Original subtitles

«ДЕ БУВ ЄСИ, ЯК Я ЗАКЛАДАВ ЗЕМЛЮ?..

ПІД РАДІСНІ СПІВИ РАННІХ ЗІР

ПІД ОКЛИКИ ВЕСЕЛІ ВСІХ СИНІВ БОЖИХ?»

КНИГА ІОВА, 38:4, 7

Брате...

Мати…

Вони привели мене до дверей твоїх.

Серце людини знає два шляхи крізь життя:

шлях природи

i шлях благодаті.

Ти маєш обрати, яким шляхом підеш.

Благодать не женеться за насолодою,

покірно приймає зневагу, нехтування, ненависть…

Терпить образи й побиття.

Природа тiшить лише себе.

Вона користується людьми для насолоди.

Вона любить володарювати над людьми,

все робити лише по-своєму.

Вона упадає в тугу

навiть там, де все навколо спiває з радощiв

i свiтло любовi променiє всюди.

Нас навчали, що кожен, хто обере шлях благодатi,

у щастi завершить днi свої.

Я буду вiрною тобi,

що б не трапилось…

О, Господи!

Синку мiй.

Я хочу померти i бути з ним.

Тепер вiн у руках Господа.

Вiн завжди був у його руках.

Хiба нi?

Мій дім.

Боже мiй.

Не побоюся зла, не побоюся,

тому що ти зi мною.

Чого ти домігся?

Не вiддаляйся вiд мене, бо горе близьке, а помiчника нема.

Усе, йдiть, ми далi самi.

Усе гаразд.

Дякую.

У тебе залишилася пам‘ять про нього.

Ти маєш бути сильною зараз і…

Я знаю, з часом бiль вщухне сам по собi.

Хоча це жорстоко звучить, але це так.

Я цього не хочу.

Життя триває.

Усiм помирати.

Нiщо не вiчне.

У тебе є ще двоє.

Бог дав - Бог i взяв,

такий у нього порядок.

Якщо вiн хоче вилiкувати рану, вiн насилає мух.

Я так i не встиг перед ним вибачитися.

Я навіть...

...сам себе вдарив по обличчю без причини.

Вiн сидiв поряд зi мною за пiанiно,

i я сказав, що вiн не так перегортає сторінки нот.

Я навіть відчув сором.

Чому сором?

Бiдний хлопчик. Бiдний хлопчик.

Як ти прийшов до мене?

У якiй формi?

У якiй подобi?

Я бачу себе хлопчиком.

Я бачу брата.

Щирий.

Добрий.

Вiн помер у 19 рокiв.

Порiвняй ось це i ось це.

Вона хоче до мене повернутися,

але надто пiзно, потяг пiшов.

Що робитимеш?

Експериментуватиму.

Поки ти молодий, хоча б подумай про кар‘єру.

Нiчого не розумiєш.

Я нiби… зi стiною розмовляю…

Свiтом керують пси.

Люди ненажерливi. І що далi, то гiрше.

Вони тягнуть до вас свої лапи.

Привiт, тату. Менi соромно за свої слова, я…

Так, я думаю про нього щодня,

але даремно я це сказав, пробач менi.

Та нi, просто день такий.

Про що ти думаєш?

Я знаю. Я знаю, що ти зробив усе…

І лише дві з них клієнт забракував…

Як же я втратив тебе?

Заблукав.

Забув тебе.

Знайди мене.

Як вона витерпiла?

Мати.

Хiба я була невiрною тобi?

Господи…

Навiщо?

Де ж ти був?

Чи знав?

Хто ми для тебе?

Дай вiдповiдь.

Ми взиваємо до тебе.

Душе моя.

Сину мiй.

Почуй нас.

Свiтло мого життя,

я шукаю тебе.

Мій дім.

Моє дитя.

Ти говорив зi мною її вустами.

Говорив зi мною з небес,

з верхiвок дерев.

