Original subtitles

Рости великий!

-Що, батьку, смішно? -Весело!

Ну що, синочку, потанцюймо?

-Тільки я поведу! -Побачимо.

Молодець, синку!

Не той козак, хто подужав, а той, хто викрутився.

Так і на Січ тебе не соромно відправити.

А там, дивись, будеш краще батька битись.

Та ні, тату, так вправно, як ви оце, в мене ніколи не вийде.

Та недарма вас Семируком прозвали. Дивіться, скільки горщиків побили.

А ви чого регочетесь? Чого ви регочетесь?

В козацькому ділі нічого не розуміють і регочуть мені тут!

Ось тітка Одарка зараз вийде, черепки побачить —

швидко вам про козацьку справу розповість.

Краще за панотця в церкві!

Отаку невістку в хату приведеш — їй-богу, не пущу!

-Батьку, ну… -А ми Семена у свою хату заберем.

Правда, Семенчику?

Підеш до мене в прийми?

Одарочко, ти тільки той…

Замість того, щоб сина в дорогу збирати, ти шаблюками граєшся?

А чуба підрівняти йому так і не зібрався?

Хутко бери ножиці, стрижи і мерщій до столу!

Я біжу.

Синочку, біжи глянь до кабанчика.

Думаю, щоб не проліз через огорожу.

Ну що, Вухась…

Як ти тут? А, на волю хочеш?

А знаєш що?

Обійдемося ми, мабуть, без ковбаси.

Давай-давай… Мамо!

Вухась таки… вискочив.

Значить, треба його зловити.

Ну ти бачив?

Один горщики б’є, інший худобу випускає.

Так все господарство за вітром пустять!

Нема як порядному домовикові хати втриматись.

Скажи?

Хоч бери й пакуйся,

і на кубанські степи…

-Та не смикайся! -Що?

Семене, що ти ворушишся?

Дай. Та чекай, я…

-Ну! -Все.

Ось…

А де ножиці?

-Я щойно їх на лаву поклав. -Ну то, може, впали?

Тьху! Ще й штовхається!

Тьху!

Мабуть, домовик бавиться.

Все, батьку, і так добре. Бо я до вечора не зберуся.

-Я пішов. -Зачекай.

-Що? -Зачекай, сину.

Тут у мене сережка є.

Мені її батько подарував, коли на Січ відправляв.

А йому — дід.

От настала і твоя черга.

Тримай.

Казали: вона в біді може допомогти.

Як?

Ну як?

Не знаю!

Але дід вірив, батько вірив, я.

І ти вір!

Дякую.

Синочку,

повертайся додому.

Ну все-все…

Синку, дивись там, те й то, як його, ну… сам знаєш!

Батьку, як вийде…

Ну все, я тойво…

-З Богом! -Пішов.

Но, пішов!

Дівчата, чекайте з подарунками.

Ти там… викинь вітер із голови!

Пора вже дорослішати.

Добре-добре.

Мамо!

Не ріжте Вухася.

Нехай живе.

Та не будемо різати.

Господи, ти бачиш, я кажу тобі: він ще зовсім дитина.

Слухай, не край моє серце!

Брати, орда йде!

Підпалюй фігуру, швидше!

Мерщій на коня!

Впіймали якось бусурмани козака.

І хочуть його на палю посадити.

Він і каже: «Садіть, тільки низенько.

Щоби вам, сучим синам, було зручно мене в дупу цілувати!»

Отамане!

Орда зовсім близько.

Братчики, до бою! Швидко!

Характерники!

Сокіл, Вовкулако, а сховайте нас.

Влаштуємо засідку.

-Зараз туманом все встелемо. -Очі відведемо.

Коней тримайте, щоб не іржали.

З Богом, братчики.

Ну і де козаки?

Ти ж казав, що вони тут.

Завмерли всі…

Випив чарку, випив другу

Випив третю й не журюся!

Батьку, хто це в біса такий?

На багату подивлюся, а на бідній оженюся!

Тпру!

На тобі…

А тато про таке не казали.

Як у себе на городі!

Двічі не вмирати! Гей!

А ну взяти його!

Загине, дурень. У бій, за рідну землю!

Рубай їх, браття!

Ура!

-Ти чий будеш? -Михтода Семирукого син.

-Вам батько привіт переказував. -Дякую.

Несіть, хлопці, несіть…

Кладіть братчика…

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…

Господи Всемогутній,

Вседержителю…

Прийми душі вірних синів Твоїх,

що загинули в бою.

Прости їм гріхи вільні та невільні,

і дай їм Царство Небесне.

Амінь!

Джон із Йорка.

Мед-пиво пив.

