Original subtitles

У попередній серії...

Наступного дня...

Тату, тату, волхви прийшли!

Карлітосе.

Синку, на вулиці холодно, повернися в будинок.

Що за шум? Що сталося?

А де подарунки?

Тату, я не знайшов ані велосипеда, ані інших подарунків.

Знаєш, чому подарунки не з'явилися...?

Хоч волхви й чарівники, ми просто не встигли

дати їм нашу нову адресу, тому вони не знали, куди принести подарунки.

Доброго ранку.

Так, час снідати.

Усі за стіл.

Але ж учора ми все з'їли.

Ну... ми знайдемо щось, а ви поки йдіть у душ, гаразд?

Іди вдягайся, бо замерзнеш, ти теж іди.

Що мені вдягти? У мене лишилася лише одна чиста футболка.

Та й узагалі в нас майже нема речей.

Ми підемо по магазинах. Купувати їжу та одяг.

Я поговорю з Хіменою, вона нас відвезе.

- Її нема. - Що?

- Її нема. - Як це немає?

А де вона?

Як справи, сусідко?

Як поживаєте?

Ми ще не підписали контракт, а ви вже шукаєте інший будинок?

Ні, в цьому будинку жив мій друг. Дуже давно.

- Мабуть, дуже давно. - Він зараз порожній?

- Так. - Як довго?

Відколи ми сюди приїхали.

Вже 7 років.

Мені шкода.

Дуже шкода.

Завітаєте до нас у гості? Я скажу дружині,

щоб спекла пиріг.

- Пальчики оближеш. - Ні, не варто.

Велике спасибі за запрошення.

- Що ти робиш? - Заспокойся, я не до тебе. Було б на що дивитися.

- Вийди зараз же. - Я не збираюся це терпіти.

Геть звідси! Іди, іди!

- Ну ж бо, вали звідси. - Гаразд, гаразд.

- Тату, я хочу їсти. - Знаю, синку.

Принаймні, волхви могли б подарувати шматочок вугілля, його хоч з'їсти можна.

А що ти попросила у волхвів?

Яка різниця, вони все одно нічого не дарують.

- Вони просто не знають, де ми живемо. - Якщо вони й справді чарівники, то повинні знати.

Я підслухала думки однієї людини, і насправді волхви...

Обережно.

Будьте обережні з цією темою, добре?

Знаєте, хто такі волхви?

Мельхіор, Каспар і Балтазар. Їх троє.

А знаєте, чому деякі люди кажуть про них гидоту?

Я вже казав раніше - через вугілля. Нікому не подобатися отримувати вугілля, тому люди придумують всяке про волхвів, говорять неправду.

Так що акуратніше з цією темою.

Спокійно, здається, у мене вийшло.

Послухай, ти ж не... Не смій робити це зі мною!

Це негарно - лізти в голови людям!

Ти повний придурок!

Маріо, я приймала душ, раптом хтось відчинив двері і

підняв кришку унітазу. І це був він!

Навіть якщо й підняв, що такого?

Що це таке? Ти не міг почекати?

Ні, не міг.

Коли пісяєш невидимим, що-небудь видно?

Карлітосе!

Вирішуймо це як цивілізовані люди.

Маріо, з ним неможливо розмовляти. Неможливо!

- Заспокойся, красуне! - Не заспокоюй мене!

Чорт!

- Це був він. - Пробачте, мені стало страшно.

2 серія

Мені потрібно, щоб ви мене уважно послухали.

Усі.

Отже, якщо ми хочемо, щоб це спрацювало,

треба ввести деякі правила.

- Чи не так? - Так-так, звичайно.

Перше правило і найголовніше: не можна нічого пересувати,

не можна зникати, і не можна читати думки.

Ну чому?

Або що-небудь запалювати.

Насправді, діти, це дуже небезпечно.

Ви можете кому-небудь нашкодити.

Уявіть, якщо хтось вас побачить. Що тоді?

Пам'ятайте, що було вчора?

Це було складно. Але ми перемогли. Ми отримали цей будинок.

Але якщо нас розкриють, ми не тільки втратимо будинок, але й ніколи більше не зможемо

спокійно жити.

Ви мене зрозуміли?

Але я не можу контролювати силу. Упевнена, що діти теж не можуть.

Що якщо це станеться? Що робити?

- Тоді, залишайтеся тут. - І що, ми ніколи звідси не вийдемо?

Допоки не навчитеся контролювати свою силу.

Ми можемо поїхати додому?

Волхви не знають, що в нас нова адреса, і тому залишили там подарунки.

Ну, вони побачили, що нас там нема і вирішили не залишати

велосипед у порожньому будинку. - А де він тоді?

Ви не можете повернутися додому, тому що тоді погані дядьки дізнаються де ви.

Перше правило, дитинко, перше правило. Не читати думки.

Ніхто з нас не може повернутися додому.

За мене не турбуйтеся, я не можу повернутися, навіть якби захотіла.

Я доторкнулася до своєї сестри й ледь не...

...Загалом, дуже сильно їй нашкодила.

Отже, з'ясуймо дещо.

