Original subtitles

- Тато? - Вибач, я тебе розбудив?

Ні, я ждав тебе.

Чому ти так пізно?

Я був у школі. Навалилося багато роботи, і треба було закінчити її.

Гаразд.

Я залишився поговорити з... Нурією.

Мені справді шкода, що я спізнився.

Це заради неї ти обливаєшся одеколоном? Ти в неї закоханий?

Ні, ні... Ми просто друзі, і нічого більше.

Ну добре. Може, вона мені трохи подобається.

Що ти про це думаєш?

Ніхто і ніколи не замінить маму, але...

Карлосе, мені потрібна людина, яка б любила мене.

- Але я тебе дуже люблю. - Так, я знаю.

Але... Я маю на увазі любов до дівчини.

Це теж велика любов, але трохи відрізняється. Ти розумієш мене?

Так, тато, мені вже 8 років.

Я знаю, що з дівчиною можна цілуватися і лежати в ліжку.

Так, але... І не тільки це.

Ми з твоєю мамою любили сидіти в ліжку

і розмовляти перед сном.

І щоразу, коли в мене був невдалий день, або щось не виходило,

варто було тільки поговорити з твоєю мамою, як я зразу забував про всі неприємності.

Я дивився на неї і думав: «Маріо, ти дуже щаслива людина».

І зараз мені бракує таких речей.

Так, але я думав, що ти хочеш робити все це з Хіменою.

- Що ти закоханий у неї, а вона в тебе. - Ні, ні...

Не думаю, що Хімена мала час думати про мене.

Крім того, думаю, я не її тип.

У чому справа? Вона тобі подобається?

Іноді вона сердиться і лає нас, але вона дуже гарна й добра.

І коли вона усміхається, то нагадує мені маму.

Якщо ти одружишся з іншою, нам доведеться переїхати в інший будинок?

Не турбуйся, Карлітосе, наразі я не збираюся ні з ким одружуватися.

Гаразд? Мерщій іди спати, бо вже пізно.

- На добраніч. - На добраніч, синку.

ЗАХИЩЕНІ

11 серія

Кровні зв’язки

Синку, забула про...

Мамо, я ж казав, щоб ти не входила, не постукавши.

Люба, ми встигнемо.

Це я. Це я, Лукас.

- Як таке можливо? - Я не знаю.

Мамо, це я.

Боже мій!

Ти... ти не мій син.

Тату? Мамо?

Ти не наш син.

- Господи! - Ти не наш син!

Подивіться, хлопець вирішив подрімати на грінці.

- Жах? - Ні, реальність.

Якщо тобі треба виспатися, не соромся.

Мені наснилося, як мене виганяють з дому. Цей жах мене переслідує.

Щоночі одне і те саме, відколи...

Відколи з'явився твій брат.

Твій брат прийшов і пішов. Кінець історії.

А якщо він розповість кому-небудь? Моєму братові або сестрі, батькам?

Думаєш, вони будуть шукати тебе тут?

Після всього, що сталося, мене б це не здивувало.

Ви ще тут? Бігом одягайтеся!

А ви що? Швидко перевдягайтесь у форму!

А чому Хімена не прийшла на сніданок?

Ну, просто... Мерщій, поспішайте, а то встигнете.

Обережно!

Так, панно. Як я вже сказала вашому колезі, я з поліції,

і мені терміново потрібно взнати ім'я власника цього телефону.

Так. Судову постанову було надіслано вчора, чому це вас так дивує?

На жаль, ми не можемо відправити її знову, тому що факс не працює,

а ми не можемо чекати. Гаразд.

Розумію. Я подзвоню вам знову. Чорт!

Я дзвонила тисячу разів, але ніхто не відповідає. Дякую.

- Я думав, тобі сказали, що передзвонять. - Так, але це було минулого тижня.

Ти впевнена, що ця людина дійсно така важлива?

Тоді нащо Сильвестр записав цей номер телефону, та ще таким способом.

Очевидно, що він не хотів, щоб хтось його побачив.

У цієї людини повинна бути дуже важлива інформація.

А я нічого не можу зробити, тільки чекати, поки він сам не зателефонує.

Заспокойся. Я прекрасно тебе розумію. Чекати на дзвінок - просто нестерпно.

Коли зі мною таке відбувається... Особливо, враховуючи все це...

Схоже на ситуацію, коли дівчина каже: «Слухай, я тобі передзвоню».

І, зрештою, ти лишаєшся без дівчини.

Але це тому, що я їх усіх кинув. Зауваж!

- Але з твоєї ситуацією тут мало спільного. - Так.

А голос... він не здався тобі знайомим?

Він сказав лише пару слів. Що я могла зробити?

Телефорнує Нурія

Ало?

Чорт! Я й не помітив, що вже так пізно.

Ні, ні. Нічого. Зараз покваплю дітей і виходимо.

Гаразд. Так, так. Іду, іду. До зустрічі.

Мені треба бігти.

- Бувай. - Бувай.

Доброго ранку, бешкетнику!

А якщо наприкінці тижня я запрошу тебе на вечерю?

- Якщо тільки ти смачно готуєш. - Ще й як!

За одну таку вафельку я отримала приз у 10 000 євро.

Гаразд, спробуй.

- У тебе теж видалася погана ніч? - Поганий рік.

Думаю, ти йому подобаєшся більше, ніж вона. І коли ти зможеш контролювати сили,

ви зможете бути разом.

Мені 14 років, але я не дурний.

- Очманіти, братику Лукасе. - Розслабся, я вмію зберігати секрети.

