All language subtitles for The Canterville Ghost (1996) WEB-DLRip 1080p H.264 [sub UKR_ENG] [Hurtom]

af Afrikaans
ak Akan
sq Albanian
am Amharic
ar Arabic
hy Armenian
az Azerbaijani
eu Basque
be Belarusian
bem Bemba
bn Bengali
bh Bihari
bs Bosnian
br Breton
bg Bulgarian
km Cambodian
ca Catalan
ceb Cebuano
chr Cherokee
ny Chichewa
zh-CN Chinese (Simplified)
zh-TW Chinese (Traditional)
co Corsican
hr Croatian
cs Czech
da Danish
en English
eo Esperanto
et Estonian
ee Ewe
fo Faroese
tl Filipino
fi Finnish
fr French
fy Frisian
gaa Ga
gl Galician
ka Georgian
de German
el Greek
gn Guarani
gu Gujarati
ht Haitian Creole
ha Hausa
haw Hawaiian
iw Hebrew
hi Hindi
hmn Hmong
hu Hungarian
is Icelandic
ig Igbo
id Indonesian
ia Interlingua
ga Irish
it Italian
ja Japanese
jw Javanese
kn Kannada
kk Kazakh
rw Kinyarwanda
rn Kirundi
kg Kongo
ko Korean
kri Krio (Sierra Leone)
ku Kurdish
ckb Kurdish (Soranî)
ky Kyrgyz
lo Laothian
la Latin
lv Latvian
ln Lingala
lt Lithuanian
loz Lozi
lg Luganda
ach Luo
lb Luxembourgish
mk Macedonian
mg Malagasy
ms Malay
ml Malayalam
mt Maltese
mi Maori
mr Marathi
mfe Mauritian Creole
mo Moldavian
mn Mongolian
my Myanmar (Burmese)
sr-ME Montenegrin
ne Nepali
pcm Nigerian Pidgin
nso Northern Sotho
no Norwegian
nn Norwegian (Nynorsk)
oc Occitan
or Oriya
om Oromo
ps Pashto
fa Persian
pl Polish
pt-BR Portuguese (Brazil)
pt Portuguese (Portugal)
pa Punjabi
qu Quechua
ro Romanian
rm Romansh
nyn Runyakitara
ru Russian
sm Samoan
gd Scots Gaelic
sr Serbian
sh Serbo-Croatian
st Sesotho
tn Setswana
crs Seychellois Creole
sn Shona
sd Sindhi
si Sinhalese
sk Slovak
sl Slovenian
so Somali
es Spanish
es-419 Spanish (Latin American) Download
su Sundanese
sw Swahili
sv Swedish Download
tg Tajik
ta Tamil
tt Tatar
te Telugu
th Thai
ti Tigrinya
to Tonga
lua Tshiluba
tum Tumbuka
tr Turkish
tk Turkmen
tw Twi
ug Uighur
uk Ukrainian
ur Urdu
uz Uzbek
vi Vietnamese
cy Welsh
wo Wolof
xh Xhosa
yi Yiddish
yo Yoruba
zu Zulu

Original subtitles

Коли ніжна дівчина зможе витягти

молитву з вуст гріха,

коли дівча полине сльозами,

і безплідний мигдаль вродить,

коли пролунає тихий дзвін каплиці, примарні грішники замовкнуть,

тоді весь дім затихне

і в Кентервілі настане мир.

КЕНТЕРВІЛЬСЬКИЙ ПРИВИД

Гадаю, ви, народ, тільки починаєте повертатися до школи

після літніх канікул.

І ось я, в "дивовижній" старій Англії,

замкнена разом з мамою та братами

в дорозі до місця, про яке ніхто ніколи не чув.

Мій тато приїхав раніше, щоб розпочати дослідження для університету.

Мама каже, що отриманий ним ґрант – велика справа,

річ, від якої фізики в захваті,

але я не розумію, навіщо він затягнув усіх нас із собою.

Джинні, не дивись так похмуро.

Знаєш,

життя в іншій країні може дати тобі абсолютно нові перспективи.

Якщо спочатку я не помру від нудьги.

Наступна станція – Кентервіль.

Наступна зупинка – Кентервіль.

Вашингтоне, прокинься! Ми на місці.

О, я бачу тата!

- Тату! - Привіт!

- Тату! - Гей, хлопці!

- Привіт. - Привіт.

Ласкаво прошу до Англії. Вибачте за цю шалену погоду.

Тут ви побачите чотири пори року за день, але нічого страшного.

Привіт. Як пройшла поїздка?

Літак був нерівним, і Вашингтона

- вирвало в одну з тих маленьких сумок. - Адаме, без подробиць.

- А як щодо Лондона? - Ми були в мадам Тюссо.

Там була така страшна частина зали, з Джеком-різником і всіма іншими!

Ми бачили Гамлета у Вест-Енді.

Народ, це містер Амні.

Містер і місіс Амні піклуватимуться про нас.

Моя сім'я. Моя дружина Люсіль, моя дочка Вірджинія,

а це мої сини Вашингтон та Адам.

Здоров! Як життя?

Допоможіть містеру Амні з багажем, хлопці.

Любий, у нас є люди, які працюють на нас?

Ви ще нічого не бачили. Нумо.

Джинні, тобі сподобається це місце.

Не можу дочекатися.

Це для нас?

Джинні!

Давайте, хлопці, лізьте сюди ззаду.

О, напевно приїжджі.

Доброго ранку!

Доброго ранку!

Це замок!

Це справжній замок!

Приголомшливо!

Боже! О, любий!

Ласкаво прошу до замку Кентервіля, до дому на наступні чотири місяці.

- Що думаєш, Джинні? - Він старий.

Можу я представити вам місіс Амні?

Ласкаво просимо до замку Кентервіля, сер, мадам.

- Вітаю. - Я подбаю про багаж.

І вас вітаю, пані.

- Пані? Джинні – пані? - А ми хто?

Ви – молоді пани.

- Пани? - Ми пани?!

- Стережися! - Вибачте. Хлопці!

Хлопці...

- Круто! - Приголомшливо!

Чудово!

Нічогеньке місце, еге ж?

- Ось! - Я тебе дістану!

Хлопці, годі.

Хлопці, йдіть сюди.

Коли ви вже влаштуєтеся,

ми подамо ранню вечерю.

Це лорди замку Кентервіля. Це лорд Генрі.

Ви побачите його завтра, коли він прийде підписувати договір оренди.

- Глянь! - Гайрам...

Не розумію, як ми можемо собі це дозволити, а слуги?

Ну, це дуже дешево.

