Original subtitles

"Пригоди Фiлiбера"

Релиз подготовлен специально для сайта firebit.org

Берег Британїї 1550 рiк

- Раз, два! I раз, i два!

Раз, два, i раз, i два!

М'якiше! Раз, два, поворот!

Раз, два, активнiше!

Раз, два!

Добре! - Фiлiбер - дiвчинка! Вiн танцює!

- Це не просто танцi - це дворянська справа. - Дворянська? Фоєт? Все зроузмiло!

- Не слухай, Фiлiбер, продовжуй. Грай, Мербi.

Грай!

Спробуйте мою палицю, монсеньор Фiлiбер. - З радiстю!

- Фiлiбер! Вирiшиш потренуватися - знайдеш мене.

Ходiмо, Мербi!

- Спробував! М'яка у тебе палиця.

- Захищайся!

- Бийся, Тюдюаль!

Давай, бийся!

Арзуль не був би таким напруженим.

Ну! Хто тут казав про дiвчину? I де дiвчина?

- Вона тут.

У мене соломинка в оцi.

Через вашi бої вони скрiзь лiтають.

- Нiчого не бачу. - Може, не туди дивишся?

- Дай менi щастя, Фiлiбер! - Нi, Жанiк.

- Я нiкому не скажу, це буде наша таємниця.

Просто трохи щастя. - Не можу.

- Зовсiм трохи.

З милосердя.

- Фiлiбер!

Батько помирає! Батько помирає!

- Батько!

Батько! - Фiлiбер...

- Батько! - Фiлiбер, це кiнець.

Я повинен вiдкрити тобi таємницю. Я не твiй батько. - Як?!

А мiй батько? - Вiн помер.

- Батько! - Твоє справжнє iм'я не Фiлiбер де Фiланшьо.

- Нi? - Ти не син продавця артишокiв. - Нi?! - Ти граф Берандур де Сентавуаз.

Це твоє справжнє iм'я. - Граф?

Берандур де Сентавуаз. - А як мене звуть? - Ед. - Ед?

Менi подобається. Фiлiбер - це щось таке...

Я залишу iм'я Фiлiбер. Так краще.

- Це було двадцять рокiв тому.

Я повертався з ярмарки в Неверi.

Декiлька днiв був в Фоєт, i раптом на узбiччi з'явився чоловiк.

I вiддав менi корзинку. В нiй був ти.

Я поклявся, що виховаю тебе так, як власного сина.

А вiн крикнув, щоб я тiкав.

- Ти - святий.

- Це був Фульжанс Берандур де Сентавуаз, твiй батько. - Ти - святий.

- Я озирнувся i нажаль побачив як його вбивають.

- Святий!

- Помстися, Фiлiбер.

- Але, кому? Хто його вбивця? - Граф Артуа.

Вiдомий Бургiньон.

Коли вiн нанiс останнiй удар твоєму батьковi...

я роздивився на шиї графа пляму у формi троянди.

- Батько!

- Їдь!

Тобi треба повернути твiй титул i помститися.

Вiдправляйся в Бургундiю, негайно.

- Але, мамо! - Вiн не твiй батько i я тобi не мати. - А моя мати?

- Вона померла в той самий день, коли народила тебе. - Мамо...

Мамо... чи мадам? Я не можу їхати. Моє навчання! Через десять хвилин верхова їзда,

через п'ять годин урок моралi. - Забудь про навчання - Забути? Але ви так наполягали,

щоб я вчився. Забути про уроки з Лавiолем, Ленуо i Мербi?

Закон Божий зранку, волинка по понедiлкам...

- Негайно.

- Трико... трико...

вiзьму червоне. Воно пiдходить до всього.

I зелене до всього. Жовте!

Так. Жовте треба взяти.

- Фiлiбер...

я повинен дещо тобi сказати. - Слухаю, Арнаф.

- Я тобi не брат.

Батько завжди любив тебе бiльше. Я втратив свою молодiсть з артишоками,

а ти танцював, розважався... в дитинствi я вiдчував себе покинутим.

Навiть думав, що може мене всиновили?

Сьогоднi стала вiдома правда.

Менi потрiбно все усвiдомити.

Прощавай, Фiлiбер.

Це вже не твоя кiмната.

- Прощавай, Арнаф.

- Я думав, що стану спадкоємцем батька.

Пана Фiланшьо. Думав, що помру бiля артишокiв, а тепер...

все зруйноване. - Нi.

Бог зробив тебе графом Берандур де Сентавуаз. Його милостю ти ним станеш.

Ти вiриш в нього?

- Я вiрю!

В Господа, всемогутнього Отця, творця неба i землi. - Ти любиш його? - Бiльше за життя.

- Вiн тобi допоможе. I буде вести в пошуках.

Твоє навчання завершено. Ти готовий.

Йди i помстися.

Йди, граф Борандур де Сентавуаз.

- А ти досi Флавiоль? - Так, так, я Флавiоль Ленуа.

- Все так несподiвано змiнилося.

- Прощавай, Фоєт. - Повертайся, Фiлiбер.

- Помстися, хлопчику мiй, i не забувай чому я тебе вчив. Це знадобиться.

