Original subtitles

У попередніх серіях...

Я провела цілу годину, чекаючи на тебе. Я маю одна виконувати роботу? Я схожа на дурку?

- Ти стверджуєш чи питаєш? - Ти вже мене дістав!

Тобі все до лампочки!

Послухай, ти цілий тиждень уникала мене. Скажи, що з тобою відбувається.

Що зі мною?

Тебе дратує те, що ти бачила нас з Клавдією того дня у лісі.

Тобі нестерпно від того, що мені подобається інша.

Ну, Сандро, визнай це!

Я нічого не повинна казати, ясно?

Та зізнайся, Сандро, зроби це!

Я лише хочу, щоб ти став невидимим,

залишив мене в спокої і провалював! Зрозумів?

Як побажаєш.

Бувай, Іскорко.

Змію!

Змію! Змію!

Ти в порядку?

- Що трапилося? - Ти став невидимим і тебе збили.

От чорт! Чорт! Це ж Андрес!

Здається, у нього нема пульсу. Змію, ми повинні допомогти йому.

Це все ти! Це твоя провина!

Він мертвий.

- Як, чорт забирай, ти зробив це! - Не знаю, я не навмисно.

Сталася аварія поблизу школи Асторія. Будь ласка, покваптеся!

Змію, що нам робити, раптом вони не встигнуть вчасно?

Змію, та що з тобою!

Прокинься, будь ласка, ти повинен прокинутися!

Подивися на мене!

Змію, він же може померти!

Змію, я врятувала йому життя.

- Нам треба забиратися, Сандро. - І залишити його тут ось так?

Швидка от-от приїде. Вони подбають про нього. Ходімо.

- Гадаєш, нас хтось бачив? - Не знаю.

ЗАХИЩЕНІ

8 серія АВАРІЯ

Хіба ти не кинув?

Напевно, це важко, так?

Мій батько відмовився від нікотину, хоч це й важко далося.

Будь ласка, не кури тут. Не переношу запах тютюну,

і, якщо Хімена дізнається, тобі влетить.

Ти в порядку?

Так, не переживай.

Ти будеш снідати?

Зараз прийду.

Добре. Ще побачимося.

Лайно!

Доброго ранку.

Щось сталося? - Що? Нічого.

Ви ще не снідали?! Закінчуйте швидше, а то cпізнетеся.

Завтра День Святого Валентина, і Нурія сказала,

що для людини, яку ми любимо більше за всіх, треба зробити листівку.

От і зробите на уроці. Їжте!

- А ви робитимете що-небудь завтра? - Що, наприклад?

Підете вечеряти, купите подарунки -

те, що роблять дорослі в День закоханих.

Ні, Карлосе, це для дорослих, які одружені по-справжньому.

І то не всіх. Є люди, для яких цей день не важливий.

Я думав, це як Різдво, яке все святкують.

- Я ніколи не святкувала. - Правда?

Мені зовсім не подобається. На вулицях повно людей з цукерками, з квітами...

Всюди ці сердечка...

А хіба ви не повинні відсвяткувати, щоб здатися звичайною парою?

Наша пара святкуватиме вдома, буде звичайна вечеря, як і в інші дні.

Годі вже, закінчуйте з цим, чистіть зубки і в школу, гайда!

Бувайте.

- Як нога? - Добре.

Не знаю, ми кинули його, навіть не дочекавшись, доки приїде швидка.

Що мені ще сказати, я почуваюся жахливо.

А якщо хтось нас бачив? Чом би не розповісти Маріо та Хімені?

Не панікуй, з ним усе в порядку. Ти врятувала йому життя.

Нас ніхто не бачив. Усе, крапка, і не починай!

Агов, почекайте мене!

Ви не уявляєте, що мені щойно розповів батько!

Дон Андрес у лікарні.

Учора біля школи сталася аварія, він втратив свідомість майже на дві хвилини.

- Але він у порядку? - Так, це диво.

У нього лише кілька подряпин, його вже сьогодні виписують.

- Отже, нічого страшного? - Так, але я не сказала ще найцікавіше...

Хтось урятував йому життя, причому за допомогою дефібрилятора.

- Звідки вони знають? - У нього були сліди на грудях.

Хто б це не був, він подзвонив у швидку і втік до їхнього приїзду.

Мій батько дізнається, що сталося там, він збирається почати розслідування.

- Розслідування? - Так, як завжди, думаю.

Не знаю, та після зіткнення лишилася вм'ятина, але водій нічого не бачив!

І цей потерпілий спочатку рятує йому життя,

потім викликає швидку і ховається. Нелогічно, правда?

Так.

Ще й дефібрилятор.

Так, але ж ніхто не бачив, поки що нема свідків.

Чи хтось бачив? - Ні, але камера стеження все записала.

- Камера cтеження? - Так, яка біля школи.

Хотіла вам нагадати, що наступного тижня буде День літератури.

І що ви можете голосувати за улюблені книги на дошці оголошень.

Підрахуємо голоси й визначимо переможців.

А зараз я думаю, що одна з учениць хоче вам щось сказати.

Ванесо...

Закрий рота, бо муха залетить.

- Не розумію, про що ти кажеш. - Твоє кам'яне обличчя.

