Original subtitles

Kind: captions Language: uk

Покинув зимовий будиночок під Говерлою, я продовжую шукати вовків, досліджує

другі локації в горах. Але зараз я не буду ставити на них паски, бо якщо

попаде в них вовчиця, яка носить вовченят, це буде дуже погано. Тому до

того часу, поки не народяться вовченята, я буду шукати нове місце, де я буду

влітку їх ловити, щоб начепити ошийник. В Говерлянське відділення я завітав, щоб

спостерігати за жабячими сватьбами. От така кімнатка.

От вона сервантік, да? Стол робочий в мене. Двері. А це тут черговий працюють

чергові. працюють. І пічечка ось у мене є отака горить. Ну, вже надворі тепло,

то не замерзно. А це ось навколишні гори. Отут фотографії. От отакий

порядок. Єсть віничок.

Це навколо така озеро, а в ньому твориться щось страшне. Сватьба земляних

жаб. Тут їх тисячі. Тисячі. Неймовірне явище. Скоро вони всі розійдуться і всі

вони біжать он з схилу кругом сходяться в це озеро, щоби тут поплодотворити ікру

і поженитися. В цьому озері даже рибка є плавам, я

бачу.

Першим ділом я кудись заїжджаю в якийсь будиночок. Оце наш будиночок

заповідника. Я завжди наводжу порядочок. Жити в чистоті люблю. О, хлопці мені

виділили оцю кімнатку маленьку. І в цій кімнат я буду жить цілу неділю і

досвіжувати навколишні гори.

Це я вже розказував, що всі речі я возю своїх в бочках.

Не миші, не дощ, не сніг, не вода, нічого їх не порушить. Тому бочки - це

саме надійне таке пара, в якой гарно хранить усе: і речі,

і харчі, і те ж саме спорядження.

І тут час протру, бо не тільки те, що є у тебе в кімнаті, ну і навколишні

кімнати. протерти і буде чисто. Повітря гарне і мені приємно. Ну і хлопцям буде

приємно.

Весна - сама очікувана пора року у природі. Все починає оживати і радувати

новими барвами. Поступово зима відступає, полегло

піднімаючись вгори.

по

Там, де вчора ще лежав сніг, сьогодні вже блищать калюжі, біжать струмки і

красуються маленькі озерця, немов чарівні дзеркала посеред Серед зелених

смірічок, незважаючи на те, що в тіні ще лежить

сніг, а вночі потрохи приморожує, земноводні вже повилазили і спішать до

головної справи у їх житті. В кожній калюжі, і навіть в тій, в якій ще плава

крига, вже кипить життя, а точніше вирують любовні страсті. Це лісові або

бурі жаби відклали свою ікрують сватьби. Більшу частину свого життя ці жаби

проводять у лісі і тільки на період розмноження сходяться до кучі. Це одне

із дивовижних явищ у природі.

Якось я вже робив ролик про дивовижні споруди на карпатських річках, які

збереглися з давніх часів. Кожен раз, коли я натрапляю на таку

споруду, я не можу пройти мимо, щоб не розглядити старовину гад.

Рядом з контрольним пунктом заповідника розташована більш-менш ціла га. Це

найближча від Рахова визначна пам'ятка, відвідав, яку ви відчуєте минуле.

Треба сапоги, чоботи видівать, бо дальше дорога грязюка.

Отак.

Ну от така дорога. Далі там сніга зверху, а мені от туди

поворачувать треба. Буду через цей місток і переход,

дивлюся в річку. Але люди не люблять річку. Сміття лежить.

В общем-то, отаке наша правда жизні. Тут

пішов наверх. Іду до Василини, сестри діда

Івана. Туди дороги немає, тільки стежка.

От вона і ця стежка починається серед пеньків, мабуть. Щас буду

дивитися. О,

туди не, а осьо якби така стежка условна.

Багато люди тут не ходять. Хоча осьо є сліди.

Стільки стежок і направо, і наліво. Ну, будемо по цейти

тут. Якось вона краще натоптана.

Тут ліс місь рубаний.

Так, кудися? вийшов.

