Original subtitles

...І всі перелякано дивилися на брудного чувака,

схожого на жебрака.

- Що сталося? - Луїс, охоронець,

хотів його вигнати.

Це виглядало негарно, але люди були налякані.

Чувак почав кричати:

"Приведіть директора!" чи щось типу того.

- Він що, виглядав на психа? - Ні, ні.

Виявилося, що це був художник виставки,

дуже поважний француз, він просто так одягається.

Хав'єре...

Так, Хав'єр слухає. Що сталося?

Будь ласка, терміново підійди до довідкового бюро,

тебе директор шукає.

Директор? Навіщо?

Не знаю.

Залиш.

Дякую.

КРАСНЕ МИСТЕЦТВО

КВАСНЕ МИСТЕЦТВО

Привіт, Хав'єре, як справи?

- Добре, пане директор. - Не вставай.

Називай мене Антоніо.

Як скажете, пане Антоніо.

Я тебе покликав, бо ти перуанець, так?

Так. А що, щось сталося?

Ні, ні. Я люблю Перу.

Я люблю Перу і вважаю, що Ліма -

це місто з найкращими ресторанами у світі.

Ну і, звичайно ж, тамтешні люди...

...історія.

Так, але це з точки зору іноземця.

Це дуже складна країна.

Безробіття, насильство, бідність, нерівність…

Так, так, але труднощі є скрізь.

Ні, там набагато гірше, тому ми емігруємо, куди тільки можемо.

Так, я розумію...

Перейдемо до справи.

Послухай, Хав'єре, мені потрібно...

дещо відправити. Мені потрібно надіслати гроші

у віддалене місце в Перу.

Як би це робив ти?

Бо звичайна пошта не дозволяє відправляти готівку.

Це легко.

- Легко? - Так.

Надсилаєте як посилку - ми так це робимо.

Ага...

- Мій двоюрідний брат так робить. - Чудово.

Його звуть Рохеліо.

- А він надійний? - Ясна річ!

- Рохеліо - мій кузен. - Так.

Але мені потрібно надіслати багато грошей…

І це в джунглях, у Лампі.

- Без проблем, я з ним пораджуся. - Можеш поговорити з ним зараз?

Зараз?

- Якщо можеш, подзвони йому. - Звичайно.

Але обережно. Не кажи, про що саме йдеться.

Так.

- Привіт, кузене. Це я, Чавіто. - Привіт, Чавіто.

- Як справи? - Директор музею питає мене,

чи можеш ти відправити посилку в самі джунглі?

- Так, звичайно. - Можеш?

- Так, може, пане. - Запитай його, скільки часу це займе.

- Скільки часу це займе? - Десять днів.

Десять днів.

А як щодо ціни?

- Ціна? - Триста, кузене.

- Триста євро. - Що? Триста євро?

Він здурів? Ні, давай...

- Можеш увімкнути гучномовець? - Так.

Привіт, Рохеліо. Мене звати Антоніо Думас.

Я директор музею, де працює твій кузен.

- Дуже приємно, пане. - Навзаєм.

Знаєш...

Мені потрібно дещо надіслати дуже дорогій мені людині,

І я хочу бути певен, що це до неї дійде.

Так, звичайно.

Річ у тім, Рохеліо, що 300 євро - це, як на мене, божевілля.

Можу дати 150.

Можу зробити за 250.

170?

- 200. - Чудово.

Домовились.

Віддайте все моєму кузену, а він передасть мені.

Дуже дякую, Рохеліо.

Так, так.

- Дякую, кузене. - Поговоримо пізніше, Чавіто.

Дуже дякую за все, "Чавіто".

- Гаразд. - Я віддам тобі пакунок пізніше.

- Можеш іти. - Добре.

Дорогій Маріель на згадку про минуле. Антоніо

Марісо, можеш підійти, будь ласка?

Так, Антоніо.

Ось...

Передай це Хав'єру, прибиральнику.