По вусах текло — в рот не попало?

Мученик.

У рай.

Ганс із Нюрнберга.

Слухався дружину.

І тещу.

І всіх жінчиних родичів?

Великомученик.

У рай.

Пітер! Злодій.

Ну що там у тебе?

-Взяти його! -Ні, ні, ні…

Я ж покаявся! Ні!

Сєргєй!

Пияк.

Допився-таки до пекла!

А це ще хто?

Так, так, так… Козаки!

Лаврін Вернигора. Іван Влас.

Григір Нагнибіда. Михась Ярмонагайський.

І нарешті — Грицько Кобилячасмерть.

Так, так, так… Що у нас тут?

Мимо церков проїжджали… шапочок не знімали…

Ага!

Ось!

Починається.

Смерті не боялись.

У вогні не горіли, у воді не тонули.

До грошей, золота любові не мали?

А правильно в папері написано.

Авжеж.

Як гетьманів-отаманів обирали, то на голови багно накладали…

щоб ті, звідки вийшли, не забували?

Це хто таке вигадав?

І нарешті — ти.

У полі Килиїмському гуляв.

Мурзу Нагайського з піщалі поціляв?

З його чоботи сап’янові здіймав

і на свої козацькі босі ноги надягав?

А я ж вам казав, а ви не вірили.

У мене просто немає слів.

Пекельні, просто пекельні грішники.

Взяти їх!

А ну стійте! Що це ви тут влаштували?

Та ось грішники якісь вперті попались. І не хочуть до пекла йти.

Які ж це грішники? Це ж козаки українські.

Жодного козака ніколи в пеклі не було і не буде.

За те, що козаки крові своєї за людей не шкодують.

Край свій грудьми боронять.

Голови свої на полі бою кладуть.

Всім козакам їхні гріхи прощаються.

Тому, братчики, ходіть-но до раю.

Що за чорт? Скільки ж можна? Вони ж грішники!

По складах: грішники!

Це моя здобич!

З якого це дива?

Жодного козака не отримаєш.

Ібо в Пісанії сказано:

«Козацькому роду нема переводу!»

Тоді давай об заклад битися.

Якщо впіймаю найкращого, найудалішого козака,

тоді моя влада на землі настане.

А Січ Запорізьку — зруйную!

І весь рід козацький переведеться.

А як не впіймаєш?

То я все покину.

І в монастир піду. Каятись.

Що ж це за покара? В монастир каятись.

Давай лишень так.

Якщо впіймаєш особливого козака

і втримаєш його до Різдва, буде по-твоєму!

А як ні…

то козацькому роду не буде переводу довіку.

А ти — не в монастир,

а одружишся і будеш жити з жінкою.

І з тещею.

Ну ти й катюга!

Аж мороз поза шкірою пішов.

А проте воно того варте. По руках!

По руках!

Доброго вечора, сеньйорити ромали!

Чи дозволите ви погрітися біля багаття мандрівнику,

що заблукав?

То такому гарному парубку завжди є місце біля циганського вогнища.

То, може, вже, як зустрів циганку, то може поворожите?

То може.

То може. Ручку сперше позолоти.

Аякже!

Що ж тобі, паничу, наворожити?

Може, кохання, багатство?

Вдачу?

Як знайти найпрудкішого козака,

захопити його та запроторити в пекло?

Ой!

Сьогодні четвер.

Карти брешуть в четвер.

Візьміть, це ваше.

Ходімте, мамо.

Угоду укладено, ворожи.

Я не скажу…

Відпусти, я скажу!

-Мамо, не кажіть йому. -Кажи, стерво стара, де той козак?!

Бачу!

Бачу козака.

Б’ється за сімох.

А в цього козака є син.

Цей хлопець — Семен.

Михтода Семирукого син.

Як його захопити?

Чари потрібні?

Ні чарами, ні страхом, ні підкупом його не взяти.

Тільки, якщо сам погодиться.

І слово козацьке, лицарське дасть.

Козак… краще помре,

а слову не зрадить.

Що батько пообіцяв, то як не він, син виконає.

А від слова не відступить.

На тому весь рід козацький і тримається.

От дурні!

Ну тоді все просто.

Слово козацьке, лицарське, кажеш?

Не дасть він тобі слова.

Дасть! Як не він, то батько.

Сама ж казала: що батько пообіцяв, син виконає.

Вважай, що він вже в мене.

Добридень, тітко!

Вибачте, ледь не переїхав вас.

Так і до смерті недалеко.

Но!

Пішла!

Дивно смерті про смерть чути.

Пішла!

Бабцю, ви до мене?

До тебе, Яцьку, до тебе.

