Original subtitles

Я маю з тобою поговорити.

- Відвали, Іскорко, я миюся. - Пробач-пробач.

Я поцілувала Лео.

- Я не сліпий, я невидимий. Я там був, забула? - Ти мене не слухаєш.

- Я його поцілувала і нічого не сталося. - Ну молодець. Будьте щасливі.

Змію, ти мене не слухаєш.

Я кажу, що не вдарила його струмом. Я вперше змогла це контролювати.

- І можу знову це повторити. - Що ти робиш?

Довірся мені.

ЗАХИЩЕНІ

10 серія Секрети та лимони

Давай, чемпіоне, на рахунок три.

Давай, хлопче.

Сконцентруйся. Давай, чемпіоне.

- Змію, маєш хвилинку? - Я зайнятий.

- Так, але це важливо. - Помовч. Ти відволікаєш хлопчиська.

Давай, чемпіоне, на рахунок три, і закидаєш у кошик.

- У мене не виходить. - Це тому, що ти не віриш.

Дивись сюди!

Як ти це зробив?

Талант і багато тренувань.

Лови.

Хлопці, що ви наробили?! Блокнот...

Вибач.

- Подивіться, що з ним стало. - Пробач, Хімено, це я винен.

Будьте обережніше.

Тату?! Чи не забагато одеколону?

Ні. Я несильно надушився, як звичайно.

Ти ніколи ним не користуєшся.

Гаразд, час від часу, пам'ятаєш, коли тобі сподобалася дівчина з аптеки.

Про яку аптеку ти говориш?

Не слухай його. Він просто трохи...

У школу, гайда.

Ходімо, чемпіоне, ти змусив тата розчервонітися.

Не слухай його, я трохи побризкався, як зазвичай, бо...

мені подобається...

- Ну, я піду, інакше запізнюся. - Маріо, мені треба, щоб ти сходив сьогодні ввечері зі мною в магазин.

- Сьогодні? - Так.

Сьогодні... сьогодні у мене погано з часом, тому що я трохи зайнятий, але...

Я подзвоню тобі пізніше, і ми домовимося. Добре?

Гаразд.

Дівчинка могла заплакати, а він був у кількох кроках від неї.

- Що, якби він побачив її? - Але він не бачив.

Я втомився просто так витрачати час. Сидіти тут і чекати... прокляття.

Андресе, наберися терпіння.

Слухай, ми так багато зробили, щоб опинитися тут.

Маріо довіряє мені і зробить усе, що я попрошу.

Ми вже близько. Незабаром усе скінчиться.

На грі ми їм покажемо!

Скоріше, це вони нам покажуть. Вони набагато крутіші.

- Отже, нам нічого не світить. - Як же так?

- Ти ж добре граєш. - Я? Так. Як той смугастий диван.

Подивися на них.

Щойно прийшли, а вже автографи роздають.

Лукасе, ти куди?

- Чорт, він мене побачить! - Хто?

Спортсмен з довгим волоссям.

- Ти його знаєш? - Його звати Матео...

Він мій брат.

Я зробила ідеально, так?

Подивишся на обличчя вчителя, коли він побачить мою роботу.

І що ти зробила, доню?

- Натюрморт? - Ні, мамо, світлодіодну лампу.

Працює без електрики. Тільки енергія лимонів. Хіба не круто?

Чи не краще було зробити сонячну систему?

У класі вже кілька моделей сонячної системи, мамо.

- Я хочу бути оригінальною. - Оригінальність - не твій сильний бік.

Ти повинна знати, де твоя межа.

У чому справа, тобі не подобається?

Звичайно, подобається. Просто я хочу, щоб ти була вимоглива до себе.

- Я думала, ти хочеш перемогти. - Я хочу перемогти.

Доброго дня.

- Прохолодно сьогодні, чи не так? - Так, дуже.

Як печиво?

Добре. Збираюся продати його.

Дуже гарна справа.

Давай я.

Ти можеш носити светри-поло.

Це набагато зручніше і корисно, звичайно.

Маріо, нам треба поговорити.

Останнім часом ти мене уникаєш, з тих пір, як це сталося.

Ти про наш поцілунок?

Я вчинила неправильно, і...

Я б хотіла все повернути, але не можу.

Єдине, що я можу зробити, вибачитися.

- Я не повинна була цього робити. - Ні, ти не...

Маріо, присягаюся тобі, що більше таке не повториться.

Ти мене вибачиш?

Мета даного експерименту - показати використання простих батарей,

які я зробила з лимонів,

але можна також використовувати картоплю, яблука - і працюватиме не гірше.

Як ви знаєте, лимони містять кислоти,

які виробляють енергію.

Енергія виробляється металевими предметами,

які працюють у лимонах, як катоди.

- Є хвилинка? - Циц. Ми на уроці.

Відколи це тобі цікаво?

І тепер ми маємо електрику, завдяки батареям з лимонів.

Дуже хороша робота, Клавдіє.

Я бачив усі проєкти і маю вас поздоровити.

Мені дуже важко зробити вибір, але я маю прийняти рішення.

І цього року на науковій виставці...

нас представить... Пакіта, з проєктом «викидає вулкан».

Як добре!

- Я ж казала, що Плутон - це не планета. - І його треба було видалити, як я сказала?

- Вибачте, це жарт, чи не так? - Що?

Чорт, я запалила лампу трьома лимонами.