Минулого разу, коли треба було зберегти секрет,

ти заявив, що ти ґей, перед усією школою.

- Я виправився. - Гаразд, ходімо.

От і кінець казки про Синю Бороду і сім його дружин.

- Кінець! - Учителько, казка не може так закінчуватися.

- Чому, Карлосе? - Це не має сенсу.

Якщо Синя Борода такий тупий і потворний...

- Чому він переміг? - Хороше запитання.

Звідки тобі знати? Може, ти розповідаєш краще?

- Пані? - Ах так, Борхо, вибач.

Борха роздаватиме запрошення на свій день народження.

Торік на його дні народження були клоуни, замок і противний торт.

Замок? Як ти думаєш, він запросить нас?

Я не знаю. Але торік він запросив увесь клас.

Чому на моєму запрошенні зірка?

А як же я?

Привіт, Антоніо. Вибач за запізнення.

Нічого страшного. Заспокойся. Я збираюся випити кави, ти йдеш?

Ні, ні, я лишуся.

Якщо мені зателефонують, скажи, що я борюся зі злочинністю.

У цьому разі ми маємо 2x3-3, зрозуміло?

І, нарешті, ви отримаєте результат наступним чином.

Якщо не заперечуєте, можна я послухаю.

Якщо тебе це дратує, можеш пересісти.

Ти так хочеш?

Я хочу нагадати вам, що після уроків всі повинні піти на медичне обстеження.

Вибачте, а що саме будуть обстежувати?

Обстеження очей, зріст, вага... і аналіз крові.

- У нас будуть брати кров? - Пробачте?

Нам про це нічого не говорили, шефе.

Огляд був запланований, і всі батьки дали згоду.

Але наші ні.

Огляд є обов'язковим для всіх учнів.

Це зрозуміло? Спасибі, Андресе.

- Чекаєш на важливий дзвінок? - Ні.

Це добре. У нас термінова справа, мені щойно подзвонили з головного управління і сказали, що не отримали частину недодержки за минулий місяць.

Якщо ми її не відправимо, нас самих оштрафують.

- Вибачте... - Ти ж не чекаєш на дзвінок.

Це займе хвилинку.

- Привіт. - Я ж просив, щоб ви мені не телефонували.

- Я ясно дав зрозуміти, що сам вам передзвоню. - Я знаю. Вибачте.

Мені більше нема про що з вами говорити. Прощавайте.

Будь ласка, не кладіть слухавку.

- Це дуже важливо. - Вони тут?

Нам потрібно зустрітися.

Це вони, Хімено, потрібно відправити їх.

Вони в третій шухляді, в зеленій теці.

- Ало? - Хочете зустрітися?

- Якомога швидше. - Добре.

Я подзвоню, щоб уточнити час і місце, ви зрозуміли?

Зрозуміла.

Чекайте на мій дзвінок.

Наступна.

Роздягайся, будь ласка.

- Здається, не працюють. - Іду.

- Гаразд, скільки показували? - 50. Спочатку 48.

Подивімося, злізь ненадовго. Вставай.

Ну от, усе працює.

- Кров зараз брати будете? - Ні, потім візьму.

Яке обличчя, дитинко. Це просто укол.

- Що таке? Боїшся уколів? - Ні!

Тоді заспокойся, незважаючи на те, що ти дуже дивна, не думаю,

що в тобі тече зелена кров.

Ставай на ваги.

- Нема іншого виходу. - Говори тихіше.

Ти ж знаєш, що нам не слід говорити про це тут. Це небезпечно.

Небезпечно те, що вона має мій номер телефону. От що небезпечно.

Нас можуть виявити. І знаєш, хто в цьому винен?

Я! Тому що тебе послухався.

Коли ти сказала мені, що потрібно діяти поступово.

Треба зараз же покласти цьому край.

- Отже, ти з нею зустрінешся? - Так.

І що ти зробиш, коли зустрінешся з нею?

Те, що потрібно було зробити давним-давно.

Андресе, ти знаєш, що назад шляху не буде.

Шляху назад вже давно нема.

Після того, що ми зробили...

Я знаю, що в мене не зелена кров, але вона інша.

- Чим вона відрізняється? - Така ж інша, як і ми.

Буде, напевно, щось дивне, я не знаю. - Заспокойся, заспокойся, Іскорко.

Але якщо ти думаєш, що нічого дивного не станеться, чому не хочеш, щоб нам зробили укол?

Тому що не хочу. Не хочу, і все! І як, по-твоєму, нам від цього відкрутитися?

Я не знаю. Чи не ти король зникнень? Ти мені скажи.

Просто нема з ким співпрацювати, як завжди.

Упораєшся сам чи тобі потрібна допомога?

Як я це зроблю? Яким способом?

Знаю! Наш батько напише нам записку зі звільненням від огляду.

- Де Маріо? - Не знаю.

Зате коли не треба, він завжди поруч.

Кастільо? Кастільо!

Кастільо?

Куди це ви зібралися?

Чому ви не в черзі на огляд, як усі інші?

Нам треба побачитися з батьками.

Ідіть станьте в чергу, обоє! Зараз же!

Перепрошую.

- Ви директор? - Так. Це я.

Ми хочемо бачити нашого сина. Лукаса Лопес Гальєго.

Лукас Лопес Гальєго?

Лукас? Наш Лукас?

Не знаю жодного учня з таким ім'ям.

Це неможливо. Мій старший син бачив його тут.

Зараз я покажу його фотографію.

Вона у мене в сумці.

Пробачте, один момент, будь ласка.

