Original subtitles

АЕРОПОРТ МАЛЬПЕНСА, СЕРЕДА 10:00, ЧОТИРИ ОХОРОНЦЯ, «ОЗБРОЄНІ»

Я лише перехожий

Шурхіт шин по дорозі

Я замерз, краплі на асфальті

Повертається спокій Після крику на самоті

Я міняю шкіру Я ховаю сліди

Ніби вовк і гадюка Хамелеона ходи

Увижається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Я — сусіда навпроти

Звук гудка Світлофора спалах червоний

Я поруч, я — чоловік незнайомий

Як замовляєш ти друге пиво

Житло міняю Обрій розширяю

Своєї свідомості межі зсуваю

Відбивається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Просто таємничий

ТРИ ДРУЖИНИ — ЧАСТИНА ПЕРША

-Як життя? -Чудово.

Кажуть, що тут подають найкраще ризото в місті.

Ось для чого тобі інформатори.

Знаєш, ким був Федеріко Умберто Д'Амато?

Звісно. Він очолював спецслужби в 70-ті.

Їх називали Агенцією з конфіденційних справ.

Також він був кулінаром-любителем.

-Ти до чого хилиш? -Ці професії схожі.

Треба прозондувати територію, визначити бажання людей,

а потім схопити їх за горло.

Але так ти їх задушиш.

Ми душимо їх, аби врятувати.

«Ми»? Я більше на тебе не працюю.

Ти взагалі не працюєш.

Твою агенцію зачинили, а тебе випхнуть із міста.

-На щастя, ти приїхав мене врятувати, так? -На щастя.

А що саме ти хочеш натомість?

За кілька днів до Мілана приїде Мауд Аль-Ассад.

Аль-Ассад. Член королівської сім'ї?

Дванадцятий претендент на престол.

Ми за ним стежимо.

Гадаємо, він фінансує терористичні групи, та не знаємо як.

Ми перевірили його банківські рахунки, офшорні компанії. Нічого.

Жодних доказів переказу грошей.

І?

Ти будеш його тілоохоронцем.

Будеш стежити за ним і доповідати нам.

Що він робить, що каже, з ким бачиться.

Досьє гарно зібрано. Хвалю.

Та ще й у шкіряній теці. Елегантно.

-Можна рахунок? -Уже несу.

-Два повні обіди. -Так.

-Бенкетуєш за добові? -Уже ні.

Після ковіду людям, здається, стало не до тероризму.

У мене обмежений бюджет.

Гаразд.

Карвеллі.

Чому я?

Ти знаєш арабську.

І ти вже працював тілоохоронцем, так?

Із ким він зустрічається в Мілані?

За даними французів, він зустрічається з активною італійською групою.

-Саудівці? -Лівійці.

Ясно. Як божий день.

Це тому що я спав із Хадіджею.

Ні. Ми вибрали тебе, тому що ти можеш зустріти тих, кого вже бачив.

-Чи тих, про кого вона розповідала. -Так.

Тримай. Мені не цікаво.

Луко?

Моя черга просити про послугу.

-Не віриться, що ти це зробив. -Облиш.

-Просто не віриться. Мене від тебе нудить! -Ти божевільна.

Паоло, годі цієї маячні! Я бачу, що це твій почерк!

Тобі завжди було на мене начхати!

Кароліно, тобі б до лікаря сходити!

-Ти козел! І боягуз! -Це я боягуз?

А ти смілива, чи не так?

Тому ти й сказала йому, що переслідувача немає. Так і зізналася:

«Я його знаю, Луко, бо ми з ним трахалися».

Б'янко.

Б'янко. Ні, Б'я…

Пакувати речі так сумно. Я навіть звикла до смороду.

-Паліто, може, допоможеш мені? -Ні.

Коли вже ми заговорили про сморід,

може, настав час викинути сміття, яке ти тут складав?

Усього 3170.

Хай буде 3100.

-Що за 3100? -Стільки ти мені винен.

Я тобі щось винен?

Закрити агенцію коштує грошей.

Ось: «Нотаріус — 500 євро.

Демонтування та утилізація вивіски — 270 євро.

Ґаджети — 150 євро».

Я тільки-но замовив 70 футболок.

Годі, Паліто.

Я не беру з тебе за дизайнера, що створив футболки.

