Original subtitles

ВИСОКІ ПІДБОРИ

У Мехіко.

Острів Маргарита, 1972 рік.

- З чого вони? - З бичачих рогів, сеньйоро.

- Беру. - Дякую.

- А мені маленькі купиш, мамо? - Звісно, ​​дочко.

Очі заздрісні.

- А одягти допоможеш? - Звісно, ​​дочко.

Зараз...

- Ти у нас красуня. - Я тобі подобаюся?

Ти просто диво.

- Справді? - Звісно, дурепо.

Обережно, капелюшок.

Купуйте, сеньйоро.

- А що це? - Тобі подобається?

- Навіть не знаю. Дешево, начебто. - Чому дешево?

З нею можна слухати Ямайю, богиню моря та безодні.

- Справді? - Вона приносить щастя.

Привіт, хочеш купити капелюшок?

- Мамо! - Яка красуня. Білявочка.

Хочеш пограти у кубики?

Давай!

Мамо.

- Де Ребекка? - Хтозна? Заспокойся.

Ребекко!

Ребекко!

- Ребекко. - Мамо.

- Що сталося, доню? - Сережку втратила.

- Ви її батько? - Ні, вітчим.

Дівчинка гарна. Може, продасте?

- А що, слушна думка! - Альберто, що ти верзеш?

- Скільки дасте? - Тисячу.

Тисячу кокосів? Та ви що?

Вона коштує дорожче.

Та ви тільки подивіться на це волосся, очі, зубки. Здорова дитина!

Маленька дикунка. На кшталт вас.

1500.

- 2000. Або нічого. - Альберто, годі тобі.

Хто дасть 2000 кокосів?

Вона втекла. Бачиш? Ти її травмуєш.

Ребекко!

Ребекко!

Ребекко!

"Співачка Беккі дель Парамо, яка нещодавно знову вийшла заміж

за сеньйора Альберто Аканія, і залишила сцену,

отримала привабливу пропозицію з Мехіко знятися у фільмі...".

- Я не можу без роботи, Альберто. - Без роботи? То займися справою.

А буде вільний час, ще й вихованням дочки.

Мадрид, 1974 рік.

Я актриса, Альберто. А не домогосподарка.

Коли ти виходила за мене заміж, ти так не вважала.

Та чому домогосподарка не може бути актрисою?

У мене купа таких знайомих.

Потім поговоримо.

Я про це не говоритиму. Я прийму пропозицію з Мехіко.

- І не думай. - Що?

Поки ти моя дружина, ти звідси не підеш. І ще: забудь про розлучення.

Я не настільки сучасний, як твій перший чоловік.

Я знаю, але я тебе попереджаю.

Валіум.

Пандеріл.

- Ребекко, ти тут? - Зараз. Я вже виходжу.

- Якого біса ти там робиш? - Не лайся, я вже виходжу.

Я ж казав, щоб ти не заходила у мою ванну.

Але ж вона й мамина також.

- Ти їдеш? - Так.

А коли повернусь, ми з тобою серйозно поговоримо про те,

як недобре підслуховувати.

Гаразд. Мамо, з тобою все гаразд?

Синьйора Альберто Аканія поховано сьогодні

на цвинтарі Альмонедо у Мадриді.

- Яка була родина! - Тато, мабуть, радіє.

- Чому? - Йому Альберто не подобався.

Що це за думки?

Альберто Аканія загинув

внаслідок автомобільної катастрофи.

Машина, в якій він їхав у Валенсію,

зіткнулася з деревом і спалахнула.

Поліція припускає, що водій заснув за кермом,

і автомобіль з'їхав з дороги.

Голова держави почувається чудово

і часто з'являється на публіці.

Ти - сучасна жінка. Навіщо тобі Мехіко?

Я їду працювати. Це важливіше, ніж бути сучасною.

А як із фотографіями?

Ні, я ж сказала. Про фільм ще можна говорити, але не про фотографії.

Він щойно помер. Я не можу на цьому спекулювати. Вибач.

А якщо я буду в Мехіко?

Ти мені обіцяєш відверте інтерв'ю про фільм?

Звісно, ​​обіцяю.

- Мої координати. - Дуже добре.

Заради ексклюзивного інтерв'ю я вмовлю шефа на відрядження.

- Вважай, воно вже в тебе є. - Отже, скоро побачимося в Мехіко.

- Буду рада. - Бувай. Бувай, крихітко.

Тато каже, я з тобою не поїду. Але ж ти обіцяла!

- Доню, зараз не вийде. - Чому?

Бо...

Бо маленьким дівчаткам нема чого так далеко їздити.

Їм треба ходити до школи.

Але в Мехіко також є школи. Мені подруга казала.

Оце так друзі у тебе.

- Слухай, давай домовимося. - У мене голова обертом.

І все ж таки ми домовимось. Ти відпустиш маму

в Мехіко знятися в дуже хорошому фільмі.

А коли я повернусь, ми з тобою взагалі не розставатимемося.

- Обіцяю. - Я тобі не вірю.

Не обіцяй неможливого.

А тобі обов'язково треба олії у вогонь підлити.

Ти обіцяла взяти мене із собою.

Я пам'ятаю, дочко. Але якщо мама не полетить до Мексики,

вона дуже засмутиться.

Ти ж не хочеш, щоб мама засмучувалася?

- Не хочу. - Ось, бачиш. Йди до себе.

Нам із татом треба поговорити. Я до тебе пізніше зайду.

Що мені з нею робити?

Залиш її мені. Ти й так багато зробила.

Маргарито, гітара!

- Вибачте. - Мамо, це я, Ребекка.

Ребекко!

Дай на тебе подивитись. Ти ж зовсім доросла.

- Мені 27 років, мамо. - Я знаю.

Тобі цей костюм неймовірно личить.

У тебе чудова талія.

Та ні. Чудово у нас виглядаєш ти.

Дай мені відпочити, і ти побачиш, як я виглядаю.

- А твій чоловік? - Він не зміг.

- Не зміг? - Ти побачиш його ввечері.

Ця грубіянка, яка тебе мало не переїхала, Маргарита.

Мій секретар. Ребекка.

Вітаю, дуже рада, ваша мама багато про вас розповідала.

- Справді? - Авжеж.

Вона з Каталонії. Її батько Форні, відомий лікар,

що втік із країни після громадянської війни.

Вона - мій янгол-охоронець.

Справді? Тобі щастить.

Двох валіз ще немає. Догляньте за візком. Я зараз.

- Ми чекаємо. - Що ж. Їдьмо звідси.

Так, їдьмо. Не знаю, як мені це вдається, але я всім заважаю.

- Журналістів багато? - Жодного.

Я нікому не повідомляла і нікого до тебе не підпущу.

- Чому? Я ж не чумна. - Я думала, шум тобі не потрібен.

Так. Не кожен же день повертаєшся додому

і капелюшок такий не щодня надягаєш.

- Я сподівалася, що мене пам'ятають. - Я тебе пам'ятаю і дуже чекала.

Так, ти маєш рацію, доню. Вибач. Я просто ще не прийшла до тями.

Готель "Мікеланджело", будь ласка.

А до мене ти не поїдеш?

Ні. Я дуже незалежна і не хочу нікому заважати.

Ми будемо часто бачитися, чи не так?

Так, крихітко.

Господи, як змінилося місто.

Деякі райони ти зовсім не впізнаєш.

Уявляю. Гірше буде, якщо місто не впізнає мене.

Маргарито. Не треба записувати.

Вона що, записує?

Вона не лише за мною доглядає,

але й пише мою біографію.

- А про мене там буде? - Звісно буде.

Ти ж моя дочка. Чому ти питаєш?

