Original subtitles

У попередній серії

Хочу, щоб ви дещо побачили.

Це той чоловік. Кульгавий.

Думаю, що цей чоловік збирається

пограбувати музей.

Найсправедливіше, що можна зробити в цій ситуації, оскільки ми друзі, –

поділити все на трьох.

- Дуже щедро з твого боку. - Дуже дякую.

Я не хочу своєї частки.

Сусіде, я знову залишаю тобі свої малюнки,

щоб ти виставив їх у музеї.

Не повертай мені їх, не переглянувши, як минулого разу.

От сучий син!

Я нікуди не піду!

Ходімо, кажу!

- Це свавілля! - Гру закінчено.

Що значить – прорахувалися?

Що ми помилилися.

Він працює на двох роботах, а в перервах між ними ходить до музею.

Як компенсацію за завдані незручності, ви і супроводжуюча особа

відтепер матимете безкоштовний вхід до музею довічно.

Дуже дякую.

Буде соромно, як вони побачать, що ми приїхали на твоєму візочку.

Зовсім ні.

Коли Монтеаґудо побачить мій візочок, він подумає:

цей директор – бідна людина

і не дивно, що такі люди, як я

жертвують гроші на його музей.

Не думаю, що його щось розчулить.

Він корумпований мільярдер,

екс-президент однієї з найбідніших країн світу.

І з добрячим кримінальним минулим.

Який отримав тут притулок.

Але це щедро з його боку зробити пожертву.

Він не стільки щедрий, скільки злочинець,

який хоче очистити свій імідж перед смертю.

Кажуть, він дуже хворий.

- Проходьте. - Перепрошую.

КРАСНЕ МИСТЕЦТВО

КВАСНЕ МИСТЕЦТВО

Зачекайте тут.

За кілька хвилин пан вийде до вас.

- Гаразд. - Він любить,

коли до нього звертаються як до президента.

Зрозуміло.

Ось ця робота.

Вражаюче.

Абстрактний живопис 19-го століття.

Іншими словами, беззаперечний доказ того,

що абстрактне мистецтво виникло раніше, ніж вважалося дотепер.

Як звали художника?

Художницю. Лія Абад.

- Іспанка. - Але не дуже відома, так?

Ні, тому що...

була дуже скромною художницею.

Вона творила всі свої роботи в тіні.

Брала участь у небагатьох виставках.

Померла в середині минулого століття.

- Чому ця картина у нього? - Ну...

Бо це й досі найефективніший спосіб відмивання грошей.

- Тож, можливо, він має більше її робіт. - Не думаю.

Лія Абад знищила всі свої картини перед смертю.

Сідайте там.

Пане президенте, дуже дякую, що прийняли нас.

Я Антоніо Думас, директор

Іберо-американського музею сучасного мистецтва.

А це Лео. Він працює зі мною в музеї.

- Дуже приємно, президенте. - Насамперед скажу,

що і ми, і музей,

та міністерка культури, дуже вдячні і цінуємо

ваш жест, вашу щедрість.

За те, що дозволили цій надзвичайній роботі

стати суспільним надбанням.

І нею зможе насолоджуватися весь світ.

З якого числа буде виставлена?

Відразу.

Ми принесли документи.

І як тільки ви підпишете дарчу,

плануємо організувати великий захід.

З пресою, знаменитостями.

Також хочу сказати, що для музею велика честь

приймати вас, президенте.

Я не зможу.

Я не можу покинути свого маєтку.

Лікарі мені забороняють.

У мене дуже слабкий імунітет.

Дуже шкода.

Крім того, я не хочу, щоб мене бачили таким.

Я був людиною, яку дуже боялися.

Захоплювалися.

Поважали.

Знаю, знаю, президенте. Так.

Ви, певно, чули про мене страшні речі.

Я був мішенню міжнародного марксизму.

Ні, ні...

Правду кажучи, я нічого такого не чув.

А ти?..

- Ні. - Ні.

Я присвятив...

25 років свого життя моїй країні.

Те, що я маю...

комфортне...

