Original subtitles

Downloaded from YTS.MX

Official YIFY movies site: YTS.MX

[гнітюча фонова музика]

[хлопець] Знаєте…

сумніватися можна у будь-чому.

Чи шкідливо палити,

чи неминучим є глобальне потепління?

Можна сперечатися навіть з тим,

що два на два - чотири.

Або жити у страху, чекаючи на війну,

зараження та кінець світу.

Але, щоб ви не робили,

про що б не мріяли,

не сумнівайтеся…

…ви обов’язково помрете.

[клацання]

[електронна фонова музика]

Це Київ, столиця України.

Чудове місто.

Дев’ятнадцять кладовищ,

не враховуючи стародавніх поховань.

Місто настільки історичне,

що уся земля під ним заповнена мерцями.

Хоч ви і не помічаєте,

але й на вулицях їх теж дофіга!

[дзвінок будильника]

Це Саша.

Саша майже неживий.

То хай вас не вводить в оману те, що він розплющив очі та підвівся.

Настрій у нього, як завжди, паскудний,

адже попереду весь день,

який потрібно якось прожити.

А робити нічого не хочеться.

Сашу все бісить.

Бісять люди, причому всі разом,

бісить гарна погода, будь-які новини,

погані фільми та, звичайно, соцмережі.

А ще він ненавидить спорт.

Але, як бачите, біжить, мучиться.

[дзвінок мобільного]

Слухаю.

[жінка] Олександре, ви повинні другого числа закінчити…

Я зайнятий.

-[жінка] Ви там що робите? -Яка різниця?

Ідіть на хєр!

[хлопець] Але найбільше Саша не терпить себе.

[рев двигуна]

[електронна музика зупиняється]

Десь півтора року тому Саша знайшов собі роботу для душі.

Робота як робота, та є одна проблема -

потрібно кожен день спілкуватися людьми.

[дзвінок телефону]

[Саша] Слухаю.

Дідько…

[чоловік] Що? Вибачте.

Пардон. Це я не вам.

[чоловік] Алло! Доброго дня!

Хотів зробити у вас резерв.

Легко!

[чоловік] Тільки, будь ласка, з гарним видом.

Ну, щоб не у середині.

Що, вибачте, ви тут збираєтеся дивитись?

[чоловік] Ну, я маю на увазі, щоб не в стіну обличчями.

А, ну добре, щось придумаємо.

[чоловік] Так, будь ласка, на шість персон.

Це проблема. У нас стандарти. Одномісні або двомісні.

[чоловік] Ну, може, ми якось тісніше сядемо?

А в нас не сидять. У нас лежать. По одному або по двоє.

[чоловік] У сенсі? Як лежать?

Ну як… Здебільшого, рядочками.

[чоловік] Це ресторан?

Це цвинтар.

[чоловік] Чорт!

Алло?

[хлопець] A це Петрович.

Коли його питали в дитинстві, ким він хоче бути,

він довго не розмірковував.

Петрович - директор цвинтаря

і працює тут, скільки себе пам’ятає.

Петрович розпочинає кожен свій день просто.

Він відправляє конверт з грошима одним добрим людям,

щоб ніхто, у прямому сенсі цього слова,

не зміг докопатися до нього.

І щоб тут нічого не змінювалося.

І знаєте що?

Нічого не змінюється. Взагалі.

[енергійна фонова музика]

Насправді Петрович - мужик тямущий.

Він відразу сказав Саші:

«Краще іди справою займайся, поки тебе самого тут не закопали».

Михайлівно!

[хлопець] От Саша й пішов.

От, мої рідненькі. Вставайте.

[хлопець] Він же, так би мовити, архітектор.

Вивчав, розумієте, науку про організацію простору.

[гудять електроінструменти]

На ось, тобі чотири портрети.

Ну, там іще текст.

Сань, подивись.

Життєрадісно?

Чи… Дідько, як же вона замовляла?

«Життєлюбний»!

Пацан вийшов достатньо життєлюбний?

[тяжко зітхає] Та яка різниця. Все одно переробляти будеш.

Вона вже дзвонила. По-любому сьогодні припхається.

Чорт.

«Життя» забув.

[зітхає] Так.

Так, точно, «життя» пропустив.

[гудіння]

[хлопець] Так вони тут і живуть, серед могил.

Петрович закопує.

Саша ставить пам’ятники.

І ніхто не в силі це змінити.

[зітхає] От і все життя.

[на тлі звучить класична музика]

[стукіт в двері]

[двері відкриваються]

[жінка] Доброго дня.

Вибачте, будь ласка. У мене чоловік помер.

Це ж чудово.

Проходьте.

[жінка] Мій чоловік…

не йде.

Усе ходить і ходить по хаті.

То дверима гримне, то сіль порозсипає на столі на кухні.

Розпишіться, будь ласка, тут і тут.

-Там де галочки? -Де галочки.

А я йому кажу: «Слухай, ну йди! Ну йди собі!

Ну, чого ти?

Ну, що ти тут забув?»

Ні, не йде.

-Полірування буде ось так виглядати. -Ага.

Я кажу йому: «Тебе там чекають.

От туди, туди йди».

[Саша] Шрифт алегретто, курсив.

[жінка] Ага.

