All language subtitles for Traumrouten des Orients (2023) S01E01 (Netflix)

af Afrikaans
ak Akan
sq Albanian
am Amharic
ar Arabic
hy Armenian
az Azerbaijani
eu Basque
be Belarusian
bem Bemba
bn Bengali
bh Bihari
bs Bosnian
br Breton
bg Bulgarian
km Cambodian
ca Catalan
ceb Cebuano
chr Cherokee
ny Chichewa
zh-CN Chinese (Simplified)
zh-TW Chinese (Traditional)
co Corsican
hr Croatian
cs Czech
da Danish
nl Dutch
en English
eo Esperanto
et Estonian
ee Ewe
fo Faroese
tl Filipino
fi Finnish
fr French
fy Frisian
gaa Ga
gl Galician
ka Georgian
de German
el Greek
gn Guarani
gu Gujarati
ht Haitian Creole
ha Hausa
haw Hawaiian
iw Hebrew
hi Hindi
hmn Hmong
hu Hungarian
is Icelandic
ig Igbo
id Indonesian
ia Interlingua
ga Irish
it Italian Download
ja Japanese
jw Javanese
kn Kannada
kk Kazakh
rw Kinyarwanda
rn Kirundi
kg Kongo
ko Korean
kri Krio (Sierra Leone)
ku Kurdish
ckb Kurdish (Soranî)
ky Kyrgyz
lo Laothian
la Latin
lv Latvian
ln Lingala
lt Lithuanian
loz Lozi
lg Luganda
ach Luo
lb Luxembourgish
mk Macedonian
mg Malagasy
ms Malay
ml Malayalam
mt Maltese
mi Maori
mr Marathi
mfe Mauritian Creole
mo Moldavian
mn Mongolian
my Myanmar (Burmese)
sr-ME Montenegrin
ne Nepali
pcm Nigerian Pidgin
nso Northern Sotho
no Norwegian
nn Norwegian (Nynorsk)
oc Occitan
or Oriya
om Oromo
ps Pashto
fa Persian
pl Polish
pt-BR Portuguese (Brazil)
pt Portuguese (Portugal)
pa Punjabi
qu Quechua
ro Romanian
rm Romansh
nyn Runyakitara
ru Russian
sm Samoan
gd Scots Gaelic
sr Serbian
sh Serbo-Croatian
st Sesotho
tn Setswana
crs Seychellois Creole
sn Shona
sd Sindhi
si Sinhalese
sk Slovak
sl Slovenian
so Somali
es Spanish
es-419 Spanish (Latin American)
su Sundanese
sw Swahili
sv Swedish
tg Tajik
ta Tamil
tt Tatar
te Telugu
th Thai
ti Tigrinya
to Tonga
lua Tshiluba
tum Tumbuka
tr Turkish
tk Turkmen
tw Twi
ug Uighur
uk Ukrainian
ur Urdu
uz Uzbek
vi Vietnamese
cy Welsh
wo Wolof
xh Xhosa
yi Yiddish
yo Yoruba
zu Zulu

Original subtitles

Схід.

Жага до прекрасного і таємниці Сходу

переживали важкі часи.

Та через уявну небезпеку безліч місць

Ірану та Узбекистану залишились малодослідженими.

Подорож таємничими пустелями та горами Ісфагану

прямісінько до Самарканду — пригода мрії

для друзів Сходу.

Легендарна подорож.

Відстань між двома найвідомішими мегаполісами Сходу

сягає 2 200 кілометрів,

і шлях від Ісфагану до Самарканду

пролягає через Мешхед та Бухару.

Наша пригода починається в Ісфагані,

домівці багатьох правлячих династій.

Сефевіди, Сасаніди, Сельджуки, монголи та араби

залишили свій слід в Ірані.

Про них нагадують численні мінарети та куполи мечетей та медресе.

Кольори, візерунки та написи на площі Шаха, теперішній площі Імама,

дають змогу відвідувачам зануритися в таємничий та незвичайний світ.

Ісфаган приманює паломників з усіх куточків країни.

Та й чужинців приваблює Ісламська Республіка Іран.

Дехто наляканий,

але ці страхи відганяє мулла, випускник релігійної школи,

на ім'я Магомет.

Арабською ми говоримо…

Це означає: «Подорожуй світом,

дивись, що сталося з тими, хто відмовився пізнати правду».