То вже люди живуть. Чи сюди, чи ні? А отам ще зверху єсть

хати. Мені туди. А ні, це ще далеко мені йти.

Ну що, друже, гавкаєш?

І нема нікого, щоб спитати, куди мені йти. Але тут єсть хата

старенька. Тут от тут от незрозуміло,

що ти гавкаєш.

Де твої хазяєва?

Ну, ось сюди дорога йде. Воно, наверно, її хата,

бо сама остання хата должна бути. І там сніг лежить. Ф. І ще хлопець тут.

Що тебе вовки ще не з'їли? Весна вже.

Верба розпускається.

Я попав кудись в другий світ,

в тишу,

в давнішнє прошле, як жили люди раніше. І тут вони так і живуть, мабуть.

Ух! А тут ще далі хата є. А рядом стоїть вообще це такий реліквіум. І кіт-кіт

побіг. Побачив мене. Це хаті 100 років.

Традиційна гуцульська хата. Щас під'їдемо ближче, подивимося.

Котяра, тіка, тіка.

Час спитаю, може тут хто є в хаті.

А хтось живе тут.

Чого ти гавкаєш? Чого ти гавкаєш?

Так, підемо до другої хати. Оце нібито, ну, не зовсім остання. Там ще є.

Попитаємо щастя, як кажуть. Де живе Василина? Нікого нема. Тиша

така. Головне, щоб собаки не з'їли.

О, тут їх повно собак.

От щас постукаємо.

Доброго дня. Добрий день. А де Василина живе?

Ну яка, яка тут Василина? Остання хата. Ну та що вам треба?

До неї завітати?

Я не знаю.

Доброго дня. Що це ви на городі були? То що ще рано сніг лежить?

До мене нехоті плючо.

Да я не вмираю, сі не вмираю.

А, ну правильно. Так і треба жити. А скільки вам років?

Угадайте. 90.

Більше. Більше. 95.

Та ви що? Ну

і оце сапкою працюєте. Ви просто молодець. Ну

а я до Василини готулюк іду. Де вона? Туди далі, да?

А я. Так що

А куди йдете? Ну до неї, да.

Все. Ну гарного дня вам. Ну дякую. Щасливо дуже вас давни. Добре.

Да. Да. От така зустріч сухогірії.

Люди живуть 95 років цеї жіночки і ще сапкою ходе сапає щось на городі. А це

вона воду отут робила. Отводила воду. щоб вона не тікла тут на

город. А мені треба йти по цей ось стежки далі

ще. Я думав, що я прийшов, а мені ще йти

далі, як кажуть, повернутися

в прошле. Отака тут

за куточок такий природний.

Да. Якщо б мені не підсказали, я би і не знав би, куди йти оце. А,

мабуть, я спочатку не по той стежки пішов, ну, зато побачив таку красу.

І тут вже люди кинули пляшку,

випили пиво, кинули пляшку. Хай лежить. Да, хіба так можна?

Так, стежка натоптана. Даже тут їздили по ней. Чи снігоход оце,

чи скоріше всього коні санками їхали. Схил весь в слідах. Хто його тут

находив, незрозуміло. От.

От така краса тут. Тому мандрувати по таким стежкам

промаркованим, де багато ходять людей, не дуже цікаво. Хоча тоже цікаво. Можна

побачити краєвиди. А щоб проникнути у цю глуш, у цю старовинну

етнографічну

а кладесь, треба ходити отак от кудись

не по с по дорогам. Я не знаю, ну, як сказати.

О, грязюки скільки. Да, тут гарне місто. Дійсно, місце дійсно для вовків, але

навкруги рубають ліс, шум, гам,

порубки. Ох, олень, олень побіг. Нічого собі стоїть. О,хо. Погнали, погнало. Це

не олень, а косуля. Косулька побігла. От.

Казалось би, да, отак от он пиляють метрів 300 ліс чи що там, пилка працює,

да, і косулька тут біга. Ну, тут вирубки і вона тут пасеться, видно така от. О,

так от виборочно пиляють ліс. Ось моя стежка. Я все ще йду.