Господь з тобою. - Вiн буде оберiгати мене. Це благородна справа.

- В дорогу, Трiскель. Прийшов час помститися.

- Скоро месьє Сентавуаз помститься.

- Скоро месьє Сентавуаз помститься.

Вбивця його батька пожалкує.

Вiн мужнiй, у нього благородна мета:

випатрати злочинця Бургiньона.

- Що сталося?

- Я впав.

Чортова щиколотка.

- Треба пустити кров. - Я тобi пущу!

Вiддавай гаманець, хлопче чи пожалкуєш. - Нiколи! Захищайся, покидьок!

- Злодїїв завжди карають!

Не бiйся, цей негiдник не повернеться.

Чорт! Один злодiй полює на iншого!

- Не вбивайте мене! Я жалка людина. Не вбивайте мене.

Я буду вам служити. — Навiщо менi такий нiкчемний слуга?

На додачу в таких штанах. Ти подивися!

- Вони не такi кумеднi як вашi. - Кумеднi?

Це технiчний одяг. Легкий, м'який. Матерiал для бою.

Назви менi причину тебе наймати.

- Немає жодної. Вбийте мене.

Вбийте. Вбивай.

- Ну гаразд. Я тебе беру.

Але найменша провина i я тебе вб'ю. Як тебе звуть?

- Мортен. - А я - Фiлiбер.

- Вперед, Мартен!

- А куди ми, пане? - Ми шукаємо Бургiньона з трояндою на шиї, щоб пустити йому кров,

як на свято. - Бургiньона з трояндою? Як в пiснi?

- В якiй пiснi? - Про месьє Сентавуаз, який скоро помститься.

- Пiсня про мене? Чорт! Заспiвай, друже!

- Скоро месьє Сентавуаз помститься...

- Пане, чорний ескадрон.

- Пане, Ви повиннi його вислухати.

- Чому? - Послухайте пiсню. - Нi.

- Нi? - Нi. Я не люблю пiснi. - Повiрте...

- Спiвай. Спiвай!

Скоро месьє Сентавуаз помститься...

вбивця його батька пожалкує.

Вiн мужнiй, у нього благородна мета: випотрошити злочинця Бургiньона.

Вiн взяв в слуги коротишку i без страху йде за своєю благородною долею.

- Звiдки взялося це бормотання?

- Звiдусiль. Це спiвають у всiх селах, пане.

- I давно? - Вже декiлька днiв.

- Приведiть до мене цього героя.

Вперед!

Високий дворянин...

з коротишкою бритонцем. Знайдiть їх. - Так, пане.

- Чорт!

У нього був син!

- Пане, хочете ще? - Дякую, друже, я наївся.

Салат з'їмо завтра.

- Ви шукаєте вбивцю Вашого батька?

- Так, менi наказали це зробити.

Уявляєш весь цей переполох: я думав, що у мене буде спокiйне життя, майбутнє.

А зараз повинен все робити наново. А ти, Мартене?

- Я?

Я молодший з 17 дiтей.

Батьки очiкували, що я буду красти собi їжу перед тим, як почну полювати. До 3-4 рокiв.

- Бiдненький.

Я буду за тебе молитися.

Тобi вдалося почати наново?

- Наново?

Не знаю, пане. Я живу на дорогах.

Грабую потрохи. Трохи знахар, трохи чаклун.

- Я не дуже вiрю у чаклунство. - Дивiться, пане.

Вiд цього порошку росте волосся.

Цим я пробуджую апетит.

Цей будоражить лiнивий шлунок, цей допомагає заснути.

- Якi дурницi!

- Помиляєтеся, пане.

Помиляєтеся.

- Чорт забирай!

Цей покидьок i його порошки!

Навiть залишки їжi забрав!

- Справжнiй фавн!

Забув вдягнутися зранку?

- Мадемуазель, пробачте за мiй вид... - Це ж добре.

Менше часу пiде на роздягання.

Любий, тебе пробачено, виправдано, помилувано.

- Чого вам? - Те саме, що i йому.

- Дай нам щастя, красень. — Це безнадiйно. - Ходiмо в зарослi з нами.

Ми станемо тобi одягом. - Припинiть! Я не можу!!

- Ми все зробимо! Будемо твоїми подарунками.

- Досягненнями. - Лакомствами. - Ви запалюєте менi кров!

- Бережiться! Я вас провчу!

- Накажи мене! Я погана дiвчинка. - I я теж, красеню. Мене треба добре вiдшмагати.

- Бачиш, Господи?

Ти послав менi випробування i я витримав.

Що менi тепер робити? Дай менi знак.

Дякую.

- Назад, негiдники! Облиште нещасного.

- Пане!

Гарно виспалися?

- Я тобi довiряв, негiдник!!ї - Я ж попереджав, пане: я трохи розбiйник.

- Ви мали рацiю: iдеальний одяг для бою.

- Це не твiй розмiр!

- А тобi личать лахмiття.

- А тепер один на один!

- Обережно!

- Навiщо ти це зробив? - Щоб його врятувати.

- Ми з Турпiйоном не самогубцi, просто злодїї.

- Це був вчинок, достойний християнина.