-Я сам сплачу. -Дякую, Паліто, ти такий добрий.

Паліто, прошу.

Через нього я втрачаю своє єдине джерело доходу.

-А що з автомайстернею? -Точно. Майже забув.

Знос механічних деталей евакуатора

з урахуванням вартості бензину за кілометр.

-Скажімо, 600 євро. -Ні, хай буде тисяча.

Я не платитиму.

Авжеж, так же легше.

Ти приїздиш із Рима, такий увесь красень:

«Привіт! Я колишній коп, а тепер тілоохоронець».

Змушуєш мене заснувати агенцію, а потім через тебе її зачиняють.

Це ж не твої гроші, так?

Коли настає час платити, то гаманці дістаємо ми — північани!

Ви, римляни, усі однакові!

Не зважай. Йому просто сумно.

Це моє.

Мені теж сумно.

Ти подарував йому кілька місяців щастя.

Він незабаром забуде про агенцію.

У нього є робота. Є ти.

Йому не через агенцію сумно.

Він ніколи не зізнається, але його пригнічує твій від'їзд.

Ти впевнений, що нічого не можна зробити?

Нічого.

Вершкове. Та пообіцяй мені, що після мого від'їзду сядеш на дієту.

-То це офіційно? -Так.

-І що мені із цим робити? -Те, що й завжди.

Нікому не кажи, звідки це взяв. Як ми завжди робили.

-Ні. -Ні?

Ні. Не можна заглушити провину грішми чи пігулками.

-Що це? -Знеболювальні.

-У мене є рецепт. -У ньому сказано: «Ковтати купою?»

-Ти говорив із Бонетті? -Так.

Я теж говорив із чоловіком зі спецслужб. Він чекав на мене. Він знав.

-Він попросив умовити тебе. -Що ти відповів?

А ти як гадаєш? Пообіцяв, що спробую. Я ледь у штани не наклав.

Ще в академії я знав, що я не такий, як ти чи Серджіо.

Ти народжений для цього. Ризик тече у твоїй крові.

А я інший. Мені й за столом дуже зручно.

Я завжди вибирав роль спостерігача.

Але дещо я знаю напевно.

І що ти знаєш?

Щоби залишити цю історію позаду, ти маєш

спіймати того, хто запхав його в те крісло.

Це зробила моя жінка.

Лише через це я й потрібен спецслужбам.

Самотужки вона б не впоралася. І ти це знаєш.

Я ніколи не дізнаюся, як усе було насправді.

Можливо, але варто спробувати віднайти справедливість.

Це єдиний спосіб почати нове життя.

Ось так.

Як почуваєтеся?

Біль пекельний.

Це нормально. Те, що ви можете нею рухати — уже чимало.

Вам потрібна фізіотерапія.

Так, я знаю.

Можна ще один рецепт на ті знеболювальні?

Я ночами не сплю.

Вони паліативні, а ще небезпечні.

Щоб одужати, вам потрібна фізіотерапія.

Гаразд.

Тримайте.

Пам'ятайте, не більше однієї на день.

Не більше однієї на день. Дякую.

Так.

Так, я розумію.

Я перетелефоную тобі. Бувай.

Кажи.

Гаразд. Я згоден.

Це вперше я радію, що ти зателефонував.

Ще дещо. Цього разу ти звітуватимеш не лише мені.

Так, я знаю.

Ви щось не дуже раді бути в одній кімнаті, еге ж?

Я теж не в захваті.

У мене були квитки на футбол, а доведеться сидіти тут із вами.

Життя часто несправедливе. Я маю рацію?

Ми знаємо, що без Луки ця операція неможлива.

Без нього можлива.

Маґанца тут не лише як заступник комісара.

Міністерство внутрішніх справ просило саме його.

Міністерство внутрішніх справ? Справді? Твоя кар'єра дійсно злетіла.

Зараз десята ранку. Зарано для сварки.

Що ж… Мауд Аль-Ассад.

Його сім'я володіє родовищами нафти на всьому Аравійському півострові

та копальнями мінералів в Африці.

Його батько має помірні погляди, на відміну від Аль-Ассада.

Він пов'язаний із європейськими радикальними й терористичними групами,

які він постійно фінансує.

-З релігійних причин? -Облиш.