Ми не говоримо про те, щоб залишитися тут назавжди,

ми залишимося тут на час, доки ви не навчитеся контролювати свої здібності.

Згадайте вчорашній день. Ми ледь не попалися.

Привіт. Свіжа випічка!

- Що ти робиш? - Шукаю сюрприз.

Розо, не варто було турбуватися про нас. Ти й так для нас багато зробила.

Я купила їжі.

Хімено, де мило?

Поряд з раковиною, синку.

Як забавно. Хімено.

Не хвилюйся, дорогенька.

Волхви передали мені радісну звістку для вас.

Дивно, ми нічого не просили.

Ще й як просили.

Пам'ятайте нашу вчорашню розмову?

Про зарахування дітей до школи.

Я поговорила з директором і завучем.

І що вони сказали?

Дуже складно прийняти зараз чотирьох новачків.

Звичайно. Зараз це дуже складно.

Але я наполягла на своєму, і вони погодилися завтра з вами поговорити.

Було б краще, якби ви взяли дітей із собою. Щоб вони дізналися про них більше.

Отож ми зможемо їх переконати. Що скажете?

Ми говоримо про те, щоб відвести дітей в школу до інших дітей?

Але цих дітей треба навчати не математики,

потрібно їх навчити, як не прикінчити вчителя математики.

Хімено, це величезний ризик.

Ми й так поводилися дивно, люди можуть

щось запідозрити.

І скільки ми будемо прикидатися?

Поки не з'ясуємо, що відбувається?

Я не знаю точно, скільки ми тут проживемо.

Вранці я ходила до будинку Доріта, але він пустує.

Занедбаний вже близько 10 років, як я зрозуміла.

Отже, будинок, який ми шукали, покинутий?

Чудово

Я теж нічого не розумію.

Можливо, ми знайдемо відповіді на питання

у тому записнику.

Але там стільки всього, що неможливо зрозуміти.

Виходить, ми тут залишимося... Як довго?

Не знаю. Але дітям треба ходити в школу.

До школи? Ні в якому разі.

Я тому й утік з дому, через цю дурницю.

Гаразд, але як нас візьмуть, Хімено?

Мама. Гаразд?

Друге правило: кличте нас мамою і татом.

Якщо ми хочемо, щоб люди думали, що ми живемо в нормальній сім'ї.

- Та ну. - І куди ти йдеш?

З мене вистачило і моїх батьків.

Ти не можеш піти, це дуже важливо.

Третє правило: Нам треба проводити більше часу разом,

щоб звикнути одне до одного.

Та годі, з мене вистачить і одного правила,

тому що я відкрию двері і піду.

Четверте правило: ніхто не йде.

- Не йде? - Ні.

Ти не розумієш? Якщо раптом хтось із нас зникне, люди почнуть

задавати питання і підозрювати нас.

І дізнаються всю правду. Якщо це відбудеться.

Не треба мені погрожувати.

На мене не розраховуйте. Рюкзак, зошити, книги - це не моє.

- Може, повечеряєш? - Ні, я не голодна.

Слухай, якщо хлопець не хоче йти до школи,

ми не можемо його змусити.

І крім того, він має рацію.

Яка гидота. М'ясо з кров'ю.

Може ти доторкнешся і підсмажиш його?

Якщо ти пишеш листа волхвам, то вже пізно.

Дрібний, а ти досі про них?

Ну, принаймні, він закінчив перший клас.

Крім того, волхви зовсім не чарівні.

Ти так кажеш, тому що вони не принесли того, що ти просила.

Напевно, щось дороге.

Тому що тато сказав, що волхви не приносять цінних речей.

Вони просто розносять подарунки, а не творять чудеса.

Те, що я попросила, не купиш за гроші.

Ти правда хочеш піти від нас, тільки щоб не ходити в школу?

П'яте правило: не нервуй мене.

Ти думаєш лише про себе. Як ти можеш бути таким егоїстом?

- Не так вже це і важко. - Я попросила,

щоб мій тато повернувся додому і щоб із ним усе було добре.

Так нічого не спрацює.

Потрібно загадати два бажання. Якщо одне не збудеться,

то виповниться інше.

Інше бажання? Я не хочу назад у притулок.

Це підійде?

Учора я дивився на те, що відбувається, тільки з одного боку.

Але сьогодні, при світлі дня, побачив і інший, більш темний.

- Ти мене розумієш? - Ні.

Дивись, Хімено, ми повинні нести відповідальність за

тих, хто становить загрозу для людства, за телепатку, злочинця, що зникає,

і за мого сина, який...

І за мого сина, який зі своєю силою вже достатньо накоїв.

Маріо, цей будинок, це місце - єдина можливість знайти мою дочку.

І допомогти цим дітям.

Це важко, але я знаю...

що іноді немає іншого вибору, окрім як вірити.

Тату, Змій сказав мені, що завтра піде до школи.

- Чому це? - Не знаю.

Ну, гаразд, іди, закінчуй вечеряти.

Ніхто не відповідає.

Продовжуй, поки вона не відповість.

Карлітосе, де ти взяв цю книгу?

- Вона була в її машині. - У маминій.