Я можу запалити різдвяну ялинку, не витративши і євра.

Адже очевидно, що мій проєкт - найкращий.

Вибач, але рішення вже прийнято.

Я думаю, що проєкт Пакі має більше шансів перемогти.

Ви помиляєтеся. При всій моїй повазі...

Цей вулкан - лайно.

Клавдіє, те, що ти сказала - недобре. Вибачся перед своєю однокласницею.

- Ніколи. - Тоді вийди з класу негайно.

- Перепрошую? - Вийди з класу!

Коли захочеш вибачитися, зможеш повернутися.

Хімено, бережи голову.

До вихідних ще далеко. Вона тобі знадобиться.

Розо, нащо ти прийшла?

У мене закінчився цукор, і я прийшла позичити в тебе.

Ну... розкажи мені, як справи в Маріо?

Чудово. А що?

- Та так... є дещо. - Розо, чого ти хочеш?

Ти ж знаєш, що ти мені, як сестра, так? Подивись на мене і зрозумієш, так чи ні?

Я знаю, ти неспостережлива, тому я прийшла тобі дещо розповісти.

- Завжди відбувається одне й те ж. - Що цього разу?

Так, добре. Скажу так, як є.

Маріо зраджує тобі з учителькою дітей.

- Перепрошую? - Я бачила, як вони трималися за руки.

Вони стояли в коридорі, невинно...

І раптом я бачу, як Маріо тримає руку цієї повії...

І погладжує.

Мені дуже неприємно, що ти ось так приходиш сюди і розпускаєш плітки про Маріо.

По-перше, я не знаю. По-друге, я вже сказала, що довіряю йому.

І по-третє, перестань приходити сюди, коли тобі заманеться.

Хоча б раз, як нормальна людина.

Я розумію, чому ти так злишся, у це важко повірити. Але я знаю, що я бачила.

Так, скажи-но. Ти перевіряла його речі? Портфель, мобільний.

Не перевіряла і не буду.

Ти права. Є інші способи, щоб дізнатися, так це чи ні.

У нього не з'явилося нового одягу? Нічого не змінилося?

Думай-думай. Він приходить пізніше додому?

Йде раніше? Пізніше?

Точно! Одеколон! Хоча він ніколи ним не користувався.

І раптом почав обливатися флаконами.

- Ти закінчила? - Якби я знала подробиці...

Ось. Тримай.

- Тепер ти можеш зайнятися пирогом. - Яким ще пирогом?

Це був привід, щоб прийти й поговорити з тобою.

Ми ж подруги. Так чи ні?

Тримай. Це подарунок. З особливої кераміки.

Яка муха тебе вкусила?

Просто подивися на мене, не говори.

- Досить! Хочеш ти чи ні, я скажу. - Що!? Тобі погано?

Так, я цілувалася з Лео.

- Знаєш, чому я поцілувала його? - Тому що тобі подобаються потвори?

Завдяки тобі, в мене вийшло. Ти навчив мене.

Ти сказав, що для контролю над силою, потрібно подумати про щось хороше.

Я так і зробила. Тому, коли він торкнувся, не постраждав.

Я змогла поцілувати його і при цьому не вдарити струмом.

Змію, це був мій перший поцілунок... і все завдяки тобі.

Знаєш...

Знаєш, про що я думала?

- Про які щасливі моменти? - Мені плювати на твої спогади.

Поцілувала його, завдяки мені? Ну що ж, розважайтеся.

- Я не розумію, нащо ти розповідаєш мені це. - Змію, почекай!

Ні, ні, ні.

Якщо вона не вміє програвати, то це її проблема. Я задоволена своїм вулканом.

Я вб'ю її!

Та все це філософія.

- Ми повинні виграти. - Ми й так виграємо.

Вибач, ти ж Матео, так?

Так... Я тебе знаю?

Я племінник Аврори. Сусідки твоїх бабусі й дідуся.

- Ти, напевно, не пам'ятаєш? - Ні, ні. Я пам'ятаю Аврору.

Але не пригадую, щоб вона мала племінника.

- Нагадай, як тебе звати? - Змій.

Дивно, таке ім'я я би запам'ятав.

Ну це тому, що взагалі-то моє ім’я Карлітос.

А твої батьки? Як вони?

Добре. На щастя, дуже добре. Вибач, мені треба йти.

- А брат з сестрою? - Ну, теж добре.

Марія подорослішала. Наступного тижня їй буде вже чотирнадцять.

- Усе добре. Вона зараз у Лондоні. - Вона все-таки поїхала.

Адже не хотіла їхати.

Як бачиш, люди змінюються.

Слухай, у тебе...

У тебе є ще один брат?

Так, його звали... його звали Лукас.

Гаразд, приятелю, мені час на гру.

Але... про нього нічого не відомо?

Мій брат Лукас помер.

Мені шкода.

І мені. Ще побачимося.

Що ж, тепер на наукову виставку можна послати мій проект.

- Що? - Подивися на свій. Руїна.

- Тому що це ти його знищила. - Я? Це не я, красуне!

- Це міг зробити будь-хто. - Тихо, будь ласка!

Справедливим буде відмовитися від участі у виставці в цьому році.

Припускаю, що Клавдію буде покарано, так?

- Це не я! - Та не бреши ти, заради Бога!

Ти ж бо збожеволіла від люті, коли програла. Ти від самого початку це замислила.

Припиніть! Клавдія сказала, що вона не винна.

