Original subtitles

Хто там?

Це ти...

Уяви собі.

Чому прийшов?

До тебе. Додому.

- До мене? Додому? - Так...

Уяви, що я нарешті зрозумів,

що таке свій дім.

Розумієш, я змінився.

До наступного турне?

Ні. Я зав'язав.

Той хто грає, зав'язати не може.

Жаль, що я...

...так пізно це зрозуміла.

Послухай, але це мій будинок.

Він був твоїм. П'ять років тому.

Але ж відтоді нічого не змінилося!

Нічого?

Я змінилася.

Ти виглядаєш чудово.

Припини!

Я справді змінилась.

Будинок змінився.

Сад змінився.

Все змінилося.

Та бачив. Кущі добре виросли.

Самі?

А теплиці? Самі з'явилися?

Усе тут теж само з'явилося?..

З'явилося, щоб тебе дочекатися.

Так. Я бачу і ціную, що ти не марнувала часу.

Але я завжди вірив у тебе.

Вірив?

Вірив, що така дівчинка, як я чекатиме на тебе 5 років?

Пильнуватиме твоє майно, сама спатиме в ліжку і чекатиме,

- аж ти врешті з'явишся? - Правду кажучи, так...

...власне, у щось таке вірив.

То ти дурень, стариганю.

Не дивлячись на всю твою спритність та розум.

А для мене ти завжди був уособленням неабиякого розуму, майже Богом.

Ти просто дурень.

Ти справді вірив, що залишиш таку жінку як я,

перепишеш на мене будинок,

щоб усе вберегти від конфіскації,

а сам сядеш на 5 років до в'язниці,

потім повернешся і за цей час нічого не станеться?

Ти насправді у таке вірив?

Але для цього тобі була потрібна стара, добра дружина.

А я зовсім не стара і не добра.

Хоча ти завжди хотів, що я нею була.

Твоя школа.

Але досить про це.

Зателефонуєш до Кшиштофа - він мій адвокат.

Він виплатить тобі половину вартості будинку і теплиць.

Включно з тими, які я поставила поки тебе не було.

Для початку тобі повинно цього вистачити.

Ти ж такий здібний.

Я ж сказав - я зав'язав. Не віриш?

От і почнеш усе спочатку.

Так, взяла бика за роги.

А виглядаєш просто чудово. Справді.

Дякую. На жаль, про тебе такого сказати не можу.

Тобі підрізали крила.

ВЕЛИКИЙ ШУ

Я сумуватиму.

Не забудь поливати квіти. Щоб не засохли.

А як я сам засохну - то що накажеш робити?

Тримайся там. Нічого не бійся.

І поводься пристойно.

Побачимо.

Побачимо? Подумай про мене.

Бо як я засохну - то і твої пеларгонії також

Та, ну тебе!

Може підвезти?

- Прошу. - Дякую.

- Багато в банку? - Краще пильнуй свою чергу.

Зараз я гроші матиму та все принесу. А ти бензин зекономиш.

- Куди їдемо? - До контори садового кооперативу.

Але там уже нікого немає.

Тоді до готелю.

А потім захотілося йому будинок для доньки. І купить його майже задарма.

Я то розповідаю, бо ж вам також на Мар'янську, 2.

А звідки вам це відомо?

Ну, як сказали, що вам до садового кооперативу, а завтра там аукціон - то все зрозуміло.

Колись поранив одного мужика на полюванні.

І нічого йому за те не було.

Коли такий приймає участь в аукціоні - завжди виграє. Хіба не так?

- Мікунь. - Так, так.

То хто він такий - той Мікунь?

Самі побачите.

Він кондитер, під час ярмарків грошву гребе лопатою. Азартний чолов'яга.

Ну, то як? На Мар'янську, чи до готелю?

На Мар'янську.

Он його кондитерська.

Скромна.

Еге ж - "скромна".

Мікунь.

Гарний будинок.

Це мій. На аукціон виставлений он той.

У конторі зараз нікого немає. Можу вам показати.

- Ви з Варшави? - Так.

То не витрачайте марно часу. Бо цей будинок куплю я.

Щоб тут жити?

Тут є лише три речі якими можна займатися - горілка, дівки і карти.

Інакше збожеволієш.

Он, бачите? Грошенята капають.

Так, так. На жаль лише це... це...

І карти. Ви граєте?

Ні. Знаєте, карти і взагалі азарт - це жахливі речі.

47.

Будь ласка.

- Зараз дам здачу. - Та ні, дякую. З вами було дуже приємно потеревенити.

Дякую.

А казав же, що з тим будинком у вас нічого не вийде.

Це ми ще з'ясуємо завтра на аукціоні. Ще побачимо.

- Вибачте. Як звідси дістатися до Вроцлава? - До Вроцлава...

Вам краще було б знайти попутку.

Бо так доведеться їхати до Контів, потім робити пересадку.

- А що - ви виїжджаєте? - Так.

- Але ж доба лише почалася. - Немає значення. Порахуйте мене до завтра.

Також так думаю.

Пані Халінко, відчиніть залу. О, радий, що ви тут.

Гадаю, вас це зацікавить.