Добре. Можна спитати, що з Хав'єром?

Нічого, нічого. Це особиста справа.

І ще питання про мистецькі резиденції.

Мистецькі резиденції... Як ти собі це уявляєш?

На відкритому конкурсі

ми відбираємо проекти сучасних художників,

та фінансуємо місяць резиденції

для створення перформансу,

який вони представлять у залі музею.

Це прогресивніше, значно краще, ніж робити традиційну виставку.

Мені подобається.

Звісно, якщо не приносити до музею тварин,

що розкладаються, все решта здається мені покращенням.

Ще одна перевага -

ніякого перевезення робіт і страхових платежів,

лише перевезення людей, що набагато дешевше.

Звісно. Гаразд, тоді вперед.

Можна, я подзвоню до Альми Крамер,

щоб вона допомогла мені з вибором?

- Як хочеш, так. - Гаразд.

Вибачте, Антоніо, ваш син Йосеп надіслав звукове повідомлення.

Це терміново?

- Давай послухаємо. - Привіт, Марісо.

Будь ласка, скажіть моєму батькові, щоб він забрав онука зі школи о 13:00.

Цього разу він не може відмовити. Школу попереджено.

Я кілька разів йому дзвонив, але не додзвонився.

Адресу надішлю смс-кою.

Передайте йому, щоб був вчасно, дитина буде чекати.

Я заберу сина з музею близько 19:00.

Добре? Дякую.

- Поїхати з вами? - Ні, не треба.

Дякую, Марісо. Я сам. Надішли мені адресу школи.

Номер 11.

[говорить японською]

Так, Марісо, слухаю.

Протестують проти чого?

О ні, знову скульптура?

Чорт забирай, ні.

Фалоімітатори? Погано чути.

Фалоімітатори? Ділдо?

Ні, не може бути.

Серед білого дня?

І охорона нічого не зробила?

Яке безкультур'я, чорт забирай! Не можу в це повірити.

А поліція?

Не розумію, чому ці дурні охоронці ніколи нічого не роблять.

Дідусю, ти вже годину на телефоні висиш.

Можеш помовчати? Ні, не ти. Продовжуй.

Хай там як швидко, все одно це було погано.

ІЛЮСТРАЦІЯ. СЕЛЬСО САНТОРО, 1958 МОНСТР ҐВАЛТІВНИК

- Дідусю, мені сподобалося, це чудово. - Перш за все,

не називай мене "дідусь", я Антоніо. У мене є ім'я, як і у тебе.

Мені називати тебе "онучок"? Чи Лукас?

Га? Не називай мене більше "дідусь".

По-друге, це не смішно.

Це зробили придурки.

Тому що тут повно тупих, фанатичних невігласів,

які намагаються переписати історію.

І оскільки вони не можуть напасти на художника, бо він помер пів століття тому,

вони зганяють злобу на його творі, не розуміючи,

що карають об'єкт, а не його творця.

І найгірше...

...що це не поодинокий випадок, а глобальна тенденція,

яка за допомогою однобокості та пуританської моралі

намагається регулювати не лише сьогодення,

але й минуле.

Це божевілля. Розумієш?

- А мені подобається. - Це жахливо.

Це державна власність. Згідно з кримінальним кодексом, те, що вони зробили, це злочин.

Їх можуть оштрафувати або посадити до в'язниці.

Марісо, поклич Амайю, будь ласка.

- Дідусю, можна взяти твій мобільний? - Не зараз.

- Будь ласка... - Я сказав - ні.

Малюй далі.

Вони вже виклали відео в соцмережі.

- Це ті самі? Ті, що з... - Так, з "ВикрийАрт".

І що далі вони з ним зроблять? Заочно посадять до в'язниці?

Покажи мені відео.

Валимо! Швидко!

- Валимо! - Стій!

Привіт усім, ми - "ВикрийАрт"

і ми хочемо пробудити совість, щоб вийти з буржуазної летаргії,

яка критично впливає на історичну спадщину.

