Original subtitles

1. Ти що? Закрив би двері, раз ти тут.

Я б не хотіла побачити що-небудь, що зіпсує мені сніданок.

Вибач, Сандро, я вже виходжу.

Ти в порядку?

Упевнений?

Чому ти зі мною погоджуєшся?

Гаразд, не важливо. Я почекаю зовні.

Ну ж бо, поквапся.

- Ти пройшов крізь двері? - Дитинко, не вигадуй.

- Ти був всередині. - Де?

Сам подивись.

Наче нам одного було мало, а тепер ще й другий.

4 серія

Хвилюєшся через перший день у школі?

- Трохи... - Не використовуй свої здібності в школі.

Ти виглядаєш, як нормальна дитина. Хай так і буде.

Хімено, я прошу грошей всього на пачку сигарет.

Я ж пояснювала, що ми не маємо грошей. Що незрозуміло?

Це навіть краще, що в тебе нема цигарок, не будеш палити.

- Нічого, раніше теж обходився. - Так, ми вже в курсі, що на вулиці було краще.

Краще жити на вулиці, ніж під дахом у снобів,

зі своїми безглуздими правилами. І як ви збираєтеся

жити без грошей? - Ми стараємося заради порятунку ваших життів.

Твого й усіх, хто тут живе.

Дозволь нагадати, що ми пішли з роботи через тих типів, що за вами полюють,

щоб заховати вас тут.

У нас немає ні копійки.

Просто чудово.

А ти, якщо ще раз випадково перетворишся на мене,

я тобі влаштую такий струс, що ти не будеш знати, де знаходишся.

Ніколи більше не торкайся до мене!

Тихо.

За мене не хвилюйтеся, сам упораюся.

Ідіть.

Дітям час у школу. Мерщій!

Я приберу.

Ніхто не говорив, що жити зі злочинцем буде легко.

Справи кепські.

У нас немає грошей.

Я все підрахувала - нам вистачить максимум на два місяці.

- Два місяці? - Якщо найближчим часом не знайдемо роботу,

залишимося на вулиці.

У нас дуже хороша школа. У бібліотеці багато цікавих книг.

Гей, почекайте нас!

Багато дітей.

І купа малюнків. - Доброго ранку!

- Ну, якщо для тебе воно добре. - Як справи?

- А вас хіба не відвезуть батьки? - Ні, вони поїхали кудись рано,

щось там зробити, та я не в курсі, що саме.

Зачекайте хвильку, я забула книгу.

Ну, біжи за нею, ми почекаємо тебе тут.

Так, але я не пам'ятаю, куди поклала книгу, і навряд чи я її швидко знайду.

Не сходиш зі мною?

Допоможеш мені її знайти, ну ж бо,

ти ж не дозволиш мені отримати "незадовільно"?

Ну, ви йдіть, ми вас доженемо. - Але ж...

Відведи мого брата, Сандро. Дякую.

Я така розсіяна, забула, куди поклала книгу з анатомії.

Я так багато вчив, лейкоцити, еритроцити...

Моє тіло дуже складне.

Глибоке і загадкове.

Можу уявити всі твої глибини.

Минулого літа я ходила до тренажерної зали.

Так що, у мене все чудово, хоч я вже не ходжу туди.

Моя кімната там.

Крадіжка

Ти йдеш?

Твій клас на другому поверсі. До зустрічі.

Ну, ходімо.

Я теж боявся в перший день. - Все пройшло добре?

Не дуже. Але я впевнений, що в тебе вийде.

Упевнений...

Ти можеш перетворитися на кого захочеш.

А я завжди залишаюся Карлітосом. - Це погано?

І ще я ношу окуляри, я астматик,

люблю читати...

Мене вважають найдивнішим. Але мені однаково.

Ми з Люсією найкращі друзі,

і мені вистачає одного друга. - У мене довгий час не було друзів.

Коли ти був у поганих людей, ти не спілкувався з іншими дітьми?

Ні, вони не дозволяли.

Ти не знаєш, що треба зробити, щоб усім сподобатися?

- Це новенький? - Так.

Був би я зараз Змієм.

- Чому це? - Він може стати невидимим.

Дивись, ось мій клас.

Охороняйте вдень і вночі. Після випадку з Лукасом, ми не можемо допустити

тієї ж помилки.

Пам'ятайте, що не можна нікого впускати.

Ні за яких обставин.

Його здатність надзвичайно...

Краще не знати. Робіть, що я сказав, ясно?

Цей хлопець дуже важливий для нашого плану.

Хімено!

Ми тут з самого ранку, щоб зробити покупки.

А ти? - Я теж.

Я ходила по магазинах, щоб купити Маріо кілька сорочок.

Шефе...

Що мені робити з записами за минулий рік?

Так, Ортіґосе, якщо я сказав архівувати заяви по роках,

як думаєш? Відправ до архіву усі за минулий рік.

У нас нема секретаря, отож в архіві повний бардак.

Зрозуміло.

І та дівчина була не такою, яка нам потрібна.

Вона була не зовсім компетентною.

У результаті, Антоніо повинен працювати один за всіх.

А цей хлопець, що працює з тобою, дуже милий.

Але не особливо кмітливий.

Якщо тобі потрібен секретар, я могла б допомогти.

- Шукаєш роботу? - Ні... ну, так.

Тобто, чом би й ні. - У вас нема грошей?

Ви ж підписали контракт. Сподіваюся, ви зможете заплатити.

Звичайно, Розо. Заспокойся.

Маріо багато працює і добре заробляє,

але останнім часом у нього постійно стрес,

і він вирішив взяти відпустку через хворобу.

Щоб побути з дітьми.

Де можна добре заробляти і брати при цьому відпустку на півроку?

На біржі. Він біржовий маклер і добре заробляє.

