова та мову.

Не зважаючи на те, що вам хтось каже, слова та ідеї можуть змінити світ.

Я бачу вираз в очах пана Пітса, який промовляє, що література 19 століття

не має нічого спільного з вивченням медицини або бізнесу.

Правда? Можливо.

Пане Гопкінсе, ви можете погодитися з ним, думаючи:

"Так, нам треба просто вивчати пана Прічарда

і вивчати рими та метри

і спокійно досягати інших амбіцій".

У мене є для вас маленька таємниця. Зберіться до купи.

Зберіться до купи.

Ми не читаємо чи пишемо поезію, тому що вона симпатична.

Ми читаємо й пишемо поезію, бо ми є членами людського роду.

А людський рід сповнений пристрасті.

І медицина, право, бізнес, інженерна справа є шляхетними зайняттями

і необхідними для підтримання життя.

Але поезія, краса, романтика, кохання,

саме заради цього й варто жити.

Цитуючи Вітмена:

О я! О життя!... Питань безупинних;

Нескінченних потоків невірних--

Міст повних дурнів;

Що в цьому доброго, о я, о життя?

Відповідь.

Що ти є тут--

Що життя існує, й особистість;

Те, що велика гра продовжується І ти можеш додати рядок віршів

Те, що велика гра продовжується І ти можеш додати рядок віршів

Яким буде ваш рядок віршів?

І за їжу насущну, сповнимося вдячності Господу.

Амінь.

Цікаво ви сьогодні викладали на уроці, пане Кітінґ.

Вибачте, якщо шокував вас, пане МакАлістер.

Нема потреби вибачатися, це було дуже захоплююче.

— Хоч і неправильно. — Ти так вважаєш?

Джоне, ти дуже ризикуєш, заохочуючи їх ставати митцями.

Коли вони усвідомлять, що вони не є

Рембрандтами, Шекспірами чи Моцартами,

вони тебе за це зненавидять.

Йдеться не про митців, Джордже, а про вільнодумців.

Вільнодумці у 17 років?

Дивно, я ніколи не вважав тебе циніком.

Я не цинік.

Я реаліст.

Покажіть мені серце Вільне від порожніх мрій

І я покажу вам щасливу людину

Але тільки в мріях Є люди вільними

Було і буде так завжди.

— Теннісон? — Ні, Кітінґ.

Гей, я знайшов цей старий щорічник у бібліотеці.

Тільки послухайте: "Капітан футбольної команди

редактор шкільного щорічника, майбутній студент Кембриджу

шанувальник жіночих стегон, "Спілка мертвих поетів"

"Людина здатна на все".

Шанувальник жіночих стегон, пан К. був скандалістом.

— Що таке "Спілка мертвих поетів"? — Є світлина?

— Нічого, більше нічого не сказано. — Гей, ти, зайди до мене після обіду.

Пане Кітінґ!

Пане Кітінґ!

Пане!

О Капітане, мій Капітане!

Панове.

Ми щойно дивилися ваш старий щорічник.

О, Боже.

Ні, це не я.

Стенлі "Верстат" Вілсон.

— Боже. — Що таке "Спілка мертвих поетів"?

Не думаю, що теперішня адміністрація схильно до цього поставиться.

Чому? Що це?

Панове, ви можете зберігати таємницю?

Звичайно.

"Мертві поети" діставалися до суті життя.

Це слова Торо, які ми згадували на початку кожних зборів.

Бачте, ми збиралися в старій індіянській печері

і читали по черзі Торо, Вітмена, Шеллі, великих поетів.

І навіть деякі власні вірші.

І в цю чарівну мить, поезія робила дива.

Тобто, це просто була купка хлопців, що сиділи й читали поезію?

Ні, пане Оверстріт, не просто хлопців.

Ми не були студентською спілкою, ми були романтиками.

І ми не просто читали поезію, вона стікала з наших язиків як мед.

Душі підносилися, жінки мліли,

і створювалися боги, панове.

Непоганий спосіб провести вечір, ге?

Дякую, пане Пері за цю прогулянку забутими стежками.

Спаліть це. Особливо мою світлину.

— "Спілка мертвих поетів". — Що?

Підемо сьогодні ввечері.

— Сьогодні? — Стривай.

— Усі прийдуть? — Де та печера, про яку він говорив?

За річкою. Я знаю де це.

Це далеко!

— Нуднувато для мене. — Не приходь.

Знаєте, що нам за це буде?

То не приходь, будь ласка.

Я просто кажу, що ми маємо бути обережними.

— Нас не спіймають. — Трясця, та невже, Шерлоку!

Гей, хлопці, покваптеся!

Добре. Хто зі мною?

— Та, ну, Ніле, Гейґер там... — Забудь про Гейґера. Ні.

Хто зі мною?

Я.

Попереджую вас! Ворушіться!

— Я теж. — Не знаю, Ніле.

Що? Пітсе.

— Пітсі, ну ж бо. — У нього погані оцінки.

— Міксе, ти допоможеш йому. — Що це, навчальна група опівночі?

Годі, ти прийдеш. Міксе, у тебе також погані оцінки?

— Я спробую все один раз. — Окрім сексу.

Я з вами, доки ми будемо обережні.

— А ти, Ноксе? — Не знаю, Чарлі.

Ну ж бо, Ноксе. Це допоможе тобі завоювати Кріс.

Та невже? Як?

— Жінки мліють. — Але чому вони мліють?

Чарлі, скажи мені чому вони мліють? Чарлі.

Ви не слухаєте.

Дивись, треба йти вздовж річки до водоспаду.

Це прямо тут. Це має бути як...

Не знаю, хлопці, це починає звучати небезпечно.

— Ну, тоді залишайся вдома! — Ти з глузду з’їхав.

Заради Бога, досить теревенити сідайте по місцях.

— Тоде, ти сьогодні прийдеш? — Ні.

Чому ні? Ти був там. Ти чув Кітінґа.

Невже ти не хочеш чогось--?

Так, але...

Але, що?

Кітінґ сказав, що всі читали по черзі,

а я не хочу цього робити.

От лихо, у тебе й справді труднощі з цим, так?

Ні, жодних труднощів, Ніле, я просто...

— Я не хочу цього робити, добре? — Добре.

А якщо тобі не треба буде читати? Якщо ти просто прийдеш і послухаєш?

— Це так не робиться. — Забудь про те, як це робиться.

Якщо вони скажуть, що це нормально?

Що? Ти спитаєш у них чи можна...?

— Ні, ні. — Я зараз повернуся.

Ніле. Ніле.

Та замовкніть нарешті!

Це для моєї астми, зрозумів? Можеш віддати, будь ласка?

Можеш передати?

У чому річ? Хіба тобі не подобаються змії?

— Ти з нами. — Відчепися від мене, добре?

Спазе, чому б тобі не перевірити кишені?

Давай, Спазе. Мені треба почистити зуби.

Поквапся, виходь.

Припиніть галас!

П’ЯТЬ СТОЛІТЬ ПОЕЗІЇ

Джей Кітінґ МЕРТВІ ПОЕТИ

Читати при відкритті зустрічей С.М.П.

Ходімо.

Ходімо, ходімо, давайте!

— Вшиваймося звідси. — Ходімо.