У тебе добра душа. Можеш себе викупити.

- Менi нiколи не дiстати стiльки грошей.

- А мого гаманця вистачить? - Ти врятував менi життя.

Поверни мого коня i забирай гаманець.

Скажiмо, ти його оберiг.

- Негiдник! Знову!

- Як Ви, друже?

- Дякую, смiливцю. - До Ваших послуг.

- У мене була брошка.

Негiдник, я вб'ю тебе!

- Облиште, мадам. Вiн не хотiв нiчого особливого.

Просто вкрав Ваш гаманець. Вiн не такий вже i поганий.

- Пробачте, мадам, я не такий вже i поганий.

- Добре.

Тебе пробачено.

- Вже темнiє. Я не можу залишити вас на дорозi. Станьте нашою гостею сьогоднi.

Мого слуги i моєю.

- Панове! Клянуся, вас послав менi Господь.

- Так.

- Пане...

- Мадам... - Iнес.

Графиня Базуж де ля тур Анпандуа. А як звуть Вас, мого рятiвника?

- Я граф Фiлiбер Барандур де Сентавуаз. - Без сумнiву, зовнiшнiсть оманлива.

Зараз навiть городнє опудало може виявитися лицарем.

- Пробачте за нахабство, але що привело Вас в цi лiси, повнi злочинцiв?

- Це уже довга розповiдь. - Я уважно слухаю.

- Моя доля сумна, месьє.

Горемична мати, яка померла, народжуючи мене. - Моя також.

- Три мої сестри померли вiд чуми в 1538. - Я теж втратив сестру в цьому роцi.

- Грип 41-го забрав дiдуся i бабусю. - I у мене всiх чотирьох! - Вiд сифiлiсу померло двоє братiв.

- В 47-ому! Я теж двох так втратив. А троє iнших померли в 49-ому, вiд холери.

- Нажаль, моя сестра в цьому роцi повiсилася. - Моя - нi.

- Саме тому батько виховував мене як хлопчика. - Мене теж.

- А тепер, горемичний, мертвий. - I мiй. Обидва.

- Один з найкращий слуг королiвства сьогоднi просто примара.

Свої днi вiн проводить грiючи кiстки бiля камiну. - Горемика...

А скiльки йому, мадам? - 52. - Йому пощастило дожити до такого вiку.

- Вiдчуваючи наближення кiнця, батько вiдправив мене до свого нотарiуса,

змiнити заповiт. Я буду там завтра. - А чому Ви вдягаєтеся як чоловiк?

- Так роблять жiнки, задля уникнення небажаних зустрiчей, якi можуть статися в дорозi.

- Пане. - Мадам, спробуйте: куряча попка.

- Месьє! Це занадто! - Нiщо не занадто для Вас, мадам.

- Месьє, якщо колись опинитеся в Неверi, вiдвiдайте нас.

- Якщо доля приведе мене в Невер...

будьте переконанi, що я не уникну можливостi привiтати Вас, мадам.

- Батько буде радий прийняти мого рятiвника. - Переконаний, що менi сподобається ваш батько.

- Прощавай, Мартен! Дякую за смачну вечерю.

Була чудова попка. - До ваших послуг, панi.

- До зустрiчi, месьє.

- А чому Ви не сказали їй, що ми йдемо в Невер, пане?

- Не хотiв вплутувати цього янгола в мою криваву помсту.

- Пане, Вам потрiбен порошок, який втихомирює кохання?

- Про що ти? - Ви закохалися, пане.

- Думаєш, що Iнес - та, яку послав менi Всемогутнiй?

Жiнка мого життя?

- Брош Iнес! Як ти мiг її вкрасти?!

- Ця брошка - гарантiя того, що Ви стримаєте слово. Вам же треба її повернути.

А поки у вас буде частина Iнес. Частина її.

- Дякую, друже!

Це назавжди, Мартен? - Назавжди, пане.

Добре. Вперед, друже!

- Вiн взяв коротишку бритонця в слуги i без страху йде за своєю благородною долею.

Вiн врятував красуню вiд негiдникiв,

вiн живе на вогнi кохання i на салатi з п'яточкiв.

- Я перемiг!

Я загадую бажання.

- Нi!

- I що? - Потiм заковую йому ноги.

- Нi, нi! - I далi? - I ламаю йому колiна.

- Змилуйтеся! Нi! - Не зрозумiв. Цього ти ще не зробив?

- А потiм знiмаю шкiру.

Звiдси сюди.

Робота закiнчиться, коли вiн зiзнається.

Це може бути тут чи тут.

А частiше за все тут. - Нi, нi!

- Нiчого нового.

- Нагадую тобi принцип тортур.

Тортури клеймлять тiло.

Звичайно.

Але вони так само повиннi клеймити дух.

Треба щоб ззовнi боялися того, що вiдбувається всерединi. - Нi!

- Якщо там бояться того, що вiдбувається тут,

мене будуть боятися скрiзь. Саме тобi, кат,

видумувати новi тортури.

Бiльш жорстокi, бiльш болючi.

Бiльш жахливi. Не зрадь моєї довiри.

Новини про Сентавуаз. - Вiн каже, що знає його.