Я йому кажу, він не чує.

От я просто думаю…

Невже там не краще, ніж в однокімнатній квартирі?

От я так собі подумала: «Там, на небі, напевне,

санвузли роздільні.

От так і добре.

І сиди собі там, скільки тобі влізе».

А він тоді і затихає.

Maбуть, не все там так безхмарно.

[жінка] Maбуть.

[світла класична музика продовжує звучати на тлі]

[класична музика затихає]

[скрип дверей, що відкриваються]

Доброго дня.

Це що?

Це?

Наказ…

…про твоє звільнення.

A це наказ про призначення мене новим директором цвинтаря.

-Aга. -[чоловік] Ага.

Астрофітум?

Гадки не маю-фітум.

Гарно цвіте.

От і доглядай,

поки я не повернусь.

[авантюрна фонова мелодія]

Я ж портрет як собі зробив.

Тютілька в тютільку.

Розмір в розмір.

Ні, блін, вона вперлася.

[хлопець] Ось Лєна - вона одна з найбільших проблем Саші.

[Саша] Ви до нас прямо як на роботу.

Пішов на хєр!

О, але ми на замовників не ображаємось.

Там, де у них горе, у нас обсяг роботи.

Дивіться, Олено Олександрівно.

Усе розмір в розмір -

тумби, aрки, фаски…

«Життєлюбний», як ви хотіли.

Де ви такого розумного викопали?

Ми, взагалі-то, на цвинтарі працюємо.

Я не буду приймати у вас роботу. Це не він.

-А хто? -Це не мій син.

Звичайно, це не ваш син.

Це гранітний брус. А ваш син помер.

Думаєте, ви все знаєте про смерть?

Та ні хєра ви не знаєте.

Я таких замовників ось так перебачив.

Вона ніколи не прийме роботу.

Немає пам’ятника - немає крапки.

Ну так а мені що робити, Сань?

Як казав Марсель Пруст:

«Щоб зцілити страждання, треба пережити його повністю».

[хлопець] Так, а це що за патякало?

Це класик.

Хоча, Ігорьок, ти по-своєму правий.

[на тлі звучить класична музика]

[замовник] Усі деталі в масштабі.

[хлопець] Знаєте, що є найприкрішим, коли хтось важливий для тебе помер?

[Саша] З граніту рахуємо?

[хлопець] Поки він живий, тобі здається, що без нього неможна.

Ось він є, як є, наприклад, нога.

А потім він раптом раз - і вмер,

а ти далі такий живеш, новий день настає,

усі навколо щось роблять,

і ти повинен кудись іти.

А як іти, якщо виявляється, що у тебе немає ноги?

[Саша] Якщо наша установка -

шістдесят вісім тисяч.

[біпи клавіш мобільного]

Шістдесят вісім тисяч.

[свист в телефоні]

[класична музика продовжує звучати на тлі]

Можна і дешевше,

якщо грошей не вистачає.

[хлопець] Петрович давно звик до того, що на його місце купа бажаючих.

Це ж цвинтар, а не хіпстерська кав’ярня.

Клієнти є завжди,

отже, завжди є гроші.

Багато грошей.

Наряд на 120-й дільниці, однушка…

Допоховання на 53-й.

Ще один на 140-й.

А це мені.

Що?

У вірність до гроба граємось, так?

Глібе, а Петровича ти вже по ходу списав?

А мені начхати, хто керує.

Петрович - не Петрович, один чорт.

Давай мені.

[прочищає горло]

А що?

Тобі б тільки бабки брать.

Навіть від цього шмаркача.

Ну, це ж ти у нас принциповий.

А будеш виділуватися, помандруєш за своїм Петровичем. Ясно?

Капець тепер вашому Петровичу. Гаплик.

О, дідько!

Суко! [стогін]

Вам капець, виродки!

Петровичу, що там з новим директором?

Так на нього ще наряду не було.

[смішки]

Усе, давайте, до роботи.

[енергійна фонова музика]

[Саша] Вісім тисяч.

Усе буде готове за два тижні.

[клієнт] Я працював над цим проєктом п’ять днів.

[хлопець] Саша уже досить давно дивиться на своїх клієнтів, як на хворих.

Клас.

Все одно вісім тисяч.

[хлопець] Бачите?

Він не пам’ятає Суворова,

хоча той минулого року замовив пам’ятник для своєї дружини.

Ви можете відчинити вікно?

Ні.

Якщо виріб раптом буде виготовлено не за кресленнями,

і доведеться його переробляти,

то може так статися, що вам уже не буде кому його продавати.

Це аргумент.

Саме тому вісім тисяч,

і чотири тисячі передоплати.

Велика передоплата…

погана прикмета.

Ну що? Портрет робимо?

[хлопець] Кожного разу, коли Петровича намагаються замінити,

він спокійно пересувається на лаву біля складу

і звіди продовжує керувати цвинтарем.

Лао Цзи казав: «Якщо хтось заподіяв тобі біль, не мстися.

Сядь на берег річки

і скоро ти побачиш труп твого ворога, що пропливає повз тебе».

[Петрович] Здоров.

[хлопець] Петрович вміє чекати.

[Петрович] До тебе завтра гості прийдуть.

[Саша] Ті, що минулого року?