Що це?

Аукціон відмінили. Таке життя...

- Дякую. - Немає за що.

Переноситься з причини будівельної інспекції.

А хто це - голова комісії Франтішек Кожень?

Та он - пішов до більярдної з паном Мікунем.

Якщо ви збере речі зараз, то я можу не виписувати вам рахунку.

Ні. Я залишуся до завтра.

Трійка.

Браво. Ви хотіли у мене виграти? Тут?

Але гра ще не закінчилась.

Четвірка.

Будь ласка, колего. Ваше здоров'я! Це "Наполеон".

Дякую. Я зараз.

Одиниця.

І найкращі помиляються.

П'ятірка.

Лягла.

- Може ще одну? - На жаль, ми вже закриваємося. - Добре, добре, ми вже йдемо.

Дві п'ятсот. Хіба то гроші?

Прошу.

- Негарно це - обіграти гостя. - Ну, що поробиш.

А якби я вам запропонував гру, що більш пасує чоловікам?

Шахи? З превеликим задоволенням.

Покер. І то справжній.

Та ні. Але... Міг би спробувати в "очко".

- Це як? - Ну в 21.

В "очко"! Може бути і "очко"! Чудова гра! Пане голово, то вперед!

- Вночі ти тут, певне, страшно нудишся. - А тобі то яка справа?

Це службова таємниця. У його посвідченні написано "вільна професія".

- Певне, якийсь письменник. - А що таке?

Та нічого. Шукає тему для наступного твору... Може і письменник.

- На покер, пане Стефане? - Ти, мабуть, теж не проти?

Не на покер, але в "чотири дами" завжди зіграємо.

- А у тебе в голові лише покер. - А що? Покер - шляхетна справа.

У тебе ще молоко на губах не висохло. Матимеш "зелені" - тоді й сядеш до столу.

Приїдеш до мене за паном... О 12-й? Так добре?

Ні. О 12-й - то, певне, запізно.

О другій.

Але ж цей молодик і рветься до гри. І навіть має трохи хисту - скажу я вам.

Коли грає з друзями.

- Може його варто перевірити? Зіграйте з ним. - На що, шановний? І навіщо?

Його дружина вчителює в класі моєї доньки. А наступного року випускний. Навіщо мені це?

Вибачте, пане Мікунь. Не хочу бути нав'язливим. Але ми трохи випили.

Тут? Тут ми у себе!

- Але для чого? Є ж таксі... - Сідайте. Я живу тут вже 20 років.

Десять.

Вибачте. Скільки в банку?

Тридцять тисяч...Сорок... П'ятдесят.

Певне, я збожеволів. Ставлю все.

Ви мені дали дві карти.

Не знаю як. Але ви дали мені дві карти.

Твоя помилка. Або він виграв, або він перездає.

Не виграв. Помилка. Хай перездає. Але треба замінити карти, бо ця колода злипається.

Якщо так, нехай буде.

То, кажете, втемну?

- Скільки в банку? - 280 тисяч.

Хвилинку.

Ставлю все.

Тут 250. Як виграєте, то 30 залишаться мені.

Десять.

- Залишиться лише 20. Карту. - Будь ласка.

Собі.

Ще.

14.

Непоштиво було б виграти у господаря.

- Досить. - Досить? - Так.

У мене 13.

Але як це сталося? Я ж і справді зовсім не хотів...

Заспокойся.

Було відчинено, пане Стефане... Я не зарано?

Нормально, нормально.

- Я сподіваюся на реванш. - Та зрозуміло.

- Завтра. - Будь ласка.

Тоді завтра о 17:00 у мене.

А, дякую.

Завжди до ваших послуг. На добраніч.

Сподіваємося, що ви не поїдете не попрощавшися.

Добраніч.

- То пан виграв будинок. - То випадково. Сам на те не сподівався. Це лише гроші.

Але якби ж аукціону не відмінили, то за ті гроші могли б купити будинок.

- Завжди є якісь "якби". Ні, здачу залиш собі. - Дякую.

Колись я гадав, що дім можна купити.

То купите десь у іншому місці.

В іншому місці будуть теж лише гроші. Добраніч.

- То на 5-ту. - Добраніч.

- А казали, що карти - то щось жахливе.

Бо так і є.

А я би з вами зіграв. Зрозуміло, ставки були б меншими. Що скажете?

О 5-й маю бути у Мікуня.

- Приїду. Звісно, приїду. - Ну і добре.

- Шахрай. - Та де. Йшла йому карта. Новачкам завжди йде - що зробиш...

- Шахрай. Я йому влаштую. - Що хочеш зробити?

- Забрати те, що належить мені. Я йому того не подарую. - Як?

- Забрати те, що належить мені. Я йому того не подарую. - Як?

Знаю кращого за нього. Він зможе відіграти ті гроші.

Зараз лише зателефоную.

Це Мікунь. З'єднай з Варшавою.

- Ти чого? - Привіз клієнтів. І от - закінчилися сигарети.

Ага - дружина поїхала, хіба не так?

До чого тут дружина?

Ще хтось побачить...

Як би ти це не називала - а це моє хобі.