Аристократи цієї родини розорилися, і їм доводиться здавати ці приміщення в оренду.

А ще ці дурні історії...

Історії? Що за історії?

Нічого насправді.

Агов!

Що це було?

О, не звертайте уваги.

Просто вітер. В старих місцях багато шуму.

Ходімо.

Чудова була вечеря, містере Амні.

- Дуже дякую. - Дякую, сер.

Я передам місіс Амні.

Джинні, ти майже нічого не їла.

Занадто холодно, щоб їсти.

Ну, центрального опалення не було, коли замок будували.

- Правда, містер Амні? - Цілком, сер.

Я краще піду подивлюся, що роблять хлопці.

З ними все буде добре. Нехай граються.

- Ти так скоро лягаєш спати, Джинні? - Так.

Може, я там зігріюся.

- На добраніч, люба. - На добраніч.

Їй просто треба трохи часу.

Погоджуюсь.

Який дурний трюк. Ви могли зламати мені шию.

Ті двоє хлопців ніяк не втомляться.

Ніякої дисципліни.

Не хвилюйтеся. Вони не витримають ночі.

Так. Коли вони прибули, старий стогнав.

Він жадає уваги.

Скільки часу минуло з Маккендріків?

Майже два роки.

Чула, що бідолашна все ще в психлікарні.

Хай щастить їм. Це все, що я кажу.

Що це було?

Можливо, просто Амні все зачиняють на ніч.

Будьмо.

Що це?

Що це?

Можливо, це привид.

Гаразд, ви двоє.

Ось вам, дурні!

Отже, як усі спали першої ночі?

Щось не так, хлопці?

Ви не чули?

Ви теж це чули?

Наші двері гуркотіли.

Я думала, що це ви.

Ну, можливо, в залі був якийсь шум,

але я впевнений, що це було тому, що Амні все зачиняли. Чи не так, містер Амні?

Зачиняли все?

- О, цілком можливо, сер. - Ось бачите?

Нема чого боятися.

А тепер, хлопці, що ви скажете, якщо ми прогуляємося цим місцем?

Давайте. Я проведу вам тур за два долари.

Це нове місце, добре?

Ти звикнеш до нього.

А у мене є вибір?

Бібліотека – моя улюблена кімната.

Гляньте на всі ці книжки!

Ого! Гляньте на це.

- Будь обережний з цим. - Яка чудова кімната.

Дивіться. У цій книзі уся історія Кентервілів.

О, дивіться. Мабуть, тут хтось щось пролив.

- Схоже на кров. - О, прошу!

- О, фу! - Гидота!

Можливо, нам варто спробувати прибрати його.

Любий, ти знаєш, що в моїй ручній сумці

- є ч-ч. - Знаю. Чудо.

- Піду за ним. - Дякую, любий.

Люсі.

Не варто його прибирати.

За це ми платимо місіс Амні.

Ти ж знаєш яка я.

- Амні! - Доброго ранку, мілорд.

- Вони ще тут? - Так, мілорде.

О, лорде Кентервіль, ці двоє хлопців зведуть мене з розуму, клянуся.

Тепер, місіс Амні, нам доведеться зробити поправку,

незважаючи на те, що вони тут.

- Були проблеми? - Поки тільки... шуми, мілорде.

Ну, принаймні першу ніч вони протрималися.

З повагою, сер, лорд Кентервіль.

Ось... зникло.

Ця пляма, місіс Отіс, була кров'ю леді Елеонори де Кентервіль,

яка померла саме на цьому місці у 1584 році.

Вже 400 років воно є дивом краю.

І до сьогоднішнього дня чинило опір усім спробам видалення.

Ну, я не знала, що воно таке особливе.

Місіс Амні...

Ви в порядку?

Думаю, так.

О, місіс Амні, мені так шкода.

О, знайте, наближається щось погане.

Місіс Амні, ми в таке не віримо.

Ви побачите.

Я бачила ці речі на власні очі.

Я бачила, як щось відбувається в цьому будинку.

Нехай провидіння стереже вас.

Це Генрі, лорд Кентервіль.

Лорд Кентервіль, моя родина.

- Моя дружина Люсіль. - Як справи?

- Як справи? - Моя донька Вірджинія.

О, Вірджинія, як справи?

А ці двоє розбишак – мої сини Вашингтон і Адам.

- Радий познайомитися. - Як вона померла?

Та леді Елеонора. Її хтось вбив?

Ніхто не знає.

Її чоловік, мій нещасний пращур Саймон де Кентервіль,

таємничо зник після її смерті.

- Його тіло так і не знайшли. - Ого!

Але його дух з тих пір блукає цим залом.

- Це був привид! - Очманіти!

Добре, хлопці, досить. Вийдіть назовні і пограйтеся.

- Попрощайтеся з лордом Кентервілем. - До побачення, дітки.

- Бувайте! - Бувайте!

Лорде Кентервіль, з усією повагою, сер, закони фізики

будуть діяти навіть на британську аристократію.

Можете думати, що завгодно, містере Отіс.

Тільки пам’ятайте, що я вас попереджав.

- Будь ласка. - Дякую.

Гайрам, перш ніж ми щось підпишемо,

- ти не думав... - Ми були попереджені.

Ми будемо щасливі, лорде Кентервіль...

Здавати в оренду зал, привида й усе до наступного червня.

Дякую.

Дякую вам, містере Отіс та місіс Отіс.

- І Вірджинія, звісно. - Джинні?

Ми прощаємося з лордом Кентервілем.

О, бувайте.

Бувайте. Приходьте до мене якось на обід.

До побачення, всім. Велике вам дякую.

Дякую.

Отже, ви знайшли пророцтво, так?

Що це таке?

Пророцтво про що?

Не можу сказати напевно.

Це про привида?

Я не втягуюся в такі речі.

Не так, як місіс Амні.

Схоже, шторм триватиме всю ніч.

Цікаво, чи прийде він знову?

Я ж вам казав, привидів не існує.

- Але лорд Кентервіль сказав... - Всесвіт діє

за певними фіксованими принципами.

Я визнаю, що ми ще не всі їх розуміємо.

І іноді ми називаємо те, чого не розуміємо, "надприродним".

Але зрештою всьому знайдеться раціональне пояснення.

Тому, хлопці, до того часу вірте в науку, а не в забобони.

Ми всі це чули.

Я знаю, що деякі з нас щось чули, Джинні.

А ще я знаю, що дехто з нас не хотів би нічого іншого,

як всією родиною повернутися додому.

Цього не станеться, зрозуміло?

