Original subtitles

Охорона!

Ми хочемо привернути увагу до проблеми зміни клімату.

Ми повинні зупинити хижацьке зловживання природними ресурсами.

Будь ласка, припиніть зйомку.

Чи таку планету ви хочете залишити своїм дітям?

Безплідний, забруднений світ?

Що важливіше? Мистецтво чи життя?

Розплющте очі!

КРАСНЕ МИСТЕЦТВО

КВАСНЕ МИСТЕЦТВО

Цілий тиждень одягався, як жебрак?

Так.

- Не вірю. - Привіт, перепрошую за запізнення.

Антоніо, це Альма Крамер.

Приємно познайомитися.

Але ми вже знайомі, зустрічалися кілька разів. Як поживаєте?

А, так. Добре, а ви?

- Дуже добре. - Чудово.

Скільки у нас проектів?

Дванадцять, так?

Так, 12. Після першої зустрічі з Лео ми залишили шість,

а після другої - два.

Це африканська група під назвою "ЕМ'БЕ"

з Сенегалу.

Це група перформерів, які пропонують відтворити свій спосіб життя в музейній залі.

Вони приїдуть до Мадриду з деякими особистими речами

і встановлять їх у залі, щоб відтворити їхнє середовище існування.

Зрозуміло, а в чому полягатиме перформанс?

У цьому вся фішка!

Вони не робитимуть нічого особливого, ніяких танців,

ніякої театральності, вони просто хочуть жити в залі

так, ніби це їхній дім у Сенегалі.

- Як довго це триватиме? - Один місяць, так ми домовилися.

Ідея в тому, що вони живуть у залі 24 години на добу.

І коли музей відкритий для відвідувачів, і коли він зачинений.

Вони будуть їсти, спати...

А де будуть срати?

Перепрошую, але...

...де вони будуть митися, мити посуд,

...викидати сміття? Це передбачено?

Вони могли б користуватися приміщеннями музею.

Кухня, туалети для персоналу... Вони постійно будуть під наглядом охорони.

Це абсолютно безпечно.

А скільки їх?

- Тринадцять. - Тринадцять?

Так, це дуже різноманітна група, що нам також дуже сподобалося.

Проект дуже співзвучний

сучасним концепціям та проблемам, таким як територіальність,

транснаціональність, вигнання...

Так, я розумію, про що йдеться.

А другий - що це за проект?

Це новий проект голландського художника Тео Ван дер Ваарта.

Це безпрецедентний перформанс,

світова прем'єра, яка додасть інституції багато слави,

тому що всі музеї мріють його запросити.

Дивно, що хтось настільки затребуваний

вирішив взяти участь у такому маленькому конкурсі, як цей.

Ні, не дивно.

Він часто приймає такі дивні рішення.

Наприклад, минулого року лондонська галерея Тейт Модерн запропонувала йому

зробити будь-який проект з необмеженим бюджетом,

але він відмовився,

і за кілька тижнів сам профінансував власну інсталяцію

у віддаленому селі на Кубі, яку, звісно, ніхто не побачив.

- Звісно. - Він ексцентричний.

Він, мабуть, перший художник в історії, який відмовився від Тейт Модерн.

- Неймовірно. - Я в це не вірю.

Я вважаю, що це дуже вдалий хід.

Замість того, щоб бути 80-м художником,

який зробить свій перформанс в Тейт,

він каже "ні" і стає першим художником, який їм відмовив.

Це дуже розумно з його боку. А що це за проект?

Проект називається "Бути твором мистецтва".

Художник спілкується з відвідувачами музею

і запрошує випадкових людей піднятися на п'єдестали,

розставлені в залі.

Опинившись там,

вони повинні залишатися нерухомими в будь-якому положенні,

так, ніби вони є мистецьким твором.

Ця акція змінює рівняння на протилежне

між твором і глядачем.

- Антоніо? Антоніо! - Так.

Я пояснювала проект Ван дер Ваарта.

Який, якщо коротко,

руйнує бінарну логіку між твором і глядачем.

Так, я розумію.

Для вас це може здатися новим. Для мене ж воно старе, як світ,

але що ж.

Ми впевнені, що ці два проекти - найкращі з тих, що у нас є?

Ми переглянули їх усі, один за одним,

і погодилися, що ці два найцікавіші,

але якщо ви хочете їх переглянути...

