Original subtitles

Замерзла?

Мене твоя любов гріє.

Але якщо чесно, то дуже.

Давай я тебе зігрію.

Сінабончик, може, ти нікуди не поїдеш сьогодні?

Ватрушечка моя, ну, сам розумієш, що потрібно.

Але я буду дзвонити тобі кожного дня.

-Кожну годину! -Добре.

Це буде найважчий тиждень у моєму житті.

Я буду дивитися на свій браслетик і згадувати тебе.

І я на свій.

Пообіцяй, що наступний Новий рік ми точно зустрінемо разом.

Я тобі обіцяю.

І наступний Новий рік, і усі потім — тільки ти і я.

-Чесно-чесно? -Так.

Біжи!

Що?

Біжи, кажу, а я її потримаю.

Так, іди звідси!

Я тікаю…

-Віталік, пішли… -Іди додому, проспись!

-Алкаш… -Не чіпай його. Пішли он, тихенько.

Жінки — зло!

І не кажи потім, що тебе не попереджали!

Я попереджав.

Якщо…

Якщо вам скажуть…

Скажуть…

Якщо вам скажуть: «Ваш поїзд пішов»

Ми скажемо просто, що почекаємо інший

І щоб на пероні нудьгувати не довелося

Ми накриємо стіл і вип’ємо за любов!

І буде…

У тебе бувало таке відчуття,

ніби ти живеш не своїм життям?

І ніби

у тебе все є, а ось тут…

і все не те.

І ти ніби вступив у колію

і бредеш, бредеш, бредеш,

а звернути не можеш, а в кінці пустота

і раптом ти розумієш, що

життя твоє нікчемне і

ти нікому не потрібен.

На.

Нікому не потрібен.

Рубай!

Так…

Супер.

Ще раз. Кажемо «чіз»!

Женя, я запізнююся.

-Ну, все? -Так, секунда…

І…

Є!

Так, ну, хлопці, я погнала,

а то із-за твоєї виставки запізнююся на потяг.

-Бувайте. Пока. -Пока.

Подзвони, як доїдеш.

Що, пап, я, мабуть, тоді теж піду вже?

А ти чого?

Тобі що, не подобається? Це ж моя перша виставка.

Та ні, подобається.

Ну, просто я ці фотки вже тисячу разів бачив.

Вони класні, вони в ч/б.

Ну, це ж типу признак того, що це мистецтво, знаєш. Да…

Ну, тільки ти зараз підеш купатися у славі, а мені що робити?

Ну?

Ну…

-Давай. Біжи-біжи, давай. -Всьо, пока. Дякую.

Костя! Тільки довго не затримуйся.

Щоб мама на мене не гарчала.

Експресія є візитною карткою робіт Євгена.

Він зображає людей у моменти їх життя,

коли з них виринають такі, знаєте, невидимі сили.

І оця неймовірна емоційність, вона вже давно мене вражає.

Саме тому на його знімках…

Вибачте. А де наш фотохудожник?

Та десь там пошукай. Євген Горобчик…

Євген Горобчик по-особливому бачить дійсність.

Його герої це звичайні люди…

звичайні люди, які щасливі тут і тепер.

Перед нами концентрована радість їх буття.

Сорян, малий. Раніше не зміг. Редактор з правками вже задовбав.

-Ти чого такий кислий, а? -Та…

Мироська там зараз втирає про твій талант.

Тримай…

Ну хоч їй це цікаво.

Женька! Привіт!

Чуєш, передай Анжелі цей… Ні, не цей.

Передай їй оцей каталог, бо вона спішила в Одесу на поїзд і чогось не взяла,

а ти їй скажи, що якщо вона бере участь в оцьому марафоні «Маска от Клеопатри»,

то їй оця тоналка безплатна.

-Добре. -Добрий день, маска Клеопатри!

Галь! Я не здивуюсь, якщо ти на Женіних похоронах

будеш барижити своїм косметосом.

А мені Женя розрішив. Да, Женічка?

Ні, ну, понятно. Першій дружині — все як богині.

Чуєш, Галь, а ти Анжелці як наступній дружині скидос зробиш?

Тоха. Пий шампусик.

Фу! Що воно таке кисле? А там напівсолодкого не було?

Підлий ще.

А чого Анжела так часто в ту Одесу їде? Там у неї що?

Справи якісь. Я ж в її діла особливо не занурююсь.

-Ти ж знаєш, бізнеси — це не моє. -Угу.

Чуєш, Галь? А, може, ти теж бізнесом оце займешся?

А то твоя клієнтура зараз набухається халявного шампусика

і ніхто твої помади не купить.

Ну, тут ти правий.

Долий мені — і я побігла.

Так… Так…

Жень, чуєш?

А позичиш мені грошей?

Бо у мене нова косметика прийшла, а я ще стару не продала.

Галь!

Я тобі пізніш наберу. Ввечері. Добре?

Вона за двадцять років взагалі не змінилась.

Чуєш…

Та чого ти? Жень, ну!

Та посміхнись! Ну, це ж твій день! Ну, Жень!

Алло, алло…

Жень, ти чого? Ану перестань!

-Я нормально… -Жень! Тих-тих-тих!

Так-так-так-так. Стоп, ану! Люди побачать.

Йдем покуримо. Давай.

Ідем. Давай.

Пішли.

Анжела каже, що з нашого хом’яка користі більше ніж з мене.

Бо він менше їсть.

Замовлень нуль, роботи немає.

Я б вже збухався, якби не ця виставка.

І то вона дивом відбулася,

тому шо Мирося в останній момент якихось-там спонсорів алкогольних знайшла.

А я думаю, шо в тебе там за фотки якогось шампусика роблять.

Найголовніше те, шо Анжела права.

Вона все тягне.

Євгене, там стільки позитивних відгуків, купа людей, а ви тут.

Бухаєте.

Дай.

У тебе інтерв’ю хочуть взяти.

Женя!

Мироська, іди в сраку.

Ну, слухай, звиняй. Ну, Женя зараз не в формі.

Нам треба перетерти дещо по-чоловічому.

Хай фанати зачекають. Давай, давай.

Чуєш, Жека,

це ж Мироська тобі виставку організувала.