Гадаю, це дуже важливо.

Мандруючи світом, заглибся в його історію.

Дізнайся, що трапилося з іншими,

що трапилося з людьми з минулого.

Як з царями, так і з простолюдинами.

Їх зневажали за те, що вони слідували правді.

Цей аят з Корану саме про це.

Я стикався з багатьма мандрівниками, які чули різні речі про Іран.

Що там небезпечно, постійні вибухи,

усі мусульмани — терористи,

у яких завжди при собі ніж.

Погляньте на мене. Я іранець.

Я навіть тривалий час ходив у семінарію.

Це Іран. А Ісфаган, так би мовити, центр Ірану.

Скажу вам один беззаперечний факт:

Іран — найбезпечніше місце на Близькому Сході.

Єдиний спосіб переконатися у цьому —

приїхати сюди і побачити Іран на власні очі.

Заяндеруд, тобто «та, що дає життя»,

це річка, яка протікає через Ісфаган

і поєднує історичні мости.

Та через засуху вода перекачується в інші частини країни,

що вказує на те, що Іран зіткнувся зі зростанням екологічних проблем.

Попри відсутність води, мости Ісфагану, що збереглися з часів Сефевідів,

дотепер залишаються найвизначнішими пам'ятками перської архітектури

та служать нагадуванням про період розквіту мистецтва та культури Сходу

на Великому шовковому шляху.

В Ісфагані, у вірменському кварталі, досі дзвонять церковні дзвони.

Неподалік від єврейської громади

Ісфаган надав притулок християнським ремісникам і художникам.

Східна гостинність.

На ринку знаходиться студія містера Окавата.

Він — майстер перського мініатюрного живопису.

На створення картин його надихає любовна лірика поетів Гафіза і Сааді.

Навіть у скрутні часи містер Окават не ставив хрест на своїй творчості.

Навіть коли в Ірані не було туристів і ніхто не купував його картини,

він залишався вірним своїй праці.

Адже, за його словами,

його творчість глибоко вкорінилася в душу Персії.

Іранці люблять веселощі,

їм до смаку поеми про квіти і солов'їв.

Гафіз і Сааді — улюблені поети персів,

їхні вірші дуже ніжні та душевні.

Саме завдяки їхній чуттєвості людям подобаються мої мініатюри,

вони захоплюються поезією

і лірикою Гафіза та Сааді.

Протягом тисячоліть це мистецтво не втрачало своєї актуальності,

навіть у найскрутніші часи.

Продовжить існувати і в майбутньому.

Людям потрібне мистецтво і радість, яку воно їм дарує.

Зовсім поруч знаходиться ще один магазин,

тісно пов'язаний із застарілим уявленням про Іран.

Містер Хозім продає перські килими.

Килими згадуються не лише в «Аладдіні»,

вони є класичною рисою Сходу.

Для містера Хозіма килими — не просто товар.

Вони — його життя.

Ці, здавалося б, однакові частини цікаві тим,

що вони вигадані кочовиками,

всі ці візерунки створені їхньою уявою.

Серед усіх моїх килимів ви не знайдете двох однакових.

Тому що вони відтворені по пам'яті.

Ось ці килими — класичні представники стилю.

Це класичний килим.

Для створення такого килиму потрібен шаблон, дизайн.

Виробники знаходять його і копіюють.

Навіть ретельно розгледівши його, ви не знайдете неточностей.

Вони ідеальні. Це справжня краса килима.

Вони зроблені з любов'ю і від щирого серця.

Я пишаюся тим, що продаю іранські килими.

Це одна з головних галузей промисловості Ірану після газу і нафти.

Знадобиться мінімум рік, щоб виготовити такий килим.

Це стає рідкістю, бо люди вважають за краще працювати

на фабриках, ніж витрачати кілька місяців на один килим.

Наша мандрівка по Ірану починається.

Вона веде у пустелю на шляху з Ісфагану до Єзду.

Цілодобово добре розвиненими шляхами

вантажівки розвозять товари від Аравійського моря по цілій країні.

Визначною пам'яткою Єзда вважається «Вежа мовчання»,

яка використовувалася у зороастрійському культі вогню.

У Стародавньому Ірані тіла послідовників Заратустри

тут віддавали на поталу птахам.

Кістки скидали в яму, вириту в центрі вежі.