Ні, не треба.

Ні, все гаразд. То який обираємо?

Групу?

Так, групу.

ГРУПА ЕМ'БЕ Дім

Є якісь новини?

Літак мав прилетіти дві години тому, так написано на сайті.

Дивно. Ти ж маєш табличку, так?

Так, маєш рацію.

Не важко помітити групу з 13 африканців.

В довідковій питав?

І що сказали?

Облиш, це марно. Подзвони мені, як тільки вони з'являться.

Алло? Приїхали?

Нарешті. Що сталося?

Що?!

Потім розкажеш. Їдьте, я тут чекаю.

Один з них говорить іспанською.

Сказав, що їх допитували п'ять годин, обшукали все,

- а декого навіть роздягли догола. - Що?

Ось, це він.

Привіт.

- Ласкаво просимо, я Лео. - Лео.

- Байє. Ми листувалися. - Привіт, Байє. Так.

- Вибач за запізнення. - Ні, все гаразд.

Це я маю вибачитися від імені Іспанії за те, через що ви змушені були пройти в імміграційній службі.

На щастя, ми вже тут, тож усе гаразд.

- Вам потрібна допомога? - Ні, ми впораємося. Це важкі речі.

Ми самі впораємося. Дуже дякую.

Ми приготували типові закуски - іспанські ковбаски

і хамон "хабуго".

- Вищого ґатунку. - Вибач, ми не їмо свинину.

Ой.

- Вибач, ми не знали... - Нічого страшного.

У приміщенні для персоналу

є роздягальні та туалети з душем,

а поруч є кухня з усім необхідним.

Якщо чогось бракуватиме, дай мені знати.

Дякую, але ми обійдемося тим, що привезли.

Гаразд. Якщо більше нічого не потрібно, я піду.

До завтра!

Все тихо, ніякого руху.

В залі все, як було, нічого нового.

Добре.

Здається, Іспанія забула часи Великих воєн,

в яких наші предки вижили

завдяки солідарності інших країн.

Справжня гідність і щедрість країни

проявляється саме в таких ситуаціях,

коли замість того, щоб простягнути руку допомоги...

людям, які опинилися в скрутному становищі...

ми зачиняємо перед ними двері, виганяємо їх...

або, як у цьому конкретному випадку...

максимально принижуємо і зневажаємо їх.

Для чого це робиться? Щоб дати чіткий сигнал:

"Вам не раді на цій землі".

Чи не занадто жорстко?

Зовсім ні, навпаки, мені здається, я навіть стримався.

Я хочу, щоб це було в ЗМІ, в соціальних мережах,

щоб працівники імміграційної служби були в курсі.

- Добре, щось ще? - Ні.

Ви познайомилися з колективом?

- З ким? - З африканськими художниками.

Так, я їх бачив, але мимохідь. Проходив повз.

- Не хотів заважати. - Можу привести їх сюди, щоб ви познайомилися.

Не треба, ще буде нагода.

- Коли відкриття? - Відкриття не буде.

- Як це? - Не буде ніякого відкриття.

Байє сказав, що для них

перформанс почався вчора, коли вони увійшли до музею.

- Ніхто їх не представить? - Це не обов'язково.

Деякі відвідувачі пройдуть повз,

інші зрозуміють, що це мистецька акція,

або, принаймні, підуть з сумнівом,

в чому полягає ідея роботи.

Зрештою, на банері зовні є інформація.

Що ж, це добре. Я втомився від відкриттів.

Байє!

Це наш директор.

Пане директоре, ми дуже вдячні за вашу щедрість.

Дякую, ласкаво просимо.

До зустрічі найближчим часом.

Звертайтеся до Лео, якщо вам щось знадобиться.

І дуже дякуємо за лист, який ви розмістили в інтернеті.

- Ви не мусили нас захищати. - Ні, не мусив.

Звісно, я це зробив, щоб відмежуватися від тих невігласів

і расистів.

- Дякую. - Дякую.

Марісо, що сталося?

Вибачте, що турбую,

але вас немає майже годину.

Ми переглядали розклад на тиждень,

а потім ви щезли, і все зависло. Ви в музеї?

Так, я тут.

Ви в кабінеті Лео? Я можу підійти.

Ні, я не в кабінеті Лео.