Я не хочу, щоб про моє життя читав будь-хто.

А про Мануеля ти теж пишеш?

Ні. Але нам треба поговорити.

Чому ти приховала, що виходиш заміж за нього?

- Я дізналася випадково. - Може, не будемо про це?

Ні, будемо. Чому ти приховала?

Я тобі дзвонила та запрошувала на весілля, пам'ятаєш?

Пам'ятаю. Так. Але про Мануеля ти не сказала.

Ти не дала мені сказати ані слова.

Ти одразу закричала, що зайнята і не зможеш приїхати.

Така байдужість вразила мене.

- Я не стала уточнювати. - Ти маєш рацію, але треба було сказати.

Господи.

Відвезіть нас спочатку на площу Аламельо, а потім уже в готель.

Собаче лайно. Неважливо.

Вікна...

З цих вікон ми дивилися на ноги перехожих.

Мені часом було страшно, мені здавалося, вони йдуть за мною.

Мені тоді було лише п'ять. А тебе ще й близько не було.

Я купила його.

Справді? Тобто, ти залишаєшся у Мадриді?

Так. Щойно збудують, ми з Маргаритою переїдемо сюди.

Беккі, люба, подивися! Це ж ти!

Вигадає теж.

Зовсім не я. Хоча дуже схожа.

Мене якось сфотографували з пір'ям у цій самій позі.

Фамм Леталь, справжня Беккі. Справжня Беккі - це я.

Звісно, ​​ти, люба. Це артист.

Він зображує тебе у твій поп-період.

- А ти боялася, що тебе забули. - Ти його бачила?

Звісно, ​​він мій друг.

Коли мені тебе не вистачало, я ходила на його шоу.

Я буду в машині.

Люба, вибач, що мене не було стільки років.

Я знаю, що мені не можна пробачити. Я винна.

Але й твій батько, хай земля йому пухом, теж не дуже мені допомагав.

Я знаю, мамо. Швидше, навіть навпаки.

Ти... ще любиш мене? Хоч трішки?

Я дуже люблю тебе, мамо.

А я так боялася, що ти мене ненавидиш.

Часом я справді починала тебе ненавидіти.

Але навіть тоді я тебе любила.

Волосся зачепилося за сережку.

Нарешті.

Не повіриш, але багато років тому в мене були такі самі.

Коли ще Альберто був живий. Я купила їх десь у Карибському басейні.

- Не десь, а на острові Маргарита. - А ти звідки знаєш?

Мамо, ці сережки ти мені купила того ж дня.

Господи, як я могла забути? Так, справді.

- Я ще не прийшла до тями. - Мамо, не грай.

Не грай, бо остаточно заплутаєшся.

Головне, що ми разом. Так? Головне, що ми разом.

Ти маєш рацію, доню.

- Ти в мене така доросла. - Так.

Я щаслива, Маргарито. Ребекка - просто диво.

- Я відчуваю полегшення. - Рано радієш.

Найстрашніше ще попереду. Може, мені поїхати з тобою?

Не треба. Я сама. Я не бачила їх 15 років.

Тільки не вдавай з себе героїню, Беккі.

Я тільки намагаюся бути доброю до Ребекки.

Дивись. Вона веде новини.

Подивимося.

Сьогодні вранці було скоєно 2 вбивства.

Відповідальність за них взяла терористична організація ЕТА.

Внаслідок вибуху у своїй машині загинув Роберто Алькабуро.

Він був торговим агентом із кримінальним минулим.

Вважається, що він був також причетний до торгівлі наркотиками.

Наслідки від вибуху могли бути набагато важчими,

Та як вона може сміятися?

Оскільки машина стояла поблизу дитячого садка.

Краще б я цього не бачила.

Що я їй скажу, якщо вона спитає?

- Вітаю. - Мамо.

Ти можеш йти, Лоло.

Як у тебе гарно.

- Ти бачила новини? - Ні. Я зовсім забула. Пробач.

Дякувати Богові. Я так боялася, що ти

дивишся і страшно нервувалася. Це було жахливо.

Рада тебе бачити, Мануелю.

- Вона чудово виглядає, чи не так? - Красуня.

Вибачте, я на секунду.

То тепер у тебе телеканал? Ти задоволений?

З професійної точки зору я не можу скаржитися.

Я знала, що ти все життя не будеш репортером.

Чому ти не повідомив, що одружився з нею?

Я не знав, що вона твоя дочка.

А тобі нічого не здалося дивним?

Ти не питав про її батьків?

Звісно, ​​питав. Вона сказала, що вона сирота.

Що батько помер 2 роки тому.

А мати?

Що вона для неї все одно, що померла.

Що вона живе за кордоном і вони давно не бачилися.

Ви обоє вчинили погано, а тобі взагалі немає виправдань.

Але все ж таки я не лаятимуся. Я приїхала, щоби знайти дочку.

Я хочу, щоб вона була щасливою. Але самотужки мені цього не досягти.

Багато залежатиме і від тебе. Ти її кохаєш?

Я зараз не хочу про це.

Чому? Вона тебе обожнює.

- Твоя дочка - людина не проста. - Авжеж, я це знаю.

Ти не відповів на моє питання. Ти кохаєш її?

Коли перший концерт?

Не раніше наступного місяця.

Мабуть, навіть не треба казати, що 7-й канал у твоєму розпорядженні.

Дякую, він мені знадобиться.

Я бачила у газеті, що сьогодні останнє шоу Леталя.

- Хочеш сходити? - Якщо це не дуже пізно.

Ні, за годину.

Беккі набридли перевдягнені педерасти.

Як бачиш, Мануель дуже ліберальний.

Дзуськи. Мені не подобається, що моя дружина

товаришує з трансвеститом.

Він правий. Одна справа бути терпимим. Інша - належати до їхнього світу.

Життя у них таке непривабливе.

Леталь - особливий.

Краще помовч. Ти змушуєш чоловіка ревнувати.

- Ревнувати? Мене? Таке скажеш. - Ревнощі тут - мій привілей.

Все було чудово, все було добре.

Ні, все гаразд.

Не знаю, з годину, мабуть.

Ні, ні, Маргарито, все добре.

Бувай.

- Пістолет на концерт? - У Мадриді небезпечно.

Нещодавно там, куди ми йдемо, вбили трансвестита.

Може не треба, щоби нас бачили у такій дірі?

- Щось трапилося? - Ми говорили про Вільяроса.

Мені здається, Беккі там краще не з'являтися.

Давайте залишимося вдома.

Залишайтеся, якщо хочете. А я поїхала.

Не сперечатимемося. Я й не в таких місцях бувала.

Ти теж, Мануелю. Їдьмо!

- Ти перевдяглася? - Так, захотілося.

- Беккі. - Привіт.

Оце так сюрприз. Мені навіть ніяково. Сподіваюся, ти не гніваєшся?

- З чого б це? - Не всім це подобається.

Навпаки, я задоволена. Я відчуваю себе такою молодою і такою дурненькою.

Можна на тебе подивитися? Поблизу ти не такий вже й схожий, але жести...

Я намагаюся передати твій дух, твій стиль.

- Це робило тебе неповторною. - І робить, але я змінилася.

Поп музика - не для мого віку.

Я перетворилася в благородну даму пісні.

Я знаю. Але мені більше подобається старе.

Перуки, міні-спідниці, туфлі на платформі, твій дух, твій стиль.

Він такий кумедний. Не розумію, чи то він сміється, чи то...

- Він дуже милий. - Чого тільки не наслухаєшся.

Помовч, Мануелю.

До речі, я вас не познайомила. Леталь. Це мій чоловік, Мануель.

Отже, ось він який. Дуже радий.

Як тебе звати насправді?

