Original subtitles

Вирушаючи на сафарі, він брав із собою навіть грамофон.

Три рушниці, провізію на місяць

і Моцарта.

Наша дружба почалася з того, що він зробив мені подарунок.

І пізніше, незадовго до Цаво,

він зробив мені ще один неймовірний подарунок.

Дав побачити світ очима Господа.

І я подумала:

"Так, я розумію.

Таким він і був задуманий".

Я писала про всіх інших не тому, що більше любила їх,

а тому, що вони були зрозумілими, менш складними.

Він чекав на мене там.

Але я забігла вперед. Йому б це не сподобалося.

Деніс любив добре розказані історії.

Отже,

у мене була ферма в Африці, біля підніжжя пагорбів Нгонг.

Але все почалося ще раніше.

Усе почалося в Данії.

Я була знайома з двома братами.

Один був моїм коханцем, інший - другом.

-Надто холодно для шампанського. -Надто холодно для всього іншого.

-Ти сказав, що будеш у Клампенборгу. -Я планував, але не вийшло.

Весело там було?

Танне, облиш.

Ти не настільки любиш його.

Тобі просто захотілося стати баронесою.

-Він дурив мене. -Звісно.

Інакше ти б не схотіла лягти з ним у ліжко.

Мій брат нудний, але не дурний.

Уяви, що це Ганс.

-Куди ти хочеш поїхати? -Куди завгодно.

До Америки. На Цейлон. Хоч до Австралії.

До Австралії, може, ні. Тільки б подалі звідси.

Я дам тобі все, що маю. Тільки не виїжджай.

Боже, було весело. Гроші.

Ти можеш одружитися зі мною.

Я одружуся із незайманою. Ненавиджу глузування.

А заради грошей?

Можливо.

Послухай. Тут у мене немає життя.

Я не навчуся нічого корисного, і мені не пощастило вийти заміж.

Знаєш, як тут казатимуть. "Міс Дінесен залишилася в дівках".

А ти розтратив усі гроші.

Тепер спокушаєш покоївок. Ми чудова пара.

Ми ж друзі, у нас може непогано скластися,

а якщо ні, ми хоча б спробуємо.

А чи не занадто ти романтична?

Я можу вважати, що ти не жартуєш?

У мене була ферма в Африці.

КЕНІЯ, СХІДНА АФРИКА, 1913 р.

У мене була ферма в Африці, біля підніжжя пагорбів Нгонг.

У мене була ферма в Африці.

З АФРИКИ

Доброго ранку.

-Щось трапилося? -Буває. А у вас?

-Я їду в Найробі. -Тоді ви сіли саме на той потяг.

Геть звідси!

Там мій кришталь і порцеляна.

Вони не знали, що там порцеляна.

Ви до нас надовго?

Я виходжу заміж за барона Бліксена. Ви його знаєте?

Брора? Так.

Ми хочемо побудувати молочну ферму.

Ви що, знаменитість? Через вас зупинили потяг.

Тут так прийнято.

Молочна ферма? А чи не рано тут розвозити молоко?

-Ви не поїдете з нами? -Піду далі.

Далі? Куди?

Повідомте про бивні Барклі Коулу. Брор знає його.

-Я баронеса Бліксен! -Ще ні.

Фінч Хеттон, Деніс!

Я Фарах Аден. Ми можемо їхати.

-Де барон Бліксен? -Він у Мутгейзі. Будь ласка, ходімо.

Що це за Мутгейга?

Мутгейга - це клуб, англійці ходять туди випити. Будь ласка.

Я привезла декілька ящиків з кришталем і порцеляною.

-Ти знаєш, що таке порцеляна? -Так, порцеляна може розбитись.

Сидіти.

Вибачте, я шукаю барона Бліксена.

-Скажіть, де я можу... -Жінкам сюди не можна.

-Я просто шукаю... -Жінкам сюди не можна.

-Де ти була? -Де ти був?

Усе влаштовував. Як доїхала? Розкажеш потім.

Хочеш переодягнутися?

-Мої речі ще в потязі. -Номер Д. Нагорі.

Я так і не купив обручки. Не страшно?

Ти думав, я не приїду?

Я подумав, ти не захочеш витрачати гроші.

Тобі тут сподобається. Слуги чудові.

Хочеш випити?

До нашого весілля майже ціла година.

Одна година?

-Подобається? -Я думав, який колір ти обереш.

Слонова кістка.

-О Боже, у мене слонова кістка. -Чия слонова кістка?

Я Сара, леді Белфілд. Візьмете мене подружкою нареченої?

Подовше чи покоротше, Бліксе?

Подовше. Хочу встигнути звикнути.

Прошу уваги.

Владою, даною мені урядом Його величності,

оголошую, що барон Брор фон Бліксен, громадянин Швеції і...

-Як вас звати, люба? -Чорт, Генрі, я ж казала тобі.

Карен Крістензе Дінесен.

Карен Крістензе Дінесен, піддана короля Данії,

відтепер є чоловіком і дружиною.

Боже, бережи всіх нас, Боже, бережи короля.

Боже, бережи короля!

Спасибі тобі за це.

"Ви чули про Шатлворта?" Я кажу: "Ні".

"Він живе в селі, на дереві, з бабуїном", - каже він.

"Самцем або самицею?" - питаю. А він мені: "Самицею, звичайно.

Він же не гомик".

Де ваш нетямущий чоловік?

Губернатор пригощається пуншем і сподівається уникнути зустрічі з вами.

Хочете познайомитися з нареченою? Чи ви тут заради віскі?

Не заради компанії, чесне слово.

Лорде Деламер, дозвольте представити баронесу Бліксен.

Баронесо Бліксен, лорд Деламер, такий, який є.

Лорде Деламер.

-Баронесо, ви шведка? -Ні, датчанка.

Маленька країна поруч із Німеччиною.

У разі війни на чиєму боці буде Данія?

Сподіваюся, ні на чиєму. У нас вже є такий досвід.

Вас можна називати якось інакше, ніж "баронеса"?

-А як вас називають? -Ді, якщо пощастить.

У мене ідіотське ім'я - Фелісіті, але мені подобається ваша сукня.

Дякую.

-А капелюшок - не дуже. -Я хотіла всіх вразити.

-Тут помирають від сонячного удару. -Принаймні, москіти не страшні.

Великі москіти.

-Нервуєтеся? -А повинна?

Перша шлюбна ніч, тощо.

Вони обоє голі, а навколо ні кущика.

Карен.

Ти знайома з Вікі Грешем?

Вітаю, баронесо, я б зробила реверанс, але я п'яна.

-Можна тебе на хвилинку? -Вибачте.

Якщо тобі потрібні друзі, Танне, заведи їх тут. Більше нема де.

Я хочу побачити свій будинок.