В кафетерії?

Ні, Марісо. Я скоро повернуся.

- Якщо ви в головному залі, я можу... - Я в туалеті, Марісо.

Я з'їв те гівняне рагу, яким мене пригостили африканці. Я скоро повернуся.

Так, вибачте, Антоніо. Мені дуже шкода.

Вибачте.

О, чорт.

Привіт.

ГРУПА ЕМ'БЕ (СЕНЕГАЛ)

Місяць потому

Байє!

- Привіт. - Привіт.

Сьогодні останній день перформансу

і я хочу організувати демонтаж.

Ваш рейс завтра,

а монтажники приїдуть сьогодні.

Я хочу поговорити з тобою про щось дуже важливе.

Звісно.

Ми знаємо, що сьогодні останній день,

але я хочу попросити вас від імені всіх нас

продовжити перформанс.

Продовжити?

Так, ми хочемо продовжити його на довше.

Правда в тому, що до нас дуже добре ставилися, і вся група дуже задоволена.

- І ми знаємо, що публіці сподобалося. - Так.

Так, але це неможливо.

Будь ласка!

- Байє, вибач, але... - Будь ласка!

Байє, що ти робиш? Ні, встань, будь ласка.

Байє, встань.

Байє, вставай.

Будь ласка, ми хочемо залишитися.

Байє, встань, будь ласка.

Будь ласка, ми хочемо залишитися.

Не хочуть їхати?

Він упав на коліна і благав продовжити перформанс.

Нізащо.

Я йому так і сказав, що у нас є розклад

і що нам треба звільнити зал для наступної виставки.

Правильно, спакуйте все і хай виїжджають сьогодні.

Він зізнався, що тепер, коли вони в'їхали в Європу,

вони не хочуть звідси їхати.

Він розповів мені про все, що відбувається в його країні.

- Це жахливо. - Не сумніваюся.

Може, забереш їх додому, якщо тобі їх так шкода?

Я сказав їм, що це все одно неможливо.

І що далі?

Перепрошую, завадив Мануель.

Він сказав, що профспілка їх підтримує

і вони не викинуть їх на вулицю.

Який крутий хлопець цей Мануель! Тепер він захисник меншин?

- І що нам робити? - Нічого.

Я піду і особисто скажу їм, що вони повинні виїхати.

Негайно. Яке нахабство.

Вони користуються ситуацією, вимагають у нас гроші. Це найгірше.

Зачекайте мене тут.

Байє!

- Скажи мені, що відбувається. - Пане директоре.

Ситуація в нашій країні дуже складна.

- Ми не хочемо повертатися. - Ясно.

Можеш мені не пояснювати, я все чудово розумію.

Я знаю, що ви жертви жахливої ситуації.

Проблема тут...

між нами, це міністерка.

Вона дуже зла жінка, дуже жорстока,

можливо, расистка, і вона хоче, щоб ви виїхали.

Не знаю, хто їй сказав,

але вона хотіла викликати поліцію. На щастя, я її зупинив.

Я сказав, що поговорю з вами, може, ви передумаєте.

Але... мені...

Це розбиває мені серце, але у ваших же інтересах -

розібрати це все і поїхати сьогодні ж.

Бо я не знаю, як далеко може зайти ця жінка.

- Але, пане директоре... - Ось так.

Байє, так буде ліпше для вас.

Це все.

Вирішено. Це все через міністерку.

Ми хочемо поговорити про ситуацію наших африканських колег.

Це питання вас не стосується і вже вирішене.

- Ви знаєте про їхні страждання... - Припини, Мануелю, будь ласка.

- Нічого не змінилося, вони не спакувалися. - Дідько.

Не знаю, як щодо мистецтва, але думаю, що вони шахраї.

Вони кажуть, що це колектив художників, але виявляється, що вони майже всі родичі.

Як це?

З їхніх прізвищ та адрес зрозуміло, що більшість з них пов'язані між собою.

Дядьки, кузени, брати...

- Ти знав про це? - Ні, звісно, що ні.

А головна винуватиця - та дурепа...

Альма. Вона повинна бути тут і розгрібати це все.

Вона в Бейруті.

Я намагався з нею зв'язатися, але це неможливо.

У всякому разі, я впевнений, що вона про це не знала.

Що може знати ця недолуга претензійна жінка?

Ясно!