Але хто це зробив? Нумо розберімося.

Ніхто?

Ну добре... Якщо до завтра не взнаю, хто винен,

то у вересні всі, крім Пакі, автоматично отримають двійку на іспиті.

Що? Це несправедливо!

Завтра я хочу бачити того, хто це зробив.

Будьте дуже обережні, діти, будь ласка. Не звертайте з нашої вулиці.

- Це зрозуміло? Це зрозуміло? - Так.

- Куди вони йдуть? - Продавати печиво для сиріт.

Учителька дала їм завдання продавати його сьогодні й завтра вдень.

До речі, ти знаєш, що сказала мені Роза, Руано?

Вона сказала, що ти заграєш з учителькою.

Усе добре, спокійно, все в порядку.

- І що ти їй відповіла? - Нічого.

Велику частину часу говорила вона.

Вона бачила, як ти гладив її руку і спокушав її.

Не знаю, що ти ще там робив.

Ти ж знаєш, яка Роза.

Як вона любить плітки. Правильно?

Цей светр... Я його не бачила.

Ні... він новий.

Поруч зі школою є магазин, я зазирнув туди

і вирішив купити цього светра. Він дуже дешевий, бо не має торгової марки.

Тому ти не сказав?

Тобі личить.

Але ти ніколи не ходив по магазинах, навіть не знаю...

трохи дивує, що ти так зненацька почав це робити.

Ні. Знаєш чому... останнім часом я носив шарф,

але коли було тепло, доводилося знімати його, а коли я його знімав,

ставало холодно, і так далі: то тепло, то холодно,

постійна зміна температури... як зараз, наприклад.

Хіба зараз тут не жарко?

Уже так пізно! Мені треба бігти. Бувай.

Бувай.

Ми продали всього дві коробки. Це погано.

Борха Руано сказав мені сьогодні вранці,

що продасть усі сусідам швидше нас.

І що нам тепер робити? Ми не можемо повернутися до школи з двома єврами.

За два єври можна купити склянку молока.

Чому б нам не сходити он до тих будинків?

Хімена сказала, щоб ми не йшли з цієї вулиці.

Авжеж. Ти не був сиротою, а я жила в сирітському притулку

і знаю багато дітей, у які не мають батьків.

Ніхто не дарує їм подарунки і не читає казки.

У декого навіть панчохи порвані.

Дякую.

Може, годі вже? Ми зібрали багато грошей.

Тепер у сирітському притулку зможуть купити багато панчіх.

Вони куплять іще більше, коли ми продамо останню коробку.

Лукасе...

Це ти?

Лукасе?

- У цей будинок не можна зайти. - Чому?

- Тому що там ніхто не живе. - Звідки ти знаєш?

Я був тут з Хіменою. Тато розсердився і сказав, що це дуже небезпечно.

Це будинок, про який писав твій тато в записнику.

Куди ти йдеш? Я ж сказав, що там ніхто не живе.

Може, раніше й ні, а зараз так.

Я сподіваюся, він любить печиво.

Тут відкрито.

Хімено? Ти тут?

- Іду. - Привіт.

- Іду, іду. - Що ти тут робиш?

Розо, хіба я не просила стукати перед тим, як ти входиш у будинок?

Це моя дурна звичка.

Так що тобі треба? Курячі яйця?

Я прийшла взнати, як ти. Коли я йшла, ти була трохи розсерджена.

Тому що ти увірвалася в будинок без запрошення.

- І наговорила мені неправду про мого чоловіка. - Це не плітки.

Я сказала тобі те, що бачила.

- Давай я тобі допоможу з цим. - Ні, не треба.

- Не варто. - Це табель мого Борхіта.

Що він тут робить? Дуже вдале фото.

Я завжди знала, що він фотогенічний.

- Так що, плітки не підтвердилися? Що ти знайшла? - Нічого.

- Дай-но я допоможу подивитися ще разок? - Не треба, бо нема що шукати.

Не знаю, нащо я це роблю. Я взагалі не повинна цього робити.

Маріо не слід було цього робити.

Хімено, якщо ти будеш сидіти, склавши руки, поки твій чоловік розважатиметься з іншою,

нічого доброго з цього не вийде.

Він твій чоловік, Хімено... І ти його кохаєш.

Буде дуже боляче, якщо він покохає іншу й кине тебе заради неї.

Дуже боляче.

Так що, перевірити портфель - це цілком нормальна річ.

Розо, спасибі, що ти проявляєш інтерес,

але я впевнена, що в Маріо нічого не було з Нурією.

У нас стабільний і щасливий шлюб.

Так, у мене теж, але такі речі іноді трапляються. Ти не хвилюйся.

- Ми це виправимо, ти і я. - Ні, ні.

Не хвилюйся. Виправляти нічого. Немає жодної проблеми. Серйозно.

Ми його притиснемо. Ти будеш стежити вдома, а я в школі.

Я з нього очей не зведу.

Якщо між ними щось є...

ми це дізнаємося, не будь я Розою Руано!

Бачиш? Нікого немає.

Пане? Ми продаємо печиво, щоб допомогти дітям з дитячих будинків.

Хочете купити коробку?

Ходімо.

Може, він нас не почув.

Ходімо нагору і знайдемо його.

Ти що, з глузду з'їхала?

Я не піду туди, бо нам треба додому.

Тим більше, звідки ти знаєш, що це пан?

