Original subtitles

Жан-П'єр Лео

У фільмі 400 ударів

У фільмі також знімалися Клер Мор'є

Альберт Ремі й інші

Автор сценарію Франсуа Трюффо

Адаптація Муссі й Трюффо

Автор діалогів Марсель Муссі

Оператор Анрі Деці

Композитор Жан Константін

Режисер Франсуа Трюффо

Автори фільму дякують усім, хто так або інакше допомагав у його створенні.

Окрема подяка Клоду Верморелю, Клер Маффей, Сюзанн Ліпінська, Алексу Жоффе й іншим

Пам'яті Андре Базіна

Дуанель! А ну віддай мені це…

Прекрасно! Встань у кут.

Залишилася одна хвилина…

Тиша!

Тридцять секунд…

Тихіше, тихіше…

Приготуйтеся здати роботи.

Рахую до трьох.

Один… два… три! Здавайте!

Почекай!

- Давай! - Почекай хвилину.

- Що відбувається? - Він не хоче здавати мені листок.

- Виключень не робимо! - Задрипанець.

Усі здали? Усі вільні!

А ти ні! Перерву треба ще заслужити.

Страждає бідний Антуан Дуанель Несправедливо був покараний він

За фото дівчини, що впало з небес. Але око за око - він буде відомщений.

Може, вам потрібний рефері? Без змін три дні. Це буде вам уроком!

Агов, хлопці, дивіться!

Що там цікавого такого? Усі по місцях!

Браво!

У нас поет в класі з'явився! Тільки от олександрійський вірш від десятискладового не відрізняє.

Дуанелю, я задаю вам провідміняти… Ідіть, сідайте.

У всі часи дійсного й умовного нахилення речення…

Інші - дістаньте прописи!

"Я брудню класні стіни… і ганьблю французьку поезію"… Поезію! "Заєць"!

Дуанелю, ідіть принесіть води й зітріть це марення, а то змушу вас вилизати стіну, мій друже.

Хто вам дозволив пересісти, Рішьє?

У ту пору,

коли чагарники в рум'янці квітів,

Коли

чорні кінчики

моїх довгих вух

Можна розглянути

над ще зеленим житом,

Ніжні стебла

яке я гриз,

бавлячись навколо,

Один раз,

коли я,

утомлений,

спав у своїй нірці,

Раптово з'явилася маленька Марго.

…Я все бачив, Сімоно!

Я нічого не робив, мсьє!

Як же! Не ви, як завжди!

Вона так мене любила,

моя чарівна господиня,

Була мила й ніжна…

Як вона брала мене на коліна й цілувала…

Який ідіот свистів? Попереджаю: якщо ніхто не зізнається, ви всі пошкодуєте. Що, Сімоно?

Це не я, Мсьє! Я не свистів.

Ще один боягуз! Що за клас такий! Я знавав ідіотів, але вони не витикалися й не були піймані.

Агов, ти! Це хіба чисто? Ти ще більше забруднив, друже мій! Сідай на місце!

Я поговорю з твоїми батьками! Бідна Франціє! Що її чекає…

- Усі тягнуть гроші в батьків! - Але це не так просто!

Закладаюсь, навіть Морісе це робить. Агов, Морісе, іди сюди. Ми хочемо дещо запитати.

- Звідки в тебе такі дорогі окуляри? - Я купив їх.

Ти украв гроші в тата, або, в мами? Тільки не кажи, що, не лазив до кишень своїх батьків.

- Це через тебе в мене неприємності! Ти вошка, Морісе! - Твої дні полічені. - Бережися!

- Дивися, Морісе. - Бережися!

За один день точно не встигну.

- Зануда такий вилупок. - Це його робота.

Перед тим, як піти в армію, я розіб'ю йому пику.

- Бувай! - Бувай!

Я брудню класні стіни…

- Привіт, мамо. - Привіт, привіт.

- Де борошно? - Борошно?

Ти не купив, що я говорила? Де список, що я залишила?

Я загубив…

Зрозуміло, чому в тебе такі оцінки… Дай мені капці. Вони в спальні, під ліжком.

- І сходи за борошном, воно мені потрібно прямо зараз. - Так, мамо.

Важко було діставати. Довелося щипцями. Це спадкове. У її матері було те ж саме.

Це нічого не означає. У Фанні це 10 хвилин тривало. А що з моїм останнім!

Якби не кесарів розтин, я б з вами зараз не розмовляла.