Зороастрійські храми вогню і донині існують в країні.

У Єзді зберігся неповторної краси храм.

У 800-му році до н.е., задовго до появи ісламу, впровадженого

арабськими завойовниками, основною релігією персів були вчення Заратуштри.

Полум'я старої іранської релігії

витерпіло більше, ніж мусульманські меншини, дервіші чи суфії.

У Єзді чимало історичних слідів.

Пустельні міста охолоджуються і провітрюються вітряними вежами.

Давні кяризи забезпечують міста водою з допомогою підземних труб і каналів.

У місті панують метушня і гармидер.

Школярки разом з наставницями відвідують мечеті і медресе.

Така ісламська педагогіка.

У батьків — інші турботи.

Чоловіки різного віку у спортивному одязі щоранку збираються для молитви.

Вони виконують виснажливі вправи під звуки барабану.

Це «зорхана»,

і цей вид спорту теж походить з доісламських часів.

Він і нині залишається традиційним.

Ритуалом керує барабанщик Аліреза Ходжафі.

Перси люблять і цінують ці вправи.

Вони вбачають в них доробок своїх предків.

Віддають належне фізичній підготовці минулих часів.

Це традиційне бойове виховання.

Традиція, що була передана нашими предками.

Їм подобається займатися цим видом спорту,

але тому, що він виснажливий,

не кожен здатен впоратися із силовими навантаженнями.

Після розминки починається робота з булавами.

Розмір і вага знарядь

залежать від статури і віку атлета.

Цю чоловічу програму тренувань

можна порівняти з гімнастичним рухом європейських країн.

Треба було залишатися у формі, щоб

захистити себе, не маючи зброї, найпаче у часи арабських завоювань.

Сьогодні виконуються пісні, присвячені Алі, зятю пророка.

Молодші повинні переймати досвід старших.

Старші повинні навчати молодших увазі і турботі про інших,

а також самі повинні піклуватися про громаду.

Це єдиний вид спорту, яким можуть займатися люди будь-якого віку.

У цьому спорті поєднані релігія і формування характеру.

Вправи з важким залізним луком —

єдине, що вказує на напіввійськову природу зорхани.

Під час завершального оборотного танцю

кожен демонструє свою рухливість і спритність,

аж поки не увійде в транс.

Так само раніше робили дервіші.

Подорож триває, а дороги заповнені транспортом.

Унаслідок санкцій Заходу проти Ірану більшість товарів постачаються сюди

морськими та сухопутними шляхами з Китаю та Індії.

Був змінений доволі древній торговий шлях з Єзду в Керман.

Серцем будь-якого історичного іранського міста є ринок,

де можна знайти безліч чайхан і купалень,

а також мечетей.

Тут вирує життя, а по різноманіттю пропозицій

можна зробити висновки про добробут країни.

На більшості прилавків Ірану переважають дешеві товари з Китаю,

котрі витіснили місцеві вироби.

Хоча для багатьох молодих сімей з низьким прибутком це благословення.

Для святкування перського Нового року, Навруза, сім'ї купують обереги,

що називаються «Хафт Сін».

Продавець пояснює їхнє значення.

Таке прикрашання святкового столу називається «Софрех Хафт Сін»,

тобто «стіл сімох оберегів».

Якщо у інших провісником Різдва є Санта,

у нас це — Хаджі Фіруз і Нане Сарма.

Нане Сарма приходить до кожного міста і припиняє холодну зиму.

Символами нашого Нового року вважаються:

«сір» — часник, «серке» — оцет,

«сіб» — яблуко, «сомаг» — запашний фрукт,

«сенджед» — горобина,

і «саману» — солодкий хлібний пудинг.

У кожного з цих символів є власне значення.

«Сір», або часник, — символ здоров'я і добробуту.

Оцет — символ довголіття і терпіння.

Яблуко уособлює турботу про інших.

Адже якщо посадити в землю яблучне зернятко,

колись з нього вийде зібрати великий урожай.

«Сенджед», або горобина, — символ любові і співчуття.

Не варто забувати і про подарунок — декоративну золоту рибку.

Іран, як і Схід в цілому, усіяний

гробницями шанованих суфійських святих.

Шах Німатулла Валі був впливовим засновником монастирів,

а його мавзолей став популярним місцем паломництва.

Іранський шаріат ставиться до суфізму як до форми марновірства.