- Кажи! - Коротишку бритонця звуть Мартен. Вiн злочинець, який об'єднався з телепнем Фiлiбером.

- Фiлiбер. - Вони пограбували мене в лiсi обiрванцiв.

- Це три днi їзди звiдси. Знайдiть його! - Так, пане.

- Вже краще.

Невер

- У Вас є кiмнати, мадемуазель? - Так. А якщо вони зайнятi - можете спати у мене.

- А я? - На конюшнi завжди є мiсце.

- Ви їй сподобалися, пане! — Ти скрiзь бачиш погане. - Погане?

А Ви взагалi нiчого не бачите.

Не довiряйте собi.

Отже, ми в Неверi. Що будемо робити?

- Знайдемо графа Артуа.

Я проткну його шпагою i помщуся за батька. От i все.

- Пане, чорний ескадрон!

Пане, ми знайшли високого дворянина i коротишку-бритонця - Добре.

Добре, добре, добре.

Чому вiн чешеться?

- Тому що чешеться, пане. - Припини! - Але це правда! Дивiться!

Ось! - Навiщо ти зняв маску?

Вдягни негайно!

Ви що не розумiєте?!

Ви носите чорне, тут все чорне!

Це достойно, це мрачно! Чорного можна боятися. - У мене реакцiя на шкiру. Вiд неї прищi.

- Алергiя?

На галери!

На галери!

Вiн менi нiколи не подобався.

- Але вiн вiрний воїн, досвiдчений. Це вiн знайшов Сентавуаза i бритонця.

- I де вони? - В Неверi. Шукають вас. - Мене?

- Що ж, дамо їм нашу адресу.

- I раз, i два, i раз, i два...

i раз, i два...

- Месьє, Вам повiдомлення. Я вирiшила, що це може бути термiново. - Дякую.

- Чорт! Гарна новина. Зараз прочитаю.

Ви знайдете графа Артуа в замку Шармiран. У Вас благородна мета. Доброзичливий друг.

Не дивуйся, друже. З того часу як я покинув Фоєт,

Господь дає менi знаки. Я просто протягую руку за його милостями.

Вони самi сиплються менi в руку.

На добранiч.

Спати. Завтра важкий день.

- Ви не зрозумiли. Ви їй сподобалися.

Замок Шармiран

- Граф Артуа?

Граф Артуа!

Граф Артуа! - Що? - Месьє, я граф Барандур де Сентавуаз.

20 рокiв тому Ви вбили мого батька, графа Фульжанса Берандур де Сентавуаза.

Я хочу помститися.

- Будь ласка, хвилинку.

- Захищайтеся!

- Помста звершилася!

Звершилася!

Я помстився, батько!

Я помстився!

Я помстився, Мартен! Помстився!

Господи, ти вiв мене! Я йшов за тобою.

Ти наказував - я пiдкорювався. Дякую, Господи.

Я помстився!

Помстився!

- Ходiмо? - Так.

- Ви тут!

Чому Ви в сукнi?

- Батько?

Що сталося? - Я помстився.

- Ви вбили мого батька?!

- Це ваш батько?

- Ви вбили мого батька! Чудовисько! Вбивця!

- Мадам, Ваш батько вбив мого.

Я помстився. Пробачте. - Мiй батько нiкого не вбивав, месьє!!

- Месьє переконую. Мартен, допоможи.

- Ви впевненi, пане? - Так! У нього на шиї повинна бути пляма у формi троянди.

- На його тiлi немає плям, як i на його душi, месьє.

Життя Харизальда де Базуш де ла тур Ампандуа було вiрним, хоробрим i чесним.

- Харизальд де Базуш?

Але вiн погодився, що вiн граф Артуа!

- Мiй батько був глухим.

- Це Ваш батько!

- Граф Артуа Ви сказали? - Мiй нещасний кузен!

Господи!

Любо! Що вiдбувається?

- Ви шукали графа Артуа?

Ось вiн!

- Месьє! Я граф Барандур де Сентавуаз. 20 рокiв тому Ви вбили мого батька графа...

- Зараз вбивця тут Ви, месьє.

До бою, злочинцю!

- Зупинiть, вбивцю!

- Бiжiть, пане, їх занадто багато!

Бiжiть!

- Я знайду тебе, Мартен! Я все поясню, мадам, i помщуся Вам, месьє!

- Не дайте йому втекти! - Я помщуся, месьє!

- Ось вiн бритонець з пiсеньки.

Так, коротишка.

- Якщо пiснi правi вiдносно мене, то про вашу милiсть вони точно брешуть.

Ви не злочинець, Ви просто...

- Ти маєш рацiю, йолопе. Не варто вiрити пiсенькам.

Там невеселi слова i мало правди.

Занадто мало правди.

На галери! - Це занадто.

- Зiрка моя!

Ви влаштувалися? Як вам кiмната? — Не влаштувалася, месьє. Я полонена, а це - в'язниця.

- Хiба так кажуть з опiкуном? - Ви менi не опiкун!

Це Ви спланували це безчестя.

Ви вбили мого батька!