Справжній перформанс був ось у чому.

Презентувати цей проект.

Зіграти на нашому європейському почутті провини.

В'їхати в Іспанію, жити в музеї і намагатися залишитися.

Як ми раніше цього не зрозуміли?

Цей Байє - геній. Він зробив чудову роботу.

Ну, оскільки я вмію програвати, то розумію, коли зазнав поразки.

Знімаю капелюха.

Лео, йди скажи їм, що ми про все дізналися.

І якщо вони негайно не підуть,

міністерка викликає поліцію, щоб їх виселити.

- Міністерка? - Міністерка.

Скажи їм, що якщо приїде поліція, їм буде непереливки.

Їх ув'язнять і виженуть з країни,

і в такому випадку

все, що вони зробили, буде марним.

Чого чекаєш?

П'ятеро Ендіайє і троє Діоп з одного села.

Вони точно родичі.

Вони дали мені це для вас.

Для мене?

Навіть не думайте куштувати. Це смертельна отрута.

І що далі?

Вони не підуть, вони чинитимуть опір.

Їм начхати на поліцію і все інше.

Гаразд. Вони хочуть поганий варіант?

Добре, подаємо заяву в поліцію.

- Але... - Андресе, подай заяву в поліцію.

Треба було взяти того легковажного голландця

замість цих волоцюг.

Маріса, чому ти не йдеш додому?

Ні, все гаразд, я краще залишуся тут, поки все не з'ясується.

Добре.

- Подав заяву? - Так.

Але у нас проблема з профспілкою.

Яка?

Вони оголосили безстроковий страйк

на знак протесту проти висилки їхніх "африканських братів".

Злочинців.

Але вони можуть його скасувати, якщо ми наймемо на необмежений термін

11 працівників з нульовою оплатою.

- От сучі діти. - Саме так.

Ще є час відкликати заяву?

Так.

У мене є ліпша ідея.

На зв'язку директор Музею Сантандера,

з'єдную?

Так, Марісо. Дякую.

- Привіт, Рамоне, як справи? - Антоніо, давно не бачилися!

Так, давно.

Дякую, що подзвонив. У мене все добре.

- Я радий. - А в тебе все гаразд?

- Так, все добре. - Чудово.

Я дзвоню, бо маю для тебе надзвичайну пропозицію.

Слухаю.

Ми щойно презентували у себе в музеї перформанс колективу африканських художників,

просто неймовірний.

Давно я не бачив чогось настільки...

...потужного і оригінального.

Якщо тебе так вразило, то це має бути щось надзвичайне.

І коли з'явилася можливість,

що вони можуть бути представлені в іншому музеї в Іспанії, я подумав про тебе

- і твій музей. - Дякую. І коли це може відбутися?

Але це має бути зараз, тому що вони починають тур

- Азією, Сполученими Штатами... - США? І де саме?

MOMA і Чиказький художній інститут. Точно не пам'ятаю.

Ну, це ж чудово, правда?

- Так. - І як це організувати?

Ми повністю подбаємо про квитки,

але вам доведеться оплатити їм...

гонорари і харчування, більше нічого.

- Ми - дуже маленький музей... - Це дуже доступно, не переживай.

Ну, в такому разі...

Що скажеш?

Треба ще дещо обміркувати, але згоден.

Це вимагає певних зусиль, але зробимо.

Чудово!

- Моя людина тобі подзвонить. - Ти не пошкодуєш.

- Дякую, Антоніо. - Обіймаю, Рамоне!

Тобі дякую!

Дуже дякуємо!

Було приємно з тобою познайомитись.

Ти великий художник.

Я не вважаю те, що ти зробив, шахрайством чи обманом,

а потужним витвором мистецтва,

який допомагає нам замислитися над сучасним станом речей.

- Дякую. - Ні, це тобі дякую.

І розраховуй на мене

у всьому, що тобі знадобиться.

І, звісно,

навіть не думай з'являтися в музеї.

Бо я викличу військо.

Прощавай.

- Байє. - Лео.

Так, Марісо. Що сталося?

Перепрошую, що турбую так пізно.

Щойно подзвонили з охорони музею

і сказали, що скульптуру Сельсо Санторо розбили.

Тобто як - розбили?

Кувалдою.

- Зараз буду. - Добре.

А матері твоїй!..