Але є ще дещо - страшно люблю пустити когось з торбами.

- То он у чому справа. - Та де.

То дуже пристойний чоловік. Такий елегантний....

Та точно що не якийсь фраєр. Обдер їх як ту липку.

Аля я у нього виграю.

Зараз тобі покажу.

От, тримай. Як прийде, продаси йому ці карти.

- Ти знову. А якщо помітить? - Та ні. Але як помітить - то ти нічого не знаєш...

- Добрий день. - Добрий день.

Ну, гаразд, гаразд. Прийдіть через годину до мого номеру.

- То я додому - по гроші. - Не зараз - через годину.

- То, може купимо на рецепції нові карти? - Я сам куплю.

- Ну і як? - Купив дві колоди.

Ти найкраща! З мене шоколадка!

Хвилинку.

- Прошу, заходь. - Добрий день.

- Добрий день. Прошу, сідайте, пане... - Юрек.

Пане Єжи. Дуже приємно.

- Ви тримаєте гроші от так не ховаючи? - Ну, а де їх ховати? Сідайте.

- На що так дивитеся? - Кант.

Кант. Емануїл. Самітник з Кролевця.

Колись я мав багато вільного часу і, щоб не нудитися, читав собі Канта.

Чули про нього? Читається важко, але варто того.

Так, чув. Граємо цими?

Звичайно.

Як би мені всього не програти.

Фул-хаус.

Чотири дев'ятки.

А хочеш знати, чому ти програв?

- Програв, бо вам йшла карта. - Дурниці.

Бо грав от у це.

А хто сам хвалився грошима?

- Так. І гроші тебе засліпили. - Але ж грають на гроші.

Грають щоб виграти. Виграш, звісно, пов'язаний з грішми, але грають для того, щоб виграти.

- І от лише тоді можна виграти гроші. - Та яка різниця...

- Тому ти і програв. - Програв, бо вам везло.

Везло? Везіння потрібно уміти організувати.

Покер - мистецтво обману, друже. Ми грали чесно - ти дурив і я дурив. Виграв кращий.

- Ти ж до мене не маєш претензій? - Я дурив?

Карти мічені лезом. Ну, для таксистів зійде.

А від такого, як Мікунь, ти отримав би по пиці.

- Здогадалися? - Навіть якби ти грав зі мною в карти,

а не у гроші, то б помітив, яку свиню мені підкладаєш. Почекай.

На, забирай. Може, трохи навчишся організовувати везіння. Зрозуміло, на рівні Мікуня.

Ну, то що? О пів на п'яту. Бери, бери.

Приїхав.

Я на тебе дуже розраховую. Не підведи.

- Добрий день. - Добрий день.

Прошу познайомитись. Це мій добрий приятель. Проїздом в наших краях. Гратиме з нами.

Ну, а це пан адвокат.

Великий Шу! Тут?

- Як бачиш. - Старий ідіот.

Як він тебе підчепив? То тебе звертаюсь.

Я ж казав - він шахрай.

Не чекав зустріти тебе в такій глушині.

- Сказав, що він адвокат. - Вибачте, я ніколи не говорив, що працюю адвокатом.

Але якщо ви мене так величали.... Ну, то що - граємо?

Нема дурних. У нього неможливо виграти.

А як же мої гроші?

- Неможливо? - Ні.

- Я хотів лише запитати... - Юрку!

Юрку! Забери у нього кейс!

- Не роби цього! - Відійди!

Франтішку! Забери кейс!

Відкрий!

- Не чекав від вас такого. - Вали.

Йдемо звідси, Юрку.

Однак вийшло.

Але бандит...

Але все повернули.

Не розумію. Його називають "Великий Шу". Великий шулер.

Недавно звільнився з в'язниці.

То хлопці запропонували йому таку гру...

Старий, ти навіть уявити собі не можеш на які гроші...

А він відмовився. А зараз тут, з тобою, за це...

Певне, дуже хотів мене обіграти.

Сідай. Ну ж бо, не бійся.

Але нічого у нього не вийшло. За здоров'я!

Він, якщо захоче, завжди виграє.

Ось! Я ж казав! Ти був правий.

Він хотів тебе обіграти.

Їдемо!

Щецін. Першим класом.

- Пересадка на швидкий у Вроцлаві. - Так, знаю.

Дякую.

- Де він? - Відвіз на вокзал. Через годину має бути в Контах.

- Гаразд. - А що сталося?

Нічого. Забув попрощатися.

Поїхали.

Затишно тут у тебе.

Затишно? Ви ж були в будинку Мікуня? Та й собі хотіли купити таку хатинку.

А мені кажете, що в цій норі затишно.

Не хотів тебе образити.

Хтось сказав, що не ґрати роблять тюрму тюрмою. І це правда.

Так само можна й тут сказати: не кожна хата є домом.

Браво. А ви усе про той дім. Може, тепер трохи про карти?

Так, так. То справи святі.

Он ви маєте свій дім.

Уяви, що ми сідаємо з тобою до великої гри.

І ти програєш той дім.

Ти програв, а я виграв. У тебе більше немає дому. Але чи маю його я?