А в моєї сестри по одному щороку, уявляєте? Лікар попереджав її. Потрібна була операція.

Кров була всюди…

- Знову бігцем, синку? - Я з мамою посварився, забув борошно купити.

Ти ж знаєш, недобре сердити маму, треба допомагати по господарству.

- Що це? - Протитуманні фари для машини. Спробую їх у неділю на перегонах.

- Подивися на свого сина: весь у борошні! - Я зараз не в дусі.

Шкода! А я от у дусі.

- А здача де? - Мені потрібно купувати сніданки…

Попроси батька. Давай здачу!

Ось, мамо.

Неспокійно на домашньому фронті…

Тату, мені потрібні гроші на сніданки… Усього лише 1000 франків.

Отже, сподіваєшся отримати 500, тоді, потрібно 300. Ось тобі сотня.

І ще 500. Наступного разу проси в мами.

- Де ножиці? - Де ножиці?

- Не смішно. Забери зошити. Настав час вечеряти. - Мама має рацію. Всьому свій час.

- Де ти взяв цю ручку? - Уторгував.

Ти щось багато торгуєшся останнім часом…

- Відчуваєш, чим пахне? - Це риба?

Чудово. Чекаю не дочекаюся. Іди запитай маму, у неї що, рушник загорівся?

- Що-що? - Це жарт.

Прибери зі столу.

- Мені дзвонив твій кузен, його дружина знову вагітна. - Четвертий раз за три роки? Вони гірше кроликів!

Огидно!

- До речі, куди дінемо дитину на свята? - Завжди можна відправити його в табір.

- Так, там весело. - Але поки зарано вирішувати.

Чим скоріше, тим краще.

Агов, обережніше! Не тягни так сильно! Красиво?

- Клуб Левиних Гонщиків? - Що тут діється?

Не поспішай…

Будь готова поїхати в неділю на перегони… Я сам буду брати участь…

- Я б краще відпочила. - І де ж?

- У подруги, Югетті. - Там будуть дружини всіх організаторів…

- Слухай, мені потрібний відпочинок. Я стомлююся від прибирання вранці… - І пустотливих ручок удень…

- Що? - Не при людях…

Іди спати.

Добраніч, мамо, тато.

- Який же ти ідіот. - Ти що, жартів не розумієш?

Ти даремно гаєш час із цим лайном. Антуане, не забудь винести сміття й вимкнути світло.

- Я наводжу зв'язки. Це допоможе отримати підвищення. - Ти? Ти ніколи не будеш великою шишкою.

Вставай, вставай, ми проспали!

Я брудню шкільні стіни.

- Навколо цих дірок зовсім не залишилося шкарпеток. - Що робити, купи нові. Всі інші брудні.

- Я давав тобі грошей на білизну дитині, пам'ятаєш? - Йому подобається спати в мішку. Так, маленький?

- Мені так тепліше. - Ти ще тут?

До зустрічі, мамо, тато!

Агов, Антуане, ти чого біжиш?

- Ми спізнюємося! З'явимось посеред уроку й отримаємо по шиї. - Не поспішай!

- Чому? - Зануда тебе не впустить.

- Думаєш, не впустить? - Так. Він тебе терпіти не може. Гроші є?

- Так, гроші на сніданок. - Тоді ходімо.

Куди ходімо?

- Ти знаєш, це було так весело. - Так добре. - Правда.

- Іди за мною. Залиш портфель як я, за дверима. - Не вкрадуть?

Я завжди свій тут залишаю.

- О боже. Це Антуан. Він бачив мене, я впевнена. - Який твій син?

- Шатен. Він же повинен бути зараз у школі. - Увечері я йому дам чортів!

- Що ти, вона не розповість батькові. - Так це був не він?

- Я його в перший раз бачу. - Тоді тобі нічого не грозить.

Я піду завтра в школу… Потрібно тільки придумати виправдання. Що ти будеш робити?

У мене є записка від батьків, не використана. Підправлю дату. От, можеш переписати.

- А почерк? - Підроби мамин.

- Це складно, вона так дивно пише. - Не турбуйся, це спрацює!

- Сподіваюся… Ну, бувай! - Бувай!

Шановний мсьє…

прошу…

вибачити мого сина Рене…

який захворів…

мого сина Рене…

- Привіт, тато! - Привіт. Знову щось горить?

- Це знизу. - Накрий на двох.