матеріальне становище,

не підлягає сумніву.

- Так? - Ні, ні, прошу.

Абсолютно ні, повністю згоден.

Гаразд.

Ось документи,

які потрібно підписати, щоб зробити пожертву.

Бажаєте ознайомитися?

- Це не обов'язково. - Дуже добре.

Лише два розчерки, і все.

Один тут. Яка гарна ручка.

Завжди нею підписуюся.

Мені її Каддафі подарував.

Ось тут.

У мене є ще один шедевр.

Ще шедевр?

Цікаво подивитися?

Я думав, що більше не збереглося.

Але це...

Різдвяний вертеп.

Його зробила Ольга.

Моя покійна мати.

Ревна католичка.

Вона присвятила багато часу

виготовленню цього вертепу.

Аж до самої смерті.

Вам подобається?

Вражаюче.

- Чи не так, Лео? - Так.

Це прекрасно.

Тож я хочу виставити...

вертеп моєї матері у вашому музеї.

Президенте, наш музей – це музей мистецтв.

І... вертеп...

це чудово,

але це все таки вертеп.

Тобто, декорація або пам'ятка.

Хочете сказати, що мамин вертеп

недостатньо добрий

для вашого музею? - Ні, ні, ні, ні.

Я цього не казав. Просто...

Або обидва шедеври, або жоден.

Аріель.

Проведи джентльменів до дверей.

Панове.

Всього найкращого, президенте.

Президенте.

Доброго ранку, Лео.

Доброго ранку, Антоніо.

Ми майже завершили

монтувати мурал. - Добре.

- Фаррел тут, привітаєтеся? - Ні.

Антоніо!

Привіт, Джеф!

Як ти?

Усе добре, а ти?

Добре, дуже добре.

Як життя? Як справи?

Вибач. Маю багато справ.

Я знаю, ти зайнятий.

- Побачимося пізніше. - Згода.

Який він огидний. П'яний о 10-й ранку.

Хлопці, бадьоріше!

- І потиснув мені руку. - Його роботи дуже хороші.

Вперед!

- Буде мурал? - Так.

Якщо треба, малюватимуть всю ніч.

Все. Окей.

Завтра у вас зустріч з Александром Янссеном.

- Хто це? - Нідерландський художник-монументаліст.

А, так. Точно.

Картина Лії Абад не буде виставлена?

Ні, дуже шкода,

але я не можу виставити в музеї цей жахливий вертеп.

Це була б величезна дискредитація...

незмивна пляма на моїй кар'єрі.

Щось чути від Фаррела? Він подає якісь ознаки життя?

Він, мабуть, замкнувся у готельному номері і не відповідає на дзвінки.

Цей чувак – просто катастрофа!

А вже час його відкриття.

Завтра також запланована зустріч з Еме і Мусоке.

Журі премії за художню майстерність.

Так, звичайно, так.

Антоніо.

Хочу сказати, що це було чудове рішення – запросити цих жінок.

Браво.

Маю на увазі, що вони були

вашими конкурентками на посаду директора музею.

Як на мене, це вияв поваги і шляхетності щодо ваших колег.

Добрий день, ласкаво просимо і вибачте за затримку.

Ми чекали художника,

але нам повідомили, що у нього сталась маленька неприємність.

Це велика честь і радість для музею

презентувати раніше невідомий мурал Джеффа Фаррела,

на його першій виставці в Іспанії.

Фаррел, без сумніву,

один з найактуальніших митців сучасної арт-сцени.

Знаний у всьому світі як творець і провідний представник руху,

відомого як «Стиль Сан-Франциско».

Мене обрали кураторкою бієнале ЛГТБІК+ в Медельїні (*Колумбія).

Бієнале ЛГТБІК+?

Ніколи не чув про це бієнале.

Це перший захід.

Вони називають його інклюзивним бієнале.

А гетеросексуальний художник може брати участь?

Гетеросексуальні не допускаються.

А як дізнатися, що художник

гей чи гетеросексуал?

Він може збрехати.

Або навіть сам чи сама про це не знати.