То проходьте, у нас тут свято!

А що, гнідий,

припізнились ми з тобою.

Поїхали додому.

До біса та сокира.

А то що я скажу Одарці, якщо мене вовки з’їдять?

Но, гнідий!

Давай!

Давай!

Давай, рідненький!

Господи, поможи! Господи, поможи!

-Ну що, Михтоде, молитву згадав, так? -Хто тут?

А ти що за бісів син?

Як ти здогадався?

Ти диви: справді… чортяка.

Ну чому відразу чортяка?

Де твій Бог?

А я тут.

Ну що, Михтоде, даси, якщо з лісу виведу?

А чого ти хочеш?

Душу?

Душу…

Ну навіщо вона мені?

В мене і так їх ціле пекло. Ні!

Давай щось інше.

Ну хоча б те, що ти в себе вдома не знаєш, га?

Кожен господар все вдома знає.

Один кінь, одна хата, одна корова.

Гроші всі перераховані.

От хіба що не знаю, скільки кури яєць знесли?

Так яйця не жалко, бери!

Яйця?

Та навіщо мені яйця?

Ні.

Щось інше.

Що «інше»?

Не хочеш — як хочеш.

Добре!

Я дам тобі те, що вдома не знаю!

Обіцяєш?

Обіцяю.

Заприсягнися.

Чим?

Словом своїм лицарським, козацьким заприсягнися.

Слово лицарське, козацьке — даю.

Ну що ж, клятву прийнято.

І вогнем засвідчено.

Свят, свят, свят…

Ледь душу дідькові не продав…

А майно — то наживне. Не жалко.

Гей, гнідий, ти де?

Поїхали додому, поки чортяка не передумав.

Михтоде!

-Що? -Де це вже тебе носить, скажи мені!

-Що сталось? -Чого розцвірінькалась?

Я сам ледь живий, потім розкажу.

Господи, горе мені з тобою. Пішли-пішли!

Пішли до хати.

Радість у нас велика.

Замучив він тебе.

Дитина з Січі приїхала, а тебе десь чорти носять!

Козарлюга!

Ти що, задавиш, чортяка!

Ну справжній козак! Ану, яким вітром?

Кошовий відпустив на святки.

Ти бачила, Одарко?! Який у тебе син, га?

Ану сідай!

Ну що…

Оце вам шапка, тату.

Опа!

-Дякую, сину! А? -Гарна?

А це вам, мамо.

Га?

-Гарно? -Гарно, гарно…

А так?

Гарно.

Ану давай, сину, сідай!

І розказуй мені,

як там на Січі було?

От господар! Кинув коня на холоді, а сам у тепло.

Ну нічого, зараз я тебе сіном пригощу.

Мчу, ну просто на орду!

І раптом, я не знаю, як з-під землі: ціле військо наших козаків!

Семене, йди до нас!

Ми з Маруською скучили!

Я! Я більше скучила!

Ану давайте гуртом!

І ми їх, як капусту, порубали!

Гляди, гляди! Ти бачиш?

Не встиг приїхати, вже прознали!

Так, батьку, давайте швидше, бо я біжу…

Куди ти підеш?

Батько з матір’ю не бачили його півроку, а він кудись піде.

Сиди! Почекають. Нічого з ними не станеться!

Ма!

-Їж! -А давай по-нашому!

Давай.

Годі вам вже! Ви так усі шибки повибиваєте.

Ма!

Вибач.

-Ех! -Семен!

Так!

Ідіть до шинку, я дожену.

Так би й сказав, що мати не пускають.

Тобі, Химко, тільки б язиком плескати, так?

А хоч би й так!

Ідіть, біжіть, я скоро буду! Добре, давай!

Мамо, тату, я пішов.

-Ну давай. -А це для кого? Для Химки й Маруськи?

Одарочко, ну він… діло молоде… Нехай він собі…

Це ж не султанат.

На обох одразу не одружиться.

Так я ж не збираюсь на двох одружуватись. Просто гарні дівчата…

Нема чого двом дівкам голови морочити.

Я пішов!

Я буду пізно. Лягайте спати.

О, Семенчику! А що, все ж таки мати відпустили?

А що, Степане, вже, бачу, вуса прорізались?

Семенчику!

-Який же ти красивий! -А це — ось!

Ну чекайте, я зараз.

-А мені кращу привіз! -Ну здоров був!

Здорово!

Ну що, як ви?

Прийшов!

Хлопці, а чого це у вас келихи порожні?

-Гроші скінчились. -Та ти що?

А у Лейби снігу взимку не випросиш.

Та ви просити не вмієте. Дивіться.

