Original subtitles

Не дивись на мене так.

Мамо.

Мамо.

Я не хотіла.

Ця жінка надзвичайно цікава. Як тільки вона побачить Сильвестра, зразу почне задавати питання.

Скажімо, що він твій брат. Який зараз розлучається і тому поживе деякий час у нас.

А що, як не спрацює? Пам'ятаєш, ми ще не підписали договір.

Ми вже обговорювали це, а вона все гальмує.

Може, вона забула.

Вона? Ця жінка ні про що не забуває.

Нав'язлива, цікава, скрізь пхає свого носа.

Вона головна домовласниця селища, а зовсім не монстр.

Ні. Вона Роза Руано, і цим все сказано.

Можливо, саме час нагадати їй, що ми згодні підписати договір.

- Доброго ранку. - Доброго ранку. - Доброго ранку.

- Як спала? - Добре. - А Сильвестер?

На дивані його нема. - Напевно, він у ванній.

Я покладу йому фрукти на екскурсію.

- Тобі подобаються фрукти? - Неважливо, їж що дають.

І обережніше на екскурсії, будь з Люсією, не відставайте від учительки. - Гаразд.

Змію, якщо ти станеш невидимим і пострижеш нігті на ногах, вони залишаться невидимими?

Їж мовчки, хлопче.

- Що? - Нічого.

- Хто може прийти так рано? - Може, Сильвестер з газетою.

Це не мій тато. Мій тато помер.

- Люсіє, твій тато прийшов до нас учора. - Це був такий же хлопчик, як і ми, зі здібностями.

Він може перетворюватися на кого завгодно. І перетворився на мого тата.

- Звідки ти знаєш? - Я говорила з ним.

Потім він утік. Його прислали до нас погані люди.

3 серія

- Що робити? - Як що робити? Ми йдемо.

- Це погані люди? - Ні, синку, це...

Сандро, захопи куртки. Ти, відповідаєш за Люсію. Хімено,

візьми ключі від машини. - Думаю, треба відкрити.

Що? Ти збожеволіла?!

Ти права, мерщій відкриємо і надеремо їм зади!

У цих людей моя дочка, і я не збираюся бігти.

Хімено, Хімено, ні. Хімено, зупинись!

А ти хто такий?

Мамо!

Ти бачила мій блиск для губ? - У ванній кімнаті, у правій шухляді.

Якщо ти закінчив снідати, вдягайся.

Я поклала чисту форму на твоє ліжко.

О, ти зробила яблучний пиріг? Як же я його люблю!

Антоніо, що ти думаєш про новенького?

Не знаю, тут нема нічого такого.

- Так, але мені так не здається. - Що ти маєш на увазі?

Борхо, що я сказала?

Не знаю, але чимось пахне.

Мені вони здаються цілком нормальними. Освічені, ввічливі.

Мають четверо дітей. Сім'я, про яку мріє будь-хто.

У мене дивне передчуття. А ти знаєш, що відбувається, коли у мене передчуття.

Так, усе відбувається так, як з Розаріо Авророю.

- Що? - Ти завжди права.

Саме так.

Саме так.

Що ти зробив?

Я повинен був подзвонити їм і розповісти, де ви знаходитеся.

- І ти розповів? - Так, але я дав їм хибну адресу.

І де ж ти був уранці? Бігав?

- Я думав. - Ви ж не збираєтеся повірити в усю цю маячню?

- Як ми взнаємо, що ти говориш правду? - Він міг не повернутися, чи не так?

Крім того, він не дав цим людям знайти нас.

- Мене звати Карлітос, а тебе? - Лукас.

Карлосе, йди сюди.

Це правда, що сказала Люсія, ти перетворився на Сильвестра?

- Я можу перетворитися на іншу людину. Я такий cамий, як і ви. - Ти сучий син!

Через тебе маленька вважала, що її батько живий.

Я не повірила, я знала, що це не він. Він думав не як тато.

- Мені дуже шкода. Правда, я не... - Гей!

Не наближайся до неї.

А ще не дивися і не торкайся!

- Змію! - Відпусти його!

Так дітлахи, піднімайтесь-но всі нагору! Усі нагору!

Обговоримо це, як розумні люди.

Вже лаються! Я ж казала тобі!

Просто сімейна зустріч, нехай ці люди роблять, що їм завгодно.

Не в моєму будинку, я цього так не залишу!

- Доброго ранку! - Привіт, Розо!

Я приготувала яблучний пиріг - мою фірмову страву.

Можна увійти?

Розо, ти як? Тобі не слід було так турбуватися.

Це не турбота. А ти хто?

- Я Лукас. - Лукас.

- І хто ж такий Лукас? - Лукас - наш двоюрідний брат.

Двоюрідний брат - Лукас. - Син мого брата. Він розлучився.

Не дитина, а мій брат - його батько.

І хлопчик побуде в нас кілька днів. Через розлучення.

Він наш улюблений двоюрідний брат.

Ваш улюблений двоюрідний брат, а спить на дивані?

У нього пунктик на цьому. Може спати тільки на дивані, а якщо на ліжку, то...

- Адже так, Лукасе? - Так, так.

- Дивна звичка, чи не так? - Дуже дивна.

Розо, ти ще щось хотіла, а то діти мають поснідати

і збиратися в школу. - Авжеж. Я йду.

А, ще одне: як щодо вечері у нас завтра, щоб краще познайомитися одне з одним.

Відмова не приймається.

О десятій. Добре?

Ти поговориш з нею чи я?

- Доброго ранку! - А, Розо, доброго ранку!

- Я хотів поговорити з тобою. - Знаю.

Хочеш узнати, що принести на вечерю?

Не турбуйся, у мене все є. Вино, десерт і заморожена індичка.

Ну що?! Сьогодні екскурсія?

- Хочете цукерок? - Так! - Я саме хотів поговорити про вечір.

Ми не можемо. Тому що...

Хімена, моя дружина, у неї мільйон справ, і вона забула,

що ми повинні були вечеряти з друзями.

Ти ж жартуєш? Що ж мені робити тепер з розмороженими продуктами?