Якщо ідентифікує себе зі спільнотою,

нам цього достатньо.

- Привіт, вибачте за запізнення. - Привіт.

Материнство – це нелегко.

- Хочете чогось випити? - Ні, дякую.

Перепрошую.

Дякую, Антоніо, що запросив мене. Я в захопленні.

Я теж. Яка недотепа. Навіть не подякувала.

Мені дуже приємно.

Крім того, ви знаєте про арт-сцену більше, ніж будь-хто інший.

Ідея в тому, що ми вирішуємо, хто з іберо-американських художників

настільки актуальний, щоб отримати нагороду

за художню майстерність в цьому році.

Думаю, буде найліпше, якщо ми втрьох подумаємо над кандидатурами

і висунемо їх.

Як тільки матимемо список,

будемо відсіювати, поки не визначимося.

Я пошукаю митців, які вже перемагали,

щоб з'ясувати критерії відбору.

Дуже добре.

Ви чули, що колишній президент Гондурасу

збирається подарувати роботу Лії Абад музею МоМА?

Щось чула.

Вона перша художниця-абстракціоністка в історії, так?

Ще до Кандинського і Гільми аф Клінт.

Що? Звідки ти це взяла?

З інтернету. Неймовірний шедевр.

Абад була іспанкою, ми могли б нагородити її.

Ні, не можна. Вона померла.

Це може бути посмертна нагорода.

Ні, це неможливо.

Держава повинна щось зробити,

щоб картина залишилася в Іспанії, чи не так?

Ці янкі завжди все забирають.

Це наша культурна спадщина.

Марісо, з'єднай мене з Монтеаґудо, будь ласка.

Це правда, що він фактично подарував її MоMA.

Але він віддасть її нам.

Чудово!

- А вертеп? - У цьому й суть.

Я пообіцяв Монтеаґудо

зробити виставку вертепу його матері в музеї.

Марісо, треба укласти контракт з транспортною компанією.

Щоб вони поїхали туди, розібрали його,

спакували і привезли до музею.

- Гаразд, я все організую. - Але...

- Ми його виставлятимемо? - Ми нічого не будемо робити.

Лео, ти поїдеш з Давидом до маєтку того чоловіка

разом з перевізниками,

сфотографуєте вертеп з усіх можливих ракурсів

і якомога детальніше.

- Добре, Давиде? - Чудово.

Анно, слухай мене уважно.

Треба зробити серію фотомонтажів

так, ніби вертеп справді стоїть

у залі тимчасових виставок музею.

Це можливо? Знаєш, як зробити?

Так, знаю. Це можливо.

Чудово.

Я вас всіх дуже люблю.

Але ж нам привезуть ящики з вертепом?

Так, але ми їх не відкриватимемо.

Монтеаґудо не може вийти з дому і навіть не дізнається.

- Я знаю, про що ви думаєте. - Але це афера.

Ні, це не афера.

У будь-якому випадку, це недогляд. А це не одне і те ж.

Я пообіцяв йому виставити вертеп

і зроблю це, тільки це буде віртуальна виставка.

Ось усі фотографії.

Ми вивісили банер,

що анонсує виставку Ольги в музеї.

Дуже багато людей приходить.

Це дійсно успіх.

Ви справжній джентльмен.

Ви дотримали свого слова.

Ця робота фантастична.

Дуже дякую. Цей альбом для вас.

На пам'ять.

- Ви принесли документи? - Так, звичайно. Лео, будь ласка.

Дуже добре.

Там, унизу.

Зачекайте.

У мене є ще один шедевр.

- Хочете побачити? - Що?

- Це був жарт. - А!

Це жарт.

Дуже добре.

Добре. Дуже добре.

І тут.

Ця картина вже посіла чільне місце в історії.

На додачу до внутрішньої краси, що їй притаманна,

ця досі невідома робота

змінює сенс історії мистецтва.

І робить Лію Абад предтечею

абстрактного мистецтва в усьому світі.

І це жінка, до того ж іспанка.

Чим ми дуже пишаємося.