Що ти несеш? Я давно вже забув ці дурниці, вона не для мене.

Багато з вас знають, але для тих, хто не в курсі,

я отримала стипендію в школі Нью-Йорка.

Це школа танців, а оскільки я люблю танцювати, я погодилася.

Я залишу свою адресу на дошці. - Ванеса їде.

Якщо хтось захоче зв'язатися зі мною.

Так, і що? Вона ж "не для тебе", і ти забув усі ці дурниці.

Я буду сумувати за вами.

Сьогодні ніби вже 14-е й День Святого Валентина.

Поцілунки, прогулянки під ручки... - Що таке, тобі теж не подобається цей день?

- Теж? - Хімена не дуже любить цей день.

А мені - так, мені подобається.

Мені здається, це чудово, коли люди святкують, що закохані...

Хочу сказати, якщо ти маєш когось, кого ти кохаєш, і якщо хтось кохає тебе - тоді ти щасливчик.

І якщо ви можете провести цей день, радіючи коханню, то це на краще.

Ти кажеш так, наче ти нещасливий.

Ні.

Я шалено кохаю Химену. І Хімена кохає мене.

Ми щаслива пара. П'ятеро дітей. Тобто четверо.

Четверо, так. Просто порахував Лукаса...

він не наш син, племінник, але він нам як син.

Він живе з нами в одному будинку. Побачимося пізніше, гаразд?

Я не знаю, нам було 9 чи 10 років.

Вона одного разу підійшла до мене і сказала: "Я кохаю тебе".

"Я хочу вийти за тебе, коли ми виростемо. Чи ти мене кохаєш?"

- І що ти відповів? - Плюнув їй в обличчя.

- Що-що? - Я не знаю, я розхвилювався.

Потім, коли я пішов додому, я зробив браслет...

зі шнурків від кросівок і хотів подарувати наступного дня.

Сказати, що теж її кохаю. Так, я знаю, звучить не дуже, але нам було по 10 років.

Так ти сказав їй? Хоча б браслет подарував?

Ні.

Я спіткнувся, штовхнув її в калюжу, і вона опинилася в багнюці з ніг до голови.

Спочатку плюєш, потім штовхаєш, чудово, Дон Жуан.

Після цього кожен вечір я говорив собі: "Ну ж бо, завтра ти зможеш зробити це".

Так я закінчив початкову школу. - Тільки не кажи, що зберігаєш його досі.

Ні. Я викинув його, коли вона почала зустрічатися з Мо.

І ти їй нічого так і не сказав?

Вона мій криптоніт. Щоразу, як я наближаюся до неї, мене паралізує.

- Ця дівчина чекає на твою відповідь вже 4 роки. - Не думаю, що вона чекає.

Ти зможеш зробити це. Скажи те, що сказав мені.

Ти обкурився чи що? Ти її бачиш? Вона ідеальна!

Гарна, висока, розумна... - І їде назавжди.

Якщо не скажеш зараз, то вже ніколи не зможеш.

- Вибач! - Вибач!

Пробач, я винна. Я замріялася, вибач.

Ванесо?

- Спасибі. - Бувай.

Навіть Кларк Кент, замкнений у цистерні з криптоніту,

не такий безнадійний, як ти.

Що робити? Все записано!

Як ти зник, як він збив тебе.

Нас схоплять, щойно подивляться запис.

Змію, я шукала тебе. Є хвилинка побалакати?

Не зараз, Клавдіє.

Просто хотіла запитати, чи підемо ми кудись. День Святого Валентина!

Я не маю на це часу.

Нам треба поговорити з Маріо та Хіменою, розповісти їм, що сталося.

Зібрати речі і виїхати звідси.

Ага, нехай усі побачать відеозапис. Куди ми підемо?

Нас будуть шукати. Всі дізна́ються правду.

Потрібно знайти диск і зробити так, щоб ніхто не побачив.

І як ми це зробимо? Ми навіть не знаємо, де він.

Там же, де й інші диски.

Це Андрес, чорт! Що робити?

Змію, Змію, де ти? - Сандра?

Що ти тут робиш, говориш сама з собою?

Я... вчу, тільки вголос.

Ви в порядку? Я чула про аварію.

Так, але нічого серйозного. Дякую, що поцікавилася.

Так, я казав про те, що прийшов подивитися записи з камери.

Хочу дізнатися, що сталося.

Поліція каже, що свідків не було.

Антоніо прийде після обіду.

Змію, ти тут?

По-твоєму, це гра?

Залишив мене одну. Зник і навіть не вислухав.

Ти хоч розумієш, що вони можуть про все дізнатися?

Антоніо прийде сьогодні за диском.

Ти мене слухаєш? Тобі що, плювати?

Якщо вони дізна́ються, все буде скінчено.

Все стануть витріщатися на нас - і прощавай "щаслива сімейка".

Нехай тобі однаково, але я не можу цього допустити.

Це все, що я маю.

Чорт забирай, подумай про Люсію!

Не ховайся!

Я не ховаюся. Ти думаєш, мене не хвилює, якщо ми попадемося?

Що мені плювати на Люсію й інших?

На тебе?

Тоді... що ти робиш?

Мерщій, ходімо за диском.

Чи ти думаєш, я сама маю про все подбати?