Він використовує їх, щоб зашкодити суперникам-нафтомагнатам.

-Як і Лівія. -Ходіть сюди.

Отже…

Ми підозрюємо, що у цих подорожах до Європи

він перевозить гроші, але не знаємо як.

Тому ти за ним простежиш, дізнаєшся, з ким він зустрічається.

-Коли він прилітає? -Завтра, до Мальпенси. Приватним літаком.

Він житиме в «Кумкваті».

Це не той готель, де зупинялася арабська модель.

Ти просив мене про послуги, а я хотів знати, з якою метою.

Гаразд.

-У нього є охорона? -Так, чотири людини.

Але цього разу він додатково наймає місцевих тілоохоронців.

-Навіщо? -Його охорона не знає території.

А також нещодавно йому погрожували: його не назвеш загальним улюбленцем.

Ми платимо власнику охоронної агенції, тому він найме тебе.

-Яка в мене свобода дій? -Дуже обмежена.

Очевидно, якщо тебе розкриють, ми заперечуватимемо нашу участь.

Як у старі добрі часи.

Тільки без фігні, Луко.

Без фігні.

-Можна йти? -Ні.

На першому поверсі «Кумквату» є елітний ресторан.

Якщо підеш туди, зроби нотатки. Хочу знати, як там.

Клієнт вимагає конфіденційності. Упровадимо наш суворіший протокол.

Нікому не кажіть, на кого ви працюєте чи куди йдете.

З вами буде Лука Травалья. Ми знайомі вже 20 років,

колись працювали разом. Його нічому вчити не треба.

Аль-Ассад прилітає в Мальпенсу. Команду очолить Роберто.

-Він знає номер рейсу та дані охоронців. -Гаразд.

Він дасть подальші інструкції.

-Усе зрозуміло? -Так.

Щасти.

-Гарного дня. -Дякую.

Ходімо зі мною.

Це твій костюм.

Це твій пістолет.

Сподіваюся, і розмір, і калібр підходять.

Так.

Усе ідеально.

ДЕТЕКТИВНА АГЕНЦІЯ «ТАЄМНИЧИЙ»

-Привіт. -Привіт.

Зачекай.

Навіщо тобі костюм?

-Ідеш на похорон? -Це для роботи.

Ти не їдеш?

Бо я ще не зняв вивіску.

-Якщо є шанс, що ти залишишся… -Знімай.

То навіщо тобі костюм?

-Для роботи тілоохоронцем. -Для кого?

Не можу сказати.

Чому ти не можеш сказати?

Чому?

-Я пішов. -Уже?

РИМ, 15 ДНІВ ДО ТЕРАКТУ

Перевіряємо маршрут міністра — усе як завжди.

-Хочеш кави? -Так, можна.

Це ти зробив?

Гадаєш, я на таке здатен? Ти мене переоцінюєш.

Неподалік є японська майстерня.

Вони використовують метод під назвою кінцуґі.

-Міг купити нову. -Вона б коштувала менше.

Але в цій є власна філософія.

Замість того, щоби приховувати тріщини,

вони підкреслюють їх золотим лаком.

-Навіщо? -Іноді речі ламаються.

Та життя на цьому не закінчується.

Тріщини роблять його ще ціннішим.

-Так мені сказали. -Кінцуджі.

-«Ґі». -«Джі».

«Ґі».

-Кава. -Кава.

Дякую.

Будь ласка.

-Колись працювала з арабами? -Так, досить часто.

Їм завжди потрібна охоронниця для дружин.

Жінок серед нас небагато.

Великі чайові дають, так?

Величезні.

Старанно попрацюймо, і я куплю новий байк.

Ось вони.

Аж три дружини? У мене одна, і її, бляха, досить.

Дружини Аль-Ассада на верхньому поверсі.

Жінки не можуть контактувати з чоловіками.

Вона охоронятиме їхній поверх.

Ти будеш у лоббі, а на тобі стоянки для авто.

Ходімо зі мною, я покажу.

Ходімо.

Мій бос наказав бути поруч із клієнтом.

Не заходь на цей поверх.

Ніколи.

Не можу до нього достатньо наблизитися.

Ми йому потрібні лише для керування кортежем авто

та задля безпеки.

-До Аль-Ассада ми не наближаємося. -А хто з ним?

Його персональна охорона.