Але Вам не пощастило! Вiн знав, що Ви плювали за його багатством

i змiнив заповiт. Звiльнив мене вiд Вас. - Що ж...

я думаю, що менi треба порадитися з нотарiусом.

- Метр, розкажiть нам: я опiкун мадемуазель? - Так, пане. - Але Ви казали, що заповiт змiнено!

- Так i було. - Метр, мiй кузен захотiв, щоб я мав законне право на його майно.

- Так, пане. - I щоб бути впевненим, що майно буде збереженим,

вiн захотiв щоб я вступив у шлюб з його донькою. - Абсолютно вiрно, пане.

- Я погодився.

Поставимо крапку: продайте все. Менi потрiбне тiльки золото.

- Звичайно, пане. - Ви вбивця i зрадник!

- I Ваш наречений!

Мадам, ми вступимо в шлюб, коли закiнчиться траур. Через 40 днiв.

- Вiн мужнiй i у нього благородна мета випотрошити злочинця Бургiньона.

- Припини!

Ти i так жахливо спiваєш, але ця пiсня!

Що чути нового про Сентавуаза?

- Месьє... - Нi, нi, нi! Давай ти!

Просто i без спiвiв. - Боягуз Бургiньон його майже пiймав,

але янгол втiк з лап звiра.

- Як вони посмiли? - Пане, це ж просто пiсенька. - Як вони навiть уявити могли, щоб посмiти?!

- Знайдiть менi Трубадура! А якщо вiн мертвий, дiстаньте з-пiд землi!

- Сiдай.

Напишемо пiсню.

Записуй.

Хто буде спiвати, наспiвувати чи бормотати пiсню про Сентавуаза,

негайно буде заарештований

покараний i замучений на площi.

I шкiра залишиться там висiти поки вся не висохне. Ось так.

I спiвай це скрiзь.

Чуєш? Скрiзь! - Це не дуже жахливо...

- Подобається? - Розумiєте, пане, треба порахувати склади,

додати рифму. - Дурницi!

- Нi, пане. Треба щоб пiсня була приємною на слух. - Я не хочу бути приємним!

- Ви ж хочете, щоб вас слухалися. Для цього треба, щоб Вас почули.

А щоб почули, пiсня повинна бути гарною.

- Ну гаразд,

Нехай буде красиво.

- Iнес!

Iнес!

- Фiлiбер!

Що Ви тут робите?

- Я ж пообiцяв Вам, що все поясню. Мадам, я нiколи...

нiколи, нiколи не хотiв вбити Вашого батька. - Знаю, Фiлiбер.

- Нас обдурив цей негiдник, який вбив мого батька.

Вiн дав менi адресу i змусив повiрити, що там живе вбивця.

- Я знаю. - I коли я запитав Вашого батька чи не вiн граф Артуа, вiн сказав "так".

Я не знав, що вiн глухий. Вiн взяв свою шпагу. - Я все це знаю.

- Я був переконаний, що це граф Артуа, але... - Знаю!

- Я зробила Вам не дуже боляче?

- Нi.

Так зi мною завжди буде частина Вас.

Iнес!

Ви завжди в моїх думках. - Я теж, Фiлiбер, думаю тiльки про Вас.

- З того часу, як я побачив Вас...

в чоловiчому одязi... я закохався. - Я теж. Я кохаю Вас, Фiлiбер!

Але наше кохання пiд загрозою.

Через 40 днiв Артуа вiзьме шлюб зi мною, щоб заволодiти спадком батька.

- Цього не можна допустити!

Цього не можна допустити, Iнес.

Зараз на мене чекає питання честi, а потiм я повернуся до Вас

Я Вас не покину. Клянуся, кохана.

До зустрiчi, любо. - До зустрiчi, любий.

Кохання моє, коли ми знову побачимося?

- Прямо зараз.

Я тут. У мене нога застрягла у виноградi.

- Годi!

Давай прямо!

- Той, чий спiв почують про Сентавуаз буде страждати так, що сам захоче смертi.

Його будуть мучити, катувати, знiмуть шкiру i голову.

Тiло виставлять на площi i його зжеруть ворони.

Так добре?

- Чогось не вистачає.

- Про воронiв, якi там щось з'їдять.

Так не годиться.

- Ворони його не з'їдять?

Нi? - Нi.

- А як вони... одразу проковтнуть? Пережують?

Розпробують? - Нi, нi, нi.

Заклюють. Ось. Заклюють.

Ворони клюють своїми гострити дзьобами,

беруть потроху знову i знову.

Це довго i боляче.

Це довго i боляче.

Тiло виставлять на площi i його заклюють ворони.

Ось тепер красиво.

- Зупиняйтеся! - Зупиняйтеся! У нас новенький!!

- Месьє доброволець.

- Добрий день.

Як доброволець я хочу сiсти поряд з коротишкою бритонцем.

Пiднiмайся, ти! Телепню, ти встанеш чи нi?

- Доброволець? Тут? Ви збожеволiли!

- Не бiйся, у мене є план.

- Але ж я доброволець. - Це не заважає тебе закувати.

- Нi, заважає. В моєму контрактi написано: добровольцi мають перевагу.