Я, як у пісні, "конче пікеро": Той, яким назвеш мене.

Друзі звуть мене Леталем.

А Леталь - це чоловіче ім'я, чи жіноче?

Це як подивитись. Для тебе я чоловік.

Вип'єш із нами?

Дякую, я не можу. Це мій останній концерт.

Мені треба збиратися, але я б хотів щось на згадку.

- Автограф? - Ні, щось особисте.

Сережки, наприклад.

- Без них я, як без одягу. - Мамо, подаруй.

За однієї умови. Подаруй щось і ти мені.

- Що завгодно. - Попроси у нього груди.

Справді. Подаруйте мені груди.

Яку з них? Праву чи ліву?

Ліву. Ту, що ближче до серця.

Дякую за сережки та за все, Беккі, дякую.

А я - за груди. Тепер їх у мене аж три.

- Ти не допоможеш? - Авжеж.

Вибач.

Ти був неповторний.

Чим вона може йому допомогти?

Заспокойся, Мануелю, він безпечний.

Та ні, я про Ребекку. Вона постійно мене принижує.

За вечерею вона сказала, що вона має підстави для ревнощів.

- Це правда? - Ти ж мене знаєш.

- Ти не змінився. - Ти теж.

Я радий, що ми не змінилися.

Я змінилася.

Може, це не дуже помітно, але я стала мудрішою.

А ця пісня не навіяла тобі жодних спогадів?

- Дуже багато. - У нас не все завершено.

- Ти не забула? - Як ти смієш, Мануелю.

Ти мене ображаєш.

Облиш, Беккі, умовності тебе ніколи не стримували.

Цікаво, якою ти мене бачив?

Ти була чудовою жінкою.

Так. Чудовою жінкою я була цілих 50 років.

Час уже ставати чудовою людиною.

А хто сказав, що це не так?

Ти не забув, що я - мати твоєї дружини?

Це ненадовго. Ми розлучаємося.

- А вона про це знає? - Так, але вона цього не хоче.

- Подай спрей для волосся. - Зараз. Що ще?

Гребінці.

Поклади у сумку.

- Ребекко, розстебни. - Зараз.

Ось так.

- Тобі це заважає? - Так, але краса потребує жертв.

Я ось теж страждаю, але не впевнена, що я гарна.

Ребекко? Ти не проти того, що я наслідую жінок?

Чому я маю бути проти? Навпаки.

Мені дуже подобається, як ти наслідуєш маму.

Я б не хотів бути тобі тільки матір'ю.

Скажеш таке.

Ти подивись.

Які стегна. Ну ти й брехун.

Допоможи зняти панчохи.

Гаразд.

- Оце так. У тебе тут родимка. - Так.

Ну, не треба.

Не треба, Леталю, не треба. Відпусти.

Моя сукня!

Нехай! Нехай.

Відпусти! Відпусти!

Постав мене на підлогу. Я ж на підборах. Я можу зламати ногу.

Розсунь ноги, легше буде спуститися.

- Що? - Дозволь.

- Що? - Розсунь ноги.

- Що? - Будь розумницею.

Ти що? Леталю. Не треба.

Леталю.

Не зваблюй мене.

Я чотири місяці пощуся.

І чому вона досі не повернулася?

- Твоя дочка непередбачувана. - Уся в мене.

Це вже занадто.

- Я давно про це мріяв. - Я тобі вдячна.

Але це більше не повториться.

- Чому? - Тому що я заміжня.

- І кохаю чоловіка. - Це чудовисько?

Так, це чудовисько.

До того ж я тебе зовсім не знаю. Я не знаю навіть,

як тебе звуть та де ти живеш.

Це можна виправити. Я дам тобі адресу та телефон.

Леталю, залишимо все, як є.

Справді, не треба все ускладнювати.

- Ми ще побачимось? - Не знаю.

- Можна, я тобі зателефоную? - Треба буде, я сама тебе знайду.

- Де? - Тут.

- Навряд чи я повернуся. - Тоді бувай. Щасти тобі.

У чому справа, люба, ти оглухла?

Ні, вибачте, я поспішаю.

Це я поспішаю. Я не багата спадкоємиця, на кшталт тебе. Мені треба працювати.

Я дівчина за викликом. Ти надто для неї гарний, Леталю.

Бідолашні бики.

Оголошення. Нічого цікавого.

Погода нестійка. Нічого. Ось. Ось вона, поглянь.

Подай, будь ласка, альбом Беккі дель Парамо.

Зараз, мамо.

Перший вечір Беккі у Мадриді.

Я така рада, така рада, що вона повернулася.

А про Бріджит і матір Терезу там нічого нема?

Сьогодні нічого. Тільки Беккі.

Дякую, синку. Едуардо, ти виглядаєш жахливо. Ти не захворів?

Мамо, ми обоє здорові.

Не знаю. З твоїм життям можна підчепити все, що завгодно.

- Ти аналіз на СНІД здав? - Господи, мамо, знову!

Не здаси ти, я сама піду.

Я останнім часом погано почуваюся.

Передай, будь ласка, ножиці. Вони на вівтарі. Ось там.

А минулого тижня в тебе була проказа. А до цього - цинга.

А тепер - СНІД. Де ти могла його підчепити?

Але я жахливо почуваюся. У мене занепад сил.

Ти ж не встаєш.

Мені треба відпочивати. Подай клей, ось там, у кошику.

І не дивись на мене так. Я хочу знати, чи не маю СНІДу.

Не знаю, як ти, але я не можу жити у невіданні.

Де, ти кажеш, твій клей? Я щось не знайду.

Вибач, він на телевізорі. Передай, будь ласка.

Зараз. Слухай, якщо ти хочеш здати аналіз на СНІД,

тобі доведеться їхати до лікарні.

Тобто, доведеться підніматися з ліжка. Тож вирішуй.

Ти ще пошкодуєш, що такий жорстокий з матір'ю.

Цей день вже не за горами. Беккі зістарилася, бідолашна.

Поглянь на її дочку.

МІСЯЦЬ ПОТОМУ

Сеньйора Мануеля Санчо було знайдено на ліжку на правому боці.

Він лежить, витягнувшись на весь зріст, з явними ознаками задубіння.

Волосся темно-каштанове.

Світло-каштанове, сеньйоре.

Світло-каштанове. Сиве на скронях.

Зріст приблизно 180 сантиметрів.

- Трохи менше. 178. - Та ні, трохи більше.

Гаразд, 180 сантиметрів. Одягнений у червону піжаму.

- Вишневого кольору. - Добре, вишневого кольору.

Сатин вишневого кольору. На тілі 2 вогнепальні отвори.

Один на грудях, інший - на спині.

Ймовірно, причина смерті саме у цьому.

Експертиза встановила, що сеньйор Мануель Санчо

помер між 9-ю та 11-ю годинами вечора.

За ці дві години у нього побувало троє жінок.

З однією в нього був статевий акт, з іншою він сильно посварився.

А третя знайшла його мертвим.

Насамперед, я б хотів дізнатись, хто з вас його вбив.

Я не вбивала. Це точно.

Ніхто з вас не вбивав його. Чудово.

Я хотів би дізнатися, що кожна з вас робила у його заміському будинку.

- Ви ж були першою? - Так.

О котрій ви там з'явилися?

Я приїхала о пів на дев'яту і поїхала близько дев'ятої.

- О котрій саме? - Не знаю.

- Я зазвичай не засікаю час. - А навіщо ви до нього їздили?

Мануель зателефонував перед новинами та попросив заїхати.

Ви поїхали до нього прямо зі студії?

Так. Я думала, Мануель зробить мене ведучою. Він обіцяв.

Мені набридло спілкуватися з німими.

Мене навіть почали сприймати за глухоніму, а я не така.