Так, у маминій.

Це книга Бланки. Я купила її, щоб вона навчилася читати.

Вона хороша.

І з картинками.

Готові?

У нас є інший вибір?

Ходімо.

Народження Христа.

- Діва Марія. - Доброго ранку.

Доброго ранку!

- Ви за рекомендацією Рози? - Так.

Ходімо.

Не буду розповідати, як все складно узгодити з програмою.

Особливо в цій школі.

Зрозуміло, ми всі розуміємо.

І, якщо ви не можете, то нічого страшного. - Ні, ні, все не настільки погано.

Діти зараховані.

Велике вам спасибі. Це чудово.

Роза дуже вперта жінка, до того ж вона нас переконала, що

це особливий випадок.

Так і є.

Ласкаво просимо.

Довбана форма.

І нарешті, давайте познайомимося, як вас звуть.

- Я... - Сандра, Карлос, Люсія, а це Полі.

- Дуже смішно. - Я радий. Я Андрес, завідувач навчальною частиною.

Прекрасно. Ми раді, дуже дякуємо.

А прізвище?

- Перепрошую? - Їхні прізвища.

Наше прізвище?

Я так розумію, адже ви сім'я?

Кастільо.

Кастільо Рей.

Кастільо Рей?

Дуже добре, тепер потрібні документи.

Документи?

Свідоцтва про народження, копії та оригінали, медичні карти.

Є проблема.

При переїзді ми втратили всі документи.

Усі.

Так, ми втратили документи та одяг, таке нещастя.

Ну, тільки не забудьте зв'язатися з поліцією.

- Не забудете? - Ні в якому разі.

Саме так, ні в якому разі, це неможливо.

Немає нічого неможливого.

- Пізніше розберемося, що і як. - І як же ти збираєшся це зробити?

- Здрастуйте! - Як ви?

- Як пройшло? - Чудово.

Фантастично.

Скажу вам по секрету, я знала, що вас прийняли.

Але я хотіла, щоб для вас це було сюрпризом.

Залишу тут Борха. Дай-но поцілую, незабаром повернуся.

Адже ще не почали, чи не так?

Ні, але у дітей зараз підготовка до свята.

Ви не залишите своїх? Це всього на дві години.

- Ні... - Зрозуміло. Хороша ідея.

Залишимо дітей на дві години самих?

Ще рано, і в нас є справи. Так, що це прекрасно.

Чому б вам не піти за покупками з нами?

Дітям потрібна форма, що скажете?

І нові речі в шафі завжди знадобляться.

Шкода. Ми не можемо.

- Ні. - Але нам потрібен одяг.

І я могла б купити. Мамо?

- Добре. - Тоді ходімо.

Здрастуйте, я Нурія. Їхня вчителька.

Здрастуйте, я Хімена.

- Це Люсія. - Привіт.

Що це в тебе, подарунок волхвів?

Вона любить слухати музику.

І яку ж музику ти слухаєш?

Класику.

Правда? А чому?

Тому що там немає голосів.

Але Люсіє, ти повинна мені пообіцяти, що не будеш слухати музику в класі.

Добре?

Не турбуйтеся ні про що, я їй допоможу.

Здається, вона дуже особлива дівчинка.

Ходімо, Люсіє.

Діти, у нас нова учениця, її звуть Люсія.

Привітаймо.

Ти повинен бути спокійний. Гаразд? Не хвилюйся.

А що якщо тут теж ніхто не захоче зі мною спілкуватися?

Синку, будемо старатися, щоб цього не сталося.

Ось, наприклад, книга.

Карлосе, ти завжди ходиш з книгою. Напевно, з тобою ніхто не хоче спілкуватися,

тому що ти весь час читаєш.

- Я ношу її не для читання. - Ні?

Це щоб захищатися, коли в мене кидають папірці.

Гаразд, тоді тримай.

Тут усе буде по-іншому. От побачиш.

Адже нас ніхто тут не знає, у тебе є шанс почати все спочатку.

Ну ж бо. Покажи їм справжнього Монтеро. Тобто Кастільо.

- І як ви називаєте це місце? - Асторія.

Ні, я мав на увазі між собою. Такі місця зазвичай мають іншу назву.

- Уяви лишень, я вчуся в школі "Ашпорія", чи щось подібне. - Ну, насправді,

іншої назви немає, але твій варіант мені подобається.

Сандро...

Тобі я довіряю, тому даю гроші.

Потрібно зробити фотографії для паспортів, і прослідкуй, щоб ніхто не потрапив у неприємності.

Добре. Зроблю все, що зможу.

Ходімо.

- До побачення. - До побачення.

- І що тепер? - Займемося документами.

- Так, і де ж? - У поліції.

Не можна ось так просто прийти до комісаріату і попросити видати документи.

Ніхто не буде нічого просити, Маріо.

А що тоді?

Привіт, Борхо.

Привіт, чотириокий.

Все буде по-іншому.

Як здорово виглядаєш.

- А так? - Ще краще.

- Як я виглядаю? - Непогано, але ці рукавички вийшли з моди.

Але вони мені дорогі як пам'ять.