Тобі краще перевдягнутися. До нього дві години їзди.

Вибачте.

Боже, треба ж так напитися.

Вибачте, я просто...

-Нічого. -Я виявила зайву цікавість.

Це не моя кімната, а Деніса, а йому начхати.

Йому взагалі на все начхати.

А ви Коул?

-Бакі Коул. -Бакі Коул, так.

-Я привезла вам слонову кістку. -Дякую.

-Ви приймаєте хінін? -Так.

У нього прекрасні книги. Він дає їх почитати?

У нас був друг, Гопворт.

Він взяв у Деніса книгу і не повернув. Деніс дуже розсердився.

Я спитав: "Денісе, невже ти посваришся з другом через книгу?"

А він сказав: "Ні".

Але все одно посварився.

-Ви їхали через Лондон? -Ні, через Рим.

Я подумав, може, ви захопили газети.

Ні, на жаль.

Втім, там нема чого читати.

У мене була знайома. Ми з нею бували на танцях в Оксфорді.

У червні на березі річки.

Вона щоразу одягала нову шовкову сукню.

Здається, у вас такі ж парфуми.

Ні, запах приємний, але це інші.

Можна їхати.

Це Белкнап. Він керує фермою.

Добрий вечір, мем.

Це кухар, його звуть Еза.

А це Джума. Служник.

Ходімо, покажу тобі будинок.

Коли ти мене кинеш, я вийду за Барклі Коула.

Він торговець?

Невже?

Він дружить із сомалійцями. На його землі їх ціла купа,

вони вважають його мало не принцом. Він продає бивні Фінча Хеттона.

Цей Белкнап - веселун.

У нього була ферма. Збанкрутував, хотів вирощувати льон.

Він знається на худобі?

Я не купував худобу. Ми будемо вирощувати каву.

У нас були інші плани.

Ти була в Данії, я мав вирішувати.

Ми ухвалили рішення.

-Ми не знаємося на каві. -Її садять, вона росте.

Моя мама дала гроші, аби ми розводили корів.

Їй все одно, корови або кава, головне - прибуток.

За худобою треба стежити.

Я приїхав до Африки не для того, щоб возитися з коровами.

Скажи їй, що ми передумали.

Наступного разу, коли схочеш передумати, роби це за свій рахунок.

Ви купили собі титул, але не мене.

Принеси вина для брата мого коханця.

Здається, ти втомилася.

Будь обережна.

Я говорила, що Ганс приходив попрощатися?

-Де барон Бліксен? -Поїхав на полювання.

-Він сказав, коли повернеться? -Сказав, що повернеться до дощу.

Сьогодні буде дощ?

Дощі можуть початися через багато днів.

У нас в Огайо, щоб відлякувати птахів, ставлять опудала.

Тут потрібні леопарди, щоб відлякувати бабуїнів.

Пильнуйте, вони й вашого собаку вкрадуть. Це Африка.

-Скільки ми засаджуватимемо? -Барон каже, 400 гектарів.

Скільки це займе часу?

Це залежить він Кінанджуї. Це вождь кікуї.

-Без нього нам не знайти працівників. -Коли буде перший урожай?

Це саджанці. Років через три-чотири.

Чотири роки!

Якщо не загинуть. Ще ніхто не садив каву на такій висоті.

А як ми житимемо ці чотири роки?

Я працюю, щоб повернутися додому. Якщо у вас погано з грошима,

то скажіть одразу.

Ми посадимо 500.

Вождю Кінанджуї, кажуть, ви дуже мудрий...

Зачекай. Сподіваюся, ми домовимося.

Кікуї - сумлінні працівники.

Я сподіваюся, все у нас буде чесно і справедливо.

Вождь не говорить англійською.

-Скажіть йому, що я баронеса Бліксен. -Вождь це знає.

Тоді скажи йому, що я сказала.

-Що він сказав? -Що кікуї можуть виконати цю роботу.

Фараху, що він іще...

У тебе хвора нога.

Ти повинен прийти до нас додому за ліками.

-Він розуміє мене? -Так.

Якщо ти не прийдеш, інші хлопці скажуть, що ти злякався.

А я подумаю, що ти просто дурний.

Цей хлопець мусить прийти до мене лікуватися. Прослідкуй за цим.

Що ще сказав Кінанджуї?

Що кава не виросте на такій висоті.

Не звертайте уваги. Він хоча й вождь, але він кікуї.

Якщо ми спорудимо тут греблю, я зможу зробити ставок.

Ти знаєш, як робиться ставок?

-Воді потрібно додому, у Момбасу. -Хай іде, коли ми зробимо ставок.

Ця вода живе у Момбасі.

Ходімо.

Не раджу тікати.

Інакше вона вирішить, що вас варто з'їсти.

-У вас є рушниця? -Їй не сподобався ваш запах.

-Убийте її. -Вона вже поснідала.

Прошу, убийте її.

Давайте почекаємо.

О Боже, вбийте її.

Як близько ви збиралися її підпустити?

Ще трохи. Вона хотіла дізнатися, чи ви не побіжите. Так вони вирішують.

-Зовсім як люди. -Вона ледь не з'їла мене.

-Вона не винна в цьому. Вона левиця. -Я також не винна.

До такого костюму пасує рушниця.

Вона залишилася на сідлі.

Тримайте її при собі. Ваш кінь - поганий стрілець.

Це від Барклі. Він привіз вам подарунки.

Ми вас шукали.

Боже, як мило.

Ми проїздили повз. Їдемо до Магаді полювати на слонів.

Принаймні, мені є що вам запропонувати.

Може, розкажете Барклі, яку дурість я зробила?

Нею трохи зацікавилася одна левиця.

Трохи? Вона мене трохи не з'їла.

Ризик - це нормально, якщо при цьому не ризикують інші.

Ти згоден?

Можу сказати, що це в твоєму стилі.

-Дякую. -Нема за що.

-А де Блікс? -На полюванні.

-Довго? -Так.

Отже, вам нудно без розмов. Ми залишимося на вечерю.

У Блікса знайдеться пара піджаків для нас.

-Я маю щось сказати? -Ні, але ми вас вислухаємо.

-Тоді я попрошу вас залишитися. -Добре.

Денісе.

Не знаю. Ви співаєте?

Ні.

-Може, розкажете щось? -Я, між іншим, талановита оповідачка.

Вірю.

А як же корови? Молочна ферма?

Ми передумали. Будемо вирощувати каву.

-Ризиковано на такій висоті. -Мені вже казали.

-І вас це не турбує. -Просто ніхто цього не пробував.

Варто мені за щось взятися, і у мене все виходить.

Значить, так і буде.

-Ваш помічник... -Канутіа.

-Він не кікуї? -Ні.

Я скажу, щоб його нагодували.