Все трапилося з твоєї вини!

Бодай тебе грець ухопить!

Дуже красиво, Люсіє. Для кого це?

Для мого старшого брата. А твоя?

Для тата.

- Чому ти думаєш про свою маму? - Завтра День Святого Валентина.

Моїм батькам дуже подобався цей день, бо вони цілувалися кожну хвилину...

Ти скучаєш, так?

Відтоді, як вона померла, тато завжди сумує на День Святого Валентина.

І не радіє так, як раніше.

У мене ніколи не було батьків, які б цілувалися щохвилини.

Батьки, які кохають одне одного, - це найпрекрасніше на світі.

Я думаю, що татові подобається Хімена. Він каже, що ні.

Але я знаю, що так, бо він дивно поводиться.

Отже, треба зробити так, щоб Хімена в нього закохалася.

Ми могли б підписати валентинку для Хімени, ніби це зробив твій тато.

Так, розумнице, не думаєш, що вона все зрозуміє за почерком?

Знаєш, що зазвичай роблять у фільмах? - Що?

Цілуються, видають дивні звуки і потім сплять в одному ліжку.

І тоді закохуються?

І як вони опиняться в одному ліжку, потрібно, щоб вони спали разом.

У мене є ідея.

Зараз повернуся, я в ванну.

- Привіт, Ванесо. - Привіт.

Те, що було в класі... Я радий, що ти отримала стипендію.

Дякую. Я дуже боюся, але в той же час схвильована.

Так, я хотів дещо сказати. Пам'ятаєш, коли ми були маленькими?

Щось пам'ятаю, а щось воліла б забути.

Я мав на увазі ту історію,

коли ти підійшла до мене і сказала, що коли ми станемо старші...

Ти пам'ятаєш? - Станемо старші, і?

Я плюнув в тебе... і... ти впала в бруд... Хіба ти не пам'ятаєш?

- Так, так, пам'ятаю. - Я був тоді не дуже чемний...

І я зробив браслет, хотів подарувати його тобі.

- Про що ти говориш? - Про тебе, про мене, про браслеті.

Тоді ти запитала мене... а я досі не відповів.

Але що ти хочеш сказати?

"Так" - ось моя відповідь.

Я кохаю тебе з 10 років, ти найвродливіша дівчина в школі.

Що ти сказав моїй дівчині?

А... нічого, добре провести час в Америці.

- Що це було? - Він не сказав нічого поганого.

- Агов!

- Що робиш? - Нічого.

Чому б нам не прогулятися?

- Зараз дзвінок. - Ми повернемося вчасно.

- Що ти робиш? - Ти налякав мене! Іди звідси.

Не хочеш допомогти мені, провалюй. - А що я роблю? Допомагаю.

Відпусти мене, облиш!

Подивися, хто тут.

Ну як, бачила? - І що?

Антоніо йде за диском. Змію, треба щось зробити.

Надто пізно.

- Ну ж бо, забери його. - Що?

Стань невидимим... забери диск.

Іди, мерщій.

Чого ти чекаєш? - Я не можу!

- Як це не можеш? Чому? - Бо не можу!

- Чому не можеш? - Відчепись, ти не розумієш.

- Ідеш додому? - Так, лише закінчу деякі справи.

Маріо, візьми мою сумку з учительської, підемо разом.

- Добре. Червона, так? - Так, червона.

Дякую.

Не зразу знайшов...

Нуріє, що ти робиш?

Та так...

Зловив мене. Хотіла зробити сюрприз.

Це твого сина.

Не знаю, я подумала, що тобі буде приємно, якщо ти випадково знайдеш це в сумці.

Як мило.

Для мого тата. Щоб він не сумував у цей день.

Чому ти маєш сумувати?

Ні, вигадки дитини.

Люсія любить тебе, але Карлос дуже сильно.

Як ти сказав, коли тебе люблять, це щастя.

Знаєш, чому я не люблю День Святого Валентина?

Він нагадує мені про мою самотність. - Ти? Самотня?

Я думав, що в тебе є... - У мене є наречений, так.

Був. Ми збиралися одружитися, але він пішов від мене.

- Ні. Від тебе? - Так.

Повний ідіот. Пішов від такої дівчини, дуже гарної...

Так, так. Зазвичай таке кажуть дуже негарним дівчатам.

- Ні, ні. - Ні, я нічого не кажу, але...

- Так що ти кажеш? - Ти дуже гарна, просто супер.

- Вибачте, мені треба змінити лампочку. - Звичайно, ми вже йдемо.

Мені шкода, тобі дуже боляче?

Ні, нормально. І тим більше, це не твоя провина.

Просто я не розумію.

Чому він ударив мене? - Пабло й раніше нас бив.

Так, щоб познущатися, але зараз, здається, він був злий.

Як думаєш, що сталося? - Цей хлопець дуже дивний.

- Гей, привіт. - Ванеса?

Пробач, що Пабло вдарив тебе, іноді він занадто ревнивий.

- Ревнує до мене? - Так, думаю, ти зрозумів. Вибач.

Я подумала, що можна разом щось випити, поки я не поїхала.

- Кому? - Кому ж іще, мені й тобі.

Щоб попрощатися і пригадати минулі часи. Ми ж були друзями в дитинстві?