Ой, вони ж почнуть псуватися. Просто, ми вже не можемо скасувати.

Схоже, ваші друзі дуже важливі, якщо ви підводите свою домовласницю.

Ми справді домовилися спочатку з ними.

Це не так.

Ми вже можемо підписати контракт на цьому тижні?

Зрозуміло, днями я зайду до вас.

- Маріо, а раки свистять? - Ні, а що?

Роза думає, що ніхто не сміє їй відмовляти.

І що підпише договір, коли рак на горі свисне.

І скаже Антоніо, щоб він нас виселив, як тільки повернеться додому.

- Хлопці, ми встигнемо. - Що треба сказати? - Спасибі! Бувай, до зустрічі!

- Бувай! - Знаєш, що я хочу сказати, Розо?

Ти так добре до нас ставишся: приносиш нам частування, даєш дітям солодощі -

і все з такою турботою. - Із задоволенням.

Я просто хочу бути хорошою сусідкою.

Ось тому... тому недобре cкасовувати вечерю і чинити з тобою так.

Мене справді це дещо здивувало.

Звичайно, ми повечеряємо з вами. Наші друзі це мають зрозуміти.

Більше того, неввічливо з нашого боку, що ми самі не запросили вас на вечерю, тому що недавно переїхали,

але ж у вас уже розморожені продукти, так що зустрінемося ввечері.

Не хвилюйся. Ми з'їмо їх удень ​​за обідом.

Якщо ти так хочеш, ми з задоволенням повечеряємо з вами.

Так чи ні?

- Братичку, почекай, я повинна сказати тобі дещо. - Що сталося?

Ти зламала ніготь?

- Ти дивився на мене в кімнаті вранці? - Я? Коли?

Не прикидайся. Перед світанком.

Хтось дивився, як я спала.

- І чому ж я? - Я тобі подобаюся.

Я бачила тебе.

Не знаю, кого ти бачила, але не мене. І ти мені не подобаєшся,

ти не в моєму смаку.

Тупак.

Чому ти збрехав?

Сказав Сандрі, що вона не подобається тобі, а сам подумав, що вона перша, хто тобі по-справжньому подобається.

Небезпечне дівча.

Це було більше 8-ми місяців тому. Її звуть Бланка. Їй 6 років.

Вона брюнетка, у неї довге волосся...

Я не бачив інших дітей.

Мене тримали в одній кімнаті, і я майже не виходив звідти.

- Ти впевнений? - Так. - Подивися уважніше!

Може, ти якось зустрічався з нею? Я впевнена, що вони забрали її.

Я не бачив, я нікого там не зустрічав.

Ця дівчинка передбачає майбутнє.

Може, ти чув розмови, хтось згадував її?

Будь ласка.

- Це дуже важливо для мене. - Я нічим не можу допомогти.

Це моя дочка. Скоро вже майже 9 місяців, як я її не бачила.

Я не винен в цьому. Я нічого не знаю про цю дівчинку.

Гаразд.

Послухайте всі мене, перш ніж утечете.

Вам потрібно розв'язати вдома 20 рівнянь, які ми не встигли розібрати тут. Ясно?

Нарешті дзвоник. Я думала, помру від нудьги.

- Не знаю, а мені подобається математика. - Не тільки розпещена, але ще й зубрила.

- Твій брат такий гарний. - Ну, не знаю. Я цього не помітила.

Тому що ти дивишся на нього не так.

Думаю, я б хотіла такого брата, спала б з ним щоночі.

Думаєш, якщо я покличу його прогулятися, він погодиться?

Я не думаю. Мій брат більш ініціативний,

і він сам робить перший крок.

Крім того, я думаю, що зараз він не готовий до відносин.

Чудово! Я теж.

Так що, ти скажеш йому що-небудь?

Ну, я не знаю, Клавдіє.

Мій брат повний дурень, але це твоя справа.

Ти права. Але це не скасовує його достоїнств.

- Я ж просто попереджаю. - Знаю. Але я вже все вирішила.

Час вжити відповідних заходів.

- А Лео? - А що з ним?

- Лео твій хлопець. - Він у минулому.

- Ви вже розійшлися? - Так, я так пригнічена...

Так, я бачу, ти в розпачі.

Маніяк відпиляв йому руку бензопилою,

і той почав стікати кров'ю. - От гидота!

А потім йому розсікли голову, і все мізки опинилися зовні!

- Про що розмовляєте? - Про вчорашній фільм по телеку.

- А ти бачив? - Ні, я читав.

Читав?! І що?

Одну класну книгу про хлопчика, який жив у дерев'яній хатині,

а по ночах перетворювався на вовка.

А його друзями...

... Були лише звірі. - Привіт!

Хто хоче піти зі мною на екскурсію? - Я!

Але зараз ми поговоримо про дерева, що ростуть у лісі.

- Ми можемо знайти два види... - Ти зовсім не нудний.

- Не лізь у мою голову! - Ну вибач.

Все, що я розповідаю, всім здається нудним.

Але якщо щось говорить Борха, то всім подобається.

Він крутий, а я ні.

Коли настає осінь... - Гаразд, не крутий,

але він має багато друзів, і всім він подобається.

Ну розкажи і ти щось веселе, і все.

Так, от тільки те, що здається мені цікавим, їм не подобається.

- Так придумай що-небудь. - Я не хочу обманювати.

Мій тато каже, що брехати - погано.

Ти і я не родичі, Лукас - не наш двоюрідний брат,

а Змію подобається Сандра.

Дорослі кажуть, що брехати - погано, але всі брешуть!

Ти погодився? Нам доведеться вечеряти в них удома?

- Так, є ще дещо, що я не сказав. - Що?

Ну, вечеря буде не в будинку Руанів.

Ні? І де ж?

- Тут. - Тут?! Маріо!

Вона схитрувала! Ми говорили, вона мене забалакала

і в результаті вийшло так, що я запросив їх на вечерю.

Я нічого не приготувала, а ти запросив сусідів у гості?

Сусідів і домовласників.