Ти що, чпокаєш її, а?

-Ану признавайся. -Та перестань, ми просто друзі.

Просто друзі.

А прикинь, якби чпокнув?

Вона б тобі виставку десь в Америці організувала.

Ох, Антоха, харе.

І так погано, і ще ти зі своїми жартами.

Які ми ніжні.

А поїхали зі мною в Добропілля?

Це що, десь на Донбасі?

Угу.

З якого переляку?

На тренінг. Для місцевих активістів.

Міжнародні донори платять.

Я буду медіа-тренером.

Розкажу їм про етику, естетику — ну, всяке те гівно.

А ти навчиш їх красиво відосики знімати

і фоткати на телефон.

Ну що, поперли?

Я не знаю.

Там ще треба мамину квартиру в Жашкові продати.

Жек!

Готель «Вероніка», три зірки, плюс сніданок.

Добові — триста гривень. Плюс гонорар.

Чувак, купе.

Євгене, коротко про ваші творчі плани.

Що ви бачите на цьому рушнику?

-Не чую. -Національні символи.

Правильно. Хто там підказує?

Правильно.

На цьому рушнику зображені наші національні символи.

Та там хрестики вишиті.

Авжеж, хрестики! Не нулики ж, правда?

Але в цих хрестиках

передано прадавні символи України:

дуб, калина, верба,

соловейко коло хати.

Що ми тут робимо? Може, вже підем?

Послухай, по гранту треба було зустрітись з національними колективами.

Я вибрав вишивку.

Думав, шо хоч тихо буде.

Альтернативою був хор взагалі.

Блін, і де в неї звук вимикається, ну!

Голова аж розколюється.

А я тобі говорив, не треба було брати той абрикосовий шмурдяк у провідника.

Добре, хоч не осліпли.

…аби вони затвердили в собі генетичний код українця!

А ось і наші діти!

А це Аліночка, наша активістка, наша гордість!

Нічого така.

А діти — це наша надія.

А чого тільки троє прийшло?

Блін, чого ж так погано?

Добре.

Отже, кожній дитині

ми даємо таку піалочку,

на якій вона вишиває квіточку…

Марин, Марин. Давай якось вже починати, бо он гості з Києва заскучали.

Так, обов’язково.

Тільки перед цим я хочу ввімкнути музику.

Народну!

Мурчик, давай до хати.

Мені щось зовсім погано.

Давай.

Тоха…

Ой, вибачте.

Чорт.

Ага.

Ну, три коробки вже відправили. Ловіть.

Ну, хай зайдуть до мене.

У Дениса є ключі.

Ну, давай, набереш.

А ви все фоткаєте цим своїм довжелезним об’єктивом?

Та я просто друга шукаю і побачив красивий кадр.

Я — Аліна.

Женя.

-А котика? -Антон.

Мурчик.

Мурчик, клас.

Жень, тут стільки всього можна зняти.

Хочете, я вам екскурсію проведу?

Ой…

Слухай, така фотка класна.

В мене стільки лайків ще ніколи не було.

Навіть із прапором в бліндажі.

Дивно.

Така красива.

Люблю отруту, сховану в лілеї,

люблю порок у погляді яснім

і безсоромність ніжності твоєї, і…

Це ти написав?

Ні.

Це Максим.

Рильський.

Боже, як ти їх всіх в голові тримаєш?

Може, ти чай будеш? Я поки в душ зганяю.

Ні…

Слухай, Алін, я…

Я краще піду. Це, ну, просто…

Там просто Тоха, він же загубиться.

Це ж Добропілля.

Я, ну… Бувай.

Алін… Алін, там якийсь мужик на кухні.

Може, це Денис.

Може?

Ну, був один із хлопців з підшефної бригади.

Вони тут в полі стоять, то приїжджають помитися час від часу.

Алін, привіт! А цукор закінчився?

О, привіт!

Вітаю.

Зараз я йому покажу, де цукор і повернусь.

Добре.

Чорт!

О, ні-ні-ні.

Блін, ну, тільки не зараз.

Так, тихо…

Привіт, Анжело!

Ти знаєш, де твій син?

Знаю.

Ні, не знаю. Що там?

Його поліція затримала. За куріння.

Ну… Так що, ментам нема чим зайнятись?

За куріння травки!

А, це… Ого.

Слухай, ну, це ж навіть менш шкідливо, ніж цигарки курити.

Якщо ти такий розумний,

то їдь у Київ і витягай свого сина!

Коли ти будеш?

Скоро. Скоро.

Ми он якраз військовим допомагаємо і…

цей…

Як чуяла.

На два дні відпустила його у якусь діру, а він собі вже лахудру завів.

Анжело, ну, це не те, що ти думаєш.

Я тут в Одесі гроші заробляю в сім’ю,

а син взагалі як напівсирота живе!

Анжело, ну, послухай…

А, все ясно.

Як завжди. Сама вирішу.

Це дружина була?

Угу.

А от за лахудру зараз було образливо.

Вибач, вона, вона просто…

Дивна якась. Ніби клешнями тримає.

А любов живе, поки живе свобода.

Я от ніколи нікого до себе не прив’язую

і нікого не ревную.

Навіть колись думала, що я поліамор.

Це коли багато коханців одночасно.

Ну, це в теорії.

Насправді ж в мене й на одного коханця часу немає.

Громадська робота забирає всі сили.

Він що, ще й тут спати ліг?

Ну, не буду ж я його виганяти.

Він після бойового чергування. Хай відпочине.

Ай, боляче.

Не рухай, зараз.

Давай зніму.

Та ну тут трохи прохолодно.

-Тварюка! -Анжел…

Ну нащо цей цирк, Анжело?

-Падлюка! -Ай, Анжело, не викидай нічого!

Я сам зайду і все заберу!

Ноги не буде твоєї в моєму домі!

Та не збираюся я нікого виганяти і жити тут, Анжело!

Ну, тоді вали в свій Добросранськ!

Всім прівіт!

Мене звати Костян Спероу.

І зараз ми можемо спостерігати ззаду мене мою сім’ю і їх мексиканський серіал.

Ось ми бачимо, як моя супер-зла мати Анжела

намагається вбити мого батю Женю.

