Original subtitles

Кінокомпанія "Юнайтед артістс"

Сем Джаффе і "Гарбор Продакшнз" представляють

Вінсент Прайс Діана Ріґґ

ТЕАТР КРОВІ

Ієн Гендрі

Художник-постановник Майкл Сеймур

Оператор-постановник Вольфган Сушитцкі

Монтаж Малкольм Кук

Композитор Майкл Дж. Льюїс

Автор сценарію Ентоні Ґревілл-Белл

Продюсери Ґустав М. Берн і Сем Джаффе

Продюсери Джон Кон і Стенлі Манн

Режисер Даґлас Гікокс

Файненшл таймс

Чортів редактор вирізав кращу частину моєї рецензії.

Я помітила, любий. Ти повинен з ним поговорити.

І мій найцікавіший коментар,

де я говорю, що головна акторка вхопилася за роль обома руками

і задушила її до смерті.

Максвелл слухає.

Так, я голова комітету з будівництва і перепланування.

Але ж, констеблю, я вам для цього не потрібен.

Якщо ви так вважаєте, я єдиний, хто може допомогти.

Так, я буду там протягом години.

Схоже, якісь волоцюги оселилися в будівлі,

котру ми будемо ламати.

- Мені доведеться викинути їх. - Це обов'язково робити тобі?

- Потрібна можновладна людина. - Але в тебе зустріч клубу критиків.

- Я зможу швидко впоратися. - Не йди туди. Хай піде інший.

- Чому? Що тебе так непокоїть? - Мені вночі наснився страшний сон.

Ми були в зоопарку.

Була гроза, і удар блискавки відчинив клітку з левами.

- І? - Ми побігли геть, але ти упав.

І до того, як я змогла допомогти, вони розірвали тебе на шматки.

Люба, я сьогодні не збирався й близько до зоопарку підходити.

Подзвони Перрі Девліну, скажи йому,

я трохи запізнюся на зустріч критиків.

Джордже, я читала твій гороскоп вранці.

Там сказано: березень - важкий місяць,

треба уникати несподіваних зустрічей.

Березневі іди, так?

Що ж, ми ж не повинні вірити снам і гороскопам, люба моя?

Я подзвоню тобі.

- Добре, що ви приїхали, сер. - Не варто дякувати.

Завжди радий допомогти поліції.

Дуже вперта група, сер.

Боюся, вам доведеться бути дуже наполегливим.

Так, що ж, тоді почнемо.

Так, слухайте всі. Це приватна власність.

Геть.

Геть!

Ви мене чуєте? Геть звідси!

Всі ви повинні залишити це місце. Давайте. Вставайте.

Ну ж бо. Ви мене чули.

Геть звідси!

Вставайте ж. Ви, всі!

Вам треба покинути це місце.

Ви всі чули.

Так давайте ж. Не будемо створювати проблем.

Ну ж бо!

Констеблю! Констеблю!

Не могли 6 ви допомогти?

Допоможіть!

Допоможіть!

Пробач мене, праху кривавий,

Що сумирний я й ласкавий з катом.

Ти!

Це ти.

- Але ти мертвий. - Ні.

Ні. Ще одне неприємне упущення з твого боку, мій хлопчику.

Я в порядку. А от ти - мертвий.

Друзі,

Римляни,

Співгромадяни,

До вас я мовлю.

Не хвалити я Цезаря прийшов, А поховати.

Тут з дозвоління Брута й інших,

Над прахом Цезаря я говорю промову.

Він другом був мені, Щирим й вірним,

Але Брут обізвав його владолюбним,

А Брут - достойний дуже чоловік.

Гнав натовп полонених До нас Цезар у Рим,

Їх викупом казну він збагатив,

Чи це теж було владолюбством?

Стійте!

Стійте! Я ще не закінчив.

Адміністраторе,

Дисципліна в театрі - це ваша відповідальність.

Будьте люб'язні навести порядок.

Ви, брудні п'яниці!

Ви повинні цінувати можливість слухати справжнього майстра.

Найвеличнішого з нині живих акторів.

Порожнім все пусте: Розум, доброта;

І сморід свій миліший.

Так, сморід.

Набий грошима гаманець.

Вічно запізнюється.

Чому Джордж ніколи не може приїхати вчасно?

Давайте почнемо. В мене інтерв'ю з цим божественним юним талантом.

Не хочу пропустити чай з ним через старого Джорджа Максвелла.

Тому що до вручення нагород залишилося шість тижнів,

пропоную почати, особливо враховуючи те,

що мені скоро треба їхати.

Зізнавайся, Спрауті. Жінка забирає тебе через півгодини,

а вона не любить, коли її змушують чекати.

- Це недоречно, Мерридью. - Можеш приглянути за Джорджі?

- Вона так нервує на зборах. - Забери цю бридку тварюку.

В такому разі будемо голосувати. Троє хочуть почати.

- Що скажеш, Псолтрі? - Чекати. Такі правила ввічливості.

- Дікмене? - Я вважаю, треба почати.

І дати твоїй розкішній секретарці

передати йому глибину нашої дискусії.

Чудова ідея, Дікмене, але, боюся, прекрасної секретарки сьогодні нема.

Пропоную зачекати і випити ще прекрасного "Шато Лато" 52-го року.

Розмарі, ти в порядку?

Я з редакції газети. Вони хочуть, щоб ти їхав у Бермондсі.

- Ми якраз збиралися почати зустріч, - Ви її закінчите, коли почуєте.

Боже мій, люба. Яка поява. Яка тривога.

- Розкажи. Що сталося? - Джордж Максвелл мертвий.

Убитий. Кажуть, його порізали на шматки,

Господи! Не можу повірити! - Боже мій!

Як? Нічого не розумію.

Не знаю. Мені тільки сказали, що його порізали на частини.

Редактор хоче, щоби ти написав статтю на честь свого колеги.