У мене теж його немає. Бо виграв я лише гроші.

І кожна гра закінчується тим самим - вона різні цінності перетворює на гроші.

А от повернути все назад, на жаль, не виходить. Розумієш?

Може, кави?

Тримай. Подивись на ці, майстер леза.

Якось один філософ спитав, чи можна на основі старих знань судити про нові нам речі?

І уяви - пізніше на основі цієї ідеї він створив нову філософію.

І що? Карти мічені?

Мічені.

Вони чисті. Нічого немає.

- Це ваша дружина? - Так.

Але тут і справді нічого немає.

Бачиш ти лише оболонку, але думати повинен про суть.

Ну, прошу. Що це?

Мені не потрібно їх от так бачити, хлопче. Давай.

Туз.... Дев'ятка... Валет... Дама... Король.

Ну, гаразд. А з цими як?

Бубнова сімка...

Пікова шістка.

Валет треф.

- Бубнова п'ятірка. - То, що ж це таке - всі карти в цій країні мічені?

Карти - ні. А от рука...

Як це - рука?

Бачиш оболонку, але не бачиш суті.

Розумію.

Не розумію.

А що з цими?

Та це "коноплі"... Ці карти лише вміло помічені.

- Чотири десятки. - Чотири валети.

- Але ж карти перетасовані. - Так.

Дивись. Туз бубновий зверху. Туз піковий знизу.

Зніми.

Ну і дивись.

- Як це? - "Кобилка".

Дідько.

А зараз дивись на карти. Але уважно.

Як бачиш, напарник завжди може зняти так, як мені потрібно.

Хотів би я мати вас напарником.

Так, але зніме і супротивник - і навіть декілька разів.

І що тоді?

Тоді твій номер не пройшов. Тримай. Роздавай.

Мої відкривай.

Це "складка". Просто "складка".

Потяг прибуває до Контів.

Гадаю, вони вже там.

- Ну то що - їдемо? - А може з'їмо щось? Чи ще трохи?

- Ні. У мене немає часу. - Покажете ще щось...

Малий, кожна гра вимагає окремого підходу.

По дорозі розповім що я маю на увазі.

У Лютині будеш найкращим. Ну, йдемо.

Справжній покер - це два супротивники.

Звісно, метою є виграш. І для того існує мільйон засобів.

Технічні - по-різному мічені карти - "коноплі", порізи лезом, загини і так далі, і так далі...

Ілюзійні - тасування, маніпуляції.

- І справді мільйон?

Ну, може, трохи перебільшую. Не знаю.

Дідько. Вже повинні проїхати.

Ніхто не знає всіх методів, бо щодня виникають нові.

А як захиститися від усіх цих методів?

Холодний розум і увага. Ти завжди повинен мати перевагу.

- Досить мати лише відсоток переваги. - А якщо не вдасться застосувати жодного способу?

Тоді ти повинен отримати психологічну перевагу.

За допомогою різних способів ти маєш вивести супротивника з рівноваги.

Змусиш його нервувати - і він твій.

Це те що ви зробили з Мікунем і будівельним інспектором?

Щось таке...

О, їдуть.

Ні, ні, ні. Ця наша умова незмінна. Ми квити. І розстаємося.

- Заждіть. - Гадаю, в містечку будеш найкращим.

- Та що ви з тим містечком. - Почекай, малий. За ті двері тобі не можна.

Але чому? Розумієте, я вам дуже вдячний... Але хотілось би зрозуміти все до кінця.

Це не мої проблеми. Я показав тобі лише пару трюків. Це все, чим я міг ризикнути.

Чим же вам це загрожує...

Мені? Не знаю. А от тобі...

Повертайся до дому. Поки він ще у тебе є.

Ну, і поливай вазони...

Не знаю. Може, на якісь три дні.

- Туз! - Завжди туз? - Завжди! Я знав, що у нього король і дама!

- Номер 252. Прошу. - Дякую.

Прошу.

- Добрий день. - Добрий день. А ви не помилились номером?

- 252-й? - Так. - Тоді все гаразд.

Живемо лише раз! Хіба ні?

Шину проколов. Знаєте, як це...

Окрім того трохи втомився.

- Смачного. - Дякую.

То ти мене не послухався.

- Та просто втомився. - Ой, не забивай мені баки.

Люди зупиняються в готелях...

Я лише хотів, щоб ти усвідомлював що робиш.

- Ти впертий, як той віслюк. - Знаєте...

Але я був би ідіотом, якби повернувся додому.

Ви ж самі бачили. Тут же інший світ.

Я завжди зможу повернутись.

Я ж знаю, що карти вас уже не цікавлять.

Ну для чого вони вам?

А ви могли б мені це передати. Мені б це згодилось.

Гадаєш, що це так просто.

То може... Ви мене хоча б візьмете у гру. У справжню гру...

А знаєш, може ти й правий. Холодний душ тобі буде на користь.

Я якраз тут бачив таких двох.

Очі мають власну психіку. Око живе і тому сліпе.

Швидко втомлюється від усіх цих візерунків. Шукає зачіпки, чіткого знаку.

А тут його нема. Є лише червоне. Різних відтінків.