Ну, вона кидає у нього кросівки…

Костя, а ти чув, твій батько… у нього друга молодість почалася!

І тепер ми йому непотрібні.

А, може, ти сину розкажеш, що у тебе і з ким в Одесі почалося? Давай!

-А ні з ким у мене не почалося! -Ага.

А Валєра — це мій, це бізнес-партнер!

Ага, Валєра. Салют Валєрі!

Ого, бать, а тепер крупний план, коментарі щодо почутого.

Ну, ти хоча б не знущайся!

Та це ви з мене знущаєтеся!

Якщо хочете розлучатися, то розлучайтеся! Навіщо весь цей срач, а?

-Чуєш, Анжело, що твій син про тебе думає? -Та це тебе теж стосується!

Ти теж, батя, красава.

Чого тобі не вистачало?

Синочок, іди додому.

А з тобою ми побачимося в РАЦСі.

-Кость! -Що?

Знай, що ти назавжди залишишся моїм сином і…

І я тебе ніколи не покину.

Чуєш?

Костя.

Ти будеш народжувати, а нам потрібні гроші.

О, Костя, сідай.

Це Костя, тобі привіт передає.

Та не передаю я привіт твоїй тьолці.

Ну, все, ми будемо виїжджати.

Тому, давай, бережи себе, я скоро приїду.

Та немає в мене ніякої там тьолки в Жашкові.

Візьміть, будь ласка, два.

Це…

Це жіночка, яка збирає гроші в автобусі.

Немає…

Аліна, вона

в кашкеті і старша за тебе.

Все, не переживай.

Все, ми будемо вже їхати.

Давай.

Все, я тебе цілую. І не народжуй без мене, Амазонка.

Давай. Я скоро буду поруч.

Сина!

Такий радий, що ми з тобою нарешті вибралися.

Зараз так рідко бачимось.

Пап!

Чуєш, а наскільки ми у твій Жашків?

Мій Жашків?

А сам! Кожне літо там у бабусі зависав — витягти неможливо було звідти.

Так наскільки? Бо в мене там ще справи.

Які справи?

Ну, не твої.

Ну, дні за два-три справимось, я думаю.

Марія Петрівна вже знайшла покупців на квартиру.

-Ясно. -Як там мама?

Да нічого, нормально.

Весь час в Одесі зависає.

Може, теж скоро нового сина приведе.

Ти ж хотів брата.

Коли малий був.

Чуєш, пап?

У мене є друг Віталік.

Ну, у нього є знайома тьолка, вона йому подобається.

Типу, вони з нею спілкуються,

Тільки от я… Віталік, він тобто, не знає, як йому з нею замутить.

Не знаю. Тому я вирішив у тебе запитатися.

Ну, ти ж розумієшся на цих штуках.

Ага.

Ну, типу…

Ну, дивись.

Скажи Віталіку,

щоб забув такі слова, як тьолка, чікса, самка…

До дівчат треба з повагою ставитись.

Дівчата люблять гумор,

тому подивись там, якісь є жартики в Інтернеті.

Ну і найголовніше, кажи дівчатам компліменти.

Дичина якась.

Повір.

Пап, все нормально?

Як часто в дитинстві я милувався цим морем.

Мріяв, що буду багато подорожувати,

фотографувати різні місця і робити такі великі фотографії,

щоб у людей замість стін було море, гори, ліси, небо.

Не знаю. Мене якось задовбало це море.

Щоліта на нього дивитися.

Ну, зате цього року побували в Одесі, на справжньому морі.

Щастить тобі.

А ось моя мама — твоя бабуся —

вона ніколи й нікуди із Жашкова не виїжджала.

Тільки мріяла.

І от кожного разу перед сном вона мені казала, що

одного разу ми зберемо валізи, сядемо на поїзд і

поїдемо на море.

Де вода чиста і прозора.

Але мами вже немає.

І настав час прощатися із старим домом.

Слухай, а давай влаштуємо вечірку?

І буде таке прощання з бабусиною квартирою, а?

Не знаю. Якось…

Запроси кого хочеш.

Віталіка з подругою.

Блін, пап, так це класна ідея, реально!

Вечірка — це реально класно.

-Чуєш, ти даси грошей? -Звичайно дам. Тільки міру знай.

-Блін, та це супер! -Ну.

Ви були моїм улюбленим класом.

Такі малі, безтурботні.

А Галя зовсім не змінилась.

Недавно балакали з нею.

Ось, купила в неї помаду.

По акції.

Вам дуже личить.

Наче ще вчора за однією партою сиділи.

Хотіла розсадить,

бо роти ж не закривалися.

Життя розсадило.

Доволі швидко.

Ну, хто ж знав, що така історія вийде?

Ти дуже благородно вчинив,

одружившись з нею.

Її б тут зацькували.

Я ж не міг по-іншому.

То що там за покупці?

Хто ще в нас в Жашкові квартири купує?

Хороша сім’я: двоє дітей, собачка.

То вони згодні на шістсот тисяч?

Добре.

Женічка,

а де ти сам жити будеш?

В Добропіллі.

Ну чого?

Ти тут народився, виріс,

все і всіх знаєш,

до Києва близько,

до Кості.

Не спіши.

Подумай.

Машка!

Костян! Костян!

Там якийсь мужик прийшов, каже, шо твій батя.

Костя, бляха, шо це за треш?!

Та це найкращий день у моєму житті, реально!

Твої поради допомагають!

Костя, шо відбувається?!

А що відбувається? Так ти сам сказав збирати двіж!

От і зібралися тут! Хата, прощавай!

Ніяке не «прощавай»! Не буде «прощавай»!

Ніяке не… Гей, ти!

Ти що робиш?!

Костя, давай виводь своїх друганів, бо зараз виведу їх я!

Костиль, там мусора в хату ломляться!

Глуши музло!

Так, тихо!

Так, всі тихо, заспокоїлися.

Ви ще й взуті ходите по хаті!

Так, Костя, іди на кухню, щоб там було тихо.

Давай швидко.

Так, і всім тихо тут.

Сюди.

Тихо.

На кухню, швидко. І тихо.

-Драстє. -Драстє.

Старший сержант Ільченко.

Порушуєм санітарні норми по рівню шуму вночі.