Увага! Увага! Загальна евакуація!

Мерщій, усі! Будь ласка, покваптеся!

Кастільо, що ви тут робите, всі на вихід!

Всі на вихід! Мерщій!

Учні старших класів, швидше, будь ласка, не зволікайте.

Мерщій, усі по місцях. Зніміть куртки, а то спітнієте.

- Маріоту, сиди спокійно! - Діти, поводьтеся добре.

- Але не було ніякої пожежі. - Так, а ти б хотів її.

Мерщій, сідай на місце.

Що ж, лишаю тебе з цими чудовиськами.

За однієї умови.

Якщо ти запросиш мене сьогодні ввечері на вечерю.

Ми можемо піти в одне тихе місце, Маріо.

Я знаю, що це важко, але ми можемо спробувати.

Так, так, звичайно, впевнений.

І що в тебе з обличчям, у чому справа?

Хіба це не перший випадок, коли тебе не запросили на день народження, синку.

Уперше запросили всіх, крім мене.

Як же всіх? Навряд чи. Я думаю, всіх, крім тебе та Люсії.

Та ні. Люсії дісталося спеціальне запрошення. З величезною зіркою.

Здоровенна. Хочеш подивитися?

- Вибач, я не хотіла. - Та нехай.

Я знаю, що Борха мене не любить, але це несправедливо.

І звідки ти знаєш, що він тебе не любить? Ти не можеш бути в цьому впевнений, Карлосе.

Швидше за все, організовуючи вечірку, вони в метушні забули про твоє запрошення.

Напевно, сталася якась помилка.

- Ти так думаєш? - Авжеж.

- Поговори з ним і побачиш. - Гаразд.

Маріо, ти не розумієш.

Борха Руано навмисне не дав запрошення Карлітосу.

І нащо йому робити це навмисне?

- Якщо я розповім, ти розсердишся. - Ні, я розсерджуся, якщо ти мені не скажеш.

Добре. Борха Руано не хоче дружити з Карлітосом.

- Думає, що він занадто дивний. - А чому? Мій син не дивний.

Не настільки.

Кастільо єдині, хто не пройшли огляд?

- Так, пане директоре. - Добре.

- Є хороша ідея? - Знову ввімкнути сигнал тривоги.

Дві фальшиві тривоги за день, ніхто не повірить.

Це їхня проблема, якщо не повірять. Ти готова підпалити будівлю?

- Наступний. - Чорт!

Наступний.

Я! Сюди?

- У чому справа? - Підніми рукав сорочки.

- Ім'я? - Змій. Я маю на увазі Полі Кастільо.

- Алергія? - Так. На поліцію і на уколи.

Я бачу.

- Так не боляче? - Ні.

Тут трохи зелене.

- Присядемо тут? - Дуже добре.

- Що замовити? - Для мене чай.

- А тобі, синку? - Я нічого не хочу.

Чай і кава з молоком, будь ласка.

- Як ти, синку? - Добре.

Лукасе, знаєш, ми дуже шкодуємо про те, що сталося.

- Шкодуєте? Обоє? - Обоє.

Я не можу уявити, як це було важко для тебе.

Але нам теж довелося нелегко.

Вам було нелегко?

Ви кинули мене. Я прождав вас кілька годин. Я дзвонив, але ніхто не взяв трубку.

Я дивом дістався до будинку, але ніхто мені не відповів.

Світло було вимкнено, але я знав, мамо, що ти всередині, та ніхто мені не відчинив.

Присягаюся, що я не забувала про тебе ні на хвилину, я не...

Ти знаєш, це дуже складно. Ми не знали, що відбувається з тобою, Лукасе.

- Тепер ви розумієте це? - Ми готові зрозуміти це.

- Ти впевнений? - Які ще докази тобі потрібні?

Ми тут. Як ти думаєш, нащо ми прийшли?

Ми хочемо, щоб ти повернувся з нами додому, синку.

- Хвилюєшся? - Так.

- Добре. Заспокойся. - Зачекайте!

- Не хочете одягнути рукавички? - Ну, якщо це тебе заспокоїть.

Так.

У тебе ж не вперше беруть кров?

- Ні, ні. - І це було не так часто, вірно?

Ні.

Добре. Зараз подивимося. Витягни руку.

Стільки проблем з цією електрикою.

- Часто це відбувається? - Іноді.

Обіцяю, буде не боляче.

- Забрати це? - Так, але залиш пробірки.

Готово. Це ж було не так страшно, так?

Хочете, щоб я поїхав додому разом з вами? До моїх брата та сестри?

Авжеж, синку. Твоя кімната така ж, як до того, як ти пішов.

Я не сам пішов.

Гаразд, така ж, як раніше.

Усе буде, як і колись, синку.

Ми... любимо тебе.

Інше неважливо.

Дивися... ти завжди хотів, щоб у тебе були ключі від будинку, правильно?

Це твої ключі.

Твої ключі від будинку!

- Не думаю, що можу повернутися. - Але чому, синку?

Коли ви мене кинули, я зустрів людей, які зараз розшукують мене.

Упевнений, що їм відомо, де ми живемо.

Які люди?

- Небезпечні люди, і якщо вони знайдуть мене... - Вони нічого тобі не зроблять, якщо ти будеш з нами.

Ти їх не знаєш.

Вони здатні на все.

Тоді ми переїдемо.

Ми зробимо все, щоб знову бути разом.

Що скажеш?

А що буде з іншою моєю родиною?

- З іншого родиною? - Не знаю, чи хочу я йти від них.