Не треба, дякую, баронесо.

Сомалійці всі таки. В Африці лише вони знаються на конях.

Вони не п'ють, не дають у борг і не цікавляться чужими дружинами.

За цим треба їхати в місто.

Ви знаєте, що на світі немає жодного вірша, який би оспівував ступні?

Є про губи, очі, долоні, обличчя, волосся, груди,

ноги, руки, навіть коліна, але тільки не про бідні ступні.

У чому причина?

У пріоритетах, напевно. Хочете спробувати?

До слова "ступні" складно підібрати риму.

-Поспи. -Це не іменник.

Ну то й що?

"Дістань із черевиків ступні і добре в ліжечку поспи".

Тепер ми хочемо послухати історію.

Удома, коли я розказую історію,

племінниця першу фразу завжди вигадує сама.

-Будь-яку? -Яку завгодно.

На світі жив китаєць на ім'я Чен Хуан,

у нього був будинок із вапняку

і знайома дівчина на ім'я Ширлі.

Яка чудово говорила китайською,

вона навчилася цього у своїх батьків-місіонерів.

Чен Хуан жив самотньо на вулиці Формоза,

під його вікном висів блакитний ліхтар.

Він сидів біля вікна,

і в його бідному серці

дивною луною звучали голоси його далекої батьківщини.

Їх знайшли наступного ранку в кімнаті поряд із блакитним ліхтарем.

Мертва дитина і великий воїн,

шию якого обвивав дорогоцінний подарунок Чен Хуана.

Ви бували у тих місцях?

Я подорожувала подумки.

-Раніше. -Так.

Це все з Англії? Пробачте, з Данії?

Я люблю свої речі.

Подумки вирушаючи у подорож,

ви теж брали так багато багажу?

Тому, хто подорожує подумки, не треба ні їсти, ні спати,

ні розважатися.

Ви маєте рацію.

Але вам, напевне, приємно, що я привезла кришталь і порцеляну?

І розповіді, так.

-Приїздіть частіше. -Із задоволенням.

-Пообіцяйте, що скоро приїдете. -Обіцяю.

До побачення?

Ви врятували мені життя?

Ні, це зробила левиця. Вона втекла.

Отже, я не у боргу перед вами?

Проте я у боргу.

У нас прийнято платити оповідачу.

Дуже гарна.

Але я не беру платню за розповіді, і це надто коштовний подарунок.

Записуйте їх.

Хай щастить, Фінчу Хеттоне.

Називайте мене Деніс.

Баронесо.

До побачення.

Що ти робиш?

Я хочу, щоб ти повернувся додому.

Ми ніколи не говорили про дітей.

Ти...

А ти?

Так.

Ти не проти?

Ці кікуї не хочуть хворіти.

Господи!

Твоя нога стала гірша.

Тобі треба до лікарні.

Напевне, нога дурна. Вона не хоче до лікарні.

Хай нога робить, що хоче.

Але якщо ти візьмеш її до лікарні, я вважатиму тебе розумним.

А такій розумній людині завжди знайдеться робота в моєму будинку

за плату.

Скільки ви платитимете такій розумній людині?

Більше, ніж тому, хто пасе кіз.

Я поговорю з ногою.

ПОСЛІДОВНИКИ ЛЕДІ МОНІКИ

-А якщо авіаналіт? -Тихо! Питайте по черзі.

Війна в Європі. Її тут може й не бути.

До німецької Східної Африки лише 300 км. Там генерал фон Леттов.

Я не хочу з ним зустрітися у барі.

То ми нападемо на них?

Це наша війна. Тобі не обов'язково втручатися.

У мене зріє врожай. Скільки це продовжуватиметься?

Ми повинні виступити, коли знадобиться.

Вони не стануть воювати, якщо ми не будемо.

Можна озброїти масаї і відправити їх на південь.

Як ви збиратимете у них зброю після війни?

А наші жінки та діти? Відправити їх до міста?

Ми вирішимо і цю проблему.

До армії набиратимуть тубільців?

Напевне, але не масаї!

Барклі, як ваші сомалійці?

Вони природжені розвідники. Місцевість до кордону буде під контролем.

Ми збиратимемо дані до приходу військ.

Що це таке? Ти розумієш?

-Ні. -Тоді нащо хочеш взятися за це?

Ми тут ні до чого.

Їхні угоди нас не стосуються.

Вікторія і кайзер були родичами, заради бога!

Вони поділили Африку між собою. Ти знаєш, як виник кордон?

У неї було дві гори, а у нього жодної.

І вона дала йому Кіліманджаро.

Це дурна суперечка двох знахабнілих країн.

Чим раніше почнемо, тим раніше закінчимо, і все буде як і було.

Може, й закінчиться.

Але як раніше нічого не буде.

Тобі не треба йти! Ти сам хочеш!

Ми живемо тут.

-Ти їм не потрібен. -Вони не знають, за кого ми.

Я не настільки люблю їхню імперію, щоб ти за неї загинув.

Швидше ти мене доконаєш.

На фермі все йде за планом, у тебе є Белкнап.

На фермі нічого не йде за планом.

Але річ не в цьому.

Я не думала, що ти мені так сподобаєшся.

Чи не збираєшся ти закохатися у мене?

У тебе, якого вічно немає вдома?

Якщо я знадоблюся, пошли кого-небудь до Деламера.

Я буду там.

-Ніжний поцілунок на прощання. -Я віддаю перевагу зустрічам.

Прощання - дивна річ.

У ньому є елемент заздрості.

Чоловіки йдуть, щоб випробувати, наскільки вони сміливі.

Але головне наше випробування - випробування терпінням,

життя без когось,

як ми можемо переносити самотність.

Але я завжди знала відповідь.

Для цього не потрібна була війна.

Я попрощалася з Брором.

Деніс пішов, не сказавши ні слова, що було цілком нормально.

Привіт, господарі.

Я подумала, може, вам потрібне м'ясо.

Є новини?

Жодних. Боїв не так вже й багато. Тільки сильна лихоманка.

Мабуть, я залишуся на чай.

Ви співчуваєте німцям?

Вас прислали це з'ясувати?

-У місті сперечаються про це. -Через мою погану англійську.

І на чиєму ви боці?

На вашому.

Мене хочуть відправити додому вчитися. Мати каже, я зростаю дикункою.

-Я вирішила порадитися з вами. -Зі мною?

У вас багатий життєвий досвід.

Я б хотіла стати такою, як ви.

-Якою саме? -Ви не дуже потребуєте нас.

Можна вас дещо запитати?

Я не дуже розбираюся у чоловіках.

Мені хочеться подобатись їм, але...

Також я хочу, щоб мені дали спокій.

Напевне, я повинна бажати належати комусь, так?