— Я – мертвий поет. — Боже, Чарлі.

— Хлопці, сюди. — Дотепно. Дуже дотепно.

Надто мокро.

Боже, ти намагаєшся викурити нас звідси?

Ні, дим виходитиме через цей отвір.

З тобою все гаразд?

— О, Боже. — Клоде.

— Добре, добре, забудь про вогонь. — Годі, годі.

— Почнемо, панове. — Це наче намагатися запалити болото.

"Спілка мертвих поетів" оголошується повторно відкритою.

Велтонський Відділок.

Засідання проводитиму особисто я

та інші присутні тут нові члени.

Оскільки Тод Ендерсон воліє не читати

він вестиме протокол засідань.

Тепер я зачитаю традиційне вступне привітання

члена спілки Генрі Дейвіда Торо.

"Я пішов у ліс, бо хотів жити свідомо.

Я хотів жити глибоко і зрозуміти суть життя".

З цим я згоден.

"Позбутися всього, що було не справжнім життям,

щоб не з’ясувалося перед смертю, що я зовсім не жив".

І Кітінґ відмітив купу інших сторінок.

Добре, перерва.

Копай, ось тут. Ось тут, клади сюди.

У багно? Будемо класти їжу в багнюку?

Міксе, поклади куртку сюди. Як ковдру для пікніка.

— Візьми куртку Мікса. — "Візьми куртку Мікса".

І викладайте все, що є.

Ви, хлопці, завжди позичаєте мої сиґарети.

— Родзинки? — Так.

Стривайте.

— Хто дав пів-булки? — Я їм іншу половину.

— Та ну. — Що, покласти назад?

Була темна, дощова ніч.

Стара пані, котра любила складати головоломки

сиділа сама за столом і складала нову головоломку.

Складаючи головоломку, вона, на свій подив, помітила

що на картинці зображена її власна кімната

і коли вона її зібрала, фіґурою в центрі головоломки,

була вона сама.

І тремтячими руками, вона поклала останні чотири шматочки

і з жахом побачила

обличчя божевільного чоловіка у вікні.

Останнє, що вона почула

був звук скла, що розбивається.

— Та ну. — Так.

Це правда. Це правда.

Я знаю одну навіть кращу за цю.

Правда. Пара молодят

їде вночі через ліс, повертаючись з довгої подорожі.

У них закінчується бензин і божевільний--

— Це про руки? — І він відрізає в чоловіка голову?

— Люблю цю історію. — Я тобі розказав її.

Не розказував. Я почув її в таборі у шостому класі.

У зловіснім притоні на вулиці Шенкіл жив чоловік на ім’я Вільям Блоут

А жінка його була, наче камінь на шиї.

Шпиняла його невпинно.

І якось на світанку її нічну сорочку

Пофарбувала кров з перерізаного горла

— Далі ще гірше стає. — Хочете почути справжню поему?

— Світло треба? — Ні, не треба. Забери.

— Ти приніс з собою? — Ти вивчив вірші на пам’ять?

Я не вивчив вірші на на пам’ять. Посунься.

— Власний твір Чарлі Долтона. — Власний твір.

— Стань у центр сцени. — Ти знаєш, що це історія, так?

Це історія.

Де ти це взяв?

Вчиш мене кохати? Спершу повчися розуму;

Бо майстер я у цьому.

Кохання Бог, Якщо таке існує

Навчатися слід у мене.

Це ти написав?

Ейбрегем Каулі.

Ладно, хто наступний?

Альфред Лорд Теннісон.

Приходьте, друзі

Не пізно ще шукати новий світ

Моя мета Заплисти за захід.

І хоч ми вже не та

Сила, що в старі часи Рухала землю й небо

Ми є такі, як є

Рівний характер сердець героїчних

Послаблений долею та часом Але сильний у волі

Боротися, шукати, знаходити.

І не здаватися.

Потім у мене була релігія А потім у мене було видіння.

Я не міг уникнути їх глузувань.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Давай Міксе. Виводь.

Продираючись крізь ліс Золотим шляхом.

Потім я побачив Конґо Що повз крізь темряву

Людина не дуже стомилася, вона знесилена.

І не кажіть "дуже сумний", кажіть... Ну ж бо, Оверстріт, пройдисвіте.

— Похмурий? — Точно, похмурий.

Мова була створена з однією метою – з якою саме?

Пане Ендерсоне? Ну ж бо, ви людина чи амеба?

Пане Пері?

— Для спілкування. — Ні. Щоб залицятися до жінок.

Сьогодні ми говоритимемо про Вільяма Шекспіра.

— О, Боже. — Знаю.

Багато хто сприймають це

з таким же задоволенням як і похід до зубного.

Ми говоритимемо про Шекспіра

як про людину, яка пише дещо напрочуд цікаве.

Багато хто з вас бачив Шекспіра в такому виконанні:

О, Тіте, приведи свого друга!

Але якщо хтось з вас бачив пана Марлона Брандо,

ви знаєте, що Шекспір може бути іншим.

Друзі, римляне, співвітчизники, почуйте мої слова!

Можете уявити собі Джона Вейна у ролі Макбета, який каже:

"Що бачу я – кинджал переді мною?"

"Собаки, пане?"

"О, не зараз".

"Інколи я їм доброго собаку.

З одного собаки виходить обід з трьох страв.

Починаю з собачого салату,

потім смажений Фідо на перше, і парфе з Пекінесу на десерт.

І можна длубатися в зубах маленькою лапкою".

Чому я тут стою? Хто скаже?

— Щоб здаватися вищим. — Ні.

Дякую, що грали, пане Долтоне.

Я стою на столі, щоб нагадати собі,

що ми постійно маємо дивитися на речі по-іншому.

Бачте, світ виглядає геть іншим звідси.

Ви мені не вірите?

Подивіться самі.

Давайте!

Коли ви думаєте, що знаєте щось,

треба подивитися на це по-іншому.

Навіть, якщо це здається дурним, або безглуздим, треба спробувати.

Коли ви читаєте, зважайте не тільки на думку автора.

Зважайте на свою думку.

Хлопці, вам треба намагатися знайти свій власний голос.

Чим довше ви чекаєте, тим менш вірогідно, що ви його знайдете.

Торо сказав: "Більшість людей живе у тихому відчаї".

Не миріться з цим. Проривайтеся.

Не стрибайте з краю, як лемінґи, дивіться навколо.

Ось. Ось так, пане Пріскі. Дякую, так.

Майте сміливість вирватися вперед і знайти щось нове.

Окрім есе,

я б хотів, щоб ви написали власний вірш.

Щось нове.

Саме так.

Ви зачитаєте його вголос перед усім класом у понеділок.

Бон шанс, панове.

Пане Ендерсон?

Не думайте, що я не знаю

що це завдання лякає вас до смерті, кріт ви такий.

Гребти двома групами!

Трьома!

— Слідкувати за човном. — Змах.

— Швидше, капітане. — Давайте.

Вийшло Пітсі, вийшло.

Радіо Вільна Америка.

Давай ще раз.

— Я знайшов. — Що знайшов?

Те, що я хочу робити зараз. Те, що мені близьке.

— «Сон літньої ночі»? — Саме так.

— Що це? — Це п’єса, дурнику.