Ось я ій прийшов. Полонинка ця прилука і остання хата.

Так, у неї світла наверно нема. Це жах. А за нею он Петрус видно. Дивіться, там

туча над ним. Який він гарний. Жалко, я не взяв з собою камеру. Та хотя взяв би

камеру здорову, нічого б не зняв би, бо дуже димки багато. Сплошні порубки тут.

Ну не знаю, щось це не схоже на житло. Може далі ще йти.

Так,

це не може бути житло. Це таке літня, мабуть, резиденція.

Тут криничка усьо така от зроблена.

Це тут вішать, палити і варити їжу. Он Петрос. А там он далекого верла видно

і все порубано. Ну, щас зайду постукаю. Може тут хтось

є, бо з тої сторони вікна є. Це просто неймовірно, якщо вона тут живе одна без

світла, без всього і в такейтинці.

Тут корова, мабуть. Ага, да. Ось зайти можна, наверно.

Василина,

Василино. Да, тут хтось може бути,

но нема нікого. І висить замочок. То куди ж вона пішла?

Так

хатка.

Гілочка для тварин.

А уночі хата є. Ха-ха-ха. Значить, туди йти треба. Пішов

я туди. Здається, я помилився. Десь була стежка по поворачувала, я не побачив і

вийшов на цю хатинку. Треба десь там поворачувать. Було, ну, повний каламбур.

Лісоруб сказав, що вона там внизу живе. Оде ота жіночка, що я казав 95 років. Я

кажу: "Та ні, вона десь остання хата там". Він каже: "Та не знаю я, може там

ще дальше єсть ще, каже, якась хата, тому я час не на цю, що на горі". Він

каже, що тут не вона живе на горі, а десь там далі іще. Так що я повертаюсь

назад опять в сторону Петроса іду. От така такий лабіринт тут у горах. Ці

старі сарайчики такі фактурні. Сіно. О, ось тоже така хатиночка.

Ну, тоже для вівців, наверно, чи для коров. Така маленька. Ну, воно вже все,

бачите, криша, все розсипалось, розвалено. А тут вообще, а, наверно, для

вівців, щоб вони отам залазили. Така низенька була.

О, а тут ось

люди жили і тут же вони помирали колись, да? І тут могилка осьо стоїть

чиясь. Наверно ті, хто тут жили отак от

отакі з цього боку рубки страшне, що з лісом. О, он говерла біліє там далеко,

якщо бачите. Димка дуже. І де тут можуть бути вовки, я не знаю по такій

антропогену. Ну, побачимо. Підемо далі. Отуди стежка

веде. Іду далі. Заходжу в ліс.

Сніги ще тут. Квітів нема.

Таке. На одинці життя тут далеко від людей.

Мечта, як кажуть, поета сидіть і писать: "О, тут тоже тин єсть

якийсь. Може тут хатинка ще є? Оце я дослідник.

Так, ще прилубка. Будемо перелазить.

О, отак от треба мандрувати. Так, ще один забор і ще одна хата. Ну, тут, я

думаю, все проще. О, так це робиться і перелазиться. Опа. Опа. Закриємо назад,

щоб ніхто не пішов. І підемо туди. Час стежка усьо вийде. Піду по стежкі.

Не видно, щоб хтось тут тут жив. Якось дуже тихо.

Це просто щось неймовірне. Вийшов на цю галявину. Одна он там хата, там півні

співають, значить, там є люди. Ця хата, там хата, там хата. Я не знаю, куди йти.

Піду там, де півні співають, спитаю людей. Ну, тут живуть вони без світла

вообще. Дорог сюди немає. Не знаю, як вони кіньми тільки добираються.

Там он ще стільки хат. Ось раз, два, три.

А тут і світло є. Он туди йде світло до тих. Чотири п'ять.

Ну то да. Думаю, що взимку сюди вовки могли б

навідуватися. Незважаючи на те, що тут ліс порубаний,

тут якраз і тварини

живуть.

Ну, тут точно не Василина живе, бо дивлюсь, вулики є. Вона вже старенька

жіночка і вуликами навряд ліймається. От.