Ще до того, як я полюбив тебе,

повiрив у тебе.

Коли ти вперше торкнувся мого серця?

…І вiдважно битися пiд його прапором

з грiхом, невiрою i дияволом…

Я запросив містера МакМандера на вечерю,

а це бiсеня вкусило його за ногу.

Що це?

Дя кокодива!

Два крокодила.

- Кенгуру. - Кенгуру.

Стрибає, стрибає, стрибає.

Любий.

Будь ласка.

Я розумiю.

Нi!

Це моє!

А от я де!

Ти виростеш швидше за це дерево.

Синiй... Далеко...

Ти...

Ти злякався?

Іди до мене.

Іди сюди.

Повернися, синку, не йди туди, це двір Спенсерiв, зрозумiло?

Бачиш риску?

Не заходь за неї. Розумiєш?

Ти розумiєш?

Бачиш риску? Поглянь сюди.

Так, синку, а ну, повернися. Іди до мене.

Не ходи туди.

Слухайте, дiтки, - сказала одного ранку кролиця.

Гуляйте в полi або по дорiжцi,

але не ходiть у садок мiстера МакҐреґора.

З татом там сталося лихо.

Там живе Бог.

Добранiч.

Побачимося за 5 рокiв.

З‘їси цвiркуна?

Я знайшов кiстку динозавра!

Це що, камiнь?

Додому!

Хлопцi!

Час додому!

Благослови, Господи, цю їжу для вiрних i люблячих слуг твоїх.

І не дай нам забути про тих, хто потребує допомоги.

Амiнь.

Передай масло, будь ласка.

Передайте будь ласка масло, сер.

Сер.

Що ти робив сьогодні?

До школи ходили.

Після цього. Що по двору?

Поставив сітку, як я просив?

Так.

Так, сер.

Щось не вiриться.

Так.

Мiстер Рiз хвалив Джекову домашню роботу.

- Тебе не питали, солоденька. - Поставив його всiм за взiрець.

Знаєш, що це?

Брамс!

Синку.

Сер?

Подай мені мою запальничку.

Ти нiчого не забув?

Ти любиш батька?

Так, сер.

…і вони вiдправилися шукати Каа, пiтона скель.

Вони заскочили його на скелястому, нагрiтому сонцем майданчику.

Вiн милувався своєю чудовою новою шкiрою.

Кого з нас ти любиш бiльше?

Усiх трьох однаково.

Розкажи що-небудь таке, чого ми не пам‘ятаємо.

Одного разу я лiтала на лiтаку.

Це був менi подарунок на випускний.

Мамо...

Чи є в мені добро?

Смiливість.

Таке може бути з кожним?

Нiхто про це не говорить.

Зроби так, щоб я не грубiянив батьковi.

Зроби так, щоб собаки не билися.

Щоб я був вдячний за те, що у мене є.

Де ти живеш?

Щоб я не брехав.

Ти спостерiгаєш за мною?

Я хочу знати, який ти.

Бачити те, що ти бачиш.

Стiй тут i зачиняй дверi тихо 50 разiв.

Рахуй уголос.

3, 4...

5, 6, 7...

Не вiдривай верхівки. Треба витягати з корiнням.

Мама у вас наївна.

У цьому свiтi, щоб пробитися, треба бути безжальним.

Добреньким усi сядуть на шию.

Знаєш, хто стає поважними шишками?

Хто не бере на себе зайвого i пливе за течiєю.

Нiкому не дозволяй казати, що ти чогось не можеш.

Не повторюй моїх помилок. Обiцяй менi це.

Я мрiяв стати видатним музикантом,

але дозволив собi вiдволiктися.

Поки ти сидиш i чекаєш на щось - усе й минає.

Ось це й було життя. І воно скiнчилося.

Іов вважав, що пiднявся вище земної марноти.

І що праведнiсть убезпечить його вiд всякого лиха.