Я знаю. Яке це має відношення до тебе?

Вони робитимуть постановку в Генлі-Гол.

Відкриті прослуховування. Відкриті прослуховування.

— Так, і що? — І...

Я гратиму.

Так, так, я буду актором.

Відколи себе пам’ятаю, я хотів спробувати це.

Минулого літа я навіть намагався пройти проби для масовки

але, звичайно, мій батько мені не дозволив.

Уперше в своєму житті, я знаю, що я хочу робити.

І вперше, я це зроблю!

Хоче мій батько чи ні. Саrре dіеm!

Ніле, Ніле, стривай.

Як ти гратимеш у виставі, якщо твій батько заборонить?

Спершу треба отримати роль, а потім хвилюватися про це.

Він же тебе вб’є, якщо дізнається, що ти пішов і не сказав йому.

Ні. Як на мене, йому не треба ні про що знати.

— Це неможливо. — Пусте, ніщо не є неможливим.

Чому ти не подзвониш йому і не спитаєш? Може він дозволить.

Це смішно.

Якщо я не спитаю його, принаймні я не піду супроти його волі.

— Так, але якщо він заперечить-- — Боже, Тоде, на чиєму ти боці?

Тобто, в мене ще навіть немає ролі.

Можу я повтішатися цією думкою хоч трохи?

Ти прийдеш на збори після обіду?

Не знаю. Можливо.

Ніщо, з того, що каже Кітінґ тебе не хвилює, так, Тоде?

— Що це значить? — Ти учасник клубу.

Якщо ти учасник клубу, це значить, тебе щось хвилює.

Ти виглядаєш схвильованим, наче відстійник.

— Ти хочеш, щоб я вийшов? — Ні, я хочу, щоб ти лишився.

Але це значить, що ти повинен щось зробити

а не просто казати, що ти учасник клубу.

Слухай, Ніле.

Я ціную твою турботу, але я не такий, як ти, розумієш?

Ти щось кажеш і люди слухають.

— Я не такий. — Ти думаєш, ти міг би бути?

Ні.

Не знаю, але не в цьому річ.

Річ у тому, що з цим нічого не можна вдіяти.

Тож можеш просто відчепитися. Я сам про себе подбаю.

Добре?

Ні.

Тобто, як це – ні?

Ні.

— Віддай... Ніле, віддай це! — Що це? "Ми мріємо про..."

Що це? Поезія. За мною женеться Волт Вітмен!

Добре, добре.

Що ви робите? Я намагаюся... Бачиш цю хемічну...?

Гей, віддай... Ніле, віддай... Не будь козлом!

Слухай, мені потрібна моя...

Віддай! Віддай!

Чарлі, допоможи мені!

Хапай книгу! Мені потрібно--

Добре, всі в автобус!

Уперед, хлопці!

Давайте, поїхали. Сідайте в автобус, хлопці.

Шанувальники можуть стверджувати, що якийсь вид спорту або гра...

по самій своїй суті є кращим від інших.

Для мене, спорт — це коли інші люди допомагають нам...

перевершити самих себе.

Я хочу, щоб ви підійшли й взяли аркуш паперу...

і вишикувалися в шеренгу.

Пане Міксе, настав час успадковувати землю.

Пане Пітсе, підніміться над ім’ям.

Роздайте це хлопцям, по одному аркушу.

Ви знаєте, що робити, Пітсе.

Іти всупереч долі, Ворогів зустрічати безстрашно.

Звучить, нібито ви налякані. Ще раз, щоб вийшло безстрашно.

Іти всупереч долі, Ворогів зустрічати безстрашно.

Продовжуємо.

Так. Наступний.

Підставити вітрило всім вітрам, І борознити простори.

Наступний! Голосніше!

Поки я живий, хазяїном я буду, Не рабом.

І сходити на ешафоти...

Дивлячись у розстріл прицілу З безтурботністю молодика!

Давайте, Міксе! Вслухайтеся в музику.

І танцювати, у долоні плескати, Кричати, кататися, стрибати і плисти!

Так.

Щоб життя відтепер перетворилося У співучий вірш прекрасних днів.

Давай, Чарлі! Нехай наповниться душа!

Воістину щоб Богом стати.

Чарлі, я отримав роль!

Я гратиму Пака! Я гратиму Пака!

— Що він сказав? — Пак?

— Головну роль! — Чудово, Ніл!

Чарлі, я отримав її!

— Вітаю! — Молодець, Ніле! Молодець!

Добре, добре, добре.

Ніле, як ти це собі уявляєш?

Їм потрібен письмовий дозвіл від мого батька й пана Нолана.

— Ти ж не станеш його писати. — Так, стану.

Ти збожеволів, Ніле.

Добре.

"Я пишу вам

від імені свого сина

Ніла Пері".

Прекрасно.

— "Для Кріс". — Хто така Кріс?

Кріс.

Посмішки ніжність бачу я.

В очах – яскраве сяйво.

Але життям повним я живу І буду вічно радий,

Коли знатиму...

Коли знатиму...

Що вона жива.

— Вибачите, капітане, дурний вірш. — Ні, ні, він не дурний.

Гарна спроба.

Він торкається однієї з найважливіших тем – кохання.

Найважливішої не тільки в поезії, але й ужитті.

Пане Гопкінсе, ви сміялися. Підводьтеся.

Кіт сидів на килимку

Вітаю, пане Гопкінс.

Ви – автор першого вірша з негативною оцінкою за шкалою Прічарда.

Ми сміємося не з вас, а поруч із вами.

Ваш вірш цілком може мати просту тему.

Найкрасивіша поезія може бути про прості речі,

такі як кішка, квітка, або дощ.

Бачте, поезія може бути про що завгодно, якщо вона дивує.

Не дозволяйте своїм віршам бути звичайними.

Хто наступний?

Пане Ендерсон, я бачу ваші тортури.

Давайте, Тоде, виходьте. Давайте позбавимо вас від страждань.

Я не готовий. Я нічого не написав.

Пан Ендерсон думає, що все в ньому

є безглуздим і сором’язливим.

Хіба не так, Тоде? Чи не цього ви боїтеся найбільше?

Я думаю, що ви помиляєтесь.

Я думаю, що у вас є щось досить коштовне.

"Дикунським

криком

оголошу

навколишні простори".

І знову Волт Вітмен.

Для тих з вас, хто не знає: "крик" – це гучний лемент.

А зараз, Тоде, я хочу, щоб ви продемонстрували крик дикуна.

Давайте – сидячи волати важко. Давайте. Підведіться.

Треба встати у відповідну позу.

— Крик. — Ні, не просто крик. Крик дикуна.

Так, так, добре.

— Крик. — Голосніше!

— Крик. — Ні, це мишачий писк.

— Давайте, голосніше! — Крик.

— Юначе, крикніть, як чоловік! — Крик!

Ось так. Зрештою, всередині вас живе дикун.

Але так просто вам не відсапатися. Он портрет дядька Волта.

Що він вам нагадує? Не думайте, відповідайте.

— Божевільного. — Якого божевільного?

— Не думайте, відповідайте. — Скаженого божевільного.

Ви здатні на більше. Дайте волю своїй уяві.

Скажіть перше, що спадає на думку, навіть якщо це суцільна маячня.