Арабські солдати. Усі озброєні.

Двоє з них завжди поруч із ним.

Третій завжди йде попереду, оцінює ситуацію.

Останній іде позаду на відстані.

Також контролює ситуацію.

Ти до нього не наближаєшся?

Ніколи. Нас тримають на відстані. Щонайменше дев'ять метрів.

-Не знаю, з ким він розмовляє. -А його оточення?

Його персональний секретар завжди поруч із ним.

Він живе поряд із його люксом і складає його графік.

До нього можеш підійти?

Ні, вони завжди разом.

Ти впевнений? Навіть у готелі?

До нього нікого не підпускають. Узагалі.

Повірте, це неможливо.

Зрозуміло. Нас урятує лише диво.

Щось загубив?

-Ти не спиш? -Що ти шукаєш?

Нічого. Повертайся до ліжка.

Вважаєш мене дурепою?

Авжеж ні.

Гадаєш, я не бачу, як ти ховаєшся в туалеті?

Комусь телефонуєш уночі?

-Це вони? -Це тебе не стосується, Елізо.

Авжеж стосується.

Прошу.

Прошу, не йди.

Елізо, будь ласка.

У нас донька.

-Не бачиш, що я налякана? -Тобі немає чого боятися.

Аллах захищає праведних.

Так.

-І я маю в це вірити? -Я вірю.

-Він будинок купує? -Він там із ріелтером.

Навряд чи заради гарного виду.

Я тебе не бачив. Яку роботу ти виконував для Сауера?

-Робив дещо кілька років тому. -Ти з Рима, так?

Це видно?

Що в Римі найкраще?

Поїзд до Мілана!

Просто жартую.

Мені теж Мілан не подобався.

Згодом ти змінюєш думку. Життя чудове. Якщо хочеш пораду…

Погляньте на нього.

Що це на ньому?

Звідки вони приїхали?

Не фотографуйте!

-Ні. -Чому?

-Ні. -Це лише фото.

-Жодних фото. -Якого дідька?

Ні. Дай-но мені.

-Віддай телефон! -Дай-но мені.

-Агов! -Хлопці, заспокойтеся.

Діти вже йдуть, так?

-Ходімо на шопінг. -Свобода!

-Ходімо! -Ходімо!

Робокоп!

Міцний, як Робокоп, але елегантніший.

Він стрибнув і поклав його. Ти грав у регбі?

Я просто побіг на нього.

Ти молодчага, Луко.

-А ти, як завжди, стояв осторонь. -Так, годі.

Я чекав на поліцію, як вимагає протокол.

Цікаво, які чайові отримує Робокоп.

Він завжди суворий.

Можете піти зі мною нагору?

Аль-Ассад хоче поговорити.

Проходьте.

Будь ласка, сідайте.

Вибачте за одяг: я щойно закінчив тренування.

-Вас Лукою звати? -Так, пане.

-Ви говорите італійською? -Трохи й поганенько.

Я навчався в Італії. Обожнюю вашу мову та кухню.

Гроші Мустафі.

Хотів подякувати вам особисто.

-Ви сьогодні мене врятували. -Я виконував свою роботу.

Пане, хто був той хлопець?

Італійська поліція каже, що він активіст,

мій співвітчизник, який запевняє, що бореться за свободу.

Ножем?

Може, я й наймолодший із 12 синів,

та я намагаюся змінити свою країну, але не всі це цінують.

Саме тому зі мною завжди охорона, навіть коли я ходжу по магазинах.

Насправді моя охорона не така вправна.

Це тобі. Твій рейс додому о 09:00.

Дякую.

Та в мене тепер проблема.

Мінус один охоронець.

Він запросив мене до своєї персональної охорони.

Я переїжджаю до готелю.

Стану його тінню, чутиму, що він каже, бачитиму, з ким він зустрічається.

-Вони знають про твою арабську? -Ні.

Добре. Так буде легше.

Не хочу визнавати, але ти був молодець.

Ви обидва. Настав час представити вас, як належить.

Познайомся, це Юссеф.

Працювати з вами — це честь.

Так. Вибач, що я тебе вдарив. Мало виглядати достовірно.

То удар був справжнім?

Юссеф ще юний, але він мій найкращий агент.

Я вже винен йому дві послуги.