Ну, щас попитаю у людей. Ну, тут цілий УАЗіс хотів і там он

хатки. Ну, там щось не видно нічого. Ніхто не живе.

Головне, щоб собака не вискочила, не схватила мене. Там ще зверху хата є. Ну,

квітів нема. Так, не нападай на мене.

Не нападай на мене. Є хто?

Постукаю в вікно.

Отака тут вийдіть. Треба запитати,

де тої не виходять чомусь. А воно Ох, іде воно якась жіночка.

Чого? Чого? Чого? Щас щс.

Доброго дня. Де вона живе?

Вона живе он де позав поточенко. Там вишня хата.

Ота сама остання. Да, сама вишня хата.

Ну, у вас світло є, да? І в неї є світло, да?

Або там в хата, в тих хатах знизу. Я там її шукав. Так як до вас іти? По якої

стежки до вас добираються? По оцей нижньої чи ні? Маємо доріж.

А от по той, да, з вулиці. Я тоже йшов там чоловік рубає.

Дрова, да. Кажу, де Васили ка так ти пройшов. Там знизу є ото дві жіночки

такі, якіто там тоже є гутельчка Васлина, але молода має. А це 37го.

Да. Да. Ну це сестра і діда Гутелюка, який в Ясенях живе.

Так, так, так, так, так. Діда Юрія. Да,

так, так, так, так. А тот має вже тоже файно годів.

Угу. Готелюк Юра то. Да.

Да. Йому 96. 96 Васлена з 37-го. А вона молодша, да?

Молодша. Так. Так. А там люди і не живуть? Ніхто в цих там

було жили люди. Тепер немає нічого. Одне виоморили, одне пішли на войну, одне

сюди, дру туди немає нічого. То есть там собак нема, щоб не напали на

неї? Ні, немає. А до неї як стежка йде, щоб

Ну, підете сюди. О, та тамка є ворота. Та й сюди підете

собі. Там нема там через

то це ви одна хазяйнуєте. Оце, оце оно оце, а то й сестра моя тутка

живе. І що оце вдвойом живете тут?

Жи де сусідка ще є? А сусідка

там ще. А я стукай. До сусідки ніхто не

відкриває. Щось почув там. Може бо я, що може то ти за мужчина

чекати. Та і там ще є одна хата син живели

лючки. А, ну да. Ю Юра. Да, да, да позаником

вроді. Ну да, да, да.

Можна вас зніму? Ей, Боже,

ч така гарна жінка. Не треба, не треба. Кладовочка така. О,

це кладоворігаємо. А то тоже кладовка, да?

Все старенька таке. Хламики, що там стоїть. Ага.

Там то ви в той хатинці живете чи в цій? В

цій жив. О. О де ото з з

людьми, да? Де виходить? А тото вас чоловік, наверное, да?

Так, так, так, так. Це вулики

такі у людей. Ну все, з'ясував я, де живе Марія. Ось та он крайня хата. Он

там її син даже ходить коло хати. Ось. А тут літом жили люди, приходять, а зараз

ніхто не живе. І вона там одна живе. Здається, до неї світло йде. Воно стовби

єсть. Це вже гарно, бо без світла тут жити, це ж конечно жах. Річечка

маленька, струмочок біжить і стежка до Васелини. Да, місток тут уже впав.

Прийдеться іти. Так, так. Ну, тут вже як завжди смітка

лежить. Оп, оп, оп, оп, оп, оп. Ну ось кажись, я вже і прийшов трошки.

Оці хати.

Мені подобаються оці маленькі будиночки такі,

де вони хранять рі, картошку,

от морковку. От колись та й зараз 260 номер цеї хатинки.

Отак. Дивись, як тут живуть.

Незрозуміло. Тут від А це ж криниця. Осьо. Петлі тут вкриваються, дивися.

Ога, воно водичка. Понятно. А я думаю, що це таке.

Ну, йдемо далі. Ну от

це син Юра. Це та яблуня скільки год? Даже не

понять. От. Ух, оце ви. Щас сонечко вийде, я зніму все це. Юра, привіт.