Без ланцюгiв, бiльше їжi i мене не б'ють. - Тебе обдурили.

- Тихо, злочинцi! Тихо!

- Друже, мiй план треба змiнити.

- Швидкiсть десять. — Коли Ви навчитеся думати?

Швидкiсть десять.

- Як добре бути на морi!

Не турбуйся, Мартен, я придумаю як нас швидко звiльнити.

В рештi-решт я помщуся негiднику Артуа.

- Графу Артуа?

Графу Артуа Бургiньону?

Цьому злочинцю?

З чорною борiдкою?

- I?

- З плямою на шиї. - В формi... - В формi троянди.

- Я все про нього знаю. Його плани, його злочини, його темнi таємницi.

Знаю всi куточки його замку, всi провалля його злої душi.

Вiзьмiть мене з собою. Я допоможу вам.

- Беремо, зарубцований. - Це...

це прищi. У мене алергiя на шкiру. - Тодi ти будеш Прищом.

Ти один з нас.

- Вiн приходив.

Де вiн? - Ви про кого? - Де Сентавуаз?

- Не знаю.

Майте на увазi, у нього одна мета: вбити Вас.

Ось так.

Вiн не допустить нашого шлюбу. Це благородне серце i чудова душа.

Людина слова - герой. - Вiн був тут!

- Нiчого не завадить нам, мадам.

Через 30 днiв Ви будете моєю. I спадок Вашого батька також.

Повiрте менi.

- Чорт!

- Нiчна сторожа нiчого не чула?

- Нi, пане. Нiчого такого. Звичайнi звуки, якi чутно вночi в замку.

- Вiн був тут.

Вiн все пiдготував.

Його шпигуни скрiзь. Знайдiть їх! - Не треба, пане.

Вiн був один.

- Що таке? - Вiн закоханий.

- I що? - I вона теж закохана.

- I що? - Вони закоханi.

- I?

- Вони постiйно хочуть бути разом.

Лежати разом.

Їсти в лiжку, казати дурницi, смiятися, бiгати голими в лiсi...

- Невже? - Вiн її кохає.

Вiн буде її шукати.

- Добре.

Не будемо квапитися.

Нехай кiт приходить,

але замiсть мишки...

буде сир.

- Ви що шукаєте, пане? - Твої мiшечки.

- Дякую. Але вони нi до чого.

- Але ж в лiсi я заснув вiд твоїх магiчних порошкiв.

- Пане, заради Бога, що Ви несете?

Ви вiрити всьому, що Вам кажуть.

Порошки, лист, доброволець на галерах...

Звiдси нiхто не втiкав, тут тiльки помирають.

- Нi. Артуа забрав моє минуле, але долi мене не лишить.

Iнес - моя суджена, Мартен.

Я вiддам їй все.

Життя, серце...

моя квiтка... - Ваша? - Квiтка...

- Квiтка...

Не кажiть, що Ви нiколи не були з жiнкою. - Нiколи.

- Нiчого собi!

- Незайманий!

- Незайманий доброволець!

- Добровiльний незайманий!

- Припинiть! Що це за шум?

- Новенький, наш доброволець, вiн незайманий.

- Тихо! Сволоти!

Тихо! Я сказав тихо!

- Вiдпустiть, нещасного.

- Ти незайманий?

Я тебе зараз провчу!

- Так i повинно було бути.

- Товаришi! - Пане!

- Товаришi!

Ви розкованi! - Дякуємо, незайманий.

- Годi ударiв! - Ура! - Вдосталь гребти! - Ура! - Вiдкиньте кандали! - Ура!

- Забудьте свої нещастя! - Ура! - У вас знову є свобода i достоїнство! - Ура!

- Ви знову люди!

- Друзi! Ось мiй план.

- Що тут вiдбувається?

Бунт?

- Де головний? - Тут.

- Друзi! Як я i обiцяв, ви вiльнi!

- Слава капiтану-незайманому!

- Мартен, Турок, Прищ, вiзьмiть декiлька людей i висадiть екiпаж.

- Ти, ти i ти - за мною. - Якi накази, капiтане?

- З приводу? - З приводу курсу галери.

- Розвернiть велику бiлу тканину, пiднiмiть паруса i йдемо по цьому шляху.

- Пiдняти грот! Всi на лiвий борт!

- Так! - Товаришi! Пливемо до Францїї.

- Я чекаю на тебе, Сентавуаз.

Я чекаю.

- На абордаж!

- Мартен, хапай своїх!

Прищ, чiпляй їх до карети. Турок, бери сундук i неси сюди.

Покажи що там.

Ти мiй, Артуа.

- Вiддай це господарю.

I дякую за золото.

- Притримайте справа, пане.

Ось так.

Iдеально, чудово лежить.

Тепер...

мадемуазель.

Дуже добре, чудово.

Мене бентежить тiльки та складка, але це не страшно. До завтрашнього дня все буде готове.

Ви приголомшливi. Так.

- Пане, на конвой напали.

- А грошi? - Викрали. - Це вiн!

Це вiн...

Артуа, завтра на свiтанку я буду в лiсi обiдранцiв. Буду чекати на Вас.

Один.