Але... Що ти таке кажеш?

Якщо їх звідси винесуть, усьому кінець.

- Відверни її увагу. - Мені що, анекдота їй розповісти?

- Змію? - Я ж сказав: відволічи її, Іскорко!

Ненавиджу, коли ти це робиш!

Вибачте, я хотіла сказати вам, що я завжди хотіла бути медсестрою.

- Невже? - Так. Щоб допомагати дітям...

І старим. Це моя заповітна мрія. Мені це подобається.

І я хотіла спитати, в чому секрет, щоб стати медсестрою.

- Найголовніше - це вивчати медицину. - Правда? Нічого більше?

- Ні, більше нічого. - Ясно.

А, наприклад... яка в лікарні панує атмосфера?

Ну, ви зрозуміли... між лікарями, медсестрами...

Я не працюю в лікарні.

Вибач, але я повинна йти, я не можу стояти тут з цим весь день.

Сестро, повернімося до теми лікарів і медсестер...

Дитинко, щоб спокусити лікаря, необов'язково вивчати медицину.

- Дякую за поради. - Нема за що.

Будь ласка, сідайте. Будьте, як удома. Бажаєте щось випити?

- Сік, мінеральну воду? - Ні, ми нічого не хочемо. Ми на секунду.

Я покличу Борху, щоб пограв з тобою.

Як він зрадіє...

Тату, може підемо, будь ласка.

Не нервуй, Карлітосе, спокійно. Зараз я з нею поговорю, і ти побачиш,

я все залагоджу, бо розбираюся в подібних питаннях.

Ти завжди так кажеш, коли потрібно щось залагодити.

Але в тебе ніколи не виходило це зробити добре.

Чомусь мене не дивує, що ти маєш мало друзів. З такою чарівністю, як у тебе, синку.

Як шкода, він сказав, що йому задали багато уроків. Бідолаха.

Так, ми засипали їх.

Отже, Розо, я прийшов...

через день народження твого сина.

Не турбуйся, мій будинок звукоізольований, запевняю тебе, ви нічого не почуєте.

Ні, ні, це тут ні до чого. Проблема не в цьому.

Трохи незручно.

- Ну добре... Борхіта... - Так?

- Не запросив Карлітоса. - Ні?

А чому?

Це справи дітей. Я хочу допомогти тобі, Маріо, але я не з таких матерів.

У деяких речах - так, але в інших намагаюся не втручатися у справи моїх дітей.

Карлітосе, дорогий, не впусти долі.

Це частина колекції.

Недешевої.

Не треба їх чіпати, бо сліди від рук лишаться.

Так, синку, слухай, що тобі кажуть, і не чіпай кульки нашої сусідки.

І, як я сказала, Маріо, я не прихильниця втручання у справи дітей.

Ні, так... так...

Ти права.

Тому що... думаю, що краще нічого не робити.

Нічого не робити і змиритися.

Змиритися. Змиритися з усім.

Крім того, Борха, як і я, - дуже сильна особистість.

І якщо він не запросив твого сина, то це неспроста, ні...

Отже, є якась причина, так чи ні?

Авжеж.

Але всі три кулі були в повітрі, як... як ти це зробив?

- Які кулі, я нічого не бачив. - А я бачила це, як це можливо?

Це був фокус. Зробив фокус, так?

Показав фокус, а ти й повірила. Подумати тільки!

- Не схоже на фокус. - Звичайно, це був фокус.

Фокус тому так і називається, що не схожий на фокус.

- А де ти навчився? - Я вчив його.

Так, так, я в дитинстві займався фокусами. Я не розповідав це?

Ні, але я не здивована. Спочатку мені сказали, що ти брокер, потім вчитель...

Коли-небудь я побачу, що ти став суддею у Верховному суді.

Ха-ха, як смішно, так.

З дитинства мені було дуже цікаво, звідки береться чарівництво...

І син такий же, як його батько.

Який фокусник! А що ще можеш зробити?

- Фокуси! - А які фокуси?

Фокуси, ну, фокуси...

З картами... вміє все з картами.

Вміє також діставати монету з-за вуха і кроликів з капелюха.

- Чудасія! - А про день народження, забудь про нього!

Бо він теж не має бажання туди йти, йому більше подобається займатися самоаналізом.

Правда? Набагато більше подобається. Отож ми йдемо.

- Ще раз дякую за сік. - Наступного разу обов'язково пригощу.

- Ну, до побачення! - Бувай!

На, випий.

Я ж казав, що тобі зателефонують. Це ж добре.

Так, дуже добре, але мені доведеться чекати. Як завжди.

Дев'ять місяців я чекала одного єдиного дзвінка, однієї людини,

який дав би мені хоч якусь зачіпку про Бланку. Хоч що-небудь!

Я втомилася від очікування. Втомилася!

Ну нічого, почекай ще трохи, і тобі подзвонять, от побачиш!

Один дуже мудрий чоловік сказав мені, що потрібно вірити.

І він був правий. Ми повинні мати віру.

Ми приїхали сюди з вірою в найкраще.

Ми подолали безліч перешкод.

І тепер ми тут.

Хімено?

Усе буде добре, от побачиш! Що поганого може статися?

Я сказала, що це свято нашого сина. Я не можу вказувати йому, кого запрошувати.

- Так, авжеж, запрошувати кого б там не було. - Крім того, я їх не розумію.

З кожним днем ​​ці люди стають все більш дивними, Антоніо.

Тепер з'ясовується, що Маріо також займався естрадними виставами.

Еге ж.