Чому? Мама пішла?

Ні, вона подзвонила й сказала, що буде пізно. Повинна допомогти начальникові скласти опис.

Тому, сьогодні готуємо самі - буде справжня холостяцька вечеря.

- Вона сказала, що десь є яйця. - Я знаю де…

- Все добре? - Так.

- Як школа? Що вчили? - "Зайця".

- О так. Заєць і Черепаха. - Ні, один Заєць.

- Добре відповідав? - Мене не запитували.

Ти повинен бути завзятим, щоб просуватися уперед, інакше ніколи не доберешся до фінішу.

Потрібна ініціатива.

До речі, ти вже думав про мамин день народження? 17-го, ти пам'ятаєш?

Сподіваюся, ти їй подаруєш що-небудь?

Антуане, ти слухаєш?

О, я знаю, що ти думаєш.

Вона груба з тобою останнім часом. Вона така знервована. Постав себе на її місце.

Їй стільки всього треба робити вдома й по роботі…

Тут дуже тісно. Ми переїдемо, як тільки зможемо. І на роботі з нею так грубо спілкуються…

Вона справжня героїня!

Але вона однаково любить тебе, ти ж знаєш.

- Антуане! Куди ти поклав каталог Мішлен? - Я його не брав.

- Антуане, ти ж знаєш, я ненавиджу, коли ти брешеш. - Я впевнений!

- Я впевнений, що вчора він був на місці. - Клянуся, це не я!

- Неймовірно, як речі зникають у цьому будинку. - Це не я…

Добре, я запитаю в мами.

Іди спати. І не забудь винести сміття.

- Начальник мене попросив, я не могла відмовитися. - Вважаєш, тобі достатньо платять?

- Не починай знову. - Він повинен платити тобі вдвічі більше.

Він платить стільки, скільки вважає потрібним.

Не дивно, що в неділю тобі потрібно відпочити. До речі, а де мій каталог Мішлен?

- Звідки я знаю? Запитай Антуана. - Він сказав, що не брав.

- Він постійно бреше. - Як і ти.

- А ти повчив би його гарним манерам! - Я й так дав йому ім'я. Я годую його.

Мені це все остогидло! Якщо не можеш із ним впоратися, тоді віддамо його в інтернат,

мені так буде спокійніше!

У нашій ситуації, найкраще було б їсти не вдома, до кінця місяця.

Для цього мені потрібна чиста сорочка. Могла б хоч комірець випрати.

- Якби ти не купив ці фари… - Я їх з рук взяв!

- Ну! Відчиняй же! - А якщо це газовик?

Вони завжди спершу надсилають повідомлення.

Доброго ранку, мсьє. Я із класу Антуана. Прийшов довідатися про його здоров'я.

- Про здоров'я? Чому? - Учора його не було в школі.

- Ти чула? Дякую, хлопче. - До побачення, мсьє.

- Ти зовсім не здивована? - Чим? Цього треба було очікувати.

Що мені сказати?

Що-небудь значне. Чим більше значне, тим краще.

Коли моя мама торік зламала ногу, я розповів їм усе крім того, що вона була п'яна,

і записка не знадобилася. - Я ж не можу таке сказати.

- У жодному разі, нам не слід з'являтися разом. - Добре. Іди першим.

Ось ти де! Додаткове завдання, і ти вже хворий. І твої батьки тобі повірили!

Яке виправдання на цей раз? Діставай записку!

- У мене немає. - І як же ти думаєш викрутитися? Це буде непросто, друже.

- Мсьє, справа в моїй матері. - Що там з твоєю матір'ю?

- Вона вмерла. - Пробач, хлопче. Я не знав. Вона хворіла?

Так, мсьє.

Ти повинен був мені сказати. Ви завжди повинні ділитися з учителями. Ну, іди до інших.

- Що ти сказав йому? - Дай мені спокій.

- Краще колючки в лісі, ніж… - Ніж у дупі…

Якби ви почистили вуха, Дюверже, почули б підказку.

- Ніж у твоїй дупі. - Він не підказує, він плутає мене.

- Ти знаєш відповідь? Продовжуй. - Я заплутався, мсьє.

- Ніж квіти в клітці. - Квіти в клітці. Краще воля…

- І небезпека… - Ніж рабство…

Ніж вічна весна й рабство. Ви - вічний ледарю! Сідаєте, два!

- Удома ж усе пам'ятав. - Дуанель! О, пробач, хлопче… Сімоне!