У мене є одна книга,

але як дізнатися, коли варто підкоритися чоловіку,

а коли - ні?

Називайте мене Карен.

Їм потрібен парафін і консерви на 300 чоловік.

Він просив послати з обозом білого.

Він здоровий?

Напевне, раз передав розпорядження.

Куди я повинна відправити обоз?

Він на кордоні з Деламером, недалеко від озера Натрон.

-Звісно, це конфіденційно. -Матиму на увазі.

Вибачте,

про це не повинні говорити в Найробі.

Нам доведеться відправити вас до міста. Ми не можемо охороняти вас.

Що означає - відправити до міста?

Чоловіки пішли, і нас турбують тубільці.

У нас розпорядження. Перевезти жінок і дітей до міста.

-Нас інтернують, лейтенанте. -Жінок і дітей, баронесо.

Це одна категорія чи дві?

Вам знадобиться час на збори.

Я пришлю конвой у четвер.

До речі, я капітан.

Мені платять не за те, щоб я воював.

Ні.

Де озеро Натрон?

На півдні. Це дикі місця. Білим там нема чого робити.

Ми повинні були сьогодні перетнути висохлу річку.

Можливо, ми заблукали.

Бог милостивий.

-Що в біса ви тут робите? -Я шукаю Деламера.

-Що за нісенітниці. Жінки не воюють. -А я буду.

У нас обмаль часу. Ви навіть не знаєте, куди потрапили.

-Тепер знаю. -Ви заблукаєте знову.

Я піду.

-Поговори з нею. -Ні.

Її можуть поранити абощо.

Гадаю, вона це знає.

Гаразд, я спробував.

Ось.

Вранці визначте точку на горизонті і йдіть за нею.

На південний захід.

Близько трьох днів.

Зрозуміло.

Не турбуйтеся про нас, із нами все буде гаразд.

-Хто це? -Масаї.

Ісмаїле, де моя гвинтівка?

Геть звідси!

У мсабу йде кров. У неї немає бика.

Лев голодний.

Але у нього немає бика.

Віз важкий. Але і в нього немає бика.

Богу весело. Він грає з нами.

Скажіть Бліксу, що приїхала його дружина.

Вітаю, Карен.

Привіт, Ді. Привіт, Броре.

Я привезла вам дещо.

У тебе нова зачіска.

-У вас закінчилися запаси... -Я просив прислати когось.

Тобі пощастило, що ти добралася. Ти вчинила безглуздо.

Але я добралася.

І було весело.

Коли ти повернешся додому?

Не знаю.

Ти не збираєшся допомагати на фермі?

Ні.

Я можу змусити тебе. Позбавлю грошей.

Я стану професійним мисливцем.

Я все одно цим займуся.

Не так ми собі це уявляли,

правда?

Але я рада, що ти відвертий зі мною.

Ти мені подобаєшся.

Дуже подобаєшся.

Деніс подарував мені компас.

Щоб не збитися зі шляху.

Але пізніше я зрозуміла,

що ми йшли різними шляхами.

Можливо, він, на відміну від мене, знав,

що земля кругла

і що ми не можемо зазирнути надто далеко уперед.

У вас сифіліс.

Це неможливо.

Ваш чоловік не хворий?

Ні.

Він був здоровий під час останньої зустрічі.

Це було три місяці тому.

Він зараз на кордоні разом з Деламером. Він приїхав би додому.

Хвороба протікає по-різному.

Можливо, у нього легка форма.

Але ви дуже хворі.

У вас був тільки чоловік?

Так.

Вам доведеться їхати додому лікуватися.

Лікування буде важким, але є засіб під назвою Сальварсан.

Миш'як.

Я збожеволію, якщо не вилікуюся, так?

Їдьте швидше.

Мені треба оглянути вашого чоловіка.

Я повідомлю йому.

Це позбавить вас від лихоманки дорогою додому.

-І які мої шанси? -Боюся, 50 на 50.

Не чекала, що таке може трапитися.

-Мутгейга? -Що?

Ваші листи.

Перепрошую.

Я чув, ви доїхали. Хотів би я побачити їхні обличчя.

-Вітаю. -Вітаю.

Не хочете з нами випити?

Я не можу. Як ви тут опинилися?

Я привіз Барклі.

-Його поранено? -Ні, лихоманка.

Сильніше, ніж завжди, але він тримається, поки є джин.

А ви? Як там війна?

Нам сильно дістається. Схоже, кінець ще нескоро.

-Ваш компас у мене. -Залиште його собі.

Ви його заслужили.

І потім, мені не завжди хочеться знати, куди я прямую.

Не буду вас затримувати.

-У вас усе гаразд? -Так.

Бережіть себе.

-Ви ще розкажете мені свої історії? -Так.

-Коли повернуся. -Повернетесь? Звідки?

Тобто, коли ви повернетеся.

-Я думав, це малярія. -Як бачиш, ні.

Може, ти добре почуваєшся, але тобі треба до лікаря.

А інші, хто б вони не були, сподіваюся, отримали своє.

Це я винен, більше ніхто.

Я поїду з тобою.

Хтось повинен залишитися тут, робити справи, добудувати фабрику.

-Впораєшся? -Це дрібниці.

Пробач.

Пробач.

Де господиня?

Вона скоро повернеться.

Того ж дня я виїхала до Момбаси,

а звідти - в Данію.

Цього разу подорож тривала довше.

Ішла війна.

А я билася на своїй війні.

Миш'як став моїм союзником у боротьбі проти невидимого ворога.

Я оселилася в кімнаті, де колись народилася,

у Рунгстедлунді,

і намагалася згадувати кольори Африки.

У моєму житті були тільки лікування,

прогулянки з матір'ю порожнім пляжем

і ця кімната в материнському домі.

Данія стала чужою для мене,

а я - для неї.

Я заново звикала до будинку матері.

Але я знала, що знову повернуся сюди, здоровою або хворою,

у здоровому глузді або божевільною.

Так і трапилося

після Цаво.

Тепер машини майже в усіх.

-Я тепер кухар. -Я чула.

У тебе все добре?

Усе гаразд.

Тоді і в мене теж усе гаразд.

Чим займатимешся?

Я давно хотів стати мисливцем. Сафарі, тощо.

Кажуть, це стане вигідною справою після війни.

Ти не хочеш стати вчителем?

Я хочу відкрити школу для кікуї.

Це не всім сподобається.

Ти видужала?

Кажуть, що так.

Але у мене не буде дітей.

Ти думала про нас?

Звісно.

Белкнап каже, кущі розквітнуть після наступних дощів.

У такому разі, тобі доведеться подумати, де найняти працівників

і як доставляти товар на ринок.

БОЖЕ, БЕРЕЖИ КОРОЛЯ І КОРОЛЕВУ

-Де зараз Барклі? -Має бути тут.