Більше того, хочуть, щоб їх запросили, але вони не здаються мені дуже товариськими.

Навіть не виходять з дому. Нікого не запрошують.

Розіто, що там?

До сусідів гості. Відразу після того, як я сказала.

Гості.

Це Маріо й Хімена.

- А ви? - Мої батьки.

Як ся маєте? Як ви, пані? Раді познайомитися.

Дуже, дуже раді, який сюрприз!

- Як тобі прийшло це в голову? - Я не знаю, вони самі знайшли мене!

Але як вони знайшли? У школі? Звідки вони дізналися, що ти там?

- А вони прийшли з миром чи?.. - Так кажуть.

- І що ми робитимемо? - Вони хочуть забрати мене з собою.

- А якщо вони виженуть тебе знову? - Кажуть, що змінилися,

що багато чого змінилося.

- І ти підеш з ними? - Я не знаю, не знаю.

Я сказав їм, що не знаю, чи хочу піти з ними, а вони почали мене просити.

Я просто хочу показати їм, що ви хороші люди і що не зробите мені нічого поганого.

А якщо ми не переконаємо їх? І якщо вони комусь розкажуть?

Заспокойся, так стане тільки гірше.

Повечеряємо з ними, поговоримо, трохи поміркуємо, може і вмовимо.

Як нормальні люди. Що може піти не так?

- Наприклад, ось що. - Боже мій! Розо!

- Розо, ми не чули дзвінка. - Ні?

- Ні. - Напевно, я забула.

Ми з Борхітом прийшли, тому що він хоче запросити Карлітоса на вечірку.

- Це потрібно було зробити просто зараз? - Він помирав від бажання запросити його.

Так, так, я бачу, яке у нього бажання.

- Вона обіцяла мені дати... - Нічого, не знала, що у вас гості.

Чи не познайомите нас? Ви?..

Батьки Лукаса.

Як чудово! Добре, що прийшли.

Так, дуже добре. І, як бачиш, у нас родинне зібрання, отож...

Як мене радує це примирення, адже по суті не сталося нічого такого.

- Вибачте? - Як ви сказали вас звуть?

- Звідки ви знаєте... про мого сина? - Та нічого страшного.

Тут всі дуже сучасні. Якщо б і мій син таким вродився,

я б заснувала комітет батьків...

- Таких, як він! - Про що ви?

Та облиште ви! Ми живемо в XXI столітті. Зараз усі в курсі подібних ситуацій.

Дуже дякуємо за запрошення, Розо. Було дуже приємно, як завжди.

- Нема за що. - Велике спасибі!

Ви надовго?..

Ну...

Ласкаво просимо!

- Лукас піде? - Це його справа.

Отже, вони все знають?

- Прямо все-все? - Все-все.

Але вони й досі тут, не втекли стрімголов.

Вони просто повинні розібратися в усьому, що тут відбувається, от і все.

А якщо не розберуться?

Діти, ми повинні бути добрими і ввічливими з ними, гаразд?

- А раптом вони сердяться на нас? - А за що?

- Ну, за те, що сталося з братом Лукаса. - Що?

- Коли він був тут минулого тижня. - А чому ми нічого не знаємо про це?

- Що сталося? - Загалом...

Ми поранили його.

Але тільки трохи.

Що? Ви використовували свої сили проти нього?

Гаразд, я віднесу, а то охолоне.

Ви батьки Лукаса. А оскільки Лукас - мій несправжній двоюрідний брат,

чи означає це, що ви мої несправжні дядько з тіткою?

- Все ще готуєте? - Прекрасний сьогодні був день.

- Нас не представили. Я... - Так, нам вже розповіли про тебе.

Піца!

- Ти ж не їси це щодня, правда? - Ні, ні.

Чому ви вигнали його з дому?

- Він був поганим? - Карлітосе!

- Він перетворювався на них. - Люсія!

- Ти розповів про це дівчинці? - Передаси мені кетчуп?

- Піцу не їдять з кетчупом. - Але я полюбляю її їсти з кетчупом.

Я його трохи налякав, від неї він вдарився струмом, але несильно.

Несильно? Несильно? Що значить несильно?

Він погрожував Лукасу, і ми не знали, що робити.

До того ж ми не хотіли.

Як ви думаєте, для чого ми вас питаємо, як справи в школі?

Для підтримки розмови?

Що ще ви повинні розповісти нам?

- Ти розповіла їм про кров? - Про що?

Ні, ні. Не зараз! Будь ласка, Сандро, не зараз!

Що відбувається?

- Це Сандра. - Люсія!

Гаразд. Мовчу. І ніяких сил...

Карлосе!

Треба було слухатися сестру. Піцу не їдять з кетчупом.

Дуже милі діти, Лукасе.

Ну, будемо вечеряти, так?

- Упевнені, що не хочете більше? - Ні, ні, впевнені.

Ви вже досить зробили.

Дуже дякуємо, що подбали про Лукаса.

Припускаю, що було багато труднощів.

Не так вже й багато.

Хіба нам не слід посидіти і спокійно поговорити?

Ні. Ми маємо йти.

Ну, Лукасе...

Ти йдеш з нами?

Чому б не залишити його на одну ніч, щоб усе добре обміркувати.

Дуже добре. Завтра ми прийдемо і поговоримо спокійно.

І ще дещо.

Дуже важливо не говорити нікому про те, що тут відбувається, будь ласка.

Авжеж.

Ало?

- Слухайте мене дуже уважно. - Так, слухаю вас.

Знаєте, де годинник на площі Торо?

