All language subtitles for Los protegidos - 1x07 - Somos lo que somos.HDTV.ua

- Доброго ранку!
- Доброго ранку!

Ти піднялася так рано, щоб прочитати вчорашні новини?

Я не читала новини.

Я шукала дещо інше.

Там нічого нема.

Щоранку, перед тим, як ти прокидаєшся, я скуповую всі газети,

щоб перевірити, чи є якісь згадки про тебе, Люсію, Сільвестра.

Там нема нічого.

Я хочу сказати, що твої батьки вірять тобі.

Коли ти їм розповіла в листі, що з тобою все гаразд,

то вони не пішли в поліцію.

Так.

Справа в тому, що...
- Що?

Я щодня згадую про них.

Про моїх батьків, про сестру. І я не знаю, згадують вони ще про мене.

Тому... тому, я шукаю щодня в газетах. Тому що...

я не перестаю думати, що вони забувають мене.
- Сандро.
- Так.

Я не думаю, що твої батьки чи сестра зможуть забути про тебе.

Це не під силу... нікому!

Я запевняю тебе, що твоя мати думає про тебе щохвилини, щогодини, щодня.

Я знаю, як це носити когось у собі... протягом місяців.

А взявши на руки, ти розумієш, що це крихітне життя залежить від тебе.

Жодна мати ніколи не забуде свою дочку. Нізащо.

Я принесла свіжі газети, переглянеш?
- Гаразд.

А на мене чекають захопливі батьківські збори.
- З Розою Руано? Ну, ні пуху!

Може все обійдеться, га?

Отже, ясно, що проблема вимагає нашого втручання та термінового врегулювання.

Наступне питання на порядку денному... Хоча ні, це ми... краще ми обговоримо це на дві пари очей.

- Щось не так, Розо?
- Гаразд, ми тут серед друзів.

Виникла проблемка з рахунками за минулий місяць.
- Ні, не може бути. Я все сплатила.

Так, але банк нічого не оплатив. "Недостатньо коштів" - так вони сказали. Отака нісенітниця!

- Я впевнена, що сталася якась помилка.
- Так, і я так подумала. Але ви єдина сім'я, яка не внесла плату.

Ну що ж, тоді я сама загляну в банк - і все вирішу. Просто в останні дні зовсім нема часу.

- Звичайно, адже стільки свят.
- Пробач що? Свята?

Та годі тобі! Приїзд твоєї свекрухи... невелика гулянка. Продавець сказав, що ти залишила його крамничку без запасів спиртного.

- Я поняття не маю, про що ти говориш!
- Подруго, хто з нас не пропускає по чарочці час від часу?!

- Я! Я не п'ю!
- Це не те, що ви мені казали.

У той день, коли прийшли за пляшками в мій кабінет, які я був змушений конфіскувати у вашого племінника.

- Такого не було!
- Перепрошую, ви щойно назвали мене брехуном?

- Ні, але я... вибачте, але я не пам'ятаю цього.
- Ох, я так і знала.

Пам'ять і віскі не сумісні! Не сумісні!

Він не зможе, от побачиш.

Ну ж бо, старайся.

- Що відбувається?
- Помовч, не заважай хлопчині сконцентруватися.

- Де Маріо?
- Він лагодить котел.

- Він знову зламався?
- Хтось програє, так?

Що ви робите?

- Ні, я виграла.
- Ні вже, дзуськи! Якщо б він не з'явився, хлопець би впорався, точно.

Добре, що немає Хімени, інакше вона вам би задала прочухана.

Хімено, добрий день! Хочеш щось на сніданок?

- Віскі.
- А я підтримую!

А ти не знав? Я тепер місцева алкоголічка, яка купує по дюжині пляшок, ні?

- Я не пив. Це потрібно було, щоб потрапити на вечірку.
- Яку вечірку?

- Вибачте.
- Мене не хвилює, що люди думають, що я п'яниця.

Та я непокоюся найбільше, що щоразу нам буде все важче. Тепер люди цього так не залишать. Я з тобою говорю!

І це стосується всіх! Ви не розумієте, що щоразу, коли користуєтеся своїми вміннями, ви піддаєте нас небезпеці.

Так нас легше за все виявити. Це те, чого ви хочете?

Але зараз же нас ніхто не бачив...

Так, я знаю, Карлосе. Але вона права. Ми не можемо ризикувати, зовні за нами можуть стежити.

7 серія

Усе добре?

Не рахуючи, звичайно, твій алкоголізм та інше.
- Я ж казала, це найменша з наших проблем, Маріо.

До твого відома, ми не оплатили школу, і банк не видасть нам грошей.
- Не може бути!

І що нам робити?
- Я спробую попросити підвищити мені зарплату, але однаково цього не вистачить.

Нам не вистачить грошей, щоб протриматися до кінця місяця. Як ми збираємося платити за будинок?

Не знаю, Хімено, я все ще намагаюся знайти роботу. Ти ж бачиш, як ідуть справи,

мені важко це зробити.
- Знаю. Що це?

А, це від котла, який зламався. Але я все виправив, все виправив.

Добре, що все вирішилося. Як би там не було, ми не можемо дозволити собі великих витрат.

Хімено, довірся мені, ми впораємося, витрат не буде, от побачиш.

Я сподіваюся, бо оплата школи, їжа, комірне, а ще це лагодження котла,

мені здається, нам потрібна нова оббивка для дивана.

Що?

Але... Це ж... можна вивести... Ні, повір, просто потрібно...

Але я кажу, що Хімена права. Ми не можемо...

"Співати" перед глядачами.
- "Співати"?