Ні, нові.

Нові, старі.

-[чоловік] Тримай. -[другий чоловік] Давай, сюди.

На.

А завтра буде завтра.

[жінка] Сідай-но, поїхали.

-[чоловік] Що тепер? -[жінка] Розмотуй.

Не знаю.

Стільки любові було.

Хочу поховати його нормально, розумієте?

Пам’ятник поставити.

[жінка] А може, його кремувати?

Зараз у порох тих, кого кремують, додають насіння дерев,

садять у парку, і у наступному житті можна стати деревом.

Квіткою.

Ну, можна і квіткою. Мабуть.

-[Саша] Так… -Привіт.

Ми з тобою про це вже говорили.

На вихід.

-Як на вихід? -Це не вам.

-[клієнтка] А квітка? -[Саша] Яка квітка?

Ваша працівниця обіцяла, що з мого Сєні можна зробити квітку.

Так.

[видихає]

Який Сєня?

Мій Сєня.

Хочу його по-людськи поховати.

[Саша] Кота?

Ну, по-перше, Сєня це більше, ніж просто кіт.

-А по-друге… -Це маячня.

Ніяка це не маячня.

Ось ця мила дівчина запропонувала зробити із Сєні квітку.

-Якщо його кремувати… -У мене інший план.

Знаєте, що ми зробимо?

Ми візьмемо вашого Сєню,

спалимо його та перетворимо на…

…пісочний годинник.

Це дуже зручно.

Наприклад, ви готуєте борщ.

Скільки борщу готуватися?

О, пів-Сєні!

Клас, правда?

[гнітюча фонова мелодія]

Ви…

Ви дуже зла людина.

Вам з людьми працювати не можна.

Це точно.

[продовжує звучати гнітюча фонова мелодія]

[навігатор] Через 800 метрів поверніть ліворуч.

Зв’язок втрачено.

[дівчина] Мені що, померти, щоб ти мене помітив?

[скрип гальм]

Ближче не підвезеш?

[гуркіт]

Алісо, де ти була?

Я тобі дзвонила. Де ти була?

Алісо! Я до тебе звертаюсь!

[гнітюча фонова музика затихає]

[видихає]

[гнітюча фонова музика]

[чоловічий голос луною] Сашо!

[дзвін]

[вуличний шум]

[сумна фонова мелодія затихає]

-[сигнали машин] -[щебетання птахів]

[жінка] Сашо!

Привіт! Я Женя!

Бувай, Женю.

Я ж тебе просила поговорити з Алісою.

Ти знаєш, що вона школу прогулює?

Ти хочеш своє життя зруйнувати? Будь ласка!

Але я не можу ще й дочку втратити!

Ти маєш з нею поговорити. Поки вона хоча б з тобою розмовляє.

Може, його врепіжити, а?

Женю!

[авантюрна фонова мелодія]

От так. Квіти у нас завжди свіжі.

Так що приходьте. І не пожалкуєте.

-Сто гривень. -Дякую.

Приходьте.

Сто гривень, сто, двісті…

Мені як завжди.

Так і зробив, ось.

Зараз решту…

Так, сто є…

[продовжує говорити по телефону]

Жіночко, решту! Жіночко!

[говорить польською]

[двигун заводиться]

Жіночко, решту візьміть!

Ти дурний чи що?

Не годен торгувати, носи.

[авантюрна фонова музика зупиняється]

[оператор] Абонент не може прийняти ваш дзвінок.

Надішліть СМС-повідомлення або зателефонуйте пізніше.

[англійською] Абонент не може прийняти ваш дзвінок.

Надішліть СМС-повідомлення або…

[спокійна фонова музика]

[хлопець] Я знаю майже все про старого Суворова.

А тепер дізнався головну таємницю його життя.

Прізвище Суворов він взяв від своєї дружини,

тієї самої, поруч з якою він хотів бути похований.

Коли вони познайомилися, вона була Суворова, а він Курочка,

курсант Харківського авіаційного інституту.

Ви навіть уявити собі не можете, як це для хлопця-курсанта

мати прізвище Курочка.

Його дражнили всі і всім, чим можна.

Я б не здивувався.

Куди ж вона могла його запхати?

[видихає]

[спокійна музика зупиняється]

[жінка] А на другому лампочку теж ти знову вкрутив?

Либиться. Чого ти либишся?

У тебе твоєї пенсії, мабуть, зовсім не залишається.

Краще б шкарпетки собі купив.

Пішов би в ЖЕК, до сусідів.

[приглушено] Це ще краще.

Воно ж їм більше треба.

Дурник ти.

[Суворов] Ну все. Я пішов.

[жінка] Чесне слово, дурник.

Пам’ятник прийшли собі замовити?

[чоловік] Не роби вигляд, що не знаєш, хто я.

[глибоко вдихає]

Та чого ж, знаю.

От і добре.

Третина.

Третина - це справедливо.

Я Петровичу чверть віддавав.

Ото і працюй з Петровичем.

Він саме зібрався на заслужений відпочинок.

Можеш разом з ним вийти на пенсію.

По інвалідності.

Я подумаю.

[чоловік] Подумай.

О, а цей, здається, ще живий, ні?

Це портрет відомого астронавта,

який загинув, захищаючи Землю від астероїда.