Лейбо!

-Га? -А он що…

А чи не наллєш мені вина на пробу?

Як це правильно.

Ну навіщо пити горілку, коли є багато дорогого, хорошого вина?

Але… чи є у пана козака гроші?

Аякже!

Вейзмір!

Який ти, Семен, став заможний і славний козак!

Вибирай бочку. Яке хочеш!

А налий-но мені оцього.

Вибір непоганий.

Це рейнське.

Дякую.

Ну що, скуштував? Наливати?

Ні, ти знаєш, кислувате якесь.

Давай ми ось цього скуштуємо.

Це… це мальвазія!

А…

Такого вина немає в самого пана Потоцького.

Та ти що! Ого.

Так! Давай!

Та невже воно таке дороге?

Недешеве.

Бо таке вино возять у Варшаву до самого пана круля.

О, яке, ах!

Ну то нехай пан круль у своїй Варшаві його і п’є!

-А я передумав! -Семен!

Семен! В тебе совість є, грабіжник?!

Ти… ти…

Ти що робиш? Що робиш? Воно ж тече!

Сара, воно тече! Тече! На підлогу! Тече!

Дякую тобі, Лейбо, за пригощання.

Розбійники!

-Сара! Спасай! -Що сталося?

Тепер зрозумів, що в себе вдома не знаєш?

Спи. Спи, спи.

Спи…

Синку!

Господи…

Ну все, на добраніч, дівчата.

Добраніч, Семенчику!

Бувайте.

-Семен… Шапка… Мерщій! -Яка шапка?

Шапка, яку ти батькові привіз, впала в колодязь!

Тю, то хай їй грець! Я ще йому привезу.

Та батько твій… по неї поліз!

І сам у колодязь впав!

-Як впав? -Так.

А що ж ти стоїш? Побігли!

Так а я про що…

Тату! Тримайся!

Тату!

Тату!

Тату…

А тато в хаті.

Не забився?

Вставай.

А Лейба не збрехав-таки: міцне вино.

Підіймайся.

Іди краще писарю нашому наснися.

Вставай, кажу!

От же ж причепився.

Ну?

Ну і…

Налякати хочеш?

Так нам, козакам, що чорт, що ворог.

-Нема кого боятись. -От і добре.

Ходімо, гостем будеш!

У чортяки? Гостем?!

Це ж треба. Ні, треба буде хлопцям розказати на Січі.

Не тулися! Ще бліх від тебе наберуся.

Давай! Показуй, морда рогата…

Стільки золота, скільки в мене, ні в кого в світі нема.

Золото, діаманти… ось, дивись!

Хочеш золото — на тобі золото.

Ого!

Перлів…

Перлів кури не клюють!

Будь здоровий.

Дякую.

Це ж треба, яке паскудне місце! Московія чи що?

Слухай.

-Що? -Може, тобі палац потрібен?

Ось тобі палац.

Будь ласка!

Заселяйся, прописуйся, живи.

Он як. Ні, дякую. У мене своя хата є.

От би це все не забути: такий сон! Бач, як…

Чуєш!

А де оці: геєна вогняна, казани з грішниками?

А… В пеклі.

Тут інший рівень. Тут я живу.

Я і нечисть, і погань всіляка.

То ось де ваше лігво.

Стій, гадина!

Хапай його!

Стій!

Щеня!

Тобі слабо встати?!

Синок!

Забився?

Щастя моє!

Моє чортеня!

Біжи.

Стій!

Мої чортенята.

Моя гордість.

Чудові вихованці.

По всьому світові назбирав.

Скоро іспит складати будуть.

-Та ти що! -Так. На чорта.

Слухай, може, ти жінку хочеш? То я дам тобі жінку!

Буде там йо! За служницю держу.

Малою іще до криниці затягнув.

В розкоші виросла.

На всьому готовому.

Ось вона — служниця моя. Ядвіга.

Якщо хочеш, забирай.

Я що, річ, що ти дарувати мене зібрався?

Я тут спину гну, їсти варю,

чортенят годую,

а він іще мене торгує?!

Ядвіго, я тільки пожартував.

Я тобі зараз так пожартую,

що від тебе одні ратиці залишаться!

Тікаймо звідси, зараз таке почнеться. Ой-ой-ой!

Ну як мама.

Ну, паскудо ти смердюча!

Я більше не буду твоєю батрачкою!

І своїх чортенят сам годуй і доглядай!

Я більше і пальцем не поворухну!

Ядвіго, ну я тільки пожартував.

Я сказала: сам! Значить, сам.

А то як дам по чортячій пиці!

Захрюкаєш.

Бач, яка.