Ми бачили лише тінь.

Може, там висів піджак або ще щось.

Це пан. Він про щось думає.

Це ж ти зламала вулкан?

Сандро?

Що сталося? Сімейні проблеми?

Ні, все в порядку. Чого ти хотів?

Не знаю. Ти мені скажи. Ти мене уникаєш.

Ні. Просто я була трохи зайнята.

Ага. Це через поцілунок, так?

У чому річ? Ти шкодуєш, що це зробила?

Ні, ні, звичайно ні.

Це ж був не перший поцілунок у твоєму житті?

- З чого ти це взяв? - Сандро, я поцілував тебе, і ти зникла.

Не знаю, зазвичай чекають принаймні пару місяців, перш, ніж утекти.

Зрозуміло, мені сподобалося.

Я радий, радий, тому що...

Я вже не знаю, що думати.

Нічого, просто я хотів би знати.

І коли ти вирішиш розповісти, що ж таке жахливе з тобою сталося,

що ти нікому не можеш відкритися, знай, що я тут, чекаю на тебе.

Мені дуже страшно.

Треба вибиратися звідси.

Може, повернемося додому, розіб'ємо скарбничку

і віддамо ці гроші за останню коробку печива?

Гаразд. Ходімо додому.

Не втікай, будь ласка. Лукасе, я просто хочу з тобою поговорити.

Поговорити про що?

Хіба ти не все сказав, коли залишив мене в лікарні?

Знаю, ти правий, але...

Зізнаюся чесно: те, що з тобою відбувається,

дивно.

- Це лякає до чортиків, приятелю. - Матео.

Але тепер все інакше, все змінилося.

Ти вчишся тут, у цій навороченій школі.

- Де ти живеш? З ким ти живеш? - Матео...

Чому ти не повернувся додому, коли перестав робити ці дивні речі?

Я не перестав їх робити.

Я такий самий, як раніше.

Але в цьому немає нічого поганого, дозволь мені все пояснити.

- Ні. - Матео?

Не торкайся до мене.

Я більше не хочу нічого про тебе знати.

Матео! Матео, почекай! Матео, я ж твій брат!

- Що? - Прояснімо.

І що? Що ти хочеш сказати?

Я вже казав тобі. Ти як відкрита книга.

Це ж ти? Ти зламала вулкан Пакі.

- Гаразд, це було ненавмисно. - Ненавмисно?

- Що, по-твоєму, я повинна зробити? - Не знаю.

Дозволити всім думати, що це була Клавдія? Ні за що.

Вона не винна. Вона нічого не робила.

А що я можу сказати? Що від мого дотику речі плавляться?

Або що я ніби лінія високої напруги?

І що потім? Нехай усі про нас дізнаються?

Гаразд. Скажу, що це був я, і все вирішиться.

Вирішиться? Директор сказав, що наступного разу тебе вижене.

Або, принаймні, влаштує перевірку.

Буде не чесно, якщо в тому, що зробила ти, звинуватять Клавдію.

Мені шкода. Дуже шкода.

Я не хочу псувати життя цій дівчині.

Але я не можу контролювати те, що зі мною відбувається. Мені шкода.

А раніше ти казала, що вже прекрасно можеш контролювати.

Ти дурень!

Так, розумнику. І якщо там була не людина, то хто ж?

Звідки мені знати? Але я раніше вже приходив туди, і в будинку нікого не було.

- Тоді чому я чула його думки? - Може, це привид.

Привидів не існує.

Існують. Вони живуть у покинутих будинках.

І на кладовищах, тому ми їх ніколи не бачимо.

- І вони мають думки? - Авжеж.

Вони думають про те ж, про що думали за життя.

А чому вони не йдуть на небеса або до зірок?

У них є незакінчені справи, і вони не можуть нікуди піти, поки не зроблять їх.

- Хіба що, в гості. - В гості?

Якщо привид був на хорошій зірці, він міг зустріти мого тата.

- Можемо запитати в нього. - Я можу написати татові листа.

- І попросити привида передати його. - Не варто туди повертатися.

Це небезпечно. І якщо Хімена дізнається, що ми там були, вона нас уб'є.

Ви що зробили? Як об стінку горохом, так?

Борха вже продав печиво сусідам.

Мені однаково. Скільки можна пояснювати, ви повинні мене слухати!

- З продажем печива покінчено. - Нурія сказала, що ми повинні його продати.

Мене не цікавить, що сказала Нурія. Я кажу інше, і крапка.

Діти, вибачте мені, що накричала, гаразд?

Але я не хочу, щоб ви ходили самі.

Привіт.

А якщо з нами буде Лукас?

Зможеш?

- Ти не зайнятий завтра після обіду? - Наче, ні.

Добре, але стеж, щоб мобільник був увімкнутий.

І візьми запасний акумулятор про всяк випадок. Ясно?

Гаразд.

Не думайте, що легко відбулися. Ви будете покарані.

Ходіть робити уроки. Ну ж бо!

Нуріє? Вже йдеш?

Так. Піду в центр.

Хочу купити квиток на завтрашню виставку з переробки.

Джемпер тобі дуже личить.

Новий, так?

Чому новий?

Це мій шерстяний светр, усе життя його ношу, вже багато років.

А ця виставка, на яку ти йдеш, чому вона присвячена?

Переробці відходів...

Хочу почерпнути кілька ідей, щоб розповісти дітям.

Думаю, можна сходити туди разом.