Хто виграв?

У вас є розповідь для мене?

Фінч Хеттон.

Мене понизили. Минулого разу я був Денісом.

Не бажаєте шампанського?

-Кажуть, ви їздили додому? -Так.

-А де Барклі? -Радий вас бачити.

У нього досі лихоманка, але він видужає. Хто всі ці люди?

Брор каже, незабаром ми будемо колонією.

Ці землі хочуть заселити.

Навіть лотерею влаштували: "Купи квиток - і виграй ферму в Африці".

Ви справді вважали, що все буде як раніше?

Я вважав, це можливо.

-Де Канутіа? -Загинув.

Як справи? Не хочете з нами випити?

-Мені час до ліжка. -Ще одна ніч?

Щасливого Різдва.

Різдво?

Точно.

Вождь каже, діти, вищі за цю відмітку,

не повинні вчитися читати.

Скажи йому, до школи повинні ходити всі діти.

Ні, він вождь. Ви не вождь.

Це безглуздо.

Високим людям не треба знати більше за вождя.

Коли діти підростуть, вождь може померти.

ЩАСЛИВОГО НОВОГО РОКУ - 1919

Брор - так, але щоб Деніс розважав туристів - не уявляю.

Він нічого більше не вміє, у нас не залишилося вибору.

Уряд заборонив полювання на слонів.

-Що ви робитимете? -Стану фермером.

Привіт, господарі!

Чому ти вдома?

Закінчила навчання. Нічого не навчилася, але чудово почуваюся.

Я підійду до вас. Барклі, залиште мені танець.

Що за нісенітниці я чув щодо школи?

Я запросила молодого місіонера.

Він обіцяв познайомити дітей спочатку з алфавітом, а потім - з Богом.

Чорні не можуть полічити навіть своїх кіз.

Чого ви втручаєтеся?

А ви хто такий?

Не хочете потанцювати?

Я думаю, ви повинні вибачитися.

Ви порушуєте спокій.

Як ви зрозуміли, що вони хочуть навчитися читати?

Ви впевнені, що їм сподобається Діккенс?

Ви вважаєте, їм не треба читати?

Треба запитати у них.

Ви ж не просили, щоб вас учили.

Чим їм можуть зашкодити наші розповіді?

У них є власні, вони просто не записані.

Чому ви хочете залишити їх неуками?

Вони не неуки.

Просто не треба перетворювати їх на маленьких англійців.

-Ви любите все міняти? -На краще, сподіваюся.

І хочу, щоб мої кікуї вміли читати.

Мої кікуї. Моя порцеляна. Моя ферма.

-Чи не забагато для вас? -Я за все заплатила.

А що саме ваше?

Ми не володіємо цим світом, ми тут лише гості.

Невже ваш погляд на життя такий простий?

Напевне, я хочу від життя менше, ніж ви.

Я вам не вірю.

З Новим роком!

-З Новим роком! -Вас також!

Якась жінка забула свої трусики на задньому сидінні.

Я хочу, щоб ти переїхав до міста.

Ти впевнена?

Їсть.

Він їсть.

Слон.

Дайте мені роботу.

У нас тепер мир, але де ж процвітання?

Чому ціни падають, щойно люди припиняють вбивати один одного?

Ціни на чай теж упали.

Вони завжди їх так б'ють?

Нарешті зробили корисну машину.

Це вам.

-Я не можу це прийняти. -Чому?

Брор переїхав до міста.

Це його особиста справа.

Може, залишитеся ночувати?

Не можу, дякую. Я їду до селища Мара.

Освоюю сафарі, треба обрати табір.

Ні.

Ви повинні побачити ці місця. Незабаром там все зміниться.

Я не забиратиму у вас час.

Може, ви поки зберетеся?

Якщо я вам подобаюся,

не просіть мене про це.

Як ви там говорили?

Киш?

Киш? Так?

Гарне слово.

Покрутіть ще раз, будь ласка.

Майже. Ще раз.

Ще.

Ще раз.

Чудово. Можна їхати.

Я не знаю, як це пояснює наука, але в Африці ночами видно далі,

ніж в інших місцях.

І зірки тут яскравіші.

Ще щодо наметів.

Коли ми з Канутіа ідемо...

Ішли, ми обходилися без них.

Я пам'ятаю його.

-В ньому було щось... -Від масаї.

Він був наполовину масаї, тому ви його запам'ятали.

Таких, як він, більше нема.

Нам здається, що ми приручили їх, але це не так.

Вони помирають, якщо потрапляють до в'язниці.

Чому?

Вони живуть сьогоднішнім днем і не думають про майбутнє.

Вони не уявляють, що їх колись відпустять.

Їм здається, що це назавжди, і вони помирають.

Вони єдині тут, кому немає діла до нас,

і це їх погубить.

А про що ви з ним розмовляли?

Ні про що.

Отже, ви знали, що я приїду?

Завтра нам рано вставати. Не хочете відпочити?

-А що буде завтра? -Гадки не маю.

На добраніч.

-Ви думали, вони втечуть? -А ви не думали?

Уявляєте, вони не чули навіть голосу людини, і раптом Моцарт.

У вас уже є клієнти?

За тиждень прибудуть.

Бельгієць з дочками. Сподівається як слід пополювати.

Це буде цікавий похід.

Я поїду на місяць.

А навіщо ви цим займаєтеся?

Я не вмію сіяти.

Знаєте, з чого вони зроблені? З тканини.

-Де він сяде? -Важко сказати.

Мабуть, це чудово.

Такою я собі уявляла Америку.

-Ви бували в Америці? -Ні, але мій батько бував там,

і він часто розповідав мені про неї, коли я була маленькою.

Ви й досі спілкуєтеся?

Він помер. Наклав на себе руки, коли мені було десять.

Можу допомогти.

"Сміється і відводить очі

від мого путі,

бурмоче: "Який я радий,

що може чорт трясти".

Прощавай, прощавай".

-Ви пропускаєте рядки. -Я пропускаю нудні місця.

"Прощавай, прощавай, мій шлюбний гість!"

Нахиліть голову.

"Хто молиться, той любить усіх,

незалежно від того, птах він чи звір".

Так краще.

Це щось інше -

полювання за гроші?

Тільки не для тварин. А може, і для них.

-Вам подобаються тварини, а не люди? -Іноді.

Вони не роблять нічого абияк.

У них усе як уперше.

Полювання, праця, любов.

Тільки людина робить це все абияк.

Тільки людині набридає.

Люди кажуть: "Тепер я знаю, як ти ставишся до мене,

а ти знаєш, як я ставлюся до тебе.

Ми розуміємо одне одного, то давай ляжемо і займемося справою".

Чому я тут?