Я буду "співати", коли захочу.
- Звісно, ти ж вільний робити що завгодно, Паваротті.

- Ну так.
- Ти не міг би зробити мені одну послугу?

Мені ніхто не говорить, що я маю робити, ясно? Якщо щось не подобається, я можу зібратися й піти.

- Ага, як зазвичай.
- Що таке, іскорко?

Нічого. Вічно говориш "іду", "іду", "іду", і нічого.

Якщо ти так хочеш звалити, чому ти цього не зробиш уже нарешті?

- У мене є на те причини.
- Навіть так? І що це за таємничі причини?

Тобі вже точно не дізнатися про них.

"МИ ТІ, ХТО МИ Є"

Ти ж чула, про що він думав, вірно?

Чому він не йде?
- А я не можу тобі сказати.

- Але чому це?
- Тому що Хімена заборонила використовувати наші здібності.

А ти сказала, що вона права.

Але я можу сказати, чому він лишається: тому що йому подобається все це.

- Чому погано зав'язав краватку?
- Я старався, не слід було виходити так рано.

- Ти не хотів прийти до першого уроку?
- У нас сьогодні нема першого уроку.

Тому що наш вчитель з малювання пішов.
- Як це першого уроку не буде?! Ану в клас!

Ми щось придумаємо.
- Бувай!
- Бувай!

- Здрастуйте!
- Здрастуйте!

- Перепрошую, то що там з учителем малювання?
- А Дон Ґреґоріо, він пішов від нас так раптово.

- А ви вже знайшли йому заміну?
- Гадаю, сьогодні ввечері у нас будуть співбесіди з претендентами.

Ну так. І ще одне питання: може, я підійшов би? Я маю художню освіту.

- Не знаю, ви маєте досвід роботи вчителем?
- Досвід роботи?

Так. Люди, які хочуть пройти співбесіду, зазвичай добре підготовлені.

- І я, і я... я також маю певний досвід.
- Гаразд, тоді ми можемо зробити от що:

якби ви принесли мені своє резюме, то, думаю, я б змогла поговорити з директором.

- Це можливо?
- Так. Це добре, ви перший.

Велике спасибі, тоді я бігом додому і принесу вам своє резюме. Підходить?

- Чудово.
- Спасибі.

До зустрічі!

Орієнтування. Це вміння є дуже необхідним у житті.

Навіть більше, ніж ви думаєте. Завтра у нас буде польове випробування, про яке я вам говорив.

Гаразд, не треба стільки емоцій!

Я знаю, вам сподобається на природі, на свіжому повітрі: ліс, тварини - і все таке.

І головне, справа в тому, що це випробування в парах, від пункту А, про нього я скажу вам завтра, в пункт Б.

У вас буде тільки компас. Ніяких мобільників, GPS, нічого іншого.

І не забудьте внести свої пари до списку. До завтра!

Сандро, хочеш бути зі мною в парі?

Послухай, ти б хотів провести цей час зі мною?

- Ні, мені дуже шкода.
- Чому ж?

Тому що мене попросила моя подруга Пурі.

Як я міг їй відмовити?
- Мене звуть Пакі.

- Так, моя дорога подруго Пакі.
- Ага, тоді, Пурі, не залишиш нас самих?

- Мене звати Пакі.
- Я сказала "самих"!

Тобі зі мною набридло чи тобі подобається ця черниця?

Послухай, я...
- На твоєму місці я поспішив би, інакше можеш лишитися без пари.

Освіта: художнє. Два роки працював художником у поліцейській дільниці.

Поліцейській дільниці... Ні. Учитель малювання в школі.

Вчителем пропрацював... 6 місяців. Ні.

Один рік! Два роки працював викладачем.

У школі "Лос Ногалес"
- 4 роки... 5 років.

6 років. 3 роки як ілюстратор спеціалізованих статей різної тематики.

Ось і готово.

Усе просто: якби ми лишилися наодинці зі Змієм, то в нього б виникли почуття до мене. Тому важливо, щоб завтра я була його парою.

- Що таке?
- Нічого, подруго, нічого особливого. Просто Змій вибрав тебе, і ми трохи заздримо.

Знаєш, чому він це зробив?
- Ні, чому?

Тому що закоханий у тебе по вуха.
- Та ну! Бути не може, це неправда.

- Ні, дурненька, він мені сказав, що хотів би залишитися наодинці з тобою.
- Для чого?

А ти знаєш, що Змію подобається кидати виклик. І, скажімо так, ти його головний виклик.

Але тоді... Ти думаєш, що він і я... Але, боже мій, що мені тепер робити?

Найкраще, що ти можеш зробити, - прикинутися хворою.

Ну вже ні, це виправдання вже не годиться, і тим більше я не хочу брехати.

Гаразд, вибирай сама. Якщо прийдеш, то будь готова до наслідків, Пакі.

- Бачу, ви працювали в престижній школі "Лос Ногалес".
- Так. У престижній, але престижній не настільки, як ця.

- Я вчився в "Лос Ногалес".
- І там відмінне навчання мовам.

- Який збіг! Не пам'ятаєш Араменді?
- Араменді? Араменді, Араменді... Араменді, звичайно ж, старий Араменді, ще той засранець!

Так, бував часом, правда. У нього важкий характер.

Але я з ним добре ладнав.
- І я! І я - прекрасно.

- Це свідчить про ваші таланти, і коли можете приступити?
- Почну, коли ви дозволите.

До слова, я живу тут недалеко, отож запізнюватися ніколи не буду.

І, як ви вже знаєте, я маю четверо дітей і племінника, і всі живуть у будинку, який досі цілий, що дається дуже нелегко.