Да? Яка ніч?

Дев’ята вечора — це взагалі не ніч.

-Костя… -Тим більше сьогодні вихідний.

Скарга на вас поступила.

Скаржник каже, шо ви йому погрожували в матірній формі

і ще погрожували фізичною розправою.

Да цей старий пердун перший почав мене обзивати!

Тягни! Тягни! Тягни!

Іди краще на кухню — своїх друганів там заспокой.

Швидше.

Я перепрошую за цей інцидент, ми вже будемо закруглятися.

А що це у вас за сабантуй?

Драстє.

Ще неповнолітні є в хаті?

Хлопці, я ж кажу, ми вже будемо закруглятися.

Ідіть краще ловіть справжніх бандитів.

А чого це ти нас так швидко проганяєш?

Так що, протокольчик якийсь будем оформлять, чи ні?

Не маєте права.

Ми можемо шуміти до двадцять другої.

-Костя. -А ти мовчи, коли старші говорять.

У нічний час із 22-ї до 8-ї години на захищених об’єктах…

Це шо за дурниці?

Це Закон України!

-Костя. -Можу ще і з кримінального вам прочитать!

Чуєш ти, сцикун чорноротий, я тобі зараз пір’я повискубую! Ти…

Стояти!

Куди? Сюд…

Костя!

Поліція нова, а методи старі.

Нічого вас не вчить крім шин на Майдані.

Ляж і лежи, зрозумів?!

От ти нам, папаша, зараз за все і відповіси:

і за паскудника свого малолітнього, і за Майдан.

По повній програмі, зрозумів?

Ну, нарешті.

Ви ж тут головний, так?

Може, нарешті мені відповісте, чого я тут сиджу?

Якого біса ви взагалі мене затримали?

Жека. Ти що, мене не впізнав?

Толік.

Пердолік…

Ну, тепер я вже і не Толік, і не…

А Анатолій Михайлович, начальник поліції міста.

Бачу, що мої дуралєї добре тобі красоту попсували.

Ну, нічого — заживе. Давай, давай, присідай на стільчик.

Ну, що там сталося?

Зараз.

Все по порядку.

-Може, хай водички принесуть? -Ні.

Так…

Співробітниками поліції було зафіксовано

розпиття алкогольних напоїв неповнолітніми…

Так, у нас була невеличка вечірка.

-Хлопці взяли трошки пива. -Пива?

Тринадцять пляшок портвейну,

чотири пляшки вермуту,

сім пляшок горілки і дві бутелі самогону,

а також пристрої для розкурювання наркотичних речовин,

в дужках «бульбулятор».

Я про це точно нічого не знаю.

Це, мабуть, хлопці зальотні принесли.

Я це засуджую, але ж це одноразово.

Євгене Ігоровичу,

у вас в квартирі зафіксовано факт вживання наркотиків неповнолітніми.

Ви знаєте, що вам за це світить?

Організація, або утримання місць

для незаконного вживання наркотичних засобів…

Так, ось. Карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Ти здурів?

Ті самі дії із залученням неповнолітнього карається позбавленням волі

на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна.

Толя, ти мене хочеш посадити за травку, яку я в очі не бачив?

Все нормально? Допомога потрібна?

Жора, тобі більш нема чим зайнятись?!

Я розумію, у вас шок.

Але ви ж людина ніби порядна, сім’янин,

і ми можемо це врахувати.

Але якщо покопати в вашій біографії, а я покопав,

то знайдуться ще чотири адміністративні арешти

в Києві під час масових заворушень.

Так це ж під час мітингів.

Чи ви про Майдан не знаєте?

Все ми знаємо.

Часи змінюються,

поліція реформується,

але ж закон є закон.

Жека, ну, я ж не тварюка.

Ми з тобою з якого…

З п’ятого класу знайомі.

Але що я своїм хлопцям скажу після того, як ти їх побив?

Я побив?

Толя, подивись на мою розбиту морду

і на їхні щасливі харі.

Подивись.

От висновок про зняття побоїв.

Потерпілий один: забиття коліна.

Потерпілий два: забиття середнього пальця лівої руки.

Що мені з цим робити?

Та саджай.

Ти ж уже все вирішив.

Ніколи не треба здаватися.

Жека, правда, ніколи.

Треба просто піти людям на зустріч.

Так.

Ось у мене є номер

адвоката.

Він точно знає, як на неї піти.

Ну, на зустріч.

Людина він порядна, професійна.

Ти тільки йому не хами.

А ось і твій телефон.

Щоб було як з ним зв’язатися.

У мене син народився.

Вітаю!

Можна мені подзвонити?

Так, звичайно. Тільки спочатку адвокату.

Тисяча п’ятсот доларів.

Ой, ну і хитрожопий же ж ти,

Пердолік.

Допит закінчено! Відведіть підозрюваного в камеру!

Сам. Сам.

Тільки, Жека, ти язичок прикуси.

А то сина побачиш, коли він в школу піде.

-На вихід. -Іду.

Майдануті.

До стінки.

Ну все, я побіг.

-Давай. Малій привіт. -Давай.

Галя, я не можу зараз розмовляти.

Женька, біда.

Мені косметика прийшла на пошту, там сім коробок.

Можеш дотягти? Будь ласка.

Галя, я в тюрмі.

А Антон може допомогти?

Так у нього й питай. Чого ти мене задовбуєш?

Галя, ми з тобою розлучилися двадцять років тому!

Ні, Жень, дев’ятнадцять років.

Галя.

Ти можеш нарешті взяти своє життя в свої руки

і не задовбувати мене своєю косметикою, каталогами і іншим кольоровим гівном?

Ти мене вже навіть в тюрмі дістала!

Добре, Жень.

Я пізніш тобі наберу. Добре?

Давай пока.

Друзі, мене незаконно утримують у поліцейському ізоляторі міста Жашків.

Начальник поліції вимагає у мене хабар півтори тисячі доларів,

і пригрозив, що я сяду років на шість!

У мене нещодавно народився син, і я не можу його обійняти, тому що…

Куди?!

…тому що країною досі править мусорська банда…

Лежать!

Не бійся. Віддам.

Років через шість.

Антоне, а це що таке?

Упс… Не з тієї акції взяв.