Ну, якщо ти не зможеш... - Так, звичайно, зможу.

Ну, тоді, зустрінемося завтра ввечері. Тут же.

- Без проблем. - Круто, до завтра.

Бувай.

Приятелю, можеш ущипнути мене.

- Що? Нащо? - Щоб переконатися, що це не сон.

- Як ти це зробив, чорт забирай? - Я не хотів.

Пробач мене, тату. - Змію, ти тут?

Антоніо немає у відділку, він, напевно, вдома. Нам треба зайти.

Змію, ти в порядку? Що з тобою?

Не хочеш розповісти мені?

Може, тобі стане легше, якщо ти комусь розповіси.

Не будь дурнем! Захочеш поговорити, знаєш, де я.

Про що ви там шепочетесь? Що за секрети?

Нам у школі дали завдання...

і робити його треба разом з Борхою Руаном. Можна він переночує у нас?

- Звичайно. - Мені шкода, але ні.

Борха Руано в будинку? Всю ніч? - А що?

Як що? Нам і за межами будинку важко прикидатися нормальними,

а всередині й поготів, Маріо.

Але це всього на ніч, нічого не станеться.

Так? А що, якщо Карлос щось переміщуватиме? Або Лукас буде ходити посеред ночі, як сновида?

Ми будемо обережними. Треба зробити роботу для школи, як нормальним дітям.

Маріо, ми не нормальні люди. Ми не можемо жити, як інші,

нам потрібен час, щоб звикнути. Нам доведеться спати разом.

Нічого страшного, якщо ми поспимо одну ніч в одній кімнаті, не разом, зрозуміло.

Привіт.

Сусіди? - Хто залишив двері відкритими?

Що ти накоїв, Маріо.

Гаразд. Залишаю на вас дитину. Поводься добре і їж, що дають.

Розо, мені шкода, але ми не знали про це й нічого не підготували.

- Не підготували чого? - Ліжко та...

ще одна дитина, а нас і так багато, треба було когось перемістити.

От досада! Я розраховувала, що зможу залишити дитину на вас і піду вечеряти з Антоніо,

щоб відсвяткувати День Святого Валентина, завтра ж усе буде переповнене. І що робити?

Клавдія має плани, а дзвонити няні вже надто пізно.

Що ж, доведеться скасувати. Але я не розумію...

Якщо це не через те, що я ваша домовласниця, то невже так важко

поставити на стіл ще одну тарілку чи постелити ще одне ліжко.

Мамо, мені нескладно змінити білизну. До того ж я вже поїла і не голодна.

Просимо, просимо!

Тоді так, нехай залишається, все буде в порядку, в усякому разі.

- Адже він не завадить, правда? - Ні, ні.

Як мило з вашого боку, я в боргу перед вами.

Щасливо лишатися. Ах, як добре.

Привіт. Я прийшов, щоб... ну, ти знаєш.

Може я прийшов зарано? Чи ти хочеш щось...

Я буду дивитися телевізор, коли вирішиш, поклич мене.

Заходь!

Що будемо робити?

Як ляжемо? Де спати?

З якого боку ти спиш?

Я? В мене є подушка, ляжу ось так.

- Ти ляжеш на підлозі? - Я не вперше буду спати на підлозі.

Відпочинок на природі, під час служби, коли забував ключі від будинку.

Ліжко велике, гадаю, ми обоє тут помістимося, але це лише на одну ніч.

Я не хочу сказати, що буду сьогодні спати з тобою.

Дай води, будь ласка.

- А якщо він вже бачив? - Як думаєш, якби він побачив,

що один стає невидимим, а інша б'є струмом, він пішов би спокійно на вечерю?

Сандро! - Дивись, куди йдеш.

Ось він, я знайшла! - Не кричи.

Ходімо.

Ховайся!

Чорт, ти мене налякав. Що ти тут робиш?

Сюрприз, думав тебе здивувати.

Хотів вибачитися за те, що було раніше.

- Як ти зайшов? - Яке це має значення?

Чорт, брат залишив її ввімкненою, коли тут грався.

Знаєш, як мені було неприємно?

Вибач. Пробачиш мене?

- Це залежить... - Від чого?

Як ти спокутуєш провину.

Я повинен іти, мої батьки не знають, що я тут.

Так швидко?

Так. Залишимо на завтра.

Бувай.

- Ти впевнений, що тобі зручно? - Так, так, дуже.

Маріо, кинь свої дурниці, іди в ліжко.

Ти поставив будильник? - Що?

- Будильник. - Ні. Завтра День Святого Валентина.

Я найняв оркестр, тому завтра тебе розбудить він.

Чому тобі не подобається це свято?

Я не розумію, чому саме в цей день усі люди зізнаються в коханні.

Невже не можна робити це щодня протягом року?

Пам'ятаю, що минулого разу...

я замовила китайську їжу додому.

Бланці подобається це печиво, яке передбачає долю.

Їй випало "вигідна справа".

І ми втрьох дивилися телевізор, не роблячи нічого особливого.

- Мені подобається. - Що?

Ти сказала про те, що Бланці подобається печиво долі, в теперішньому часі.

Іноді буває важко зберегти надію.