Розуміє, що я вдома не буваю.

Дітей не бачу.

Все… блукаю по білому світу.

То… виходить, це все… не сон?

Не сон, Сьомо, не сон!

Сувора, так би мовити, реальність.

Здається, я тобі все показав. Будеш жити тут.

Ага!

Оце мені більше нема що робити, як у тебе тут стирчати.

Не опирайся, Сьомочка.

Хочеш — не хочеш, а доведеться.

Так що змирися.

Агов, патлатий!

От паскуда!

Слуги мої, Упир, Вовкулака! Взяти його! Спіймати!

Не відпускати!

Слово козацьке не пускає.

Тобі все одно звідси ніколи не вибратись.

Не з таких місць вибиралися.

Ти знаєш, хто мій батько? Якщо не я, він мене витягне.

А ти знаєш, що твій батько, Михтод Семирукий, тобою борг віддав?

Ти не знав?

Ну я тобі розкажу.

Я твого батька від вовчої зграї врятував, а він…

Пообіцяв мені віддати те, що в себе вдома не знає.

А не знав він, що ти повернувся.

От я тебе і забрав.

То ти його обдурив?

Робота така.

Ах ти, рило шахрайське!

Ну-ну-ну…

Батьківське слово — козацьке, лицарське.

І твоє.

Тоді дозволь… трошки тут побути.

З білим світом… попрощатись.

Прощайся скільки хочеш.

Я ж не звірюка якась.

Тільки не кричи!

Хоча — кричи, не кричи, все одно ніхто не почує.

Вибач…

Ще трішки…

Нема його там.

І води немає.

Сухо, як у покійного коваля в кузні.

Чортівня якась.

-Спаси, Матір Божа, нас. -Піду я, подалі від гріха.

Ти… іди до хати. Іди до хати! Потім поговоримо.

І ви йдіть!

Ось де ти.

Ти мене чуєш? Діло є.

-Не треба тобі тікати. -А чого ж?

А ти батьківське слово відпрацюй, я зразу тебе відпущу.

Обдуриш!

Їй-богу!

Боже, яке набожне.

Ну, не хочеш — як хочеш…

А чуєш!

-А що треба робити? -Чортенят моїх доглянути.

Мені ніколи, а Ядвіга сказилася. Сам бачив.

А їм чоловіча увага потрібна. Виховання.

То ти з ними побудь, поки я повернусь. Я зразу тебе відпущу.

Давай.

Спробуємо.

Молодець. Ну молодець!

Дякую.

Домовились.

Всю руку заляпав, чортяка…

Іди-іди, а я у білий світ, у справах.

У мене їх багато накопичилось.

Ваша величносте,

ви виглядаєте неперевершено!

Дурний!

Тобі брешуть, що ти красень.

Подивись, ти просто розмальована пава.

Вони ще пам’ятають… твого батька.

То був справжній король!

Скільки він війн виграв!

Полковників до мене!

Труби збір!

Ідемо козаків бити!

Що обіцяв — то вже роби.

Так.

І де ці чортяки малі?

Агов!

Діти бісові!

Ви де?

Сину, сину…

Це ж я тебе занапастив.

І як мені тепер про все це… матері сказати?

Якби ж ти хоча б… знак мені якийсь подав!

Цур тобі!

То просить — то цуркається. Бери вже!

Хто тут?

Хто-хто? Дід Піхто! Бери, кажу.

От тобі й дурниці… козацькі таємниці.

Одарко!

Одарочко!

Хоч би подякував.

Спаси і сохрани, Господи.

Одарко!

Живий Семен!

Живий! Ось.

Вісточку з того світу прислав.

Як це «з того світу»?

Це я в усьому винен.

Вчора в лісі на мене вовки напали.

Ну думав: все, смерть по мене прийшла!

Коли гульк: чорт!

Каже: «Допоможу, якщо оддаси мені те, чого вдома не знаєш.

І заприсягнися».

Ну і дав я йому те слово.

А те, що Семен прийшов, я ж не знав!

Так це ти що… нашого єдиного сина,

нашу радість… чорту віддав?

Та я ж тобі кажу! Мене чорт ошукав!

А Семен живий! Ось, я йому сережку давав.

Ти чого стоїш?

Я кажу тобі: іди сина визволяй!

Щоб ти мені без сина додому не повертався.

Хутко, я сказала!

Та йду вже… Біжу!

Один… два… три…

Пустіть!

-Чотири… -Замовкни, шмаркачу!

П’ять… сім…

Здорові були, хлопці!

Дев’ять…

Десять…

Як поживаєте, кажу?

Та пішов ти!

А ввічливості не вчили?