Бо вам захотілося подивитися на все це.

А я схотів вам це показати.

Я знав, що вам сподобається.

-Ви часто думаєте про смерть? -Я думаю про старість.

Це все одно що жити з капризним стариганом.

Ти і є капризний стариган.

У мене був сифіліс.

Тому я їздила додому.

Розумію.

А я нічим не хворів, лише краснухою.

Кажуть, я тепер можу нормально жити.

Але у мене не буде дітей.

Отже, школа.

Отже, школа.

І ферма, у цьому тепер усе моє життя.

Ні.

Завтра нам знадобиться м'ясо.

Я розбуджу вас удосвіта.

На добраніч.

Ми могли злякати газель.

Тут водяться буйволи.

Вони дуже небезпечні для пішоходів.

Вечеря. Розмір відповідний, але...

Лев.

Обережно, вітер нам у спину.

Назад. Поволі.

Якщо вони кинуться, падайте на землю, стрілятиму я.

Падайте!

Перезаряджайте швидко!

Невдовзі вечеря.

Я радий, що ви тут.

За дів із рожевими губами.

Одна юна дівчина з Данії

відправилася на пароплаві в Суец.

Пароплав потрапив у шторм

недалеко від берегів Марокко.

Хвилі винесли дівчину на берег, на пляж.

На білий піщаний пляж.

Пісок був таким білим...

Я хочу зробити це.

Боляче?

Я повірю всьому,

що ви зараз скажете.

Я маю знати, що мені думати про це.

Нащо?

Додати бульйону, потім салат

і курячу грудку.

Сподіваюся, тобі сподобається.

-Хто до нас приїжджає? -Бвана Коул.

Я думатиму про бвана Коула.

Я опинилася у двозначному становищі.

-Ти про право голосу? -Ні, гірше.

Деніс?

Покличте Каманте.

Він зовсім відбився від рук.

Вважаєш, це курка?

Це не курка, це риба.

Геть.

Що скажете?

Як на мене, дуже смачно.

Будьте обережні.

Коли укладачі старовинних карт досягали краю світу,

вони писали: "Обережно, далі живуть дракони".

І я опинилася в цих місцях?

Він любить дарувати подарунки,

але не на Різдво.

Він навіть не сказав, коли повернеться.

Чи взагалі повернеться.

Хочете розлучитися?

Тоді я залишуся зовсім сама.

Ті, кому не вистачає лосів на Алясці, гризлі в Америці

і тигрів у Європі, - всі вони вирушають сюди.

Барклі вирішив стати фермером. Ти теж міг би.

Ні, дякую.

Ти повинен відвідати його. Він погано виглядає.

Ти залишишся?

На день-два.

-Достатньо? -Ні.

На сафарі не потрібен другий мисливець.

Ти можеш бути у місті. Зустрічати клієнтів, готувати спорядження.

-І ще пошта, багато пошти. -Я навряд чи впораюся.

Тобі треба щось робити.

Навряд чи. У мене ускладнення після малярії.

Ми відвеземо тебе в лікарню. Тобі допоможуть.

За мною є кому наглядати.

Це вже кілька років.

Вона любить мене.

Чому ти не говорив мені?

Напевне, я думав...

Я не дуже добре тебе знав.

У нас залишився рахунок у торговому домі. Хай моя частка буде для Маріамо.

Барклі, слухай.

У Джорджа Мартіна теж було ускладнення, він живе вже п'ять років.

Візьми собі 12-зарядну рушницю, тобі вона подобається.

Щоправда, спуск трохи заїдає.

А Карен хай візьме "Рігбі". Їй підійде.

Хочеш, я відвезу тебе додому?

Я вважаю, що я вдома.

"Ф".

"Д".

"Д". Дівчинка.

Ти зібрав речі?

Так.

-Як там у місті? -Тісно.

Я подумав,

тепер мені не треба знімати номер у клубі.

Не знаю, чи вдасться мені сафарі,

але, може, я залишу частину речей у тебе?

Ти вирішив перебратися до мене?

Ти не проти?

Коли боги хочуть нас покарати, вони слухають наші молитви.

Барклі помирає.

-Що? -Ускладнення після малярії.

Боже.

-Я поїду до нього. -Йому це не сподобається.

Чому?

У нього вдома жінка-сомалійка.

Вони вже давно разом.

Ти не казав мені про це.

Я не знав.

"...з кожним із нас відтепер і навік". Амінь.

Дивно, що Деніс не приїхав.

Думаю, він уже попрощався із Барклі.

У ті дні, коли Деніс був удома,

ми не розмовляли на буденні теми.

Про мої проблеми на фермі,

мої записи, поганий урожай кави,

про його роботу,

про те, що відбувається в Африці.

Про речі незначні і цілком реальні.

Ми відмежувалися

від усього світу.

Коли його не було, я вигадувала нові історії.

Вечорами він влаштовувався зручніше перед каміном,

розклавши подушки, ніби диван,

а я сиділа поряд, схрестивши ноги, немов Шехерезада.

Спрямувавши на мене ясний погляд, він слухав мої довгі історії

від початку до кінця.

-Де ти його взяв? -У Момбасі.

Сідай.

-Коли ти навчився літати? -Вчора.

Не ворушися.

Я хочу ворушитися.

Не ворушися.

Привіт, Денісе.

Можна тебе?

Я теж без грошей.

Я б не просив, але був невдалий період.

-У тебе все гаразд? -Якщо буде добрий урожай.

Я міг би його застрелити.

Мені страшенно хочеться поцілувати тебе.

Він розумніший за мене. Може, у вас вийде.

Бажаю успіху.

-Ти міг би запитати. -Я запитав.

Вона сказала "так".

Якщо мене коли-небудь з'їдять, поховай мене тут.

Те, що залишиться.

Отут, на гребені пагорба.

-Коли ти відлітаєш? -Завтра.

Тебе не хвилює те, що я чужа дружина?

Ні.

Для мене головне, щоб ти любила мене.

О котрій годині завтра?

Знову до побачення.

-Скільки у вас обробляється акрів? -П'ятсот.

-Решта не обробляється? -Там живуть кікуї.

-Чому ви їх не переселите? -Бо вони там живуть.

Земля перейде до нас, якщо ви збанкрутуєте.

-У нас є ще рік. -Бог великий.

Він бере 3%.

Вождь говорить: "Високим дітям можна ходити до школи".

Скажи вождю Кінанджуї, що читання - корисне заняття.

Діти запам'ятають його надовго.

Вождь говорить:

"Англійці вміють читати, але яка їм від цього користь?"

Міс Фелісіті на Спервей пройшла чисто.

-Фелісіті така відчайдушна. -Це точно.

Наступний учасник - Джон Саттон на Костано.

-Як поживаєш? -Старію, мабуть.