Не можу уявити, через що тобі доводиться пройти.

Ні, неможливо уявити, доки це не торкнеться тебе.

Цей біль не описати, тому що...

його не можна порівняти ні з чим іншим, що траплялося.

Порожнеча...

Абсолютна порожнеча.

Якби мені довелося колись втратити Карлітоса, не знаю...

я б не зміг бути таким сильним, як ти. - Не така вже я й сильна.

Знаєш, коли таке стається, є два варіанти.

Здатися або йти вперед. Я вибрала друге.

Але не мій чоловік. Він вирішив здатися.

Не зміг протистояти. - Тому ви розлучилися?

Ми не могли дивитися одне одному в очі.

Я не могла лишатися з ним.

Цілими днями скаржився, нічого не робив. Мені треба було направити всі сили на її пошуки.

Я скучаю за нею.

Не хвилюйся. Я обіцяю тобі, ми знайдемо її.

Ти чуєш якісь дивні звуки?

І правда, не чути абсолютно нічого.

Може, вони сплять.

Навряд чи. Коли тато спить, він хропе, як трактор.

Як думаєш, вони цілуються? Адже поцілунки безшумні.

- Що слухаєте? - Борхо Руано, що ти тут робиш?

Мені сказали, що я йду до вас, щоб пограти.

Але я вже цілу годину сиджу в кімнаті сам.

Я маю ідею. Чому б нам не пограти в хованки?

Супер. Я почну. До скількох рахувати?

Ні, ліпше ми рахуватимемо, а ти ховайся. Ми будемо шукати.

Гаразд.

Тепер вона знає, що ти був у її будинку.

Я хотів дати тобі можливість вибратися.

Уявляєш, що було б, якби нас застали з диском у руках?

Або якби хтось побачив, що на диску.

Як думаєш, що буде?

Я маю на увазі, якщо люди дізна́ються, як вони відреагують на це?

Я не знаю. Думаю, що нас не залишили б у спокої.

Думаю, поставляться погано.

Будуть боятися нас.

Або зневажати.

Рано чи пізно все випливе назовні.

Ми не зможемо обманювати їх вічно.

Сьогодні запис із камери, завтра щось інше.

- Чому ти так кажеш? - Ми ті, хто ми є.

І нікому не буде зручно жити з такими, як ми.

Що буде з Люсією, коли вона виросте і покохає когось?

Буде постійно чути його думки?

Змію, для неї не буде ніяких секретів.

Ніхто не зможе її зачарувати або показати їй щось нове.

Вона буде знати все наперед.

Є речі, які нам не можна робити, от і все.

Що? Закохуватися?

Карлос і Лукас теж дорослішають, знаєш.

Як думаєш, хтось зможе спати поряд з тим,

хто ночами перетворюється на іншого?

Ти і я.

Ти і я. Що?

Хто зможе покохати дівчину,

яку не можна поцілувати?

А якщо... Якщо торкнешся до неї, то можеш померти.

Минулої ночі ти доторкнулася до Андреса і не вбила його.

Ти врятувала йому життя.

Вперше ти це контролювала.

Змію, я не можу збагнути.

Чому сьогодні ти такий?

Забудь.

- Що ти тут робиш? - Ми граємо в хованки.

Чом би тобі не сховатися в ліжку?

Кімната нагорі.

Як думаєш, це єдиний диск?

Я сподіваюся на це.

Карлітосе?

Карлітосе?

Карлосе!

Звідки вона?

Мерщій подивімося, чи спрацював наш план?

- Уже ранок? - Так, так.

Як спалося? Добре?

Я гучно хропів? - Так.

Ні, я мала на увазі, що добре спалося. Я багато крутилася?

Ні, я навіть не відчув, що ти поруч.

- Добре. - Добре, чудово.

Надзвичайно.

Я піду у ванну. - Гаразд.

Ні, Антоніо. Тут його немає. Так, диск з червоною крапкою.

Упевнений, що не взяв із собою на роботу?

Звичайно, тепер дитина у всьому винна.

Не розкидав би речі, якщо вони важливі.

Ні, такого бути не може, бо він не спав удома.

Що? Звідки мені знати?

А, тепер і я винна? Бувай.

До речі, з Днем Святого Валентина.

Тату, тобі добре спалося?

Так. Спалось дуже добре, я скучав за тобою, але все чудово.

А ти, Борхіто, добре спав?

Так, хоча трохи болить голова.

- Доброго ранку. - Доброго ранку.

Я зварив каву. - Дякую.

Ідеш? - Так.

- Не візьмеш дітей з собою? - Ні, ще рано. Хай прийдуть із Сандрою та Змієм.

- Це не дуже добре. - Зовсім. Яка гидота.

Ви з Маріо робили щось у ліжку?

Що?

Піду подивлюся, може, мама спекла кекси.

Ти й тато, ви ж спали разом?

А прокинувшись разом, ви повинні були закохатися.

Карлосе, ти ж знаєш, що я і твій батько не одружені насправді.

Кохають одне одного тільки справжні пари.

Так, але сьогодні свято.

Так, але навіть День Святого Валентина...

цього не змінить.

Що таке? - Не хочу, щоб мій тато знову сумував,

хочу, щоб він радів, як і раніше.