[зітхає]

По телевізору показували.

Герой.

Прямо як ти.

До завтра.

[хлопець] Лєна вже рік хотіла подзвонити людині,

яка мала найбезпосередніше відношення до її візитів на кладовище.

Цю людину звали Войцех.

Одного разу у Варшаві

він цілий вечір частував її сухим білим вином

і знайомив зі своїми великими собаками,

яких у нього жило штук п’ять.

Лєна весь час хотіла піти,

але чомусь не йшла.

Тієї ночі вона завагітніла,

але Войцеху так нічого і не сказала.

А ще вона з тих пір зненавиділа собак

і намагалася більше не їздити до Варшави.

Зате в неї з’явився син,

і ненадовго Лєна повірила,

що вона не зовсім одна на цьому світі.

[динамічна класична фонова музика]

[чоловік] Рівень - нуль. Як в аптеці.

[жінка] А я вам кажу, він перекошений.

Та що ви таке кажете?

Зроблено, як для себе.

-Здоров. -Здоров.

-Ну як ви тут? -Як бачиш.

Друга бригада навмисно якийсь косяк лишає на видному місці.

Або шов не замажуть, або цемент на камінь ляпнуть.

-Ну як? Працює? -А то!

Замовник це бачить,

одразу стає у позу, як собака, кидається, кричить.

Пацани швидко все замазують або цемент витирають.

І все.

Він рівний. Давайте в будь-кого спитаємо!

Замовників обманювати не можна.

Клієнти не пробачать.

Клієнти у нас гарні, спокійні.

Тільки замовники…

кінчені.

А ну…

Пухирець повітря бачите?

Рівно.

З нього хоч застрелься!

[клієнтка] А я кажу - кривий!

[Саша] Шановна!

А ось так?

[сміх]

Що ти малюєш?

Пам’ятник.

Навіщо тобі пам’ятник?

А вам?

Так, блін…

[авантюрна фонова музика]

Треба привчати себе зачиняти двері.

[Аліса] Прошу.

Давайте по черзі.

[авантюрна музика зупиняється]

У вас що?

Скільки це може коштувати?

Зрозумій.

Старшим людям доречно подумати про смерть.

Може статися так, що це єдина цікава пригода,

яка залишилася в їхньому житті.

[авантюрна фонова музика]

Сьогодні… я знайшов у шафі окуляри і записку:

«Не бійся нічого

і будь красивим».

Сто сорок дві тисячі.

Я казав, можна дешевше.

Чао.

Наступний!

У мене якраз до вас питання.

Ви замовили собі пам’ятник

і вказали дату смерті.

Ця дата через тиждень.

Уперше бачу таку самоорганізацію.

Скажіть, у вас що, там зв’язки?

У вас є кому написати на пам’ятнику дату смерті?

Вам чого?

Я приніс портрет, як просили.

Це все?

Ну як я?

Ви прекрасні!

[двері зачиняються]

[Аліса] Тепер моя черга.

Не твоя.

Два.

Я все.

Ми тут все поміряли. Можемо хоч завтра ставити.

Поїхали далі.

Сашо.

У нас у конторі як справи?

Працюйте спокійно.

Поїхали?

Я пройдуся.

Поїхали.

[спокійна класична фонова музика]

[чоловік] Ось так піде?

[другий чоловік] Свіженький на вигляд.

[чоловік] Так.

[другий чоловік] Дивись, що є!

-Ти не бігай. Дивись уважно. -[чоловік] Ага.

Чув?

Живих треба боятися, не мертвих.

Збирай давай.

Я ся вибачаю.

[чоловік] Ти привида живого бачив?

[другий чоловік] Що?

[чоловік] Справжнього привида.

-[другий чоловік] Ну бачив. -[чоловік] Та ну?

[другий чоловік] В кіні.

Тьолка така страшна, патлата, мокра, з телевізора вилазить…

[чоловік] Не треба гнати!

[другий чоловік] Нема що питати. Виглядай давай.

Тут своїх проблем досить, будь-який жах в коридорі курить.

Той жах, як твоя колишня.

[чоловік] Немає тут ні чорта.

[другий чоловік] То й зарплати немає.

[Михайлівна] Діточки мої, ку-ку!

Чорт, сука!

Михайлику…

Чого ти кричиш?

-Пашенько. Де ви, мої дітки? -Бачиш її?

Михайлівна там.

Наталочко.

У неї вся сім’я в аварії загинула.

Квартиру продала, тепер тут живе.

[Михайлівна] Дітки мої, рідненькі, золоті мої!

-До своїх поближче. -[Михайлівна] Ку-ку!

[другий чоловік] Пішли.

[Михайлівна] Діточки мої, рідненькі…

[другий чоловік] Горілочки б.

[чоловік] Діло кажеш.

А що, у нас є що вмазати?

[другий чоловік] У нас завжди є, що вмазати.

[чоловік] То добре.

-Чорт. -Що це?

-Диви, хтось іде. -Дідько!

[двигун не заводиться]

[чоловік] Хто це?

[другий чоловік] Петрович, чорт.

-Та це капець! -Що він робить? Що за Петрович?

[чоловік] Та газуй! Роби щось!