Тобі вирішувати, але ці набагато краще.

Який елегантний.

Поправлю краватку.

Чудово.

Ні, ось так чудово.

- Клавдія? - Який збіг.

Це Лео, Полі, Лео. А це його сестра Сандра.

Насправді мене звуть Змій.

Привіт, я хлопець Клавдії.

Готово.

Хімено, це дурість.

Маріо, ти працював у комісаріаті, не думаю, що це так важко.

Не важко, але незаконно.

Крім того, як ми все це зробимо?

Привіт, Антоніо.

Вибач мене.

Привіт. Щось сталося?

- Ні, ні. - Ви впевнені?

- Так, так. - Ти погано виглядаєш,

Маріо, ти не виспався? - Ні, ні.

Ліжка дуже зручні, важче прокинутися, ніж заснути.

Це вам. Подяка за школу, за пиріг і за все, що ви зробили для нас.

Дуже дякую. Ви прийшли не тільки через це?

- Не варто було. - Ні, ми хотіли зайти ненадовго

і трохи краще познайомитися з селищем.

Поліцейське управління тут набагато красивіше.

Ні, це не управління, просто місцевий відділок.

Невже? І в чому ж різниця?

Тут не відбувається нічого цікавого.

Ми лише слідкуємо за дітьми і ловимо дрібних злодюжок.

Зрозуміло. А ще тут архіви і документи.

Ні, це там.

Поруч із моїм офісом. Для нагляду, знаєте.

Звичайно, адже там так багато документів, потрібно за всіма слідкувати.

Ну так, але все не так уже й погано.

- Невже ви не залишаєтеся тут на всю ніч? - Ні в якому разі.

Це робота охоронців. Їх небагато.

Зазвичай один на всю ділянку.

- Ти впевнений, що все добре? - Так, так.

Мені однаково.

Скільки це коштує? Ми не можемо стільки витрачати.

- Не хвилюйся, тепер ніскільки. - Що ти робиш?

Економлю сімейний бюджет.

Пробач мене за те, що сталося.

Я думав, ти чіпляєшся до моєї дівчини.

Бачу ти розумний хлопець і розумієш, хто тобі підійде.

Так? І хто ж мені підійде?

- Не задивляйся на чуже. - Будь спокійний. Я поважаю чужу власність.

Тим краще. Бо можуть виникнути проблеми.

Проблеми?

Проблема - мати подругу, яка тебе покине заради першого зустрічного.

От побачиш.

Ну що, йдемо?

Так.

Дами перші.

Спокійно, певно, це помилка.

- Це не мій пакет. - І як же ви це поясните?

Дивіться, це він ніс, а потім зник.

Зник, аякже.

Хлопче, бачу в тебе проблема.

Пройдімо зі мною.

А коли ми знайдемо їх, що буде з дітьми?

Теж, що з тобою і з іншими.

- Я дам їм захист. - Тут?

- Тут. - Тобі це не подобається?

- Ні, ні, але... - Згадай, тебе всі покинули.

Твої батьки, брати, друзі.

Соціальна служба, навіть та людина - Сильвестер.

Ні, він мене не кидав.

Повір мені, це так.

Ніхто не хоче піклуватися про тебе.

Коли всі зрозуміли, який ти насправді, то відвернулися від тебе.

Усі.

Крім нас.

І коли ми просимо про послугу, то очікуємо, що вона буде виконана.

- Я все зроблю, просто не розумію. - Незабаром зрозумієш.

З часом ти зрозумієш.

Тепер потрібно, щоб ти пообіцяв, що ти з нами, що б не сталося.

Я з вами, що б не сталося.

У нас є фото і підписи, ти ж казав, що це

потребує п'ять хвилин. Нам лише треба потрапити всередину і все.

Послухай Хімено, якщо ти Мата Харі, це не означає, що я Джеймс Бонд.

- Так, я помітила. - Там є охоронець.

Ми можемо його відволікти.

А якщо ми попадемося? - Скажемо, що шукали мою сумку.

- Яку сумку? - Яку я залишила.

- Тату... - Карлітосе, не зараз.

Хімено, не знаю як ти, але я не можу...

- Все добре? - Фото, шкільна форма та одяг для всіх.

З ким я розмовляю?

- Що сталося? - Що сталося?!

Він почав красти в магазині, а потім зник на очах у всіх.

Та годі, ніхто не бачив мене.

І для кого все це? Для якогось дівчиська.

Діти, досить.

Знаєш, що я думаю? Ти міг підставити нас усіх.

Я міг підставити? Це не я мало не вбив людину.

Досить, Змію.

Чом би тобі не звалити і не залишити нас у спокої?

- Агов, заспокойся, божевільна. - Не вказуй мені!

Дай глянути.

Вибач.

А з тобою ми ще не закінчили розмову.

Так, так, до завтра все заживе.

Нам час іти.

Тату, тобі погано?

Ні, синку, я думав, чи все з тобою в порядку.

Не переживай.

Гей, перше правило. Перше правило.

Іди спати.

І скажи Змію спуститися.

На добраніч.

- Тату. - На добраніч, тату.