Божевільний із блискучими від вологи зубами.

Боже милостивий! Юначе, у вас таки живе поет.

Заплющте очі. Заплющте очі.

Опишіть те, що бачите.

— Я заплющую очі. — Так?

— І поруч із мною виникає образ. — Божевільний із блискучими зубами.

Божевільний із блискучими зубами і поглядом, який спантеличує мозок.

Блискуче. Нехай діє. Дозволь йому що-небудь зробити.

Його руки тягнуться до мене й душать мене.

От! Прекрасно, прекрасно.

— І весь цей час він бурмоче. — Що він бурмоче?

Правду. Щиру правду, як простирадло, що завжди залишає холодними ноги.

Не звертай на них уваги. Зосередься на простирадлі.

Розкажи мені про простирадло.

Його можна тягти, розтягувати, але однаково його не вистачить.

Його гамселиш, б’єш, але однаково воно нічого не закриває.

Від першого плачу до останнього подиху...

воно закриває лише обличчя, у той час як ти ридаєш і стогнеш.

— Так. — Так.

Не забувай про це.

Молодець, Пітсі, вдихай глибше.

У мого батька велика колекція люльок.

— Правда? У мого 30 штук. — Ваші батьки збирають люльки?

О, як цікаво!

Годі, Ноксе, приєднуйся.

Ми з уряду. Ми допоможемо.

— Що трапилося? — Кріс.

— Ось світлина Кріс для тебе. — Набий нею люльку й викури.

— Це не смішно. — Припини!

— Куріть свої люльки. — Добре.

Ніле!

Друзі, студенти, чоловіки Велтона!

— Що це, Ніле? — Це лампа, Міксе.

Ні, це бог печери.

Бог печери?

Чарлі, що ти робиш?

Може, почнемо засідання?

Так, просто мені... Мені потрібне світло.

— У кого є світло? — Ти приніс затички для вух?

Панове, "Поемузика" Чарльза Долтона.

— О, Боже! — Він буде грати.

О, ні.

Сміючись і плачучи, спотикаючись і бурмочучи.

Робити більше. Бути більше.

Сміючись і плачучи, спотикаючись і бурмочучи.

Робити більше, бути більше.

— Дуже гарно. — Чудово!

Де ти навчився так грати?

Багато років батьки змушували грати на кларнеті.

— Мені подобається кларнет. — Я його ненавидів.

Саксофон.

Саксофон більш звучний.

— Які слова! — Дивіться!

Я більше не витримаю. Якщо Кріс не стане моєю, я себе вб’ю.

— Ноксе-Вередливоксе, заспокойся! — Ні, Чарлі!

У цьому моя проблема. Усе своє життя я був спокійним.

— Мені потрібно із цим щось робити. — Ти куди?

— Що ти збираєшся зробити? — Я їй подзвоню. Так.

Алло?

Вона мене зненавидить.

Усі Денбери мене зненавидять.

Батьки мене вб’ють.

Гаразд, хай йому грець.

Ваша правда. Саrре dіеm.

Навіть якщо це мене вб’є.

— Алло! — Алло, Кріс?

— Так. — Привіт, це Нокс Оверстріт.

Привіт, Ноксе! Рада тебе чути.

Вона рада, що я подзвонив.

Слухай, батьки Чета їдуть на вихідні,

і він влаштовує вечірку.

— Ти не хотів би прийти? — Чи хотів би я прийти на вечірку?

— Так! Скажи "так"! — У п’ятницю?

— Так, звичайно. — Близько сьомої?

— Чудово! Я прийду, Кріс. — Добре.

У п’ятницю ввечері у Денберів.

— Добре, дякую. — Добре, бувай.

Дякую. Побачимося. Бувай.

Отакої!

Неймовірно!

Вона збиралася мені дзвонити.

Вона запросила мене на вечірку.

— У будинок Чета? — Так.

— Ну? — І що?

Ти ж не думаєш, що вона збирається піти разом з тобою?

Ну, звичайно ні, Чарлі, але річ не в цьому.

— Річ зовсім не в цьому. — Тоді у чому річ?

Чарлі, річ

у тому...

— Так? — Що вона про мене думала.

Ми бачилися тільки один раз, а вона вже думає про мене.

Чорт! Це станеться, хлопці.

Я це відчуваю.

Вона буде моєю.

Саrре. Саrре.

Вашим оцінкам нічого не загрожує. Просто прогуляйтеся.

Ось так.

Я не знаю – мені сказали...

Я не знаю – мені сказали...

Що поезію списали...

Що поезію списали.

Лівою, лівою, лівою, правою, лівою.

Лівою, лівою, лівою, правою, лівою.

Лівою, стій.

Дякую, панове.

Якщо ви помітили, кожен почав по-своєму, своїм кроком.

Пан Пітс не квапиться.

Він знав, що коли-небудь вийде.

А пан Кемерон думав:

"Так правильно? Може, правильно. Я знаю... Може, ні. Я не знаю".

Пан Оверстріт рухомий більш глибокою силою.

Так, це нам відомо.

Добре, я вивів їх не для глузувань...

а щоб проілюструвати думку про підлеглість.

Важко зберігати свої переконання в оточенні інших людей.

В очах деяких я читаю:

"Я б пройшов інакше".

Тоді запитайте, чому ви плескали.

Нам усім дуже потрібно визнання.

Але ви повинні вірити в те, що ваші переконання унікальні, самобутні.

Навіть якщо інші вважають їх дивними або непопулярними.

Навіть якщо стадо почне бекати: "Це погано".

Роберт Фрост сказав: "У лісі було роздоріжжя,

і я пішов найменш відомим шляхом, і в цьому вся річ".

Я хочу, щоб ви знайшли власну ходу вже зараз.

Ваш власний спосіб крокувати, іти. У будь-якому напрямку.

Поважно або нерозумно – не важливо.

Панове, двір ваш.

Не потрібно грати, робіть це для себе.

Пане Долтоне, ви до нас приєднаєтеся?

Скористаюся правом не крокувати.

Дякую, пане Долтоне. Це підтверджує сказане.

Пливіть проти течії.

Тоде!

— Привіт! — Привіт!

— Що таке? — Нічого.

— Сьогодні мій день народження. — Твій день народження?

— Вітаю з днем народження! — Дякую.

— Що ти отримав? — Це від моїх батьків.

Хіба це не такий набір...?

Так, вони подарували те саме минулого року.

Може, вони думають, що тобі потрібен ще один.

Може, вони взагалі ні про що не думають.

Кумедно те, що мені й минулого разу це не сподобалося.

Тоде, я вважаю, що ти недооцінюєш цінність настільного набору.

Тобто, кому потрібен копаний м’яч, бейсбол або...?

Або машина?

Або машина, якщо можна отримати такий чудовий набір?

Якби мені довелося двічі купувати настільний набір,

я, напевно, купив би обидва рази саме цей.

Взагалі-то, у нього...

досить аеродинамічна форма, так?

Я це відчуваю.

Настільний набір хоче літати.

Тоде?

Перший у світі безпілотний настільний набір.

Отакої.

Не переймайся.

Ти отримаєш ще один наступного року.

Занурюватися в суть життя й добиратися до його серцевини.

Відкидати все, що не є життям.

О, Боже!