[скрегіт шин]

[класична фонова музика затихає]

[рев двигуна]

[Саша] О!

Привіт, Женю.

[Женя] Тебе по-людськи просили, поговори з донькою.

[Саша] Тебе це не стосується.

[Женя] Це тебе стосується.

Не поговориш,

щелепу зламаю, чорт!

[сюрчання цвіркунів]

[чоловік] Мужики, відпустіть, ну.

[другий чоловік] Стули пельку.

[чоловік] Сука!

Новенький?

Так.

Знаєш, чим цікавий відкритий міський цвинтар?

На відкритому кладовищі, на відміну від закритих і напівзакритих,

щодня ховають до десяти неопізнаних чи незатребуваних трупів.

Самотні, старі, бомжі, погань усяка.

Молитви над ними не читають.

Їх просто пхають в пакети, кидають в яму і закопують.

Ну і що?

Ну і що? Закопуй.

[другий чоловік] Люди, будь ласка, ні!

Ні!

Ну не треба, будь ласка!

[чоловік] Та все, досить!

Хто пустив квіти збирать?

[другий чоловік] Ми самі. Через паркан перелізли.

-Закопуй. -Ні, ні. Це директор, новий директор!

-Мовчи. -[чоловік] А що, здохнути тут?

Штуку баксів йому на тиждень, а решта нам.

Це мій цвинтар.

Давай!

Сука!

[сумна фонова музика]

[дзвін]

[гуркіт грому]

[хлопець] Саша вже знає, що зручне життя,

яке він насилу собі вигадував майже два роки

починає потихеньку тріщати по швах.

[чоловік] Вибачте!

[хлопець] Щось відбувається.

[лірична класична фонова музика]

Я ж казав, буде брикатися. Пихливий він.

Тобто ти хочеш піти на підвищення

і сам вирішити це питання?

[директор] Петрович.

З першого разу не зрозумів. Сученя.

Ну добре, вирішуй.

[жінка] Потрібен гарний пам’ятник.

От як ви вважаєте?

Ось цей гарний?

[друга жінка] Вони всі однакові.

Потрібен міцний.

Які у вас найміцніші?

[дівчина] Де ви вчилися пам'ятники продавати?

Юлю!

В Художній академії, на архітектурному факультеті.

Непристойно таке питати. Ти що?

А ось цей, не буде занадто привертати увагу?

Ти взагалі чию увагу збираєшся привертати на кладовищі?

Ось, прямий, рівний.

А вам подобається ваша робота?

А тобі подобається, що твій дідусь помер?

[жінка] Ні, мені не подобається.

Краще цей,

хвилею, на кубиках,

незвично і елегантно.

[друга жінка] Ага, як ти.

Так, роби, що хочеш.

Але коли твій пам’ятник з кубиків зійде, до мене не звертайся.

[жінка] Як знаєш.

А хто у вас помер?

Солодке шкодить.

[щебетання птахів]

Ну що, ти подумав?

Все як завжди.

[чоловік] Тримай, чорт!

[динамічна фонова класична музика]

Вибачте, пробачте. Мої співчуття.

Пробачте.

Не переживайте, пані. Усе буде добре.

[чоловік] Чоловіче, ви хто?

Чорт, вибачте, падре.

[тяжке дихання]

[постріл]

Ти здурів чи що, пуляти по ньому?

Так я машинально!

Праворуч бери!

[тяжко дихає]

[класична музика зупиняється]

[видихає]

[щебетання птахів]

[чоловік] Так… Слухай, начебто і жив по понятіях.

Але пам’ятник якийсь стрьомний поставили.

[другий чоловік] Радше гламурненький.

[чоловік] Та до дідька таке щастя.

О, прокинувся.

Чуєш, братанчику?

Нічого особистого. Це тобі новий директор привіт передає.

[другий чоловік] Та чого 5S?

Це ж старе гівно.

[чоловік] А коли він ґиґнув, 5S - крута труба була.

Але ж пацани не можуть кожен рік йому новий з граніту ставити.

[другий чоловік] Вони очманіли в тій Америці.

Не встиг купити, новий виходить.

[чоловік] Це так.

[другий чоловік] І коштує, сука, як машина.

[чоловік] Сто пудів.

[щебетання птахів]

[кашель]

[світла класична фонова музика]

Я думала, якийсь незнайомий ідіот біжить.

А придивилася: ні, знайомий.

Як там ваша угода?

Не збираєтеся ще раз її розірвати?

Збиралася, знаєте.

Але ви великий оригінал. Хочеться подивитися, що ви ще викинете.

Хочете подивитись?

Будь ласка.

А я думала, ви великий оригінал.

Просто холодно.

[Лєна] Сідайте в машину.

Там є плед ззаду. Прикрийтеся.

[тяжке дихання]

Що з вами сталося?

Дякую.

Так, стандартна зустріч з невдоволеним замовником.

Михайлівно!

Михайлівно!

[авантюрна фонова музика]

Привіт.

Ну давайте, пацанчики.

[стогін]

А, сука!

Заберіть його!

[крик]

Падло!

[тяжке дихання]

[стогони]

[скрик, стогони]

[тяжке дихання]

[авантюрна фонова музика зупиняється]

Ну що, довельбучився,

старий хрін?