Завтра об 11 годині вечора я там буду чекати на вас.

- Дуже добре. Я буду там. - Одна. Нікого більше!

Одна?

Ви сказали, що повинні поговорити зі мною, так? Одже приходьте сама.

І не кажіть нікому ні про нашу розмову, ні про нашу зустріч завтра.

- Це зрозуміло? - Зрозуміло.

Мамо! Мамусю!

Андресе!

Нам треба поспати. А якщо вона буде плакати, ми не зможемо цього зробити.

Ходімо. Лишилося недовго.

Ти повернешся до них, так?

Чому ти так кажеш?

Тому що ти такий. З тих, хто вірить у веселку і живе у світі мрій.

Веселки існують.

- І мої батьки... - Вони тебе вигнали, хіба ні?

- Ти знаєш, що люди змінюються? - Ні, Лукасе.

Люди не змінюються.

Прикидаються, поки не отримають те, чого хочуть, але потім...

- Потім, усе по-старому. - Так зробили твої батьки?

А твоя мати? Вона теж була такою?

Моя мати вірила, що може змінитися, розумієш?

Вірила, що ніколи не буде з людиною, яка не заслуговує на це.

Що ніколи більше не дозволить, щоб її принижували, брехали їй і ображали.

Але проблема в тому, що люди брешуть і гублять свої життя.

І де вона зараз?

У в'язниці.

Зв'язалася з людиною, з якою не повинна була,

і зруйнувала своє життя.

Але не всі такі. Я вірю, що все може бути як і раніше,

потрібно давати людям шанс.

Отже, ти підеш, так?

- Дуже добре. Та сама історія. - Люди змінюються.

Так, і знаєш, де?

У країні мрій, у будинку номер 5 на вулиці Прольота.

- Сама? - Він так сказав.

І чому потрібно йти поодинці і не говорити нікому?

Не знаю.

Хімено, що ми знаємо про цю людину? Нічого! Абсолютно нічого не знаємо.

Але ми знаємо, що він контактував з Сильвестром, людиною, через яку ми переїхали сюди.

Може бути. Або, може, він взагалі не знав Сильвестра, вірно?

- Я не можу вчинити інакше, Маріо. - Так.

- Ні. - Так. Так, можеш.

Ти можеш зателефонувати йому й сказати, що прийдеш не сама.

Ні, не можу: якщо я подзвоню йому, можливо, він більше нічого не захоче знати про мене.

Я не можу ризикувати єдиною можливістю зрозуміти, що відбувається.

Дізнатися, чому Сильвестр хотів приїхати саме в це місце, і де моя дочка.

Не можу, Маріо!

А якщо ти помиляєшся?

Скажи, що мені робити, будь ласка, скажи!

Не знаю, Хімено, не знаю.

Єдине, що я хочу, щоб ти теж не зникла.

Тому що я не хочу тебе втратити, розумієш?

Побачимося після...

- Привіт! - Доброго ранку!

Як минула вчорашня вечеря?

Вибач, учора за вечерею... трохи довго розповідати.

Нічого.

То що? Хочеш, щоб я пересів?

От побачиш, я стану героєм, що врятував твоє життя.

Героєм? Та ну тебе! Тобі лише довелося поміняти пробірки.

Але таким чином я все владнав.

Пакі, що з тобою?

У мене виявили щось дивне в крові.

- Що? - Толком ще не знають, але кажуть...

що результати якісь дивні і що моя кров дивного кольору.

І я не знаю. Прямо вмираю від страху.

- До побачення, мій дорогий! - До побачення!

Так, слухаю.

Борхіто, це клоун Бартолін.

Так, так, кажіть. Так, точно в цей час.

Що? Як це хворий?

Ну, прийміть аспірин або трохи рисового відвару, чай з ромашкою...

Ало, ало?

Відключився. Ну й клоун!

Мамо, що з клоуном?

Не зможе прийти. А де я тепер знайду іншого?

Клоуни схожі на дорогі ресторани. Мають бути замовлені заздалегідь.

Ти обіцяла мені!

А якщо замість клоуна у нас буде фокусник?

Ти поміняв кров Пакі на нашу, так чи ні?

Не знаю.

Думаю, що ні.

- Може, й так. - Чорт! І що тепер?

Ми не можемо залишити це так.

Будь ласка, хвилинку уваги.

Я повинен повідомити вам щось важливе.

Результати дослідження вашої однокласниці показали, що...

щось не так з її кров'ю,

отож сьогодні ж уранці ми зробили повторні аналізи і переконалися,

що кров відрізняється від першого зразка.

Виявилася навіть інша група крові.

Отож... Доведеться здати аналізи ще раз...

Знову?

Усім здати аналізи, щоб переконатися, що нема ніякої помилки.

Ми будемо перші в будь-якій лабораторії.

Наступний.

- Цього разу це не спрацює. - Що робити?

А якщо попросимо Маріо написати якусь записку?

- А що писати? - Я не знаю, що...

Це проти нашої релігії.

Але ж учора це не суперечило нашій релігії, отже ця ідея не спрацює.

Що ж тоді?

Я придумав!

Зараз вийдемо через двері, і ніхто нам нічого не скаже.

Але як ми це зробимо?

Мене відправлять додому, якщо мені стане погано.

У це ніхто не повірить.

Прикинешся, що захворів? Та ну тебе!

Ніхто не казав про прикидання.

Зніми рукавичку.

Що ти кажеш?

У тебе є ліпша ідея?

Доторкнись до мене і мрій про те дні, коли ми розлучимося.

Придурок!