Нарешті його ім'я у шапці.

А не в підпису.

Впевнені, що хочете побачити це? - Я повинен, раз буду писати статтю.

Що ж, сержанте.

За 20 років служби в поліції жодного разу не доводилося бачити такого.

Мені теж. А це ще тільки голова!

Є ідеї, хто це зробив?

Судячи з кількості знарядь, їх було не менше півдюжини,

але нам ще тільки узнавати особи вбивць.

Знайшли дещо цікаве, містере Девлін?

Ні, тільки цей старий плакат.

Так. Я якось бачив його.

Він був дуже... дуже енергійним актором.

Дуже хороший опис.

- Мабуть, він вам не подобався. - Так, саме так.

Ніколи не міг написати про нього хоч щось добре.

Кумедно, але актора дратує,

якщо йому пишуть тільки погані рецензії.

Едвард Лайнгарт в ролі Юлія Цезаря

Едвард Лайнгарт живий! Неймовірно. Просто неймовірно. Не можу повірити.

Дуже живий, сер. Пристрасно бажає бачити вас, сер.

Старий театр імені Бербеджа. Я думав, що він згорів.

Тут була пожежа, сер. Містер Лайнгарт все відремонтував.

- Він готується до повернення. - Це так цікаво.

Прекрасна стара будівля.

Вражаюче! Просто вражаюче.

Поглянь-но, Гекторе, як сідає сонце,

Як ніч повзе огидно за ним.

День скінчиться зараз, і, знаю я,

З ним, Гекторе,

Життя закінчиться твоє.

Дивовижно. Просто дивовижно.

Були часи.

- Де ж він? - Він внизу, сер.

Що?

Але я не бачу його.

Рецензія Гектора Снайпа "Троїл і Крессида"

Лайнгарте.

Милостивий пане, яке щастя бачити, що ви живі.

Так, вражаюче воскресіння, я про це ще розповім.

Яка честь, що ви обрали мене, щоб повідати вашу історію світу.

Я завжди шанував вас як критика, Снайпе.

Ваш меткий склад, використання аналогій і метафор.

Завжди відчувалося, що ви стараєтеся бути прихильним.

- Щиро. - Але не завжди прихильним.

Критики можуть помилятися. В решті решт, всі ми люди.

Думка, котру я не можу з вами розділити.

Ви повинні визнати, що я дуже схвально відзивався про Ахіллеса.

Так. Раз вже ви про це згадали, я десь так пригадую вашу рецензію.

Я пам'ятаю її дуже добре. Я написав: "Троїл і Крессида" Лайнгарта

має розглядатися, як блискуче театральне досягнення,

а його гра у ролі Ахіллеса просто неперевершена...

Чи щось в такому дусі.

Прекрасна рецензія, любий Снайпе.

- Що ще ви написали? - Щось в тому ж ключі.

Дозвольте освіжити вашу пам'ять.

"Ахіллес неперевершений.

Очевидно, це особиста точка зору Лайнгарта.

Його прагнення до самотності добре відоме.

Мабуть, його втішає той факт, що він зовсім самотній

в своїй думці про цю жахливу виставу...

- Це я написав? - Вас звати Гектор Снайп?

Ви завжди були з тих акторів, що добре ставляться до критики.

Критика - це одне, любий Снайпе.

А от премія спілки критиків - це зовсім інше.

Ви не можете мене винити.

Девлін тоді був головою, а він може бути дуже переконливим.

Девлін?! Думаєте, що зможете прикрити свою провину його провиною?

Максвелл теж так думав.

Все гаразд, сер. Не хвилюйтеся, сер. Ви серед друзів, сер.

Дуже вам дякую. Я вже було почав нервувати,

Ми репетирували "Троїла і Крессиду".

Сцену, де Гектор вірить, що його оточують друзі,

а вони жорстоко вбивають його без попередження,

після чого його тіло прив'язують до кінського хвоста

і відправляють геть.

Лайнгарте, я прийшов сюди за інтерв'ю,

а не лекцією про Шекспіра.

Розкажіть вражаючу історію вашого воскресіння.

Це сумна історія, Снайпе, її буде важко написати,

але я певен, що ви не зганьбите своєї майстерності.

Відійдіть! Геть з дороги!

Ніч, як дракон, Крилом укрила землю.

Мій спис майже наситився, але ж

Вранці знову

Поласувати зможе!

Як тінь дні наші на землі, й нема нічого міцного.

Ми віддаємо його тіло землі.

Земля до землі, прах до праху,

з непохитною вірою у воскресіння тіла й життя вічне,

через Господа нашого Ісуса Христа,

Людина, народжена жінкою, недовговічна і пересичена смутком,

Як квітка, вона виходить і в'яне.

Втікає, як тінь, і не зупиняється.

Боже всемогутній, отче співчуття, що дає нам утіху,

молимо тебе, будь милостивий до тих, хто сумує,

потурбуйся про них, щоб вони могли знайти втіху в любові твоїй,

через господа нашого Ісуса Христа.

- Амінь. - Хто ця дівчина?

- Тихіше! - Я точно звідкись її знаю.

Тихо, Перрі.

...щоб був він і сьогодні з нами.

Амінь.

Великий Цезар помер, глиною ставши.

Той глиною стіну хтось залатав.

І той, кого боявся цілий світ,

Від вітру зимового став затичкою дір.

Убитого я прив'язати накажу

До хвосту коня: ворога я покараю!

Ми побачимося в клубі?

Ні!

Стій.

- Знаєте його? - Так.

Так. Гектор Снайп.

- Критик? - Так.

Але він мав був бути одним з тих, хто сумує.

Джордж Максвелл, Гектор Снайп - обидва мертві, обидва критики. Чому?

Хто ненавидить вас так сильно, щоб убити одразу двох із клубу?