А що, ти повчиш?

Може, і я. Чому б ні?

А ти хто такий?

Війська Запорізького, Бузівського куреню, козак Семен.

Михтода Семирукого син.

А я син чорта лисого!

Ага. Бачу, з вами роботи багато буде.

Якої роботи?

Проповіді читатиме.

Проповіді — не проповіді, а… ввічливості повчу.

На тобі!

На!

Тримай!

Тебе як звати, чудо?

Вася.

Вася. А мене — Семен.

Ну… і чого ж вони тебе б’ють, Васю?

Бо найменший. Вони мене завжди б’ють.

А ти їм — здачі.

Я не вмію.

Нічого. Навчишся.

Ти чого?

Та я ж тебе навчу. Обіцяю. От тобі хрест!

Ого…

Треба запам’ятати.

Васю!

Ти живий?

Агов! Васю!

Виходь.

А хрестити не будеш?

Та ні, хрестити більше не буду.

А битися навчиш?

А битися навчу. Виходь.

Так.

Тільки спершу ми тебе помиємо. Ходімо.

Ти що, здурів?!

Руки!

Сказився на старість?

Зараз як дам табаки під носа!

Я перепрошую. У мене біда.

Син пропав.

Рятувати треба.

А ви ж там з нечистою знаєтесь…

Я не нечисть, а домовик.

А, ну так… Я знаю. Допоможіть!

Хіба так просять? В пику борошном?

Нема як мисочку з молоком під стіл?

Хліба?

Меду?

Добре-добре, я наступного разу так і зроблю.

Зробить він…

Та куди я від тебе дінусь?

Я ж Семена ще в колисці колисав.

На, тримай.

Я ж сам не по цих справах.

А по домашніх.

А от звернутись до кого — знаю.

Ходімо, попросимо.

Зараз вдягнусь.

Подарунок.

Без подарунку йти не можна.

Зима ж надворі, холодно.

Мені не холодно.

А ось чоботи берегти треба.

Вони моєму дідові служили, ще моєму онукові послужать.

Нехай стоять, ціліші будуть.

Ходім!

Забув…

Веніамін.

Веніамін!

Дурний? Це я Веніамін. Звати мене так.

А…

-Михтод. -Та знаю.

Ходімо вже.

Тільки піч, скажи Одарці, нехай побілить.

А ти вікна пофарбуй синькою…

Віник новий купи.

Терпи, козак… отаманом будеш.

Дядю Семен, а ви мені чуб, як у вас, зробите?

Щоб ангели мене теж на небо за нього витягли.

Ангели, кажеш.

Якщо добрим козаком станеш — ангели витягнуть.

А поки що… нам треба твої… ковтуни поприбирати.

Ну все.

Тепер залишилось тільки битися тебе навчити.

-Так! -Готовий?

-Так. -То ходімо!

Давай.

Ходімо!

Віник, давно не бачилися.

Мірелло, скільки можна?

Не Віник, а Веніамін.

-То ти Віник? -Веніамін.

Тобі Віник більше пасує.

Ще раз назвеш мене Віником — у тебе хата розвалиться.

-Зрозумів? -Добре-добре…

А це Мірелла.

Найкраща ворожка та найкрасивіша циганка.

Кажіть вже, навіщо прийшли?

Сина мого, Семена, чорт вкрав.

Розумієте… його треба рятувати!

Я заплачу.

Я не знаю.

Мірелло!

Я з вас нічого не візьму.

У мене з чортом свої рахунки.

Ні, не бачу.

Не показують карти, як Семена повернути.

Мірелло…

На вас же вся надія!

Чого ви, мамо, смієтесь?

Ех, молоде-зелене.

І чого вас у бурсах навчають?

Є лише один спосіб,

як живу душу з того світу визволити.

Треба, щоб там тричі півень закукурікав.

Без сонця.

І тоді вся чортова сила пропаде.

Тільки неодмінно треба встигнути до Різдва.

Бо потім пізно буде.

Більше нічого вам сказати.

І на цьому дякуємо.

Не забувай мене, Мірелло.

Ходімо.

Іди вже, Вінику!

А Мірелла красива…

-А подарунок?! -Га?

Подарунок, кажу!

Ти віднеси.

Тут Віник подарунок передав. Може, зілля яке… жаби сушені.

Жаби?

Цибуля, морква, буряк. На борщ.

Борщ домашній, зі сметаною. З часником.

Не те що в шинку.

В шинку?

Дякую.

Півень без сонця, під землею закукурікав…

Такого не буває! Я не знаю…

Я знаю такого півня!

Я в селі всіх півнів в обличчя знаю.