Розкажіть, чим саме ви займалися?

Я ж казала. Ми були у ліжку, але поговорити не вдалося.

Йому хтось зателефонував, і він попросив мене поїхати.

Я засмутилася, я не люблю, коли зі мною так поводяться.

- І я йому це висловила. - Ви вперше з ним спали?

Ні. Відколи ми в новинах, ми спали кілька разів.

Пане суддя, чому ми маємо вислуховувати

подробиці сексуальної життя цієї особи?

Ми зовсім не обговорюємо сексуальне життя Ізабель.

Ми говоримо про людину, яку вбили невдовзі після статевого акту.

Що вам ще сказав Мануель? Ви пам'ятаєте щось ще?

Ви не бачили когось у будинку?

Ні, я ж розповідаю. Поговорити ми не встигли.

Зрозуміло. Ви вільні.

Я йду. Але дозвольте сказати, що все це може згубно

позначитися на моїй кар'єрі.

Не хвилюйтеся, ніхто нічого не дізнається.

Розумієте, я ще співаю та танцюю.

Джаз, сучасний балет. "Повний контакт".

Одна справа переспати з чоловіком, а інша - вбити його.

Я знаю різницю. Більше я вас не турбуватиму.

Заради Бога. Коли вам буде завгодно.

- Тільки зрозумійте, що... - Я розумію. До побачення.

Зрозуміло. До побачення.

Телефонували ви, і незабаром ви до нього приїхали.

Так. Я була в нього близько половини на десяту.

Ви перервали репетицію, щоб поїхати до нього.

- Чому така терміновість? - Треба було поговорити.

І про що ви говорили?

Мені дуже важко говорити про це у присутності дочки.

Хоча те, що я скажу, навряд чи є для неї новиною.

Я його не вбивала.

Хто вбиватиме зятя за 2 дні до прем'єри?

Ти мені віриш, Ребекко?

Переконувати треба суддю, а не мене.

Мене теж не треба переконувати. Про що ви говорили?

Я їздила розірвати з ним стосунки.

Чи означає це, що ви були коханцями?

Так.

Це було безумство, але я вирішила покласти цьому кінець.

- Ви знали? - Ні.

Не бреши, Ребекко! Ти знала або хоча б здогадувалася!

Ви забули повідомити мені.

А щось вигадувати я не люблю.

Не звинувачуй мене за невдалий шлюб!

Ніхто тебе й не звинувачує. Відповідай на запитання судді.

Допитують тебе, а не мене.

Мануель спокусив мене, і я дозволила йому це зробити.

Пишатися нічим, але чоловіки завжди були моєю слабкістю.

Деякі з них.

Коли я зрозуміла, що він дурить і мене,

я вирішила негайно з ним порвати. І я поїхала до нього.

- Коли ви поїхали до нього? - Я точно не пам'ятаю.

Близько десятої.

Запитайте у таксиста. Таксі я викликала з дому.

Ми вже з ним розмовляли. Він сказав, що ви були страшенно збуджені.

А якою я маю бути після сварки з чоловіком,

який зруйнував життя мені і моїй донці?

Якщо це все, то я пішла.

Добре. Йдіть.

Якщо що, телефонуй. Я вдома.

Якщо ваша мати його не вбивала, то вбивця проник у будинок

між її від'їздом і вашим приїздом, з 10-ї до 11-ї години.

- Мати його не вбивала. - Чому ви в цьому впевнені?

Ви ж чули, що вона сказала.

Безглуздо вбивати за два дні до прем’єри.

Особливо чоловіка власної доньки. Згоден. Сильний аргумент.

У своїх свідченнях ви стверджуєте, що приїхали об 11-й.

Так. Дощові установки вже працювали, вони включаються об 11-й.

Ваш чоловік купив продукти і напої опівдні

і сам поїхав до заміського будинку. Він не викликав прислугу. Чому?

Того ранку ми страшенно посварилися. Він вимагав розлучення, а я відмовила.

Він погрожував кинути мене, а я пообіцяла вбити себе.

- Він тому й поїхав? - Так. Він хотів побути на самоті.

І взяв із мене слово, що я не приїду.

- Але ж ви приїхали. - Авжеж.

Після новин я поїхала додому.

В мене була істерика, але я ніяк не могла знайти заспокійливе.

Я подумала, що Мануель забрав його з собою.

Я подумала, може, він злякався, що я отруюся.

Я поїхала за місто під приводом, що мені потрібні пігулки.

Я поїхала до нього.

Що саме ви побачили, коли приїхали?

Ви нічого... нічого не чули? Постарайтеся згадати.

Дув вітер, листя шелестіло.

Я їх і досі чую.

Я увійшла до спальні.

Було темно, але я не стала вмикати світло.

Я не хотіла показувати йому, що я цілий день плакала.

Я сіла в крісло у кутку. Мануель лежав до мене спиною.

Я ледь розрізняла його силует.

Потім я пошепки попросила у нього вибачення за ранкову сварку.

Я сказала, що дам згоду на розлучення, якщо він так хоче.

І що про мене турбуватися не варто, що я житиму.

Він не відповів.

Я подумала, що він ще сердиться на мене.

Я побачила пігулки на нічному столику.

Вирішила взяти їх та піти.

Я підійшла до ліжка. І сіла близько до нього.

Не розумію, як я не зрозуміла, що відбувається.

Я подумала, що він ще сердиться на мене.

І я знову розплакалася.

Я взяла пігулки і повільно підійшла до дверей.

Але повернулася, я не могла так піти.

Я лягла поруч і обійняла його.

Він аж ніяк не відреагував.

А коли я відсунулася від нього... я зрозуміла...

що руки і сукня вище талії у мене у крові. Я лише тоді це зрозуміла.

Чому ви викликали поліцію лише вранці?

Я не знаю. Не знаю.

- Що ви робили вночі? - Я поїхала додому.

Я не могла повірити, що Мануель мертвий.

Мені було начхати на себе. І я випила жменю пігулок.

Але, оскільки я цілий день нічого не їла, мене вирвало.

Зранку я викликала поліцію.

- За знімками? - Так.

Так, це ваші.

А це ваші.

Крісло.

- Скажіть, крісло не ваше? - Моє.

А це мої. Переплутали конверти. Візьміть.

- Знайоме обличчя. - Справді?

- Так. - Ми з ним гуляли,

але це було кілька місяців тому.

- Ви його знаєте? - Ні. Ні.

- А де його знайти? - Я не знаю.

Добридень.

Привіт, Ребекко. Мої співчуття.

- Дякую, Моансе. - Я приєднуюсь.

- Дякую. - А нам сказали, ти взяла тиждень.

- Ні, робота мене відволіче. - Так, звісно.

Ребекко? Не очікувала.

І дарма.

- Як зазвичай? - Ні, більше.

Протести селян.

- Якщо що, Ребекко, ти тільки скажи. - Дякую.

- Ребекко, мені соромно. - Не переймайся.

- Мені шкода, розумієш? - Я сказала, забудь.

Чого тобі хвилюватися?

Зрозуміло. Я тільки хотіла сказати...

- Доглядай за нею. - Що вона тут робить?

Її тут більше не буде. Ребекко, звук.

Вітаю! Протести селян.

Сьогодні вранці фермери вивантажили кілька тонн пшениці

перед посольством США у Мадриді.

Цю акцію було організовано сільськогосподарським союзом "Зерно",

що входить до найбільшого профспілкового об'єднання.

Нормально?

Вітаю! Протести селян.

Сьогодні вранці фермери вивантажили кілька тонн пшениці.

Не розумію, як вона тримається?