[стукіт серця]

[тяжке дихання]

Досить.

Лопати забереш.

Пішли, сцикло.

Бувай,

дідулю.

[спльовує]

[щебетання птахів]

[каркання]

[плач]

[Михайлівна] Ой, господи, діточки мої рідні!

Наталочко! Пашенько!

[тяжко дихає]

Не спіть! Не спіть.

Ми до школи запізнюємось! Давайте!

Наталочко! Пашенько!

Не спіть! Не спіть!

Вставайте!

Господи, дай же сили!

Допоможи, Господи!

[тяжке дихання]

О господи…

[тяжке дихання]

[звуки води, що тече]

[скрип дверей]

Дякую вам.

[кашель]

Ви можете продовжити жартувати, якщо вам хочеться.

[зітхає] Віддайте фото, яке я залишала.

Портрет для пам’ятника.

Так, звичайно.

[кашель]

[шморгає носом]

[кашель]

[кашель]

Я нічого не знаю.

Що?

[кашель]

Минулого разу ви мені сказали,

що я думаю, що все знаю про смерть.

Я нічого не знаю про смерть.

І про життя я нічого не знаю.

Сашо…

не повторюйте дурниць, які хтось сказав вам у стані розпачу.

[кашель]

[гнітюча фонова музика]

[шепіт]

[чоловік] Скільки це може коштувати?

Що ти тут забув?

П’ять днів, юначе, п’ять днів.

А він, здається, ще живий, ні?

Вам з людьми не можна працювати.

Це не мій син.

До тебе завтра гості прийдуть.

[Аліса] Сашо!

Сашо!

Сашо! Що з тобою?

[гнітюча фонова мелодія зупиняється]

[видихає]

[дзвін]

[гнітюча фонова мелодія]

[Саша кашляє]

Привіт.

Вибач, не почула, як ти прокинувся.

[гнітюча фонова мелодія зупиняється]

Хочеш пельменів?

Незважаючи на всі мої зусилля,

вони, здається, приготувалися.

Знаєш, що буде далі?

Ну, пельмені поспливають, і можна буде їсти.

Спочатку ти закохаєшся в якогось малолітнього мудака.

Дівчата ж полюбляють хуліганів, правда?

Ви нап’єтесь і потрахаєтесь.

Перше і друге вийде швидко, смішно і невміло.

Потім трапиться якась трагічна фігня.

Ти будеш довго плакати.

І зустрінеш ще одного. І ще, і ще, і ще.

Аж допоки не з’явиться він.

Красивий і розумний.

Ви захочете жити разом.

Купите квартирку в спальному районі,

з маленькою ванною, яка видаватиметься вам справжнім стадіоном.

Це буде ваше життя.

А я перетворюся на старого,

нікому непотрібного діда,

який буде сидіти цілий день і сратися з телевізором.

І дзвонитимуть мені тільки двічі на місяць.

Першй раз, щоб перевірити показники лічильника,

і другий раз…

бо просто помиляться номером.

А я буду чекати, коли ти подзвониш. Розумієш?

Бо я вже прив’яжусь до тебе.

А в тебе буде своє життя.

А я буду чекати, чекати, чекати…

Аж допоки дільничний не подзвонить тобі і не скаже, що…

…що все. Мене вже нема.

[гнітюча фонова мелодія]

Та тебе ніколи й не було у моєму житті.

[хлопець] Він же невиправний!

[сумна фонова музика]

[жінка] Ти намагаєшся виправити не свою помилку.

Розмовляючи з тобою, він бачить мене.

[шморгає носом]

Дивлячись на тебе,

згадує те минуле, від якого намагається втекти.

Досить, Алісо.

Не муч себе і його.

Іноді трапляється щось

погане, і цього неможна змінити.

Треба просто жити далі.

Жити і жити.

[продовжує звучати сумна фонова мелодія]

[звуки машини, що віддаляється]

[Саша] Деталі комплексу виконані відповідно до розмірів,

вказаних в угоді.

Роботи виконані згідно з технічними нормами і без дефектів.

Всі побажання враховано, всі зауваження прийняті,

внесені відповідні правки.

Підпишіть.

Доки роботи не закінчено, вам може здаватися, що є надія…

[скрегіт шин]

Ми можемо все переробити, можемо поставити інший пам’ятник.

Це все може розтягнутися на роки.

Але це дорога в один бік.

Далі буде тільки гірше.

[крики]

Олено!

[крик]

[сумна фонова мелодія затихає]

Ваша заслужена доплата.

[подих вітру]

Чорт…

[Саша] Коли реванш?

[Петрович] Ти знаєш,

коли мені було дуже погано,

я завжди казав собі:

«Нічого, могло бути ще гірше».

І дійсно, ставало ще гірше.

Скільки?

[тяжке зітхання]

Третину просить.

Погоджуйся на його умови.

Подивимось.

А на що тут дивитись?

А якщо й дивитись,

то в якомусь іншому місці.

[хлопець] Багато років тому

директором цвинтаря був Яків Викентійович Коливан.

І ще молодий Петрович влаштував так, щоб машину Коливана спалили,

а сам директор потрапив до лікарні зі зламаними ребрами та вибитими зубами.

Після цього Петрович отримав свою посаду.

Цікаво, чи знає Саша цю історію?