Тож закінчуй вечеряти і припини лякати своїх братів.

Привидів немає.

Гей, народ, допоможіть!

Я застрягла у цьому дряхлому та старому будинку, який мій тато орендував для нас.

Немає чим зайнятися і нікого за милі навколо,

крім цих двох моторошних старих людей, які доглядають за цим місцем.

Крім того, я думаю, що тут є привиди.

Спочатку я думала, що це просто мої дурні брати,

але тепер я думаю, що, можливо, щось дійсно відбувається.

Звичайно, мій тато, геніальний фізик,

відмовляється вірити, що це міг бути привид, і у всьому звинувачує мене.

Як завжди.

Вашингтон, Адам.

Хлопці, вам краще припинити.

Зараз ми тобі покажемо, сер привид.

Залиш їх у спокої, ти, чортів привид!

Що відбувається?

Діти, що тут діється?

Це він!

- Хто? Про що ти говориш? - Він прямо там.

Там нікого немає.

З вами все гаразд?

Ми в порядку, місіс Амні. Це просто витівка, яка трохи вийшла з-під контролю.

Я б не була такою впевненою.

Не будемо втручатися, місіс Амні.

Ходімо, моя люба. До побачення.

Джинні, я не хочу, щоб ти більше лякала своїх братів.

Це був гарний жарт, але досить.

Але він був там.

Хлопці, я знаю, що вам здається, що ви щось побачили,

але, ймовірно, це була лише блискавка та ваша уява

з допомоги вашої сестри.

- Як ти можеш таке казати? - Вірджинія,

я знаю, що ти не хочеш тут бути.

Вибачай. Я нічого не можу з цим вдіяти.

Але ти не зробиш решту нашого життя – нещасним.

А тепер усі повертайтеся до своїх кімнат.

А ви, хлопці, завтра вранці покладете ці речі назад в кухню.

- Гайрам... - Люсі, ходімо.

Нам шкода, Джинні, чесно.

Все гаразд, мамо. Нехай думає, що хоче.

Можливо, вітер щось здув або просто блискавка.

Ти ж знаєш, це дивне місце. Це просто уява.

Так, мабуть, це воно було.

Ну ж бо, Люси.

Зранку все буде краще.

Доброї ночі.

- Не дай клопам кусатися. - Постільні клопи кусаються, так.

Якийсь постільний клоп.

Доброго ранку.

Доброго, мадам.

Може, цьому бідолашному дощ допоможе.

Немає бутонів.

Так завжди було з тих пір...

як я себе пам'ятаю, мадам.

То чому б вам не позбутися його?

Наказ лорда Кентервіля. Його не можна чіпати.

- Дивно! - Містере Амні.

Я просто їду в місто.

Дати вам машину, сер?

- Ні, ні, все гаразд. Я сам поведу. - Ні!

Ні, ні, без проблем, сер.

Любий, перш ніж ти поїдеш,

я хвилююся за Джинні.

Можливо, вона справді щось бачила минулої ночі.

О, Люсі.

Це просто спосіб помститися нам за те, що ми забрали її від друзів.

І найгірше, що ми можемо зробити,

це дозволити їй подумати, що ми можемо злякатися і повернутися додому.

Невідомо, що вона тоді зробить.

Можливо.

- Але ж були всі ті дивні звуки. - Які звуки?

Просто сила навіювання.

Не дозволяй їй засмоктати тебе.

- Згадай, як я вже сказав, усе має... - Усе має раціональне пояснення.

- Так, я знаю. - Добре.

Виведи її, знайде друзів, познайомиться з сусідами.

З нею все буде добре. От побачиш.

Сподіваюся, ти правий.

- Доброго ранку, міс. - Привіт. Місіс Амні...

Це сер Саймон, чи не так?

Так! Гарна чоловіча фігура.

Той вираз його обличчя.

Як гадаєте, що він відчуває?

Здається досить жорстоким.

Так.

Але є ще дещо.

Ну, тепер, коли ви це згадали, так.

Можливо... можливо, йому трохи сумно.

І самотньо.

Так.

Може й так.

Мамо!

- Що таке, хлопці? - Глянь!

Я перший побачив!

О ні. Я думала, що ми його прибрали.

Думаю, привид просто розлютився, і вбив ще когось

і пролив кров прямо тут.

Любий, привидів не існує.

Ну, якось воно повернулося.

Тоді видалимо його знову.

Що таке?

Нічого. Ви б пішли за прибиральницею?

Так, мамо.

Можливо, нам доведеться тримати цю кімнату під замком.

Повертається він в бар із третім тхором і каже...

Що?

Добридень.

Доброго дня.

Вітаю.

Я Гайрам Отіс. Ми з родиною орендуємо замок Кентервіля.

І мені було цікаво, чи можете ви направити мене до пошти, будь ласка.

Це тут. Я листоноша.

О, дякую.

А як щодо місцевого поліцейського відділку у разі надзвичайної ситуації?

Це теж тут. Я констебль, коли потрібно.

Кращий констебль серед листонош!

- Телефонна станція? - Так.

Тоді як щодо лікаря?

Ну, я місцевий ветеринар, якщо вам підходить.

Дякую вам. Це все дуже компактно і зручно.

Впевнений, що скоро повернуся.

Можете на це розраховувати.

Здається, досить непоганий чоловік, еге ж?

Як гадаєте, вони тут надовго?

Вони вже пробули тут набагато довше, ніж інші.

Поставлю на п'ятірку, що вони зникнуть через тиждень.

- Давай на десять. - П'ять!

Я ставлю двадцять.

О, двадцять.

Привіт.

Привіт.

Не проти, якщо я гляну?

Якщо бажаєте.

Це дійсно дуже добре.

О, це просто ескіз.

Я Френсіс Стілтон. Як справи?

О, Вірджинія Отіс.

Ми орендуємо замок Кентервіля.

Так, я знаю.

Я бачив вас того дня, коли ви приїхали.

Я не пам'ятаю.

Власне, про вас тутешні тільки кажуть.

Справді? І що кажуть?

О, їм просто цікаво, як довго ви пробудете тут, в Англії.

Ми залишимося лише до червня.

- Ви тут живете? - Я ваш найближчий сусід.

Чешир Чейз по той бік соснового лісу.

Вам тут подобається?

Не зовсім.

Гадаю, ви сумуєте за друзями.

Так, сумую.

Особливо за хлопцем.

Ні, хлопця у мене немає.

Як шкода. Тобто... я здивований.

Просто у такої вродливої дівчини, як ви.

Так, звісно.

То як вам замок Кентервіля?