Цю акцію було організовано сільськогосподарським союзом "Зерно",

що входить до найбільшого профспілкового об'єднання країни,

на знак протесту проти імпорту зерна з США.

Це завдає серйозної шкоди національним інтересам.

Сьогодні відбувся похорон сеньйора Мануеля Санчо,

вбитого три дні тому між десятою та одинадцятою

годинами вечора у своєму заміському будинку.

Сеньйор Санчо почав свою кар'єру простим репортером.

Став власником приватного Сьомого каналу.

В останній шлях сеньйора Санчо прийшли проводити

представники шоу-бізнесу, близькі та друзі.

Вибачте, що я називаю його Мануелем,

але крім того, що він був власником нашого каналу,

він був і моїм чоловіком.

Якщо продовжуватиме, зупини її.

Останнім часом Мануелю кілька разів телефонували із погрозами.

Він не звернув на них уваги. Він навіть не повідомив поліцію.

Приготувати "Чарівні іспанські ночі".

Якось... він спитав, чи зможу я

продовжувати працювати в новинах, якщо з ним щось станеться.

Я сказала: "Навряд чи". Але ось, я намагаюся.

Я намагаюся, Мануелю.

Суддя Домінгес займається розслідуванням ось уже два дні,

але поки що не знайшов нічого суттєвого.

Експертиза стверджує, що незадовго до смерті

жертва здійснила статевий акт.

Я можу стверджувати, що не зі мною.

Ще одне слово, і я йду.

Я приїхала до нашого заміського будинок у вівторок об 11-й вечора,

і знайшла тіло чоловіка на ліжку.

- Двадцять другий готовий. - Стривай, нехай говорить.

Я поки мовчала, але я знаю, хто вбив його.

Це я. Його вбила я.

Його вбила вона! Ребекка!

Суддя Домінгес. Наряд на Сьомий канал.

Негайно заарештуйте ведучу Ребекку Хінеро.

Куди я діла пістолет, я не знаю.

Мабуть, я його викинула.

Що було потім, я також не пам'ятаю.

Єдине, що я пам'ятаю, то це те, що я повернулася додому.

А вдома я звалилася. Я нікому не могла зателефонувати.

Я не знала, що робити.

Я тільки розуміла, що ніколи більше не побачу Мануеля.

І мені було нестерпно боляче.

Не знаю, що на мене найшло.

Мабуть, я намагалася заглушити в собі біль.

Але я взяла фотокамеру і почала знімати речі, серед яких ми мешкали.

Його стіл з паперами у тому вигляді, в якому він його залишив...

Спортивна сумка...

Наше ліжко,.. халат.

Шафа з його костюмами.

Крісло, в якому він дивився телевізор.

І навіть простирадла, які я купила кілька днів тому

і на яких ми так і не спали разом.

І більше вже ніколи не спатимемо.

І тільки тут я зрозуміла, що самотня.

І що вбивши його, я не вбила своє кохання до нього.

Сеньйорито, ходімо з нами.

Хвилинку, я ще не закінчила.

На цей час це все.

О пів на дев'яту ми повідомимо вам нові подробиці

та розповімо про інші новини у всьому світі.

А доти, як завжди, дякую за увагу і до побачення.

Прощавайте.

Вибач, Хав'єре.

Ви маєте право нічого не казати.

Все, що ви скажете, може бути використано проти вас.

Ви також маєте право на адвоката.

Ви також маєте право зателефонувати родичу чи другу

та повідомити про ваш арешт та про місце ув'язнення.

Увійдіть.

Надумаєте когось ще вбити, поводьтеся обережніше зі зброєю.

Сідайте.

Чому ви одразу не сказали, що ви його вбили?

Навіщо було зізнаватися на всю країну?

Яка різниця? Головне, я зізналася.

Цього недостатньо.

Щоб стати винною, потрібні докази.

- Так і шукайте їх. - Ми шукаємо.

І ви нам у цьому допоможете.

Ви розповісте нам всю правду, чорт забирай!

- Я вже все розповіла. - Коли?

Сьогодні ви зробили одразу два зізнання.

Одне зранку тут. А інше - по телевізору.

Чому вірити? Коли ви сказали правду? Коли?

- Обидва рази. - Обидва рази?

Вранці ви говорили, що поїхали за пігулками

і ані словом не обмовилися про пістолет.

А це важлива деталь.

Пістолет лежав поруч із пігулками, на нічному столику.

- Це був пістолет чоловіка. - І ви не згадали, куди його поділи?

Йдіть сюди.

Зніміть із неї наручники.

Дякую.

Я хочу вам допомогти, та допоможіть і ви мені.

Чому ви мені допомагаєте?

Я не вірю, що це зробили ви.

Якщо ви хотіли позбавитися чоловіка, можна було просто розлучитися.

Забудемо про ваше визнання, ніби його й не було.

Хто йому загрожував? Ви говорили про це по телевізору.

Мануель не звернув на погрози жодної уваги.

- Хто це був? - Це була я.

Чорт забирай.

І все ж таки зробимо вигляд, що ви цього не робили.

Хто ще міг бажати смерті вашому чоловікові?

Я так одразу не скажу.

Вибачте за питання. У вас є коханець?

- Вас це не стосується! - Ще й як стосується.

- Я розслідую вашу справу. - Немає в мене жодного коханця.

- Ви були йому невірні? - Ні.

- Жодного разу? - Я вже сказала: "ні".

- А я сумніваюся. - Це чому ж?

У день приїзду вашої матері у Мадрид ви були у Вільяросі.

Того вечора ви зрадили чоловіку просто в нього під носом.

- Та ви звідки знаєте? - Я багато чого знаю.

- Кого ви вигороджуєте? - Нікого.

- Ви можете щось додати? - Ні.

Що ж, у такому разі мені залишається тільки відправити вас до в'язниці.

Можете зателефонувати, якщо вам щось потрібно.

Серед іншого вам знадобляться одяг та адвокат.

Доброго вечора, Мадриде.

Важким був мій шлях назад, але я рада.

Сьогодні моя єдина дочка проведе ніч у в'язниці.

Що б вона не зробила,

серце моє, як у будь-якої матері, кровоточить.

З вашого дозволу, я хотіла б присвятити цю пісню їй.

Твоя матінка. Які зворушливі слова.

- Заради бога, вимкніть. - Чому?

- Я не можу це чути. - Бідолашна.

А ти вуха заткни.

- Луїсо. - Я його куплю.

- Десять тисяч песет. - Я ж п'ятнадцять витратила.

Вибач. Сімнадцять тисяч.

Завтра. У мене всі гроші вкрали.

- Завтра й поговоримо. - Вибач, телевізор її.

♪ Коли ти плачеш, ♪

♪ то подумай про мене, ♪

♪ моє життя - це твоє життя, ♪

♪ і якщо хочеш відібрати його в мене, ♪

♪ то я не хочу цього. ♪

♪ Як мені буде ♪

♪ без тебе? ♪

Привіт! Як справи?

У садочок вас сьогодні тітка Паула поведе.

Клотільда ​​захворіла.

Привіт, Міріам.

Привіт.

Мене звуть Паула. Я з "Апре".

"Апре" - це група, яка допомагає жінкам-ув'язненим.

- Так. - Ми вже зустрічалися. Не пам'ятаєш?

Ні!

- Коли ми отримували фотографії. - О, дійсно!

Ти знаєш, я була надзвичайно зворушена,

коли ти показала знімки по телевізору.

Я теж знімаю предмети.

Ти витягла їх із сумочки

і почала показувати їх, один за одним. Я навіть розплакалася, наче якась дурепа.

- Я теж. - Так, я бачила.

Добре, мені час. Але ми ще поговоримо.

Відведу дітлахів у садок. Якщо що треба, кажи.