Інакше ми приречені на повторення...

...помилок минулого.

Сельсо Санторо був не лише скульптором,

але й жінконенависником і жорстокою людиною,

який не лише бив і принижував жінок,

а й мав 13-річну дівчинку в якості партнерки.

Неприпустимо, що музей і Міністерство культури є співучасниками,

що вони продовжують його вшановувати і покривати його злочини.

Тому ми вимагаємо негайного вилучення його робіт з публічного простору.

Ми всі разом, завжди пильні!

Як низько впав революційний дух.

- Зої, напиши прес-реліз, будь ласка. - Добре.

Андресе, підготуй проект заяви в поліцію,

і додай посилання на сайт "ВикрийАрт".

Подумайте, які правові дії ми можемо вчинити проти цих йолопів.

Вони були в балаклавах, але, мабуть, не складно дізнатися, хто вони такі.

- Всім привіт. Антоніо! - Так.

Ми проаналізували скульптуру

і збираємося встановити над нею намет,

щоб прибрати її з публічного простору,

щоб ми могли спокійно працювати і нам ніхто не заважав.

Добре, починайте.

Що ти робиш?

Все гаразд.

Я подбаю про сушку.

Лукасе, у тебе є інша сорочка, щоб переодягнутися?

Не хвилюйся, ми все владнаємо.

Гаразд, слухай мене уважно і не рухайся, добре?

Ми оглянемо частину колекції музею.

І я розповім тобі історію деяких робіт.

Гаразд? Але ти маєш добре поводитися.

Не бігати, не кричати і нічого не чіпати, добре?

Добре.

- Можна взяти твій телефон? - Ні!

Це один зі скарбів музею.

- Тобі подобається? - Ні, він не вміє малювати.

Він навмисно так намалював.

Це так званий кубістичний портрет.

Він намагається включити час у картину...

показати речі одночасно спереду і збоку.

Але це виглядає жахливо.

Це одна з найважливіших

і найдорожчих робіт у всьому музеї.

Вона коштує навіть більше, ніж уся ця будівля.

Більше, ніж уся ця будівля?

Чому такий маленький малюнок

коштує більше, ніж ціла будівля, що тут гарного?

Перш за все, це не малюнок,

а картина...

і це віха в історії мистецтва,

бо до нього ніхто такого не робив.

І вона коштує більше, ніж ця будівля,

...тому що є люди, які заплатили б цілий статок, щоб мати цю картину.

І все коштує...

відповідно до того, скільки ти готовий за це заплатити.

Це абсурд, але так воно і є.

Ця робота належить до руху під назвою Arte Povera.

Він... використовує звичайні, дешеві матеріали...

Як це потворно.

Але мистецтво - це не про те,

...потворні речі чи гарні,

а про те, що тебе зворушує або змушує замислитися.

І як ви визначаєте, що це витвір мистецтва, а не купа сміття?

На розі мого будинку завжди викидають зламані речі,

- старі меблі... - А ось це вже сміття.

Не розумію - на вулиці це сміття, а тут ні?

Десь так, десь так.

Для того, щоб щось вважалося мистецтвом... має бути хтось...

хто це покаже і назве його мистецтвом.

І має бути хтось, хто це почує і сприйме як мистецтво.

Розумієш? Ці гілки, ці розбиті дзеркала,

в будь-якому іншому місці вважалися б сміттям,

але розміщені тут, у музеї... вони запрошують тебе сприймати їх як мистецтво.

Не розумію.

Ось це мені подобається.

Без сумніву, чудова робота.

- Розкажи мені про неї. - Антоніо!

Ні, у мене більше немає часу. Ходімо.

- Ні. - Так.

ALE COHN. КАБІНА ЛІТАКА. 2003 Цифровий друк ALE COHN. ВИЛКА. 2003 Цифровий друк

А це?

Ні, я ж сказав, музей зачиняється.