— Це тут? — Так, це тут.

Уперед, уперед, це моя печера.

— Йдіть обережно. — Ми не послизнемося?

— Привіт! — Привіт!

— Привіт! — Привіт, хлопці!

Познайомтеся з Ґлорією і...

— Тіною. — Тіною.

Це клас привілейованих, "Спілка мертвих поетів".

— Привіт! — Привіт!

— Привіт! — Привіт!

Хлопці, посуньтеся, посуньтеся!

Давайте, хлопці! Сьогодні ж п’ятниця. Продовжимо засідання.

— Вибачте. — Хлопці, у мене є оголошення.

У дусі палкого експериментування "Мертвих поетів",

я відмовляюся від імені Чарльз Долтон.

Відтепер, звіть мене Нюванда.

— Нюванда? — Нюванда?

Добре.

Добрий вечір! Кріс?

— Ноксе! — Привіт.

Чудово, що прийшов.

— Когось привів? — Ні.

Ні? Тут Джині Денбері.

Мені треба знайти Чета.

Іди вниз – там усі інші.

— Але Кріс... — Почувайся, як вдома.

Але я...

Привіт, хлопці.

Привіт, ти брат Мета Сендерса?

Бубо, цей хлопака схожий на Мета Сендерса, еге ж?

Ти його брат?

Аж ніяк. Ніколи про нього не чув. Вибачте, хлопці.

Що в тебе за манери?

Перед нами брат Мета Сендерса,

а ми навіть не запропонували йому випити.

— Випий віскі, друже! — Так.

Взагалі-то, я не п’ю...

— За Мета! — За Мета!

За Мета!

То, як справи у старого Мета?

Так, чим займається старий Мет?

Я правда не знаю Мета.

— За Могутнього Мета! — За Могутнього Мета!

За Могутнього Мета!

Слухай, мені потрібно знайти Патсі.

Передавай привіт Мету від мене, добре?

— Добре. — Класний мужик, твій старший брат!

Ми проводитимемо засідання чи ні?

Так, адже інакше як ми зможемо вирішити, чи хочемо ми приєднатися?

Приєднатися?

Чи порівняю тебе я З літнім днем?

Ні – ти прекрасніше І суворіше.

— Як чудово! — Я щойно склав це для тебе.

Правда?

Я й для тебе складу, Ґлоріє.

Вона йде в усій красі, як ніч

Вона йде в усій красі, як ніч

Світла, як зоряне небо.

Увесь глиб небес і зірки всі

В її очах укладені

Як гарно!

У мене ще багато такого.

Боже, допоможи мені!

Саrре dіеm.

Ти що, не пам’ятаєш?

Ти жартуєш?

— Чете, Чете, поглянь! — Що?

Це брат Мета Сендерса!

— Ноксе...? — Він лапає твою дівчину.

Що ти робиш?

— Якого біса? — Чет!

— Чете, не потрібно! — Чете, я знаю, що це погано виглядає...

Чете, ти його пораниш!

Ні, Чете, припини!

— Боже! — Дай йому спокій!

— Чорт забирай! — Чете, припини!

Виродок!

— Ноксе, ти як? — Кріс, відвали від нього!

— Чете, ти його поранив! — Добре.

— Мені шкода. Мені дуже шкода. — Усе гаразд.

Побачу тебе ще раз – ти мрець!

Затягнися й передай далі.

Ми з Пітсом працюємо над звуковою системою.

Гадаю, труднощів, з тим, щоб скласти не буде.

Так, я, напевно, вступлю до Єльського університету.

А може й ні.

Ви, хлопці, напевно нудьгуєте за дівчатам?

— Так. — Так.

Це одна з тем нашого клубу.

Взагалі-то, я хотів би оголосити

що я надрукував у шкільній газеті статтю від імені "Мертвих поетів".

Що?

— Що вимагає приймати у Велтон дівчат. — Брешеш!

— Щоб усі перестали мастурбувати. — Як тобі це вдалося?

Я один з коректорів. Я вставив статтю в набір.

— Послухай, усьому кінець. — Чому? Ніхто не знає, хто ми.

Ти не думаєш, що вони з’ясують, хто це написав?

Вони зажадають, щоб ти розповів про "Спілку мертвих поетів".

Чарлі, у тебе не було на це права.

Мене звуть, Нюванда, Кемерон.

Вірно, його кличуть звуть Нюванда.

Ми тільки граємо – чи наші слова не розходяться зі справою?

Якщо все, чим ми займаємося, це збиратися для читання віршиків,

то навіщо, в біса, усе це?

Добре, але ти все одно не мав права цього робити, Чарлі.

Можуть бути неприємності. Ти не можеш говорити від імені клубу.

Гей, не трясися за свою шкіру!

Якщо мене піймають, я скажу, що це я все вигадав.

Добре.

Сідайте.

В останньому номері "Честі Велтона"

з’явилася вульгарна й недозволена стаття.

Замість того, щоб гаяти свій коштовний час на виявлення винних...

І дозвольте вас запевнити, я їх знайду.

Я прошу вас і всіх учнів, що знають щось про цю статтю,

сповістити про це тут і зараз.

Хто б не був винним,

це ваш єдиний шанс уникнути виключення зі школи.

Академія Велтона слухає.

Так, він тут. Одну хвилинку.

Пане Нолане, це вас.

Це Бог. Він каже, що у Велтоні повинні вчитися дівчата.

Зітріть цю усмішку з обличчя.

Якщо ви думаєте, пане Долтоне, що ви перший,

хто намагається бути вигнаним із цієї школи, то подумайте ще раз.

В інших були схожі уявлення,

але їх чекало розчарування, яке напевно чекає й вас.

Прийміть потрібну позу.

Рахуйте вголос, пане Долтон.

Один.

Два.

Три.

Чотири.

П’ять.

Що таке "Спілка мертвих поетів"? Мені потрібні імена.

— Тебе відрахували? — Ні.

Тоді що сталося?

Я повинен усіх виказати, вибачитися перед школою,

і тоді мене вибачать.

І що ти робитимеш?

— Чарлі! — Чорт забирай, Ніле!

Мене звуть Нюванда.

Вибачте.

Я можу поговорити з вами, пане Кітінґ?

Звичайно.

Це був мій перший клас, Джоне. Ви знали про це?

— Мій перший стіл. — Я не знав, що ви викладали.

Анґлійську.

Задовго до вас.

Було важко із цим розлучитися, повірте.

До мене доходять чутки, Джоне,

про незвичайні методи навчання на ваших заняттях.

Я не хочу сказати, що це пов’язане з витівкою юного Долтона,

але чи треба попереджати, що в цьому віці вони дуже вразливі.

Ну, ваша догана вразила, це точно.

Чим це ви займалися у дворі?

У дворі?

Марширування й плескання в такт.

А, це. Вправа, щоб проілюструвати одну думку.

Про небезпеку конформізму.

Джоне, програма затверджена. Вона випробувана, вона ефективна.

Якщо ви піддаєте її сумніву, що завадить зробити те ж саме їм?

Я вважав, що смисл освіти – навчити думати самостійно.

У такому віці? У жодному випадку!

Традиція, Джоне. Дисципліна.

Підготуйте їх до коледжу, а решта відбудеться природно.