На добраніч. Давай, і ти йди в ліжко.

- Готовий? - Краще не питай.

- Я все продумала. Ходімо. - Але як ми потрапимо всередину?

За допомогою професіонала.

- Що? - Е, ні. Як ми можемо його в це втягувати?

У нього набагато більше досвіду, ніж у нас, Маріо.

Не знаю щодо інших правил, але перше правило ми точно порушуємо.

Якщо не буде документів, то і правил не буде, нічого.

Привіт. Гей, я все ще тут.

Нам потрібна твоя допомога.

Нам потрібен відволікаючий маневр.

Зловив!

Сигналізація!

Тихше, це мій мобільний. Вибач.

Закрито. Треба почекати Змія.

Змія? І де ж він?

Треба відкрити двері, вона замкнена.

Ну, поквапся.

Хлопче, швидше!

- Що ти твориш, дикуне? - Ти сам сказав швидше.

Ну ж бо, заходь.

- Що ти робиш? - Я заважаю тобі заснути?

Я намагаюся написати листа моїм батькам.

І чому ж ти нічого не написала?

Бо не знаю, що написати.

Я не знаю, як розповісти їм усе це.

Як ти думаєш, волхви існують?

Так, я теж.

Гаразд, але не читай мої думки. Я ображена, тому що вони

не виконують бажання дорослих. - Вони не виконали й мої бажання.

Ні перше, ні друге.

Мій тато не повернеться, і тепер мені доведеться вертатися в дитячий будинок.

Чому ти так говориш?

Ні, люба, я впевнена, що не доведеться.

Маріо так думає. Що станеться щось погане,

і ми розійдемося.

Кожен сам за себе, у всіх свої домівки.

Але у мене немає дому.

Ти це прочитала в його думках?

Сьогодні ввечері?

Вони вже придумали, куди поїдуть. Він і Карлос. Адже Франція далеко?

Так.

Тільки вони?

Я більше нічого не буду просити у волхвів, я образилася на них.

Отже, кінець.

Ось вони.

Посвідчення особи, паспорти, все готово.

Моя сумка.

- Зажди. - Ти досі не взяла сумку?

- Сюди. - Що?

Він іде сюди.

- Під стіл. - Ховайтеся.

Ти в порядку?

І як ми тепер вийдемо звідси?

Гей, хлопче.

Що ти робиш?

Здрастуйте, я втратив 50 єврів.

Мені влетить від батька, розумієте?

Спасибі, дуже дякую.

Правда, велике вам спасибі.

Ви мене просто врятували.

Поліцейський. Сеньйор поліцейський.

Добре, дуже вам дякую, сеньйоре поліцейський.

Доброї ночі!

Чому ти ще не спиш?

Руки гарячі. По-моєму, в мене температура.

Дай-но мені подивитися.

Так, звичайно, було б краще завтра не ходити в школу?

Так, у тебе висока температура.

Ага, лихоманка і довгий ніс до того ж.

Ніхто не хоче зі мною дружити.

Це тому що вони тебе зовсім не знають, Карлосе.

Навіть заговорити зі мною ніхто не хоче.

Тобі потрібно підійти першим.

Підійди, почни розмову, не бійся, все просто.

Як тільки заведеш одного друга, підтягнуться й інші.

Карлосе,

Потрібно вірити.

Так, однієї віри недостатньо, але відповідні гени у тебе вже є.

А вірити необхідно. Вірити в себе.

- А що це? - Віра?

- Уяви, що ти в лісі... - Як Червона Шапочка?

Ні, не як Червона Шапочка.

Ти йдеш і раптом натрапляєш на велику яму.

А тобі треба перебратися на інший бік.

На іншому боці є щось важливе і необхідне для тебе.

Будинок бабусі?

Нехай буде будинок бабусі.

Якщо ти спробуєш перестрибнути яму, то можеш впасти, але перебратися потрібно

обов'язково. І тоді ти заплющуєш очі,

збираєшся з силами, робиш вдих

і стрибаєш...

- І опиняюся на іншому боці? - Так.

Тому що в тебе є вона. Віра.

Віра в себе.

Завтра ти знайдеш багато друзів. От побачиш.

І не треба нервувати, а то розіб'єш щось.

Усе, спати.

- Ти поснідав, Карлітосе? - Так.

Добре.

Я трохи затримаюсь. Піду в банк, а він далеко.

Позичу гроші, щоб могли влаштуватися тут.

Добре, іди туди, а я залишуся тут.

Звичайно, тепер Джеймс Бонд нас захистить.

Як справи, дівчатка?

Як вам іде ця форма.

Змію, а ти можеш і речі робити невидимими?

Тільки маленькі речі. І ще окуляри.

Ну, ходімо. Перший день буде незабутнім.

От побачите. Ходімо.

Але ти ж казала, що не хочеш іти?

Може волхви таки мене почули.

Може cтанеться якесь диво.

Карлітосе, ранець.

Мерщій, іди.

Вже запізнюєшся.

Будь обережний і поводься добре.

- Бувай, тату. - Бувай.

- Бувай. - Агов, Хімено.