Правда в тому, що я хочу отримати роботу, для мене це дуже серйозно.

- Можете почати завтра?
- Звісно.

- На випробувальному терміні.
- Звичайно, звичайно ж.

- Учитель?
- Так, я мав співбесіду з директором. Він повірив усьому, що я наговорив, кожному слову.

- Ти ж не вмієш брехати.
- Так, не вмів, він питав то про одне, то про інше, а питання все ніяк не припинялися.

- Скільком дітям?
- Одному класу.

Там усі дуже здібні.

Хімено, хіба ти не розумієш, що з цією роботою і твоєю зарплатнею - кінець нашим проблемам.

Якщо зламається котел, то нехай ламається. Тепер у нас будуть гроші оплатити рахунки, і ми не опинимося на вулиці.

Звучить чудово, але... це ризиковано.

- Ні. Ну що ти! Сама побачиш. Хто зможе здогадатися, що я...
- Сусіди!

Роза.

- Я прийшла привітати тебе. Мені тут повідомили, що в нас новий учитель у школі.
- А, дуже дякую, Розо.

Тільки я була трохи приголомшена, коли дізналася, я думала, що ти був здатний працювати на біржі.

- Ну, нічого. Трохи дивно.
- Просто я багато на що здатний, я досить різнобічна людина.

- От тепер бачу, так. Але сильно дивує різниця між брокером і вчителем. Ці речі зовсім різні, так чи ні?
- Ні.

- Ні?
- Ні, ні, ні. Тому що... біржа - це скупчення людей, що репетують на все горло?

Майже той самий клас з учнями, єдина відмінність у тому, що дітям я можу сказати, щоб вони затикнулися.

- Ну, гарненько, спасибі, що проводив мене.
- Нема за що, я сам цього хотів.

Послухай, на орієнтуванні ти знімеш рукавички хоч раз чи все-таки ні?

Ні. Але я ношу їх, не тому що мені так хочеться - у мене хвороба шкіри.

Ну все, спасибі що проводив, правда.
- Сандро, ти...

Ти впевнена, що справді хочеш бути зі мною на орієнтуванні?
- Так, звісно, так.

Це ж лише екскурсія, так?
- Так, це всього лише екскурсія, але це кілька годин з іншою людиною. Наодинці.

Раніше я завжди був з Клавдією, до того як...
- Так.

- Сандро, насправді, якщо хочеш піти з кимось іншим, скажи мені, і ми...
- Ні, ну що ти!

Я хочу провести час з тобою.

Грець! От чорт!

Що це було? Витівки вітру чи що?
- Так, авжеж, що ще це могло бути?

А як називати тебе в школі? Татом чи вчителем?

Не називай мене, просто не називай. Так буде краще.

Карлітосе, ніби ми не знайомі, зрозумів?

Чорт!

Який колір кращий? Червоний чи синій?

З будь-яким ти як той колгоспник.

Дякую, ти дуже люб'язний.

- Мені подобається синій.
- Так?

Чи проходив тут Змій?

- Так, проходив, а тобі який подобається?
- Подивимося.

- Червоний.
- Точно?
- Так.

Спасибі. І ще, послухай, я тут подумав, що якщо ваш батько вчитель в школі, то на вас це позначиться не найкращим чином.

Та ну, Маріо, не парся, ми й так там не королі.

Тільки подивіться. Ти знаєш, що відбувається з цим хлопцем?

Можливо, він запав на якусь дівчину абощо. Я вже нічого не розумію.

Не знаю.

Можна дізнатися, що з тобою коїться?

Ти чуєш?

Не хочеш бути такий ласкавий і вимкнути це?

Він же новий!

Добре, тоді зникни і стягни інший, але не смій іґнорувати мене і заподіювати шкоду моїм друзям.

- Твоїм друзям?!
- Так. А що таке?

Я просто знаю, що він хоче залізти тобі під спідницю. Ну, знаєш, це немов виграти в гонках,

а ти його приз.

І що, якщо він мені подобається.

- Ти сама в це не віриш.
- Ах, ні?

І чому ж?

Тому що ти сохнеш за іншим.

І прикидаєшся, що це не так.
- Прикидаюся? Я?

Це ти прикидаєшся і ніяк не наважишся сказати про свої почуття до мене.

Що, не признаєшся? Давай на чистоту.

Хочеш, аби я був щирим?

- Так.
- Гаразд.

Ти нестерпна, ти самовпевнена.

- А ти боягуз.
- Розпещена.

Грубіян.

- Ти ж сама цього хотіла.
- Ти тільки це хотів мені сказати?

Вибачте, що увійшов, не постукавши, проте це й моя кімната.

Тобі не дуже хочеться поговорити про краватки, так?

Я не знаю, що робити, Маріо. Не знаю, де продовжити пошуки.

Думаю, не завадило б знати, що ми конкретно шукаємо.

Це обман, я нітрохи не наблизилася до того, щоб знайти Бланку. Все лишилося так, як було до нашого приїзду сюди.

Хімено, я... Може, хоч мені зможеш допомогти.

Який?

Синій, так?

Та нема різниці, неважливо, який ти одягнеш.

Дякую.

Ні, дякую тобі. Спасибі, що... що не падаєш духом, коли щось не виходить.

І дякую, що терпиш мене, коли я не в гуморі.

І спасибі, що отримав цю роботу, інакше ми тут би не затрималися.

Правда.

І спасибі, що все ще борешся, Маріо, тому що для мене все це важко.

Хімено, я знаю, як ми можемо все розкрити.

Роза Руано.

Вона знає все про всіх.

Ми прийдемо в її в будинок, спокійно скажемо їй "Розо, привіт, як справи? Не запропонуєш нам чаю?"