Прийшовши, Ви повернете честь i якщо пощастить - золото. Граф Борандур де Сентавуаз.

Навiть рифми немає.

Спускаємо тер'єра i заженемо лисицю.

- Оскiльки у нас - сир.

- Ви ж не пiдете один, пане. - Пiду.

- Там буде засада. - Так.

Його трусiсть рiвна вашiй вiдвазi. Вiн не вiдважиться з Вами битися.

За двадцять рокiв я жодного разу не бачив його у двобої, один на один.

- Пане, я прошу Вас,

йдiть без золота. - Я пiду один зi шпагою i з золотом.

Я готовий до бою. Зi мною Бог.

- Можна останнє прохання, друже?

- Все що хочете, пане. — Приготуй п'яточкiв на вечерю.

Вони можуть бути моїми останнiми п'яточками.

I якщо так захоче Бог, залишки ми разом доїмо завтра.

- Боягуз!

- Знаєш, Сентавуаз, я подумав ось що.

Честь залиш собi.

А я заберу золото.

- Зрадники!

- Де золото?

- Золото робить нас бiдними, Артуа.

Забирає нашi душi.

I забирає наших друзiв.

- Замовкни!

- Господи!

Господи!

Чому ти покинув мене?

Чим я заслужив таке безчестя?

Ти мiг спокутити грiхи, Артуа, але не захотiв.

Я помолюся за тебе. — Подивися куди завели тебе молитви.

Подивися!

Закон Божої меси

i все так плачевно закiнчиться на хрестi.

- Господь пiддає випробуванням тих, кого любить. - Годi! Де моє золото? - Воно не твоє.

Це золото батька Iнес, якого ти вбив так само як мого батька!

- Твiй батько не був таким впертим.

Благав мене на колiнах. - Брехня!

Наклеп! Ти можеш робити що завгодно, Артуа!

Я тебе не боюся! - А повинен був би.

Повинен був би.

Якщо вiрити пiсням про твої чесноти, то тебе звуть капiтан-незайманий? Вiрно?

- Мене так назвали бiдняки, яких ти залишив помирати на своїх жорстоких галерах.

- Згоден. Тебе так звуть, тому що ти незайманий?

- Я залишився ним заради жiнки своєї мрїї.

- I ця жiнка - Iнес. -Так.

Iнес...

Ми зв'язанi на вiки. - Через годину жiнка твоєї мрїї стане моєю жiнкою.

- Iнес нiколи не буде твоєю! - Буде.

У мене буде i золото, i Iнес.

Бачиш його?

Це метр тортур.

Вiн естет болю.

Його життя сповнене мистецтвом страждання.

Вiн може...

вiдрiзати тобi ноги,

розчленити тебе, кинути собакам...

але нi, для тебе є дещо особливе.

Метр...

Сентавуаз, познайомся з Пенелопою.

Пенелопо, це капiтан-незайманий.

- Вiтаю, мадам.

- Пенелопо, скiльки ти вже не бачила свого батька?

- 15 рокiв, пане.

- П'ятнадцять. Я випущу його з в'язницi...

але ти знаєш що ти повинна зробити?

Вiрно, Пенелопо?

Давай.

Вперед!

Позбав його невинностi.

Скажеш, Сентавуаз? - Я нiчого не скажу!

- Кажи! - Будь проклятий!

- Що ж...

давай, роби свою справу.

Покличте мене, коли вiн розколеться.

Я обов'язково передам Вашi вiтання мадам Iнес д'Артуа, любий графе.

- Отче наш, єжи єси на небесах...

нехай святиться iм'я твоє... нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя...

- Тримайтеся, пане!

- Геть, чаклунко!

- Друзi мої !

Але, як ви?.. - Прищ знає таємнi ходи замку.

- Смiливцi!

Мартен, я досi незайманий?

- Так.

- Хвала господу! Незайманий пан, але стiйкий.

- Мої любi друзi! Пробачте, що я сумнiвався в вас. Пробачте.

Якби ви взяли золото, вас би точно вбили.

А так...

я зберiг золото i вас.

- Мiй вiрний друже, твоя задумка врятувала менi життя.

Не будемо витрачати час.

Клотандр бере в дружини Iнес. Треба їм завадити.

Скажи, де вiдбудеться це кощунство?

- Я нiчого не скажу. - Невже? Я знаю як розв'язати тобi язик.

Я пiддам тебе тортурам, якi готував для мене Артуа.

- Пане, боюся, що вiн давно вже не незайманий.

- Але взагалi так.

Турок, прив'яжи його.

Я вiдрiжу тобi ноги, пiдсмажу їх i знову приш'ю.

А потiм згодую тебе собакам.

- Вони в каплицi Богородицi!

- Тримайте, пане. Це вiд чорного ескадрону.

- Хто це? - Це Ви, пане.

Це з Абюсона. Ми з моїми людьми бажаємо вам щастя, сiр.

- Але це ж не справжнiй шлюб.

- Але все-одно це шлюб, пане.

- Родичi, друзi i близькi зiбралися сьогоднi тут, щоб вiдсвяткувати священний союз

Iнес та Клотандра.

В шлюбi об'єднуються двi душi,

Богом i заради Бога.