Неправда.

Як твоє полювання?

На життя вистачає. Де Деніс?

В Уганді. З коронованою особою.

Мабуть, ти хочеш оформити розлучення.

У неї є гроші? Звісно, є.

Це так серйозно, Броре?

Думаю, так.

Мені доведеться звинуватити тебе в дечому,

або ти думав, усе буде навпаки?

Як хочеш. Адже я справді винен.

Дякую.

Як тобі це вдається? Ми залишаємося друзями.

У нас все так і починалося.

Я радітиму за тебе, якщо зможу.

Я запам'ятаю твої слова.

Коли ти на сафарі,

у тебе бувають інші жінки?

Я не був би з тобою, якби потребував ще когось.

-Тобі самотньо? -Іноді.

Ти хоч раз думав, чи мені самотньо?

Ні, не думав.

Ти взагалі думаєш про мене?

Часто.

Але не настільки, щоб повернутися.

Я повертаюся завжди. У чому річ?

Ні в чому.

Брор запропонував розлучення.

Він знайшов жінку і хоче одружитися.

Напевне, ми зможемо зробити те саме.

Розлучитися?

А що змінить весілля?

У тебе буде дім.

Це не так.

Що тебе не влаштовує в шлюбі?

-Ти бачила хоч одну щасливу пару? -Так, і не одну.

Белфілди, наприклад.

Він відправив дружину додому на сезон дощів у 1910 році.

І лише в 1913-му повідомив, що дощі скінчилися.

Це не жарти. Люди одружуються. Так прийнято.

Деякі тварини не розлучаються все життя.

Гуси.

Ти використовуєш тварин як аргумент, а мені не дозволяєш це робити.

Я б не розлучався усе життя.

Навіть на день.

Я просто хочу, щоб мені хоч раз зробили пропозицію.

Обіцяй, що зробиш, якщо я пообіцяю відповісти "ні"?

Тобі можна довіряти?

Коли виїжджаєш,

ти не завжди вирушаєш на сафарі, правда?

Ні.

Тобі просто хочеться виїхати.

Тут немає нічого образливого.

Є.

Я з тобою, тому що сам так вирішив.

Я не хочу жити так, як треба жити на думку інших.

Не проси мене про це.

Я не хочу одного дня зрозуміти, що прожив чуже життя.

Я готовий платити за своє, бути самотнім,

готовий померти наодинці, якщо доведеться. Здається, це чесно.

Не зовсім. Ти хочеш, щоб і я платила за це.

У тебе є вибір, і ти не хочеш робити те ж саме для мене.

Я не стану ближче,

не кохатиму тебе більше через клаптик паперу.

Спробуйте закласти прорив.

Хай тече.

Ця вода все одно живе в Момбасі.

Я літав до Нарока.

З висоти видно всі колії від вантажівок.

-У Серенгеті, як і раніше, чудово. -Туди добиратися тиждень.

У Самбуру теж гарно.

Де Белкнап? Я його не бачив.

Напевне, вже в Америці.

Я відпустила його.

Довелося.

Але ж ти не хочеш чути про ферму.

-У тебе є ґудзики? -Що ти робиш?

-Лагоджу твої сорочки. -Не треба.

Тобі немає сенсу цим займатися.

Можливо, я поїду до Самбуру післязавтра.

Ти щойно повернувся.

Фелісіті попросила взяти її з собою,

я ледь не сказав "ні", подумав, тобі це не сподобається.

-Але немає причини їй відмовляти. -Є. Мені це не подобається.

Ти вирішив взяти її?

-Це ж такі дрібниці. -Тоді відмов їй заради мене.

А потім що ти схочеш?

Чому твоя свобода важливіша за мою?

Це не так. Я ніколи не обмежував твоєї свободи.

Ти не дозволяєш мені потребувати тебе, покладатися на тебе,

чекати чогось від тебе! Я вільна!

-Але ти потрібен мені. -Не потрібен.

Чи ти помреш, якщо я помру? Я не потрібен тобі.

Ти, як завжди, плутаєш потребу з бажанням.

Якби ти створював світ, кохання там не було б взагалі.

Було б найкраще кохання. Яке не треба доводити.

-Тоді тобі треба жити на місяці. -Бо не хочу жити по-твоєму?

Ти вважаєш, що можна чинити тільки так, а не інакше?

Ти вважаєш, мені подобається Фелісіті? Думаєш, у мене з нею буде роман?

Ні.

Тоді до чого цей шум?

Якщо вона тобі не дорога, чому ти так опираєшся?

Я зрозуміла дещо, на відміну від тебе.

Є речі, які варто мати,

але за них треба платити, і я хочу стати однією з них.

Я не допущу цього.

Ти не уявляєш, наскільки мені неприємні подібні розмови.

Я думала, ти нічого не хочеш по-справжньому,

та виявляється, це не так?

Ти хочеш усе.

Я поїду в Самбору, і вона поїде, якщо захоче.

Тоді живи в іншому місці.

Добре.

Чи є тут принц?

Вам треба встати з ліжка.

Вам треба встати з ліжка. До нас з'явився Бог.

Усе згоріло.

-Як це трапилося? -Схоже, це справа рук Бога.

Він подарував мені небачений урожай, а потім одумався.

-Страховка? -Це для песимістів.

-Де Деніс? -Хто знає.

Це неважливо. Баронеса втратила все.

Усе скінчено.

Я повинна знайти землю для моїх кікуї, перш ніж поїду.

У вас і так вистачає клопоту.

Хоча б клаптик, щоб вони були разом.

Кава у нас закінчилася, але я можу запропонувати вам чаю.

За межами заповідника орних земель такої площі немає.

А якби були, ми б все одно не віддали її тубільцям.

Але це їхні землі.

Вони належать короні. Ви прагнете неможливого.

Як завжди. До кого мені тепер звернутися?

Боюся, ви пройшли всі інстанції.

У нас новий губернатор?

Сер Джозеф. Він ще не прибув.

Але кажуть, незабаром прибуде.

Ви змушуєте мене.

-Капітан Жак Ллуелін. -Ваш слуга, сер.

Високоповажний Г'ю Чомонделі, лорд Деламер.

-Ваш слуга, сер. -Леді Деламер.

-Комісаре. -Баронесо.

Баронеса фон Бліксен.

До мене дійшла сумна звістка, що ви їдете з Кенії.

-Отже, ви чули про мою біду? -Так, і мені дуже шкода.

І ви знаєте, чого я добиваюся?

-Земля, яку ви просите... -Ви допоможете мені?

Це складно.

Встаньте, баронесо, прошу вас.

У Кенії жінкам живеться нелегко.

Тут не цінують самовідданість.

Ви наділені владою, і мені ні до кого більше звернутися.