І друзi його у слiпотi своїй думали,

що якщо Господь покарав його,

отже, вiн десь потай завинив.

Але, нi.

Лихо може спiткати i праведника.

Ми не можемо повнiстю вiд нього захиститися

i захистити своїх дiтей.

Ми не можемо сказати собi: «Нехай я нещасливий,

зате вони неодмiнно будуть щасливi» .

Ми бiжимо, i вiтер нас пiдганяє. Ми думаємо, що так буде завжди,

але це не так.

Як хмаринка, ми зникаємо.

Ми в‘янемо, як осiння трава.

І, як дерева, нас рубають.

Чи є помилка в упорядкуваннi Всесвiту?

Може, не все у ньому смертне?

Може, щось живе вiчно?

Ми не можемо вiчно бути на одному мiсцi,

ми повиннi продовжувати свiй шлях.

Ми повиннi знайти щось бiльше, нiж багатство чи долю.

І лише це принесе нам спокiй.

Хiба тiло мудреця чи праведника непiдвладне болю,

нестаткам, потворностi, яка зiпсує його красу?

Недузi, яка пiдiрве його здоров‘я?

Чи довiряєте ви Господу?

Іов теж був близький до Бога.

Хiба вашi друзi й дiти захищенi вiд страждань?

Немає в свiтi такого мiсця, де можна назавжди заховатися вiд лиха.

Нiхто не знає, коли лихо постукає в його дiм,

як не знав Іов.

Тiєї ж митi, коли вiн був позбавлений усього,

Іов зрозумiв, що така воля Божа.

Вiн вiдвернувся вiд тлiнних радощiв життя

i звернув свiй погляд до вiчностi.

Хiба Божий промисел бачить лише той, кому Бог щось дає?

Чи не бачить Божого промислу також i той,

у кого Бог щось забирає?

Хiба Бога бачить лише той, до кого Бог повернеться обличчям?

Чи не бачить Бога той, вiд кого Бог вiдвернувся?

Мiй знайомий. Половина будинкiв у мiстi - його.

Френк Джонсон. Був колись перукарем.

Але почав вести великі справи.

Тепер вiн - нiби четвертий у Святiй Трiйцi.

Вони ніколи не говорять про їхні грошi.

Хтось несправедливо голодує.

Помирають.

А люблять не тих.

Свiт живе обманом.

Якщо хочеш досягти успiху - не можна бути добреньким.

Гей, юначе, скуштуй мій кукурудзяний хліб.

Може хочете трохи масла?

Як щодо фунта хліба.

Дивись, ось так. Ну, вставай!

Зроби обличчя, нiби ти боїшся,

не хочеш битися, не хочеш.

Щойно вiн розслабиться - бий його!

Так. У півоберта.

Закрийся, ти не закрився. Ну, вдар! Давай!

Ось так! Ще! Це права, зараз лiвою!

Ось що найголовнiше.

Б‘єш сюди, ще раз сюди i тримаєш блок!

Врiж менi! Давай, врiж! Давай! Давай, Джеку!

Врiж менi! Врiж! Врiж, ну ж бо! Давай, врiж!

Лiвою! Ну що ти робиш?

Обтрусися.

Лiвою! Язика пiдбери, вiдкусиш.

Лiвою! Лiвою!

Правою! Правою!

Лiвою! Сильнiше!

Давай, вріж менi! Врiж! Давай, сину, врiж!

Вдар мене! Щосили!

Гаразд, iди.

Хоча б одного разу.

Вийшов з-за столу.

Ти теж?

- Що, теж нариваєшся? - Нi, сер.

Ти перебиваєш мене,

а я ще не закінчив.

Я закінчив?

Нi? Так.

Дякую, Ваша Величносте.

Вигадує байки.

Вигадує слова.

Сам каже: не клади лiктi на стiл.

А сам кладе.

Усiх ображає.

Йому начхати.

Я пам‘ятаю день, коли ти народився.

Мене не вiдпускали додому.