Критики часто наживають ворогів, інспекторе.

Можна сказати, це професійна небезпека.

Любий мій, ніхто не буде вбивати через погані рецензії. Чи буде?

Чому ні?

П'єса провалюється, кар'єри багатьох людей ідуть шкереберть.

Як на мене, так дуже важлива причина.

Хочете сказати, якийсь ненормальний хоче убити нас усіх?

Напевно, є така ймовірність. Я хочу, щоби ви над цим подумали.

Якщо будуть якісь ідеї, зв'яжіться зі мною негайно.

Відвези мене додому. Здається, мені стане погано.

О, Боже. По-моєму, Джорджина зараз знепритомніє.

Шерідан Лайнгарт

- Я згадав, хто вона. - Що?

Ця дівчина. Едвіна Лайнгарт.

Добрий день, Едвіно. Я знав, що це ти.

Так-так, блискучий Перегрін Девлін.

Власник жорстоких афоризмів.

Майстер убивчих фраз.

Убивця мого батька.

- Трохи театрально, не вважаєш? - Пробач мені. Я забула.

- Адже це твої шанування й повага змусили його покінчити з життям.

- Ти не розумієш. - Я розумію,

що великий актор не зумів жодного разу отримати твого схвалення.

Жодного разу. Жодної доброї рецензії.

Все життя твій батько відмовлявся грати щось крім Шекспіра,

Насправді великий актор живе не тільки минулим, але й сьогоденням.

Я нападав на нього, щоб змусити увійти в 20 століття.

Чого ти хочеш, Девліне?

Інформацію за посмертні напади на нього.

Ні. Слухай, Едвіно, тіло твого батька так і не знайшли.

Мій батько все одно що лежить під цим каменем.

Тобі й твоїй зграї не треба боятися, що він повернеться за вами.

- Не лякайся тепер сонця в спеку, - Щоб волхвів не знав ти,

- Ні жорстоких зимових завірюх. - Чар їх уникав ти.

- Завершив ти труд земний, - Духів не знайшов ти.

- На спокій пішов ти, друже, - Щоб уникнув зла ти.

Чи світлий отрок в кучерях, - Ти знайди в землі спокій,

- Чи сажотрус - завтра прах. - І прослав її собою.

Браво!

Дякую, дякую. Прекрасна генеральна репетиція.

Але сьогодні ми зіграємо "Цимбеліна",

як ніхто не грав його раніше.

Я зовсім не розумію ці сучасні постановки,

Те, що ми сьогодні бачили, це ж цілковита дурня.

Я в цьому не певен, люба.

Це було незрозуміле сміття, і ти це знаєш,

Так, певен, ти права.

Боже правий.

Агнеса пише, він прийшов ввечері, й вона не знає, що з ним робити.

Ти маєш прибрати його, Горацію. Цього не має бути у моїй спальні.

Не стій же як стовп.

Чому ти його не відкриваєш?

- Мені потрібен ключ чи інструменти. - Що ж, тоді забереш його вранці.

Так, люба.

Горацію, ти хропиш.

- Пробач. Правда? - Скільки можна говорити?

Шприц. - Шприц.

Простирадло. - Простирадло.

Помада. - Помада.

Скальпель. - Скальпель.

Миска.

Миска!

- Пила. - Пила.

Горацію! Скільки можна повторювати?

Ти знову хропиш.

- Шприц. - Шприц.

Доброго ранку, мем.

Доброго ранку, містере Спраут.

Ваш сніданок.

Горацію!

Горацію!

Містере... Містере Спраут...

Добре, достатньо.

Заберіть це звідси.

Констеблю.

У вас є список колег?

Тих, що залишилися, так.

А сірників у вас, часом, не знайдеться?

Дуже дякую.

Сержанте, обдзвоніть цих людей,

скажіть їм залишатися на місцях, поки констебль не забере їх

і не доставить сюди на зустріч.

Попередьте, щоб вони нізащо не виходили самі. Добре?

Містере Девлін. Тепер нема ніяких сумнівів.

Йому потрібні ви.

Містере Дікмен?

Так. Тревор Дікмен.

Ваш секретар сказав мені, я знайду вас тут.

Справді? Дуже турботливо з її боку.

- Ви чули новини? - Ні. Що таке?

Голову відрізали? Не можу повірити.

Це жахливо. Бідний містер Спраут.

Але як ви узнали про це? Я нічого не бачив у газетах.

Спрауту відрізали голову.

Він мав був їхати зі мною на репетицію,

але, коли я подзвонила...

Заспокойтеся дорогенька...

- Пригостити вас бренді? - Ні. Ні, дякую.

Просто містер Спраут був великим другом нашої трупи.

Він так мною цікавився...

Я не здивований, люба.

Старий Спрауті завжди вмів підмічати талант.

- Ви актриса? - Так, але не професійна.

Містер Спраут був такий ласкавий,

що погодився відвідати нашу репетицію

і дати нам можливість почути його професійний вердикт.

Чи могли 6 ви припустити, що місіс Спраут в такій ситуації

запропонує мені прийти до вас, його кращого друга,

і попросити замінити його?

- Хочете сказати - прямо зараз? - А ви можете?

Можете?

Що ж, я зроблю все заради старого Спрауті.

Може, після репетиції ми могли б повечеряти разом?

А потім ви б могли розповісти, що ви про мене думаєте.

Тобто, про вашу гру?

Так. Ходімо?

З цього моменту, поки цей божевільний на волі,

ви будете охоронятися вдень і вночі одним з наших людей.

Слава Богу. Ти це чула?

Хороший поліцейський простежить, щоб ми всі були в порядку.

Мерридью, не будь таким огидним.

Мені треба ще випити.

А як же наші сім'ї? Як же моя нещасна жінка?

- Йому потрібні ми. Не наші сім'ї. - Так, ви праві, містере Девлін.