Ми сядемо і попросимо її: "Дорогенька, розкажи нам, нарешті, що тут відбувається, тому що ми зовсім заплуталися".

Так чи ні?

От, готово.

Сандро, Лео, ось ваш компас, під вашу відповідальність.

Ніхто не бачив Пакі?

Учора вона була в порядку, куди вона поділася?!

Ти бачив Пакі?

- Пакі не зможе сьогодні прийти, вона захворіла. Так раптово.
- Ну, це ж треба, Змій, здається, ти залишився без пари.

- Захворіла? Що з нею?
- Не знаю, але ясно, що їй слід краще слідкувати за тим, що вона їсть.

Учора вона почала погано себе почувати, отож навряд чи вона прийде.

- Вже краще, так?
- Пробач, я укладала волосся.

Це місце дуже корисне, бо тут є ксерокс. І останнє: учительська. Тут ти можеш ненадовго відволіктися.

Спасибі, Андресе.

- Але не на стільки, на скільки хотілося б.
- Вона натякає на кавоварку, зрозуміло.

Тоді, дуже дякую за екскурсію, Андресе. Спасибі.

Щасти!

Не турбуйся, все буде добре.

Ні, ні... Так, тобто я спокійний, я не нервую.

- Тоді тобі пощастило, тому що коли я починала, я була в повній паніці.
- Ти?!

Ні. Я бачив тебе, ти приборкувачка хижаків.

Це зараз. Бачив би ти мій перший урок: у моєму волоссі виявилися дві жуйки, а я навіть не знала, хто це зробив.

- І що ти сказала?
- Тобі не треба, адже ти не нервуєш.

- Гаразд, каюсь, у мене зараз серце вистрибне.
- Після цього провалу я сказала собі:

Нуріє, забудь про виховання цих дітей: перше, що тобі слід зробити, - це загіпнотизувати їх.

- Що?!
- Так, знаю, звучить дивно.

Але якщо відвернешся, зразу ж хтось почне колупатися в носі або пробувати на смак крейду, і тоді ти труп.

Гаразд, і що потрібно зробити, щоб загіпнотизувати їх?

Маріо, адже ти батько, хіба не знаєш?

Коли ти досягаєш того, що твої діти під контролем, подумай.

Коли вони сплять? А якщо серйозно, не знаю, напевно, коли граються.

От бачиш?

Ти знаєш, що робити. Секрет у тому, що потрібно зацікавити їх чимось.

Удачі!
- Спасибі.

Привіт, дітки! Я Ма... Вибач. Я Маріо - новий викладач малювання.

Але не кличте мене Доном Маріо. Просто Маріо.

Ну ж бо, пограємо.

Хто хоче пограти?

Зіграємо в малювання.

Подобається? Вам хотілося б пограти в малювання, наприклад, країн? Буде малювати країни світу.
- Це така нудьга!

Так, цікавим це не назвеш.

Тоді...

Пограємо в гру "створити країну", ви хочете?
- Як?

З пластиліну. Передавайте пластилін по одному на кожного.

- Ти така відважна, Пакі.
- Чому?

З таким макіяжем і такою зовнішністю...

Потрібно мати сміливість. Навіщо з'явилася?

Хіба я не сказала, щоб ти прикинулася хворою?

Спасибі за пораду, але я в порядку, і тим більше хотіла піти на цю екскурсію.

- Послухай, дитинко, невже ти віриш, що Змій буде з тобою?
- А чому ні?

Чесне слово, Пакі, я навіть не знаю з чого почати. Нічого не вийде, тому що ти не на його смак, і це ранить тебе, зачепить твої почуття.

Послухай, я не знаю, чи подобаюся я йому, але знаю, що на тебе йому начхати. Це кажу не я, а всі інші в класі.

- Так, слухай сюди, чудило, Змій - мій! Тобі ясно?
- Ні, не ясно! Я йду з ним на екскурсію, і нічого з того, що ти скажеш, не завадить цьому. Зрозуміла?

Послухайте... послухайте, будь ласка. Заспокойтеся, сядьте за парти!

Це не можна їсти! Не можна їсти!

Перестаньте, будь ласка, кидатися пластиліном, сядьте і заспокойтеся.
- Ми повинні допомогти йому!

- Не можу, тому що...
- Не їжте це!
- Тому що я нервую.

А ти знаєш, що трапляється, коли я нервую.
- Залиште цей папір в спокої! Припиніть усе це!

Краще пограємо в іншу гру - Парчіс. Зіграємо в Парчіс?

Я тебе бачив, це був ти!

Лайно.
- Ого! Учитель сказав "лайно".

- Лайно, лайно, лайно...
- Тиша!

- Розкажеш, що сталося?
- Думаю, моє серце зараз вискочить.

Гаразд, розслабся, не думаю, що все так погано. Не панікуй.

Лукасе, я повинен повернутися туди, інакше дітлахи все рознесуть там. А якщо хтось засумнівається в тому, що я вчитель?

Перевірять факти в моєму резюме. І все розкриється!

Пам'ятай, ти це робиш заради нас усіх.

От би я був таким хоробрим, як ти.

Сміливим?

Я ховаюся від якихось сопливих дітей в туалеті.

Так, але ти прийшов на урок і не знав, як все пройде, і що ще чекає попереду.

Ти найкращий фальшивий дядько, якого я коли-небудь мав.

Ну, а я мав трохи кращих фальшивих племінників, не буду тебе обманювати.

- Ну що, йдемо?
- Йдемо.

Тільки ти йди першим, я ще подихаю трошки, зберуся, наберуся сил і піду, будь упевнений.