От зверни увагу на відмінність відтінків цих листочків по обидва боки цього кружечка.

З цього боку. І з цього.

Ну, спробуй. Почнемо з найменшої.

Сімка.

Це вісімка.

Це дев'ятка.

Зараз буде десятка.

Ну і валет, дама, король, туз, і так далі, і так далі...

Дідько.

- Тепер все так просто. - Це "коноплі".

Цікаво. Правда ж? Ними ти з ними і зіграєш.

- Вони не знають? - Ні. Це мій винахід.

Зараз, зараз. Але з ким саме мені грати?

З двома шахраями. Ти сам. А їх двоє.

- А як це влаштувати? - Не знаю. Ти мусиш сам усе влаштувати.

Колись любили грати на летючі трійки. Але це не має значення.

- Де їх знайти? - Вони внизу.

А які вони на вигляд?

Якщо знайдеш їх - дізнаєшся.

Непогано.

Добре, добре.

Але для чого?

Ціле життя вчив свої руки незграбності...

...у користуванні картами.

Звісно, можна і так.

Але хто після цього захоче з тобою грати?

Розумію. Шу...

Шу - це мислення.

Треба використовувати уявлення супротивника про азарт, карти, техніку гри...

Те, що він думає визначає те, що він робить.

Кожен рух, жест, кожен зсув карт. Справжній Шу завжди може виграти.

Бо просто знає різні таємниці.

Скажу тобі дещо кумедне: у покері нема таємниць.

Є лише кращі і гірші трюки.

А таємниця лише одна. Парадокс полягає в тому, що її кожен знає, але мало хто розуміє.

- Я її знаю? - Знаєш.

- Знаю і не розумію? Цікаво. - Коли зрозумієш, буде вже пізно.

- А карти? - Ну, власне... Тримай.

- Краплені? - Так. - "Коноплі"?

Але як зробити, щоб грали ними? Вони ж захочуть купити нові.

Цей номер ти вже опанував. Підійдеш до продавщиці в кіоску та й усе...

Послухай. Один фальшивий рух - і ти програєш усе.

І в ту мить наше знайомство закінчиться.

І до закінчення гри ми також не знайомі. До побачення.

Розпізнати, зацікавити, підмінити карти, виграти. Ото й усе!

Слухаю.

- Я б хотів... Газету. - Будь ласка.

- Поштові листівки? - Дивись.

Добрий день. Я б хотів би купити 5 колод карт.

- На жаль у мене їх лише 4. - Тоді візьму 4.

- Скільки з мене? - 110.

Вибачте. Залишив гаманця в номері. То я візьму лише дві. Добре?

Прошу.

- Відбивну, томатний суп і пиво. - Зараз буде.

- Рахунок, будь ласка. - За мить.

Хотів у вас запитати, де у вас автобазар?

- Базар? - Автомобільний. - На площі Кромера.

- Де? - Кромера. Я вам напишу.

- Вибачте. - Не страшно.

Хлопче. Ти загубив гроші. (говорить англійською)

Дякую.

Великий Шу!

Привіт, Ліпа!

Від сьогодні гратимемо на все!

На життя! На твоє життя, Шу! І у мене перевага!

Якщо я тебе заріжу - мене лікуватимуть.

А якщо ти мене - то отримаєш вишку.

Розумієш, на що гратимемо, Шу? Гратимемо на твоє життя. Шу!

- Чого це Ліпа так репетує? - Не знаю. Він стрибнув одягненим до басейну і репетує!

- А. Він... - Це вже точно.

Ставлю втемну.

Перебиваю.

Три... Шість.

Без мене.

Ще десять.

Скільки?

Дві.

- Тобі? - Дві.

Граю.

Три.

Підвищую. Три і....

І десять зверху.

Згоден.

І не сподівайся.

Стривай!

У мене старша.

Кидай лезо! І до стіни!

До стіни! Рухом!

Як ти тасував, кретин?

Добрий вечір. Прийшла запросити вас на бенкет.

А не запізно для бенкету?

Можу стати подарунком для вас. Мене звати Йола.

Майстре, ваш учень повернувся! Я вас не підвів!

Завдання виконане.

Тепер можна й випити!

- Дуже вам вдячні, пані. - Зараз, зараз... Що таке?

Це тобі.

Забери. Це твої гроші.

- І йдіть звідси. - Заждіть...

Майстре! Заждіть, заждіть. Майстре!

Ви що - монах?

От цими руками я обідрав хлопців до нитки!

Грошей - гора! І незлецькі дупці!

То у чому справа?

Розважимося!

Йдемо зі мною!

- То бенкету не буде? - Ходи, ходи...

- А гроші ти взяв? - Так, усі. Йдемо.

А ти чого чекаєш?

Тут ніякого бенкету не буде.

- А подарунків я не приймаю. - Ні від кого?

Тебе підіслав Ліпа?

Той психопат?

- Пригости сигаретою. - Тримай.

- Закінчення Фішера. - Що? Звідки ти це знаєш?

Мій батько мав бзик на шахах. А оскільки сина він не мав...

То мені доводилося з ним грати.

Початок у тебе був непоганий.