Казали, офiцер флоту має бути при закладцi судна,

а не при спуску.

Наступне слово - «вулкан» .

Наступне слово - «заглиблення».

Передайте роботи один одному: кожний сам поставить сусiду оцiнку.

Не вiдволiкайтесь, будь ласка.

Ну ж бо. Дiстань олiвець.

Коли перевiрите роботи, покладiть їх менi на стiл.

Милий мій! О Господи, милий!

Серденько!

Вiн був поганим?

Ти теж помреш?

Ти ж iще не стара, мамо?

Де ж ти був?

Ти дозволив хлопчиковi померти.

Отже, ти дозволиш статися будь-чому?

Я не бачу! Я не бачу!

Навiщо тодi бути хорошим?

Якщо ти сам не такий.

Дякую.

Занадто коротко.

Краї...

Тут чому немає трави?

- Пiд деревами трава не росте. - У Кiмболiв росте.

- У них є садiвник. - У них є грошi.

Звичайно, він отримав їх у спадок.

Щоб я жодного слова не чув, допоки не завершиш.

Коротко стрижеш - частiше поливатимеш.

Тосканiнi 65 разiв записував одну композицiю.

Знаєш, що вiн сказав, коли закiнчив?

Могло бути й краще.

Подумай про це.

У твого батька 27 патентiв.

Це означає власнiсть. Право власностi на iдеї.

Ти маєш їх вiдстояти.

Узяти їх за яйця, даруй за мою французьку.

Ти можеш розбагатiти.

Ким ти станеш - залежить лише вiд тебе.

Ти - господар своєї долi.

Не можна казати: «Не можу».

Кажи: «Менi важко, я ще не закiнчив».

Не можна казати: «Не можу».

Навiщо вiн нас мучить?

Наш батько?

Ну ж бо, Вінсе!

Шукай! Шукай!

Поцiлуй батька.

Брехня...

Я не можу.

Можна тебе про щось попросити?

Лише обiцяй наперед, що зробиш:

просто повiр, що батько поганого не попросить.

Так, сер.

Ти можеш півгодини помовчати,

якщо не хочеш сказати нiчого важливого?

А ти що робив сьогоднi, мiй юний друже?

Сядь на краєчок стiльця.

Це корисно для постави,

я в газетi читав.

Ти що, купив це у мiстера Ледбеттера?

Без пояснень - кивни: так чи нi?

Не кричи.

Що ти сказав?

Будь ласка.

Не чiпай його.

Не чiпай його!

А ну, йди сюди! Сюди йди!

Стань туди!

Ти налаштувала дiтей проти мене.

Ти паскудиш усе, що я роблю.

Ну, як, подобається?

Досить!

Усе, досить!

А де батько?

У вiдрядженнi.

- Тримай її! Тримай її! - Нi!

Допомагайте один одному.

А ну, не гримай дверима!

Любiть усiх навколо.

Кожен листочок.

Кожен промінчик сонця.

Наш дар.

Ти взагалi нiхто!

Ти живеш у моєму домi! Тому що я тобi дозволяю!

Це i мiй дiм теж!

Закрий рота!

Стережись!

1 , 2, 3, 4!

Розтрощімо його.

Ну, ти даєш! Круто!

Диви, жабка!

Запустімо її на ракеті у космос!

Обережно! Назад!

До мiсяця долетiла?

Де вона?

Ось вона.

Це був експеримент!

Навіщо?

Бiльше нiколи так не роби.

Обiцяєш?

А ти татовi скажеш?

Вони тебе просто залякують.

Хочуть, щоб ти вирiс тупим.

Ти повинен про все дiзнатися сам.

А щоб дiзнатися, треба побачити.

Вони тобi все забороняють?

А самi?!

Скажи, чого ти боїшся?

Ти боїшся.

Я бачу.

Я не можу говорити з тобою.

Не дивися на мене.

Що тепер буде?

Що я накоїв?