Згодиться.

Ану дай.

Норм.

Помаду мені зіпсував.

Воу-воу-воу, Анжелко! А ти як тут, а?

Так він же мені не чужий. Тим паче Костя наполягав.

Так, батя красавчик. Я його аж зареспектував.

Він спершу за мене вписався, тепер і я за нього.

Здоров, малий. Виріс так.

Здрастє.

-Привіт. -Ану відчиняй!

Відчиняй, я по справі!

-По якій ще справі? -Мені до чоловіка потрібно.

Неприйомний день!

Ану…

Диви-но ся!

Свободу Євгену Горобчику!

Свободу Євгену Горобчику!

Свободу Євгену Го…

Пап, ми з тобою! Не здавайся!

Мусора!

Мусора! Мусо…

Це шо за базар? Давайте розходьтеся по домам.

Я хочу бачити свого чоловіка!

Якого чоловіка? В нього вже давно нова жінка.

А ви йому вже тепер ніхто.

Мам, це той мужик, який вимагає у баті грошей.

Треба на нього скаргу написать!

Малий, добалакаєшся. По тобі вже давно тюрма плаче.

Ти в мене добалакаєшся! Не погрожуй моєму синові!

Чуєш, Пердолік, не трож дитину!

Ти, Антоха, за такі слова хочеш піти на нари?

-Можу організувать. -Тоха, ну…

Розходьтеся. Не зліть мене.

Ваш мітинг — гімно. Ніхто ж не прийшов.

Ну нічо, ми повернемося.

З адвокатом! Пішли, Костя.

-Та, мам, та куди? Мітинг! -Костя, пішли!

І ви! Чешіть звідси!

Та куди пішли?

А нам і не треба, щоби хтось приходив.

Зі мною на зв’язку зараз 68 небайдужих громадян,

і приєднуються нові.

Отож, друзі, ми з вами починаємо стрім під дверима Жашківської поліції,

де незаконно утримується активіст Євген Горобчик.

А ось і людина, яка безпосередньо винна у репресіях проти вільних громадян.

Пане начальнику, скажіть щось глядачам.

Наприклад, розкажіть про те, як ви незаконно вимагаєте від Євгена $1500.

Брехня! І провокація!

Що, Толік, всрався, так?

Свободу Євгену Горобчику!

Свободу Євгену Горобчику!

Свободу Євгену Горобчику!

А тим часом нас уже 235 осіб.

Я бачу, що наш стрім дивляться деякі депутати, і правильно!

Я хочу, щоби ви у своїх завтрашніх київських кабінетах побачили,

яке беззаконня відбувається тут, у цьому маленькому містечку!

Астанавітєсь!

Коротше, ми закінчуємо наш мітинг, але не закінчимо боротьбу!

Шукайте нас за хештегом «ЖеніВолю» та дивіться мій Інстаграм!

Що там, Горобець? Борщу хочеш?

А нема!

Бо на фіг ти нікому не всрався.

От так от, Горобець.

Славік!

Славік, пішли зі мною! Славік!

А я уже все. У мене кінець зміни.

Ні, Славік, не все. Не все.

Там клієнти твої, алкаші заїжджі, не наші точно.

Кажу, пішли, Славік.

Ну, прожени їх.

Не можу, вони не рухаються.

Олеже, що ти як маленький? Виклич «швидку».

Та яку «швидку»? Коли вона приїде, Славік?

Вони воняють. Може, трупаки вже.

Ну?

Пішли, кажу.

Обіцяв жінці з’їздить на базар купить ялинку пишну.

Ну як залишаться самі дрючки, знаєш, яку вона мені істерику закатає?

Так мені теж додому треба. Та я ж їх так не залишу.

Олеже…

Сука.

Він сам вирубився.

Припиніть. Припиніть!

Припиніть! Будь ласка, припиніть мене бити!

Ви розмовляєте англійською?

Так.

Хто сьогодні черговий?

Що?

Пане, ми громадяни Америки. Можете викликати поліцію?

О, чуєш? Поліцію гукає.

Я ж кажу, твої клієнти.

Нам потрібна поліція та «швидка».

Ти сьогодні черговий!

Пішли.

Я громадянин США. Мене обікрали в поїзді.

А потім цей чоловік на мене напав!

Я хочу зателефонувати родині та в посольство США.

Негайно дайте мені телефон!

Якщо ви не надасте нам телефон,

загін морських котиків буде тут за годину!

Так! Ми знаємо свої права!

Один момент!

Давай вийдемо.

Славо, от нащо мені це? Що я тобі зробив?

Михалич, ну, я ж не знав, що це америкоси!

А треба було спочатку спитати, а потім вже по мордяці бити.

Що вони кажуть?

А хрін їх знає!

Вас же до Євро-2012 готували,

ви там англійську вив… чали.

Нам треба перекладача знайти.

А давайте я в школу змотаюсь — якусь училку притягну сюди.

А вона потім всьому місту розпатякає, що ми америкосів побили.

Ти уявляєш, який скандал закрутиться?

Нам же жити не дадуть!

Ну так.

Ми вже й від цього говно-фотографа головняк собі заробили.

Женька.

Женька ж задрот. Може, англійську знає.

Ану давай приведи його сюди. Давай-давай.

Так, а я… а я поки шо тут на коридорі постою.

Мене звуть Рональд Міллер.

Це мій друг Дональд.

Ми громадяни США.

Ви хоч щось зрозуміли з того, що я вам сказав?

Так, звісно.

Хвилиночку!

Що вони кажуть?

Кажуть, що цього звуть Рональд, а цього — Дональд.

Прикольно, як в мультику якомусь.

Анатолій.

Гаразд.

Добре. Ми туристи.

-Блогери. -Так.

Ми подорожували… електричкою.

Давай я тебе!

-Електричка… -Не важливо.

Щоб відчути колорит.

Ви розумієте — електричка…

Електричка.

Це жорстоке місце. Брудно, сморід. Кльове місце.

-Кльове?! Та це лайно! -Тобі ж сподобалося!

Зовсім ні.

Добре, ми сіли на поїзд в Козятин.

Дуже стара станція, цікаві люди.

Просимо!

О, так! Ми потоваришували з місцевими.