Так що, ми маємо досить грошей. Але, останнім часом, я подумую,

не знаю, було б непогано знайти роботу,

і, нарешті, вирватися з дому,

щоб трохи розслабитися. - Якщо ти і правда цього хочеш, то ти зробиш мені велику послугу.

У тебе є досвід роботи адміністратором? - Так.

Я працювала в компанії, поки не вийшла заміж.

І, крім того, куди ж економіці без управління?

Гаразд. Зайди після обіду,

обговоримо умови.

У тебе буде випробувальний термін.

Добре я виглядаю?

Ну, я не буду вам брехати, що мені потрібно трохи фізичних навантажень,

але я можу підійти.

Мені? 38, 35, 35 років.

Ало?

Ало?

- Привіт. - Привіт. - Я маю новини.

Одна хороша й одна погана. З якої почати?

- З хорошої? - Я знайшла роботу.

Це ж чудово! Де?

У поліцейській дільниці. Вони шукали адміністратора.

Отож, у мене буде випробувальний термін,

робота з документами...

Я бухгалтер, тому, я думаю, що впораюся.

Авжеж. Це ж твоя стежка, хоч я у цьому нічого не тямлю, але...

А яка погана?

Не така вже й погана. І зовсім не важлива.

Я трохи збрехала Розі й Антоніо.

Я сказала, що ти біржовий маклер, а зараз у відпустці на півроку.

Я? Але ж я нічого не знаю про біржу та економіку. Чому ти сказала їм це?

Ти ж знаєш Розу. Вона почала допитувати

і я сказала перше, що спало на думку.

Крім того, я не хотіла втратити шанс отримати роботу.

Ні, ні, ти права. Гроші нам зараз необхідні.

От і все. Не думаю, що тебе почнуть розпитувати.

Хотілося б вірити, тому що нічого доброго з цього не вийде.

Як думаєш, грошей з твоєї роботи буде достатньо?

Я кажу це, тому що...

щось я не впевнений. - Заспокойся, нам вистачить цих грошей.

Так що, не страшно, якщо ти не можеш знайти роботу.

Я подумала, раз у нас стільки дітей,

ми повинні їх контролювати, допомагати їм,

щоб вони не привертали занадто багато уваги,

хтось повинен залишатися вдома, щоб подбати про це.

А, я?! Так, звичайно.

Я сучасна людина, так що проблем не буде.

Слухай, я бачу, що ти засмучений, не переживай,

це ж лише перший день. Ось побачиш, як потім

ти знайдеш собі багато друзів.

Неодмінно, можеш мене не жаліти.

Оце вже краще, синку, треба бути оптимістом.

Як я вам?

Ти виглядаєш...

Виглядаєш...

добре. Так, діти? - Так, так.

- Гаразд. - Я сподіваюся, що це комплімент.

Я хочу справити хороше враження.

До речі, про римських королів...

- Ці люди, справді... - Доброго ранку!

- Привіт - Смачного!

- Що за обличчя? Щось трапилося? - Ми можемо поговорити наодинці?

Сину. Ти сьогодні був у будинку Руана?

- Можливо. - Ти не бачив дещо... - Золотий годинник.

Він лежав у шафі в передпокої. А тепер його там немає.

А крім тебе в будинку нікого не було.

Ти не знаєш, де він?

Може, ти взяв його випадково?

Випадково? Це навряд чи.

- Ну от. - Упевнений?

Я впевнений. А ти?

Час до школи, сьогодні мені на диво туди хочеться.

Я розумію, що у вас важкі часи, але...

Але цей годинник для мене... Не просто цінна річ.

Він мені важливий як пам'ять.

- Авжеж. - Я б так не наполягав,

але зрозумійте мене, я не можу. - Ми прекрасно тебе розуміємо, Антоніо.

Але наш син вже сказав, що не брав їх,

і раз він так сказав... - Антоніо...

Не хвилюйся, залиш це нам. Завтра вранці годинник буде в тебе.

Обіцяю. - Дуже дякую!

Не хотів би, щоб через це вийшло непорозуміння між нами.

- Авжеж. - До побачення.

Побачимося.

Навіщо ти мене так сильно вщипнула?

Завтра все вирішиш? Ти ж не впевнений, що він украв.

Хто тоді, Хімено?

Вовк може змінити обличчя, але не характер.

Усі знають, звідки Змій. - Усі, крім сусідів.

Ти повинен захищати його, адже ти формально його батько.

Останнє, що нам зараз потрібно, так це те, щоб Роза базікала

всім, що Змій їх обікрав.

Заспокойся, цього не станеться, я все владнаю.

Домашні проблеми - це мої обов'язки. Не хвилюйся, все буде в порядку, от побачиш,

я вирішу це в момент.

А після цього, пропали золотий годинник мого батька.

Жах.

Вам не здається, що це дивний збіг?

Трохи.

Ну, я залишу вас.

Авва, яка новина!

Найгірше те, що вони поводяться, ніби нічого не сталося.

Може, вони хотіли, щоб ніхто про це не дізнався?

Щось тут є, я впевнена. - Та ну.

Спочатку обікрав її, а потім обдурив.

Кажуть, що він розглядав цей годинник, коли вони зайшли в будинок.

Наскільки мені відомо, його і рідна сестра уникає.

- Сандро, що відбувається з усіма? - А ти не в курсі?

Ні.

Твій брат - злодій.

- Замовкніть! - А що, як ні?!

Я скажу всім, що ти пісяєшся в ліжко!

Звідки ти знаєш? Це неправда!

Тихо! Що сталося?

Він каже, що ти злодій, і що тебе посадять у в'язницю!

Це ж неправда?

Сандро, це ж не так? - Ходімо в туалет, умиємо твоє личко.