А ось Петрович її пам’ятає.

Адже він кілька років тому Коливана тут і поховав,

навіть надгробок за свій рахунок поставив.

З великим хрестом.

І промову виголосив на могилі.

Говорив, що одного разу прийшовши на цвинтар,

ніколи з нього вже не підеш.

-[сумна фонова мелодія] -[каркання]

[сумна фонова музика затихає]

Привіт.

[хлопець] Привіт.

-[звуки дощу] -[гуркіт грому]

Вона багато разів думала про те, як це зробить.

Можна запхати голову в духовку та увімкнути газ.

Або перерізати вени.

Можна кинутися під потяг.

[гуркіт грому]

Вона дуже, дуже втомилася.

Але щось сталося в цей момент.

Здається, Лєна раптом відчула,

що не може більше плакати і вбити себе теж не може.

[шум міста]

[стукіт у двері]

[двері відкриваються]

[жінка] Добрий вечір.

Вибачте, ми вже закриті.

Скажіть,

адже не прийнято, але

можна зробити пам’ятник живій людині?

Роблять і живим.

Ось бачиш, мамо.

Роблять. Хоч і не прийнято.

Скажіть,

а дешевше, якщо одразу на двох робити пам’ятник?

Так, на двох буде дешевше.

А для дитини пам’ятник, він від дорослого відрізняється?

Може і не відрізнятися.

Ось бачиш, мамо,

нічого особливого.

[плач, схлипи]

Сил немає!

Померти!

Померти! Не можу!

Пробач мені!

Пробач!

Сина мого не вберегла.

Не додивилася.

Тепер побивається…

Тільки ж сина не повернеш.

Пам’ятник хоче, щоб поруч із сином моїм лежати.

Пам’ятник поставити можна. А пробачити як?

Як пробачити?

Пробач.

Я винна.

Я знаю.

Страшно дуже.

Ти пробач.

Я не можу.

Я не можу.

Прошу!

Пробач!

Пробач!

[шморгає]

[схлип]

Скажіть, а якщо на двох робити пам’ятник, це скільки часу треба?

Два тижні.

Ось бачиш, мамо,

два тижні.

[двері відкриваються]

[двері закриваються]

-[гнітюча фонова музика] -[цокання на тлі]

[шурхіт]

[тяжке дихання]

[автомобіль наближається]

[сигналізація]

У вас є лід?

Немає.

Гаразд, до дідька лід.

[стогін]

[стогони]

[стогін]

[гуркіт]

[двері відкриваються]

Привіт.

Привіт.

Це Аліса.

Моя донька.

Я не буду вам заважати.

Чекай!

Куди ти у такому вигляді підеш?

Знімай куртку, вона ж мокра вся.

Є рушник?

Холодно?

[тяжке дихання]

Зроби чаю, будь ласка.

[звук скла, що розбивається]

[потріскування]

[звук скла, що розбивається]

Валим-валим-валим!

Виходь, виходь!

Сашо.

Сашо!

На вихід!

Сука!

Чорт!

-[Лєна] Сашо! -Чорт! Значить, так!

[Лєна] Сашо.

-Ти зараз забереш свої речі… -[Аліса] Пусти!

Викликаєш таксі і їдеш додому, зрозуміла?

Щоб я тебе тут більше ніколи не бачив!

[Аліса] Та я не до тебе прийшла!

Ти коли востаннє у нього був? Коли?

[плач]

Ти просто сциш.

Ти просто сцикло.

Що ти робиш?

-Не твоя справа. -Алісо!

Одягнись, холодно.

-[драматична фонова музика] -[сюрчання цвіркунів]

[Лєна] Я занадто багато працювала.

Я думала, що все гаразд.

Думала, це просто вірус.

Діти ж хворіють.

Температура кілька днів, які проблеми?

А через три дні Ярик помер.

Серце не витримало.

Я просто вікно на закрив.

[драматична фонова музика затихає]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

[клацання]

Ви не могли б відкрити вікно?

[тяжке дихання]

[Саша спокійно видихає]

[шум міста]

[драматична фонова музика]

[дзвін]

[дзвін]

[стукіт]

Помер він.

Як помер?

Взяв і помер.

А де його поховали?

Бог його знає.

Міська труповозка забрала.

Прометей, до такої матері.

Здоров.

Ну, встаньте з плити! Вам лавочок не вистачає?

-Де надгробок Суворова? -Кого?

Антон Миколайович Суворов. Він сам собі пам’ятник замовляв.

Та от же він.

Бери, хоч зараз став.

Значить, завтра зранку,

берете інструменти,

вантажитеся в бус

і ставите цей пам’ятник прямо на могилу його дружини.

Ти з очманів? Його ж там нема.

Де свідоцтво про поховання? Де хоч свідоцтво про смерть?

Я сказав ставити.

Петровичу капець, конторі капець.

Який в сраку пам’ятник?

Намогильний.

Так ви працюєте?

[хлопець] Працюємо. Проходьте.

Сідайте.

[Саша] Буду через 30 хвилин.

Скільки це може коштувати?

Триста п’ятдесят, не менше.

[біпи мобільного]

Триста п’ятдесят тисяч.

[тяжке зітхання]

Нас це не влаштовує.