Усе виходимо, почнімо урок. Пам'ятайте, що кінцевий пункт позначено на ваших мапах.

Будьте обережні в лісі, не перелякайти звірів. І покваптеся, адже ніхто не хоче заночувати тут.

- Чого ти тут одна швендяєш?!
- Я й сама б хотіла... бути в парі, але я єдина залишилася без неї.

- Де Пакі?
- Не знаю, це не моя справа. Запитай у викладача.

- Професоре, де Пакі?
- Пакі нездужала.

- Але вона була сьогодні в порядку.
- Не знаю, здається, у неї щось із шлунком. Її подруги знають більше.

Допоможіть! Хто-небудь, будь ласка.

Випустіть мене звідси!

Це ж Лукас!

Привіт.

Послухайте, так не може тривати!

Потрібно зібрати всі ці... речі.

Я тут.

Не чіпай.

Не торкаємося.

Спокійно.

Добре, отже, взяти їх можна чистими ручками.

Спокійно. Нічого не станеться.

Спокійно.

Їх більше, але ти вищий.

Лукасе...

Пане директоре.
- Маріо.

Мені сказали, що з вашого класу доноситься шум. Усе добре?

- Так. Так, так... Добре, все чудово. Я їх залишив там: у них невелике завдання.

- Зрозуміло, але хіба ви не повинні бути з ними?
- Так. Чи ні. Ні, ні.

Ні, по-моєму, тому що... Я прихильник того, щоб дати трохи свободи учням.

Думаю, вони оцінять це, відчують...

- Добре.
- Добре.

Вибачте, Маріо. Яке ваше перше враження?

Що вам здалося?

Добре. Я бачу... я бачу, що тут дуже добре.

- Бетмен - лиходій.
- Ні, він хороший.

Іноді люди думають, що супергерої погані, і це не зміниться. Але пізніше вони розуміють, що герої хороші.

- І чому вони думали, що він поганий?
- Тому що не розуміли його.

Він тільки хотів допомогти людям. Супергерої використовують свої можливості, щоб допомагати людям.

Хоча іноді вони помиляються і розплачуються за це. Сильно.

Я кажу, що вам, як директору, потрібно ще багато зробити, правда?
- Так.

Маріо.
- Що?

- Цей урок.
- Так.
- Вони здаються дуже старанними.

- На добрий час!
- Спасибі.

Продовжуй в тому ж дусі. Продовжу свою роботу.

І знаєте що?

Є такі миті, коли ти можеш побачити просто з вікна як летять супергерої. Можливо, настав той час.

Подивіться у вікно швидше.

Я ніколи не звикну до цього. Мерщій, іди на урок. Іди на урок!

Ну що? Що ви там побачили у вікні?

Ну ж бо, кожен на своє місце.

- Піду подивлюся, що там. Гаразд?
- Гаразд. Що таке? Хочеш іти за мною?

За тобою? Ні. За твоїм маленьким рабом.

- Це вона.
- Чортова Вілла Доріта.

- У мене мурашки по шкірі від цього місця.
- А ти чого хотіла від покинутих будинків?

Хімена вважає, що там є щось, пов'язане з тим, що з нами відбувається.

Послухай, можливо, там є якісь пояснення,

чому ми ті, хто ми є.

Які ще пояснення?

- Не знаю, щось, що стосується нас усіх.
- Ти і я, як дві віддалені планети.

Зі мною не відбувалося нічого з того, що сталося з тобою. Я вже не кажу про решту.

- І що тоді?
- Не знаю, мабуть, це з народження.

Моя здатність зникати, очі, талант, ця дотепність.

- Що сталося? Не кажи, що тебе вкусила змія.
- Що ти несеш, божевільна? Змії не нападають просто так.

Що сталося?
- Мені здається, я вивихнула кісточку.

Думаєш? Може подивимося.

Болить?
- Так, дуже.

Сандро, це завдання в парах.

Треба йти далі, якщо не хочемо програти.

Тут. І ось тут.

"Карлос"

"Сандра"

"Люсія"

"Змій"

"Лукас"

А якби директор це побачив? Що тоді?

Не тільки б я втратив роботу, ми би втратили все!
- Я хотів допомогти, а оскільки ти...

Так ти не допоможеш, Лукасе. Тільки не так.

Цим ти лише все погіршуєш. Адже ми щойно про це говорили.

Не роби так більше, хлопче.

Послухай. Як ти це зробив? Ні, я питаю, тому що зі мною діти здаються якимись піраньями, а з тобою...

Я показав їм свої комікси.

- А свої журнали...
- Комікси.

Так, але це ж журнали... Можливо, ти не повіриш, але мені самому подобалося читати все моє життя.

Так-так, я перечитав багато: "Рін-Тін-Тін. Гавкання у темряві", "Капітан Труено і Святий Грааль", "Мортадель і Філемон".

Річ у тому, що все трохи змінилося.

Знаєш, зараз дітям подобається інше.

Добре, гаразд. Але ж не сильно? Це ж було немов учора. Це ж з того, що не...

Від чого зараз вони "тащаться"?
- Ну, наприклад... Ти знаєш що-небудь про супергероїв?

Я? Про супергероїв? Звичайно! Про супергероїв, я знаю... основне...

Основне...
- Основне.

Скажу так: вони носять плащі, щоб літати, ні?

Вони носять труси поверх штанів, чи ні? І. .. А, так. Вони завжди носять маску, щоб приховати свою особу.

Більш-менш. Днями я дам пару уроків тобі.

Мерщій, Борхо, не барися, інакше запізнишся, синку.

Одягни шарфик, який я тобі поклала. Сьогодні холодний вітер.