- Що таке, сержанте? - Містере Дікмен, сер.

В офісі сказали, що він обідає.

Я одразу послав машину в ресторан, але, боюся, ми розминулися з ним.

- Розминулися? - Зовсім трошки.

Ходімо.

Думаю, всім нам треба випити.

Сподіваюся, вам сподобається.

Це наша найбільш багатообіцяюча ситуація.

Правда?

- Помістить його на лаву підсудних. - Слухайте! Слухайте!

Це живий театр з участю публіки.

Живий театр! Як цікаво. Унікальна концепція.

Мене ви звали злобним собакою, Невірним,

Плювали на жидівський мій каптан.

Так; але тепер, як видно, Я вам потрібен.

Я повинен, низько вклонившись, Рабським тоном,

Ледь дихаючи і з тремтінням серця, Сказати:

"Сіньйоре, ви в середу На мене наплювали,

В такий-то день стусана давали,

Опісля називали псом..."

- Ви ставите "Венеційського купця"? - І ви - Антоніо.

Я - Антоніо? Я не актор. Я тільки критик.

Ви побачите, ми внесли кілька змін у текст,

а один шмат взагалі вирішили вирізати.

Ти звав мене собакою без причини.

Собака я!

Лякайся іклів моїх!

Я вашій світлості вже пояснював.

Поклявся я святою суботою нашою,

Що отримаю за векселем по повній.

Моя черга.

Ваша черга.

"Залиште всі спроби"?

Залиште всі спроби, всі старання,

Але коротко і ясно - хай відбудеться

Мій вирок, як хоче він того.

Ні-ні, з почуттям,

Мій вирок, як хоче він того!

Прошу вас, дайте мені Глянути на вексель.

От, ось він, мій шановний докторе, Ось він.

Отже, вийшов строк векселя.

Жид законно може вимагати Фунт м'яса у купця,

Якомога ближче до серця.

Змилуйся.

Нічий язик мене Переконати не в силах;

Я за вексель мій стою,

Знову я.

Від усієї душі я молю суд Виконати свій вирок,

Хай так. Ось він.

Готуйте груди до ножа.

Так, точно так, Суддя правдивий, мудрий!

Так оголіть же груди.

Зачекайте.

Так оголіть же груди.

Я розумію, живий театр, але чи не занадто далеко все зайшло?

Скажіть, купцю, своє останнє слово?

Ти не жалкуй, що друга ти втрачаєш,

Як не жалкує він, що платить борг,

Адже якщо жид глибше ніж запустить,

Я заплачу всім серцем за тебе.

Ми підійшли до частини, де Порція,

граючи з законом, рятує твоє життя.

Але ми переписали п'єсу.

Ні!

Лайнгарте...

Ти все ще думаєш, що мій Шейлок був недолугий?

Адже ти використав це слово, я пам'ятаю точно - "недолугий".

Ні-ні. Кращий. Кращий! Я завжди говорив, що ви кращий.

Кращі отримують премію критиків. Чому ти голосував проти мене?

Я не голосував. Це все Девлін.

Дозвольте мені піти. Дайте мені піти!

Девлін? Боягузлива мерзото.

Навряд чи ти вартий того,

щоб влаштовувати особливу виставу,

Ні-ні!

- Там був точно фунт, чи не так? - Фунт, ні більше, ні менше.

Дві зайвих унції.

Тепер 16 рівно.

Чи задоволений ти цим?

Задоволений.

Вони виїжджають.

Містер Лардінг і міс Мун.

Що ж, про них добре потурбуються.

Так.

Так, містере Девлін, ви хотіли поговорити зі мною на самоті.

У мене є здогадка, хто стоїть за цими вбивствами.

Невже. Нам би хотілося почути її, містере Девлін.

Ви знайомі з п'єсами Вільяма Шекспіра?

Я ходив на них раз чи два. Але не можу назвати себе знавцем.

Ні-ні. Погляньте на це.

Знову Едвард Лайнгарт. І що ж з ним таке?

Юлій Цезар був заколений кількома убивцями в березневі іди -

15-го березня.

Дуже цікаво.

- Коли був убитий Максвелл? - 15-го березня, сер.

А причина смерті? - 28 рваних ран...

Так, добре, добре.

- Численні колоті рани. - Правильно.

В "Троїлі та Крессиді" Гектора вбивають списом,

а його тіло увозять з поля бою прив'язаним до кінського хвоста.

В "Цимбеліні" Імогена, прокинувшись,

знаходить у ліжку обезголовлене тіло свого чоловіка.

Так, це все дуже цікаво, містере Девлін, але який його мотив?

Думаю, це я якраз знаю напевне.

Вручення премії критиків два роки тому.

Бачте, Лайнгарт був упевнений, що кращим актором стане він.

Насправді він навіть підвівся, щоб прийняти нагороду.

Але за загальним рішенням вона була вручена Вільяму Вудстоку.

Розбирайте.

Після церемонії ми повернулися сюди, щоб випити перед щорічною вечерею.

До речі, Перрі, я повернув нагороди сюди, для надійності.

Дякую. Ти домовився про гравірування?

Ювелір сказав, все буде готове протягом тижня.

Добре.

Що ж, думаю, треба сказати тост.

Вважаю, що все пройшло добре, а ви?

- Обслуговування було на висоті. - Так, дуже добре.

Лайнгарте, якого чорта тобі тут треба?

Це!

Моя нагорода.

Весь світ знає, що вона по праву належить мені.

Але ви навмисне позбавили мене її.

Навмисне принизили мене перед пресою, публікою й колегами.

Це була кульмінація вашого заперечення мого генія.

Ми нічого не заперечували.

Протягом 30 років публіка визнавала мене майстром,

і що моя гра цього року стала дорогоцінним каменем

в короні безсмертного Барда.

- Він здурів. - Мабуть, п'яний.