Ні! Змій ні в чому не винуватий!

Люсія, почекай.

- З чого почати? - Ось, бачиш ці коробки,

в яких повно звітів і заяв?

Їх треба розібрати

і заархівувати.

Через Access?

- Перепрошую? - Яку програму ви використовуєте?

Базу даних?

Access чудова, дуже зручно.

Ні, я думаю, краще вручну. По теках.

Так, я не подумала. По теках.

Ніхто б не сказав, що ти вже 15 років не займаєшся управлінням.

Звідки ти стільки всього знаєш?

Я ходила на курси, у вільний час, коли діти були в школі.

Які курси? Мені просто цікаво.

Думаю, мені не завадить позайматися інформатикою.

Чесно кажучи, я не пам'ятаю. Не тому що в мене погана пам'ять,

просто цей курс не особливо допомагав мені в пранні, тому вивітрився з голови.

Так, але, судячи по тобі, він непогано допоміг.

А ти знаєш англійську мову? - Ні, ні.

Трохи. "Гелов", "хав а ю" і ще парочку.

Як ти все встигаєш? Вчитися, виховувати чотирьох дітей?

Гей, ти. Не бачив типа з обличчям дебіла?

Не бачив.

- Ні? - Ні. - Де ж він тоді?

Де, чорт забирай?

Мені шкода, я не хотів. Вірніше хотів, але не повинен був.

У мене не було вибору. - Ти повний ідіот.

Скільки б ти не перетворювався, вони однаково чекатимуть на тебе на дворі.

Знаю.

Я все розумію. Але вони мені погрожували.

Послухай, хлопче. Ти помиляєшся. Ми зовсім з тобою не схожі.

Ну, в даний момент, ми обидва непопулярні.

Так, але знаєш, у чому різниця?

Я не переховуюся.

- Що це означає? - Ти не чув?

- Що? - Вранці той новенький був у Клавдії.

Схоже, зв'язався з нею і вкрав годинник її батька.

Та ну.

Я ж попереджав, щоб ти лишив у спокої мою дівчину.

Слухай, красуне, я розумію, що ти до мене не рівно дихаєш,

але не лізь до мене більше.

Мені здається, ти вже перейшов усі межі.

Мало того, що морочиш їй голову, так ще й крадеш у її батьків.

- Ще раз мене торкнешся... - І що?

Вдариш мене, злодюго?

Перестань!

У чому справа, хіба ти не достатньо вже накоїв?

Ти в порядку? - Так. - Точно?

Думаю, завтра весь день проведу в архіві.

Важко працювати, коли постійно треба прикидатися неумійкою.

Треба робити вигляд, що я взагалі нічого не розумію.

От чорт! Чому в мене не виходить поваляти дурня?

Не хвилюйся, все під контролем. - Маріо.

Що там з годинником?

Нічого. А що з ними?

Я спробую переконати його повернути. Не хвилюйся, все буде в порядку.

Ніяких проблем, ось побачиш. Усе буде добре!

Добре, Змію...

Ми знаємо, що ти звик жити один,

заробляти на хліб, як можеш,

і ми в курсі, як ідуть справи на вулиці.

Та невже?

Знаєш? - Так, знаю.

Я бачив. Що я хочу сказати,

загалом... Ну, багато що змінилося.

Ви мене дістали.

Знаєш, коли моя дочка пропала, ми з чоловіком розлучилися.

Ми не могли дивитися одне одному в очі, не звинувачуючи в тому, що сталося.

Це дуже важко. Часом, я сумую.

Я б хотіла знайти його і розповісти про все.

Але я не можу. Я не можу зателефонувати йому.

Я не можу подзвонити ні матері, ні родині,

нікому. Я залишила роботу, будинок, своє життя - все.

Я знаю, що це єдиний спосіб знайти мою дочку.

Так, але що я можу зробити?

Я хочу, щоб усе було добре.

Нам усім потрібно постаратися.

Я не крав годинника ні в кого.

Зрозуміло?

Зрозуміло.

Я йому вірю. Сама не знаю,

як ми докотилися до цього.

Спокійно.

Спокійно. Я ж сказав, що подбаю про це.

Я знайду інші способи, інші методи розв'язати це.

Інші способи?

Скористаймося дипломатичним підходом. Завтра вранці поговорю з Руаном.

Домовилися?

Розмова - найкращий спосіб.

Дивись. Тут написано, як насправді поліцейські

проводять розслідування і розшукують винних.

Це не поліцейські.

Вони не мають ані форми, ані пістолетів.

У них є лупа, тому що вони детективи.

Потрібно вивчити місце злочину,

знайти відбитки

і скласти список підозрюваних.

Дивись. Це Роза,

Клавдія, Борха,

Антоніо та Змій.

Ні, Змія не рахуємо. Це не він.

- Ти прочитала його думки? - Мені це не потрібно,

я і так знаю, що він не винен.

І Антоніо теж, оскільки це був його годинник.

Отже, ми повинні допитати підозрюваних, можливо, вони мають алібі.

- А що таке алібі? - Це наче виправдання, тільки справжнє.

Я не можу робити вправи, тому що в мене астма. Це моє алібі.

- З кого почнемо? - З того, кого більше за всіх підозрюємо.

Борха

- Привіт, Маріо! - Привіт. - Проходь, проходь.

- Дякую! - Звідки ти?

Мені треба з тобою поговорити.

- Проходь, я заварила кави. Ти будеш? - Ні, дякую.

Я ненадовго, у мене ввімкнута пральна машина. - Та нехай собі працює!

- Який у тебе гарний будинок. - Так.

- Дуже стильний. - Дякую.

Добре, розумієш...

Взагалі-то я хотів поговорити з тобою про...

...годинника.

Не могло вийти так, що Антоніо його десь загубив...