Я вчинив так, тому що Люсія почула, що вона підпише з нами договір,

тільки коли рак на горі свисне. - Вона так сказала?

Сказала.

Ти думаєш, що мені ця вигадка подобається? Мені вистачило підробки документів.

І весь цей балаган, шість чужих одне одному людей,

а найголовніше...

Спасибі, можеш піти вже подивитися телевізор, дуже дякую.

Спасибі.

Ще й цей, ночував у нас на дивані. Ми не можемо втратити наш будинок!

Я знаю. І це проблема.

Ти правий.

Так, я правий.

Крім того, це всього лише вечеря. Все не так уже й погано.

Вечеря з моєю сім'єю? Не жартуєш? Що ви встигли зробити моїй матері?

- Що? - Просто кожна така вечеря з моєю мамою входить в історію.

Завжди, коли вона вмирає від цікавості або думає, що у когось секрети,

вона запрошує повечеряти.

- І проводить розслідування. - Що?

Тестування. Запитує і запитує, доки ті не здаються.

- Але ж все не так погано? - Ех, Сандро. У моєї мами сильно розвинена інтуїція.

Мартінеси опинилися на вулиці, зізнавшись, що вони насправді біженці.

Моя мати на них донесла. Дочка Лоренсо

зізналася батькам, що вона вагітна.

А в минулому році, Ґарсія Міранда розповів, що він любить одягатися, як жінка, коли залишається вдома сам.

І все через твою матір?

Для моєї матері, навіть черниці - грішниці.

Гаразд, адже нам нічого приховувати...

Тим краще. Тому що, в іншому разі, моя мати дізнається правду.

- Ходімо, діти! - І, нарешті,

Прото дізнався, що вбивця Сьєра мертвий.

І що з'явився його привид.

А примари можуть відкривати вікна й двері...

- Примар не існує. - Я на твоєму місці не був би такий упевнений.

- Привиди можуть розгніватися. - Про що ти говориш?

Це просто кіно. - Всі знають, що привидів не існує.

Ні, розумнику. Я бачу примар і можу розмовляти з ними.

- Правда? І які ж вони? - Не знаю,

деякі красиві, а деякі ні, напевно, це залежить від того, як вони померли.

- І ти бачиш їх так само, як і нас? - Ні, вони прозорі.

- Круто! - Мені здається, ти брешеш.

Ні. Я бачу примар і розмовляю з ними.

І що ж вони роблять? - Ну, вони...

Всякі цікаві і забавні речі. Іноді вони переміщують предмети.

- Я тобі не вірю. - Але це правда. - Доведи.

Хто тут є, з'явися. Прийди до нас.

Назви себе.

- Дай нам знак. - Ось тобі знак.

Тебе пробачено. Ніхто не прийме тебе. Вертайся до нас.

- Привіт. - Допомогти? - Ні, ні.

- Я впораюся. - Ти впевнений, що не потрібна моя допомога?

Так, ні. Впевнений, спасибі.

Дивись телевізор.

Будь ласка, прийди, дай знак... покажися нам.

Приєднайся до нас. Не бійся.

- Ми мирні люди. - Ми дурні, а це все нісенітниця.

Якщо ви не зосередитеся, у нас нічого не вийде.

- Нічого не вийде, тому що привидів не існує! - Вони існують!

а якщо ти це повториш, вони розправляться з тобою.

І що вони мені зроблять? Голову відірвуть?

Ні. Вони будуть переслідувати тебе, поки ти не з'їдеш з глузду. А потім вони накладуть на тебе прокляття,

з рота будуть вилазити жаби, а з вух - змії.

Потім твоя голова вибухне, і ти помреш.

Він розсердився!

- Ходімо звідси! - Біжімо, біжімо!

Куди ви? Не біжіть.

- І на скільки він лишиться? - Не знаю. Треба поговорити з ним.

Сьогодні вранці, коли я наполягала, він розсердився; впевнена, він щось знає.

Нехай він залишиться на деякий час, добре?

Але в нього є батьки і, рано чи пізно, йому доведеться повернутися додому.

- Чому тебе турбує, що він тут? - Я наляканий.

Він прийшов невідомо звідки, і ми нічого про нього не знаємо.

Нам відомо, що він може знати, де моя дочка. І цього цілком достатньо.

Крім того, ми й одне про одного багато чого не знаємо.

Не знаю.

А що як він не сказав всієї правди?

Що як він чекає відповідного моменту, щоб здати нас? Хочу нагадати,

що ці люди стежать за нами. І він один з них.

Був одним з них, Маріо. Дозволь тобі нагадати, що він направив їх хибним слідом, щоб нас не зловили.

- Я йому вірю. - Ну, а я ні.

Гаразд, не знаю. Упевнений лише в тому, що не хочу, щоб він був поруч із моїм сином.

- Він може перетворитися на будь-кого. - І? - Що і?

Що якщо я буду розмовляти з Сандрою, а це виявиться не вона, а він?

Я маю на увазі, що навіть не можу знати, чи це ти.

Маріо! Це я.

Як ти?

Ну так, просто дивишся телевізор.

Гаразд. Це ти.

Ти ж розумієш, я хочу сказати, що не вірю.

- Це дивно. - Маріо, дивно? - Дивно!

Як ти знаєш, з нами живе хлопець, який зникає,

інший переміщує речі, дівчинка,

яка читає думки, а інша керує електрикою.

- Маріо, і ти кажеш, що він дивний? - Це різні речі.

Цей хлопець - єдиний, хто може дати мені підказку, як знайти мою дочку.

Зрозумій, спочатку я повинна дізнатися, що він знає.

Гаразд. Тільки швидше.

Мені не подобається, що він тут.

У нас проблеми. Ви не уявляєте, що розповіла Клавдія Руано.

Тест? Який тест?

Не знаю, думаю, речі про нашу сім'ю.

Наприклад, як ви з Хіменою одружилися,

ваша улюблена страва? Все, що відомо в нормальній сім'ї.

- І що? - Як, що? - Ми не сім'я, Карлосе.