Але ви -

ви самовпевнено

віддали нагороду юнакові, який смикається і бурмотить,

який ледве зміг би зіграти хоча б щось варте уваги.

Ні-ні.

Вона моя!

Батьку.

Батьку, будь ласка, йди.

Ти не повинен так чинити.

Ти тільки допомагаєш їм завдавати собі болю.

Едвіно.

О, Господи!

Що я накоїв?

Батьку.

Господи, вся сімейка в зборі!

Тільки подивіться на нього.

Чи бути, чи не бути?

Ось питання.

Коритись долі...

й біль від гострих стріл її терпіти...

А чи, зітнувшись в герці З морем лиха,

Покласти край цьому?

Заснути, вмерти. І все.

І знати: вічний сон врятує, Із серця вийме біль,

Позбавить плоті, А заразом страждань.

Чи не жаданий для нас такий кінець?

Заснути,

Вмерти;

І спати.

Може, й снити?

Ось в чім клопіт...

Які нам сни присняться Після смерті,

Коли позбудемось земних суєт?

Ось в чім вагань причина.

Кати!

Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Це все наша провина. Ми знову принизили його тоді.

Це все зворушливо, містере Девлін, дякую, міс. Тільки одне питання:

як мрець може скоїти три вбивства?

Очевидно, він не мертвий, інспекторе.

Добре. Приймаючи вашу теорію... Сержанте, яка наступна п'єса?

"Венеційський купець".

- Яке убивство там? - Там нема ніяких убивств.

Пробачте, інспекторе. Це доставили для містера Девліна.

"Пробачте, що не був на зустрічі, але моє серце з вами. Дікмен".

Відкрийте.

Жахливо!

Ви сказали, у "Венеційському купці" нема вбивства.

Фунт плоті, котрий Антоніо був винен Шейлоку.

Це точно Лайнгарт.

Тільки в нього вистачило б зухвалості переписати Шекспіра.

Дуже добре. Дякую, офіцере.

Пробачте, сер. Як довго триватиме дегустація?

Думаю, не більше години.

- Я буду чекати вас тут. - Вельми дякую, офіцере.

Чи можу я побачити ваше запрошення? - Так.

Так, містере Лардінг. Це честь для нас. Сюди, будь ласка.

- Дякую. - Спробуйте ковток вина,

Нарешті сонце Йорка Обернуло звад наших зиму

В літо світлодайне.

І хмари, що над домом нашим висли,

Поховано в глибокім лоні моря.

Вінки звитяги нам чоло вінчають,

Пощерблена спокійно висить зброя,

Не грім війни - веселощі панують.

Він витанцьовує в покоях дами

Під звуки лютні млійно-любострасні.

Лардінг!

Пані та панове, прошу за мною.

Ми йдемо у винний погріб.

Як поживаєте? Вітаю.

Так значить, моя постановка "Річарда Третього" так зачарувала публіку,

що автора огляду

"увігнало в сон, а прокинувся він, освіжившись знанням того,

що йому не довелося випробувати на собі всю красу гри старіючого ідола,

надутого і зверхнього".

Може, ми розбуркаємо тебе,

і сьогоднішня вистава пройде під більш напруженою увагою,

Думки, пориньте в душу.

Ось і Кларенс.

Коли він, як я, Брехливий й віроломний,

Сьогодні ж Кларенс буде у в'язниці.

Але тихіше!

Ось ідуть мої хлопці.

Я вірю, вам має сподобатися наше "Шато Марго" 59-го року.

Так!

Так. Це безумовно моє улюблене "Медо".

Так.

Так, воно прекрасне, добре міцне вино, так.

Панове!

Справу ви робіть раптово.

Йому ви не давайте захищатись. Адже Кларенс - базіка,

І може вас вмилостивити, Якщо дасте поговорити.

Що відбувається?

Це типу, як дегустація вина.

Лайнгарте.

- Неможливо! - Ні!

Ні, Лардінгу. Не неможливо.

Це я, Лайнгарт.

Ти - брудний алкоголік.

Так ти проспав мого "Річарда", так?

Тому що випив стільки вина, що спав, як п'яний пес,

поки йшла одна з кращих вистав!

Але ти пам'ятаєш, що герцог Кларенс,

і ти це теж випробуєш, Лардінгу,

був втоплений у діжці з вином.

Мілорде, назад погляньте.

Ні-ні, будь ласка. Будь ласка.

Ні-ні! Ні, не треба! Будь ласка!

Прекрасно, Лардінгу. Прекрасно. Я і з тебе зроблю актора.

Думаю, тобі сподобався цей "Шамбертен" 64-го року, Лардінгу.

Це був дуже хороший сезон.

І не соромся сказати, що його температура не ідеальна.

Цікаво, як він добереться.

Добре. Думаю, це спрацює. Тільки не воруши сильно головою.

Я зайнята, Девліне.

Едвіно, четверо з моїх колег вбиті.

Їх смерті прямо пов'язані з останнім сезоном твого батька.

Краще би ти, Девліне, був таким вигадливим в своїх рецензіях.

Поки не сталося ще одне вбивство...

Мій батько і мухи б не образив, не те що вбити чотирьох.

П'ятьох, міс Лайнгарт. Уже п'ятьох.

Лардінг був знайдений мертвим.

Він потонув.

Його легені були заповнені "Шамбертен" 1964-го року.

О, Боже. "Річард Третій".

Кларенса втопили у бочці мальвазії.

Міс Лайнгарт, чи не пройдете зі мною

в поліцейський відділок зізнатися?

Сержанте.

Це не вона, інспекторе. Це її батько.

Слухайте, є дві людини з одним і тим самим мотивом, а жива тільки одна.

Кого б заарештували ви?

Повертайтеся до нормального життя, а інше залиште нам.

Закрито Школа фехтування Де Токвіля

Де всі?

У Де Токвіля помер родич.