Він підходить до мене зліва.

"Прийміть належну позу, пане Долтон".

Панове, не вставайте.

— Пане Кітінґ. — Пане Долтоне.

Дуже слабкий трюк.

Ви на боці пана Нолана?

Як щодо саrре dіеm, добиратися до серцевини життя...?

Добиратися до серцевини не значить давитися кісткою.

Час бути зухвалим – і час бути обачним.

І мудрець розуміє, яке з двох потрібне.

— Але я думав, що вам це сподобається. — Ні.

Для мене бути виключеним зі школи – це не відвага, а дурість.

Тому що ти упустиш чудові можливості.

Так? Наприклад?

Хоча б можливість відвідувати мої заняття.

Зрозумів, майстре?

Так, капітане.

Не втрачай голову.

Це стосується й багатьох інших.

— Так, капітане. — Так, капітане.

Дзвінок від Бога.

От якби за коштом отримувача, це було б зухвало.

Добре. Продовжимо гру.

Спробуємо прорепетирувати, добре?

Безперечно, твоя правда. То ж слухай, Ґерміє.

Стривайте. Наснага! Я не відчуваю наснаги.

І візьми її за руку.

Зведи її вниз і зупинися, а потім: "Ось, тендітна Ґермія". Ще раз.

— Що на вечерю? — Спаґеті й фрикадельки.

Залишіть для мене.

Але відійдемо! Дивися: ось Оберон.

— Батько! — Ніле.

— Перш ніж ти щось скажеш, дозволь... — Не смій говорити до мене!

Вистачить того, що ти марно згаяв час

на це безглузде лицедійство.

Але ти ще й навмисно мене обдурив.

І ти розраховував, що тобі це зійде з рук?

Відповідай!

Хто тебе напоумив? Це новий викладач, пан Кітінґ?

Ні, ніхто...

Я хотів тебе здивувати.

— У мене вищі бали з усіх предметів. — Невже ти думав, що я не довідаюся?

"Моя племінниця грає разом з вашим сином" – повідомила пані Маркс.

"Ні, ні, ні" – відповів я.

"Ви, напевно, помилилися. Мій син не грає на сцені".

Ніле, ти виставив мене брехуном.

Завтра ти відправишся до них і повідомиш, що ти йдеш.

Ні. Я не можу! У мене головна роль! Вистава завтра ввечері.

Мені начхати, навіть якщо завтра буде кінець світу. Ти більше не граєш!

Це ясно?

Це ясно?

Так, пане.

Я багато чим пожертвував, щоб ти міг сюди вступити, Ніле.

І ти мене не підведеш.

Звичайно, пане.

Відчинено.

Що трапилося, Ніле?

— Я можу з вами поговорити? — Звичайно. Сідай.

— Вибачте. — Це ти мене вибач.

— Вип’єш чаю? — Так, дякую.

— З молоком або цукром? — Ні, дякую.

А у вас тут не розвернешся.

Частина чернечої клятви.

Вони не хочуть, щоб мирське відволікало мене від викладання.

— Вона гарна. — І ще вона в Лондоні.

Що ускладнює ситуацію.

— Як ви витримуєте це? — Витримую що?

Ви ж можете поїхати куди завгодно. Робити що завгодно.

— Як ви витримуєте тут? — Тому що я люблю викладати.

Мені хочеться бути саме тут.

Що трапилося?

Я щойно говорив з батьком.

Він змушує мене відмовитися від вистави в Генлі-Гол.

Для мене гра – це все. Я...

Але він не знає, він...

Я його розумію. Ми не багаті, як родина Чарлі.

І ми...

Але він планує за мене решту мого життя,

і ніколи не питав, чого хочу я.

Ти коли-небудь казав своєму батькові те, що сказав зараз мені?

Про свою любов до сцени? Ти коли-небудь показував це йому?

— Я не можу. — Чому?

Я не можу з ним так розмовляти.

Виходить, ти продовжуєш грати і з ним.

Ти відіграєш роль слухняного сина.

Я знаю, що це здається неможливим, але ти повинен з ним поговорити.

Покажи йому, хто ти такий, відкрий йому своє серце.

Я знаю, що він скаже.

Він скаже, що акторство – це примха і що я повинен про це забути.

Вони на мене розраховують.

Він скаже викинути це з голови заради мене самого.

Ти не раб, і це для тебе не примха.

Доведи це йому своєю переконаністю і пристрастю.

Продемонструй це йому, а якщо він і після цього не повірить тобі,

на той час ти закінчиш школу і зможеш займатися, чим побажаєш.

Ні.

А як же вистава? Вона завтра ввечері.

Отже, тобі потрібно поговорити з ним до завтрашнього вечора.

Я...

— А легшого способу немає? — Немає.

Я в пастці.

Ні, це не так.

Мені потрібен мій зошит.

Побачимося, Браян!

Кріс.

Гей, Кріс.

— Не знаєте, у якому класі Кріс Ноель? — Здається, в 111.

Дякую.

Я знаю.

О, ні!

— Вибач, Кріс. — Ноксе, що ти тут робиш?

Я прийшов вибачитися за той вечір.

Я приніс тобі ось це й вірш, який написав для тебе.

Ноксе, хіба ти не знаєш, якщо Чет побачить тебе, він тебе вб’є?

Мені однаково

— Я кохаю тебе, Кріс! — Ноксе, ти збожеволів!

— Я поводився, як ідіот, я знаю. — Привіт!

— Будь ласка, прийми їх. Прошу тебе! — Ні, я не можу.

Забудь про це.

— Ноксе, це просто нечувано. — Я лише прошу вислухати мене.

На небесах Кріс народилася.

Золотом світяться волосся, шкіра її.

Торкнутися її – ось рай на землі.

Пішов!

Кемероне, ти дурень.

— Як усе минуло? Ти прочитав їй? — Так.

— Що вона сказала? — Нічого.

Нічого? Що значить "нічого"?

Нічого. Але я це зробив.

Що вона сказала? Вона повинна була щось сказати!

— Іди сюди, Ноксе! — Лови момент!

— Ти поговорив з батьком? — Так.

Йому геть не подобається ця ідея,

але він хоча б дозволив мені зіграти у виставі.

Він не зможе приїхати. Він у Чикаґо.

Але мені здається, що він дозволить мені продовжувати грати.

Правда? Ти сказав йому те, що й мені?

Так.

Він був незадоволений.

Але хоча б чотири дні його не буде.

Не думаю, що він зробить із цього паніку,

але мені здається, що він дозволить мені продовжувати.

Продовжу займатися.

Дякую.

— Крихітко! — Крихітко!

— Генлі-Гол, а ось і я! — Вибачте, хвилинку.

Так, ти.

Ну ж бо, я намагаюся поправити зачіску.

Ходімо, Нюванда, якщо не хочеш проґавити вихід Ніла.

Перед відходом він сказав щось про червоний колір.

Червоний колір? Що це значить?

Я... Ну, ти ж знаєш Чарлі.

Чарлі, що там щодо червоного кольору?

Що це?

Це символ мужності індійського воїна.

Почуваю свою могутність. Ніби, можу зводити дівчат з розуму.

Ходімо, Чарлі! Дівчата чекають.

Генлі-Гол.