Подивіться, є за 76 000 комплекс.

-Є за 40 000. -Нам треба дорожче.

Нам треба рівно за 1 200 000.

У нас є. Ми синові на квартиру збирали.

Дім продали.

Але сина тепер немає.

А ми йому все одно на ці гроші квартиру зробимо.

Дружина хоче, щоб у Кості була квартира.

Розумієте?

[стукіт]

[директор] Так?

Добрий день.

[директор] Добрий.

Будь ласка.

Ось.

Вирішив-таки подбати про пожежну безпеку.

Розумне рішення.

Так хочеться, щоб все було, як раніше.

Як раніше вже не буде.

Ну, заходьте ще.

Щасти.

І вам.

[авантюрна фонова мелодія]

-[чоловік] Доброго дня. -Доброго.

-[чоловік] Віктор Федоренко? -Так. Чим можу допомогти?

Так, шановні, зачекайте!

Що відбувається?

Оперуповновноважений, капітан поліції Євген Бойко.

А що у вас у портфелі?

Зачекайте! На якій підставі?

Ось ордер на обшук.

Поняті, підійдіть, будь ласка.

Прошу засвідчити. Конверт з міченими купюрами.

Це не моє. Мені підкинули.

А руки покажіть.

Увага, свідки.

На руках підозрюваного виявлено сліди спеціальної фарби.

Такої ж, як і на купюрах.

Розумне рішення.

[Женя] Я зараз.

Дякую.

Не дякуй. Ти мені винен.

[чоловік] Стій, суко!

[Саша] Не зважай.

Уб’ю на хрін!

Наші місцеві традиції.

А що?

Є життя після смерті?

Ну, кому як.

Добре, хлопці, я піду.

Обов’язок кличе.

[авантюрна музика зупиняється]

Куди?

Треба завершити одну справу.

Ти, як завершиш, приходь.

І якщо не завершиш, теж приходь.

Та куди я від тебе дінусь.

[хлопець] Я не пам’ятаю, як випав з вікна.

Я помер, тому що мама і тато народили мене, щоб врятувати свій шлюб.

Але врятувати їхній шлюб не вдалося.

Вони гризли одне одного,

а я нагадував їм, що вони вже нічого не можуть змінити.

Привіт.

[хлопець] Мабуть, я пішов, щоб поставити крапку.

А потім я побачив тебе, тату.

Ти сидів у квартирі і дивився в одну точку.

А ще весь час говорив зі мною,

пояснюючи, що хотів зачинити вікно,

але не встиг.

Ось я і не міг піти звідси,

а ти не відпускав мене.

Подивися на мене.

[скрип]

Ми колись зустрінемось.

[продовжує звучати драматична музика]

Ніщо не вмирає.

Хіба ти не відчуваєш?

[гул дитячих голосів]

[Саша] Привіт.

Алісо…

Я був у Артема.

Будь ласка, дай мені шанс.

Чорт, нічого не виходить.

[зітхає]

Коротше, ти казала правду.

Я просто сцикун.

[Аліса] Ти справді був у Артема?

[шум автомобіля]

Я…

[навігатор] Через 200 метрів поверніть праворуч.

Блін, не знаю, що сказати.

[Аліса] Ну, за час твоєї відсутності,

у нас накопичилося багато тем.

Наприклад, можемо поговорити про те, як заховати груди у ліфчик,

щоб на них не витріщалися дебіли-однокласники.

Або ще тема - волосся.

Як правильно з ним поводитися у зоні бікіні?

Голити чи депілювати?

А ми можемо

почати з якоїсь теми полегше?

Я не знаю.

Я не вмію на велику кататися.

Я навчу.

Якщо ти хочеш.

Я не знаю.

[звучить лірична пісня «То таке життя» - KRUTЬ]

♪ Наші легенди не мають чітких меж ♪

♪ Усіх, кого сильно любив У пам’яті збережеш ♪

♪ Знаєш, я тут теж ♪

♪ У закутках голови ♪

♪ Ну ж бо, не плач Попри усе залишайся живим ♪

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

♪ У щастя немає ані правил, ані умов ♪

♪ Хтось у твоє життя Знов важливий прийшов ♪

♪ Дай їм свою любов ♪

♪ Дай їм один свій день ♪

♪ Завтра тут будуть міста Зовсім інших людей ♪

Дякую.

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя ♪

[дзвінок мобільного]

Привіт.

Ти що, знову біжиш?

Біжу.

[продовжує звучати пісня «То таке життя» - KRUTЬ]

♪ То таке життя ♪

♪ То таке життя… ♪

Біжу друге коло.

Аліса навчилася їздити на двох колесах.

А я біжу друге коло.

Побачимося завтра?

[Саша] Завтра я на роботі.

Тоді я заїду.

Ти знаєш, де я працюю.

♪ Всьому є початок і всьому є свій фінал ♪

♪ Десь досягає небес ♪

♪ Кожна любов земна ♪

♪ Після зими весна ♪

♪ Поруч зі світлом тінь ♪

♪ Поки є час Не втікай від своїх почуттів ♪

[щебетання птахів на тлі]

[починає звучати енергійна фонова мелодія фінальних титрів]

[енергійна фонова мелодія фінальних титрів плавно затихає]