Оскільки у вас нема достойного суперника,

може, ви проведете раунд-другий зі мною?

Мені буде приємно.

Я буваю тут двічі на тиждень, але жодного разу вас не бачив.

Ні, я тут вперше. На жаль, я не дуже добре фехтую.

Чесно кажучи, я дуже хворів. Дуже серйозна аварія.

- Кілька переломів. - Дуже шкода це чути.

Нічого. Тепер все добре.

Так.

Я в гарній формі.

Захищайтеся!

Хвилинку. Ваша шабля. На ній нема обмежувача.

Так ви помітили, так?

Що ж, тоді...

От. Тепер і у вас нема.

Бачиш!

- Лайнгарт! - Живий і здоровий.

Ти думав, я загинув.

Лайнгарт безсмертний. Його не знищити.

Ніколи! Ніколи!

Підніми! Підніми!

Я підозрював, що ти живий, але як? Як ти зумів вижити?

Більше нема причин, чому б не розповісти це тобі.

Прекрасний новий світ.

Його чудесні створіння довкола.

Я не хочу тобі зла.

Чому 6 тобі не відступити, поки є такий шанс?

Пам'ятаєш, яка п'єса була наступною в моєму репертуарі?

Дозволь освіжити твою пам'ять.

Гаразд! "Ромео і Джульєтта".

Добре.

Добре.

Навіть такий страшенний тупиця має бути знайомий зі сценою дуелі.

Адже це ти вбив Лардінга та інших, так же ж?

Скільки акторів знищили ви, як знищили мене?

Скільки талантів ви зрубали під корінь своїми нападами?

Що ви знаєте про кров, піт і працю театральної постановки?

Про чоловіків і жінок,

які присвятили себе найблагороднішій професії?

Звідки вам, бездарним дурням,

яки вивергають кислоту на творіння інших

через нездатність створити щось самим?

Ні, Девліне, ні! Я не вбивав Лардінга та інших.

Я покарав їх, мій хлопчику, покарав.

Так само, як будеш покараний і ти.

Що ж, так давай же.

Щоб мені не довелося слухати цю маячню божевільного.

- Давай, убий мене. - Я вб'ю тебе, коли буду готовий.

Через тиждень, через місяць, може, через рік.

Я змушу тебе страждати, як ти змусив страждати мене.

Вам не варто зі штанів вистрибувати, щоб довести, що Лайнгарт живий.

Зі штанів!

Чи хтось прикидається ним.

Я бачив Лайнгарта в театрі сотні разів. Це він.

Взагалі, містере Девлін, ми вважаємо, що ви праві.

Це Лайнгарт. Це він.

Таким чином нам довелося випустити його доньку.

Я 6 за нею приглянув на вашому місці.

Вона дуже віддана донька.

Не хвилюйтеся. Вона буде під постійним наглядом.

Так, наступна п'єса - Отелло.

Що там відбувається?

Негідник переконує свого благодійника в тому,

що жінка його зрадила, і доводить його до вбивства.

Містере Псолтрі, сер. Це говорить друг, сер.

Було б добре, якби ви прийшли сьогодні додому раніше, сер.

Зможете узнати дещо дуже цікаве про вашу жінку,

От і я.

Я так рада, що ти прийшов. Ти знаєш, як я люблю твої візити,

І як же себе відчуває Мейзі Псолтрі в цей чудовий день?

Не змушуй мене чекати, негіднику. Я готова.

Мені було так хороше після минулого разу.

Але, знаєш, після твоїх візитів мене мучить невеликий біль,

Може, в мене зміщення диску?

Трохи потремо і все минеться.

Знаєш, ми з чоловіком ведемо активне соціальне життя.

Так болить?

Прекрасно.

- Мейзі! Мейзі! Відчини двері! - О, Боже! Це він.

Що він подумає? - Відчиняй! Я знаю, що ти там.

Відпусти мене! Він безумно ревнивий, Він уб'є мене.

Відпусти! Відпусти!

Хтива суко!

Я задушу тебе на смерть.

Їх буде більше, Псолтрі, 20 до 1. Стільки в неї коханців.

Ні. Ні, будь ласка. Ти не розумієш.

Ні!

Заткнися, повіє!

Офіцере, якщо я не помиляюся, містер Псолтрі вбиває свою жінку.

Дякую, сер.

Нещасний. Лайнгарт знайшов його слабкість.

- Ревнощі? - Так.

Неймовірно.

Констебль сказав, що він приходив сюди кілька тижнів поспіль.

Але як це вписується в схему Лайнгарта?

Місіс Псолтрі мертва, а не сам Псолтрі.

Він все одно що мертвий, адже так? В його роки тюрму не пережити.

Ні. Лайнгарт знищив його так само, як ніби б просто вбив.

Я подивився наступну п'єсу. "Генріх Шостий", частина перша.

- Там більше ніж одне вбивство. - Інспекторе, нас залишилося троє.

- Міс Мун, Мерридью і... - І ви самі.

Я сам.

Звичайно, вся міць лондонської поліції

не повинна дати йому вбити нас.

Сподіваюся, містере Девлін.

Сподіваюся.

Перукарня

Пробач, люба, ти запізнилася. Ми зачинені.

Так, але Генрі подзвонив мені. Він переніс зустріч на сьому.

Як тебе звати, кажеш?

Міс Мун.

Так. Добре. Шампунь, укладка, педикюр. Правильно.

- Генрі довелося піти, але є Бутч. - Зі мною завжди працює Генрі.

Бутч просто шикарний. Шикарний, як волосся принцеси Маргарет.

Гаразд. В такому разі...

Привіт. Я Бутч.

Яке сексуальне волоссячко.

Так і хочеться з ним працювати.

А ця здоровенна прекрасна штуковина з тобою? Він твій?

Тільки тимчасово.