Заєць.

Почекай…

Сидіть, сидіть…

Пане директоре! Думаю, він заслуговує більш суворого покарання.

Це вже ні в які ворота не лізе. Він зовсім від рук відбився, куди дивилися батьки?

Удома ми з ним розберемося!

Що будеш робити?

Після такого я не можу більше жити у батьків. Я повинен піти.

Це занадто.

Ну, в мене є своє життя, я напишу їм листа і поясню.

- Прямо зараз? - Так, це краще.

- Де будеш ночувати сьогодні? - Не знаю. Мені все одно.

У мене є ідея! Зустрінемося через годину у фонтана на майдані Пігаль.

- Добре. До зустрічі. - Бувай.

Раніше це була друкарня мого дядька. Машини були такі важкі, що підлога продавилася.

Це небезпечно?

Ні, він продавився так низько, що вперся в землю.

Зрештою тут тепло. Ось матрац і подушка.

Важкі.

Світло тут горить до опівночі.

- Візьми мій портфель. Завтра повернеш. - Добре.

Мої дорогі батьки. Я розумію, (через "і"), всю серйозність моєї неправди.

Послухай, чому це в нього я вмерла, а не ти?

Напевно, я йому більше подобаюся. "Після цього ми не можемо жити разом, і я спробую жити

самостійно тут або де-небудь ще. Я повернуся, коли виросту, і ми про усе поговоримо.

Прощавайте. З любов'ю, Антуан.

- Вважаєш, це нормально, що він ненавидить мене? - Ти з ним занадто сувора.

Я втомлююся, а він наді мною знущається.

- Допоможи мені його піймати! - Так, звичайно, мадам.

- Ця гарненька твоя сестра? - Я не знаю її. Вона попросила піймати її собаку.

- Це її собака? - Я не знаю.

- Можу я вам допомогти? - Звичайно, чим більше народу, тим швидше піймаємо.

- Як його кличуть? - Я й сама не знаю.

- Провалюй, хлопче! - Але вона мене першого попросила!

Йди звідси.

- Скажи, Дуанель, добре провів учорашній вечір? - Непогано, дякую.

Давай -давай. Безвідповідальні батьки.

Легше там, хлопці.

Останнє питання. Найпростіше.

М.

Кінчик язика між зубами. Начебто шепелявиш.

М.

Я не можу, мсьє. Ніхто не може так язик поставити, як ви говорите.

Замовчи! Сідай на місце. Ти просто нахаба.

Неподобство!

Абу! Відповідай.

М.

Дуанель?

Абу, сідай. Фроншо, ти за головного, поки я не повернуся.

Ми не знаємо, що з ним робити.

Мадам, ви не заслуговуєте цього.

- Дорогий, ти в порядку? Де ти провів ніч? - У друкарні.

У друкарні… Мені не важливі його оцінки. Головне, щоб він поводився гідно.

- Але він поводиться прекрасно. - Ну… це насправді велике питання…

Ти не повинен застудитися. Ну, іди, лягай.

Я не хочу спати, мамо.

Ні, ні. В нашому тобі буде зручніше.

Знаєш, і я була у твоєму віці, діти забувають про це!

І я була впертою й не довіряла батькам, вела секретний щоденник…

Коли-небудь я його тобі покаджу. У твоєму віці я втекла з одним пастушком…

Нічого серйозного, але нас піймали. Моя мама взяла з мене обіцянку, що я з ним більше не побачуся,

і не розповіла батькові. Я плакала, але виконала обіцянку, адже мама краще знає.

У нас теж можуть бути секрети. Скажи, що ти мав на увазі в листі - ми про усе поговоримо?

- Про свою погану поведінку й навчання. - Ну, розкажи мені.

У мене не виходить слухати. Я б хотів кинути школу й сам заробляти собі на життя.

Що за дурниці ти говориш? Я була б рада вчитися більше, а якби твій батько пішов у коледж,

мав би роботу краще… У школі ти вивчаєш багато марного… Алгебра, наука…

Це деяким потрібно. Але французький, а? Усім нам потрібно писати листи…

Давай ще один секрет, хочеш? Якщо наступний твір з французької ти напишеш якнайкраще,

я дам тобі 1000 франків. Але ти не повинен говорити своєму батькові.