- Я так не думаю, Маріо. - Так.

Може, ми купимо йому схожий годинник?

П'ять тисяч єврів - чималі гроші.

- Скільки? - П'ять тисяч.

Слухай, Хімена сказала, що ти акула в сфері фінансів.

Акула, акула - це не те.

Так, дрібна рибинка, не більше.

Але в мене виходить... - Це чудово, тому що

ми подумуємо вкласти частину грошей зі спадщини у торги на біржі

тому що, як кажуть, гроші повинні працювати, а тут така удача: сусід - брокер,

і було б нерозумно цим не скористатися. Як ти думаєш?

Я б так не сказав.

Мій племінник вивчає економіку і говорить, що нова криза нас знищить.

Що, все дійсно так погано, Маріо? Хотілося б отримати інформацію з перших рук.

Я тільки хочу знати, що ти робила вдома з тим типом?

Та хто ти такий, щоб мене про таке питати?

- Я твій хлопець. - Колишній.

Так, але ж ми зовсім недавно зустрічалися.

Так, тривало, як і моя перша вегетаріанська дієта.

Ні, любий, і я полюбляю м'ясо.

Тому, вибач мене.

Цей бідолаха навіть не розуміє, що відбувається.

Зрозуміє, коли побачить мене зі Змієм.

Змієм? Але ж він злодій, який обікрав твоїх батьків.

Не злодій, просто трохи "поганий хлопець".

А це мене заводить.

Добре, гадаю, ти все чула, так?

Це було неминуче. Не звертай уваги.

Ця дівчина не думає, що говорить.

Як мені набридло залежати від її настрою.

Спочатку злиться на мене, потім мене кидає,

потім знову починаємо зустрічатися...

Все скінчено!

Мені набридли ці метання "ні з тобою" - "ні без тебе".

Я хочу нормальних стосунків.

Так.

Розумію тебе. І я б хотіла.

А чому в тебе цього немає?

- Тому що все складно. - Так.

Такі речі завжди дуже складні.

Ще б пак!

Так скільки ж усього брокерських компаній, в які можна вкласти гроші?

- Багато. Більше сотні. - Що? А я думала їх 36.

Чула вранці в новинах.

Звичайно, все правильно. Їх дійсно 36.

Але 36 - це тільки компанії-лідери.

А потім ідуть ті, які під їхнім управлінням.

Але деякі з них непогано розвиваються.

Це правда? А то ходять чутки, що акції можуть упасти.

Так мені сказав мій племінник. - Чутки?

Чутки є чутки.

Чуток завжди вистачає.

Але коли почнуться... - Отже, рекомендуєш?

Антоніо, ймовірно, вклав би 20 тисяч, але якщо ти порадиш, тоді вкладемо всі.

Знаєш що, Розо? Може, було б краще не слідувати моїм порадам, тому що...

Я повинен тобі звіритися. - Що сталося?

Фірма, в якій я працював,

розвалилася.

Розвалилася з моєї вини. Стільки сімей на вулиці

без роботи, і все через одну маленьку помилку.

Так що... - Невже? Значить, ти не на лікарняному?

Це брехня. Все це брехня.

Я ще не сказав Хімені, тому що

це насправді важко для мене.

Зрозумій мене, я не хочу, щоб вона думала, ніби трапилася катастрофа,

що я зовсім пропащий. Буду вдячний, якщо ти їй не скажеш.

Ні, звичайно, не скажу.

Твоя таємниця в безпеці. Надійніше не буває.

До речі, раз вже ми заговорили про безпеку,

було б непогано, коли ви приходите до нас,

хоч ви завжди бажані в нашому домі,

все ж подзвонити, перш ніж увійти. - Невже?

А навіщо? - Ну, тому що дзвінки для цього й створені.

Так це для чужих, а не для сусідів.

Ми довіряємо одне одному, ми як одна велика сім'я.

Всі тримають двері відчиненими.

Так, але ми воліємо, коли двері закриті. Назви нас чокнутими, якщо хочеш.

Ви не впевнені в нас?

Звичайно, впевнені. Ви хороші люди,

просто чудові.

- І все ж, ви щось приховуєте. - Ми?

Да годі тобі! Абсолютно нічого!

Тоді, в чому проблема?

Ні в чому. Гадаю.

Ти вже розібралася, як архівувати? - Так, більш менш.

Це легко. Починаєш від А до Я.

І тут також, наприклад,

ось тут: вулиця Авеля. Наступна папка.

Вулиця Акасіяс.

Зрозуміло. Спочатку А, потім Б, і так до Я.

Ти дуже люб'язний, спасибі велике.

Слухай, а що це за звіти?

Це звіти по всіх інцидентах, які тут траплялися.

Наприклад, грабунки, бійки...

Розумієш?

Як, наприклад, на віллі Доріта.

Це той покинутий будинок?

Рік тому там стався інцидент.

- А хто написав звіт? - Колега, який поїхав.

Він мав жахливий почерк.

Тепер ніхто не дізнається. Ну, це й не важливо.

Я тебе залишу, у тебе, бачу, купа роботи.

- Ти новенький? - Так, і знаєш що?

Мене дістали ваші дурниці!

Б'єте мене другий день поспіль.

Вам самим не набридло?

- Але, я просто хотів... - Ще трохи поглумитися з мене?

Мені не смішно. У цій школі можна побути наодинці?

- Але, я хотів сказати... - Дай мені спокій!

Добре, чувак! Гаразд.

Розслабся.

- Ти теж любиш комікси? - Так!

Вони тобі теж не догодили?

Допит - це довга розмова з підозрюваним.

Ти можеш бути поганим, а я хорошим поліцейським.

У тебе має бути злий вираз обличчя, а у мене дружній.