Заходь, люба. Дай я подивлюся. Дай я подивлюся, добре?

А ти дорогенький присядь і відпочинь, добре? Вона ненадовго.

Добре було б якби ти дала мені трохи погратися з кольором, крихітко.

Я маю на увазі... Як полум'я з іскрами.

Дуже кумедні бігуді, Бутче.

Пустунко. Не чіпай.

Бутч знає, як краще.

Дещо новеньке з веселого Парижу.

Що ти робиш?

Знаєш, мені дуже не зручно.

Не можу ворухнутися.

Введіть засуджену чаклунку.

Це з "Генріха Шостого", люба, з першої частини.

Дуже цікава п'єса, так, міс Мун?

Особливо сцена, де Жанна д'Арк гине на стовпі.

Хоча, боюся, наша сучасна версія може дещо шокувати.

Послухайте, раз дівчина вона,

Дрівець не жалійте, більше їх кидайте,

І діжі зі смолою на вогонь

Закотіть, щоб муки скоротити їй.

І все ж діва чиста вона.

Геть! Мольби марні.

Розпадись на порох, Розвійся чорним попелом,

Проклята служнице пекла!

- Можна, я поговорю з нею на самоті? - Ні, звичайно.

Дякую, що приїхав.

- Як бачиш, я не можу піти. - Чого ти хочеш, Едвіно?

Сьогодні вранці, поки я ще була вдома, задзвонив телефон.

Це був голос мого батька.

Я не могла повірити. Знову почути його голос, знати, що він живий.

- Що він сказав? - Ти був правий. Він живий.

- Де він? - Я не можу тобі сказати. Поки ні.

Заради Бога! Минулої ночі було ще одне убивство. Міс Мун.

Так, я знаю. Я прочитала в газеті.

Він зізнався у вбивствах. Він збирається здатися.

Відвези нас до нього. Я подзвоню інспекторові Буту.

Ні. Якщо він побачить мене з поліцією, то знову зникне.

- Він дуже наляканий. - Це він наляканий?!

Він боїться, що поліція буде стріляти без попередження.

Хочеш, я поїду з тобою?

- Але ти поїдеш? - Де він?

Він обіцяв подзвонити пізніше і повідомити, де він.

Гаразд. Коли він подзвонить, я підберу тебе на своїй машині.

- Обіцяй, що ми будемо самі. - Добре.

Не грай зі мною, Девліне. Він мій батько.

Не важливо, що він зробив, я повинна бути чесною з ним.

Прекрасно. Просто довершеність.

Ніхто не буде достатньо близько, щоб помітити безумний,

скляний, п'яний, ідіотський вираз в його очах.

- Будеш робити, як наказано. Чуєш? - Так, сер.

Тепер подивимося, що цей кретин, містер Мередит Мерридью, сказав

про мого "Тіта Адроніка".

"Бачення цієї ролі містером Лайнгартом просто огидне.

Між трохи недосказаною грою

міс Лілівайт в ролі Лавінії та міс Моул в ролі Тамари,

він дуже сильно нагадує сандвіч зі свининою".

Моя репутація.

Так от,

я на порох зітру вам кістки.

Два гроби для голів огидних ваших.

Тепер ви знаєте, як він виглядає, будьте обережні й дивіться пильно.

Так, сержанте, в нас чотири машини перед домом Девліна

і три перед домом Мерридью.

Його привезуть додому в броньованій машині через десять хвилин.

Це має вгамувати Лайнгарта.

Так, а яке наступне вбивство, інспекторе?

Вбивство, яке ми припускаємо, сержанте.

"Тіт Андронік".

Двох хлопців обезголовлюють і калічать,

іншого кидають у прірву.

І, на додаток, королева з'їдає своїх дітей,

котрих запекли в пирогу.

Немислима річ, сержанте. Але, я думаю, ми зможемо впоратися.

Це він! За ним.

Це він! Всі за ним!

Вперед!

Де ж мої дітки?

Татусь вдома!

Де мої песики? Мої улюблені песики?

Йдіть до татка.

Я знаю, де ви.

Я знаю, де ви ховаєтесь.

Мередите Мерридью,

їсти подано!

Який чарівний сюрприз.

Я завжди думав: "Як це - бути на вашій передачі? "

І ось тепер я не знаю, що й сказати,

крім того, що це велика честь.

Мерсі. Сідайте, месьє.

Сюди. Влаштовуйтеся зручніше.

Ось і все.

Яка камера? - Праворуч від вас, месьє.

Дякуємо, Господи, за їжу на нашому столі. Амінь,

Дивись на дорогу!

Що ти робиш, сержанте? Хочеш нас усіх вбити?

Сержанте!

Кращий сезон, месьє.

Шістдесят шостий.

Я сподіваюся, месьє все влаштовує.

- Просто прекрасно. - Добре.

Цікаво, де ж мої дітки.

Мої собачки. Завжди вважав їх своїми дітьми.

Авжеж, месьє. Ми теж.

Це частина нашого сюрпризу.

Хотів би я, щоб вони могли розділити мою радість.

Їх в цьому пирозі ми запекли,

Яким поласувала мати рідна,

Плоть, що годувала, поїдаючи.

Що це? Де мої собаки? Де мої дітки?

Що ж, якщо месьє не може без собак,

будуть йому собаки.

Команда!

Бачите, месьє, дві собаки,

два пирога.

Ми знали, що месьє буде голодний.

Пам'ятаєте, месьє, як у "Тіті Андроніку".

Королеві Тамарі піднесли її власних дітей у пирозі.

У вашому випадку ми використали тільки найніжніші шматочки.

З'їжте ще.

Так ти ще будеш руйнувати репутацію чесних людей?

Ні.

- Ти зрозумів свій урок? - Так.

Я можу бути впевненим, що ти більше не нападеш на мене?

Так!

Ти правий, я можу бути впевнений.