Проте могили святих шануються, адже суфії були

посередниками між повір'ям та ісламом, що лише починав зароджуватися.

Дервіші шаха Німатулли Валі нині живуть по всьому світу,

а їхнє братство керується з Лондона.

Мандрівка стає все цікавішою.

На шляху зустрічаються засніжені гори, високі перевали, солончаки.

В Ірані налічується понад 50 посушливих районів,

а пустеля Деште-Лут — найбільша, найспекотніша

і найбільш незвідана суміш піску і солі в країні.

Об'єкт всесвітньої природної спадщини.

Улітку температура повітря сягала тут 70°C.

Пустеля Деште-Лут відома таємничими піщаними утвореннями,

створеними лише вітром та ерозією,

під назвою «калюти».

Дуже рідко у цей неприязний, малонаселений район забрідають туристи.

На краю пустелі знову кипить життя.

Заводчик верблюдів доглядає за своїм стадом.

Вдень тварини вільно гуляють,

а під вечір їх приганяють ближче до села.

Їх раціон складається зі смачних корінців, викопаних з піску.

Верблюди їх обожнюють.

Заводчик перевіряє своїх тварин на наявність ран та укусів,

потім позбавити від докучливих паразитів пустелі —

набридливих кліщів.

Його звуть Мохамаді, він розповідає про життя тут.

Безсумнівно, цей регіон дуже посушливий. Тут рідко йдуть дощі.

Мені доводиться купувати сіно, овес та все інше, щоб прогодувати верблюдів.

Але заводчики тут добре заробляють.

Аби лише дощі йшли трохи частіше.

Незабаром весна. Тут настане рай для заводчиків і верблюдів.

Тварини дають чудове молоко, а їхнє м'ясо дороге і користується попитом.

До того ж вони звикли до людей, вони приручені,

тому на них можна покататися або влаштувати перегони.

У цьому селі у більшості жителів є верблюди або вівці.

Трохи розвинене сільське господарство, в основному вирощують пшеницю і фініки.

На фініках можна заробити найбільше.

Великою проблемою є сильний вітер.

Він гальмує ріст і здатен знищити врожай.

Якби не вітер, фініків було б більш ніж достатньо.

Село називається Дех-Сельм,

центральний уряд забезпечив кожну родину цеглою.

Зараз березень, і 28°C тут вважаються прохолодними.

Влітку стає вдвічі спекотніше.

Наближається Новий рік,

і кожне сімейство підбирає килими відповідно до звичаїв.

Жінки надягають яскравий одяг.

Він вигідно контрастує з темними накидками у містах.

Потрібно отримати дозвіл їхніх чоловіків або батьків на зйомку.

У Дех-Сельмі є цех, де займаються плетінням і в'язанням килимів.

Тут можуть працювати усі жінки. Працюють ті, у кого є вільний час.

Прибутки з продажу килимів діляться між усіма жінками села.

Це доволі незвично, але так працює іранське милосердя.

Завдяки ньому поліпшується рівень життя жінок в країні.

Жінки товариські, але соромляться говорити на камеру.

Вони не хочуть сказати нічого зайвого незнайомцям.

Тому потрібен час, щоб розговорити їх.

Сільські жінки працюють так само важко, як і чоловіки.

Нема ніякої різниці. День починається з хатніх обов'язків.

Жінки замішують тісто і випікають хліб.

Після цього йдуть у поле.

Вони косять траву на корм вівцям

і тільки потім йдуть в ткацький цех, щоб робити килими.

Жінки докладають багато зусиль до цієї справи.

Усі селяни дуже привітні та допитливі.

Вони дбайливо приготують їжу і місце для відпочинку.

Їм подобаються іноземні туристи, вони старанно опікуються ними.

Не знаю, що ще сказати.

Пані Мохамаді впевнена в собі, у сором'язливості її не звинуватиш.

У неї немає чоловіка, який міг би щось забороняти, а її брат не втручається.

Перські жінки впевнені у собі, проте у селах

у батьків, братів і чоловіків більше впливу на них, ніж в містах.

Хліб випікається як в стародавні часи.

Найпростішим способом, в земляній печі.

Кожне село, кожен регіон випікає хліб трохи інакше.

Плоский хліб може бути товщий, довший,

а завдяки візерункам і прикрасам можна визначити, де він зроблений.