До того ж, у мене є справи.

Я і так вже витратив багато часу.

Пройдіть до виходу

Це дозвіл на позику...

- Дідусю, мені нудно. - Не називай мене "дідусем".

- Так? - Так, машину.

Можна хоча б мобільний взяти?

Ні, я ж сказав, ні. Поки ти зі мною,

ти не будеш витріщатися в екран, як зомбі.

Може, підеш в зал?

Там ще багато робіт, які ти не бачив.

Іди, а потім повернешся і скажеш, яка тобі найбільше сподобалася.

Я більше не можу.

Я казала, що це дозвіл на позику творів

- з варшавського музею, це дуже терміново. - Добре.

Стій!

Негайно йди сюди! Віддай негайно!

Віддай мені це... Віддай.

Я можу робити все, що захочу,

бо музей належить моєму дідусеві.

Що сталося? Що він зробив?

Вибачте, цей хлопець з вами?

- Так, це Лукас, онук директора. - Що ти наробив?

- Що це у тебе в руці? - Вуглинка.

Він взяв її з виставки.

Я ж тобі казав, що не можна нічого торкатися?

Хіба я не казав? Віддай негайно! Віддай.

- Дякую. - Ні, вибачте.

- Я не хотів спричинити... - Нічого страшного.

Все гаразд, він просто нечемна і нерозумна дитина.

Повертайся в зал.

Але він не просто взяв вуглину.

Бачили б ви, що він зробив.

Якщо хочете, я скажу прибиральникам, щоб прибрали,

а монтажники все відновили.

Хвилинку, будь ласка.

ЦЕ КАКУЛІ

А тепер відновіть все, як було.

Йосепе, це вже третє повідомлення, яке я тобі залишаю.

Пройшло пів години, хлопець більше не витримує.

А я спізнююся на зустріч. Будь ласка!

Йди, Марісо, йди. Цей дурень запізнюється.

Ні, все гаразд, Антоніо. Я можу залишитися.

Йосепе, де ти?

Як це - не приїдеш?

Ні, я ж казав, що він не любить, коли його гладять.

- Ні, він любить. - Не сперечайся зі мною.

Нарешті.

Так. Заходь!

Лукасе, збирай свої речі.

Що сталося?

Ти мав його забрати три години тому.

Мені довелося скасувати дуже важливу зустріч.

Вибач, тату, моя зустріч з ізраїльтянами затягнулася.

- Так, звісно. - Привіт, любий.

Він, мабуть, зголоднів.

Що, ти його не годував?

- Ти нічого не їв? - Ні.

- Послуга няні закінчилася. - Тату, ти здурів?

Як ти можеш бути таким недбалим?

Це ти недбалий. Я чекаю вже три години.

Я лише раз прошу тебе про послугу, як батька, а ти здіймаєш таку метушню.

Сам винен. У тебе тепер є власний син.

Я перестав виконувати свою роль батька,

щоб ти міг виконувати свою, ось і все.

Гаразд, але виконуй свою роль дідуся час від часу. Ти ніколи цього не робив.

Як дідусь - ніколи.

От козел.

- Давай по бургеру? - Будь ласка, я вмираю з голоду.

Як день пройшов? І де твій одяг?

Спитай його, нехай він тобі скаже.

Чи є якийсь обов'язок любити онуків?

Бо я розумію, що таке діти.

Виховання, відповідальність, оце все.

Але онуки?

Що таке? Ти шкодуєш про те, що мені сказав?

Ні, ні, зовсім ні.

Я поговорив з Лукасом, і він розповів, що робив у музеї.

Він хоче тобі щось сказати.

Привіт.

Я хочу вибачитися за безлад, який я влаштував у музеї.

Лукасе... те, що ти зробив, було дуже погано,

але, щиро кажучи...

...це прекрасно.

- Ти зрозумієш. - Я дуже тебе люблю.

- Бувай. - Бувай.

Борхесе...

У тебе є онуки?