Краще б тобі з нами співпрацювати.

Хочеш випити що-небудь? Кока-кола,

чупа-чупс...

Отримаєш все після, а поки відповідай на кілька запитань.

Які ще питання? Або даси мені чупа-чупс,

або будеш їсти мої слюні. - Єдиний, хто буде їсти слюні - це ти,

якщо не будеш співпрацювати!

- Не будь такою поганою. - Єдиний погана людина тут - він.

Відповідай! - Але ти мене ні про що не питала!

Ти знаєш, хто вкрав годинник твого батька?

- Я йду. - Ти читала його думки?

Думає, що це Змій. Але помиляється.

Не хвилюйся.

Найголовніше, отримати роботу.

Зрозуміло. Ну, до вечора.

Так, бувай.

Нічого особливого, просто не прийде на обід,

на роботі купа справ. - Ще так рано, а ти вже весь сіпаєшся.

Сіпаюся? Просто важкувато усвідомлювати, що годинник коштує 5 тисяч єврів.

Що?

Слухай...

Де Змій? - Я не знаю.

З нами його не було. Знаєш, який він, коли сердитий.

Так, дочко, знаю.

Бодай тобі!

Маріо, ти в порядку?

Так.

Ти нічого не знаєш про годинник?

Якби й запитала, мені б він не сказав.

Вона вже вміє архівувати. Це я її навчив.

Не сумніваюся.

Я вже закінчила, так що, можете дати мені ще роботу.

Добре, Хімено, ми підійдемо через хвилину.

Ну ж бо, босе. Все було відмінно, на перерву пішла всього на 15 хвилин.

Так, але це мене й непокоїть, Ортіґосе.

Я повинен подати скаргу проти її сина. Зрозумій, що ситуація

не з приємних.

Мені сказали, що принесуть годинник. Тобі його не принесли?

Мені теж ні.

Я в них сумніваюся, що ще сказати.

І, до того ж, сьогодні був Маріо і сказав моїй дружині, що

він втратив свою роботу, тому що його компанія розвалилася.

У що тепер вірити?

Значить, покликати іншу дівчину?

Передай, хай приходить завтра на співбесіду.

Готово.

Ай, Боже!

Що це було?

Боже мій! - Чим можу допомогти?

- Слухай, Змію, я просто хотів... - Я думав, все змінилося.

У дитячих будинках, принаймні, не рилися в моїх речах.

Просто не потрібно було нічого красти!

- Я цього не робив! - Звичайно.

Так кажуть люди, такі як ти, коли їх спіймають на гарячому.

- Люди як я? - Так, як ти.

Злодії, злочинці, люди, які крадуть речі в інших людей...

Чи ти думав, що змінишся, якщо будеш жити з нами?

Вже не важливо, що я думав.

Важливо те, що інші думають про мене.

Ні, головне, щоб нас ні в чому не підозрювали.

А тобі, мабуть, однаково. З цим треба покінчити.

Ти повинен йому його повернути.

Але я не... - Ти наражаєш нас усіх на небезпеку!

Усі сім'ї повертали мене назад у притулок, і там думали, що це

через те, що я погано себе поводжу. Але я завжди слухалася.

Єдиний, хто мені вірив, був мій тато.

Слухай, Люсіє...

Є речі, яких ти ще не розумієш.

Він говорив, що в родині повинні вірити одне одному.

Ти не віриш Змію. Ти найгірший батько на світі.

Кишеньковий злодій

Чим займаєтеся?

Готуємо злодюзі сюрприз.

Може, мій брат і переборщив, але це вже занадто.

Не хвилюйся, дитинко, як тільки закінчимо з його шафкою, займемося твоєю.

Залиш її в спокої. Вона тобі нічого не зробила, також як і її брат, зрозуміло?

Ти що мелеш? Головою вдарився?

Так, знаю. Це все через те, що я як хлопчик на побігеньках,

Клавдія крутить мною, як захоче. А знаєш, що?

Хоче бути з ним - на здоров'я. Я з нею порвав остаточно.

Гей, віддай мій рюкзак!

Потрібен рюкзак? Візьми!

Віддай! У мене там важливі речі!

Та невже?

Ви тільки подивіться, комікси, Бетмен...

Взявся за комікси?

Хіба ти ще не виріс з цього?

Просиш матусю почитати? - Відчепіться від нього.

- Що ти сказав? - Ми нічого вам не зробили, нечесно знущатися з нас цілими днями.

Ми не можемо спокійно пройтися по коридору, не боячись,

що за рогом нас не зустрінуть і не поб'ють.

Ми ровесники і цілком могли б стати друзями.

- Ти маєш рацію. - Що? - Ні!

- Відмінна промова. - Так. Але краще, коли я мовчу.

Добре, що нас несильно побили.

Могло бути й гірше.

Знаєш, у минулому році мене занурили головою в унітаз.

Встиг врятувати який-небудь комікс?

- Останній із серії про Бетмена. - Дай подивитися.

- Ти в порядку? - Так. - Точно?

Що це була за хріновина?

- Це був ти, хіба ні? - Відчепись від мене.

Тобі мало того, що ти відбив у нього дівчину...

Це тебе найбільше дратує, чи не так? Мої стосунки з нею.

Забудь, нічого ж не сталося.

Не ревнуй.

Недостатньо було того, що ти його вдарив, а зараз ще й обличчя хочеш порізати?

- Хіба ти не повинна мене підтримувати, адже я твій брат. - Тобі на все плювати.

А особливо на нас. Головне, не привертати до себе уваги,

а ти це робиш щоразу, коли тільки маєш можливість!

І до того ж

ти обікрав сусідів.

- І ти теж думаєш, що це зробив я? - А хіба ні?

Ти б мені повірила, якби я сказав, що це не я?