Маріо й Хімена не одружені, і вони не мають спільного минулого,

а я не уявляю, яка в тебе улюблена страва! - Макарони з кетчупом.

Це підозріло?

- Треба скасувати вечерю. - Скасувати вечерю?

Це неможливо. Я намагався,

але ця жінка... Вивідувачка, маніпуляторка...

Нав'язлива. - Маріо, почекай хвилинку.

Ясно, вона хоче влаштувати нам пастку, щоб забрати передоплату і будинок.

Ось чому ми досі не уклали договір. - Я не хочу йти з цього будинку.

Ні, ми нікуди не підемо з цього будинку.

Якщо вона хоче пограти, ми зіграємо.

- І як ми це зробимо? - Вивчимо.

Так. Так.

Я хочу, щоб ви написали все про себе, гаразд?

Що ви любите, ваші інтереси, чи робили вам операції,

якомога докладніше: ваші дні народження, що вам подобається і не подобається,

страхи, ким хочете стати, коли виростете, все, що згадаєте.

- Сім екземплярів. - Так, але ми повинні придумати те, чим займаємося разом.

Не знаю, наприклад, як святкуємо Різдво, куди їздимо у відпустку.

Так. Саме так. Думаю, ми зможемо зробити це.

Речі, які робимо як сім'я. Як приклад.

Подорожі, літні канікули, забавні історії...

Я люблю книги, але тільки не з родинної бібліотеки.

Ні, ти любиш сперечатися і втручатися в чужі справи.

І що? Все одно я веселіший за тебе, занудо.

Так, у нас має бути особлива історія.

Треба придумати, як ми познайомилися,

чи було це кохання з першого погляду, чи ні,

коли ми одружилися... розписувалися ми або вінчалися в церкві.

І все таке.

Завтра ми обміняємося написаним і все вивчимо. У нас є цілий день для цього.

Це просто божевілля.

- Що робиш? - Не можу заснути.

Прочитати тобі?

Мій день народження 4 травня. У мене видалена мигдалина.

У мене поганий зір, без окулярів не можу чітко розрізняти предмети.

Мені подобається хворіти, тому що тоді я можу читати в ліжку.

Я люблю макарони з кетчупом.

Якщо ти не можеш заснути, можу дати тобі книгу.

Що ти любиш читати? - Комікси. Особливо про супергероїв.

Їхній світ схожий на наш. І приємно відчувати себе не таким дивним.

У мене в класі не люблять читати.

Тільки дивитися фільми. - Фільми - це теж непогано.

- Як ти це робиш? - Що? - Як перетворюєшся на інших?

Не знаю. Просто роблю це.

Ти можеш трансформуватися в будь-кого, коли захочеш?

Тільки в останню людину, до якої торкнувся.

Я можу переміщувати предмети силою думки. Але не можу це контролювати.

Був хлопець, в якого я не міг трансформуватися.

Навіть якщо перетворюся на іншу людину, ти завжди можеш упізнати мене за цим ланцюжком.

Вона завжди залишається.

- А це боляче? - Ні. Але втрачається багато сил.

А ти можеш перетворитися на мене?

Мені подобається зелений колір, паелья і купатися в морі.

- Ти була коли-небудь на пляжі? - Так, а ти?

- Ні, але якби була, мені сподобалося б. - Напиши.

- Тобі не час спати? - Як думаєш, куди йдуть люди, коли вмирають?

На небо.

На небо? А куди?

На місяць? На хмари?

- Можливо, на зірки. - А мій тато теж на якійсь зірці?

Авжеж.

Але я звідси нічого не бачу.

Так. Піднімайся.

Подивися, там видно одне сузір'я між хмарами.

Це Велика Ведмедиця, ще її називають Великий Ківш.

Звідки ти так багато знаєш про зірок?

Бо з вікна моєї кімнати у будинку батьків я бачила їх багато.

Багато зірок. І мій батько, коли я була маленькою,

навчив мене їх упізнавати.

- Ти скучаєш? - Так.

І за мамою, і за сестрою...

Я теж скучаю за своїм татом.

Думаєш, тепер він живе на Великій Ведмедиці? - Думаю, так.

І знаєш що?

Я думаю, що йому там подобається.

Карлітосе, що ти тут робиш?

Синку, вже надто пізно. Тобі завтра вставати в школу.

Не дивися всякі дурниці по телевізору.

Крім того, тобі ж не подобалося дивитися телевізор.

- Почекай, я не... - Я не буду чекати,

- Я не... - Послухай,

зробімо ось що: віднесу тебе в ліжко

і прочитаю тобі казку на ніч, добре?

Що тобі прочитати?

- Тату!

- Карлітосе, йди сюди. - Тату, не бійся.

Я сказав стань сюди!

- Що сталося? - Що сталося?!

Я скажу тобі. Мені не подобається цей хлопець, і я не хочу, щоб він був поруч із моїм сином.

Тату, це я попросив його.

- Пробачте. - Я не довіряю йому, Хімено.

Я не хочу, щоб він тут перебував.

Я ясно висловився?

Іди нагору.

Не переживай, усе нормально. Я поговорю з ним.

Іди спати.

- Лукас утік! - Що? - Він пішов.

- Тату? - Так? - Це через мене?

Ні, синку, ні.

Мерщій, збирайся до школи.

Аркуші, не забудьте їх узяти і вивчити.

Потім перевіримо, наскільки добре ми знаємо історію сім'ї.

І ще. Після школи - зразу додому. У нас ще багато справ.

Ви мене чуєте?

Цей містечко невелике. Якщо раніше вийти, можна встигнути його знайти.

Хімено, я...

Ну... ми не знаємо, де він може бути. Може, він уже далеко.

Маріо, він би не пішов далеко пішки, до того ж без грошей.

Спочатку ми повинні піти на автобусну зупинку.

Можливо, він там жебракує.

Я вважаю, ми не маємо часу на пошуки, себто,

ми повинні все вивчити: весілля, медовий місяць, четверо дітей,

до вечора. І ще ми повинні приготувати вечерю.

Не можу зараз думати про це.

А коли ж? Коли нас виженуть з дому?