Хотіли отримати справжній культурний досвід.

Вері! Вері ґуд!

Так, і це було жахливо.

Америка! Америка!

Сказали, що сіли на електричку в Козятині,

зустріли там цікавих людей.

Далі щось пішло не так.

Вони ввічливо запросили нас випити з ними.

Найменша сестра…

А потім ми вирубилися.

Він мертвий, він мертвий!

Я тільки… Мені потрібно…

І поки ми були непритомні, вони нас пограбували.

Вкрали наші рюкзаки і одяг.

Залишили нам ось це брудне гімно.

А потім ось цей чоловік…

Він побив нас на платформі!

Я пильную за тобою, мавп’яча дупа!

Що вони кажуть?

Кажуть, шо все, Толік,

гаплик.

Алкаші в електричці їх пограбували,

а ваш мент їх побив.

Так а нащо вони в Жашків приперлися?

Подивитись на справжню Україну.

Ну, ви б їм хоч чаю налили — сидять он, трусяться.

Блін, точно.

Славік! Зроби чаю і два міліцейських бушлати принеси.

-З підсобки. Давай бігом! -Буде зроблено!

А щодо України, то ми вам зараз покажемо справжню українську гостинність

і, дай Бог, владнаємо це непорозуміння.

А ти чого сидиш?

Давай, шуруй в камеру, дорогу знаєш.

Зараз, зараз.

Я-от тільки хлопцям розкажу, чого я тут.

Хай напишуть в своєму блозі.

Слухайте, хлопці, я…

Це ти шо, мене шантажуєш?

Ні.

Ти боїшся?

В тебе ж адвокат є.

Чи, може, номер нагадати?

Ладно, Жека, ти мені допоміг, і я тобі зроблю добро.

Ми ж не звірі якісь.

На, дарую тобі свободу.

Підеш на склад,

забереш своє барахло і шуруй звідси.

Щоб я тебе більше в Жашкові не бачив ніколи. Зрозумів?

Гей, друже мій! Куди ти?

Але скажи нам, ми тут в безпеці?

Ви в повній безпеці!

Ти мужик!

Ласкаво просимо в Жашків!

Шуруй звідси!

Один момент!

Ну, що?

Як то кажуть, для зігріву і за знайомство!

Господи Ісусе!

Зубну щітку?

Блін, забула.

А квиток?

-Взяла. -Квиток взяла, все.

Моя мама передала тобі такі булочки смачні з капустою…

Нарешті!

Аліно, привіт! Привіт!

Аліно, я на волі!

Я о… я відкинувся!

А ти знаєш, мені вже якось пофіг.

Алін, ну, пробач…

Там просто таке було — ну, якийсь дурдом.

Але вже все добре, все… все позаду.

Я вже їду до вас із дитинкою.

Женя, у мене вже нове життя.

Сина я виховаю сама.

Як с…

Як сама, Аліно? Що ти таке говориш?

Дитині батько потрібен!

Так у нього є батько.

Денис.

І сина я теж Денисом назвала.

Ну, це якщо тобі раптом так цікаво.

Який в сраку Денис, Аліно?

Що ти мелеш таке? Я — батько!

Це мій син!

Ти цього сина в очі не бачив!

Ти ж змився просто, коли він мав народитися!

Він з мене виліз з кров’ю й болем.

Це слава Богу, що Денис був поруч,

коли у мене почалися пологи.

Знайшов якийсь сраний УАЗік, я на ньому трусилася до самого роддому!

За руку мене тримав, поки я народжувала.

Медсестри його моїм чоловіком називали.

Так хто тут батько?

Ти думаєш, мені в тюрмі легше було?

Та ти міг там і не сидіти!

Принциповий ти наш!

Пробач. Пробач, я…

У мене скоро поїзд, я до тебе приїду.

Заберу тебе із дитинкою в Жашків, і ми з тобою почнемо нове життя.

І ми залишимо все і всіх у минулому.

Женя, ти в мене вже в минулому.

Я дуже хотіла дитину і я дякую тобі за це.

Аліна, не з… Аліна!

Зачекай! Аліна!

Женя, ти тугий? Тобі ж все пояснили!

Так, слухай мене сюди, ти, служивий Денис…

Я зараз приїду до тебе і я…

Вгамуйся і розплющ очі —

на тебе тут ніхто не чекає.

У тебе бувало таке відчуття, ніби ти живеш не своїм життям?

І ніби у тебе все є,

але ось тут — у середині —

нічого.

І все — не те.

А ти, ніби, втрапив у колію

і бредеш, бредеш, бредеш,

і звернути не можеш.

А у кінці — пустота!

І раптом ти розумієш, що життя твоє нікчемне.

І нікому ти не потрібен.

Добре, всім буде добре!

Відчуваю я, дівки, загуляю…

Рубай!

Е-е! Хлопче!

Алло, ти живий, е?

О, чи п’яний?

Алло! Вставай!

Вставай-вставай!

Алло!

Я в раю?

Майже. Ти в Жашкові.

-От я… -Іди, іди.

Я зараз взагалі не розумію, що зараз…

-Обережно! -Дякую.

…слухає молодь.

У них же що не музика, то «трун-дон-дон-трин-до-дон»!

Це хіба музика? Це — якийсь драндулєтомопед!

А у нас же ж які раніше пісні були?

Пісня — це суть!

В пісні повинна бути глибина!

А я Кості кажу… Костя — син мій, 15 років.

Кажу, що ти слухаєш?

А він мені… А я що? Я не можу докопатись!

Бо я йому кажу, бо це — полюса.

Розумієте, полюса. І ми не стикає…

Не перечепись.

Не перечеплюсь. Дякую.

Так, цей…

Я ж Кості…

Я ж фотограф!

Хочете я вас сфоткаю класно?

Зараз усі наче фоткати вміють.

А взагалі фотографія — це мистецтво.

Це і геометрія, і композиція, баланс білого…

Батя, я все просрав.

У мене ж була Анжела.

Красива жінка.

Але ж завжди от «Я купила! Я гроші…»

І Аліна…

З хвостом. Краси амазонка.

І теж: «Женя! Женя, будь! Женя, народи дитину! Не їдь в Жашків!»