Ну...

Ймовірно, що ні. Мені шкода. - Ні-ні, не переймайся.

Мені наплювати.

- Чому ти викреслила всіх підозрюваних? - Тому що вони з однієї сім'ї.

- І? - Мій тато казав, що члени сім'ї

повинні довіряти одне одному.

Ти б міг вкрасти що-небудь у свого батька?

Ось тому.

Не може бути, щоб хтось із сім'ї Руана вкрав годинника.

Тоді, залишається тільки Змій.

Хімена? Навіщо вона тут?

Чий це будинок?

Тато каже, що не можна заходити в чужий дім, якщо тебе не запрошували.

Ми не знаємо, кому він належить. Тому ми тут.

Щоб з'ясувати це.

- Як детективи? - Точно.

Давай пограємо. Ми з тобою будемо детективами

дуже відомими. Ну що, пограємо? - Так.

Тоді, ми повинні увійти в будинок так, щоб нас ніхто не помітив.

Спочатку потрібно відкрити цю решітку тут.

- І що ми виграємо, якщо потрапимо в будинок? - Я приготую твою улюблену страву.

Крім того, ти зможеш загадати одне бажання, але ти повинен відкрити це.

Здібностями?

- Ага. - Упевнена?

Ви говорили, що я не можу ними користуватися. - Сьогодні можеш.

Сьогодні особливий день, тому що завтра - свято.

Постарайся.

Концентруйся гарненько, Карлітосе, дуже важливо, щоб ти зміг відкрити.

- Можливо, якщо я буду нервувати, то в мене вийде. - Не треба, ти й так зможеш.

Знаю, що можеш.

Просто потрібно уявити це.

Давай, заплющуй очі, заплющуй.

А зараз, уяви, що решітка відкривається, і вона обов'язково відкриється.

Молодець!

Карлітосе.

Почекай мене тут, добре? Я увійду.

Хімено?

Хімено?

Хімено, де ти?

- Я тут. - Що, ми перемогли?

Ні, нам потрібно дещо ще. Іди сюди.

Маріо, ти в порядку?

Так, так, так.

Не думаю, що вони виженуть нас з дому.

Це не так уже й просто.

Не в цьому справа Сандра, зовсім не в цьому.

Це все.

Я...

Про що ми з Хіменою домовлялися?

Вона заробляє гроші, щоб оплатити рахунки, а я залишаюся вдома і прибираю, перу,

слідкую, щоб Змій не діставав сусідів.

Я хіба не стараюся?

За всім неможливо встежити.

Наче це нікому не потрібно.

У всіх якісь свої справи.

Знаєш що?

Цей будинок буває в повному порядку, тільки коли вона тут.

Це, звичайно, дуже добре, що тут є я,

але ж я бачу, що просто не потрібний тут нікому.

Просто не потрібний, розумієш?

Гаразд, може й потрібний.

Як прибиральник.

Як спортсмен, який прибігає за першим покликом до тренера.

А тренер, я гадаю, Хімена?

Так, Хімена...

Хімена зовсім як Камачо.

Або Луїс Араґонес, вона просто бере і виграє матч,

а моя справа - підносити воду й міняти рушники.

До того ж це нескінченне прання.

Принаймні, тобі не треба ховати свої руки,

і зі страхом підходити до людей.

- Привіт, Люсіє. - Привіт.

А Карлітос?

Ти не найгірший тато на світі. Я чую, що ти про це думаєш.

Дуже дякую!

Карлітос пішов з Хіменою.

З Хіменою? Куди?

Не...

І що тепер робитимемо?

Шукатимемо докази?

Так, так, щось в цьому роді.

Хімено, тут нічого нема.

Сильвестр писав про цей будинок у своєму блокноті, тут повинно щось бути.

Я це відчуваю.

Хімено, може підемо.

Тато буде хвилюватися.

Ходімо.

Хімено, ми тут не для того, щоб грати, адже так?

Ми тут через твою дочку, правда?

Я не вмію обманювати, так?

Перш ніж шукати докази, треба було скласти список підозрюваних. Ти склала?

Ні.

Одного разу ти обов'язково знайдеш винних і повернеш свою дочку.

Я загадав. У своєму бажанні.

Ти сказала, що якщо переможемо, я можу загадати бажання,

і воно здійсниться. - Так.

Я загадав, щоб ми знайшли Бланку, і щоб вона повернулася в наш будинок.

Це здійсниться, хіба ні?

Ми перемогли.

Так, ми перемогли.

Гей, вже так пізно, де ви були? Я вже почав хвилюватися.

Ми грали в детективів.

У детективів? І як це розуміти?

- Пам'ятаєш покинутий будинок? - Так.

Ми увійшли всередину, але там нічого не було, ні доказів, ні слідів, нічого.

Ми візьмемо лупу й повернемося туди.

Ви були на віллі Доріта?

Ти відвела туди мого сина без мого дозволу?

Тату, не сердься, нічого не сталося.

Карлітосе, йди-но в свою кімнату.

- Я повинна була увійти туди, Маріо. - Обов'язково треба було вплутувати в це мого сина?

- Я не могла сама відчинити двері... - А мені яке діло.

Ти могла попросити Змія. Ти не маєш права брати мого сина, не спитавши мене.

Хвилинку, будь ласка. Нічого не сталося. Не обов'язково себе так поводити...

Як себе не поводити, Хімено?

Якщо не так, то як? Яким мені треба бути?

Хто я, по-твоєму? Якась мавпа в цьому будинку, чи хто?

Ніколи зі мною не радишся, ніколи мене ні про що не питаєш, все робиш, як хочеш,

не поважаєш мене, а через це, мене і діти не поважають.

Мене навіть мій син не питає, що добре, а що ні, а тепер я питаю,

ти можеш мені сказати, хто я в цьому будинку?