-Жоден не закукурі… -Є такий півень!

-Нема! -Є!

-Нема! -Досить!

Ходімо, я тобі покажу.

Цей півень так співає, що заслухаєшся! Ходім.

Якщо це дійсно так, то тоді я Віник!

А ти і є Віник.

Веніамін!

-Що це вони роблять? -Бачиш?

Ну ти… того… вибач. Зникни!

Ну… сам розумієш.

Та нічого, я вже звик.

Лейбо!

Лейбо!

Не пущу!

Мені твого синочка вчора вистачило. Які збитки!

Скільки витекло вина! Вейзмір, які збитки!

Лейбо, я прошу тебе, ти пробач Семена.

За вино я заплачу, але… біда у нас.

Семена нечиста сила забрала.

Туди йому й дорога!

Менше бешкетувати буде!

Розбійник, грабіжник!

Та будь ти… Лейбо!

Та будь ти людиною!

Допоможи!

Чим? Чим я можу тобі допомогти?

Ти… продай мені годинника свого.

З півнем.

Ти при розумі?

Продати мого годинника?

Та це… Це сімейна реліквія! Це…

Це подарунок самого царя Соломона, сина Давида.

Та я віддав за нього три… три… тридцять тисяч золотих!

Немає в тебе таких грошей! Іди геть!

Послухай, Лейбо, та мені грошей не жалко!

Ти продай.

Не дам і не продам! Геть!

Лейбо!

Лейбо! Я дістану гроші в борг, Лейбо!

Будь же ти людиною! Лейбо, продай!

Лейбо!

Опа!

Ага, добре. Отак, о!

Ага.

А тепер… слідкуй за поплавцем.

Султане!

Візиря до мене!

Скажи яничарам: нехай збираються!

Йдемо війною на козаків!

Та відчиняю.

Лейбо, ти чого?

Від серця відриваю.

Ні в кого такого немає.

Сарочка мені казала: «Не жалій! Серед людей живемо».

Добрий годинник.

Тримай!

Лейбо… як це?

Я зараз… Зараз я… гроші тобі дам.

Ти почекай мене тут.

Йой!

Воно мені ще про гроші буде розповідати!

Ну а як же? Ти ж…

Порядному єврею не можна вже й кроку ступити,

щоб йому не пропонували гроші.

Вейзмір!

Все на гроші міряєте.

Куди все котиться?

Але знай: твій Семен повернеться, до шинку не пущу!

Добре. Добре…

Добре.

Яцько,

козаче,

ти справді помер?

Справді.

Ти… передаси моєму синочкові подарунки з дому?

І скажи:

«Коли… півень тричі заспіває,

він зможе звільнитися».

Передаси?

Ти… пробач мене, брате, за все.

А я тобі… у нашій січовій церкві

свічечку за упокій душі поставлю.

Передам.

От і добре.

І ти мене, Михтоде, прости.

За Ганку, за Олену і Зульфію.

І за Зульфію?

Ах ти ж, сучий сину!

Якби ти не вмер, я тобі так дав би межи очі!

Царство йому Небесне.

Хороший козак був.

Добрий…

На тому світі зустрінемося, брате.

Зустрінемося.

Отам я тобі писок і наб’ю!

Ач!

І Зульфію він…

От козаки.

Навіть померти як слід не можуть.

Вставай, джигуне.

Пішли.

Дядю Семене, рибалка — це дуже класно!

Ага. Ще трохи — і довелося б штани прати.

Дядьку Яцьку,

а ви тут звідки?

Батькові твоєму пообіцяв тебе провідати.

І гостинці передати.

Дякую, дай вам Боже здоров’ячка.

Та яке там здоров’я? Відкашлявся уже. Небіжчик я.

Допоки свічки не поставлять, то дев’ять днів ще походжу.

А там — до своїх. Братчики зачекалися.

А тобі батько ось що велів передати.

Коли півень чорту тричі прокукурікає,

то вся його чортяча сила і пропаде, а ти виберешся.

Але півень має прокукурікати до Різдва.

Зрозумів.

От батько! Все-таки щось вигадав. Знав я.

Прощавай, козаче, і знай:

повік козацькій душі у пеклі не бувати.

Дякую.

Дядю Семен!

А з ким ви говорили? Тут же нікого нема.

То для інших… нікого нема.

А у козаків свої таємниці є.

Ну що, ходімо?

Гостинцями пригощу.

Їсти ж хочеш, малий?

-Так. -Так.

Ей!

Чого стали? Пригощайтесь!

Ідіть-ідіть!

Давай.

Так, давай. Налітай!

-Бери. -Як смачно. Що це?

Це…

пиріжки… з вишнями.