Так, тоді я ще бігала до універу у новенькій болоньєвій курточці.

А такі задачки татко лущив як горіхи.

Повинен сказати, що я чув більш зворушливі історії.

- Ну, і? - Татко?

- Він вирішив цю задачку. - Ще до Фішера?

Шу, я тебе шукала.

Якщо те, що про тебе кажуть, правдиве лише на десяту частину, то ти - той хто мені потрібен.

Бідолашний Ліпа досі згадує як був нормальною людиною, але за одну мить програв усе що мав.

Ну, не знаю, чи в його розповідях є хоч десять відсотків,

про які ти згадувала.

- Чого ти хочеш? - Маю для тебе роботу.

- Тут? - Ні.

- А де? - У Варшаві. Ну, недалеко Варшави.

- Скільки? - Може, мільйон.

- То коли? - Та хоч уже. Машина чекає.

Але чому саме саме я?

Бо ти справжній Шу.

- Хто він? - Той хлопець мені дещо винен.

Але хто він?

Ти маєш рацію. Це може бути пасткою.

Пастки і зради вдаються лише сильним.

І боягузам.

І ким же будеш ти, якщо приймеш подарунок?

Без зацікавленості? З твоєю то професією? Перестань...

Я не роблю того без зацікавленості. І не питай мене якої, бо все одно не скажу.

Запалимо.

Де сигарети?

- Дідько. Тримай. - Що таке?

Що сталося?

Я поспішаю.

Куди?

Що за дурня?

Не згадуй про мене погано.

Вони не для лісу.

Та й сукня також не дуже.

Це проблема всіх дівчат, що хочуть виглядати як дами.

А ті, хто зранку до вечора одягнені в джинси не мають таких проблем.

- А чому б тобі не одягнути джинси? - Бо я дама.

Слухай, поясни мені, чому доросла інтелігентна жінка стала...

- Ти хочеш сказати - шльондрою? - Ну, так.

Бо я також можу у тебе запитати, чому такий інтелігентний чоловік став...

Шахраєм?

Так, маєш рацію - дурне питання.

Хай називають нас злодіями, аби ж не крадіями!

Стривай, як ти сказав?

Це не я. Це інший шахрай.

А знаєте, ми вже теж було почали будуватись під Вроцлавом...

Але тут ця поїздка - і чоловік вирішив відкласти будівництво.

- Дякую. - За кордон?

Так. Японія або Гонконг. Ніяк не можемо вирішити.

Так, Японія - дуже цікава країна. Та й Гонконг.

- Дорото. - Так?

Приготуй нам доброї кави. І чогось випити.

- Тут, чи наверху? - Наверху. Пограємо там трохи в карти.

Знаєш, як тебе побачив - думав, помру!

Так боїшся свою дружину?

Ні, але я вдома люблю спокій. А вона постійно шукає, з ким я їй зраджую...

- А ти зраджуєш? - Зрозуміло...

Бачиш, все тобі кажу як є.

- До речі, чудовий маєш вигляд! - Це до якої такої речі?

Йоло... Ти ж знаєш, що завжди мені подобалася.

Можна і так сказати.

Коли навчалися нас навіть називали нареченими.

- Але знаєш, як то буває. - Так, знаю.

Гарна машина. Тобі її батько, чи тесть купив?

Йоло, перестань. Краще скажи, що тоді з тобою сталося? Куди ти так раптом зникла?

Закінчила навчання, пішла працювати. Потім вийшла заміж.

- Гарні троянди. - Твій чоловік дуже симпатичний.

Ярку!

Прошу. Але він не застарий для тих справ?

- Мені подобається стара школа. - Ярку?

- Зателефонуєш? - Може.

Ярку, а може спуститеся до нас?

Я ж сказав - ми нагорі пограємо трохи. А ти займися гостею.

- Ярек ще досі любить грати у покер? - Так.

А ви з ним давно знайомі?

- Можна мені коли? - Так, прошу.

Ще відколи були студентами. Дякую, досить.

- Ярек був чудовим гравцем. Льоду? - Так. Будь ласка.

То ви навчалися в політехнічному?

Так. Рік. А потім перевелася до університету.

Прошу - заховайте це. І слідкуйте за своєю мімікою.

- А може принести їм щось поїсти? - Знаєте, чоловікам краще не заважати,

коли вони зайняті своїми справами. Так краще для всіх.

Ну, так. Але знаєте: Ярек такий запальний.

- Ви вже закінчили? - Ні. Слухай, де у тебе ті долари?

- Ярку? - Де ти їх заховала? Тупа корова...

У шухляді секретера. У спальні.

- Ти пам'ятаєш, що... - Я знаю, що роблю. Стули пельку.

...перший секретар ЦК КПП...

...про гармонійний розвиток нашої вітчизни

та подальше зростання добробуту громадян.

Вибачте, що ми так довго засиділись. Вже, певне, дванадцята.

Власне. Невідомо, коли вони закінчать.

А може хочете полежати? Кімната для гостей нагорі.

Знаєте, я із задоволенням.

Послухай, ми вже цілий день разом, може час на ти? Я - Йола.