- Так, мені потрібне снодійне. - Снодійне?

Згодом поговоримо. Згодом.

Я бачу, ти постійно думаєш про Ребекку?

Я провела власне розслідування.

Дякую мамо. Тільки дарма це ти.

- У мене зустріч з її матір'ю. - Вона щось приховує від тебе.

Я знаю, тому я до неї і їду.

Поглянь. Впізнаєш?

Це його вбили. Ти знав, що вони були коханцями?

Ось, подивись.

- Хто там? - Суддя Домінгес.

Заходьте.

- Вітаю. - Вітаю.

Ви здивовані, що я живу у напівпідвалі, пане суддя?

Не заперечуватиму.

Мої батьки були двірниками. Я народилася тут.

Чому ви повернулися тільки зараз?

Це важко пояснити. Дякую, Хуліє.

Спочатку не було часу, а коли схаменулася,

виявилося, що минуло вже п'ятнадцять років.

- Чаю? - Так, будь ласка.

Я вас цілком розумію. З моєю мамою відбувається те саме.

Вона також артистка?

Швидше, невротичний ремісник.

До речі, вона співчуває з приводу вашої дочки та зятя.

- Дякую. - Коли ви з ним познайомилися?

- З ким? - З Мануелем, вашим зятем.

- При поверненні? - Так.

Ребекка запрошувала мене на весілля, але я не змогла приїхати.

Вам знайома ця світлина?

- Брудний трюк, пане суддя. - Відповідайте на моє питання.

Так. Знайома.

Але це було дуже давно.

Мануель був простим журналістом і жив тим, що спокушав акторок,

в яких брав інтерв'ю.

Я не стала винятком.

- Чому ви мені збрехали? - Я маю право забути.

Ви так поводитеся, немов у чомусь винні.

Я ні в чому не винна.

І ви вірите, що його вбила ваша дочка?

Я вже ні в що не вірю. Я надто нервуюся.

Ви навряд чи повірите мені, але я намагаюся допомогти вам.

Кому? Мені - точно ні.

Ви на волі.

Не думаю, що у в'язниці мені було б гірше.

Що стосується Ребекки, якщо ви й справді хочете їй допомогти,

нагадаю вам, що вона сама зізналася.

Мені здається, вона сказала нам не все.

Але того, що вона сказала, достатньо.

Чому ви не просили про зустріч із нею?

Вам вона брехати не стане.

- Ви просто її не знаєте. - Вам не цікаво, як вона там?

Звісно, ​​цікаво! Я страшенно переживаю.

- То чому ви до неї не поїдете? - Тому що я не хочу з нею говорити!

Я не хочу ворушити минуле.

Якщо хочете, я можу влаштувати вам зустріч без надмірної бюрократії.

Вам і у в'язницю не доведеться їхати.

Дякую.

Але я боюся Ребекку.

У мене немає сил на зустріч із нею.

Вранці я прокидаюся з єдиним бажанням:

дожити до вечора і зробити те, що я вмію робити - співати.

Ні на що більше у мене вже нема сил.

Вибачте, якщо ви не заперечуєте, я хотіла б побути на самоті.

- Ви не залишите мені вирізку? - Вона не моя. Я маю її повернути.

Йдіть.

- А симпатична, чи не так? - Нас везли разом.

Вона вдарила поліцейського цеглою по голові, щоб її запроторили сюди.

Але вона непогана дівчина. Серце її більше, ніж груди.

Ось твої пігулки.

- З глузду з'їхала! - Не кричи!

Я ж тебе попереджала, не продавай їй нічого! Повія брудна!

Чоні! Не гарячкуй!

Ти думаєш, навіщо я вдарила цього бідолашного цеглою по голові?

Щоб бути тут із тобою!

- Чия це куртка? - Моя, чия ж ще?

- Твоя? Можна подивитися? - Відчепись!

Зараз відчеплюсь. Брешеш, це куртка мого друга.

- Я сама йому подарувала. Тут написано. - То й що? А тепер моя.

Не бійся, не заберу... Лише скажи, звідки вона в тебе?

Там у нас один помер. Ми й поділили.

- Помер, справді? - Може, це не він, не знаю.

- Той був стукачем. - Стукачем?

Через нього багатьох наших посадили.

- Знайшла собі дружка. Сволота він! - Не смій називати його сволотою!

- Я тебе вб'ю! - Прибери лапи!

Прибрала... Прибрала.

Гаразд, заспокойся. Заспокойся.

- Ось подивись. Це він? - Саме так.

- Ти впевнена? - Не знаю. Відчепись!

В чому справа? Що сталося?

Вона каже, його вбили.

Співчуваю.

Це він?

- А хто тобі сказав? Негритянка? - Так. Я її сама йому подарувала.

Я б на твоєму місці їй не вірила.

- Зателефонуй комусь, пошукай його. - Його ніхто не знає.

Ми зустрічалися лише кілька місяців.

Він постійно кудись зникав. Як усі наркомани.

- Він був наркоманом? - Так, я намагалася йому допомогти.

І не лише йому. Але в нього я закохалася. Але він мені постійно брехав.

Я розлютилася і якось послала його подалі.

А він узяв і пішов зовсім.

А знімки звідки?

Коли мені зовсім погано, я роблю знімки з його знімків.

- Дивись, який у нього. - У нього що, родимка на яєчках?

Так.

Та годі, головне ж не яєчка. Дивись, який у нього.

А вона каже, що він був стукачем.

- Стукачем? Ти так вважаєш? - Мене це не дивує.

Багато наркоманів - стукачі.

Я ось зараз пригадую,

він і справді часто мене про в'язницю розпитував.

Ув'язнена Ребекка Хінеро, вас викликають до адміністрації.

Вітаю. Зніміть із неї наручники.

Як справи, Ребекко?

Сьогодні ви більше схильні до розмови?

- Про що? - Про Фамм Леталь, я його шукаю.

З мене достатньо, пане суддя. Фамм Леталь - ваш інформатор.

Я не маю інформаторів.

А хто міг розповісти про його вбиральню? Ми були там тільки вдвох!

Якщо ви так близько з ним знайомі, чи не підкажете, де його шукати?

Гадки не маю. я зустрічалася з ним лише у Вільяросі.

Адреси своєї він мені не давав. Тепер я розумію, чому.

Хвилинку.

Пройдіть туди і чекайте. У мене для вас є сюрприз.

Хвилинку.

Зачиніть двері.

- Мамо? - Доброго дня, Ребекко.

Суддя наполіг на нашій зустрічі.

- Ти куди? - Загасити сигарету.

- Навіщо ти це зробила? - Я його не вбивала, мамо.

Але ж ти сама у всьому зізналася.

- Ніхто тебе за язик не тягнув. - Я мала повне право його вбити.

Але оскільки мене позбавили навіть цього,

то помститися я могла тільки зізнавшись у злочині, якого не робила.

Ребекко, навіщо ти мене мучиш?

Це через те, що я спала з ним?

- Так? - Не будь дурепою.

Адже, не ти одна!

То чому?

А ти не бачила "Осінню сонату"?

Про піаністку, у якої дочка - посередність.

На кшталт нас з тобою.

Одного чудового дня матуся їде в гості

до своєї заміжньої донечки, яка також грає на роялі.

Після обіду матуся просить її щось зіграти.

Дочка страшенно соромиться,

але все ж сідає і тремтячими пальцями грає прелюдію Шопена.

Матуся, щоб щось сказати, хвалить дурепу,

але не може втриматися, щоб не сісти і не дати їй кілька порад.

Для доньки це страшенне приниження,

оскільки мати дає їй зрозуміти, що вона бездарність.

Та як вона посміла? Грати такий твір

своїми кострубатими пальцями?