Привіт. Мене звуть Василь.

Юра. Я знаю, що це Юра.

А ви вики Ви мене і не виділи на обличчя. Вже знаєте, що

я багато чого знаю. Я,

да. Бо я ж просто так сюди б не йшов би, если б не знав. А що так? Що

то телевізор працює чи ні? Чи це так вона вже стара стоїть?

Юра провів мене на стежку, яка веде на полонину шиса. І я йду попробую туди

дойти на ха. Хоча там снігу багато. Він каже ще. Ну, мені треба подивитися

сліди. Які де сліди? А він пішов униз додому. О, а я пішов

вверх. А потом зайду по на зворотньому вже путі до

Василини провідаю.

Стежка тут така условна, бо не видно ще снігом. Грязюка, все тане.

Іду дивитися. Ну, гарно, що ще сніг, він вже м'ягкий, якщо вовки ходили.

то вони залишили свої лапи. А мені це треба подивитися,

ходять вони тут чи ні. Піднімаюсь потрошки і конечно дуже

вдручающе картина оці порубки ліса. Молодий росте тільки, хоча ялинки ще

маленькі. Тому, якщо ви поїдете по другу бік

Петроса і Говерли, да, де заповідник, то там ростуть ліси,

здорові ліси і побачите різницю. І там є в заповіднику стежки, по яким можна

мандрувати. Заповідник не завжди закритий. І якщо ви

хочете побачити дикі ліси, ландшафти, природу, то приїжджайте в заповідник. І

у нас є багато стежок, екологічних стежок, по яким можна ходити, дивитись і

порівняти те, що навколо от зараз мене і що таке

ще дикі Карпати. Так що заповідник, це дуже гарно, що вони існують.

Вони трошки бережуть нашу природу. Отаке страхіття.

Отаке страхіття. Там де порубки.

А за цими порубками краса. То Свідовецький масів, Драгобрат, гора. Там

ще все в снігу. А це внизу там

село Ясіня. Звідки я б іду і приїхав?

Забрався далеко, а з собою їжі не взяв, нічого не взяв.

На голодну сьогодні ліс потихеньку відновлюється. Но

коли це ще буде?

Отака тут картина. Он Говерл там. Ну погано видно, нема

погоди.

Де ж та шиса? Аж отам десь на горі. Ого,

туди я точно сьогодні не дойду на голодний желудок. Ось який тут був

раніше ліс. Які дерева стояли справжні вилетні пеньки. Отут ще не

рубали його. Заход в джунглі.

Да, здається мені, що зараз влітку спіймати буде вовка

почі невозможно, неможливо.

Тому скоріше всього

цю роботу я залишу на осінь, коли вже випаде сніг

і на попередню зиму, бо без слідів тут де ставить капкан. Тут кругом ходять і

люди, і незрозуміло.

Тому от такі печальні справи.

От який ліс гарний тут. А, здоровень, які ялинки.

Піднімаюся уже дорога вверх. Гарно, що тут снігу нема.

Побачимо далі, як буде. От такий крутий підйом і така вузька

дорога на шису. Я не знаю, як тут по ней кіньми їздять з возиками

на кокулку. Де проще, а тут і видно кукул трохи через ліс. І там уже

сніг потав де на полонинах. Хоча остаються ще трошки поля.

Ось я вже виходжу на шису і щас побачимо, що тут по дорозі ні

одного вовчого сліду не зустрів. Тільки сліди лісового кота свіжі. Пройшов

недавно. Ох, як тут вже по-весняному.

Ось вона шиса. Ось вона яка.

Нікого нема тут. Все старе розвалюється.

Ну, літом, мабуть, прийду сюди. Он там чоловік іде з собакою.

Щас побалакаємо з ним. Але тут уже пробиваються крокуси. Всьо вони які

маленькі. Маленькі ще. Ще маленькі. Тільки вилазять, бо сніг ще. Час туди он

чуть-чуть вище піднімусь, подивлюсь.

Ой, скільки їх буде. Як начнуть квітнуть, тепло прийде.

От така вона зараз шиса пустинна. Без людей

нікого немає. сніг і трошки є крокусів.