Добраніч.

- Пане Ярку! Ви добре подумали? - Так.

- Граємо далі. - Як собі хочете.

Щось ми засиділися. На добраніч.

Я вас благаю - не робіть цього...

Батько... Машина... Він мене вб'є. Усе що завгодно - але тільки не це.

Вставайте. Врешті-решт, ви ж чоловік!

Ти, гнидо! Виродок! Я тебе знищу! Роздушу як хробака!

Не буде тобі спокою в цій країні! Тобі й тій твоїй Йолі!

Знаєш....

Я її мав як хотів.

Бігала за мною, як та сука. А як набридла, дав їй копняка під зад!

Вибачте, але минуле моєї дружини мене не цікавить.

Передайте привіт вашій дружині. Ходімо, Йолю. Схоже, нам тут не дуже раді.

Геть! Я вас згною! Вас загребе перший патруль - навіть не доїдете до Варшави!

Гарна пара - шльондра і шулер! Ще будете мені руки цілувати!

За якого ж нікчему я вийшла заміж...

- Я поїду за тобою. - Гаразд.

Та досить, дякую.

Більшого для тебе зробити не можу.

Коли повертаєшся до Вроцлава?

У світі стільки мудаків, в яких мозок міститься у ширіньці...

Якби ти захотів, я б залишилася з тобою. Ти чудовий чоловік.

- Шу, не переживай, це минеться. - Перестань, мала.

Слабкість - єдиний недолік, який неможливо виправити.

Угода купівлі.

Свідоцтво. І ключі.

Це твоє.

Який же це засраний світ!

Здається, я зрозуміла твою таємницю.

Гадаєш?

Коли навчалася на курсах водіння, інструктор казав, що їздити треба так, наче всі інші водії хочуть тебе вбити.

Ти попала до гарного інструктора.

Послухай, мала. Їдь обережно. Вже темно та ще й слизько.

Я люблю ніч і дощ. Урешті решт, я ж нічна дівчина.

Шахрай нікому не може довіряти, бо його теж можуть обдурити. Правильно?

- Це правда, мала. - Це стосується всіх і не лише в картах.

Це сумно.

За мої уявлення про світ не дають нагород.

- І хто автор цього афоризму? - Та наче я.

Коли люди пізнають таємниці іншого, то стають ближчими. А ми?

Їдь так, наче всі хочуть тебе вбити.

Ти також?

Ну, може менше за інших. А тому - їдь.

- Ми коли-небудь... - Ні.

- Якби я хотіла тебе знайти? - Прошу - їдь.

Бувай, великий самітнику.

- Не надто теплий? - Ні, все гаразд.

Добрий день!

- Добрий день. - Що ти тут робиш?

Ви повинні визнати, що добре я тоді з тими двома у Вроцлаві, хіба ні?

- Можна? - Звісно.

Будьмо!

- Послухай малий... - Знаю.

Я розумію, в чому я винен. Але будь-який дурень, що отримав би такі гроші вчинив би так само.

Якщо ти це розумієш, то для чого ти приїхав?

Я вам поясню.

Це наче ви мені дозволили випити один келих,

А наступний - заборонили, бо я поперхнувся першим.

- А ти хотів би напитися? - А що - не видно?

Я попереджав, що покажу лише декілька трюків - і нічого більше.

Тим я міг ризикнути. Але пиятики я не обіцяв.

А знаєте, що вчора я розколов одного лоха на долари?

І опісля вже не був таким дурнем.

Поздоровляю. Бачу, ти починаєш самостійно...

Пити.

А хто мені налив перший келих? У картах усе так само.

Зрештою, ви це знаєте.

- Сьогодні граєш? - Приєднаюся. Можливо.

Покер?

Так... Але без тебе. Ми квити.

Розумію. Я знаю ким ви мене вважаєте.

Але я вам доведу. Я добре знаю, в чому полягає та таємниця покеру,

яку я знаю, але ніби не розумію.

До гри треба сідати з гачком.

А наживку можна придумати.

Я маю гроші. І я їх можу програти.

- А що ти називаєш грішми? - Я маю гроші.

І я їх не програю.

Підчеплю когось на гачок і дивитимусь на нього. Розумієте?

При першій же спробі отримаєш на горіхи і вирішиш, що з тебе досить.

А, наприклад, он той? Він грає?

Поки що, як бачиш, він п'є.

Гадаю, він голий.

- Таємна зброя Мікуня. - Так, він тут буває.

Він як - нічого?

Фарцовщик, валютчик - всього потроху.

Для тебе та Мікуня вистачить.

Для мене?

Привіт! У мене до тебе пропозиція.

Вибачте, але ми не знайомі.

Знайомі. Мікунь. Лютин.

А в чому справа?

Можна тебе на хвилинку?

Вибач.

- То в чому справа? - Хочу тебе пустити з торбами.

Коли?

Коли хочеш. Хоч сьогодні. Чи завтра...

Гарна пропозиція. Але я маю одну умову.

Яку?

Ти повинен мати 20 тисяч.

Але таких.

- Ну, то коли? - Коли хочеш. Хоч сьогодні. Чи завтра...