- Поговоримо, коли я знайду Лукаса, гаразд? - Коли ти знайдеш кого?

Хочеш привести його в будинок? Сюди до мого сина та Люсії?

Я не знаю!

Це все з твоєї вини. Найменше, що ти можеш зробити - допомогти.

Я не хочу допомагати. Я не хочу шукати цю дитину.

Не хочу, щоб він жив у цьому будинку. Коли ти сказала, що він пішов,

я відчув полегшення. - Та що ти кажеш?!

- Ти практично вигнав його з дому. - І не шкодую.

Тому що я дбаю про безпеку дітей. А тебе це не хвилює?

Так, Маріо. Звичайно, хвилює.

Різниця тільки в тому, що я хочу знайти свою дочку.

Можливо, сьогодні мені вдасться поговорити з Лукасом, і він розповість про цих людей.

Не проси мене допомогти тобі з цим, бо я не можу.

Ну й нехай. Мені не потрібна твоя допомога.

Я шукатиму сама.

А вечеря?

- Міняю покемона на діґімона. - Давай.

Привіт.

- Чому ти так дивишся на мене? - Просто. - Я що, тобі подобаюся?

- Ні. - Тим краще.

Бо мені здається, що я проклятий.

Я знаю.

Гей, Карлітосе.

- Що сталося? - Ти повинен сказати Борху правду.

- Чому? - Бо це погано.

Він думає, що примара прийде і вб'є його.

Так йому і треба. За те, що кривдив мене, і за те, що говорив, що його будинок кращий.

- Це нерозумно. - Так, але ти казала, що дорослі брешуть,

і тому брехати не так уже й погано. - Я не знаю. Брехня шкодить людям.

Ти повинен сказати йому правду. Що це ти підняв склянку

і переміщував речі в кімнаті.

Якщо я йому розповім, що переміщую предмети силою думки, то ми потрапимо в усі газети,

нас заберуть у психлікарню, а люди, які вбили твого батька, приїдуть за нами.

- Що нам тепер робити? - Я не знаю.

Але я не хочу нашкодити Борху Руано.

Тебе пробачено. Ніхто не прийме тебе. Вертайся до нас.

Дещо сталося. Не знаю, як він міг...

Цей хлопець... - Знаю.

Що нам тепер робити?

Нічого.

Тепер я сам подбаю про це.

Подивися на нього. Ця поведінка робить його ще солодшим.

Ну, якщо ти так кажеш.

- Зараз повернуся. - Куди ти йдеш?

Ні, Антоніо.

Знаєте слова на К? Квакати. Жаба квакає.

Борхо, повтори.

- Га? - Що може жаба?

Борхо, не літай в хмарах.

Мерщій, сходи за крейдою. Коли принесеш, я ще раз усе поясню.

- Люсіє, повтори. - Жаба може...

стрибати? - Добре.

Що це таке? Чортова проводка.

Напевно, це я. Вже вдруге на тижні таке трапляється. Дивись-но, ти запалюєш у мені іскри.

Вибач, я ніколи більше не буду сміятися, обіцяю.

Заспокойтеся, це всього лише замикання електропроводки.

- Що відбувається? - Я проклятий.

- Що? - Тепер у мене з рота будуть вилазити жаби, а з вух - змії,

а потім голова вибухне, і я помру.

Я не хочу вмирати!

- З чого ти це взяв? - Мені так сказав Карлітос Кастільо.

- А потім? - Потім попадали всі книги,

а стакан розбився. - І ти думаєш, що це привиди?

Я думаю, що твій друг пожартував із тобою.

Правда, Карлітосе?

Скажи, як ти це зробив? Ти використовував мотузки чи тобі хтось допомагав?

- Але це не було... - Борхо, замовкни, або ти теж будеш покараний!

Я був там! Ніхто не міг йому допомагати.

Це був не трюк. А іскри в ліфті, що це? - Це було замикання і більше нічого.

Це був привид, який хоче вбити мене.

Все, годі! Вийди і почекай зовні!

- Але... - Я сказав, почекай зовні!

Скажи мені, Карлосе, яким чином ти переміщував предмети?

Лукасе!

Лукасе!

Лукасе...

Добре. Сандра, Сандра...

Народилася 7 квітня 1982 року.

А насправді 3 березня 1993 року. Чудово.

Любить море, обожнює пасту...

і Різдво, але не любить холод.

Коли виросте, мріє стати ветеринаром, тому що дуже любить тварин.

Не любить, коли її називають розпещеною.

Добре. Тепер Хімена, так...

Про Хімену я знаю.

Хімена віддає перевагу рибі, а не м'ясу,

полюбляє фрукти, не любить велосипеди, тому що в 3 роки потрапила в аварію

і відтоді боїться їх.

Є!

Так, привіт? О, Антоніо, як ти?

Він не хоче говорити. Я би не втручався в чужі справи, але

дружина сказала, що варто подзвонити тобі.

Ми думаємо, що це ваш племінник.

Маріо, ти тут? Хлопець не має документів,

якщо ніхто не прийде за ним,

я буду змушений подзвонити в соціальну службу.

Я вже багато разів повторював. Питаю востаннє.

Як саме ти переміщував предмети і розбив склянку?

- Я не чую. - Я не навмисно.

Ніхто так не жартує "не навмисно".

Ніхто. Якщо ти не скажеш, ти будеш покараний до кінця навчального року.

Я кажу правду! Це було не навмисно!

Я рухаю предмети головою. Силою думки.

Я не хочу, але вони рухаються. - Досить! Тебе покарано!

Але це правда!

Тепер я викличу твого батька і все йому розповім.

Тебе буде надовго покарано.

Ні, розумієш, його батьки разом

виїхали в подорож, щоб налагодити відносини,

щоб у результаті не розлучитися. Заради хлопця.

Розумію.

Але як тільки вони повернуться, я хочу поговорити з ними.

Не те щоб я тобі не вірив, але я хочу впевнитися, що це твій племінник.

Авжеж, усе правильно.

Ну, звичайно. Ви ж не думаєте, що я взяв дітей з вулиці і привів їх додому?