Ніхто не хотів, щоб все так вийшло, Маріо.

Ні ти, ні я, ніхто.

Мені довелося сьогодні піти на віллу Доріта, тому що це мій останній шанс.

Через пару днів нам доведеться виїхати.

Антоніо заявить на Змія в поліцію.

- Що? - Так.

Через твою дипломатію та брехню про роботу на біржі... - Я тебе попереджав, що нічого не вийде.

Важко розповідати про щось Руану, коли сам у цьому нічого не тямиш.

Я попереджала, кажи перше, що прийде в голову.

Єдине, що нам продовжить тут життя - це брехня. Маріо, будь ласка,

я думала, що ми команда.

Але не хвилюйся, все вже й так у лайні по вуха.

Тату...

Ти злишся?

Ти кажеш, що треба допомагати людям. - Так, Карлосе, так.

Але вам слід було мене запитати, чи не так?

Запитати у мене дозвіл, щоб взяти тебе з собою в те місце.

А що ти?

Тобі однаково, що я думаю?

Ні, для мене це важливо.

Пробач мені, тату.

Це твій малюнок, так?

В чому справа? Вчителька вам сказала намалювати сім'ю?

Когось не вистачає, чи не так?

У мене скінчилася зелена фарба.

А що? Ти хотів, щоб я був зеленим?

Ні, просто джемпер, який я подарував тобі на минулий день народження, був зелений.

Дивись, я залишив тут місце, щоб намалювати тебе, коли з'явиться зелена фарба.

Знаєш що, Карлосе?

Ти про це ще не замислюєшся, але...

прийде день,

коли ти перестанеш мене питатися про будь-що.

Не будеш питати мою думку.

З того дня ти будеш літати сам по собі,

бо будеш приймати свої власні рішення,

розумієш?

Ось, тримай.

Розфарбуєш мене завтра.

Але я не хочу літати наодинці.

Мене це лякає.

Я хочу полетіти з тобою, коли в нас почнуться канікули.

Хочеш так провести свої канікули?

Ну, можливо, незабаром ми здійснимо невелику подорож.

Куди б ти хотів?

У замки в Шотландії.

Я хотів намалювати маму.

Але я не згадав її обличчя.

Ти дуже схожий на неї.

У тебе той же ніс.

Ті ж очі.

Такі ж гарні, як у твоєї мами.

- Правда? - Так.

Тому, коли не зможеш її згадати,

підведись

і подивись у дзеркало,

і побачиш її.

Добре.

Гаразд, іди спати.

Добре мене розмалюй.

Поцілуй мене.

- На добраніч. - На добраніч.

Карлосе,

я дуже тебе люблю.

Гаразд.

Лео?

Що ти тут робиш?

Мене покликала Клавдія, щоб повернути речі.

Та коли я прийшов, побачив коробку біля дверей.

Ага. І що, по дорозі додому ти заблукав?

Ні, з чого ти взяла.

Не знаю, просто подумав, може, ти захочеш трохи потеревенити.

Гаразд, заходь.

Що ти робиш?

Пакую речі, а ти як думаєш?

Куди ти зібрався?

Куди мене відвезе перший-ліпший автобус.

У будь-якому іншому місці мені буде краще, ніж тут.

Для нас це місце найкраще.

Тут у нас є сім'я, а на вулиці нічого немає.

- Моє місце завжди було на вулиці. - Але краще, коли є люди, які піклуються про тебе.

Які тобі допоможуть. Я буду сумувати.

Не варто сумувати через того, кого тут, по суті, й не було.

До речі,

тримай рот на замку.

Принаймні, поки не виїду подалі.

Прощавай.

Люсіє.

Люсіє, прокинься.

У моїй книзі написано ще дещо, чого ми поки не зробили.

- І що? - Перше, що ми повинні були зробити.

Оглянути місце злочину.

Ще ніхто не прокинувся. Ходімо!

І що тепер робити?

Шукати докази, сліди або щось в цьому роді.

Але я впевнена, що вже все прибрано.

От уже ці дорослі! Завжди у них чистота.

Іду!

За крісло.

Хімено, що ти тут робиш?

Доброго ранку, Розо, я можу поговорити з тобою?

Так рано?

Вибач, але це дуже важливо.

Заходь.

Дякую.

Мова про мого сина і годинник.

Хімено, я не хочу втручатися, це ж річ Антоніо.

Мені не хочеться вірити в те, що твої діти лазять в чужі будинки, але найбільше не хочеться думати, що вони злодії.

Звісно ні.

Але твій чоловік хоче заявити на нього в поліцію.

Я хочу сказати, що у мого сина і раніше були порушення.

Це не найкращим чином позначиться на його майбутньому, Розо, будь ласка.

Тому, я прошу тебе, поговори з ним.

Повинно бути інше рішення.

Мені справді шкода,

але я, правда, не можу нічого зробити.

А що тут роблять твої діти? Як вони сюди пробралися?

Вибач. Діти, що ви тут робите?

Як ви увійшли? Мені шкода.

Мій брат не крав годинник.

Годинник Антоніо тут, у вітальні.

Що говорить ця дитина?

Вони в сумці Рози.

Я не знаю, що тут відбувається, але все це дуже дивно і лякає.

Не можна вриватися в мій будинок так рано і звинувачувати мене.

Де всі?

- Змію! Змію! - Діти, куди ви?

Судячи з усього, шукають Змія, поки він ще не зайняв ванну.

- Один в Мадрид. - До Мадрида 5,50 єврів.

Дякую.

Він завжди носить його на руці.

Але в той день залишив на столі.

Я не могла більше витримувати це й ударила його об стіну.

Це та корова йому подарувала.