Давайте обговоримо це як прийнято.

Не переймайтеся. Я втратила все.

-Мені не соромно благати вас. -Зачекайте.

Вислухайте її.

Ця земля була їхньою.

Ми відібрали її, і тепер їм просто нікуди йти.

Я займуся цим. Ми зробимо все можливе.

Ви даєте слово?

Я даю слово.

Дякую.

Сподіваюся, вам буде добре тут, як було мені.

Мені шкода, що я не познайомлюся з вами ближче.

Я дізнався про це тільки на кордоні.

Схоже, я піду на все, щоб привернути твою увагу.

Я вже майже попрощалася з тобою.

Мої бідолашні родичі.

Я трохи не розорила їх, а тепер знову доведеться просити у них гроші.

Дозволь мені допомогти тобі.

Ти вирішив не розлучатися зі мною?

Я обійдуся сама.

Що ти збираєшся робити?

Після того, як продадуть речі, я виїду

в п'ятницю до Момбаси, а потім на пароплаві в Данію.

Дякую, Денісе.

Вони повинні зібратися до того, як почнуться дощі.

Там вистачить землі на всіх, але вони не повинні битися через неї

або докучати властям, зрозуміло?

-Або вони втратять усе. -Так.

Ти повинен пояснити їм, що мене не буде,

щоб вступитися за них.

-Ця земля далеко? -Поряд із Дагоретті. Не дуже далеко.

Як нам тепер бути? Вам і мені?

У тебе будуть гроші. Достатньо, я думаю.

Я говорю не про гроші.

Пам'ятаєш, як бувало на сафарі?

Увечері я відправляла тебе шукати місце для табору?

І ти чекав мене.

Ви бачили вогонь і знаходили мене.

Так.

Так буде й тепер.

Тільки цього раз вперед вирушу я і чекатиму тебе.

Ви далеко відправляєтесь?

Так.

Ви повинні розвести дуже великий вогонь,

щоб я вас знайшов.

Віднеси речі на галявину.

Ти вечеряв?

Так.

Я спакувала твої речі.

Я збиралася відправити їх до клубу.

Ти не проти?

Це була не дуже добра ідея.

Здається, так треба було зробити одразу.

Не знаю. Мені почали подобатися твої речі.

А мені почало подобатися жити без них.

Ти змінила мене.

Про що ти?

Про самотність.

Справді?

Я хочу поїхати з тобою в Момбасу.

Хочеш, полетимо туди?

Хіба ти нікуди не летиш?

Завтра мені треба дещо зробити в Цаво, але у п'ятницю я повернуся.

Тебе це влаштує?

Звичайно.

Я з'ясувала для себе одну річ.

Коли мені стає погано і здається,

що далі неможливо жити,

я не намагаюся відганяти погані думки.

Я згадую наш табір на річці.

І Барклі.

Як я вперше піднялася у повітря разом із тобою.

Як добре тоді було.

Коли я розумію, що більше не витримаю,

я згадую що-небудь

і відчуваю, що можу витерпіти все.

Ти хочеш мені допомогти?

Так.

Тоді потанцюй зі мною.

Ти мав рацію. Ця ферма ніколи не була моєю.

Я міг помилитися.

У мене була ферма в Африці.

-П'ятниця? -Так.

Вітаю, Броре.

Хочеш випити?

Будь ласка.

Деніс загинув.

Його літак розбився в Цаво.

Він загорівся.

Ти поїдеш зі мною до міста?

Чому до мене прислали тебе?

Я подумав, що повинен приїхати.

Боже, ти смілива людина.

"Сонце не турбуватиме тебе вдень, а місяць вночі.

Господь збереже тебе від зла.

Він врятує твою душу.

Господь піклується про твоє життя і про твою смерть.

Відтепер і назавжди".

Амінь.

ХАУСМАН

"Того дня, коли ти переміг,

ми на руках тебе несли.

І старий, і молодий пліч-о-пліч стояли,

вітаючи тебе.

Ти був розумний, залишав поля,

де не можна знайти слави.

Проте лавровий вінок

швидше за троянди зів'яв.

Тепер тебе не обігнати хлопцям, що на ногу легкі,

далася перемога їм легко.

Людина ще живе, а ім'я вже померло.

Вінок лавровий на чолі

терновим стане вінцем.

І смерть безжальною рукою

його зірве

та викине".

Прийми душу Деніса Джорджа Фінча Хеттона,

який жив поряд із нами.

Він приніс усім нам радість,

ми щиро любили його.

Він не належав нам.

Він не належав мені.

Я знаю пісню про Африку,

про жирафа,

про молодий африканський місяць, що лежить на спині в небі,

про зорані поля

і блискучі від поту обличчя збирачів кави,

але чи знає Африка пісню про мене?

Чи будуть у повітрі над рівнинами тремтіти

хвилі кольору моєї сукні?

Чи вигадають діти гру, у якій звучатиме моє ім'я?

Чи повний місяць відкидатиме на стежку тінь,

схожу на мене?

Чи будуть орли на горі Нгонг шукати мене?

Тобі не можна їхати зі мною.

Там, куди ви їдете, не треба готувати?

Тобі там не сподобається.

Повір мені, будь ласка.

Відправляйте листи за цією адресою у Данію.

Коли продасте машину, відправте чек фірмі "Хантер компані",

усім іншим розпорядіться так само.

Так, мем.

Мене просили дізнатися, чи не вип'єте ви з нами?

Хто вас просив?

Члени клубу.

Гаразд.

Віскі, будь ласка.

Два віскі, будь ласка.

За дів із рожевими губами, за швидконогих хлопців.

Будьмо!

Дякую.

Він дуже дорогий мені.

Він допоміг мені знайти шлях.

Дякую, мсабу.

Я хочу почути, як ти називаєш мене на ім'я.

Ви Карен.

Сьогодні я отримала пошту,

ось що написала знайома:

"Масаї повідомили комісару Нгонгу,

що вони часом на світанку та заході сонця

бачать левів на могилі Фінча Хеттона.

Лев і левиця приходять туди

і довго лежать на могильному пагорбі.

Після вашого від'їзду

ділянку навкруги могили розрівняли, і вона стала схожою на терасу.

Мабуть, левам подобається це місце.

Звідти добре видно рівнину,

худобу і диких звірів".

Денісу це б сподобалося.

Я обов'язково повинна розповісти йому це.

КАРЕН БЛІКСЕН УПЕРШЕ ОПУБЛІКУВАЛА СВОЇ ОПОВІДАННЯ У 1934 РОЦІ

ПІД ІМЕНЕМ ІСАКА ДІНЕСЕНА.

ДО АФРИКИ ВОНА БІЛЬШЕ НЕ ПОВЕРНУЛАСЯ.

Переклад: Олена Цехмейструк