Інсценувати напад було ідеєю інспектора.

-Як ви це вигадали? -Годі вже викати мені.

-Мій заміський будинок зайнятий. -У мене немає заміського будинку.

-Можемо спати в наметі. -Ні, дякую. Я спитала батьків.

-Мій будинок у Челле вільний. -Добре. Можемо туди поїхати.

Але там лише два ліжка.

-То я спатиму з тобою? -Ні!

Б'янко.

-Вітаю, пані Верноні. -Добрий вечір.

Привіт.

Не знала, що ти куриш.

Я таке чудовисько, бо приховую щось від тебе.

Можемо поговорити?

-Даруйте. -Нічого.

Обов'язково діставати мене, коли я з друзями?

-Ти не ночувала вдома. -Я була в Лудо. Я ж казала.

Так, але ти спала там три ночі.

Її мама питала в мене, що сталося.

Ти сказала їй, що ти трахалася з переслідувачем, якого ти так боялася?

-Не говори зі мною таким тоном. -Чому ні?

-Бо ти не можеш мене зневажати. -Хіба, мамо?

Ти зневажала мене, тата й Луку!

Я помилилася, я знаю.

І це боляче.

Дуже.

Я не прошу вибачити мені. Я цього не заслуговую.

То навіщо ти прийшла?

Сказати, що мені шкода.

Я не вибачу собі, що розчарувала тебе.

Ти не розчарувала мене.

Мені тебе шкода.

І не тому, що в тебе був коханець.

Ви з татом уже давно не кохаєте одне одного.

Ти зраджуєш йому, а він, мабуть, зраджує тобі.

Але ти не йдеш від нього.

Я не очікую, що ти зрозумієш.

У моєму віці все трохи складніше.

Гадаєш?

Я думаю, усе досить просто. Без чоловіка ти не знаєш, хто ти.

Я прочитала твою книжку, мамо. Двічі.

Ти заслуговуєш на все це.

Ні, це не так.

Я не заслужила стати фіналісткою премії.

Заслужила.

Ти написала чудовий твір.

Свій власний твір.

Тільки твій.

Кава так пізно?

Я однаково не спатиму.

Ти не шульга. Чому вдарив мене лівою рукою?

Не хотів тебе ранити. Ти мені потрібен.

Ви з Карвеллі, схоже, близькі. Він тобі чимось завинив?

Так.

І як це сталося?

Довга історія. Скажімо так: він не має права мені відмовити.

Гаразд. Я піду. Інакше жінка буде гніватися.

Зазвичай із нашою роботою дружина — неабияка розкіш.

І я розумію чому.

Вона знає, ким ти працюєш?

Знає. Найважче — пояснити, чому я це роблю.

-На добраніч. -На добраніч.

-У тебе втомлені очі. -Бо я втомився.

РИМ, П'ЯТЬ ДНІВ ДО ТЕРАКТУ

Увесь час щось міняється: то маршрут, то авто…

Мій колега захворів, і я маю стати замість нього.

Ну, ти теж можеш сказати, що захворів.

Я не жартую.

Вони тобі на шию сіли. То чому перейматися?

Поїдемо до моря. Тільки вдвох.

Завтра.

-До моря? -Так.

-Удвох? -Так.

Хадіджо, я не можу.

-Усі можуть, Луко. -Я не всі.

Справа у відповідальності.

Не у виборі, який я маю зробити сьогодні, завтра чи післязавтра.

Я зробив його багато років тому.

Коли пішов на цю роботу.

Я вибрав, на чиєму я боці.

-Знаю, ти не розумієш… -Ні.

Я розумію.

Ну-ну.

Ну що ти.

Ні, у мого брата є свої автівки.

Не хочу, аби він брав мої.

Рік тому він розбив своє авто в пустелі.

Що за ідіот.

Він із «Феррарі» не впорався. Що казати про країну?

Вони приїдуть до готелю?

Не впевнений, чи можна це обговорювати в присутності італійця.

Італійцю!

Підійди, я дам тобі 100 000 євро. Як тобі?

Не хвилюйся: він ані слова не розуміє.

Досить. Дякую.

Вона красуня.

-Даруйте? -Продавчиня, що тобі посміхалася.

Твоя робота — помічати, що відбувається навколо мене.

І я чимало помічаю. Звичка.