Я б теж міг почерпнути деякі ідеї для уроків малювання.

Діти будуть учитися малювати кольорові коробки...

Маріо...

Думаю, нам не варто зустрічатися поза роботою.

Я розумію, що для тебе це нічого не означає, але для мене це важливо.

І я не хочу робити те, що нікуди не приведе.

Нуріє, я хочу поговорити про те, що сталося цього ранку.

Маріо, не треба. Я буду почуватися ще більш винною.

Я хочу сказати, що не треба в усьому звинувачувати тільки себе.

Це не так. Якщо хтось і винен, то тільки я.

Але неправда, що це ні до чого не приведе.

І неправда, що для мене це неважливо. Навпаки, дуже важливо.

І знаєш що, Нуріє?

Я не хотів, щоб це сталося.

- Але так сталося. - Маріо, ти одружений.

Так, одружений.

Але почуття, які виникли в мене до тебе, не можна змінити.

І якщо ти дозволиш мені піти з тобою на виставку...

Я б хотів все тобі розповісти.

Люсіє, ти чому досі не спиш?

Перед сном потрібно дещо закінчити.

І що ж це?

- Це... секрет. - А ти не можеш зі мною поділитися?

Пишу листа татові.

- І не знаєш, про що йому розповісти? - Я знаю, що розповісти.

Дай подивитися. Але тут же нічого не написано.

Написано, але не ручкою, а лимонним соком.

Мене тато навчив.

Коли пишеш важливі речі і не хочеш,

щоб їх прочитав хтось інший, пиши лимонним соком.

І твій тато теж писав невидимим чорнилом?

Так, дивись.

Це геніально, Люсіє.

- Уже знаєш. - Я все знаю.

Так, мама, але пан Андрес вчинив нечесно. Мій проєкт був кращим.

Так, але він не переміг. А друге місце ніхто не запам'ятає.

Я казала тобі, що ідея не надто гарна, але ти не послухала.

Якого сорому я вранці через тебе зазнала!

- Чому через мене? - Ти зламала проект тої Пакіти.

Що я тобі казала?

Ніколи не можна визнавати поразку. Ніколи!

Тим більше, перед сторонніми. Стала посміховиськом всієї школи.

Чого я тебе тільки вчила?

Навіть не питаєш, чи я це зробила.

Ще й заперечуєш! Всі бачили, як ти поводилася з Пакітою.

Мені довелося червоніти через тебе. Який сором!

Я голова батьківського комітету. Заради Бога, ми повинні подавати приклад!

У цьому вся проблема: ти в першу чергу голова батьківського комітету, а вже потім мати.

- Єдине, що тебе хвилює, думка інших людей. - Це не так, доню.

Так, так і є. І якби на моєму місці був твій Борхіто, ти б його підтримала.

Не говори так, Клавдіє.

Але чому? Чому я не можу розмовляти у власному домі?

Тому що я так сказала, і крапка!

Є речі, про які краще ніколи не говорити. Зараз же йди у свою кімнату.

- І що ти зробив? - Сховався.

Ця дівчинка читає думки, ти забула? Вона мало не виявила мене.

- Але цього не сталося. - А якщо вона щось бачила?

- Це стає небезпечно. - Нічого не сталося. Вона нічого не бачила.

Ці діти не повинні були там з'являтися. Якщо вони повернуться, присягаюся...

У нас є план, і ми будемо його дотримуватися. Не треба ніяких імпровізацій.

Наберися терпіння, будь ласка.

Для чого? Щоб ти загравала з цим типом?

Якщо ти забув, цей тип - найслабша ланка в цій сім'ї.

Це наш ключик до всіх інших.

Гаразд, нехай буде по-твоєму.

Але присягаюся, якщо ці діти повернуться, я не буду сидіти склавши руки.

- Привіт, як справи? - Вчора ти пізно прийшов.

Так? Не знаю, не звернув уваги на час.

- Я чекала на тебе до 11 години. - Навіщо?

Щоб розповісти дещо.

Мабуть, тобі наплювати.

Пробач, останнім часом у школі повно турбот, купа всяких паперів та інше.

Так я і кажу, коли Роза розповідає мені, що ти фліртуєш з вчителькою твого сина.

Мені немає діла до твого життя. Мене хвилює те, що ти піддаєш небезпеці всіх нас.

Я не маю права на особисте життя?

Передбачалося, що ми будемо непомітними. Що ми не будемо привертати увагу.

Роза сказала, що продовжуватиме спостерігати. Тільки цього нам зараз не бракувало!

Поки ми всі - сім'я, правильно?

Чого ти домагаєшся? Щоб люди зрозуміли, що це брехня, щоб почали задавати питання?

Адже, залицяючись до іншої, ти ставиш усе під сумнів.

Хімено, я став удівцем більше двох років тому.

Хіба погано, що у мене раптом з'явилася симпатія до когось?

А що, якщо з цього може вийти щось хороше?

- Що ти відчуваєш до цієї дівчини? - Не знаю.

Я тільки знаю, що між нами щось є, але не знаю, що це, і що робити далі.

Я просто хочу мати можливість це зрозуміти, впевнений, що це було б добре.

І якщо я закрию двері, я ніколи не зрозумію.

І що ти вдієш? Який твій план?

Заведеш ще одну сім'ю? Розлучишся?

Одружишся з нею? Забереш з собою дітей? Який твій план?