Як вона посміла уявити себе здатною на таке?

Та нехай спочатку хоча б один жест матері повторить!

Вона для того й народилася, щоб, нескінченно репетируючи,

не стати чимось більшим, ніж блідою тінню своєї матусі!

Для матері те, що дочка намагається

її наслідувати, не знак поваги, а образа.

- Я тебе не розумію. - Я все життя тобі наслідувала.

Відтоді, як ми розлучилися!

Я у всьому з тобою змагалася, але марно.

Але в одному я досягла успіху. Я вийшла за Мануеля заміж!

З Мануелем ми обидві програли.

Так, але одружився він зі мною, а не з тобою!

Але тобі треба було повернутися та довести,

що ти можеш забрати його у мене будь-якої миті.

Я й без тебе це знала! Але тобі треба було довести!

Вибач, Ребекко.

Я розумію, я вчинила дуже погано.

Що я можу зробити зараз?

Зараз ти можеш просто вислухати мене.

Я тебе слухаю.

Я з самого дитинства була тобі тягарем.

Але, незважаючи на свою нікчемність, я хотіла бути тобі корисною.

Я тебе любила. Пам'ятаєш, як помер Альберто?

Звісно.

Ви тоді посварилися, а я все чула.

Він припер тебе до стіни і не хотів дати спокій.

Я знала, що він приймає пігулки.

Я зайшла у вашу ванну і підмінила їх.

- Ребекко, ти тут? - Зараз уже виходжу.

І він заснув за кермом.

Якби я його не вбила, він не дав би тобі розлучення,

і ти б більше ніколи не співала, не знімалася, не кохала!

Я тільки хотіла, щоби ти жила своїм життям,

а ти обіцяла, що більше ми не розлучимося ніколи.

Але ти не дотрималася обіцянки.

Навряд чи я тобі колись це пробачу. Ніколи не пробачу!

Візьміть, сеньйорито.

Кидай!

Є два очки!

- Померла, чи що? Як її звати? - Ребекка, здається.

Ребекка? Ти мене чуєш?

З голоду, мабуть.

Ребекко, з тобою все гаразд?

- Може, в ізолятор її? - Так, треба віднести.

Піднімайся. Піднімайся, Ребекко.

Не турбуйся, нічого страшного. Ти вагітна.

Вагітна? Цього не може бути.

Але ти вагітна. Результати аналізів.

У тебе слабкість через це. Не знущайся над собою.

Їси більше. Не кури. Веди здоровий спосіб життя.

Не вживай наркотики. Не пий. Підбадьорися.

Ти у чудовій формі.

- Що мені тепер робити? - Веди здоровий спосіб життя. І чекай.

Увага!

Ув'язнена Ребекка Хінеро, на вас чекає адвокат.

Дітонько! Ребекко! Це ж тебе! Чого це ти розсілася!

Йди! Швидше!

- Хто ви? - Судовий виконавець.

У мене ордер на визволення.

Ордер на визволення?

Я... що? Вільна?

- У мене немає ручки. - Будь ласка. Копію залиште собі.

- І що тепер? - Нічого.

Начальник уже підписав. Збирайте речі та йдіть.

- Дякую. - Щасти вам.

Таксі!

- Так? - Ребекко, це суддя Домінгес.

Я щойно дзвонив вам у двері, але ви не відчинили. Щось сталося?

Ні, я злякалася дзвінка.

Начальник в'язниці повідомив мені, що ви вагітні. Це правда?

Так.

Сподіваюся, ви не збираєтесь наробити дурниць?

- Вас це не стосується. - Я зараз до вас піднімуся.

Не зараз. Я зайнята. Зайдіть завтра.

Ні, зараз. Я на хвилинку.

- Вітаю. - Вітаю.

Вибачте за безлад, але ми були зобов'язані провести обшук.

Я розумію.

Навряд чи ви прийшли допомогти мені тут навести лад.

Ні.

Я до вас із приводу Леталя. Сьогодні увечері він дає концерт у Вільяросі.

- А ви звідки знаєте? - Він мені телефонував.

Який збіг! Моє визволення,

дзвінок Леталя, концерт у Вільяросі?

І вагітність. Іноді таке трапляється.

- Можна сісти? - Якщо ви наполягаєте.

- Не сюди! - Чому?

- Це крісло Мануеля. - Вибачте.

- А сюди можна? - Так.

Леталь просив вас бути присутньою сьогодні ввечері у Вільяросі.

- Навіщо? - Думаю, йому треба з вами поговорити.

Мабуть, вам також є що йому сказати.

Ви помиляєтеся. Мені йому сказати нема чого.

І мене не цікавить нічого, що він може мені сказати.

- То ви не підете? - Ні.

А я піду. Мене цікавить те, що він може сказати.

І ви стверджуватимете, що він не ваш інформатор?

Чому ви такі агресивні?

Без мене ви б ще сиділи у в'язниці!

Вибачте, що не надіслала вам листа подяки.

Але я вважала, що ви звільнили мене,

тому що переконалися у моїй невинності.

- Ви просто робите свою роботу! - Я зовсім не так у цьому впевнений.

Ви поки що не заявили, що невинні.

Я невинна.

То чому ви звинуватили себе по телевізору?

Я була у розпачі. Я почувалася винною.

Непогане пояснення. Але для психіатра, не для мене.

Не обов'язково бути винним, щоб таким себе почувати.

- Ви це розумієте? - Розумію, а ось вас я не розумію.

- Я також вас не розумію. - Це називається взаємністю.

Чому ви мені допомагаєте? Навіщо ви мене звільнили?

Якщо ви мені не вірите?

Я не маю сумнівів щодо вашої невинності.

- Цього замало. - Замало.

Я ще замало знаю. І хотів би розпитати вас.

Але не маю на це права. Хоч і розслідую вашу справу.

- З цим я згодна. - Так.

Я, мабуть, піду. До побачення.

- Пане суддя! - Так?

- Сигарети не знайдеться? - Вам не варто курити.

Я знаю. А вогнику?

Вибачте за такий прийом, я нервуюся. Перепрошую.

До побачення.

"Мамо! Мене звільнили. Вибач мені за вчорашнє.

Сьогодні ввечері я зайнята, але завтра, якщо ти не проти,

я заїду до тебе, щоб поцілувати тебе й сказати, як я люблю тебе.

Ми ще маємо час.

Твоя любляча, як і раніше, маленька Ребекка».

Дочко!

♪ Якщо твоє серце розбите, ♪

♪ думай про мене. ♪

♪ Якщо хочеться плакати, ♪

♪ думай про мене. ♪

♪ Ти знаєш, ♪

♪ я захоплююсь твоєю ♪ ♪ божественною красою. ♪

♪ Твій рот дитини ♪

♪ який навчив мене грішити... ♪

Леталю!

Я у ванній. Я зараз.

Дякую, що прийшла, Ребекко.

- Ти? Ти - суддя? - Так.

Поясни, що це означає!

Я для цього тебе й покликав, щоб пояснити

і просити тебе вийти за мене заміж.

За тебе?! За кого з них? За Уго, Леталя? Чи за суддю?

За всіх трьох.

Зазвичай розслідуванням займається поліція.

Але я придумав людину, яка могла би

впровадитися в одну з груп, якою я займався.

Це спрацювало так здорово, що я вирішив спробувати ще раз.

Я став своїм власним інформатором.

- Знущаєшся? - Ні.

Це правда, як і те, що я - батько твоєї дитини.

Чому ти в цьому впевнений?

Ти сказала, що не спала із чоловіком кілька місяців.

А якщо я збрехала? Я брехати вмію.

Це я знаю.

Але якби батьком був хтось інший, ти б не прийшла.