І… е… е…

А Галя?

Галя ну просто

казала мені…

У тебе ж очі собачі такі красиві…

І що найцікавіше:

всі від мене щось хочуть.

Всі.

І ніхто ні разу не спитав, шо хочу я.

Шо хочеш ти?

Ну, не везе тобі з бабами.

Так що, тепер всім в петлю лізти, чи що?

Ну ти ж іще молодий!

Краще б я в тюрмі сидів.

Пороблено тобі кимось.

Треба тобі до ворожки йти.

Ні!

Ще до одної жінки я не піду.

То йди до знахаря, до мольфара.

Тільки це треба в Карпати їхати.

Не вірю я в цих колдунів.

Ану посидь тут.

Алло! Клава!

Слухай, а що там у нас на Західну йде?

Щоб через Карпати.

Терміново треба.

Ага.

Так, ану вставай! Вставай!

Там он вантажний стоїть на Братиславу, кругляк везе.

Через 20 хвилин відправляється, давай.

А там збоку сісти де можна? На ліс чи зверху?

Ти що, дурний? Я з машиністом домовився, він тебе до себе забере.

Я зрозумів.

О, Марисю, привіт!

Мирося.

І що тобі треба?

А ви знаєте, де Женя?

Ну, взагалі-то, в тюрмі.

Взагалі-то, ні.

Я ж людей зібрала, щоб його з тюрми витягти.

Ми приїхали, а Жені там уже нема.

Потім цей пост, і телефон він не бере.

Де його тепер шукати?

Так, ану чекай.

Алло, Галю.

Галю, ти знаєш, де наш Женя?

Марія Петрівна, продавайте квартиру.

Я вирішив.

Дякую вам.

До побачення.

Я й не знав, що у таксі бувають коні.

Тобі іномарку, чи їхати?

Машина тут пройти не годна.

Віста!

Мені так муляє, що я йому наговорила.

Хоч би він не заподіяв собі нічого.

О, він може.

Якось посварилися,

то він напився моїх протизаплідних таблеток.

То я боялася, що в нього груди виростуть.

Це Женя, цей може.

Та він…

Та ну, він просто трохи як дитина. Безпорадний.

Літає в хмарах, віршики розказує,

фотографує все підряд.

Аліночка, хто там у нас плаче, а?

Покажи малого. Як він там у тебе?

Та… нічого.

Все добре.

Спить, плаче…

Це добре. Це навіть дуже добре.

Диви, Алін, є хороший дитячий крем.

Від пітничок помага.

Безплатна пересилка. Бери.

Галь, не треба.

В нас зараз з грошима туго, та й…

Я зрозуміла. Добре.

Анжело…

Що там? Твій новий з Одеси тобі пише, а?

Як він там? Ну, покажи. Що ти ховаєш?

Та нічого такого. Мотаюся в Одесу туди-сюди.

У нього готельний бізнес там, будиночок біля моря.

Та ти що!

Слухай, ти ж йому можеш подарувати оцей крем.

Що? Від засмаги! І оцей лосьйон.

-Галю. -Що?

От скажи мені, нащо йому той лосьйон?

-Ну як? -У нього все є. Не переживай.

-О, Анжела, я поняла. Ол інклюзів? -Ол інклюзів.

-Мирося. -Галя, де Женя?

Так я просто ж…

Дівчат, ну ви чого? У вас мужик пропав, а ви про кремчики, лосьйончики і Одесу.

Ти тільки не зли його.

Як буде проганяти, то й ти з ним не сперечайся.

Йди собі геть.

Чув мене, міщур?

Не приведи Господь з Дідом сваритися.

А скільки ж Діду років?

Він такий давній, як і гори.

Но!

А далі що?

А далі сам іди.

Ген на горі Дідо живе.

Проти води йди.

Він може й на поріг не пустити,

коли бачить, що у людини душа чорна.

А може й ні копійки не взяти, бо бачить, що у людини ніц нема.

А мене він прийме?

Хто його зна?

Але тобі щастить.

Сьогодні четвер —

прийомний день у нього.

О, пише твій одесит.

Ти слухай: ти або його покажи, або давай думать, де Женя.

Грошовий переказ від Євгена Горобчика 120 тисяч гривень.

Ого.

І ще для Костянтина Горобчика 120 тисяч.

Він що, банк пограбував?

Слухайте, а, може, він знов в тюрмі?

О, Мирось, давай збирай знову свій мітинг.

Слухайте, і мені прийшло.

По 120 тисяч на мене і на малого Дениса.

Дівчата, 120 тисяч прийшло! Від Жені!

Боже, Галя, ну ти нас налякала.

Лас-Вегас, дівчата!

Дівчата, ви що, не розумієте?

Та він же прощається з вами!

-Марися. -Мирося.

Аліно, то що, крем беремо?

Чого так довго?

Я?

Та…

Та я до вас по горах, там…

Не нервуй мене, бо зара помандруєш додому пішки.

Та ні, діду.

Я до вас там такий путь пройшов,

що ви мене приймете.

Та ти що?

Що стоїш? Ходи до хати.

Куди преш?

Сніг повитирай віником!

Так в чому твоя біда?

Мені казали, що ви дуже мудра і поважна людина в цьому краї.

Тому я, власне, цей, хотів запитати…

Що ви думаєте про ситуацію в країні?

А шо тут думати?

Крадуть, як крали. І далі красти будуть.

А ти думаєш, колись краще було тут?

Всі б’ються в серце, кажуть, шо будуть чесні.

Моя мама ще при цісарі жила.

Оббирали нас австріяки, а потім поляки.

А совіти? Господи, шо вони робили!

Хати палили, людей в Сибір висилали!

Ми корову ховали на полонині, щоб з голоду не вмерти!

Гарували все життя.

А бульба родила отака-во, як горошок маленька!

Тілько барани сі пасуть.

Баранам добре, а господарю важко —

ніц в том краю не роде.

Пенсія — один сміх,

шо ти гімно за неї купиш.

А ціни підскочили!

І долар поліз догори! А я…

Ясно.

Сядь на місце!

Ясно йому.

А знаєш, чо ти нещасливий? М?

Бо ти не про то питаєш.

З жінками в мене не ладиться —

геть заплутався.