Добова потреба у хлібі дуже висока.

Його вживають з будь-якою їжею, краще за все, коли він свіжий і хрусткий.

Іран у чотири рази більший за Німеччину, у нього багата історія.

Усюди, як, наприклад, на цьому придоріжжі, є місця розкопок,

як от це 400-річне глиняне місто періоду Сефевідів.

Навіть аматор зможе оцінити досконалість цих реліквій.

Вітряні вежі, системи каналізації і водопостачання,

пагоди, оборонні мури, караван-сараї.

Куди б ви не пішли, куди б не глянули, —

захоплення спостерігача іранською історією і культурою

цього древнього народу росте з кожним днем.

Ми дісталися одного із основних міст шовкового шляху.

Мешхед — центр торгівлі,

а також одне з найсвященніших міст мусульман-шиїтів.

Тут знаходиться гробниця імама Рези, її щороку відвідують 30 млн. паломників.

Це колосально впливає на економіку.

Вони зупиняються в готелях, роблять покупки та пожертви,

і навіть залишають своє майно в усипальні.

Це пояснює неймовірне багатство другого за величиною міста Ірану.

За священною територією навколо гробниці восьмого імама Рези

ведеться пильне спостереження.

Прочани намагаються знаходитися тут якомога довше.

Мати змогу відчути релігійну відданість інших людей —

глибокий і незабутній досвід.

Продовжуючи нашу поїздку в Бухару і Самарканд,

ми дістаємося до Узбекистану.

Зима в горах Узбекистану тільки закінчується,

весна ще не почалася.

Люди тужать за теплом

і відзначають закінчення зими, святкуючи Новий рік, Навруз.

Святкування в Ірані триває десять днів.

В Узбекистані святкування зводиться до одного дня.

З пророслої озимої пшениці,

олії, борошна і грецьких горіхів

жительки сіл годинами готують страву під назвою «Сумалак».

Ця традиція була започаткована ще у часи монгольського хана Тимура.

Вранці сусіди збираються разом,

щоб зварити пшеницю у великому казані.

Панує невимушена атмосфера, яка щомиті стає все безтямнішою.

Потрібно багато годин для того, щоб «Сумалак»

досяг потрібної консистенції.

Потім його ділять між усіма і їдять під час свята.

Тим часом скрізь проходять святкування.

Узбекистан — не ісламська держава,

тож жінкам дозволено танцювати і веселитися на публіці.

Для прилеглих сіл організовується вечірка.

На ній виступають найдорожчі співаки країни.

Зазвичай вони заробляють до 6 000 $ за виступи на весіллі.

Святкування всією сім'єю —

щось середнє між народною і популярною музикою,

звичаями і сучасністю.

Узбекистан два покоління був частиною радянської республіки,

тому традиції святкування Нового року

трохи відрізняються від загальноприйнятих в ісламських країнах.

У святкуванні чоловіками та хлопчиками традиції збереглися.

Ця кінна гра називається «Бузкаші».

На тракторі привозять мертву вівцю,

і учасники намагаються відібрати її один у одного.

Правила прості.

Не можна бити в обличчя,

ображати суперника, пити горілку.

Проте караються лише грубі порушення.

Також існує ризик бути травмованим.

Коментатор підбадьорює учасників

і хвалить тих, хто заволодів вівцею.

Окрім почестей, вони отримають гроші та інші призи.

Любов до цього спорту здається безмежною,

а змагання тривають годинами.

Нарешті «Сумалак» досягає потрібної консистенції.

Страва благословляється,

можна відчути, з яким нетерпінням люди чекають на цей особливий пудинг.

Те, що так довго готувалось, повинне бути смачним.

Монгольські хани вбачали в «Сумалаці» джерело енергії

і захист від хвороб.

Спочатку новорічний пудинг куштують, а потім розділяють

між усіма жителями села.

Смак доволі специфічний, наче гірке пиво з горіхами.

Омріяні ласощі для місцевих.

Нас запросила до себе узбецька родина,

яка поколіннями живе традиціями суфізму,

тож вони ближчі до звичаїв Сходу,

аніж пересічні узбеки.

Сім'я суфія Табіба запросила нас на чай.

У господаря, травника, молода дружина і маленькі діти,

але є і дорослі сини.

Ми намагаємося з'ясувати, чим займається суфій Табіб.