Подивися, мамо! Я Супер Борха!

- Добре, сонечко.
- Я можу літати, як Супермен.

Звичайно ж, милий.

Зараз ми маємо час, щоб спокійно поговорити, що скажеш?

А тут?

Там у мене болить насправді!

Яка ж ти хитра все-таки.

- Що відбувається?
- Я йду - ось що відбувається.

Що таке? Вже не болить?

А я ідіот майже повірив!

Віддай мені компас, я хочу якнайшвидше закінчити це.

Який компас?

Який був у Пакі.

Що таке? Не відібрала, коли їй "стало погано"?

Я до цього не маю відношення. Але можу сказати одне: які ж усе-таки люди злі.

- Проходь. Твій чоловік удома?
- Думаю, так.

- Сталося щось?
- Борха. Хотів літати, але впав з дивана і ледь не розбив собі голову.

- Чому?
- Твій чоловік розповів, що в людей бувають суперздібності, і мій син подумав, що може літати.

Це могло стати трагедією, а якби він викинувся з вікна, що тоді?

- Мені дуже шкода, правда. Не знаю, що сказати.
- Послухай, одне діло, якщо твій чоловік розорив свою компанію, інше - руйнувати життя моїм дітям.

Тут я такого не допущу!

Так, я знаю, що він тобі не розповів цього.

Але знай, це твій чоловік розорив свою конторку, і я тобі про це не говорила.

Можливо, там він і вийшов сухим з води.

Але зараз він працює з дітьми, це дуже відповідально.
- Так, я чудово розумію, і мені дуже шкода.

Але, Розо, будь ласка, спробуй зрозуміти його. Це його перший день. Всі ми робимо помилки, чи не так?

Послухай, Хімено, ти знаєш, що я вас дуже ціную, але коли ми говоримо про навчання і про здоров'я моїх дітей,

то тут не повинно бути жодної.

Я змушена поговорити зі шкільною радою, і вони вирішать, як бути з цією помилкою.

- Супергерої?
- Так.

- Супергерої?! Про що ти думав?
- Хімено.

- Лукасе, це тебе не стосується, не лізь, будь ласка.
- Це був не Маріо.

Ні...

Це був ти?
- Ні, не він.

Хлопець сказав так, щоб допомогти мені, і я йому вдячний. Але це не він.

Вчора ми говорили про це. Я попереджала тебе. Чому мене не послухав?

- Хотів допомогти Маріо.
- А ти не міг йому допомогти звичайним способом?

Я хотів використати те, що вмію, для чогось хорошого.

Я втомилася повторювати, що не можна користуватися своїми можливостями!

Так ви нікому не допоможете. А навпаки: ви наражаєте нас на небезпеку. Всіх!

Завжди є хтось, до кого туго доходить.

Через ці здібності ми тут.

Ховаємося. Розлучені з нашими сім'ями.

Вдаємо інших.

Ці здібності приносять самі проблеми.

Через ці прокляті здібності вони забрали мою дочку.

Послухай, Хімено, я... Я знайду вихід, от побачиш.

Повір мені.

Раніше слід було думати.

Тут дуже холодно.

Мені холодно всередині.

Хімено, мені шкода.

І найбільше мені шкода, що не змогли допомогти в пошуках твоєї дочки.

Повір, мені б хотілося сказати більше, але...

Я точно не знаю, де знаходяться ті два будинки, в яких нас тримали.

Мені... мені шкода.
- Я знаю, Лукасе.

Я знаю.

Але ти заспокойся, ми обов'язково її знайдемо.

Це лише питання часу.
- Немає часу. Вона маленька дівчинка.

Скільки часу потрібно, щоб... щоб почати думати, що її справжня сім'я - це ті люди, яких вона бачить щодня?

Скільки потрібно часу, щоб вона про все забула?

Щоб вона забула,

як ми гралися під час канікул у парку біля будинку.

О боже!

З кожним днем, що минає, її спогади про мене тьмяніють, щось втрачається

і назавжди зникає.

Я ніколи не забуду про неї.

Але що як вона забуде про мене?

Що це було?

Що?

Ти не чув?

Певно це тварини.

Подивися, бачиш цю ділянку, шарудіння долинало звідти.

- Точно?
- Так, не звертай уваги. Я знаю цю місцевість.

Дивись.

Це свідчить про те, що я тут бував.

Тут був наш перший поцілунок.

Ми були закохані, і наступного року ми знову прийшли сюди, і я подарував їй каблучку з написом "Разом назавжди".

Сандро?

- Що?
- Ти чула, що я казав?

Так, так. Розумієш, це місце змушує мене нервувати.

Крім того, тут дивно пахне.

Чому б нам не піти, га?

Мерщій, ходімо вже.

Це тварини, Сандро. Тварини.

Розо, поклавши руку на серце, правда, мені дуже шкода.

Я розповів їм про супергероїв тому що... Ясна річ, що це не матеріял для дітей їхнього віку.

Мої найщиріші вибачення.

Я рада, що ти визнав свою помилку, Маріо.

Але змінити щось - не в моїх силах.

Усе вирішить шкільна рада.
- Он як?

У нас є деякі сумніви в твоїх методах, Маріо.

- Отже, ми розпрощаємося?
- Ні.

Поки що ні. Але знай, ми будемо присутні на твоїх уроках і спостерігати за їх проведенням.

Після цього ми приймемо рішення. Май на увазі, що ти на випробувальному терміні.

Добре, спасибі, спасибі. Запевняю вас, що на наступному уроці - нічого: ні суперможливостей, ні... Звичайний шкільний урок.