Помираючи він раптом піднявся на обох руках і кинув на переляканих дітей погляд,

як блискавка, що вразила усіх; волосся, ще уцілілі на потилиці, заворушилися;

зморшки здригнулися; обличчя зайнялося внутрішнім вогнем, одушевилося, прийнявши піднесений вираз;

він підняв зведену люттю руку й громовим голосом вигукнув відоме слово Архімеда:

"Еврика!"

Опишіть серйозну подію, при якій ви були свідком і яка стосувалася особисто вас.

Еврика, я знайшов!

"Смерть… мого дідуся".

Начальник тепер спить з новою секретаркою, таке дівчисько, усе при ній.

Вона доклала усіх зусиль, щоб стати виконавчим секретарем.

Звичайно, вона отримала, що хотіла. Тепер потрібно бути з нею напоготові. Постільні балачки й все таке…

Я раніше розповідав, як взув її з грошима по відрядженню, тепер можу пошкодувати про це.

До речі, каталог Мішлен я так і не знайшов. Він у когось із вас.

Кому він потрібний, цей Мішлен?

Не люблю містифікації. Ти знову щось на плиті залишила.

Ні…

Куди ти?

- Ти ідіот! - Що ти кричиш? Іди краще принеси води!

Що ти влаштував? Що на тебе найшло, навіщо ти свічку там запалив?

- Це Онору Де Бальзаку, тато. - Бальзаку? Що ти мене дуриш.

- Для того, щоб краще писати… - Облиш його. Він мені дещо обіцяв.

Отримати страховку? З однією свічкою тут не впоратися. Хочеш, спробуй моєю запальничкою?

Не будь таким ідіотом.

Доки ми тебе годуємо, ти повинен робити, що тобі кажуть, або відправимо тебе у Військову Академію!

Ти навіть не чув про таку. Але там тобі швидко дадуть раду!

Ти зрозумів?

- Давайте підемо погуляти! Сходимо в кіно разом… - Добре! Такий урок ти хочеш йому дати?

- Ти добре написав твір? - Думаю, так.

Жюльєне? Послухай, Жюльєне. Повір йому. Він тебе приємно здивує.

- Звучить зловісно. - Так ти поведеш нас у кіно?

- Що показують? - "Наш Париж".

- Ви змовилися проти мене? - Тобі хочеться залишитися тут?

Ні! Я заслужив право піти в кіно! Не те що деякі палії!

Ви бачили того товстуна, який хропів позаду нас?

Так, бачили.

Так, ну сідаєте в машину швидше.

Доки не промокли.

Треба ж, який дощ! Ллє, як із цеберки.

Ну, дощ нам не перешкода, ти ж у нас гонщик.

Саме так.

- Мені сподобався фільм. - Така нудятина.

- Але в ньому є глибина. - Що? - Глибина.

- А, так. - Глибина.

Ну-ну.

Так, приїхали.

Генерал Зірвиголова і його Армія!

Подивися на ніжки своєї мами, класні, так?

Улюблене домашнє вогнище щось коптить, га?

Не забудь сміття, милий!

Тепер він мені довіряє. Сподіваюся, я про це не пошкодую.

Побачивши в Римі життя моє, моїх турбот нікчемну прозу,

Запитав ти, ставши на мить серйозний, як це я ще співаю.

Я не співаю - я сльози ллю або, вірніше, співаю крізь сльози.

Я навіваю римою мрії і забуваю біль свій.

Співає так каторжник на веслах, за плугом - орач низькорослий

І за верстатом - майстер. У поході так співає найманець,

Моряк бездомний і прочанин, Що згадав раптом вогнище рідне.

Дуанель, твій твір обговорюємо першим, тому що сьогодні я сортував результати з кінця.

Пошук Абсолюту привів тебе прямо до двійки, мій друже.

Тим, хто не так знайомий з Бальзаком, я скажу, що відбулося дещо загадкове.

Писати про смерть свого дідуся - це право Дуанеля.

Ми знаємо, якщо буде потреба він може пожертвувати яким-небудь родичем.

Неправда, мсьє! Я не списував!

Судіть самі.

"Помираючи він раптом піднявся на обох руках і кинув на переляканих дітей погляд,

як блискавка, що вразила усіх; волосся, ще вціліле на потилиці, заворушилося;

зморшки здригнулися; обличчя зайнялося внутрішнім вогнем, одушевилося, прийнявши піднесений вираз;

він підняв зведену люттю руку й громовим голосом вигукнув відоме слово Архімеда:

"Еврика!" Я знайшов." Я теж знайшов, Дуанель, що ти мерзенний плагіатор!