Він відповідає в кращих традиціях освіченого Сходу —

французькою.

Моє призначення — допомога людям.

Я опікуюся багатьма хворими.

Буває до 200 пацієнтів в день.

Цілий рік ми збираємо лікувальні трави.

Мої діти теж допомагають.

Водночас я поширюю філософію суфізму.

Моя школа думки називається No Safadia,

в ній поєднані сучасні елементи суфійського вчення.

Дорогою до Бухари

суфій Табіб та його син Улукбек знайомлять нас з місцем,

яке в радянські часи часто відвідували мусульмани і суфії.

У ті роки релігія і духовність вважались протиборчими силами.

Багато традицій уціліли тому, що зберігалися у таємниці.

Для господарів це особливе місце,

і цьому є пояснення.

Це місце називається «чотири брати».

Чому?

Хоча в ісламі є інше трактування цього,

я знаю, що «чотири брати» — це суфізм і три релігії.

Іслам, християнство і іудаїзм.

Чому мені так подобається тут бувати?

Я переїхав сюди ще за радянських часів.

У 1984-му, коли тут були суцільні руїни.

Не залишилося вцілілих будівель, все було в уламках.

Та ми продовжували сюди приїздити,

тому що я відчував тут світлу енергію наших предків, суфіїв,

тому я і обрав це місце.

Вони дозволили нам зафільмувати себе у кімнаті для медитації,

під час здійснення ритуальної суфійської молитви.

Ритмічні мантри

та видихання голосних звуків швидко вводять в транс.

З погляду прийнятого тут ісламу, це чистої води шаманство і марновірство.

Такий тип молитви для суфіїв — основа їхньої духовної практики.

В суфізмі така медитація називається «зікр»,

тобто є дихальні вправи,

фізичні вправи і «зікр».

Багаторівнева система.

Чому ми практикуємо «зікр»?

Всі суфії практикують «зікр».

Перша і головна причина — осягнення божої енергії.

Друга — духовний розвиток.

Щоб досягти особистісної досконалості.

Щоб відчути духовність,

а потім, коли будуть виконані всі умови, пізнати божественну мудрість.

Для суфія Табіба бойові мистецтва є такою ж невід'ємною частиною програми,

як і гімнастика, медитація, харчування, догляд за собою, краснопис

та прогулянки на природі.

Все, що він робить сам, він радить робити своїм учням і пацієнтам.

Попит на його вчення великий.

Багато жителів Середньої Азії відчувають духовний дисбаланс

і шукають вирішення.

Суфій Табіб пояснює причини.

На мій погляд, головна причина в тому,

що ці люди адаптувалися до умов сучасного світу.

Вони чимало часу проводять в своїх машинах.

Їдять, не займаючись фізичними і дихальними вправами.

Однак основна проблема в тому, що люди втратили духовність.

У них надто слабкий зв'язок з божественною енергією.

Люди неспроможні прийняти божий дух, неспроможні воз'єднатися з ним.

Суфій Табіб і його сини проводять свої практики

в Ташкенті і Бухарі.

Їхні приміщення знаходяться не в багатих,

а в бідних районах, де живуть звичайні люди.

Часто приїздять пацієнти з інших регіонів.

У дусі древніх східних лікарів Табіб вступає в контакт через пульс.

Він розмовляє з людьми, приділяє їм увагу.

Здебільшого він призначає трав'яні ліки, фізичні вправи,

дає поради по харчуванню,

пропонує медитацію або масажі.

Суфій Табіб каже,

що лише робить те, чому навчився у своїх предків.

Існує певний зв'язок між ним і лікарем Авіценною.

Ми перейняли від Авіценни його знання про лікарські рослини.

Більше нічого.

Основою нашого лікування є досвід наших предків, починаючи з 13-го століття,

які передавали свої знання із покоління в покоління.

Ми послуговуємося їхніми знаннями про масажі,

терапію мозку, лікувальні трави і діагнози,

а також про гімнастику і дихальні вправи.

До того ж завдяки моїм власним дослідженням,

ми додали кілька нових практик.

Ось і все.

По сусідству знаходиться аптека для лікарів-суфіїв.

Там пацієнти можуть відразу купити призначені ліки.

Всі ліки, настоянки, чаї та олії

виготовлені з узбецьких трав і корінців

і нібито лікують практично все.