- Раніше? Як коли? - До того, як моя мама померла.

Мої батьки завжди святкували День Святого Валентина.

Вечеряли в ресторані, потім танцювали у вітальні.

Вони не знали, але я підглядав.

Тато завжди дуже добре танцював.

А тепер йому нема з ким святкувати.

З Днем Святого Валентина!

Гей, я тут. Скільки ще чекати?

- Чого? - Сьогодні свято, ми ж домовилися, ти пам'ятаєш?

Ти приходив до мене вночі.

- Поговоримо в класі. - Ні, тепер ти від мене не втечеш.

Клавдіє, відчепися.

Чого радієш? Ти не в курсі, що твоя подружка йде на побачення з іншим?

Ти серйозно?

Усі тільки й обговорюють, що сьогодні вночі вони зустрічаються в центрі парку.

Кажуть, вона сама його запросила. - Тобі це сказали?

Мені здається, ви взагалі нічого не зрозуміли.

Слухай, це була моя ідея. Це я її підмовив, вона, звичайно, не хотіла йти,

але я вмію вмовляти. - Але навіщо?

Як це навіщо, приятелю? Щоб розіграти цього чудила.

Він прожде її всю ніч. І коли стоятиме принижений,

ми знімемо його на мобільник, розмістимо в Інтернеті

і візьмемо його на глум.

- Що ти робиш? - Маємо проблеми.

Не знаю, але, схоже, ми влипли!

- Що? Ти про що? - Антоніо тут, у школі.

Судячи з його обличчя... він усе знає.

У мене погане передчуття, Сандро. Ніби щось станеться.

Ні-ні, не хвилюйся так. Це вже параноя.

Дивись, ми забрали диск, і ти його викинув. Антоніо нічого не знає.

Заспокойся, нічого не станеться.

Хлопці, є розмова. Краще йдіть за мною.

Слухай, напевно, варто вдягти чорну футболку. Я в ній виглядаю елегантніше, так?

Чи ти думаєш, що не підійде? - Чорна підійде. Бачиш, Уго...

Я ось про що подумав... Ти впевнений, що вона прийде цього вечора?

Упевнений? Що ти маєш на увазі? Думаєш, треба подарувати квіти або щось в цьому роді?

Ні, ні, ні... не треба ніяких квітів.

Ти правий, треба записати диск з піснями.

Так, лише... - Ні, це занадто банально, ти правий.

Може, купити їй MP3-плеєр і забити його гарною музикою?

Але ж ти збирав на ігрову приставку, так що доведеться про це забути.

Але, приятелю, це ж Ванеса. Я на все готовий заради неї.

Не знаю... може, це не дуже гарна ідея. Я маю на увазі, зустрічатися з нею.

Просто уяви: ти з нею, й у вас усе якнайкраще.

Але потім, коли вона поїде, тобі бракуваиме її ще більше.

Чувак, та що з тобою сьогодні? Ти що, головою вдарився?

У чому справа? - Слухай, Уго...

Чорну футболку - навіть не думай!

Думаю, ви знаєте, чому ви тут.

Школа обладнана камерами по всій території, ви знали?

Сьогодні вранці ми бачили кадри з цих камер.

І що цікаво, ви обидва там засвітилися.

Що тут відбувається?

Нічого не хочете розповісти про ці кадри?

Андресе, прошу.

Тут я бачу 16-річну дівчину, яка намагається зламати замок.

Ти розумієш, що це серйозно, Сандро?

- Вибачте. - Уперше твій брат розумніший за тебе.

Можна взнати, нащо тобі знадобилося туди увійти?

Там зберігаються відеозаписи з камер. Що ти шукала?

- Гормони. - Не зрозумів.

Так, розумієте... у мене вони зашкалюють...

- Цілий день ходжу з "палицею". - Палицею?

Ну так, знаєте... Пінокіо.

Яке відношення це має до події?

Я був з іншою. З тою, яка не моя дівчина.

Тому що моя дівчина - дочка інспектора поліції,

і Антоніо прийшов у школу через інцидент з Андресом,

я подумав, що він побачить запис.

І, між нами, якби мене застукали з іншою - це наробило б галасу.

А моя сестричка, яка шалено мене любить,

намагалася забрати диск, щоб я не потрапив у біду.

Але, тим не менш, це не виправдання. Ви обидва покарані.

Два тижні додаткових завдань в класі і ще два тижні

прибирання в усіх кабінетах, в усіх.

Ви двоє.

Не забудьте, вам треба написати розповідь про День Святого Валентина.

Завтра зачитаємо їх усі.

Сюрприз!

- Ти в порядку? - Не твоє діло.

Що сталося? Це ж не через мого брата, так?

Я не розумію, чому він так ставиться до мене.

Спочатку цілує мене, потім приходить до мене зробити сюрприз, а потім іґнорує мене.

Ти не уявляєш, як він розмовляв зі мною в коридорі.

Якщо розповіси комусь, що я плакала через нього - я тебе вб'ю.

Я тебе не розумію. Ти можеш бути з будь-яким хлопцем, якого захочеш.

І якщо він поводиться бридко, то чому ти з ним зустрічаєшся?

Тому що він не такий, як інші. І тому...

Тому що я інша, коли з ним.