Я не знаю.

Розкажеш їй, що Змій може стає невидимим, що Люсія вміє читати думки,

або що мою дочку викрали, бо вона могла передбачати майбутнє?

- Розкажеш їй? Відповідай мені. - Ні. Я не знаю. Я ще не думав про це.

Ти ще не думав про це?! Так подумай, Маріо.

Тому що ти піддаєш небезпеки життя п’ятьох дітей. І своє в тому числі.

Мало того, що до мене погано ставиться, ще й мій проєкт зламала.

Я ще не вирішила, як їй помститися, але своє вона отримає.

Так чи інакше, вона за все відповість.

Пакі, чесно кажучи, я не впевнена, що це була Клавдія.

Ну звичайно. Її б уже вигнали, якби вона не була донькою декого.

Так, але мені це здається дуже дивним.

Я думаю, що Клавдія нездатна на таке.

Чому ти захищаєш її? Все зруйновано, і все через неї.

А знаєш, що? Цього разу вона заплатить за все, що зробила.

- А що, як вона каже правду? - Ну... ще подивимося.

- Тому що я маю докази. - Які докази?

Вулкан підтримується рамкою, на якій слід від цілої руки.

Там чудово видно відбиток кільця.

- Що? - Так.

Я зовсім не ідіотка. Я зазвичай не ношу кільця.

Пан Андрес сказав, що поки не взнає винуватого, він цього так не залишить.

Подивіться, он вона йде. Бачити її не хочу!

Ти чув? Просто супер!

Заспокойся. Залиш це мені, Іскорко.

Що ти зібрався робити?

Клавдіє...

- Я шкодую. - Чому? Ти ж не винна.

Я... загалом...

Якщо тебе це втішить, я тобі вірю.

В принципі, не має великого значення, але спасибі, Сандро.

Ну ж бо, хлопче, вище носа.

Круто, що ти живеш з дядьком і тіткою після всього, що сталося.

Подивися з хорошого боку. Якби ти не відкрився, все було б іще дивніше.

- Матео... - Послухай, приятелю...

Ти класно граєш у баскетбол, але ти тупиця,

якщо так ставишся до свого брата через те, ким він є.

Він нічого не знає, так?

Але що за...

Прокляття!

Іди подивися, як чітко видно відбиток кільця.

- Куди подівся вулкан? - Що...

- Це все ти. - Що ти несеш?

Ти вкрала вулкан, щоб ми не змогли довести, що це була ти.

- Як же ти мені набридла! - Як ти можеш бути такою брехухою?

Яка ж ти мерзенна.

Дідько!

Чому ти передумав?

У мене нема жодного спогаду з дитинства, де б не з'являвся ти.

Жодного.

Ти мій брат. Ми повинні йти по життю разом.

Я теж за тобою скучав. І за всіма іншими.

Як справи у мами з татом?

Чесно кажучи, відтоді вони обоє не дуже добре.

- Ти теж не особливо щасливий. - Я не збираюся скаржитися.

Вони звинувачували в усьому себе.

- Це не їхня провина і не моя. - У чому справа, кузене?

- Ти ж Карлітос? - Ти що, хлопче? Я Змій.

- Лукасе, хто це? - Як це хто? Ми ж з тобою сьогодні розмовляли.

Що ти несеш? Я тебе вперше бачу, як я міг з тобою розмовляти?

Це був ти? Ти перетворився на нього, щоб поговорити зі мною?

Не кажи так, ясно? Звідки він знає про тебе?

Все, що ти казав уранці, це все був ти.

Ти знаєш, що це нечесно, Лукасе?

Та пішов ти до біса, це огидно!

Годі! Заспокойся!

Змію, що ти робиш?

Це мій брат.

- Хто ви такі? - Я їх знаю. Я живу з ними.

Ви всі такі...

У нас проблема. Тепер батьки Лукаса дізнаються, де ми живемо.

Сподіваюся, він буде тримати рот на замку.

Змію, де ти був?

- Забруднився в чомусь. - Ні, нічого.

Це ж попіл. Ти знищив проєкт Пакі.

Клавдіє, почекай.

- Дозволь мені все пояснити, будь ласка. - Ви всі такі?

Живете разом? Це що, особливий клуб для потвор?

Ви всіх обманюєте? І знаєш що? Всі повинні дізнатися, бо ви небезпечні.

Не розповідай нікому, прошу. Хоча б доти, доки я не поясню тобі, в чому справа.

- Лукасе, я боюся тебе. - Лукасе, в клас!

О котрій відходить твій автобус?

О сьомій.

Зустрінемося о шостій. Будь ласка, дай мені шанс спокійно все тобі пояснити.

Гаразд, о 6:30 я чекатиму тебе на автобусній зупинці.

Лукасе, я не буду більше повторювати.

Хтось знищив проєкт вашої однокласниці.

Але це ще не все. Хто його викрав? Розберімося.

Клавдія, знає... Знає, що це був я.

- Що? - Вона все розповість.

Думаю, це була одна й та сама людина.

Вважаю, він знову не зізнається в тому, що накоїв на цей раз.

Даю останній шанс...

якщо ніхто не зізнається, всі залишаться на другий рік.

Це зрозуміло.

Значить, ніхто?

Це я.

- Ти? - Ні.

Це не вона.

Не потрібно брехати заради мене. Це була я.

Я зламала і вкрала вулкан Пакіти.