Скажімо так, своєрідний. Ви коли-небудь були там?

Часто ходив там.

Багато років тому, коли Кентервілі ще були тут.

Цікаво, чи сильно він змінився...

Тоді чому б вам не прийти і не побачити його на власні очі?

Я... я був би радий.

Як щодо сьогоднішнього вечора?

Звичайно. Як щодо вечері? О сьомій?

Гаразд. Ще побачимось.

Я не можу повірити, що зробила це.

Я в порядку.

- Привіт, любий. - Привіт, люба.

Як місто?

Ну, в пабі є все, окрім доставки дітей,

про це я в них не питав.

- Тут все гаразд? - Так, файно.

Хлопчики пішли досліджувати замок, а Джинні пішла малювати.

О, у нас є трохи часу для себе.

- Ми можемо трохи розслабитися. - Так.

Я зустріла сусіда і запросила його сьогодні на вечерю, добре?

- Звісно. - Це чудово!

- Я скажу місіс Амні. - Дякую.

Бачиш? Я ж казав, що з нею все буде добре.

Так, пам'ятаєш ту пляму на підлозі?

- Сьогодні вранці знову з'явилося. - Справді?

І вона пахла олійною фарбою.

Але все добре. Я знову її вивела.

Ну, можливо, нам краще тримати ті двері замкненими на ніч про всяк випадок.

Так. Гарна ідея.

Коли ніжна дівчина зможе витягти

молитву з вуст гріха,

коли дівча полине сльозами,

і безплідний мигдаль вродить.

Коли пролунає тихий дзвін каплиці, примарні грішники замовкнуть,

тоді весь дім затихне

і в Кентервілі настане мир.

Вони однакові.

Коли ніжна дівчина зможе витягти молитву з вуст гріха,

коли дівча полине сльозами,

і безплідний мигдаль вродить.

Коли пролунає тихий дзвін каплиці, примарні грішники замовкнуть,

тоді весь дім затихне і в Кентервілі настане мир.

Кохання не марна трата часу,

хоч його рожеві губи та щоки

в межах його обличчя, личать.

Кохання не міняється короткими годинами й тижнями,

а виносить його навіть на край загибелі.

Якщо це помилка і мені доведено,

тоді я ніколи не писав і жоден чоловік ніколи не кохав.

Як ти смієш?!

Вибачте, я просто дивилася.

Йди геть! Геть!

- Добрий вечір, Амні. - Добрий вечір, ваша милість.

- Як давно це було. - Надто довго, ваша милість.

Слухай, Амні, я не герцог.

Не герцог?

Тільки на цей вечір.

Дуже добре, ваша милість.

- Сер, мадам. - Вітаю.

Я мати Вірджинії.

Радий знайомству, місіс Отіс.

Я Френсіс Стілтон, а ви, мабуть, містер Отіс.

Саме так. Приємно познайомитися.

А це двоє наших синів, Вашингтон і Адам.

- Френсіс Стілтон. - Привіт.

І... мабуть, ви вже знайомі з нашою донькою Вірджинією.

Привіт.

Так, привіт.

Мадам, вечерю подадуть майже одразу.

Ваше милосте.

Амні...

Він назвав вас "ваша милість".

Ну, так, технічно це я.

Лорд?

Ну, по суті, я четвертий герцог Чеширський.

- Справді? - Ви виглядаєте не таким вже й старим.

Бачите, мої батьки загинули в аварії, коли я був зовсім маленьким

- і я отримав спадок. - Мені так шкода.

Тоді як ми вас називатимемо? Ваша милість?

Будь ласка, називайте мене Френсісом.

Або як вам подобається.

Мадам, місіс Амні сказала мені, що вечерю подадуть негайно.

Дякую.

Добре. Не будемо церемонитися. Давай сядемо й поїмо.

Хлопці?

Тож... Френсіс, ви, мабуть, добре знаєте це місце.

Мене тут не було відтоді, як пішли Кентервілі,

але воно зовсім не змінилося.

- Ви теж знаєте про привида? - Адам!

Все гаразд. Так, я знаю про привида.

Тобто, усі навколо знають про нього.

Ми відносимося до цього скептично.

Крім тих, хто його бачив.

Так!

Ми не хочемо набридати Френсісу.

Зовсім ні, ні. Насправді я теж його бачив.

Справді?

Гадаю, у кожному місці є свої забобони

та масові галюцинації.

А пляма крові? Ви її бачили?

Багато років тому я її бачив, так.

- Її вже немає. - Немає?

Але ніхто так і не зміг її вивести.

Мама вивела його засобом для виведення плям.

Потім вона повернулося, і ми знову її вивели.

- Так. Давайте, ми вам покажемо. - Хлопці!

Зачекайте хвилинку, хлопці.

О, ні, зовсім ні. Насправді я хотів би її побачити.

Добре, ходімо.

Ми тримаємо ці двері замкненими

на випадок, якщо хтось знову захоче нанести пляму.

Тепер вона зелена!

Я знаю, що двері були замкнені.

Звичайна масляна фарба.

І я думаю, ми всі знаємо, звідки вона взялася.

- Що? - Не зараз, Гайраме.

Я не знаю, як тобі вдалося сюди потрапити, юна леді.

Це було дуже не гарно.

Тату...

Обговоримо це потім.

Френсісе, думаю, вам треба вертатися додому.

Так, звісно. Мені вже час вертатися.

Дякую за чудову їжу.

Ваше пальто.

Так, дякую.

Попрощайся.

Щоб усі були в ліжках через десять хвилин.

Гадаєш, це зробила Джинні?

Аж ніяк.

Це був він.

Зелена кров? Він знущається з нас.

Ага.

Але цього разу у нього не вийде, тому що в мене є ідея.

Ага...

Що це було?

Френсісе, ти справді бачив привида

чи просто захищав мене?

Ні, ні, я справді його бачив.

Це було близько шести років тому.

Ми були в гостях, грали в крокет на галявині.

Після заходу сонця він з'явився тут же, біля того дерева.

Він грав у кеглі власними кістками.

Моя тітка одразу знепритомніла.

Перед нами привид теж робив щось подібне.

Але мій тато – великий вчений,

який не може повірити у привида,

тому звинувачує у всьому мене.

Мені шкода.

Так, дякую.

Що ти збираєшся робити?

Не знаю, але щось зроблю.

Будь обережною.

Буду.

Вірджинія?

Як щодо завтра?

Гадаю, що зможу знайти час.

І безплідний мигдаль вродить.

О, Ґабріелю, вони лягають у свої ліжка?

Чудово.