Це неправда!

Віднеси свій твір директорові, негайно! А ти його проведи.

І скажи, що до кінця семестру ти не допущений до занять!

Куди ти?

Він не списував, мсьє. Я сидів поруч із ним. Я б помітив.

- Хочеш такого ж покарання? - Я не проти.

Ти грубіяниш?? Забирайся!

Забирайся.

Я не проти такого ж покарання, але виходити не збираюся.

- Геть! - Це незаконно!

Я покажу тобі, хто вирішує, що законно, що ні!

- Ну, відвів його до директора? - Ні, він утік.

…і відвів мене до директора. Він сказився й сказав, що не пустить у школу до Різдва.

Такі справи.

Тепер точно не можна додому повертатися.

Мій батько сказав, що відправить мене у Військову Академію.

- А що це? - Якась школа для військових.

У тебе буде класна форма, і кар'єру в армії можна буде зробити.

Ні, дякую. От якби у флот! Я моря ніколи не бачив.

Я бачив Ла-Манш, Атлантику й Середземне, а от Північне море не бачив.

Ходімо, залишишся в мене, ми впораємося!

- Боже мій, кінь! - Це батька. Сувенір.

Як тут просторо.

Можеш спати на дивані. Ніхто й не довідається.

А батьки?

Вони тут не бувають. Мама п'є, а тато у відрядженнях.

Можна приходити й іти коли захочеться. Але спочатку нам треба грошей заробити.

Точно, це головне.

Це головне, що треба зробити. А потім я отримаю частку зі спадщини.

Там нікого?

- Добридень, Мадам! - Маленький мерзотник!

- Слухай, ти маму не бачив? - Сьогодні, коли зі школи прийшов.

Вона завжди йде, коли я приїжджаю. Вона щось задумала. Де фрукти?

Це тобі.

Тримай.

О, пів на десяту! Я спізнююся в клуб.

Швидше, ми пропустимо хроніку!

Як же пити хочеться!

Ми вже усе випили!

Дванадцять!

Агов, це старий! Допоможи з ковдрою, розженемо дим!

Ось так.

Що це за дим? Добре, відніму вартість трьох сигар із твоїх кишенькових грошей.

А це що? Мій кінь не вішалка. Вона купу грошей коштує. Це твір мистецтва.

Я не продам його, доки не буде зовсім скрутно. Все, вимикай світло й лягай спати. Добраніч.

Добраніч, тату.

О, непогано.

Потрапив.

Жахливо.

- Дай мені каталог Мішлен. - Ми можемо продати коня.

Ні, тато мене вб'є.

Боягуз! З такими грішми ми б жили біля моря, плавали б на човнах…

Ми ні від кого не залежали б!

І що ми будемо робити?

Думаю, ми можемо поцупити що-небудь із офісу мого батька. Наприклад, друкарську машинку.

- Але ми не зможемо її продати, вони всі пронумеровані! - Здамо в ломбард. Моя мати все здає в ломбард.

Добре, хай щастить.

- Скільки? - 10 відсотків.

- Добре. - Прямо зараз тисячу.

- Звідки ми знаємо, що ти повернешся? - Бачу, ви мені не довіряєте?

- Ми хочемо її забрати! - Куди це ти намилився?

Я думав, ви пішли! Нічого не вийшло. Вони вимагають квитанцію.

- Тоді поверни! - Добре, але я хочу 500 франків за свої клопоти.

- У нас немає грошей. - Доведеться дістати де-небудь… хоча б 300.

- Ми на мілині. Віддай машинку. - Тоді я залишу її в якості застави.

- Ні, вона наша! Віддай, або натовчу тобі пику! - Руки забери! Вони така ж моя, як і твоя.

- Он поліцейський, запитаємо його. - Добре, забирай.

От чорт.

- Набридло нести її! Твоя черга. - Зараз твоя черга.

- Батько здогадається, що це я поцупив. - Це була твоя ідея.

- Твоя, кретине! - Ні, твоя!

- Начхати! Запишу її тут. - Ти що з глузду з'їхав?

Добре, тоді давай повернемо її на місце. Але мені треба надягти капелюха, щоб консьєржка мене не впізнала.

- Будь ласка, давай ти її понесеш назад. - Ну вже ні, це була не моя ідея.