- Що? - Я знаю, що в тебе не так багато грошей,

але волхви могли б подарувати щось дітям.

- Добре. Непогана ідея. - Карлітосу підійде будь-яка казка.

Будь-яка. Просто щоб була.

Гаразд, гаразд. Підготуй документи.

- Гаразд. - До зустрічі. Бувай.

Паспорти.

Ось вони.

А мій?

Де ж мій?

О господи.

- Чому ми потрапили в один і той cамий клас? - Не знаю, але тобі б навчання не завадило.

Агов, Змію.

І супутнице.

Вчора був такий крутий, ге?

Так, точно.

Як ти непомітно підкинув ту річ? Як ти це зробив?

За допомогою магії.

Давно так не сміялася. А ти жартівник.

Бачив би ти обличчя моєї мами.

Саме тебе і бракувало.

Я тобі пику натовчу.

Що ти робиш?

Слухай, пацан, залиш мою подругу у спокої.

Що таке? Тобі мало було вчорашнього, хочеш іще?

Ти з глузду з'їхав?

Чому? Тому що хотів розібратися з цим...

З цими розбірками ти поводишся як дурень.

Хочеш знати, що між нами відбувається?

Слухай, якщо я не відповідаю на твої SMS, то не тому, що в мене закінчилися гроші,

а тому, що мені набридло.

І якщо я не підходжу до телефону вдома, то не тому, що завзято вчуся. Я розходжуся з тобою, зрозумій це!

Доброго ранку. Сідайте, будь ласка.

Як бачите, у нас два нових учня.

Сподіваюся, ви приймете їх як слід.

Привіт. Якщо ти залишиш портфель тут, то я не зможу сісти.

- Чому ти не сів за парту попереду? - Тому що тоді ми не познайомимося добре один з одним.

Тобі подобається читати?

Доброго дня.

А малювати? Подобається малювати? Я багато малюю!

Але мені не подобається.

Привіт. Волхви принесли нам фотоапарат, дешевий, але для багатодітної сім'ї згодиться.

Що сталося?

Мій паспорт.

Його нема.

Напевно, залишився в ділянці.

- А що тобі подобається робити? - Грати в баскетбол умієш? - Ні.

Для завдання мені потрібно помічник. Хто хоче?

Хочеш навчу? Ось так, простягаєш руку.

Ну ж бо, діти.

А тепер угору.

Дуже добре, Карлосе. Виходь до дошки.

Діти, тихо.

Ти в порядку?

Це зробив Борха Руано. Він кинув папірець.

Борхо, на тебе чекає серйозна розмова.

Карлосе, сідай на місце.

Я впевнений, я впустив його, коли ми були під столом. Він має бути там.

В іншому місці просто бути не може.

Ми можемо запросто це пояснити.

Ми були там вчора вранці, і він міг випасти ще тоді.

Хімено, цей паспорт був зроблений саме вчора.

І єдині виламані двері - двері в приміщення, де їх роблять!

Хоч вони й поліцейські з селища, не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб зрозуміти все!

Мене це не хвилює! Ми можемо піти туди і забрати його.

Так, звичайно! Так ще краще,

ніж чекати тут, поки мене заарештують, прийти до відділку і дозволити начепити на себе наручники: "Ось, я сам здаюся!"

- І ти будеш сидіти, склавши руки? - Так.

Що треба зробити, то це до вечора зібрати свої речі.

Маріо, ми ще можемо все виправити.

Ні, Хімено, не можемо.

Це неможливо. Це велика дурість.

Із цього не могло вийти нічого хорошого. Я знав.

Та оскільки я бовдур, то дозволив обдурити себе.

- Як це, дозволив обдурити? - Так.

Так, я обдурений, обморочений і не знаю що ще.

І я настільки дурний, що потрапив у цю історію.

І тепер троє дітей, з якими я щойно познайомився, кличуть мене "татом".

Я вирішив відправитися на пошуки чогось важливого, повіривши каракулям з блокнота.

Коли я прекрасно знав, - вибач, Хімено, - я знав прекрасно, що з цього вийде.

Ми просто шукаємо голку в копиці сіна.

- Знаєш, що, Маріо? - Що?

Можливо, тобі краще піти.

Тобі ні до чого страждати.

І ще дещо: якщо все й було погано,

то тільки через тебе, щоб ти знав!

І ще: я лишуся тут і буду тут заради своєї дочки,

заради цих дітей, яким нікуди йти. Немає нікого, хто б допоміг їм, окрім мене.

Я зроблю це. Я знаю, це важко.

Але мені однаково. Якщо ти підеш, мені буде важче,

але якщо лишишся, буде ще гірше.

- Ну що, мені йти? - Так.

- Будь ласка. - Чудово.

Я радий.

Тому що сам хочу піти. Вирішено.

- Так? - Хімено?

Це Сильвестер.

Сильвестер?

Де Люсія?

Але ж ти...

Ти був...

У лікарні.

Він мало не вбив мене. Це був сильний удар.

Але зараз зі мною все добре.

Де ж Люсія?

Люсія зі мною.

Можеш дати мені вашу адресу?

Але перед цим треба зустрітися.