Клотандр Годовер Таржен Глюль де Путроль д'Артуа,

чи береш ти в дружини Iнес Люсi Обфiсiлюте Соф'ян де Базуш де ля тур Анпандуа?

- Так.

Це Сентавуаз? - Так, пане. Вiн там. Прорвався.

- Чорт!

Все ще незайманий? - Думаю, що так, пане. - Покидьок! Сволото!

- Пане! Ви в Божому домi!

- Поквапся!

- Господи, що це за гам?

- Iнес Люсi Обфiсiлюте Соф'ян де Базуш де ля тур Анпандуа,

чи береш ти в чоловiки Клотандр Годовер Таржен Глюль де Путроль д'Артуа...

- Нi! - Фiлiбер!

Цей союз неможливий!

- Фiлiбер!

Фiлiбер!

- Сюди, пане.

- Фiлiбер!

Фiлiбер!

- Пане! - Батько!

- Вас поранили. Я пущу Вам кров.

- Облиш, друже. Помста мене зцiлить.

- Я знаю iнший шлях!

- Чорт забирай! Хто цi нещаснi? - Це полоненi. Артуа не знав куди їх дiвати.

Вони скрiзь.

Батько!

- Я тут! Я тут! - Я тут!

- Не турбуйся, красуню. Ми повернемося за ним.

- Пiдписуй! Пiдписуй!

- Нiколи! - Чорт!

- Фiлiбер!

- Вбийте його! - Почекайте!

- Мiтюльф?

- Мiтюльфа бiльше немає.

Я тепер Прищ.

Вiльна людина, яка зневажає цього тирана!

- Не слухайте його! Вбивайте!

- Вам не набридло те, що вас ображають?

Принижують. Вам не хочеться нормального життя?

- Вiн зрадник! Вбийте його!

- Чому Ви забили про свої мрiї?

Сiрюль, як той город, про який ти двадцять рокiв мрiяв пiклуватися.

Люк...

ти вiдремонтував будинок батька?

Альфрiд, з якого часу ти хочеш вчитися спiвати?

Ти вчишся?

А ти, Глiтюр, коли ти втiлиш свою мрiю? Вiдкриєш свiй магазин одягу?

Куди дiлася твоя мрiя?

Глiтюр вiд кутюр

- Я дам кожному тисячу екю...

- Ти бачиш?! Алергiя вiд шкiри!

Подивiться яка тепер у мене чудова шкiра!

- Десять тисяч екю! Кожному!

- Зрадники! Дезертири!

Дезертири! - Дезертири? Тридцять рокiв ми вiддавали тобi все.

I за що? За образи!

- Ви були моїми єдиними друзями.

- Друзi? - Так.

- Я посмiхаюся, коли думаю про вас.

Я щасливий i...

як там?

Я хочу їсти з вами в лiжку, коли-завгодно...

голий... - Дурницi! Брехня! Ми так старалися з весiльним подарунком!

А вiн тобi не сподобався!

- Та нi... вiн...

- Нi? I де вiн? - Так! Де мiй подарунок? - Це кiнець, Артуа.

- I ти, людина Господа, я бачив твоє справжнє обличчя.

Воно огидне! Геть!

- Вона наступила. Мить, на яку я чекав так довго.

Мить моєї помсти.

Захищайся, Артуа!

Вбивця мого батька!

Захищайся!

- Фiлiбер!

Фiлiбер!

- Чудова душа,

благородна, чиста,

незаймана.

Якi дурницi! I з ним Ви хочете провести життя, мадам?

Для цього Ви готовi втратити молодiсть, втратити красу?

Отримати зморшки в кутках губ? Розтягнути свiй гарний живiт,

двадцяттю покидьками, зробленими без задоволення?

- Годi!

- Фiлiбер!

- Чудовисько!

Ти вкрав моє дитинство!

Через тебе я був вимушений знову себе шукати!

- Але ти так нiчого i не досяг, жалiючи себе.

У мене було важке минуле, я страждав, повинен був знову себе шукати.

Подивися на мене!

Я злий, жорстокий i хiба я був нещасною дитиною?

Нi.

Мене не любили? Нi.

У мене не було важкого минулого.

- Негiдник!

- Чорт!

- Фiлiбер!

- Злодiй!

Пройдисвiт!

Негiдник!

Покидьок!

Каналья!

- Демон!

- Фiлiбер!

- Мерзотник!

- Фiлiбер!

Фiлiбер...

- Бийся!

Однiєї смертi буде мало за всi твої злочини.

- I раз, i два, i раз, i два!

- Дякую, Флавiоль.

- Я б так хотiв стати Вашим нещастям, мадам.

- Фiлiбер!

Я так кохаю Вас!

- Ваша брош, мадам.

- А вона - не моя.

- Прощавайте, незайманий.

- Можна? - Треба.

- А ти? Як завжди мовчиш?

- Нi. Я розгубився.

Коли я був галерщиком, не ставив питання: грiб собi, спав, прокидався, знову грiб.

А тепер я на волi не знаю що робити.

Я розгубився. Треба шукати себе.

- Добре! Вiдправимо на галери!

Кiнець фiльму