Так-так. Який же ти задрипанець. Потримай, доки я надягну капелюх. Чекай мене тут.

Ти син Дуанеля! Поклади на місце. Твоєму батькові це навряд чи сподобається.

Цього разу я покажу, як я роблю свою роботу. І не намагайся втекти, відразу говорю.

Я зустрічав таких жовторотих крадіїв, як ти.

Алло. Мсьє Дуанель? Вибачте що турбую, але вам краще приїхати. У мене для вас сюрприз.

Не дуже приємний, треба сказати.

Капелюха не знімай. Ось так.

Цього разу я не стану влаштовувати тобі свято. Гарний час скінчився.

Ми із твоєю матір'ю нарешті спокійно зітхнемо. Подивися на свого приятеля гарненько.

Ви ще довго на побачите одне одного.

Може, це спрацює. Так більше не може тривати.

Якби я у твоєму віці зробив таке, батько вбив би мене.

Можу я бачити комісара?

Ми все перепробували. І умовляння, і покарання. Але ми ніколи не застосовували силу.

Іноді дідівські методи допомагають.

Звичайно, але ми не здатні на це. Ми давали йому волю.

Мабуть занадто багато?

Та ні. Розумієте, і я, і моя дружина працюємо.

Я теж батько. Повинен визнати, це не завжди легко.

Якби ми могли поговорити з ним… але він навіть не слухає.

Думаєте, зараз він слухає? Знаєте, у якому вигляді я знайшов його зі своєю друкарською машинкою?

Бог знає що в нього на розумі.

Гемонелю! Запишіть обвинувачення. Бродяжництво і крадіжка. - Добре.

І що ви вирішили?

Якщо заберу його додому, він знову втече. Я навіть не знаю.

Можете відправити його куди-небудь, наприклад за місто, де його змусять попрацювати.

Він же не хоче вчитися.

Можемо послати його у виправний центр. Там гарна дисципліна.

- Він вивчиться якому-небудь ремеслу. - Звучить добре.

Звичайно, якщо знайдеться вільне місце. І ви повинні будете заповнити анкету

про передачу батьківських прав на вашого сина Відділку з нагляду за малолітніми злочинцями.

Завтра суд, і при слуханні справ неповнолітніх повинні бути присутні батьки - і ви, і ваша дружина.

Так, увага. Ніхто не бачив, як ти входив у будівлю? - Ні.

Я визнаю, що вломився в будівлю…

…й украв друкарську машинку.

Так?

Тримай. Підпиши отут. О, Жане! Веди його.

Давай, іди.

Сюди.

Подбай про нього, я пішов додому.

- Що ти накоїв? - З будинку втік, а ви?

О, я...

А от і дівчата.

Проходимо, проходимо.

У кіно я бачила поліцейський відділок. Чистіше вашого.

- А я і брудніше бачила. - А я більш гостинний.

Прибув ваш лімузин.

Надягай куртку.

Краватка, пояс, шнурки.

Вийми все з кишень.

Підпиши тут.

Ми могли б забрати його додому, він, напевно, сильно змінився. Можете тільки пристрахати його, Ваша Честь.

- Це не входить у мої обов'язки. - Але він нас не слухається!

Можливо, це ваша провина? Чи правда, що він іноді проводить вихідні один?

У мого чоловіка гоночний клуб. Траплялося, ми залишали його вдома одного. Але він ненавидить спорт.

- Він годинами просиджує в кіно, очі псує. - А що говорить ваш чоловік? Зрештою це його син.

Ні. Ми побралися, коли Антуан був зовсім маленький.

- Шляхетний вчинок. - Не потрібно було вам говорити.

Навпаки! Думаю, вашого сина треба помістити під нагляд у спеціальний заклад.

Можна де-небудь біля моря, Ваша Честь?

Ми не в літній табір його відправляємо. Але я зроблю усе, що зможу. Він проведе там місяця 2-3,

я вивчу його справу й прийму рішення. Повірте, такі зміни підуть йому на користь.

- До побачення, Ваша Честь. - До побачення.

Центр з нагляду за малолітніми злочинцями.

- Через що ти сюди потрапив? - А ти?

- За підбурювання. - А я украв друкарську машинку.

Друкарську машинку? Це ж нерозумно, хлопче! Звісно ж, ти попався - вони ж усі пронумеровані.

Бачиш того великого хлопця? Він покришки крав.

Коли я плакав, батько на своїй скрипці передражнював мене, щоб познущатися.