Ще до світанку ми позбудемося цих... американців.

Двоє чортенят не дають мені проходу,

а ця настирлива дівка сує свій ніс, куди не треба,

образа за образою, ігнорування їхніми батьками.

Що ж, сьогодні ввечері я докладу всіх зусиль.

Спочатку я піду до кімнати батьків,

щоб покласти руку на лоб жінки,

поки я прошепочу на вухо її тремтячого чоловіка

всілякі жахливі таємниці замку.

Тоді до тих чортенят куди....

буду лепетати...

І тричі встромлю в себе кинджал.

Потім доберуся до дівчиська.

Для неї я буду робити такі речі.

Що саме, сам не знаю, але я влаштую їй справжні жахи.

Дзвін кличе мене.

Ґабріелю, ти забув про шторм.

Дуйте вітри! Грім грими.

Дякую, мій вірний друже.

А тепер, до роботи.

У парадний вхід.

Тисяча вибачень.

Будь ласка, продовжуйте.

Привид!

Інший привид!

І неабиякий. Він піднявся наче колос.

А в руці ефіопський кинджал.

А з його очей струмувало демонічне світло.

Ґабріель, думаєш, ми могли б якось впоратися з ним самотужки?

Вигляд у нього демонічний.

А тепер, подумаємо...

Могли б ми обернути його появу собі на користь.

Якби він... приєднався до нас проти цих американців,

все ж таки, він теж привид, і він відчув би між нами певну спорідненість.

Кров не водиця, як-то кажуть.

Хоча до нас це не зовсім доречно.

Я піду до нього, і звернуся до його честі привида.

До світанку ще є час.

Вітаємо та зустрічаємо вас, сер привид.

Сердечно вітаю вас у замку Кентервіля.

Я сер Саймон де Кентервіль, місцевий дух.

Але, якщо відкинути всі розмови,

чи не приєдналися б ви до мене в альянс, як привид до привида?

«Привид Отіс, справжній і оригінальний. Стережіться підробок».

Обдурений!

Принижений!

Висміяний!

Тепер кістками моїх предків, клянусь,

коли півень двічі крикне сонцю,

на ваших головах буде кров!

Крикни знову, сій хаос, нехай проллється кров!

Крикни знову та сій хаос!

Будь ти проклятий упертий птах!

Я бачив той день, коли своїм сильним списом

я змусив тебе покликати смерть.

Отримай!

Гей, це могли бути ми.

Подивимось, що зробить великий привид з дівчиною та хлопчиками.

Я викликаю тебе.

Чому я маю страждати від цих американців?!

Що тут відбувається?

- Що це таке? - Ви в порядку?

Ми в нормі.

Це була остання крапля, юна леді.

- Що? - Хтось міг постраждати.

- Ти могла спалити це місце. - Досить.

Гаразд... ти перемогла.

Як тільки все організую, ти повернешся в Індіану

- до своєї тітки Лідії. - Тату...

Сподіваюся, ти щаслива.

- Мамо... - Джинні,

думаю, цього разу твій батько правий.

Ми не хотіли зробити нічого поганого, Джинні.

Ми хотіли його перемогти його ж зброєю.

Що ж, сер Саймон,

сподіваюся, ви задоволені.

Вірджиніє, ти їдеш наче за тобою женеться диявол.

Можливо, так воно і є.

Я знаю місце, де ми можемо поговорити.

Я приходив сюди, коли був маленьким. Це моє улюблене місце.

Таке відчуття, ніби я вже була тут.

Що таке?

Батьки збираються відправити мене додому.

Чому?

Сьогодні вранці мої брати розлютили привида, і він дуже розізлився.

І мій тато думає, що я намагалася підірвати це місце.

Він думає, що я намагаюся налякати родину, щоб всі поїхали додому, але...

Але що?

Але я не хочу їхати.

Тобто, це дивно, бо спочатку я ненавиділа це місце,

але тепер...

Тепер я відчуваю себе у своїй тарілці.

Я теж це відчуваю.

Можливо, є спосіб переконати твоїх батьків.

Можливо, вони самі побачать привида.

Ні, ніхто з них не бачить його.

Тобто, він стояв прямо посеред залу,

а мій тато просто пройшов крізь нього.

Кажуть, щоб побачити привидів, треба в них вірити.

Але всі навколо можуть бачити його без проблем.

Ми виросли з привидами. Наша історія насичена ними.

Отже, це "пастка-22".

Мої батьки не вірять, бо не бачать його,

а не бачать, бо не вірять.

Я так боюсь.

Але якби вони повірили, то могли б побачити його.

Ось воно!

Побажай мені удачі, Френсіс.

Вірджинія!

- Мені справді треба з вами поговорити. - Ні, ти не маєш права.

А ви не маєте права руйнувати моє життя.

Що?

Весь цей стогін, брязкіт і стукіт, мій тато звинувачує мене у всьому.

Ви використали дуже багато моїх хороших олійних фарб

для цієї своєї тупої плями крові, і через це мене звинувачують,

і в тому ранковому вибуху, який налякав моїх братів.

Це вже занадто.

І ось, коли я зустрічаю когось, хто мені дуже подобається і я хочу залишитися,

мій тато відправляє мене додому.

Відправляє мене додому саме через вас.

Але я не знав.

Я мушу брязкати ланцюгами й стогнати крізь замкові щілини

й блукати залою уночі. Я не маю вибору.

Чому ні?

Тебе це не стосується.

Стосується, коли ви руйнуєте моє життя. Сер Саймон...

Ви повинні мені допомогти. Ви повинні змусити його повірити.

Що?

Він не вірить у привидів.

Не... вірить?

Він мене зовсім ігнорував.

За чотири століття зі мною ніколи так не поводилися.

Твій батько безтурботно пройшов крізь мене.

Бо він не міг вас побачити.

Френсіс каже, що оскільки він не вірить у вас, він вас і не бачить.

Ґабріель, це все пояснює!

Я боявся, що втрачаю свої сили.

О ні. Думаю, ви були неперевершеним.

- Справді? - Так.

Зазвичай я не кричу.

Тобто на американських гірках та фільмах жахів, я мовчу.

Але коли ви прийшли до мене вперше, ну, ви самі мене чули.

Це був дуже приємний крик.

Так чи інакше, якщо ми змусимо його повірити, тоді він вас побачить.

Трясця.

Змусити невіруючого повірити.

Привести циніка до віри. Це перевірило б на що я здатен. Але як?

Я знаю.

Я познайомлю вас з ним як з привидом, у якого він вже вірить,

і тоді він побачить вас без проблем.