- Нічого собі, який сюрприз. - Я думала, що мій проєкт набагато кращий.

Але... мені шкода, правда.

Краще пізно, ніж ніколи. Зрештою, ти вчинила правильно.

Добре, але покарання тобі не уникнути.

Коли закінчиться урок, відправляйся в кабінет директора.

Гаразд, продовжуємо. Відкрийте підручники на сторінці 46. Глава 10.

Нам варто подивитися виставку...

Щоб зробити її цікавішою для дітей.

Як ти думаєш, Маріо?

Що? Вибач, я прослухав.

Виставка, здається, вона буде дуже гарною.

Дивись, як вони використовують техніку.

Нуріє, я все обдумав...

- І вирішив, що не зможу піти з тобою на виставку. - Чому?

Просто я дуже зайнятий, потрібно переробити купу справ, і...

У нас є кілька днів. Ми можемо піти завтра.

Ні, Нуріє.

Завтра теж.

- А післязавтра? - Теж ні.

Зрозуміло. Отже... Будеш зайнятий сімейними справами.

- Впевнені, що самі впораєтеся? - Ми вже дорослі, Лукасе.

- Хіба це не може почекати? - Ти боягуз.

Заспокойся, Карлітосе, це ж просто продаж печива, нічого такого не станеться.

І пам'ятайте, що сказала Хімена, не йдіть далеко.

Візьми мій мобільний. Вмієте ним користуватися, так?

Нам же не по 3 роки, Лукасе.

Якщо у вас будуть проблеми, телефонуйте Уго, він мені передасть.

Номер у телефонній книжці. Якщо нічого не станеться, зустрінемося тут о сьомій. Домовилися?

- Гаразд? - Гаразд.

Ти хочеш повернутися в той будинок, правильно?

Я хочу віддати листа привиду, щоб той передав його татові, коли відправиться на небеса.

- Мені не подобається це місце. Там страшно. - Ми зайдемо туди всього на 5 хвилин.

Будь ласка. Будь ласка, Карлосе.

- Добре. До скорої зустрічі. - До побачення.

Так і знала, що це зробила ти. Тут ти вже отримала своє покарання, але вдома на тебе чекає ще одне.

Ми поговоримо пізніше.

Обом дісталося, так?

Це було не так страшно.

Навіщо ти це зробила? Навіщо ти зробила це заради мене?

І заради твоєї сестри теж. Не хочу, щоб її виключили.

Ти ж знаєш, що пан Андрес вже зробив догану.

І тому що...

І тому що я знаю, що ти зіпсував цей безглуздий проєкт заради мене.

Ти хотів бачити мене щасливою, правда?

Ніхто і ніколи нічого для мене не робив.

І тебе не хвилює, що всі думають, що це була ти?

Ні, єдине, що мене хвилює, що моя мама вважає, що вона права.

Але... не має значення. Вона ніколи не була задоволена мною.

- Чому ти так кажеш? - Тому що це правда.

Для неї я ніколи не буду ідеальною дочкою.

Хочеш, я відкрию тобі таємницю?

Щоб бути ідеальною дочкою, перш за все треба бути її донькою.

Не чекав такого?

Ні, незважаючи на те, що характер у тебе кращий, ніж у Рози.

Так.

Я повинна бути найкращою, розумною, гарною.

Але як би я не старалася, цього все одно недостатньо для Рози Руано.

Вона сама досконалість, і всі повинні бути, як вона. Передусім, я.

Оскільки маю бути вдячною за те, що вона надала мені дах над головою.

Знаєш, де б я зараз була, якби не вона?

Ти була б такою ж гарною, старанною...

але в іншому місці.

Як дивно. Вчора вона була незамкнена.

Залиш лист зовні, і підемо.

Так, так простіше. Але я хотіла залишити його всередині, щоб упевнитися, що він не загубиться.

Ти можеш відкрити її за допомогою своїх можливостей?

Вона надто велика.

Але я знаю, де зможу відкрити. Ходімо!

Як ти дізнався, що тут є вхід?

Від Хімени.

- Привіт. Я повинна тобі дещо розповісти. - Гаразд. Але почекай.

Почекай. Перш, ніж ти почнеш, я хочу тобі дещо сказати.

Це стосується Нурії.

Тобі більше нема про що турбуватися. Між нами все скінчено.

Що ти хотіла мені розповісти?

Я дістала номер телефону. Я сиділа з Люсією,

вона писала батькові лист не звичайним чорнилом, а лимонним соком, тому його не було видно.

Хімено, я не розумію, про що ти говориш. Якісь лимони, телефони. Поясни.

Я дещо знайшла в блокноті Сильвестра.

Я знайшла номер телефону його контакту, з яким він тут зв'язувався.

Він був написаний лимонним соком, тому був невидимим, і ми не виявили його раніше.

- Його контакту? - Так, Сильвестр мав тут свою людину.

Десь у цьому районі, тому що він сказав, що відповіді на всі питання знаходяться тут.

Впевнена, що людина, якій належить цей номер телефону, зможе нам допомогти.

- Але ж це гарна новина? - Звісно.

Проте я телефоную весь вечір, але ніхто не бере слухавку.

Я подумала, може подзвонити в телефонну компанію й дізнатися в них, кому належить цей номер?

Ні, це ж конфіденційні дані, вони нікому їх не повідомляють.

Але що робити, якщо ніхто не бере слухавку.