Ти знаєш, що я можу вбити тебе?

Таких, як я, не так просто вбити.

Давай, Сандро.

Змію! Змію!

На допомогу! Поможіть!

Полі? Полі!?

Дихає, зараз прийду.

Дивіться, здається, він розплющує очі.

Що сталося?

- Треба відвести його до лікаря. - Ні, ні.

Я в порядку. Нічого серйозного.

- Я подбаю, не турбуйтесь. - Ви впевнені?

- Так. - Скоро буду.

Як думаєш, через що в нього непритомність?

Завжди була така проблема.

Просто йому треба трохи відпочити.

Думаю, що краще відвести його додому.

Це так серйозно? Що скажеш, Полі?

Ну, мені вже краще.

Ні, не можу, потрібно трохи полежати в ліжку.

Звичайно, не проблема.

Вже прокинувся?

- Як ти? - Добре.

Дозволь оглянути тебе.

Гаразд, коли йому стане краще, повертайтеся, бо в мене залишилися тільки ви.

- Вони звільнені. - Але чому?

Це приватна інформація, думаю, я не можу вам про це сказати.

- Але так не можна. Мені потрібно... - Ви ж можете використовувати вчорашні зразки?

- Так, але ми не впевнені у їх власності. - З вашої провини.

Це ви зробили помилку, чи не так? Хочете, щоб про це дізналося ваше начальство?

Не знав, що ви прийдете так скоро. Я хотів би поговорити з вами.

І ми теж, Лукасе.

У чому справа?

Ти повинен повернутися додому, Лукасе. Негайно.

- Речі можеш не збирати. - Про що ти?

- Ми так не домовлялися. - Ти не будеш жити з групою незнайомців.

- Які, крім того... - Які?

- Досить пояснень. Ходімо! - Ні, тату, які вони?

Дивні, як я? Які?

- Лукасе! - Ти не такий, як вони!

Тому це місце не для тебе. Рішення про твоє майбутнє приймаємо ми.

Так. Як, наприклад, залишити мене на вулиці.

Що?

Ти погано чув те, що я тобі сказав?

Але я хоча б можу попрощатися, ні?

Ми будемо чекати тебе тут.

Треба поговорити.

Лукас пішов.

Він сказав, що хоче відшукати свій шлях у житті.

Я теж був здивований.

- Куди він міг піти? - Не знаю.

Хоча, недалеко звідси є автобусна зупинка. Можливо, туди...

Які автобуси? Куди?

Не знаю, але він сказав, щоб ви його не шукали.

Що він сам зателефонує.

Що ти робиш, Хуане? Ти здурів?

Покажи лице хоч раз у житті, невдячний!

Можна дізнатися, що ви робите?

Послухайте, це не ваша справа!

Як це не моя? Якщо ви щойно вдарили мене по обличчю?

Гаразд, його, але в моєму обличчі. Так що ви дали ляпаса нам обом, і крапка!

- Вони хочуть забрати мене. - Годі! Ходімо!

- Легше з руками. - Будь ласка, Хуане!

- Це невідповідне місце для Лукаса! - Ні?

І чому ж це?

Жити з дівчиною, яка може вбивати людей дотиком.

- Чи це найкраще місце для нього? - А ви?

Можете запропонувати йому щось краще?

- Відмінне від побоїв і криків, звичайно! - Так що ліпше вже тут, так?

Подивимося, що з цього приводу скаже поліція.

- Про це та про все інше, чим ви займаєтеся. - Ви не можете...

Подивимося, з ким, на їх думку, неповнолітньому буде краще: з батьками,

або ж з юними правопорушниками і викрадачем дивних дітей.

Стривайте, давайте поговоримо про це спокійно...

Так, спокійно, з поліцією.

- У цьому немає необхідності. - Є необхідність.

Ви здаєтеся людиною більш відповідальною...

- Мені шкода, Маріо. - Перестань, Лукасе, це не твоя провина. Це...

Маріо!

- Я чув крики, що тут відбувається? - Будь ласка, тільки не зараз!

- Що скажеш? - Поняття не маю.

Давай, Карлітосе, коли закінчиш своє чаклунство, ми задмухаємо свічки.

Річ у тому...

Ти ж не виставиш мене дурепою перед усіма.

Адже я знаю, що ти великий маг. Чому ти не піднімеш цей м'ячик, як зробив вчора?

Дивись, Борхіто!

Це легко, ти тільки повинен підняти його і сказати:

Абракадабра!

Але ми не можемо використовувати свої можливості перед людьми.

Ти нічого не вмієш!

Ти зробив це навмисне, зіпсував мені торт! Я не хотів запрошувати тебе на свято!

Борхіто, будь ласка, ти погано поводишся!

- Я теж умію чаклувати. - І як же?

Вибери одну карту.

Не кажи мені, яку! Покажи її всім.

Це... Дзвінкова четвірка?

Ух ти, чудово, як ти дізналася, Люсі?

Це магія.

Ще раз! Ще!

Дзвінкова вісімка?

Поки ще ні. Прийшли!

Вони тут.

Ми можемо поговорити про це, будь ласка?

- А ви що тут робите? - Я тут працюю. Давайте поговоримо, прошу вас.

Я прийшов до поліцейських.

- Ви обіцяли, що нікому нічого не розповісте. - Ми вам нічого не винні.

Мені ні, а Лукасу - так! Будь ласка, пане.

- Ви що, знущаєтеся з нас? - Зрозумійте мене,

я в першу чергу мати.