- Ну і як? - Я знаю, що кращий. Але що з того?

- Гроші - гарна наживка. - Найкраща.

- Тому повертайся до Лютина. - Звідси до Лютина...

Уряд затвердить рішення найпізніше післязавтра після обіду.

А наступної ночі піднімуть ціни на золото в усіх ювелірних магазинах.

Розумієш? Ціни піднімуться вдвічі!

Розумієш? Купуємо золото, тримаємо два дні і продаємо!

Дай мені спокій!

Чому я не можу заробляти, як порядна людина?

Ти чого голову висунув, бовдуре?

Я знаю, що роблю. Люблю мати нежить.

Не хвилюйся.

А що, як уряд не затвердить цього підвищення?

Та он навіть клуб купив якогось нападника.

Звісно - все може статись. Але я знаю, що затвердить.

А як ні - то віддам тобі гроші. Тими ж купюрами.

Знаєш, що буде, якщо гроші сюди не повернуться?

Я ж твій брат!

Тут півтора мільйони.

Дякую.

Ви даєте в борг на 4 дні 500 000 злотих.

Заставою виступає право власності на помешкання за адресою...

А також автомобіль "Волга" номер "12 51"...

З точки зору закону все правильно, але хочу сказати, що угода дещо дивна.

Знаєте - в житті всяке трапляється.

Ну так. Якщо ви готові, то прошу підписати.

- Алло. - На жаль, вахтер сказав, що вашої дружини нема у школі.

- Гаразд. Тоді скасуйте розмову. - Будь ласка.

- Будь ласка, рахунок. - За мить.

Але ж і виглядає, хіба ні? Господи!

Ставлю усе!

- Зніми. - Вже зняв.

Дві.

Дві.

Каре.

А у мене от що.

- Не занадто нахабно? - Для Денела? Ні!

Попередньо буду його відволікати всілякими різними трюками.

А потім... Все закінчу в одній грі.

Просто підміню колоду.

Йому в голову не прийде, що я - твій учень,

і застосую такий нахабний фокус!

Такі авантюри часто спрацьовують. А як ти підміниш ті карти?

- Будь здоровий! - Дякую.

Непогано.

Ця гра дуже важлива. Певне, найважливіша в твоєму житті.

- Постарайся все зрозуміти. - Постараюся.

Я тобі допоможу - так само, як колись дехто допоміг мені.

Але не зіпсуй вистави, яку ми приготували.

Витримаєш - будуть з тебе люди, не витримаєш - залишишся сміттям.

Все гаразд, Шу. Дай тільки зібратися з думками.

Гаразд. Важливо, щоб потім ти не збожеволів, щоб пам'ятав про те, що я тобі сказав. Он він.

П'ятсот.

Звіряю.

Фул-хаус.

Йдіть-но, рідненьки, до кращої неньки!

Дві.

Пропускаю.

Чек.

Двісті.

Ні.

- Ти що - здурів? - Вибач.

Дивно, бо ж наче холодне.

Перервіться на хвилинку.

Не розумію, як це сталося.

Будьмо!

У темну.

Певне, я збожеволів.

Тисяча.

Підвищую.

Тисяча.

І три зверху.

Підвищую.

Три.

Та що тут гадати!

І шість.

Одна гарна партія і дізнаємося, хто голий.

Побачимо.

Підтримую.

Підвищую.

Ще на п'ять.

Підтримую.

Карти?

Дві.

Ставлю все. П'ять.

Підтверджую.

Тут тисяча буде.

Один, два, три, чотири.

Ну і зустріч, Шу! Наче як навмисне!

Чотири тузи зустріли... флеш!

Король у мене.

Ти дальтонік, хлопче.

Як це могло статися?

Моя наживка...

Він уже був на гачку....

Це покер! Зрозумів?

А якщо не зрозумів - то повертайся додому. Звалюй, вилупку!

Ручаюся - до столу він більше не сяде.

Гроші тут поділимо?

Ні, у тебе.

Слухай... У Закопаному. У готелі "Каспровий"...

...живе один румунський князь, чи хто він там...

І схоже що грошви у нього - кури не клюють...

Хлопці пробували до нього підібратися.

Але нічого не вийшло.

Може ти спробуєш?

То що, організуєш гру?

Ні. Мене це не цікавить.

Та ну... А це - що це було?

Що?

- Естафета. - Що?

Тобі цього не зрозуміти.

Це моє особисте. Цілком приватне.

Гаразд. Не будеш ти - буде інший.

Так, старий, час звідси вшиватися.

Що таке?

- Там Мікунь. - Мікунь?

Давай торбу. Я спущуся і вийду через підвал. А ти верхом.

До вечора, Шу.

Дідько! Знову те саме!

- Не прибиратимемо. Це їх навчить. - Перестань. За нас цього ніхто не зробить.

Я не прибиратиму.

- І це ж не вперше! - Чорти б їх забрали!

Дивися!

Ноги....

- Але його замочили... - Але хто?

Дякую.

Пачку "Клубових". І дві колоди карт.

Субтитрував українською Sgt. Подяка за допомогу та редагування Ivan Vyrvyvuho.