На жаль, колишній президент Себастьян Монтеаґудо,

дарувальник твору, не може бути тут за станом здоров'я.

Але мені передали його слова,

які я зараз вам зачитаю.

Дуже радий, що робота Лії Абад залишається в Іспанії

в публічному музеї.

На радість усім мешканцям цієї землі

на віки вічні.

Також хочу подякувати директору музею

за чудову виставку

твору моєї мами, Ольги Маркової.

- Перепрошую, журнал «Полотно». - Так.

Що мав на увазі Монтеаґудо під твором своєї мами Ольги Маркової?

Він мав на увазі, що саме його мати, Ольга Маркова,

упродовж десятиліть зберігала картину Лії Абад.

Яку він нам подарував.

Це була велика праця Ольги.

- Дякую. - Будь ласка.

Я ніколи не любив святкувати дні народження.

Завжди вважав, що це дурне свято.

Єдина заслуга – це те, що ти прожив ще один рік.

Це моя думка.

Але цього року я хочу відсвяткувати,

тому що цей рік був для мене особливий.

І я віддаю собі в цьому належне.

Тому що...

моє існування...

Вибач, що так пізно, але ніяк тебе не застану.

Хотів дізнатися, чи ти дивився мої малюнки.

Так, дивився.

- Але зараз я зайнятий. - Ти завжди зайнятий.

Ти збираєшся повісити їх у музеї? Скажи мені щось.

Ну, твої роботи...

дуже особисті, вони...

- ...цікаві, але... - Як ти мене порадував!

Як ти мене порадував!

Я знав, що вони добрі,

але потребував підтвердження експерта.

Коли робимо виставку в музеї?

- Ну, це не так просто. - Я буду вдячний тобі

до кінця свого життя.

Завжди знав, що ти хороша людина.

Якщо тобі щось знадобиться – розраховуй на мене!

А тепер залишу тебе на самоті. Ти виглядаєш геть виснаженим.

Дякую щиро!

Висока короткозорість. Так.

Це коли дуже витягнуте очне яблуко.

Ого! Це спадкове?

У моєї матері було 18 діоптрій.

Так?

Так, від кого?

Директор на нараді, але я гляну, чи зможу його потурбувати.

Антоніо, телефонує секретар Монтеаґудо.

З'єднати?

Гаразд.

За дві години Монтеаґудо буде в музеї.

Ми повинні негайно змонтувати вертеп.

- Ви казали, що він не може рухатися? - Може.

У тимчасовій залі висить фреска Фаррела.

Фаррел алкоголік і він не дізнається.

Змонтуємо лише на сьогодні.

Вперед!

Від чого ця частина?

- Послухайте, це займе кілька годин! - Ця пальма зламана.

- Працюй давай! - Ви тупі!

Осел, осел. Постав його туди!

- Ще один осел? - Пальм більше немає.

Ласкаво просимо, президенте.

Це велика честь, що ви завітали до музею.

Не хочу померти, не побачивши виставку

вертепу моєї матері.

Прошу за мною.

Президенте.

Що скажете, президенте?

Подобається, як виглядає?

Це атракція сезону.

- Бувають дні, коли стоять черги... - Що?

...побачити вертеп вашої матері. - Щойно увійшов Фаррел.

Заведи його до бару, він не відмовиться.

Моя мама посміхається мені з небес,

пане Думас. - Дякую.

Єдине, що мені не подобається,

це ряд будівель,

які ви намалювали навколо нього.

Вони порушують різдвяну атмосферу.

- Джеф, зачекай... - Хто ці люди?

Пофарбуйте стіни в білий колір, як на фото.

Якого біса? Це Антоніо?

Без проблем, завтра дам вказівку

монтувальникам. - Ні, ні, ні.

Сьогодні.

Хто цей інвалід?

Зараз, не завтра.

- Джеф, зачекай... – Що за фігня?

Хочу показати, як виглядає картина, яку ви нам подарували.

Хто цей хам?

Один п'яниця, який часто заважає, але він не шкідливий.

Ходімо, ходімо.

О Боже!

Антоніо, сучий сину!