Кріс!

— Що ти тут робиш? — Панове, ходімо!

— Йдіть, хлопці, я наздожену. — Так, ходімо, хлопці.

Кріс, тобі не можна тут бути.

Якщо тебе побачать, у тебе будуть неприємності.

— Ходімо. — Так тобі...

Кріс!

Тобі можна приходити в мою школу і виставляти мене цілковитою дурепою?

— Я не хотів виставляти тебе дурепою! — Але так і вийшло!

Чет про все довідався, і мені із труднощами...

вдалося стримати його від того, щоб він з’явитися сюди й віддухопелив тебе.

Ноксе, досить вже!

Я не можу, Кріс! Я кохаю тебе!

Ноксе, ти увесь час це повторюєш.

Ти навіть не знаєш мене!

Підете з нами, пане Оверстріт?

Не чекайте на мене, капітане. Піду пішки.

Ноксе, Ноксе! Так сталося, що ти мені зовсім байдужий.

Тоді б, ти не прийшла попередити мене про Чета.

Мені потрібно йти. Інакше я спізнюся на виставу.

— Ти йдеш з ним? — З Четом на виставу? Жартуєш?

— Тоді йди зі мною. — Ноксе, ти виводиш мене з себе!

Кріс, дай мені цей шанс!

Якщо після цього я не сподобаюся тобі, ти мене більше ніколи не побачиш.

Я обіцяю. Слово Мертвого Поета.

Будь сьогодні разом із мною,

а якщо після цього ти не захочеш мене бачити, я піду.

Ти знаєш, що буде, якщо Чет довідається?

Він нічого не довідається.

Ми сядемо позаду й підемо непомітно, коли все закінчиться.

І ти, присягаєшся, що цим усе закінчиться?

Слово Мертвого Поета.

Що це таке?

Моє слово.

Ти виводиш мене із себе.

— Дивіться, он він! — Гей, гей, гей.

Хлопці.

Чи просто на вигляд ти до нього подібний,

Чи насправді ти...

Хитруньо Робін.

Саме так. Так, я веселий бешкетник нічний.

Сам Оберон сміється в мене

Коли, дражнячи огрядного коня,

Я раптом кобилячим голосом заіржу.

А іноді я кухлем прикидаюся, Як смажений краб,

Вона сьорбне, а я, стрибнувши, їй забиваю рот,

І пиво ллється на сухі груди.

Молодець! Він молодець.

Чи тітка, скаржачись на щось і думаючи, що я – триногий стілець,

Присяде, дивишся – стілець утік,

І вона падає, волає, крекче, давлячись,

Колом регочуть, за боки тримаючись,

Чхають і божаться

Не бувало тут веселіших часів.

Але відійдемо! Дивися: ось Оберон.

А там – цариця. Як недоречно він!

Не треба нам з тобою окремих місць.

Так, я не брешу, хоча промовив: "Неправда".

Лизандр гострий, і вибір слів гарний.

Ні, Ґерміє собі б не вибачила,

Коли б у неправді Лизандра обвинуватила.

Але, милий друг мій, з любові до мене...

Будь скромний, ляж подалі осторонь,

Так, щоб нас простір розділяв, Як юнакові й дівчині пристало,

Прошу тебе. Добраніч, милий.

Люби мене всім серцем до могили!

Амінь, амінь, так вторю я благанню;

Ніле! Твій вихід.

Давай, ось твоя корона. Ходімо!

Якщо ми тіні образили,

Вважайте, що ви спали,

І низка ця картин Всього лиш сон один.

Наше слабке створіння Вважайте за видіння,

І погрішності тоді Ми виправимо з легкістю.

Вам клянеться чесний Пак, Що вже якщо, ніяк,

Справа обійшлася без свисту, Ми виправимо все і чисто

А то – брехун я

Добраніч вам, друзі. Ви поплескайте...

А Робін вам відплатить, чим здатний.

Молодець, Ніле!

Прекрасна робота, Ніле!

Усі молодці – чудова вистава!

Вибачите, я батько Ніла. Мені потрібно його побачити.

Твій батько, він...

І як тобі це?

Правда, я думаю, що ти був просто чудовий.

Вибачте! Вибачте!

— Перепрошую! — Ніле! Ніле!

— Ніле! — Ми тебе любимо, почекай!

— Не можу, хлопці. — Ніле!

— Ніле! — Вибачте.

Ніле, Ніле! У тебе талант.

Яка гра! Я не знаходжу слів!

— Тобі треба... — У машину!

Кітінґ, тримаєтеся подалі від мого сина!

Ніле! Ніле! Пане Пері, послухайте!

Не роби все ще гірше!

Можна піти назад пішки?

Капітане?

Так, Ноксе.

Ми встигнемо повернутися додому до 11:30.

Я знаю, звідки в нього це.

Ми пнемося зі шкіри геть, намагаючись зрозуміти,

чому ти так завзято нас не слухаєшся.

Яка б не була причина, ми не дозволимо тобі зіпсувати своє життя.

Завтра я забираю тебе з Велтона...

і записую у Військову школу Брейден.

Ти вступиш до Гарварду і станеш лікарем.

Але це ж ще 10 років!

— Батько, це все життя! — Припини!

Не потрібно цієї драми. Звучить так, ніби ти сідаєш у в’язницю.

Ти не розумієш, Ніле.

У тебе є можливості, про які я не міг і мріяти.

Я не дозволю тобі згаяти їх!

Я повинен розповісти про свої почуття!

— Ми так непокоїлися... — Ну? Розкажи про свої почуття!

І що це за почуття?

Знову про це... Акторство?

Якщо так, то можеш про це забути.

Ну, що?

Нічого.

Нічого?

Тоді йди в ліжко.

Я добре грав.

Я дуже добре грав.

Піди, поспи.

Усе добре. Усе буде добре.

— Що це було? — Що?

— Цей звук. — Який звук?

Джоне!

Що це?

Що трапилося?

Ніле!

Томе, що трапилося?

Що сталося?

Ніле!

— Ніле! — Я подивлюся у дворі.

Ніле!

Ні!

О, Ніле!

— О, Боже мій! — О, Боже мій!

— Ні, ні, ні! З ним усе гаразд! — О, мій син! Мій бідний син!

— Усе гаразд, усе гаразд, усе гаразд. — Припини! Припини! Припини!

Припини!

Тоде!

— Тоде! — О, Чарлі.

Що сталося?

Ніл мертвий.

Як гарно!

Тоде! Усе, добре.

— Заспокойся! — Усе, добре, Тоде.

Тоде, все гаразд.

Усе добре.

— Послухай. — Він би цього не зробив.

— Це не пояснити. — Це його батько!

— Ні! — Він би нас не залишив.

Він би не зробив цього. Його батько був...

— Тоде! — Це його батько!

— Його вбив батько. — Це не пояснити, Тоде.

— Тоде! — Залиште його.

Ніле!

П’ЯТЬ СТОЛІТЬ ПОЕЗІЇ

Читати при відкриттях засідань С.М.П.

"Я пішов у ліс, бо хотів жити свідомо.

Я хотів жити глибоко і зрозуміти суть життя".

і добратися до його серцевини!

Позбутися всього, що було не справжнім життям.

щоб не з’ясувалося перед смертю, що я зовсім не жив.