Так, інша...

Невже він має когось, хто є вродливішою за мене.

Як думаєш, це можливо? Краща, ніж я.

Не знаєш?

- Хто має? - Той придурок.

Він розповідав мені, що закохався і ніяк не може забути.

Але їхнє кохання було неможливим. Я думаю, що він вже розлюбив її.

Ти, правда, її не знаєш? - Ні. Ні-ні.

Як шкода, мені б хотілося передати їй 4 речі від мене.

Які 4 речі?

Вона варта того. Заслуговує, щоб її кохали. Змій мені не казав,

але я знаю, що вони добре ладнали в минулому.

Я б сказала їй, щоб вона залишила його в спокої.

Якщо їй подобається інший або ще щось, через що вона не хоче бути з ним.

Полі має право бути щасливим, хіба ні?

- Ти закінчив? - Так.

Ідеш на вечерю зі своєю дружиною?

Думаю, що ні. Я ж казав, як Хімена ставиться до Дня Святого Валентина.

Тож ми не будемо нічого такого влаштовувати.

Принаймні, у тебе є хтось особливий, з ким не треба влаштовувати нічого особливого.

А на мене чекає лише порожній будинок.

Вибач, просто в такі дні, як цей, мене бере смуток.

- Ти в порядку? - Так-так.

Маріо, не хочеш сходити кудись випити?

- Ну... - Ні, ні. Звичайно. Забудь.

Весь день я думаю про свого колишнього...

важко перекреслити вісім років життя. - Вісім років?

Так, вісім щасливих років...

Одного ранку він сказав, що більше не мене не кохає, і пішов.

Можеш собі таке уявити?

Послухай, Нуріє... Піти кудись випити чогось - ні, але я можу затриматися тут, і ми поговоримо.

Добре, домовилися, я залишаюся. - Ні, Маріо, ні, все нормально, правда.

Крім того, на тебе чекає дружина.

Ні-ні. Для неї цей день такий самий, як і всі інші. Що будеш пити?

- Сік. - Який?

- Персиковий. - Уже несу.

Ми накриємо стіл в їдальні для дуже й дуже особливої вечері.

Покладемо торт у холодильник, і я покажу вам, як зробити салат.

Добре?

Ти впевнений, що це улюблена страва твого тата?

Баранина з овочами, я впевнений.

- Борхіто, дорогенький, це ти? - Так, мамо.

Як у школі, життя моє?

Як пройшло, любий?

Ой, синку, який же ти роздратований!

Мерщій тоді розкажи мені про сьогоднішній ранок.

Як справи в сусідів удома?

- Трохи нудно. - Я про будинок, як він?

Адже він брудний? У кімнатах, напевно, безлад, так чи ні?

Я так і думала... адже знала ж!

Перевдягайся, милий, а я приготую тобі обід.

З кожним днем ​​ти все більше стаєш схожий на свого батька.

Подивіться, він схожий на стовп.

Бракує лише лампочки... Який же він жалюгідний.

- Може, годі вже. Ходімо звідси. - Треба зняти хоча б хвилинний ролик.

- Пабло, або проводиш мене, або я піду одна. - І правда, сьогодні все-таки свято.

Гаразд, ходімо.

Зажди.

Іди й скажи йому, що ти не можеш лишитися, оскільки твоя мама захворіла.

- Ванесо, ти йдеш? - Я йду!

- Придумай щось, будь ласка. - Мені шкода.

Чудово, хлопчики.

Дякую тобі за те, що готуєш сюрприз для тата.

Але я готую його не сама, ми робимо це втрьох.

Так, щоб показати нашу любов.

Нурія сказала, що в День Святого Валентина

потрібно казати дорогим людям, що ти їх любиш.

Так, щоб він знав, що крім твоєї мами, є багато людей, які його люблять.

Отже, в цьому році він зовсім не буде сумувати.

- От лайно. - Ти в порядку?

Злегка вдарилася... як можна ходити на таких підборах!

Але ти завжди ходила на підборах.

Я думав, ти вже не прийдеш.

Мама покарала мене, мені довелося втекти.

Я прийшла сказати, щоб ти не чекав. А тепер мені треба йти.

Це гарний жест, більшості людей було б наплювати, що я тут чекаю.

Візьми.

Я завантажив свої улюблені пісні, щоб в Америці ти не почувалася самотньою.

Спасибі, приятелю.

Я хотіла сказати, це дуже мило. Буду слухати їх і згадувати про тебе.

Сподіваюся, цього року твій батько постарається краще, ніж у минулому,

коли вирішив подарувати мені ту праску...

Ти сказав йому, про що я тебе просила? - Так, про дуже дорогі сережки.

Чудово, молодець, любий.

Борхо, де ти це взяв? Дай сюди!

Це ж диск з роботи твого батька.

- Ні, я знайшов його... - Замовкни! Мені не подобається, коли ти брешеш!

Ні слова про це батькові.

- Але, мамо... - Замовкни.

Антоніо, я знайшла диск, який ти шукав сьогодні вранці.

Ну, валявся під диваном. А мені звідки знати?

Я тобі дещо скажу, він, напевно, зіпсований, і його не прочитати.

Мерщій. Не запізнюйся.

Чи все-таки можна?