Ти, паще клята, ти, утроба смерті,

вгодована найкращим на землі!

Я силою щелепи твої гнилі

Розсуну, втисну силою ж тобі Я в горло здобич нову.

Як жаль.

Він не зміг все подолати.

Гамлет викликає Фортінбраса. Гамлет викликає Фортінбраса.

- Ти мене чуєш? - Це Фортінбрас.

Чую добре, Гамлете. Все гаразд?

Так. Я на місці. Вона буде в будь-яку хвилину.

Гаразд. Перевіримо прилад стеження.

Так.

Добре. Поки йде цей сигнал, ми вас не загубимо.

Гораціо, прийом.

Гораціо, прийом. Ти чуєш мене?

Чую, Фортінбрасе. Мене добре чутно?

Ми в тебе на хвості, Гораціо.

Вона приїхала. Я відключаюся.

- Він недалеко звідси. Поїхали? - Едвіно, я буду чесний з тобою.

В машині прилад стеження. Поліція буде йти за нами.

- Але ти дав мені слово! - Послухай, він божевільний.

Я з ним один не впораюся.

Так, ти правий. Але вести машину буду я.

Чому?

- Якщо він побачить тебе, то не вийде. - Так, правильно.

Не хвилюйся, я впораюся з ним.

Гораціо та Фортінбрас. Він завів машину.

Поїхали.

Гораціо та Фортінбрас. Ми зупинилися. Вони виходять.

Я чую сигнал потяга,

Так, це точно потяг.

Добрий день, містере Девлін.

Ласкаво просимо на церемонію вручення премії спілки критиків.

Ви її, звичайно ж, пам'ятаєте.

Це була значна подія для усіх нас.

Однак сьогодні ми реконструюємо її і знову вручимо нагороди.

Що б ти не зробив, я не зміню свого першого рішення.

Твоє рішення було необдуманим і безпідставним.

Ні те, ні інше!

Ми віддали премію Вільяму Вудстоку,

так як твоїм виставам не вистачало оригінальності,

Не вистачало оригінальності?!

Мій "Юлій Цезар" зарізаний п'яним натовпом у покинутому складі.

Мій "Тіт Андронік" - "Їсти подано, містере Мерридью".

Мій "Отелло" - одна з найвеличніших вистав у історії театру.

Що б ти не сказав і не зробив, я не зміню рішення.

Подивимося.

Ні! Ані краплі, поки не скажеш, де він.

Помилуйте, інспекторе. Подумайте, що він зробить зі мною.

Нічого не зробить! Ми посадимо його, і він більше нікому не зашкодить.

- Ти ж хочеш випити? - Так, будь ласка, інспекторе.

- Я просто гину. - Спочатку скажи, де Лайнгарт.

Ви пам'ятаєте, містере Девлін,

що останньою п'єсою був "Король Лір".

І я впевнений, ти пам'ятаєш долю, вготовану Глостеру.

Він був засліплений, містере Девлін, щоб краще розуміти світ.

Можливо, подібна дія виправить і твоє бачення.

Лайнгарте, подумай про свою доньку.

Подумай, що з нею зробила твоя божевільна вендета.

Моя донька?

Що я зробив з тобою, доню?

Мій владарю, ви дали життя мені, ви мене годували, мене любили.

Я за все, як треба,

вам корюся, вас люблю й шаную.

Віддай йому нагороду.

- Забули слова, містере Девлін? - Я пам'ятаю їх, але не скажу.

Повторюйте за мною, містере Девлін.

Цією нагородою ми вшановуємо прекрасного, великого актора

і також визнаємо його величезний внесок у англійський театр.

Даною мені владою звання кращого актора надається...

Вільяму Вудстоку!

Ні! Віддай нагороду мені, Глостере,

або втратиш очі й будеш далі жити навпомацки.

Як Лір сказав у потрібний момент:

"Ніколи! Ніколи! Ніколи! Ніколи!"

"Ніколи, ніколи, ніколи, хай буде так".

- Едвіно, вручи мені нагороду. - Так, батьку.

Це буде останнє, що містер Девлін побачить у своєму житті.

Спілка критиків рада вручити нагороду кращому акторові року

Едварду Лайнгарту.

Пані та панове, це завжди сумна пора,

коли ми підходимо до кінця сезону,

особливо такого успішного сезону.

Ви вип'єте зі мною за безсмертного барда?

За Вільяма Шекспіра!

За Вільяма Шекспіра.

За Шекспіра!

Гори.

Гори.

Давай, вогню.

Поглинай цей жалюгідний світ.

І в його праху

збережеться пам'ять моя.

Допоможіть йому.

Допоможіть своєму панові!

Допоможіть!

Це зоряна мить вашого пана.

Будь ласка. Будь ласка, допоможіть.

Чума на вас! Зрадники! Убивці!

Донечко моя.

Як маєте себе королю наш?

Чи здоровий владарю?

Навіщо ви покликали мене із домовини?

Ти - світла, блаженна душа,

Я ж до вогненного колеса прикутий,

І на нього мої стікають сльози розтопленим свинцем,

Ми не перші з тобою,

Хто, прагнучи добра, Покараний долею.

Через тебе сумую,

Королю нещасний.

Стій!

Побудь іще.

Вий.

Вийте, вийте!

Ви з каменю, люди!

За ним!

Дивіться, він прямує на дах!

Он він!

Дурень. Якщо він не спуститься, то згорить живцем.

Якби я мав стільки очей і язиків -

Небесна баня 6 тріснула!

Бездиханна!

Я відрізню, де смерть, і де життя.

Вона мертвіша за землю!

Це були рядки з "Короля Ліра"?

Так. Так, це була захоплююча вистава.

Але, звичайно, він, як завжди, жахливо перегравав.

Але, варто визнати, він знав, як піти зі сцени.

Ukrainian subtitles: RuFilms