Смерть Ніла Пері – це трагедія.

Він був прекрасним студентом.

Одним з найкращих у Велтоні.

Нам його не вистачатиме.

Ми зв’язалися з усіма батьками і пояснили ситуацію.

Цілком зрозуміло, що вони дуже стурбовані.

На прохання родини Ніла,

я збираюся провести ретельне розслідування цієї справи.

Сподіваюся на вашу повну співпрацю.

— Ти говорив йому про зустріч? — Двічі.

Усе ясно, хлопці. Нам усім гаплик.

— Що ти маєш на увазі? — Кемерон – стукач.

— Він у кабінеті Нолана, стукає на нас. — Про що?

Про клуб, Пітсі. Подумай трохи.

Рада керівників і пан Нолан.

Думаєш, вони заплющать на все очі?

Через такі речі школи закривають.

Їм потрібен – цап відбувайло.

Що відбувається, хлопці?

Ти настукав, Кемероне, чи не так?

Настукав? Про що це ти, в біса?

Ти все розповів Нолану про клуб, ось про що я говорю.

Слухай, Долтоне, дозволь тебе повідомити,

що в цій школі існує код честі.

Якщо вчитель ставить тобі питання, кажи правду – або тебе відрахують.

— Покидьок! — Чарлі.

Він нас зрадив! Він сам по вуха в лайні, тому він доніс, щоб урятувати свою шкуру.

Не займай! Інакше вилетиш.

— Я все одно вилечу. — Це ще не відомо.

Він діло каже, Чарлі.

І якщо ви не дурні, ви зробите те саме, що і я, і будете співпрацювати.

Ми їм не потрібні. Ми самі жертви.

Ми і Ніл.

Що це означає? Хто їм потрібен?

Звичайно ж пан Кітінґ! "Капітан" власною персоною.

Ви ж серйозно не думаєте, що він зможе уникнути відповідальності?

Пан Кітінґ відповідає за Ніла?

— Це те, що вони кажуть? — Хто ж ще, йолопе!

Адміністрація? Пан Пері?

Адже саме Кітінґ уплутав нас у це лайно, чи не так?

Якби не Кітінґ, Ніл був би зараз у повному шоколаді в своїй кімнаті

вивчаючи хемію й мріючи про...

Це не так, Кемероне! Ти знаєш це.

Він ні в що нас не вплутував. Нілу подобалося грати.

Думай, що завгодно, але як на мене – нехай розплачується Кітінґ.

Навіщо руйнувати свої життя?

Чарлі!

— Ідіот! — Чарлі!

Ти щойно підписав папери на своє відрахування, Нюванда.

А інші – якщо ви не дурні, зробите те ж саме, що і я.

Вони однаково все знають.

Ви не можете врятувати Кітінґа,

але ви можете врятувати себе.

Ноксе Оверстріт!

— Міксе! — Іди! Мені потрібно вчитися.

— Що трапилося з Нювандою? — Відрахований.

Що ти їм сказав?

Нічого нового – вони все знають.

Тоде Ендерсон!

— Привіт, синку. — Привіт, любий.

Мамо.

Сідайте, пане Ендерсоне.

Пане Ендерсоне, думаю, ми вже добре собі уявляємо, що тут відбулося.

Ви зізнаєтеся в тому, що були учасником цієї "Спілки мертвих поетів"?

Відповідай йому, Тоде!

Так, пане.

У мене є докладний опис того, що відбувалося на зустрічах.

Тут розповідається, як ваш учитель, пан Кітінґ,

заохочував вас, юнаків, орґанізувати цей клуб...

і використовувати його, щоб надихнути вас

на божевільні й марнолюбні дії.

Тут розповідається, як пан Кітінґ, на заняттях і поза ними,

підбурював Ніла Пері не відмовлятися

від згубної пристрасті до акторства,

хоча з самого початку знав, що це порушує розпорядження батьків Ніла.

Саме жахливе порушення паном Кітінґом свого становища вчителя

безпосередньо призвело до смерті Ніла Пері

Уважно прочитай документ, Тоде.

Дуже уважно.

Підтверджую, що заяви, що містяться в цьому документі

є вірними й точними.

Якщо тобі нема чого додати або виправити, постав свій підпис.

Що буде з паном Кітінґом?

З мене досить. Підпиши документ, Тоде!

Трава перекладається, як grаmеn або hеrbа.

Lаріs означає камінь.

Увесь будинок – це аеdіfісіum.

Сідайте.

Я викладатиму вам до іспитів.

Ми знайдемо постійного вчителя анґлійської під час канікул.

Хто скаже, де ви знаходитеся у підручнику Прічарда?

Пане Ендерсоне.

— У.... У підручнику Пр... — Я вас не чую, пане Ендерсоне.

У підручнику Прічарда...

Будьте ласкаві, пане Кемероне.

Ми багато чого пропускали, пане. Ми пройшли романтиків...

і деякі глави про літературу періоду після Громадянської війни.

А як щодо реалістів?

Здається, в основному ми їх пропустили.

Добре, тоді почнемо спочатку.

Що таке поезія?

Увійдіть!

Вибачите.

Я прийшов забрати особисті речі.

— Зайти після занять? — Геть звідси, пане Кітінґ.

Панове, розгорніть сторінку 21 передмови.

Пане Кемерон,

прочитайте вголос блискуче есе доктора Прічарда...

під назвою "Як розуміти поезію".

Ця сторінка вирвана, пане.

— Тоді позичте в когось книгу. — Ці сторінки вирвані в усіх книгах.

Що значить "вирвані"?

— Пане, ми... — Гаразд.

Читайте.

"Як розуміти поезію", Джей Еванс Прічард, доктор наук.

"Щоб повністю зрозуміти поезію,

треба спочатку добре знати її розмір, риму та образні вирази,

а потім поставити собі два питання.

Перше: наскільки майстерно передано предмет поеми?

І друге:

наскільки важливий цей предмет?

Перше говорить про досконалість вірша. Друге оцінює його важливість.

І відповівши на ці два питання,

визначення величності поеми стає відносно простою справою.

Якщо оцінку досконалості поемі відмітити..."

— Пане Кітінґ, вони змусили підписати! — Тиша!

Ви повинні вірити мені, це так!

— Я вірю тобі, Тоде. — Ідіть, пане Кітінґ!

— Але ж він не винуватий! — Сідайте!

Ще одна витівка з вашого або чийогось іншого боку,

і вас відрахують з цієї школи!

Ідіть, пане Кітінґ!

Я сказав, ідіть, пане Кітінґ!

О Капітане! Мій Капітане!

Сядьте, пане Ендерсоне!

Ви мене чуєте?

Сядьте!

Це останнє попередження, Ендерсоне!

Як ви смієте!

Ви мене чуєте?

О Капітане! Мій Капітане!

Пане Оверстріт, попереджаю! Сядьте!

Сядьте!

Сядьте! Усі!

Я вимагаю, щоб ви сіли! Сядьте!

Ідіть, пане Кітінґ!

Усім сісти! Я вимагаю, щоб ви сіли!

Ви мене чуєте?

Сядьте!

Дякую, хлопці.

Дякую.

Обробка і редаґування субтитрів: w2959l для hurtom.com