- Нащо? - Я повинна пересвідчитися.

Вона хоче побачити мене.

Логічно.

Хоче бути впевнена, що це ти.

Знаєш, що повинен сказати?

Переконайся, що вона одна.

Коли дізнаєшся, де вони - подзвони.

Ми подбаємо про них.

- Так. - Що?

Так.

Усі думають, що ти дивний.

Усі!

І ти теж?

Так. Але це не страшно.

Я теж дивна.

- Вони теж. - Вони?

Так, цей весь час думає про те, щоб з'їсти крейду.

А цей пісяється в ліжко.

- А Борха? - Він?

Я не знаю, про що він думає.

Не можу зрозуміти.

Отже, і він теж дивний.

- І тому він не хоче зі мною дружити? - Тому що ти помітив, що він дивний.

Будемо дивними разом? Це краще, ніж бути дивним одному.

Не вірю своїм очам.

Пробач, але... Коли я почула твій голос,

то подумала, що це чудо.

Ти навіть не уявляєш, як я рада тебе бачити, Сильвестре.

Усі ці дні, це було...

Ти нам потрібний.

Ми знайшли записну книжку.

- З мапою, з нотатками, з адресою будинку... - Хімено.

Я не розумію, про що ти говориш.

- Пробач? - Це через удар.

Я нічого не пам'ятаю.

У мене амнезія.

Що?

А у вас що було, діти?

Ми говоримо, хто сильніший: Гарі Потер чи волхви.

Ну от і зустрілися, пацан.

За школою. Після уроків, ти і я, один на один.

Ти що, фільмів надивився?

Думає про погані речі.

- А ти що робиш, граєш з друзями? - Ні, це мої сестра та брат. Чого тобі?

Нічого. Взагалі не схожі.

Такий маленький, а вже чотириокий.

Гей, не лізь до них.

Що ви про це думаєте?

Я вам усім писки натовчу.

- Усім? - Усім!

Валяй, чого ждеш.

Залиште його у спокої!

Ще побачимося, зрозумів?

Я пам'ятаю всі важливі події, крім останніх.

Я знаю, що ми говорили, але не знаю про що.

Про будинок і твою записну книжку.

Цього ще бракувало.

Маріо правий. Усе йде шкереберть.

Я пам'ятаю Люсію.

З нею все гаразд? Де вона?

Я відведу тебе до неї.

- Задовбали мене ці кретини. - Неважливо, наскільки ти сильний,

тобі з ними не впоратися. Що ти будеш робити?

- Побачиш. - Так, уявляю.

Отже, станеш невидимкою? Чи не так?

Що ти думаєш? Хочеш, щоб нас розкрили і все пішло під три чорти?

Всього лише через невелику сутичку.

Егоїст.

Тату!

Привіт, тату.

- Не зараз, нам треба йти. - Тату?

Не називай мене татом. Ясно?

Ти, синку. Ходімо. Ходімо.

- А інші? - Що це відбувається?

Ми повинні йти.

- Карлітос і я. - Але що сталося?

Нема часу на пояснення.

Попрощайся з друзями.

- Але чому? - Карлосе, нема часу.

Скажіть вашій... скажіть Хімені, що я шкодую про те, що ми розійшлися таким чином.

Але що скажуть люди?

Так що?

Усе скінчено!

Щасти вам.

- Куди ми їдемо? - У Францію.

Але я не хочу їхати. Там у мене немає друзів.

Карлосе, але ж у тебе і тут їх немає. Ходімо.

Це не так. У мене є один друг. Люсія.

Вона допомагає мені.

Змій теж, старшокласники причепилися до нас,

а він нас захистив. І Сандра теж нас захищала.

А ще, нам тут добре.

Чому нам треба їхати?

Тому що твого тата вже нудить від цих проблем.

Але я впевнений, що все налагодиться.

Ні. Це неможливо.

- Але у мене є це. - Що?

Ну... Коли я заплющую очі, стрибаю і все таке.

Віра, синку.

Це називається віра.

Але в твого тата вона закінчилася. Мені дуже шкода.

Але в мене її багато.

Я можу поділитися.

Якщо ми заплющимо очі разом, упевнений, що все вийде.

Хіба ні?

Це правда, правда.

Ну ж бо, іди сюди.

Обійми мене.

Вони побачать, чого я вартий.

Ти не можеш стати невидимим на очах у всіх.

І що? Мене покарають?

Ти не зрозуміла? Все скінчено.

Що? Про що ти думаєш? Що ми будемо щасливою родиною,

в гарному будинку? Ні, подруго.

Усьому прийшов кінець.

І що тепер? - Підемо на довбану вулицю, щоб заробляти на життя.

- Це не так уже й погано. - Чорт, не кажи так.

Лайно, мені нікуди йти.

Розумієш?

Ми повинні все виправити, все повинно налагодитися.

Будь ласка.

Чорт, блискуче.

Ти справді віриш у чари волхвів.

Тату, що ми робимо?

Ідемо в офіс.

Потрібно пошукати під тим столом. Якщо я скажу "Йдемо", -

біжи негайно. - Здрастуй, Маріо.