- Чудово. Побачимося на уроці.
- Звісно, спасибі.

Це ж добре, так?

Добре, могло бути й гірше.

Я спробую поговорити з батьками, гаразд? Хоча не думаю, що вони дослухаються до "місцевої п'яниці".

Лусіє, що таке?

- А слухати, що думають інші, недобре, так?
- Ти щось чула?

Якщо не проведеш урок добре... Що означає "перевірка рекомендацій"?

Я пройду туди, подивлюся, чи видно щось.

Я тут лажу, а ти красу наводиш?

Принаймні, якщо ми знову будемо тут проходити, то впізнаємо це місце і перестанемо ходити колами, як ідіоти, Змію.

Навіщо позначки, якщо вночі ти не розгледиш навіть дерева.

Все з твоєї вини, подруго.

- Це не моя провина, що ми тут заблукали.
- Звісно.

Ти ніколи ні в чому не винна!

Навіть коли прийшла в кімнату Сандри і поцупила її світлини, і поводилася, наче нічого не було, забула?

Гаразд, було таке. Я так і думала, що тобі не зрозуміти, Полі, але ти й сам не подарунок.

Можливо, я ще гірше, але кожен отримує те, на що заслуговує.

Послухай, мені набридло базікати. Все, що ти кажеш, мені по барабану.

І я маю причину кинути тебе саму в цій чортовій глушині!
- Я шкодую про те, що зробила.

- І що?
- Я, правда, шкодую!

Це лише слова, кидати слова на вітер може будь-хто.

- Але я не "будь-хто".
- Для мене так.

А ти для мене далеко не будь-хто. Я ніколи не просила вибачення в будь-кого.

Тому що я найбільш гордовита в усьому світі.

Так, я примхлива, я егоїстка. І чиню речі, які самій не подобаються, якщо не домагаюся того, чого хочу.

Я не визнала б цього перед кимось, хто мене зовсім не хвилює.

Ти для мене важливий, зрозумій це!

Ти йдеш? Чи хочеш залишитися в цій чортовій глушині?

Тату, ти теж думаєш, що наші здібності - це погано?

Тому що Хімена так думає.

Але... Ні, це не так.

Хімена так не думає, правда.
- Може, й ні, але раніше вона так говорила.

Вона права, вперше, коли зі мною це сталося, я розповіла названій мамі.

Спочатку вона відвела мене до лікаря, а потім повернула назад у притулок.

Коли ми користуємося нашими здібностями - відбуваються погані речі.

Але Хімена хоче сказати, що якби ви спробували ними менше користуватися...

Я не можу перестати чути, що в людей у голові.

Що мені робити?

Можливо, не знімати навушники?
- Я просто починаю хвилюватися.

Я не вмію добре контролювати це.

- Я не хочу нікому нашкодити.
- Тому що шкодять погані.

Ми погані?
- Ні, ні. Абсолютно ні.

Ви не погані. Поговоримо про це пізніше?

Мерщій, на урок.

Шкодую про те, що сталося.

Здається, мої поради не дуже тобі допомогли.
- Ні, вони...

Якби учнів не було так багато...

- Що ж, нехай бог пошле мені вдачі.
- Маріо, я бачила, як ти розмовляєш з дітьми, ти чудовий батько.

Просто тобі слід постаратися так само вплинути на них.

І все налагодиться. Обов'язково.

Дякую.

- Котра година?
- Не турбуйся.

Як це мені не турбуватися?

Якщо з ними щось сталося? Що тоді?

Там щось сталося, точно, я тобі кажу.

Погане - не думаю. Не пам'ятаю, щоб нам з Клавдією було погано.

Не може бути, що вони там ніжаться.

Не може бути, не може бути. Сандро, ми знаємо, що неможливе...

Послухай, я знаю свого брата.

А я - свою колишню.

Сандро, не всі люди однакові. Те, що вони відстали, це лише відмовка.

Я не вірю в це.

Сандро, куди ти зібралася? От-от стемніє.

Добре, перевіримо, хто з нас правий.

Почекай, ти не можеш іти одна.

Зажди.

Ви принесли комікси?

Хороше запитання, Рамоне. Послухай, я хочу сказати, що те, про що ми говорили на минулому уроці, це, звичайно, здорово.

Тобто погано. Погано, це дуже погано.

Чому?

Тому що... тому що нумо гратися в малювання інших речей.

Малюймо... Вам подобаються квіти?

Чому розповіді про супергероїв це дурниці?

Добре, пограємо в мовчанку і малювання.

Малюймо своїх товаришів, які сидять поряд з вами.

Моя мама сказала, що мати здібності - це доля дивних, що з цього нічого доброго не вийде.

Але це не правда, Борхо.

Тому що немає нічого поганого в тому, щоб мати здібності.

Я не кажу про можливості, як у супергероїв, які носять плащі, вміють літати і інше, ні.

Розберімося...

Хто хоче носити плащ?

Раптом одного разу хтось наступить на нього, і ти впадеш.

Кому потрібний плащ?

Я кажу про інші здібності.

Наприклад, кому подобається чистити зуби?

Тобі подобається?

І тобі теж?

Отже я єдиний, бо мені це не подобається.

Мені так не подобається чистити зуби.

Як шкода, правда. Як дивно.

Але тільки уявіть собі, що ви здатні змусити щітку рухатися, немов чарами, не торкаючись до неї.

Ви концентруєтеся, піднімаєте щітку, і вона чистить зуби сама.

Ще швидше!

Супер, правда? Ви навіть не втомитеся.

Або, наприклад, ви здатні дізнатися, про що думає ваша мама.

Ви знаєте про подарунок, який вона хоче, щоб ви подарували.