Я тричі одружувався.

А я все життя одинак був.

Може, і треба було жінку завести,

шоби легше по господарці було.

А у мене три жінки було, але

легше мені від цього не стало.

Що зі мною не так?

А, може, в тому і біда?

В чому?

В питанні твому.

Чому ти думаєш, шо з тобою щось не так?

Та ти людина! А людина сі помиляє! І це нормально!

Три рази він сі женив! Та хоч десять!

Для того і живем:

робимо — помиляємося,

потім ми знову робимо.

Та немає вже сил знову щось робити.

Дивись.

Що то-во є?

Окуляри.

Бренд!

Ґучі!

Фамілія чоловіка, в якого в житті все не ладилось.

Отак, скидався по житті,

гарував носієм, ліфтером,

а коли йому стукнуло 40 років, то його погнали з роботи.

Уже був застарий.

І він не нив, як ти,

байки не розповідав мені,

а взяв пішов шити шкіряні сумки.

І до того дошився, шо його весь світ знає.

А звідки у вас ці окуляри?

Срака-мотика!

Я йому розпинаюся про то, як людина в 40 років нове життя почала,

а він мені про окуляри!

Тобі не цікаво, коли я, наприклад, став мольфаром, в скільки років?

Ні.

То вже неважливо.

А я бачу, ти скоро вчишся.

То ви мені якоїсь цілющої травички дасте?

Травичку дам.

Залиєш її окропом і будеш пити зранку і ввечері,

щоби з твоєї дурної голови трохи гімно повиходило.

Йди помий відро і набери чистого снігу.

Рухайся!

Повільний дуже.

Сумна новина надходить з Івано-Франківщини.

Сходження лавини призвело до загибелі

кількох туристів та місцевих провідників.

Рятувальники розчищають завали і знаходять речі загиблих.

До роботи залучено спеціалізовану техніку, включно з гелікоптером.

Проте погодні умови залишаються складними.

Женя був справжнім борцем за справедливість.

Ми дружили з ним з третього класу.

Він заступився за мене перед шестикласниками.

Ох і відгребли ми тоді, ух…

У мене забрали все саме цінне:

я втратив набір вкладишів,

але отримав справжнього друга.

На все життя.

Тож

пом’янімо Женю Горобчика —

друга, батька, чоловіка,

патріота,

фотохудожника.

-Так. -Давайте…

Фу яке…

Ну, і я скажу.

Не переживай.

Та, не знаю. Щось у мене…

Ну що?

Ми з Женею просиділи

сім літ за однією партою.

Женька, пам’ятаєш,

як ти мені списувати давав?

А я тобі шнурки допомагала зав’язувати.

Женя завжди мене розумів

і допоміг прийняти себе такою, яка я є.

Ти завжди залишишся єдиним чоловіком у моєму житті.

Ой, все, дівчата, я п’ю.

Ну, перестань. Уже нічого не повернеш.

Це так. Фу! Що воно таке гірке?

Ой…

Що таке?

Ти що, взагалі?

-Іди до мами. -Мурчику, ну ти ж старший.

Анжело, а де малий?

Це ж все-таки поминки батька.

Цікавишся фотографією?

Батя? Батя?

Костя!

Я знав, шо ти живий!

Але чому?

Чого ти нам не сказав? Ти нас кинув!

Костя, зачекай!

Пусти!

Пусти…

Я тобі не потрібен!

Відпусти мене!

Зачекай…

Все, заспокойся.

Голодний?

То як ти мене знайшов?

По IMEI твого телефону.

Краще б менти так крадені телефони шукали.

Так а як твій паспорт під завалами опинився?

Та…

Я ж свою куртку виміняв на тулуб у гуцула одного.

Мабуть, паспорт там здуру і забув.

Угу. І чого ти нам нічого не сказав?

Костя, я…

Костя?

Пап, це твоя нова тьола?

-Так, за язиком! -Та я жартую.

Мироська, давай я тобі допоможу.

Жень, а що ж ти не сказав, що Костя приїжджає?

Я б підготувала все завчасно.

А, да він і сам не знав. Це сюрприз.

До речі, тобі личить цей животик.

Ой, дякую.

А ти як мого батю знайшла?

Та я ж сама родом із сусіднього села.

А мій вуйко тут таксує і усе зна.

Та й розповів мені, що приїхав сюди якийсь міщур із Києва,

фотографує весь час.

Мироська, давай-давай-давай, ти присядь — я зараз сам все зроблю.

Ну, я поїхала подивитися на того міщура, та й…

та й залишилася.

-А ви що тут скотарством заробляєте? -Та ні.

То для себе — домашнє, все свіженьке. Ти такого в магазині не купиш.

А заробляємо ми фрілансом.

Ой… Фотографуємо, пишемо.

Женя роботи на виставку готує.

Дасть Бог, то поїдемо навесні в Чікаґо.

Ого. В Чікаґо.

Нам знайомі американці допомагають.

Та й там Мироськиних фоток більше, ніж моїх.

Вона у мене не тільки талановитий організатор.

Та йой, Жень, перестань.

Що це ми все про себе та про себе?

Давай розказуй, як ви там, як мама.

Да нормально.

Мама собі нового кавалера знайшла.

Нормальний мужик, при баблі.

Просить, щоби я його батьком називав.

У мене ж є батько…

який обіцяв, що ніколи мене не покине.

Так, ану ходімо прогуляємось.

Пішли.

Вода тут чиста.

Вибач, сину.

Я дійсно думав, що без мене всім буде краще.

Мені — ні!

Ну, не сердься на мене.

Я, чесно, кожного дня про тебе думав.

І уявляв, як я приїжджаю до тебе, обіймаю і…

Що я тобі скажу?

«Сину, привіт! Твій татко — невдаха»?

Хай краще я буду для тебе мертвим, ніж якимось лузером.

Пап, ти не лузер.

Ти якось змінився.

Якось сяєш.

Що трапилось?

Я — щасливий.

Тут?

У кожного своє щастя.

Просто треба його знайти.

Христос ся рождає!

А чи дозволите заколядувати?

Славімо його! Прошу!

Костя, слухай, сфоткай нас із Миросею.

У нас ще жодного фото разом нема.