- А є такий привид? - Так.

Одного разу ми дивилися «Гамлета» у Лондоні,

і всім сподобався привид батька Гамлета,

частково тому, що він з'являється на початку, коли всі ще не спали, але

ви були б неперевершені в цій частині.

Ти мудріша, ніж на перший погляд.

Я висловив Віллу свої думки щодо цієї ролі,

коли він відвідав замок у 1599 році.

Ви знали Шекспіра?

Саме так. За винятком мого знайомого Ґабріеля,

його слова були моїми єдиними супутниками протягом 400 років.

Ти знала, що батько Гамлета повинен сидіти в ув'язненні вдень

і блукати залою уночі?

Як ти думаєш, де Шекспір про це дізнався?

Від вас?

Перед тобою геній.

Оригінал.

Можна навіть сказати, що роль була написана для мене.

Знаю, що ви будете приголомшливим.

А ти повинна зіграти принца Гамлета.

Проведемо виставу в банкетному залі.

Ґабріель відповідатиме за сценічні ефекти.

І ти носитимеш...

плащ.

Якраз мій розмір.

Для мене добре підійде мій обладунок,

який я востаннє одягав перед незайманою королевою в Кенілворті.

Тоді до завтрашнього вечора?

О Ґабріелю.

Мені навіть думати про це страшно.

Невже це, нарешті, вона?

Не варто дарма сподіватися.

І все ж вона неперевершена.

І тоді Гамлет каже: «О...» що?

«Душа моя пророча».

«О, душа моя пророча».

Гаразд. Думаю, у нас вийде.

Надіюсь, це працює.

Так, я теж.

Що це там?

Це стара каплиця. Це одна з місцевих пам'яток.

Хотіла б глянути?

Звісно.

Це сімейне кладовище Кентервілів.

Ще з тих часів, йому було вже багато століть.

Сер Саймон і леді Елеонора теж тут?

Я не знаю. Може хтось знає.

Коли я був малим, то піднімався прямо на самий верх дзвіниці.

Дзвін тріснув, тому не дзвонить, але...

Тихий дзвін каплиці...

- Вибач? - O, нічого.

О, глянь.

Місяць сходить.

Блакитний місяць.

- Блакитний? - Другий повний місяць за місяць.

Може змусити людей закохуватися.

Ходімо всередину.

Це прекрасно.

Тут ніби час зупинився.

Вірджинія...

Таке відчуття ніби я знаю тебе все своє життя.

Теж це відчуваю.

Але мені...

мені лячно.

Чому?

Давай глянемо правді в очі. Рано чи пізно я поїду додому в Індіану.

Але ніщо не може стати між нами, якщо ми дійсно призначені одне для одного.

Ти в цьому впевнений?

Авжеж.

Гадаю.

Зі мною це вперше. І...

важко бути впевненим.

Згодна.

А якщо ми помиляємось?

Може варто спробувати?

Не відчуваєш?

Не знаю.

Просто...

не знаю.

Розумію.

Пробач. Справді пробач.

До чого тут солона вода до твого кохання?

О, сер Саймон. Кохання?

Я ніколи раніше цього не відчувала. Я не знаю що робити.

Ти боїшся хвилювання, яке охопило твоє серце, коли ти поцілувала того юнака.

Мені дуже страшно.

Це кохання, від нього не можна відмовитись.

І воно може дати тобі невимовну радість.

Але якщо показати свою слабкість...

якщо ми піддамося страху або ревнощам,

ми піддамо нашу душу страшній руйнації.

Я знаю, про що кажу.

Але ніколи не любити...

або ще сумніше, любити і дозволити їй вислизнути...

взагалі не жити.

Тоді кохання...

не може протистояти блаженству,

яке дарує тобі одна

солодка хвилина в його очах.

Ходи, йди до цього юнака.

І нехай кохання веде тебе.

О, сер Саймон, дякую.

Дякую вам.

Ти позбавила мене всіх слів.

- Гаразд, думаю, усе готово. - У тебе все є?

Так, мої костюми та речі там.

Ви готові?

Добре.

Давайте там. Вже починається.

Вірджиніє, пам'ятай – "пророча душа".

Пророча душа.

- Очманіти! - Удачі.

Сюди, пані та панове.

Містер і місіс Амні, прошу, сідайте на свої місця.

Ваша милість.

Вистава відбуватиметься з галереї.

А тепер слухайте, він трохи нервує,

тож без всіляких звуків і жартів, гаразд?

Обіцяєте?

- Не наважилися б. - Добре.

Пам'ятаєте, на початку п’єси батько Гамлета помирає,

а його дядько одружується з його матір’ю.

У цій сцені Гамлет зустрічає привида свого батька,

який розповідає йому, що насправді його вбив дядько.

Я гратиму Гамлета, а привида гратиме – запрошена зірка.

Гей, от би наші зі школи знали,

що для нас гратиме справжній привид.

Офігезно.

Знаєте, рідко коли випадає можливість побачити Шекспіра

у виконанні того, хто його дійсно знав.

Гайрам, дивись.

Куди ти мене ведеш? Кажи, бо далі не піду.

- Запам'ятай мене. - Запам'ятаю.

Мій час майже настав,

коли я віддам себе полум'ю страждань

та вічним мукам.

На жаль, бідний привиде.

Мене ти не жалій.

Але серйозно послухай те, що я тобі повідаю.

Кажи, я обов'язково почую.

Я – дух твого батька,

на певний термін приречений блукати вночі,

а вдень – постити у вогні,

доки мерзенні злочини, скоєні за часів мого життя,

не будуть спалені та очищені.

- Вау! - Ого!

Послухай.

Якщо ти колись любив свого батька,

то помстися за його мерзенне та найнеприродніше вбивство.

- Вбивство? - Найжахливіше вбивство,

як і найкраще.

Але це було жахливо, дивно та неприродно.

- Повідай, нарешті, мені. - Знай же, ти, благородний юначе.

Змія, яка позбавила життя твого батька,

тепер носить його корону.

О, душа моя пророча. Мій дядько?

Так, цей кровозмішний, перелюбний звір

здолав своєю хітью волю моєї, здавалося б, найчеснішої королеви.

О, Гамлете,

як вона низько пала в очах моїх. Її кохання...

Її кохання було таке гідне...

що йшла рука об руку навіть з обітницею, яку я дав їй у шлюбі...

Сер Саймон, що таке?

Мені шкода. Я... Я не можу.

Пробачте мені.

Пробачте мені.

Блискуче, ваша милість.

Це було щось!

Так, це було круто!

Не могли б ви привітати Вірджинію з її...