Сузана Лопез, його секретарка,

з якою ми посварилися. Тому, йому було важко, коли він втратив їх.

Тому що вони нагадують про неї.

Він думає, що я не знаю. Каже, що сам їх купив.

Він що, вважає мене зовсім дурепою?

Антоніо ніколи нічого не купує. Все йому купую я, з тих пір як ми одружилися.

Може, він бачив їх на виставці, і вони сподобалися йому, Розо.

Ще каже, що вони мають велику цінність, як пам'ять.

Хіба не міг покласти їх в шухляду? А не носити цілими днями.

Я пробачила йому.

Заслуговую я на повагу, чи ні?

Хотіла відремонтувати їх,

але зовсім сказилася... - Я прекрасно розумію, чому ти це зробила.

Правда.

Але ти повинна йому сказати, Розо.

Правду, розумієш? - Ні, я не можу йому розповісти, що сталося.

Він може розлютитися на мене. - Мені однаково, що ти йому скажеш,

якщо хочеш, збреши йому. Але мій син не повинен залишитися винуватим.

Як ти дізналася?

Я була у Рози. Це вона їх сховала.

- Ми повинні вибачитися перед Змієм. - Це буде важко, якщо не поквапитеся.

Він зібрав свої речі і пішов рано вранці.

Змію!

Змію!

Змію, почекай!

Зажди.

У мене немає довбаного годинника, зрозуміло?

Знаю.

Мені шкода.

Я сильно помилився в тобі.

Я зробив велику помилку. Найбільшу.

Що сталося? Більше тебе не напружує бути з людьми на зразок мене?

Ні.

Мені не важко бути з тобою.

Тому що я такий самий, як ти.

Так.

І я теж не знаю свого місця.

Я відчуваю себе чужим тут.

Не знаю, Змію, але я намагаюся якось пристосуватися.

Так само, як і ти.

П'ять хвилин.

Я прошу всього 5 хвилин.

Так, Змію, так...

Я все зіпсував.

Але не можна грюкати дверима щоразу, коли хтось помиляється. Не можна.

- Я йду не через це. - Через що ж ти тоді йдеш?

- Це моє діло. - Твоє діло?

Що сталося?

На когось розлютився?

Через дівчисько?

Так.

Це точно через дівчисько.

Здурів?

Так, я здурів.

Слухай,

у твої роки, кожен думає, що кохання - найважливіша річ.

З віком зрозумієш, що з такими речами треба обережніше, без емоцій.

Напевно, це правда, раз мені про це говорить експерт по дівчатах.

Вибач, але я...

гаразд, тепер ні...

але, у свій час, у мене були шанувальниці.

Знаєш одну річ, яка не змінюється з роками?

Втеча.

Це з жінками не спрацьовує.

З жінками треба бути наполегливішими,

упертішими,

ніколи не слід відступати.

Змію, жінки...

Не намагайся їх зрозуміти.

Просто довірся їм.

І ще дещо.

Я бачу, що ти вже прийшов до цього.

Я відмінний спостерігач.

Можу тобі сказати і хто ця дівчина.

Можеш?

Схоже, між тобою й сусідкою щось є.

Нічого від тебе не приховаєш.

Чудово,

вчора називав мене злодієм,

а сьогодні

даєш мені поради в коханні.

Тут я трохи переборщив.

Ні, мені подобається розмовляти з тобою, Маріо.

Отже, ми йдемо додому?

Люсіє...

у мене є м'яч.

Зіграємо в баскетбол?

Я не хочу, Лукасе.

І?

Змію!

Ну що, чемпіоне?

Отож, влаштуємо змагання?

Схоже, ніхто не відправиться під суд.

Можна поговорити з тобою? Це недовго.

- Привіт. - Здрастуйте.

Зажди.

Борха хотів сказати тобі дещо.

Ні, це був не я.

Ні? І хто ж тоді?

Ну, годинник знайшовся під диваном у вітальні.

І, оскільки ти все зазвичай хапаєш, ти взяв і мій годинник зі своїми іграшками.

Вічно все тягаєш.

Антоніо, тобі не слід було його там лишати.

Може, малюк і взяв його, але не навмисне.

Таке трапляється.

Отож, я прошу пробачення...

я не знаю, що сказати, я почуваюся дурнем.

Не хвилюйся, Антоніо...

таке трапляється.

Хотів би вам якось віддячити, тому пропоную Хімені місце в канцелярії.

Тим більше, вона добре справляється.

Гаразд. Можеш звати мене дурепою скільки хочеш.

Ти знала, що це не міг бути я.

Мене роздратувало, що ти мене кинув.

Так усе через це?

Так, раніше цього ніхто не робив.

Слід би мене привітати, я став першим.

Ти перша, з ким я вийшов на прогулянку після втечі з твоєї кімнати.

Отже, мир.

А можна дізнатися, чому ти втік?

Що сталося? Я не твій тип? Я тобі не подобаюся, чи що?

Ти - універсальний тип, Клавдіє.

Ти подобаєшся всім.

Що ж тоді?

У чому проблема?

У тебе хтось є?

Хтось, з ким ти розійшовся, і не можеш забути?

На зразок того.

А знаєш що?

Це дурість.

Ти молодий, і я теж. Ти хороший,

а я ще краще.

Буде нерозумно не стати парою, хіба ні?

Я тебе вибачаю.

Хіба не ти повинен був просити вибачення?

Мені дуже шкода.

Мені не слід відводити Карлітоса без твого дозволу.

Гаразд...

проїхали.

Більше так не роби, добре?

І ти, будь ласка, більше не говори, що я тебе не поважаю.

Я розумію, як ти себе почуваєш через усе це.

Домовилися? - Домовилися.

Ти ж нічого не знайшла?

Ні. Але я знаю, що тут щось є.

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net