Ви швиденько біжите до тата і доповідаєте йому. Він купує мамі цей подарунок, і всі на сьомому небі від щастя,

і якийсь час панує спокій.

Класно, правда?
- Так!

Кожен з вас повинен вибрати здатність і намалювати самого себе

з цією здібністю, як ви допомагаєте людям.

Можу я вибрати здатність підривати?

Ні, Борхо. Не можеш.

Нічого, що руйнує. Це повинні бути можливості, які допомагають людям.

Знаєте чому?

Тому що можливості - це добре.

Як?

Ніяк. Увесь час одне й те саме: на мене не звертають уваги.

Спочатку - Клавдія, зараз - ти.
- Лео, ні.

Але це нічого, нічого такого.

Ясно, що мені подобаються неприступні, до яких навіть і доторкнутися не можна.

Сандро, я заслуговую на пояснення, правда?

Крім того, я знаю, що тут відбувається.

Щось я сильно сумніваюся.

Будь обережною.

Тобі допомогти?
- Ні.

Тобі подобається інший, хіба ні?

У цьому справа.

Сандро, подивися на мене. Подивися на мене.

Послухай, я лише прошу, щоб ти сказала мені, якщо це так, будь ласка.

Будь відвертою зі мною.

Я буду чесним з тобою:

ти мені дуже подобаєшся.

А тепер твоя черга.

Хто він?

Швидше!

- Змію, Змію, витягни мене, я падаю...
- Заспокойся, я тримаю тебе.

Чіпляйся, ну ж бо!

Клавдіє, ти в порядку?

Так.

У тебе кров.

Нічого, дрібниці.

Ось тримай.

Бачиш що-небудь?

Схоже, що їм не так уже й погано.

Ти правий: не однакові.

Послухай, нам треба йти, поки не стемніло.

Якщо пообіцяєш поцілувати ще.

Ходімо.

- Що з тобою?
- У мене болить тут сильно, Змію.

- Ти брешеш.
- Ні, цього разу насправді.

Супер Леноне, Супер Терезо. Чудово, класно, який цей чудовий.

Цей теж непоганий. І цей дуже кльовий.

- До побачення, вчителю!
- До побачення, Борхо.

Будь обережний і поводься добре.

- Мої вітання!
- Сьогодні ж не мій день народження.

Є багато причин, щоб привітати тебе, Маріо.

І перша: урок, який ти провів, був чудовим.

Ти зумів їх загіпнотизувати.

І, між нами, ти залишаєшся, якщо хочеш...

- Звичайно, звичайно хочу!
- Тільки зроби здивоване обличчя, коли офіційно тобі скаже це директор.

- Так, так, не турбуйся.
- Почекай.

Моя візитка: мій телефон, моя електронна адреса. Що б не сталося, можеш на мене розраховувати.

Послухай, я не знаю, як дякувати тобі за все, що ти для мене зробила.

- Вибач, Маріо, приділиш хвилинку, будь ласка.
- Так, звичайно.

- Прошу до мого кабінету.
- Спасибі.
- Іди.

Послухай, Лео, я справді шкодую про те, що сталося.

Та нічого, побачимося завтра, гаразд?

Я також почуваюся самотньою, і то досить часто.

Сумуєш за місцем, де жила раніше?

Тому ніколи про це не говориш?

Так.

І хлопець, до якого ти маєш почуття, він залишився там?

Уже не важливо. Нещодавно я зрозуміла, що він не вартий того.

Я впевнена, що через деякий час забуду про нього.

Або, принаймні, він не буде мене хвилювати.

У такому випадку, думаю, це може почекати.

До завтра!
- До завтра!

Ну як? Добре провела час?

Чудово. А ти?

Ще б пак! Щоправда, я не бігав по лісу заради забави.

Ага, і я теж.

Слухай, у нас залишилася незакінчена розмова.

Я не пам'ятаю...

Ага, і я теж.

Привіт.

Знаєш, я зрозуміла, що повинна перед тобою вибачитися.

Дуже вибачитися.

Пробач, що сумнівалася сьогодні в тобі, Маріо.

Я вже це чув раніше.

Нічого, не турбуйся, для мене це не проблема.

Тобі більше пасує синій.

Фільм уже почався.

Карлосе, не подаси мені попкорн?

Але він же до Люсії ближче.

Так, але їй потрібно вставати, а тобі не обов'язково...

- Браво!
- Готово.

Дуже дякую.

Вона каже, що ми можемо користуватися здібностями, тільки обережно.

І тільки вдома.

Домовилися?

Діти,

я наполягаю на цьому, тому що... бо не хочу, щоб ви ризикували.

Не хочу, щоб з вами сталося щось погане.

Тому що... мені добре тут з вами.

Я хочу й далі вечорами дивитися фільми, їсти попкорн.

І тому що це дуже важливо для мене.

Мені потрібно, щоб усе вийшло.

Тому що хочу знайти свою дочку, щоб вона була тут з нами,

хочу дивитися телевізор і фільми разом з нею

і їсти попкорн.

Але якщо ми помилимося, то все це скінчиться. Розумієте?

Мені здається, це чудово.

Не залишилося більше попкорну, але можна приготувати ще.

Зараз, дай-но мені. Дозволиш?

- Як добре!
- Я хочу, щоб жодна попкоринка не впала!

Ну ж бо!

Так не залишиться попкорну!

Без тебе у мене нічого б не вийшло, дякую.
Маріо.

Так, я вже тут.

Так, я бачила кров.

Але її недостатньо, нам потрібно більше.

Так, так я знаю.

Ти подбаєш.

У наступній серії...