Ти поїхала б до матері.

- Дай затягнуся. - Тримай.

Що розслідував Леталь?

Вбивство трансвестита, який співав у Вільяросі. Кілька місяців тому.

Але я не виявив нічого важливого.

Проте я знайшов тебе.

Це комора мами. Це мій притулок.

Оце так бардак!

Про це місце не знає ніхто. Ти перша, кого я привів сюди.

Ребекко, кохатимемося? Чи я наклеюю бороду?

Наклеюй бороду.

Невже ти думаєш, що я зараз на це здатна?

- Тебе це заспокоїть. - Ні. Що ти робиш?

У светрі я бороду наклеювати не можу.

А перед матір'ю ти теж із бородою ходиш?

- Так. - І вона не підозрює?

Ні. Їй не до цього.

Вона не виходить з кімнати ось уже десять років.

Яблучко від яблуні...

Як ти можеш, як можна? Всім брехати!

Всім, крім тебе та себе.

А ти ніколи не думав про тих, через кого ти переступив?

Про Паулу, наприклад? Вона закохалася в одного з твоїх персонажів.

Більше персонажів не буде.

Я знову став Леталем, щоб усе пояснити.

- У суді це було б важче. - Звідки я знаю, що ти не брешеш?

Звідки я знаю, що вбила не ти?

Звідки я знаю, що ти не гей і не наркоман?

Ребекко, давай не будемо все ускладнювати.

Ми обоє далекі від досконалості. Я тобі все розповів.

Я у твоїх руках. Ти можеш мене знищити.

- Але я не хочу. - Тоді виходь за мене заміж.

Ти схиблений на шлюбі!

Ребекко, ти можеш із цим не погоджуватися, проте ми з тобою вже одна сім'я.

- Заради бога, Леталю! - Мене звуть Едуардо.

Ти кличеш мене заміж, а я навіть не знаю твого імені.

Я такий.

Мамо!

Я завжди плачу, коли чую цю пісню.

Гарна пісня.

Співачка Беккі дель Парамо, яка з успіхом виступила

на сцені Марії Гуреро, несподівано знепритомніла

після чого її було госпіталізовано у лікарню "Рубер".

Лікар співачки стверджує, що вона багато років страждала

від грудної жаби, але приховувала це дотепер.

Ребекко! Нарешті!

- Як вона? - Погано. Вона питала про тебе.

Їй заборонено говорити та хвилюватися.

- Я - суддя Домінгес. - Сідайте, будь ласка.

Дякую.

Мамо!

Ребекко. Зачини двері.

- Матусю. - Я така рада, що тебе випустили.

- У них немає доказів. - Не давай їх їм.

Але мені ти маєш сказати правду.

Скажи мені правду. Я не хочу вмирати в невіданні.

- Це я його вбила. - Але вина лежить не лише на тобі.

Не треба, мамо.

Чому ти не сказала, що хворієш?

Це було б схоже на шантаж.

В мене таке почуття, ніби то я вбила тебе.

Не звинувачуй себе ні в чому. Ти й так натерпілася.

Ребекко. Послухай, запроси суддю.

- Навіщо? - Запроси. Мені треба з ним поговорити.

- Вона кличе вас. - Вибачте. Мене, здається, кличуть.

Так, Святий Отче, проходьте. Будь ласка.

Підійдіть ближче, пане суддя.

У нас обмаль часу. Я хочу сказати, ви мали рацію.

Це я вбила Мануеля.

Ребекка взяла всю провину на себе заради мене. Але насправді це я.

Я знав це. Як це відбулося?

Я вбила Мануеля з його пістолета. Але не питайте мене як.

У мене немає часу. Не питайте.

- Але мені потрібні докази. - Невже мало?

Мамо, помовч.

Із земним правосуддям покінчено.

Дозвольте мені постати перед Божим.

Ребекко, поклич священика.

- Гаразд, мамо. - Не плач, дочко.

Отче, вона хоче сповідатися.

Вона ж не зобов'язана розмовляти.

У її стані сповідатися - найрозумніше.

- Доброго вечора. - Доброго вечора.

Отче, що кажуть перед сповіддю?

Я так давно цього не робила.

Зазвичай цьому передує дуже довгий вступ.

Але у твоєму випадку перейдемо одразу до справи.

Коли ти сповідалася востаннє?

- Ще дитиною. - Що ж, роби як у дитинстві.

- Пречиста Діва Марія... - Що зачала без гріха...

Святий Отче, я збрехала.

Я щойно сказала, що вбила свого зятя,

але я цього не робила.

- Навіщо ти збрехала? - Щоб урятувати доньку.

Але якщо твоя дочка винна у тяжкому гріху,

то тільки Господь може врятувати її через сповідь, не ти.

Я - мати. Я впевнена, Господь мене зрозуміє.

За життя я мало що для неї робила.

Буде справедливо, якщо я допоможу їй, вмираючи.

Ти каєшся в брехні?

Ні. Правду кажучи, я рада, що зробила це.

Помисли твої благородні,

але якщо ти хочеш прощення, то треба покаятися.

Святий Отче, я шкодую про все те погане, що я зробила людям.

Мамо.

- Розкажи, як це сталося. - Не треба про це, мамо.

Треба. Судді мого визнання мало. Він може почати мене допитувати.

Будь ласка, розкажи.

Так.

Ти права. Коли я приїхала, Мануель спав.

Як він міг спати після такої сварки?

Але він спав.

Пігулки та пістолет лежали на нічному столику.

Коли я відчиняла шафку, він прокинувся.

Я запитала, як мені краще померти,

пустити собі кулю в лоба чи наковтатися снодійного.

І що він сказав?

Він сказав, що йому все одно, аби я залишила його у спокої.

- Чоловіки. - Ми почали сваритися.

Переходь до головного. Того, що потрібно судді.

Як далеко від ліжка ти стояла?

Як він упав, горілиць чи спиною?

Що було далі? І все, що пригадаєш.

Ти не хвилюйся, мамо, я зараз все розповім.

Я вирішила застрелитися просто там.

Але він сказав, що я на це нездатна.

На мене найшло якесь затемнення і я вистрілила.

Але не в себе, а в нього.

Він упав спиною на ліжко.

Я не могла дивитися на його здивоване обличчя.

Я перевернула його на правий бік.

І хоча зі мною він завжди поводився погано, мамо,

мені було його дуже шкода.

Людина не заслуговує на таку смерть.

Ребекко. Наступного разу розбирайся з чоловіками інакше.

Добре, мамо.

Навчи як.

Сидіть, я сам.

- Як вона? - Як і раніше.

Ребекко!

Ребекко, нам треба поговорити. Це важливо.

Не зараз. Я спершу до неї.

Вона чекає на тебе.

Віднеси, будь ласка, валізу до спальні.

Я відмовляюся від цієї справи. Я подам прохання. Мене звільнять.

Не можна кидати справу зараз, коли вона вже розслідувана.

З етичних міркувань я не можу її розслідувати.

Якщо ти відмовишся, то цей жах не скінчиться ніколи.

У мене немає проти неї доказів, а допитувати її ніколи.

Тобі потрібні докази? Вони в тебе будуть.

Мамо, я привезла свої речі.

Дуже добре. Тепер ми разом. Знову.

- А пістолет? - Тут.

- Давай. - Мамо, може, не треба?

Треба.

Ні, не так. Я тримала його так.

Дякую.

Відчини вікно. Я хочу побачити вулицю.

Коли я була дитиною, і ми жили разом,

я засинала тільки після того, як ти, постоявши біля моїх дверей,

йшла коридором до себе, стукаючи підборами.

Мені було байдуже, коли ти повернешся.

Я чекала стукоту твоїх підборів.