Застромлюй!

Я тобi вiрю.

- Втомився? - Нi!

Я взагалi не втомлююся.

- Зранку втомився. - Нi, я прикидався.

- Тобто я брешу? - Нi.

Я не хочу битися.

Боїшся?

Нi, просто не хочу.

Я кажу, що боїшся, отже, я брешу?

Нi.

Отже, все-таки боїшся?

Досить.

Повернися!

Нi!

Я взагалi тебе бiльше не слухатиму.

Я хочу робити те, що мені хочеться.

Йому ти навiть слова не скажеш.

Як мені повернутися?

Туди, де вони.

- Як справи, синку? - Добре.

Вiн важкий, треба нести двома руками.

Обережно! Це яка мова?

- Китайська? - Точно, китайська! Правильно, молодець!

Ваш батько об‘їздив увесь свiт, був навiть у Китаї.

Ось таким літаком лiтав ваш батько.

Усi туалети - з нержавiйки, враховуючи раковину.

Здається, вони пiдуть на угоду.

А як нi – я скажу Моллі нехай забираються пiд три чорти.

А це з Нiмеччини, бачиш?

Ось це не чiпай, синку.

Можна, Кейлер зайде?

Тобi своєї родини вже мало?

Сподiваюся, цього разу все буде швидше?

Al dente.

Суб‘єктивна думка. Знаєш, що це значить?

Вона надбання твого розуму і не може бути доведена іншими людьми.

Радий був побачитися. Бувайте!

Ходiмо, хлопцi.

Ти не все на свiтi можеш.

І я теж можу не все.

Не називай мене «татом», клич «батьком».

- Але… - Не перебивай!

Це твiй дiм. Вижени мене, якщо так хочеться.

Ти хочеш мене вбити.

Тату...

Навiщо вiн народився?

Будь ласка, Господи, убий його.

Нехай вiн помре.

Забери його звідси.

Вона любить тільки мене!

Борони й оберiгай, Господи, дитя твоє.

Щоб вiн залишався твоїм навiки.

Щоб день-у-день мiцнiла вiра його,

поки не увiйде вiн у вiчне царство Твоє.

Амiнь.

Щось бачу…

Поклади палець сюди.

Ось так. Ну ж бо!

Те, що я хочу робити, я робити не можу.

Я роблю лише те, що ненавиджу!

Якщо хочеш, вдар мене.

Пробач.

Ти – мій брат.

Що ти менi тодi показав?

Тодi я не знав, як тебе назвати.

Але скажу, що це був ти.

Ти завжди кликав мене.

Я хотiв любовi, тому що вважав себе кращим за всiх.

Великою людиною.

Я - нiщо.

Погляньте, яка навколо краса!

Дерева, птахи.

Менi соромно за те, як я жив.

Я лаяв усе навколо i не помiчав краси.

Дурна я людина.

Завод закривають.

Менi дали вибiр:

ніякої роботи

або їхати на роботу, яку ніхто не хоче.

Батьку...

Я не пропустив жодного робочого дня.

Мати...

Жертвував десятину кожної неділі.

Вiчно ви боретеся у менi.

І так буде завжди.

Джеку, все, що я коли-небудь хотів це…

Загартувати тебе,

щоб ти став сам собi господар.

Напевно, в чомусь я був занадто суворий з тобою.

Я цим не пишаюся.

Я не кращий за тебе.

Я бiльше схожий на тебе ніж на неї.

Ви - все, чого я досягнув. Решта – нічого не варте.

Ви - все, що у мене є, i все, чого я прагнув.

Мiй любий синку.

Так i стоятимеш, як опудало?

Шлях до щастя лише один: любов.

А без любовi

життя - лише спалах.

Робiть добро iншим.

Дивуйтесь.

Сподiвайтесь.

Брате.

Борони нас.

Веди нас.

До кiнця часiв.

Іди за мною.

Віддаю його тобі.

Прийми мого сина.