Ось це був би номер. - Так, так.

Добре, як я вже сказав,

ще раз дякую за все.

Побачимося на вечері. - Авжеж.

Прикидайся, бо за нами спостерігають.

Де тебе знайшли? - На стоянці, де я крав монети.

Не смійся, бо все провалиться.

Як ти міг? - У мене не було грошей.

Тільки так я міг купити квиток на автобус.

- Ну... Обійми мене. - Що? - Обійми мене.

Він все ще дивиться? - Так. - Добре,

заспокойся і підемо якомога швидше. Ну ж бо, ходімо.

Готово.

- Дякую, що визволив мене звідти. - Нема за що.

Але не думай, що я змінив свою думку.

І це не означає, що ти можеш до нас повернутися.

Знаю.

Слухай, Лукасе...

У кінці вулиці є автобусна зупинка,

мерщій сідай у перший автобус і їдь.

У будь-який, який прийде першим. Домовилися?

Я думаю, ти не можеш повернутися в це містечко. - Я не повернуся.

Отож... Ти сядеш у перший автобус, потім візьмеш таксі і поїдеш додому.

Цього буде достатньо? Де ти живеш?

- Недалеко. - Чудово.

Сідай зразу на автобус. Я не хочу, щоб Антоніо знову нас

розпитував про тебе. Я ризикував достатньо.

- Не хвилюйся. Я буду обережний. - Добре.

Ну...

Бувай.

Що ти твориш? Чому ти не йдеш до автобуса? Повертайся до себе, будь ласка.

- Мені нікуди йти. - Що?

Мені нікуди йти.

Слід сказати, щоб вони зробили ще ключі, бо ми теж тут живемо.

Чорт! Тут теж закрито.

Хімено! Агов!

Ну, нічого. Проведу час у твоїй компанії.

Ти за щось на мене сердишся? Напевно, є за що.

Але ж це не я влаштував бедлам у школі.

Мені було страшно, коли ти занервувала.

- Ну, ти на правильному шляху. - Що я зробив? Засмутив тебе чи...?

Мене? Я не засмутилася.

Я не знаю, може ти побачила те, що тобі не сподобалося...

Ну ні!

Відвали від мене, я маю зробити домашню роботу.

Одного разу вночі мама застала мене в процесі трансформації.

Вона так злякалася, що нам довелося викликати швидку, тому що вона побачила на моєму ліжку себе.

Оце так.

Скільки тобі було? - 12 років.

Вони залишили мене в лікарні і не повернулися за мною.

- Батьки тебе кинули? - Вони не змогли це прийняти.

Я їх розумію. Мені теж було нелегко.

Я не хотів бути таким. Я хотів бути звичайною дитиною.

Але відчував лише страх. - І тому ти допомагав тим людям?

- Їх ти не боявся. - Вони дали мені дах над головою.

Іноді це були будинки, іноді лікарні.

Вони часто переїжджали з місця на місце.

Лукасе, тут не таке місце.

Але іншого в мене немає.

Вибач.

Так, ало?

Що він зробив?

- А твій аркуш? - Який? - Як це який?

Той, в якому ти мав написати свої захоплення і особисте.

- А, цей! Я забув. - Чому ти так поводишся? Тобі плювати на всіх?

- Увечері сусіди будуть задавати питання. - Я буду імпровізувати.

Не знаю як ти, але я хочу, щоб все пройшло вдало.

Ти хоч щось вивчив? Наприклад, про мене?

Адже ми брат і сестра. Ми одного віку.

І ми повинні багато чим ділитися одне з одним.

Ти повинен бути тим, хто знає мене краще за всіх.

Я б не турбувався про це. Адже ти наче відкрита книга.

Ну ж бо, розумнику, розкажи мені...

Яка моя улюблена страва? Що мені подобається найбільше?

Ким я хочу стати, коли виросту?

Що я ненавиджу і чого я боюся?

Мерщій.

Твоя улюблена страва - паста з шоколадом.

Ти скаженієш, коли тебе називають розпещеною дівчинкою.

Ти любиш тварин, тому хочеш стати

або ветеринаром, або біологом.

А найбільше ти любиш Різдво.

Останнє ти провела з незнайомцями.

Ти сумуєш за своєю родиною.

Ти не боїшся майже нічого, крім...

однієї речі -

обпалити людей. Ти панічно боїшся,

боїшся, що не зможеш зблизитися з ними, страхаючись заподіяти шкоду.

Хіба я не правий?

Жодного влучення.

Карлітосе, що я тобі казав? Не використовувати здібності!

Особливо за межами будинку!

Маріо, відкрий нам двері, будь ласка.

Але я не використовував їх за межами будинку, це було в моїй кімнаті.

Ні! Ніхто не повинен знати, що ти особливий.

Тобі зрозуміло?

Ні в якому разі не можна говорити директору, що ти можеш рухати предмети силою думки.

Я не хотів брехати.

Ти кажеш, що це погано.

І я не хочу, щоб Борха Руано думав, що він помре.

- Ти хіба не звалив? - Так, але повернувся.

Сподіваюся, це ясно всім. Він - двоюрідний брат Лукас.

Зрозуміло? Двоюрідний брат.

Про брехню і правду, про хороше і погане поговоримо потім.

Зараз треба приготувати вечерю.

- Де Хімена? - Коли ми прийшли, її не було.

Як? Вона ще не приїхала?

- Ні. - Скільки часу?

Вже пізно.

Ну, тоді почнімо без неї.

Готувати вечерю. Я почну з пасти.

Спершу приготую пасту.

Візьму і зварю макарони.

Спочатку треба поставити воду на плиту, може, трохи салату?

Я почну з салату, а потім розігрію плиту.

Тому що треба посмажити м'ясо, але перед цим треба добре розігріти духовку.

Напевно, так і зроблю. Або покладу в мікрохвильовку...

- Я не знаю, з чого почати. - Маріо, заспокойся.

Карлітосе, Люсіє, ви накривайте на стіл.

Ти, Маріо, готуєш макарони. Я подбаю про смажену баранину.