видатним виступом?

У мене навіть мурашки по тілу пробігли.

Так, привітаємо. Дякую.

Вибачте нас.

- Ваша милість. - Он вона йде.

- Це було супер, Джинні! - Так, це було круто!

- Це було неперевершенно. - Джинні, справді, не знаю що й сказати.

- Все добре, тату. - Ні, справді.

Я не знаю, як ти зі своїм другом це зробила, але це була правдива ілюзія.

- Гайрам! Ти ж щойно бачив... - Згодом я зрозумію,

але це були правдоподібні ефекти.

- Ефекти? - Звичайно.

Я просто вражений, що ви пішли на такі жертви заради жарту.

Що ж, вже пізно. Нам краще вже лягти.

На добраніч, Френсісе. Зустрінемося завтра.

Мені шкода. Схоже твій батько просто навідріз не хоче вірити.

Так.

Я більше хвилююся за сера Саймона.

Ми побачимось завтра?

Авжеж.

Добраніч.

Мені шкода. Я...

Пробачте мені.

Не знаю, чому ти такий з нею суворий.

Слухай, Люсі, знаю, що всьому цьому є якесь пояснення.

Просто я його ще не зрозумів.

Гай, пояснення просте. Будинок з привидами.

- Ти справді у це віриш? - Так, вірю.

Сер Саймон – привид,

а щодо Джинні, ти поводився як повний ідіот.

Останні пару років ви двоє тільки й сваритеся.

Раніше ви були такими близькими.

Визнаю, у мене з нею є деякі проблеми, гаразд?

Я не знаю. Не знаю.

Раніше вона любила сидіти, розмовляти зі мною.

А тепер вона дорослішає.

І здебільшого я не знаю, що вона відчуває та про що думає.

Любий.

Вона й сама не розуміє себе.

Вона підліток. Їй важко.

Мабуть.

Але є одна річ, яка не змінилася, Люсі.

Привидів не існує.

Я не можу це терпіти!

Ти куди?

Перевірю, як справи у нашої доньки.

Джинні.

Нехай спить.

Обіцяю, що я поговорю з нею вранці. Ходімо.

Сер Саймон?

Сер Саймон, що трапилося?

Чому ви зупинилися?

Я так часто читав цю промову.

Але тільки зараз я зрозумів її сенс.

О, Вірджиніє, якби я розповів тобі секрети своєї в'язниці,

ти б ненавиділа мене так, як я ненавиджу себе.

Ніщо не змусить мене ненавидіти вас.

Ви можете сказати мені все що завгодно.

Ти б хотіла дізнатися, як я став привидом?

У книзі сказано, що вас підозрюють у вбивстві власної дружини,

- але я в це не вірю. - Це правда.

Дійсно?

Багато років наше життя було насичене радістю та щастям.

А потім зеленоокий монстр у моєму розумі справді посіяв своє насіння,

яке, як виразка, зморщило моє кохання.

Був чоловік, якого я вважав другом.

Друг, якого я вважав справедливим, сказав мені,

що моя дружина, як і мати Гамлета, була мені невірна.

Я впадав у ревнощі, заглядав до неї в будинок,

забороняв їй спілкуватися з компаніями, постійно її лаяв.

Самі її заперечення розпалили моє божевілля.

Я довів її до такого відчаю...

Зрештою, я довів її до такого божевілля.

І в одну страшну ніч

там, біля того каміна, вона взяла мій кинджал і вбила себе.

І вона померла у мене на руках.

Мої сльози змішалися з її кров'ю.

Це була та сама пляма, яку ти бачила.

О, сер Саймон.

Я поховав її таємно, у місці, яке вона любила найбільше всього на світі,

і я... поставив... там ангела, щоб він охороняв її.

Сад.

Я була там. Френсіс водив мене.

І незабаром, я дізнався, що вона була невинною.

Мій друг збрехав. Він хотів її забрати собі.

Вона любила мене. Вона була вірна.

І кожен...

кожен день, кожну мить відтоді я сумую за нею.

І тому я не міг пережити те, як ти втрачаєш своє кохання.

А як ви тоді померли?

Я викликав її сім'ю сюди в дім,

я зізнався їм у своїх злочинах

і наказав їм робити зі мною все, що вони захочуть.

І її брати привели мене сюди, в цю камеру.

Вони прикували мене до стіни, і тут помер від голоду.

Як жахливо.

Я б помер тисячу разів, якби міг завадити тому, що накоїв.

Але було ще дещо.

Вони привели відьму, яка заклинала...

що, як і батько Гамлета,

я був приречений блукати вночі, а вдень бути ув'язненим,

щоб тут роздумувати про свої гріхи.

Але...

Більше за все, згадуючи її.

А коли ви спите?

Мені заборонено заплющувати очі.

Вдень я тут, а вночі я блукаю. Це моє прокляття.

Я не спав понад 400 років, і, правду кажучи,

я дуже, дуже втомився.

Бідний, бідний сер Саймон.

Невже немає місця, де можна спати?

О, так. Той мирний сад.

Ангел смерті міг би забрати мене туди.

Лежати в м'якій бурій землі, слухати тишу.

Прощаючись з життям.

У мирі біля моєї Елеонори.

І як таке може статися?

Так. Ти можеш це здійснити.

Як?

- Є пророцтво. - Я читала його.

Але не знаю, що воно означає.

Я тобі покажу. Ходімо.

Ось воно. Читай вголос.

Коли ніжна дівчина зможе витягти молитву з вуст гріха,

коли дитина полине... сльозами...

Ніжна дівчина – це я?

О, так, саме так. І ще така маленька, щоб називатися дитиною.

Що я маю робити?

Тобі треба оплакувати мої гріхи,

бо в мене не лишилося сліз.

Далі, ти повинна молитися за мене,

тому що я втратив віру в кохання.

А тоді...

Якби ти пішла зі мною в царство темряви,

щоб стати там перед ангелом смерті...

і поговорила б з ним за мене...

Тоді, можливо, ангел змилується наді мною.

Тоді весь дім затихне...

І в Кентервілі настане мир.

Для вас.

О так.

Яке воно, царство темряви?

Я тремчу навіть від думки про нього.

Там туман, в якому ховаються жахливі силуети,

ув’язнені безголосими вітрами,

які дмухають з невгамовною силою.

І злі голоси, які шепочуть тобі на вухо.

Але якщо ти непохитно дотримуватимешся своєї віри і не виялятимеш страху,

вони не зможуть заподіяти тобі шкоди.

Проти чистоти віри, сили темряви не зможуть перемогти.