І тут я намагаюся йому пояснити, що не можна їсти бруд...

- Серйозно? - Клянуся.

Що? У мене в зубах щось застрягло?

Ні.

- Я відійду на хвилинку в туалет. Гаразд? - Гаразд.

Ти що твориш, Маріо?

Хімена

- Уго... - Я маю тобі дещо сказати.

Іншого разу я б не наважився, але я пообіцяв другу.

Кілька років тому ти задала мені питання і...

Так, я тоді був по вуха в тебе закоханий і кохаю досі.

І чому ти не розповів мені про це за всі ці роки?

- Думаю, через криптоніт. - Як шкода, Супермене.

Пообіцяй мені дещо.

Коли тобі сподобається дівчина, не чекай 10 років, щоб поговорити з нею.

Ти, хлопче, неймовірний, кажу тобі.

І можеш здобути прихильність дівчини, яку тільки побажаєш. Я впевнена.

Гаразд, я маю йти. Не кажи нікому, що я приходила.

Нехай це залишиться в секреті. Це буде тільки між нами.

Бувай.

Знаєш, якби я не їхала,

я була би з тобою, а не з таким дурником, як Пабло.

Ванесо, почекай.

- Скільки ще? Коли прийде твій тато? - Скоро. Але ми з тобою підемо спати.

- Що? Я голодна! - Тоді потерпиш.

Тато, напевно, от-от прийде.

- Я хочу спати. - Але ще не пізно.

- Але щось раптом спати захотілося. - Ви не голодні?

Я ні, і я теж хочу спати.

Ну що ж, ідіть спати. А я почекаю.

Все чудово, діточки.

Є хвилинка?

- Чого треба? - Я говорила з Клавдією.

Загалом...

Думаю, ти їй справді подобаєшся.

І вона... вона не така, як ми.

Вона може торкатися до людей...

Цілуватися... Може обійняти, коли це необхідно.

А тобі зараз саме це і треба.

Змію, чому ти не розказуєш? Чому нікому нічого не кажеш?

У чому справа? - Просто поганий день, тільки й усього.

Ти такий, бо в тебе поганий день? Та годі.

Змію...

Я ж бачу, ти то з'являєшся, то зникаєш, і ніяк не можеш це припинити.

Це стається раптово, ти втрачаєш контроль, просто як я.

Зі мною таке буває, коли...

коли я засмучений.

- І чому ти засмучений? - Це особисте.

Це через учорашнє? Через аварію?

Після неї ти став таким замкнутим. Змію, розкажи мені.

Але чому ти такий закритий? Немов тобі не потрібна нічия допомога.

Мені ніхто не може допомогти.

Що було, те загуло. Нічого вже не можна повернути.

Але що сталося?

Навіщо ти так зі мною?!

- Мені шкода. - Заткнися! Ні слова більше!

Ти жалюгідний. Як ти це зробив? Навіщо ти це зробив? - Пробач, тату.

Не знаю, я не навмисно.

Ще раз таке повториться...

Звідки, чорт забирай, ти такий узявся?

- Він помер. - Це все ти, це твоя провина.

Помер?

Змію, це жахливо. Це був твій брат?

Так...

І він помер через мене. - Ні, це не твоя провина.

Змію, пробач.

Та не важливо, іди геть.

Дай мені спокій.

Так?

Чувак, ти не повіриш у те, що сталося.

Ми цілувалися. Ванеса мене поцілувала.

Це було незабутньо!

Я завтра тобі все розповім. Це був найкращий поцілунок у моєму житті.

Гаразд, гаразд. До завтра.

Змію?

Змію, ти тут?

Я був просто за тобою.

Твоя сестра сказала, що тобі треба, щоб тебе обійняли.

Не розумію, про що ти.

Думаю, розумієш.

З Днем Святого Валентина.

- Привіт. - Привіт.

- Ще не спиш? - Ні. Дивилася телевізор.

Ти трохи затримався.

Так, ми з колегами по роботі трохи випили.

А ви... чим займалися?

- Та як завжди. - Так, я так і думав.

Але ми були б раді, якби ти повечеряв з нами.

Так, мені шкода, але я зовсім забув про час.

- Так. - Щось сталося?

У мене? Ні. Я просто втомилася. Піду спати.

До завтра.

Тату?

Так, я тут, спи.

Ти був щасливий у День Святого Валентина?

Так.

Насправді, все було... добре.

- Що ж, побачимо, може він і не зіпсований. - Повір мені, постав і побачиш.

Ми, нарешті, дізнаємося, що сталося.

Послухай, ти про це нікому ні слова! Це доказ у справі.

Так, ти ж знаєш, я дуже обачна.

Здається, це не той диск. - Як так?

Тут нічого не записано.

І чому мені дали чистий диск?

Коли ти повернувся?

Коли він пішов. Думав, що він не піде ніколи.

Час прийшов.

- Навіщо ти так зі мною?! - Я не знаю. - Заткнися! Ні слова більше!

Ти жалюгідний. Як ти це зробив? Навіщо ти це зробив?

Не знаю, я не навмисно.

Це твоя провина.

Я знаю, ти дуже хочеш вийти звідси.

Але ти повинен довіряти мені. Ще не час.

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net