а Змій саме зробить салат.

- Куди він подівся? - А мені що робити?

Тобі... Маріо, дай йому телефон... додзвонитися до Хімени,

скажи, щоб вона негайно прийшла. Ми повинні швидко придумати 20 років спільного життя.

Чудово.

Ви не бачили хлопчика, йому близько 14 років,

можливо, він проходив тут,

трохи довгувате волосся, ось таке...

Де ця жінка?

Не будемо нервувати.

- Привіт! - Привіт! А ми вже тут! - Яка радість!

- Як поживаєш? - Чудово, проходьте, будь ласка.

- Антоніо. - Маріо. - Як ти?

Почувайтеся як удома.

- І де ж твоя дружина? - Хімена?

Вона зараз буде. Її мати захворіла.

Я сподіваюся, нічого серйозного...

- Ні, просто забилася. - Застуда.

Так, застудилася і, коли йшла додому, спіткнулася і впала зі сходів.

- Коли це сталося? - Сьогодні вдень.

Якось дивно, я не бачила, щоб вона виїжджала.

Ну, звичайно, я не шпигую за вами.

Просто весь день мила вікна. І коли ви кажете вона поїхала?

- Може, вина? - Так!

Ух ти, навіть уже прикрасили.

Світлини? Хіба їх ще не привезли?

Думаю, що навряд чи привезуть. Компанія з перевезення,

не можна було їм довіряти...

Вони вкрали вантажівку з нашими речами! - Напишіть скаргу, тоді ви хоч би гроші повернете.

Дайте мені глянути на договір про перевезення.

Договір, по правді кажучи...

Я не знаю, де залишив його.

- Ну де ж вино? - Вже йду.

Ні, прибережіть на інший день.

Коли Хімена буде вільна.

Дивіться, ось і вона.

Як я радий тебе бачити!

- Ви вже тут? - Пунктуальність, і ні хвилиною пізніше.

Таке вже виховання.

На вулиці холодно. Зачинімо двері.

Я не знайшла його.

- Я не знайшла його. - Я знайшов.

Проходьте всередину.

Я сподіваюся, що твоїй мамі краще.

Мамі?

Так, так.

Набагато краще.

Алергія її вже замучила, але тепер усе гаразд.

Застуда, падіння зі сходів, алергія...

Цій жінці явно не щастить.

- Тепер ми можемо випити вино. - Так. - Ходімо.

Баранина просто чудова. М'ясо м'яке, як масло.

- Не працює. - Я більше полюбляю м'ясо, ніж рибу.

Отож, ви одружилися в місті?

Не зовсім! В Андалусії, в одному невеликому красивому селі.

Сальтерас. Весілля було у вузькому колі, так?

- У дуже вузькому. - А ми одружилися в 1984.

Рівно 25 років тому.

- Пам'ятаєш, кохання моє? - А медовий місяць?

На Майорці, в тризірковому готелі,

з видом на море, дуже гарно.

- Дивне місце. - Де ви жили?

У квартирі, яку мені віддав батько.

А на якій вулиці?

- У центрі. - У центрі, просто чудово, хоча трохи шумно.

А пам'ятаєш, коли ми... - Швидко завагітніла, так?

Так, пройшло зовсім небагато часу.

- Всього за... - Місяць.

- А трохи пізніше в нас народився Карлітос. - Хочеш сказати, Карлітос і Люсія?

Вони не двійнята? - Карлітос був першим,

а потім з'явилася Люсія. Через кілька хвилин.

Люсія і я - двійнята.

Мій день народження 4 травня.

У мене видалена мигдалина,

і ще в мене астигматизм.

Улюблена страва - макарони з кетчупом.

Я дивлюся, ти вивчив всі напам'ять.

Синку, піднімися в кімнату.

- Хто хоче кави? - Я!

Привидів не існує. Я це придумав.

- Так, аякже. - Це правда. Ти не проклятий.

І як ти поясниш книги, які впали,

літаючий стакан та іскристий ліфт?

- Що відбувається? - Привиди говорять зі мною.

І що вони говорять?

Вони кажуть, що є одна річ, яку ти можеш зробити,

щоб зняти прокляття.

І якщо ти зробиш це, вони пробачать тебе.

- А ви мали інші cтосунки? - Ні, ні.

Ми були такі молоді, у нас просто не було часу.

- Як і ми, моє кохання, пам'ятаєш, як спочатку... - Ясно, що...

втраченого часу не повернеш.

- Пробачте? - Я хочу сказати, що багато років спільного життя

згубили не один шлюб. Це нормально - мати проблеми.

Проблеми? З чого ти взяла?

Маріо, ви можете говорити зі мною про все.

Я вмію мовчати.

- Може пограємо в карти? - Супер. У стрип-покер.

Мені так не щастить, завжди програю. - Щось мені перехотілося.

Не хочеш грати? Шкода.

Ми пограємо вдвох.

Може, пограємо в нарди? Або в дартс?

Це весело. - Супер,

стрип-нарди, стрип-дартс, чи навіть краще... - Стрип-міста?

- Так! - Яка дурість.

Ну так сходиш за картами?

Учора вранці, коли я прийшла з яблучним

пирогом, я побачила, як ви сваритеся.

Потім я побачила розстелений диван, але я не думаю, що це для Лукаса.

Ні, ні. Розо, мовчи.

У будинку достатньо місць, я думаю ви знайшли місце для Лукаса.

І з твоєю матір'ю нічого не сталося.

Застуда, алергія, падіння зі сходів.

Я вас благаю!

Вони хороші люди, Розо.

Замовкни!

Ти не ходила сьогодні до матері, Хімено.

Ти пішла вранці і не повернулася навіть до вечері.

Чи можу я знати, з ким ти була? - Перепрошую, з ким я була?

Ти прекрасно мене зрозуміла. Сподіваюся, що це того варте, бо навіщо руйнувати шлюб,

коли ти... - Хочете сказати, що в мене є стосунки з кимось?

Ти сама це вимовила. Не я.

Ясно, що ви переживаєте важкий період.