Там он видно вже Драгобрат, гора

Свідовецький масив. Так, а ось попід самим лісом пройшов

Вовчиська. Осьо його сліди.

Пройшов Вовчиськ і пішов, і пішов і пішов, пішов.

доверху. Чи це може бути собака?

Все, вже спустився до Василини. Отак мій день проходить. Он там коні спередуі.

Хтось под дрова їде. Ну, ось я вже підходжу до хатинки Василини.

Але люди не дуже люблять тут, щоб їх знімали. І не всі так каж, ну, вони

розказують, балакають з тобою, да, ну, не дуже люблять, щоб їх знімали. Тому не

знаю, захоче Василина знімати чи ні. Подивимося тільки хатинку її. Ну, і

навколишні хатинки. Тут старовинні такі хатинки цікаві є. От так що отут от на

цей галявині, мабуть, я взимку буду ловити вовків

уже в наступну зимку з осені. такий ось город у Василини загорожений, щоб курту

даже воно часник посадила. Он накритий. Ну, ще сніг лежить, будуть працювати.

Ну, піду постукаю до неї. Котяра сидить під штрихоп, втік. Уже

Юра пішов додому вже. Василино,

Василино,

стільчик такий.

Ось яка доска цікава. Це щоб стирати, мабуть. Ага, точно. Висить. Ух.

Отак. От. Старовинна.

Ой. Сідайте, сідайте, ідіть. Сідайте,

сідайте, ідіть. Ідіть у хату. Ой, не гор нам стояти.

Давайте проходьте. Оце старість, конечно, вам.

І ви зовсім не чуєте, да? Я. А ще кудею лежила.

Оце давайте вам запалю пічку. Запалить пічку. Запалить.

А я не кладу ще. Ще не кладете?

Ні, ще я не кладу. Сідайте.

Що я вам скажу? Старість - це дуже страшне. І коли ти в старості один, це

общез. в 10 раз страшніше. Ну, у неї є син і

він трошки допомагає, живе тут рядом. Так що Василина вийшла з хати. Василина,

папа, папа, папа, папа.

Василина, заходьте, не мерзніть, не мерзніть. Все,

бережіть себе.

Все, дуже, дуже щаслива, що до неї завітав. 90 років жінці. Оце от така от

у неї доля старої жінки жить тут. Ну бачите, як я

ось піду щас до тої хатинки подивлюся її, познімаю.

То така ортодоксальна і ця тоже криші дерев'яні на ніх бачите? Да. Так. І тут

от жили люди, померли

і все залишилось. Так стоять і потихеньку розвалюється.

Ну, може ще хтось приходить сюди. Вікна закбиті.

Ну, світло проведене. От. Ну, хата, я думаю, вже все мочиться

там біжить все. Ох,

дирки кругом. Нас з цієї сторони вже розбирають щось

на дрова.

Отак от потихеньку зникають

люди карпатських полонин. Проходе їх життя.

І полонини заростуть,

все розвалиться.

Залишиться тільки пам'ять, мабуть.

Ось так життя пройшло у людей. Тут

все розбито, розвалено. Отак от жили тут.

пічка, все розбито, вандали поламали.

Чиясь пам'ять, чиясь історія, але все забито.

От таке воно життя.

Оце ж всю оббивку уручну робили.

Хтось сидів на цей скамійці і дивився вниз, на гори, в долину,

мріяв про щось, а тепер його нема. Даже світло сюди

колись приходило.

Зараз тільки вітер гуляє і дверями скрипить.

Не чути більше людських голосів.

Ось груша, яка вона величезна. Скільки років і росте, і плодоносить.

Отак я шукав Васелину. Пройшовся горами, пройшовся полонинами,

сходив на шису, подивився сліди вовків, лісового кота.

Мало вовків, один тільки пройшовся і то на полонині.

Да. Як ловить їх, не знаю.

От і я так по цій дорозі. Чувак, чувак, чувак-чк. Тільки медлініше. Все життя

тут на дровах, бо топить треба, їсти, варить. Дрова, дрова, дрова.

Погнали.