Вони доступні,

а дорогі ліки від міжнародних фармацевтичних компаній

можуть собі дозволити лише представники вищого класу.

Цілий рік в країні вирощують коріння і трави.

Взимку деякі рослини можна знайти в пустелях,

влітку Узбекистан повен трав,

а восени збирають трави на високогір'ї.

Трави і коріння зберігаються в спеціальному складі,

потім вони змішуються і обробляються.

Все згідно зі стародавніми рецептами і з дотриманням пропорцій.

На фабриці працюють кілька десятків людей.

Більшість з них — члени сім'ї суфія Табіба,

ними керує його син Улукбек.

У нас є родовідне дерево.

Суфій Табіб чотирнадцятий,

а я йду п'ятнадцятим у списку.

Суфій Табіб звертається до своїх предків з чотирнадцяти поколінь.

Нарешті ліки розливаються і маркуються.

Багато продукції відправляється постійним покупцям з Росії.

Ринок траволікування процвітає,

а в Узбекистані всі раді можливості заробити на життя.

Їжу поділено, як і личить традиціям країни.

Всі сидять на підлозі, як раніше сиділи кочовики,

а стіл ломиться від наїдків і частувань.

Лише робоча форма ненав'язливо нагадує про радянські часи.

Бухара була одним з найбільших мегаполісів Сходу.

Вона була центром торгівлі, а її неймовірні будівлі

уособлювали релігійну терпимість.

Колись Бухара була у складі Перської імперії,

а бухарський емір правив багатьма частинами Середньої Азії.

Суфій Табіб веде нас на єврейське кладовище в Бухарі.

Він хоче показати нам сліди культурного розмаїття

і релігійної терпимості, які він передбачає для Узбекистану майбутнього.

Бухара завжди була центром релігій,

не тільки ісламу, але й християнства та іудаїзму.

Суфійські вчення були тут добре розвинені.

Чому вона стала центром релігій?

Річ у тім, що сюди прийшло багато суфіїв,

які широко розвинули світогляд.

Суфізм вітає всі релігії,

тому що ніколи не виступав проти жодної.

Він ладнає з релігіями, він мириться з релігіями.

Адже суфізм — це частина кожної релігії.

Ми знаходимося на єврейському кладовищі,

і ви можете побачити, в якому стані його підтримують.

Тут, в Бухарі, процвітає єврейська громада зі своїми синагогами,

школами і дитячими садками.

Однак кількість її членів постійно зменшується.

Євреї можуть з легкістю переїхати з Узбекистану в США або Ізраїль.

Наша подорож Сходом закінчується в Самарканді.

Місто, варте уваги,

а також історичний центр вивчення науки і архітектури.

Це було вельми важливе місце в часи,

коли слова «Схід» та «іслам» ототожнювалися зі словом «жорстокість».

Суфій Табіб розповідає нам історію Самарканду

і має надію, що місто поверне свій колишній надихаючий вплив.

Середня Азія до 16-го століття була високорозвиненим регіоном.

Чому? Тому що Середня Азія була центром суфізму.

Тут зосередилися всі суфійські школи з усього світу, щоб сіяти знання

і продовжувати свої дослідження.

Вони досягли успіху в математиці, фізиці, алгебрі та інших науках.

Тут було так багато науки.

Але коли в Узбекистан прийшла офіційна релігія, усе було знищено.

Улугбек був основоположником науки в Самарканді в 15-му столітті.

У місцевих лялькових виставах досі зображують онука

монгольського хана Тимура чуйним правителем.

Улугбек одягнений у синій балахон,

він шанує спостереження за зірками і читання книг більше,

ніж владу та плетіння інтриг.

Улугбек заснував у Самарканді одну з найважливіших обсерваторій 15-го ст.

Зараз її знову почали відвідувати.

Тоді правителю за допомогою секстанту радіусом 40 метрів вдалося

обчислити довжину зоряного року з невеликою похибкою

і дослідити сотні зірок.

Тоді ісламське духовенство розлютилося

і закінчило його правління, а обсерваторію було зруйновано.

Прощання зі Сходом.

Самаркандські старовинні будівлі розквітають у всій своїй древній красі,

наче примирюючи безодні своєї історії.

Переклад субтитрів: Христина Сеньків

Can't find what you're looking for?
Get subtitles in any language from opensubtitles.com, and translate them here.