Просто продовжуй телефонувати, доки хтось не відповість. Нічого іншого не лишається.

Але не хвилюйся. От побачиш, тобі обов'язково хтось відповість.

Не знаю.

Може, я набираю не той номер. Подивлюся ще раз.

Все правильно...

Привіт, пане привиде.

Це знову ми.

Ви мене чуєте?

Ви мене не знаєте, але, можливо, знаєте мого тата.

Він помер, і відтоді я його не бачила.

Гайда назад, Люсіє.

Я написала татові листа, але не знаю, як його відправити.

Може, ви б могли йому передати.

Тому що ви теж померли.

- Пане привиде? - Ти куди?

Люсіє!

Ти в порядку? Що сталося?

Я почула шум, але тут нікого немає.

А раптом ми не зможемо відправити листо? А раптом ніякого привида тут немає?

Це погано?

Я татові багато про що написала.

Хотіла поспілкуватися з ним.

Може, він тебе почує, навіть якщо й не одержить листа.

Думаєш?

На допомогу! Поможіть!

Допоможіть!

Карлосе... Повільніше, я не розумію.

- Де ви? - У покинутому будинку.

Нас замкнули.

Хтось іде. Я чую голоси.

- Як так вийшло, Карлосе? - Приходь швидше.

Карлосе? Карлітосе?

Дідько!

Не можу. Не виходить.

Це тому що ти наляканий. Як і я.

А якщо нас ніхто не знайде? Що нам робити?

- Ти чув? - Може, це нормально для старих будинків?

Ось, тепер ти не будеш чути шум.

Але ж ти все-таки будеш. Краще боятися разом.

Карлосе? Люсіє?

Де ви?

Ви тут?

Карлітосе?

Карлітосе?

Люсіє?

Ви тут?

Не чув, як ти ввійшла.

- Не знаєш, де Лукас? - Змію, я...

Я хочу поговорити про поцілунок з Лео.

- Не треба. - Мені це треба.

Сандро, мені однаково, чи є щось між вами.

- Ні, але... - Бачиш...

Я...

Мені подобається Клавдія...

І ми тепер разом.

Це добре.

Як справи? Вип'ємо чого-небудь?

Мені сказали, що поблизу є чудова місцинка.

Сандро, ти в порядку?

Так, просто ти застав мене не в найбільш відповідний момент.

Слухай, я запрошую тебе випити зі мною, а не піти разом на край світу.

Не знаю, ми ж подобаємося одне одному?

Не розумію, чому ми не можемо прогулятися, як нормальні люди.

Тому що я не нормальна людина, Лео.

Молодець, Карлітосе!

- Де ви були? - Ми так перелякалися!

Гаразд, ходімо додому.

Дорогий тато, я дуже сумую і не перестаю думати про тебе ні на хвилину.

Зі мною все добре. Зараз я живу з Хіменою.

З пані, яка ніяк не може знайти свою дочку. І з Маріо.

Ти його не знаєш, але він би тобі сподобався, тому що він дуже турботливий і добрий.

- Ідемо! - Куди?

Привіт!

В окрузі всі думають, що ми звичайна сім'я.

Але я думаю, хоча Маріо з Хіменой одружені не навсправжки,

вони насправді одне одному подобаються.

Не знаю, Сандро...

- Я не розумію, що з тобою відбувається. - Лео, пробач.

Я тебе не варта.

Я завдаю біль людям.

Тут ти права.

Сандра і Змій теж раніше любили одне одного, але зараз не люблять.

У Змія інша дівчина, і, думаю, вона йому і правда подобається.

Я прочитала його думки.

Я ж іще не сказала, що Змій теж живе з нами.

Ти завжди казав, що одного разу він візьметься за розум.

Не знаю, що це означає, але можу сказати, що йому добре, і він щасливий.

А пам'ятаєш Лукаса? Хлопчика, якого ти хотів знайти.

Він сам нас знайшов. Тепер він живе з нами.

Ми всі живемо разом.

Мамо?

Так, я вже їду.

Мені потрібно тобі дещо розповісти.

Ти не повіриш, кого я сьогодні бачив.

Хочу, щоб ти знав. Зрештою, збулася твоя мрія:

знайти багато таких дітей, як я, щоб вони жили в одному гарному будинку.

Це так чудово! Ми як справжнісінька сім'я.

Я тебе дуже люблю! Люсія.

Ти в цьому впевнена?

Думаю, так. Ти заслужив цей шанс, крім того, ця дівчина того варта.

- І як ми вчинимо? - Не знаю. Там видно буде.

Якщо ми змогли прикинутися нормальною парою, думаю, і розлученою теж зможемо.

Але, будь ласка, не кажи їй нічого, доки не будеш упевнений, що їй можна довіряти.

Хімено, їй можна довіряти.

Гаразд. Але, якщо ти помиляєшся, то піддаєш небезпеці життя багатьох людей.

Слухай, я впевнений, що їй можна довіряти.

Але поки що не буду їй нічого розповідати. Обіцяю.

Гаразд.

Гаразд.

563643711 викликає.

- Так? - Хто ви?

Ало?

Ви мене не знаєте. Мене звати Хімена. Я знайома Сильвестра.

Моя дочка передбачала майбутнє. Будь ласка, нам потрібно зустрітися.

Просто необхідно. Мені потрібна ваша допомога.

Не дзвоніть мені більше. Я сам з вами зв'яжуся.

Ало?

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net