Я не боюся.

Я піду з вами і скажу ангелу,

що ви хороший та добрий привид,

який навчив мене йти за своїм серцем.

Тепер ви, моя леді,

і, як належить справжньому лицареві,

я віддаю свою душу вам заради вашої безпеки та щастю навіки.

На цьому місці я втратив свою душу.

Це Вірджинія Отіс,

яка молиться за цього бідного старого привида,

сера Саймона де Кентервіля,

який дуже шкодує про скоєне.

Він не може нічого змінити,

але він витратив сотні років, розплачуючись за це.

Ви повинні пробачити його,

тому що він не може пробачити себе.

Будь ласка?

Ти була почута.

Я готова.

Пам'ятай, не виявляй страху, міцно тримайся своєї віри.

Я не зможу витримати тягар двох втрачених кохань.

Зі мною все буде гаразд.

Пройти можна лише під час дзвінка годинника.

Джинні.

Гарбузику, це я, твій старий.

Слухай, я знаю, що був нерозсудливим щодо всього цього діла.

І мені шкода. Я докладу більше зусиль, щоб повірити у все це як ти.

Тож, прошу тебе, вибач мене за мою байдужість.

Джин-джин?

Люсіль!

Хтось бачив Джинні? Її немає у своїй кімнаті.

- Мабуть, вона рано встала. - Ні, в її ліжку ніхто не спав.

Гаразд, розділимося і шукатимемо.

Містере Амні, ви знаєте територію краще за всіх.

Територію? Так.

Я піду з містером Амні.

- Я шукатиму тут разом із місіс Амні. - Я піду нагору.

- Я піду з тобою. - Зустрінемося в бібліотеці.

Нумо, містере Амні!

- Ваше милосте, у нас халепа. - Джинні зникла.

Ви обшукаєте територію, ваше милосте?

- Жодного знаку? - Жодного.

У мене є ідея. Нумо в каплицю.

Тихо, будь-ласка. Нам потрібна допомога.

Сюди.

Ви бачили американську дівчину?

Тату?

Тату?

Тату...

Гайрам!

Гайрам!

Це плащ, який вона носила.

І пляма справді зникла.

О Боже, вона з ним.

Вона з ним!

О ні. Люсі, я був таким сліпим.

Якщо з нею щось трапиться...

Якщо з нею щось трапиться, я ніколи собі цього не пробачу.

Ви не торкалися їжі.

Ми не голодні, місіс Амні.

Так, ми так само.

Будь ласка, ми всі виснажені. Залиште на завтра.

Благослови вас Бог. Добраніч.

Вона буде в наших молитвах.

Сьогодні ввечері ми більше нічого не зможемо зробити.

Давайте відпочинемо, і почнемо пошуки вранці.

Що це?

Це з бібліотеки.

Вперед.

- Що сталося? - Мамо, тату!

Хлопчики, йдіть сюди!

Тату, де ти?

Джинні?

- Джинні? - Я не можу знайти дорогу назад.

Я тебе тримаю.

- Френсіс! - Вірджинія! Де ти?

- Джинні! - Сюди!

- Тату, я тебе не бачу! - Джинні, йдти на мій голос!

Вірджинія, йди на мій голос!

- Вірджинія, де ти?! - Я не бачу вас!

Сюди!

Йди на мій голос!

Я сповзаю!

Тату!

Тату, де ти?

Вірджинія, сюди!

Воно закривається!

- Ні! - Вірджинія!

Я тут, Вірджинія, візьмися за мою руку!

Мамо, тату, воно закривається!

Тату!

Тримаю!

- Джинні, я думав, що втратив тебе. - Дякувати Богу, все скінчилося.

О мамо.

Тату.

Вау! Секретні двері!

Ходімо. Ми повинні побачити сера Саймона.

Я думала, що відчинено.

Тату, нам треба всередину.

Люсі, потримай.

Ми повинні поховати його земне тіло.

Бідний сер Саймон.

Зараз ми подбаємо про нього, Ґабріель.

Чуєте?

Це дзвін каплиці!

Дивіться!

Коли пролунає тихий дзвін каплиці, примарні грішники замовкнуть,

і безплідний мигдаль вродить...

Його пробачили.

Лежати в м'якій бурій землі, слухати тишу.

Прощаючись з життям.

У мирі біля моєї Елеонори.

Що ж, лорде Кентервіль, тепер, коли сера Саймона поховали,

я припускаю, що ваша родина бажала б повернутися до замку?

Коли ви з родиною повернетеся до Америки, можливо.

Хоча насправді, нам дуже сподобалося жити в Лондоні.

А чому питаєте?

Що ж, я поговорив з університетом про продовження мого ґранту на дослідження.

О, тату, справді?

І тут є чудові школи.

- Круто! - Так!

І Люсіль каже мені, що любить Англію.

Тож не подумаєте ви про продовження оренди на невизначений термін?

О, і звичайно, ми були б раді,

якби Амні розглянули можливість залишитися.

Так, і ми пообіцяли бути хорошими, так, Адаме?

Будьте впевнені!

Я впевнений, що немає нічого, що б більше сподобалося місіс Амні.

Звичайно, ми хотіли б.

То що ви скажете?

Будь ласка?

Я не можу придумати нічого більш доцільного,

ніж ви та ваша родина залишатися тут стільки, скільки треба.

Ура!

Ще дещо.

Моя люба дівчинко.

Ти зробила моєму нещасному пращуру дуже важливу послугу.

Моя родина і я дуже вдячні тобі за твою надзвичайну мужність.

Тепер у цій коробці є каблучка.

Вона належала леді Елеонорі.

Від імені всієї родини Кентервілів,

я висловлюю тобі нашу глибоку подяку.

Ти дуже надзвичайна молода леді.

Френсісе, сад повернувся до життя.

Це прекрасно.

Нехай це знову зблизить вас обох,

як сер Саймон об’єднав нас із Френсісом.

І, леді Елеонор,

Сер Саймон дав мені зрозуміти, що таке життя

і що таке смерть,

і що любов сильніша за те й інше.

Будь ласка, пробачте його.

Прощавай.

Пам'ятай мене, моя ніжна дівчинко.

О, Саймон, прочитай мені ще один сонет.

Так, моя люба. З великим задоволенням.

Ніколи не кажи, що фальшиве серце мою я,

хоча його відсутність, наче полум'я.

Як я міг від тебе піти, свою душу в грудях

лишивши навіки.

Це дім мого кохання.

Переклад: Markovič99

Can't find what you're looking for?
Get subtitles in any language from opensubtitles.com, and translate them here.