- Один раз мені це набридло, і я йому врізав. Добряче врізав. - Молодець. На твоєму місці я б його вбив.

- Хто це? - Його піймали. Утік тиждень назад. Втекти можна, а зробити так, щоб не піймали - ні.

Дивись, які серйозні.

Цікаво, його били?

Ну от, а я знову парі програв.

Що ви тут робите? Ану ставайте в стрій. Кроком руш! Раз-два, раз-два…

Покажіть мені хліб.

Добре. Що не можеш дочекатися? Давай сюди свій хліб і тарілку.

Став.

- Права або ліва? - Ліва, мсьє.

І ніяких балачок!

От, я приніс тобі. Я закладався, що тебе піймають, і виграв.

Ну й що? Я п'ять днів розважався, і знову втечу з першою нагодою.

Що ви тут робите?

Канаян, до психолога!

Якщо вона упустить ручку, підніми, але, не дивись на її ноги, або це буде у твоїй справі.

У моїй справі?

У них є тека, куди записують, хто що про тебе думає. Лікар, суддя, навіть коханці твоїх батьків.

Я свою напам'ять знаю. Я неврівноважений психопатичний індивід зі схильністю до збочень.

- А якщо прикинутися німим? - Відправлять у божевільну або у виправну колонію.

У виправну колонію?

Дуанель.

Чому ти повернув машинку?

Ну, я не міг же її продати… Я злякався. Не знаю, чому повернув.

Я чула, ти украв 10 000 франків у своєї бабусі.

Вона запросила мене на день народження. Я подумав, вона стара й майже не їсть нічого, і гроші їй не потрібні.

Жити їй недовго залишалося, ну, я знав, де вона зберігає гроші, і взяв небагато.

Я знав, що вона не помітить. Вона мені гарну книжку подарувала в той день.

Але моя мама любить перевіряти кишені. Уночі, доки я спав, вона, напевно, їх знайшла,

тому що наступного дня їх не було. Потім вона сказала мені, і мені довелося зізнатися.

Вона забрала в мене книжку. Наступного дня я попросив книжку, і з'ясувалося, що вона її продала.

Твої батьки говорять, ти увесь час брешеш.

Я брешу, час від часу, іноді, а коли кажу правду, вони однаково не вірять, тому я брешу.

Чому ти не любиш свою матір?

Вона віддала мене в іншу сім'ю, а коли в батьків скінчилися гроші, я жив у бабусі.

Але бабуся потім зостарилася й не могла більше піклуватися про мене, і коли мені виповнилося 8,

я повернувся до батьків. Напевно, мама мене теж не любить. Кричить на мене без причини,

удома скандали увесь час. І потім, я чув, що народився в мами до того, як вона вийшла заміж.

Один раз вона лаялася з бабусею, і я почув, що вона хотіла зробити аборт,

і я з'явився на світ тільки завдяки бабусі.

Ти коли-небудь спав з дівчиною?

Ні. Але деякі мої друзі-так. Вони мені розповідали, де повії тусуються.

Я ходив, намагався зняти дівчину, але вони накричали на мене, я злякався й утік.

Я кілька разів повертався. Один раз чоловік запитав мене, що я тут роблю.

Він був африканець. Я сказав, що він, напевно, знає багато жінок.

Він відповів, що знає одну молоденьку, якій подобаються хлопчики мого віку.

Він відвіз мене в готель, де вона жила, але в той день її не було. Ми чекали години дві.

Вона так і не з'явилася, і я пішов.

Рене! Рене!

Привіт. Батька немає, я одна прийшла. Туди?

Добре.

Твій лист дуже зачепив батька, а ти по дурості думав, звичайно, що він мені його не покаже.

Що б ти не говорив, ми живемо добре. У мене були важкі часи,

але тобі необов'язково було нагадувати йому про це. Зрештою, це він дав тобі ім'я.

Ми були готові знову спробувати забрати тебе, але сусіди будуть говорити,

ти ж їм усім, схоже, поскаржився.

Я нічого їм не говорив, мамо!

Нічого, я вже звикла. Мене все життя критикували всякі ідіоти.

Це все, що я хотіла сказати. І не намагайся скаржитися батькові, він просив передати,

що йому однаково, що з тобою буде. Тебе пошлють у виправну колонію.

Ти ж хотів працювати, от і подивимося, як тобі це сподобається.

Редагування: w2958l