Мати, в якої відняли дочку. А ви батько,

який вирішив вигнати свого сина на вулицю. Ви самі вирішили розлучитися з сином.

Мені шкода, але це так. І як я не намагаюся, я не можу зрозуміти, як таке можливо?

Хіба вас не гризе совість? Бо мене - так.

Я не вибирала розлуку з дочкою. Не вибирала!

Але я каюсь у кожній секунді тієї ночі, коли вона зникла.

Тому що я не повірила їй.

Я не повірила в те, що вона мені сказала.

І тому я не залишилася з нею тієї ночі, хоча вона мене і просила про це.

Отож, будь ласка! Будь ласка!

Якщо ви шкодуєте хоч крапельку, не кажіть!

І не заподіюйте ще більше шкоди, будь ласка.

Якщо ви так сумуєте за дочкою,

то повинні зрозуміти, чому я хочу, щоб мій син повернувся додому.

Звичайно ж, так. Але не в такий спосіб.

Ми намагалися вирішити все по-хорошому. Але годі вже!

Тату, не кажи нічого, прошу тебе!

Синку!

Ти підеш з нами?

Ні.

Я залишаюся тут.

- Але ж вони не твоя сім'я. - Моя.

Коли я прийшов сюди, я робив погані вчинки, які не повинен був робити.

Вони не розуміли мене і не любили. Ви знали про це?

Але потім вони мене пробачили...

і полюбили мене таким, який я є.

І дозволили залишитися з ними, не вимагаючи нічого натомість.

Такою й має бути сім'я.

Я знаю, що б не сталося, що б я не зробив,

вони не дивитимуться на мене як на дивного.

Коли я з ними, я не почуваюся єдиним у світі,

з яким щось не так.

Я не самотній і не загублений.

Я відчуваю себе як удома.

Тому що вони - моя сім'я.

Перепрошую, щось сталося?

Ви батьки Лукаса? Мені так сказала моя дружина.

Так. Це ми.

І я можу вам чимось допомогти?

Ні, ми просто...

Просто прощалися.

Я не цього домагався, але вийшло не так уже й погано.

Як скажеш.

Герой!

Що є, то є.

Гей, як ти себе почуваєш?

Усе гаразд.

Нічого такого.

Просто вчора мені довелося здавати кров для декількох бідних дітей і, звичайно,

ще ті аналізи, думаю, це було вже занадто.

Тобі потрібно, щоб хтось про тебе подбав. Отож, ходімо.

- У нас удома про нього теж непогано подбають. - Так, я знаю, але не турбуйся, цим займуся я.

- Так, але я його сестра. - А я його дівчина.

Якби ти не була його сестрою, я б подумала, що ти ревнуєш.

Гаразд, робіть, що хочете.

Візьми. Підемо до мене.

Ти пам'ятаєш, про що ми говорили, коли ви були маленькими?

Виростити дитину - це складна робота,

проте без дітей життя втрачає всякий сенс.

Повертайся додому, синку.

Твоя книга ще не дописана.

- Мені було дуже важко прийняти все це, синку. - Я знаю.

Але, схоже, вони змогли це зробити.

Ми постараємося зрозуміти і прийняти все це, обіцяю!

Ми повернемося за тобою. І мені однаково, станеться щось чи ні.

Ми знову будемо разом. Ти зрозумів мене?

Обіцяйте, що ви нікому нічого про це не розповісте.

Якщо ти обіцяєш, що будеш телефонувати нам.

Обіцяю.

Я почекаю на тебе зовні.

- Люди можуть змінитися. - Звичайно, так, синку.

Ні, залиш їх у себе.

Ти ж коли-небудь повернешся додому.

До зустрічі!

Ні, свято все ще триває.

Так, усі хотіли гратися зі мною, але мені однаково.

Я в мільйон разів більше полюбляю гратися з тобою, ти ж знаєш?

Авжеж, я кажу серйозно. Ти що, не розумієш?

Мені теж подобається бути твоєю сестрою.

Гаразд, вибач, що не дала тобі слова.

- Спасибі. - Нема за що.

Ти cправді так думаєш, як сказав?

Їжі це не стосувалося.

А Змій?

Він залишився у своєї нареченої.

Що? Ти їм усе розповів?

Ми завжди скаржимося, що вони нам нічого не розповідають. Я вирішив подати їм приклад.

Хімено, ти впевнена в тому, що збираєшся зробити?

- Іншої можливості у мене не буде. - Уже йдеш?

- Чи не занадто рано? - Хочу прийти раніше.

- Послухай. - Що?

- Будь обережна. - Добре.

Усе буде добре.

Отож, ти врятував їх від повторних аналізів.

Якщо їх розкриють, нам теж буде непереливки.

Андресе, можна вирішити це іншим способом.

Я маю ідею.

- Я не можу залишити її саму. - Маріо!

Що ти збираєшся робити?

- Куди ти зібрався? - А ти як думаєш?

Будьте пильні і подбайте про дітей!

Він передбачуваний, його дії легко прорахувати.

Ми можемо цим скористатися.

Скористатися чим?

Подумай!

Яка наша справжня мета?

Ми можеш здійснити її!

Сьогодні вночі!

- Мені дуже шкода, Хімено, правда. - Він не прийшов, Маріо.

І не відповідає на дзвінки.

Я не розумію.

Хто ці люди? Що за гру вони ведуть? Я не розумію.

- Я не знаю, Хімено. - Скажи мені.

Присягаюся, я не знаю.

- Ну ж бо. Ходи до мене. - Ні.

Він прийшов за нею,

як я тобі й казала.

Шлях вільний.

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net