Я не така дурна, щоб не помітити.

Ні, ти розумна. Дуже розумна.

І виразно нав'язлива. - Краще сказати, що я хороший спостерігач.

І лізеш не в свою справу, Розо.

Послухайте, щоб там не було, це наша особиста справа.

- Мушу сказати, ви помиляєтеся. - Ні, Розо!

Затикнися!

Це наш дім, і ми не хочемо, щоб тут жила родина на межі розлучення,

отож це й наші проблеми.

- Ти впевнений, що це спрацює? - Так сказали примари.

Що робити, якщо ви розійдетеся? Я є власником будинку.

Нам не потрібні сімейні драми.

У нашому будинку ніколи нічого не коїться.

Ми нормальна консервативна сім'я.

А хто така Сюзана Лопес?

Антоніо думає, що краще б він кинув Розу,

і оженився на Сюзані Лопес.

Яка навряд чи влаштовувала б комусь такий допит.

- Антоніо, як дівчинка дізналася? - Не знаю, я здивований не менше за тебе.

Це твій син розповів. Інакше як би вона дізналася цей секрет?

- Я не сказав Борху ні слова, чесно. - Хочеш сказати, що вона придумала це?

Борхо! Іди сюди!

- Синку, що з тобою сталося? - Заспокойся, мамо.

Тепер з мене знято прокляття.

Я не помру. - Борхо...

Все-таки він і твій син.

Знову я програла.

- Але в тебе трійка. - Це трійка?

- Ти й сама знаєш. - Ні, поняття не мала.

Мені більше подобаються пари. Трійка - занадто багато.

Я не буду грати.

- Гей, ти змусила її піти. - Нарешті.

Я вже думала, що вона ніколи не піде.

Хіба вона не твоя сестра? Мені здалося, що вона ревнує.

Вона просто зніяковіла. Ми грали втрьох.

Добре. Тепер ти і я пограємо в дещо для дорослих.

Чому ти ще не спустилася?

Боже!

- На добраніч. - На добраніч.

- Яка ганьба. Мені дуже шкода. - Не хвилюйтеся, Розо.

Таке трапляється з найкращими сім'ями.

Завтра я прийду до вас, допоможу з прибиранням,

безладу, який влаштував Борха. - Ні, не потрібно.

Але ми хотіли б дещо.

Що завгодно. Нехай буде вибаченням за це.

Ми б хотіли підписати контракт. Зможеш підготувати документи на завтра?

Звичайно. Вважайте, що вже зроблено.

- На добраніч. - На добраніч.

Я хочу вибачитися за те, що назвала тебе некорисним.

Це не так. Ти знайшов Лукаса,

і завдяки тобі вечеря пройшла чудово.

Ну, не тільки мені. Діти мені дуже допомогли.

Зате завдяки тобі ми завтра підпишемо контракт.

Я думаю, що це було завдяки Люсії.

- Як щодо келиха вина? - Ходімо.

Хімено, можна поговорити з тобою?

- Коли ти бачив? - Ну не знаю, місяці три тому.

Ми були в центрі міста, повинні були забрати якусь дівчинку.

- Я думаю, що твою дочку. - Вона жива.

Звичайно жива. Вони не завдають шкоди дітям.

- Ти пам'ятаєш, де це місце? - Я прожив там 2 місяці, це недалеко звідси.

Покажеш дорогу?

Руани щойно пішли.

Ти сумуєш?

А це що?

Це не твоя? Ця зірка схожа на наклейку...

Яка світиться в темряві.

Це зірки!

- Це ти зробила, щоб я бачила тата з ліжка? - Ні.

Не я.

Змій?

Карлітосе, брехати недобре, бо зазвичай це приносить людям шкоду.

Так, але ти теж збрехав. Сказав Розі, що

ви з Хіменою одружені. А це не так.

Усі думають, що ми сім'я.

А це не так. - Так, але, синку,

це особливий випадок. - Дорослі кажуть, що брехати - це погано,

але всі люди брешуть. - Ну, тому що іноді брехня - це добре.

Коли?

Тоді, наприклад, коли ти дитина зі здібностями,

і тебе переслідують погані люди,

і ти переїжджаєш в інший будинок, щоб сховатися. Тоді це добре.

А коли ще?

Коли хтось запитує твій вік, а тобі вже багато років,

і ти називаєш цифру на кілька років менше.

Тоді теж можна.

Значить, буває й хороша брехня?

Так.

Але ти повинен бути старшим, щоб розуміти коли брехня потрібна, а коли ні.

Отож, діти не повинні брехати.

Ти впевнений, що це тут?

Я не міг забути це місце.

І чому ти раніше мовчав?

Я не хотів повертатися сюди. Не хочу повертатися до них.

Я хочу залишитися з вами.

Ходімо.

Я почуваюся самотньою. Гадаю, що ти не кохаєш мене більше.

Але я дуже тебе кохаю, Клавдіє.

Не витрачай даремно час.

- Спасибі. - За що?

- Ти знаєш, за що. За зірки. - Не розумію, про що ти кажеш.

Ти граєш зарозумілого хлопця. Нібито тобі на все начхати.

Але це просто спосіб захисту.

Ти ховаєш глибоко всередині свою емоційність.

Не знаю, може щось cталося в минулому.

Ти ніколи не говориш про це, ніби цього й не було.

І тобі подобається тут. Ти відчуваєш, що нарешті знайшов своє місце.

Хоч тобі й важко визнати це.

І... ти любиш цю дівчинку.

Ти підеш заради неї на все.

А зараз ти створив для неї зоряне небо в кімнаті.

Щоб вона дивилася на зірки і згадувала свого батька.

Хіба я не права?

Жодного влучення.

Ти куди?

Мені треба зробити домашню з фізики.

Тепер праворуч.

Зажди.

Тут був стілець і великий стіл.

Твоя дочка сиділа на стільці, який стояв тут.

Тоді я бачив її востаннє.

- Але зараз тут нічого нема. - Так вони роблять.

Залишають будинок, щойно щось запідозрять.

Мені шкода.

Їдьмо додому.

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net