Вітаю. Ви дуже уважний.

Хочеш її номер?

Ні, дякую. Я дивився на неї, аби оцінити, чи не становить вона загрозу.

Красиві жінки завжди становлять загрозу.

Підійди.

Хочеш випити?

Я не п'ю на роботі.

-Це виноградний сік. -Тоді можна.

-Ти одружений? -Ні.

Молодець.

Як ти знаєш, у мене три дружини.

І це важко. Розумієш?

Їм пощастило. Ви даєте їм усе, що вони хочуть.

Так, але ти не уявляєш, наскільки це важко.

Будь ласка, сідай.

Мої три дружини походять із трьох різних племен.

Ці племена десятиріччями між собою ворогують.

Коли я з ними одружився, у моїй країні стало трохи спокійніше.

Але не у вашій сім'ї, як я розумію.

Рівновага дуже хитка.

Я маю виявляти кохання до них трьох в однаковій мірі.

Ти бачив сьогоднішні покупки.

Було важко не помітити.

Я маю купувати їм усім однакові речі.

Якщо купую подарунок одній, то маю купити те саме й решті.

-Щоби, боронь боже, нікого не образити. -Недешевий обов'язок.

І трохи виснажливий. Повір мені.

Руді продавчині набагато кращі.

Хтось має утримувати арабських жінок.

Агов.

Уже пізно. Іди спати.

-Облиш мене. -Елізо, прошу.

Він у Мілані.

-Коли він прилетів? -Учора ввечері.

Він хоче поговорити про обмін.

Він очікує одного з ваших людей о 23:00.

Відправимо Гаммеда.

Він назвав ім'я?

Ні, вони сказали, що Гаммед зустрінеться з ним сьогодні ввечері.

-Це охоронець. -Де?

Я не знаю. Я простежу за ним.

Ти зможеш вислизнути непомітно?

Він ночує у своєму номері з дружинами.

-Нас відправляють спати о 21:00. -Гаразд, але Юссеф піде з тобою.

Ні, це надто небезпечно.

Луко, не дратуй мене.

Повір, він знає свою справу.

-Він надто молодий. -Саме так!

У погонях і перестрілках

він управніший за такого старигана, як ти.

Їдь за ним.

-Зупинися. -Чому?

Зупинися.

-Ми можемо його загубити. -Зупинися. Вимкни фари.

-Ми його відпустимо? -Зачекай.

-Ми його загубимо. -Ти замовкниш?

Слід зробити два кола, аби переконатися, що за тобою ніхто не стежить.

Тепер він думає, що хвоста немає, і поїде на зустріч.

За ним.

Вони тут зустрічаються?

Незабаром дізнаємося.

-Утомився? -Трохи.

Бути його охоронцем нелегко.

Я не знав про два кола.

В академії хіба не казали?

Я не ходив до академії.

-Ти не читав моє досьє? -Ні.

Мене не цікавить минуле колег.

Особливо арабського походження.

Моє досьє більш видатне, еге ж?

-Було важко читати. -Про що саме?

-Про те, що сталося з твоєю жінкою. -Так, було важко.

Якою вона була?

Розкішною.

Але не твій тип. Тобі італійки подобаються.

Я все ж зазирнув у твоє досьє. У тебе донька.

Так.

Її звати Айша.

Їй вісім років.

Я завжди хотів доньку.

Ти сказав, що з нашою роботою мати сім'ю проблематично.

Кохання до когось — це слабина.

Ті, хто мають що втрачати, більш уразливі.

Так наші вороги можуть нами маніпулювати.

Наші життя не дуже відрізняються від тих, на кого ми полюємо.

Ми думаємо, як вони. Діємо, як вони.

У нас ті самі цілі. Лише боки ми обрали різні.

Моя проблема в тому, що обравши сторону добра,

я можу зруйнувати все, що маю.

То звільнися. Не вагайся. Повір мені.

Заради цієї роботи доводиться жертвувати всім.

Згодом ти настільки жадатимеш любові,

що закохаєшся не в ту людину.

У тебе є сім'я.

І донька.

Хтось їде.

Трясця.

-То ти не знав, що у неї брат? -Знав.

Не знав, що ти в Італії.

Що? Ти його знаєш?

Я знав його сестру.

Переклад субтитрів: Дар'я Масенко