Нам треба поговорити.

На рахунок три.

Мені дуже шкода, але...

- Який жах. - Невже?

Сумку вашої дружини вкрадено.

Що?

Так, вона вчора її залишила. Я забув сказати.

А ввечері хтось увійшов і взяв сумку.

Мені соромно тобі про це казати.

- Можеш собі уявити? - Так, можу.

- І більше нічого не вкрали? - Ні, нічого більше.

Тільки залишили двері офісу відкритими.

- Так? - Проходьте, гляньте.

Вони стерли всі записи про видані вчора документи,

схоже, справа рук професіоналів.

Крім того, були зроблені якісь документи,

але на жаль, я поняття не маю,

хто це зробив.

Ну... я не знаю.

Вони не можуть бути далеко.

Я обов'язково дізнаюся, хто це зробив, я впевнений.

Упевнений? Ну так, впевнений.

Так зупинімося на цьому.

- А сумка... - Та нічого.

Нічого... Хімена переживе.

Привіт Розі.

Тату, я порушив перше правило.

Нічого, синку, нічого страшного.

Агов, куди зібрався?

Ідіть додому, заради вашого ж добра.

Що, правда?

Що відбувається?

- Ви навіть не уявляєте, на що я здатний. - Та годі.

На що?

Чому він не став невидимим?

Підніміть його.

Ми підправимо йому личко.

Потримай-но.

Що відбувається?

Рушаймо звідси. Пішли, пішли.

Ходімо. Не торкайся мене.

Ти в порядку?

Отже, тобі можна, а мені ні?

Ходімо додому.

Карлосе,

Ви не поїхали?

З цього моменту рішення будемо приймати спільно.

- Добре. - Що сталося?

- У нас є спирт? - Є, він десь в аптечці.

Він побився? А хто переміг?

Ми.

Волхви знайшли нас, дивися, що вони принесли.

І це для тебе. Вгадай, що це?

- Лялька. - Так нечесно.

Цей будинок. Ти його пам'ятаєш?

Сюди ти хотів привезти таких дітей, як Люсія.

Щоб захистити.

- Я хотів цього? - Так.

Ну, добре.

Стій тут. Зробимо сюрприз Люсії.

Привіт.

Привіт.

Зрештою, це було не так вже й складно.

Ну і як пройшов перший день у школі?

- Мали неприємності? - Ні.

Ми самі розібралися.

Звичайно, вони ж чарівні, ти повинна в них вірити,

це коли... заплющуєш очі і...

Люсіє?

У мене є для тебе сюрприз.

От якби вони були справжніми...

Тату!

Що таке?

Ти повинен зрозуміти, що їй довелося важко.

- Це означає, що ми можемо його розпитати про все? - Не означає.

Сильвестер нічого не пам'ятає.

О боже!

Так що сказав тобі лікар?

До тебе повернеться пам'ять?

Повернеться.

Чудово. А зараз нам треба зробити сімейну світлину.

Чудово. Діти! Змію! - Змію, фотографія!

Ну ж бо, приготуйтеся фотографуватися.

Станьте всі туди.

- Невже ми всі разом? - Ага.

Ну тепер ми можемо всі називати тебе татом?

Так!

Хлопці, посміхаймося.

Один, два, пташка!

Перше сімейне фото Кастільо Рей.

Дай глянути.

Ідеально. Велике спасибі.

Хімено, тут знайдеться місце і для інших дітей?

Для дітей із здібностями, вони могли б тут жити?

Так, так, це можливо.

А що?

Привіт, тату, мамо, Марто.

Мені шкода, що я поїхала.

Я все ще не можу пояснити вам, чому.

Я лише хочу сказати, що я в порядку.

Я не одна. Поруч хороші люди, які допомагають мені.

Я могла б навіть сказати, що вони мені як друга сім'я.

Звичайно, після вас.

Але звідки ти дізналася... Це подарунок волхвів?

Вони виконують бажання!

Загалом, я хочу сказати, що мені дуже пощастило.

Я отримала найкращий подарунок у моєму житті від волхвів.

Це більше, ніж я просила.

Дивіться, яка удача.

- Як я вам? - Супер.

На даний момент або принаймні в цю ніч, я можу сказати, що в кращому місці

я й бути не могла.

І я правда вірю в те, що все буде добре.

Будь ласка, не турбуйтеся за мене.

Люблю вас. Сандра.

На добраніч.

Переночуєш сьогодні на дивані, гаразд?

Ну а завтра подивимося.

Тому що ти залишаєшся тут.

З нами, чи не так?

Хотілося б.

Чудово.

Я рада, що ти з нами.

- На добраніч. - На добраніч.

Я обійняла тебе, бо подумала, що ти мій тато.

Чому голос у твоїй голові інший?

Тому що ти не він!

Якби Хімена знала, то не привела б тебе.

Ти не він.

І коли вони всі дізнаються, вони не захочуть тебе тут бачити.

Я знаю.

Чому ти обдурив нас?

Ало, вибачте, я не міг подзвонити раніше.

Я знайшов їх.

Так.

У наступній серії...

www.tvsubtitles.net