Тримай-тримай. Передай другу.

Що, банда, подобається?

То, може, і тренуватися будете?

Без твоєї науки обійдемося.

Хлопці, пішли звідси.

Ей, ти чого?

Так… ану, зараз.

Ану, ось у нас що є.

Ось що… Отак!

Тримай.

Що це?

Цукерка. Півник.

-Не пробував? -Ні.

Давай, куштуй. Сподобається.

-Скажи, класно? -Так.

Чуєш, а тепер біжи до хати за казанком, і будемо варити юшку.

Давай.

Цукерка?

-Козак дав? -Так.

Смачна?

Дивіться, маленьке шмаркаченя нас на цукерку проміняло.

Дурні. Дядько Семен вам не чорт.

Він добрий і стільки всього вміє.

От зараз юшку з риби буде варить.

Що не кажіть, а козак шмаркача добре битися навчив.

Ох і жерти хочеться!

Аж смокче…

Юшки з рибою…

Так ви йдете?

Ей! Ви чого?

Ну і йдіть! А ми залишимось, правда?

Ну і вали звідси!

І ти вали! Вали! Подавіться своєю рибою!

А я сам собі зварю.

Хоч би борщу зварили!

Так не вміють у нас борщ варити.

-А що вміють? -Щи!

Кислятина.

Дівко, ще вина.

Воєводо!

Я тут, цар-батюшка.

Вставай!

Ідемо на війну священну з козаками!

Ну, дивитися будете?

Чи їсти?

От і казочці… кінець.

А Івасика-Телесика… шкода.

А якби він умів битися, як ви мене навчили,

він би Змію зуби повибивав.

Так ви навчіть і нас так битися!

-Так! Навчіть! -Будь ласка, навчіть нас!

-Будь ласка! -Давайте, будь ласка!

А чого ж ні, навчу!

-Ура! -Ура!

Красива.

Піде в гарем.

Дивіться.

Їжак.

Тузень. Дуган. Джиган.

Тичок. Вохрик.

Розслабляйся!

Тепер усі.

І… раз!

Два! Три!

Битися!

Добре. Англійською.

-Fight! -Молодці!

«Палиця» латиною?

Linium unum.

-Німецькою? -Еin stock!

-Англійська? -Stick.

Яка ж гарна.

Ого!

І брівки-шнурочки в неї.

Шия лебедина.

І сама, як мармур.

Куди ж тільки чорт дивився?

Може, й дивився.

Тільки бачити йому… не судилося.

-А мені судилося. -Чого ти вилупився?

Квіти мені?

Не чорту ж.

Вона ж краща за Химку.

Навіть краща за… Маруську.

Бабій!

З нашими дівками простіше.

Басурман козацький!

Щоб у тебе чуб довгий виріс!

Щоб бурулька на носі вискочила!

Господи,

гарний же який!

Любить…

не любить…

Любить…

не любить… любить…

Не любить…

любить…

Не любить.

Нарешті я вдома.

Дім, милий дім. Хоч трохи від війни відпочину.

Зараз побачите, який люля-кебаб мої чортенята з козака Семена зробили.

Ой, на горі женці жнуть

Ой, на горі женці жнуть

Яром козаки ідуть

Яром козаки ідуть

Долиною широкою

Долиною широкою

Гордо ріжками трясуть

Гордо ріжками трясуть

Пекельна хоругво! Стій!

Звітуй!

Пане сотнику, перша Пекельна хоругва Січі Запорізької

імені Дідька Лисого до параду готова!

Бачив? І як тобі?

Оце виховання.

Шкода, часу мало було.

Так би ще етикету трошки повчилися. Ну й німецьку підтягнути.

А так… Англійська, латина, французька. Вірно?

Oui mon général!

-Слава Україні! -Героям слава!

Ну що?

Я батьківське слово відпрацював.

На совість.

Тепер твоя черга.

Тепер ти давай… те, що обіцяв.

Відправляй мене назад. На землю.

Ти!

Що ти накоїв?!

Я тобі кого дав?

Чортенят.

А ти кого повернув?!

Козаків?!

Які ж із них тепер чорти виростуть?!

Все.

Луснуло моє терпіння.

Взяти його!

На!

Ну що, хлопці?

Будемо прощатись.

-Дядьку Семене! -Дядьку Семене!

Все, все, все. Дужі ви, чортяки!

-Бувайте, дядьку Семене! -Та ще побачимося.

Взяти їх!

Допоможіть, дядьку Семене!

Допоможіть!

Врятуйте нас!

Ей! Кодло!

Дядьку Семене, допоможіть!

Ну що, докозакувалися?

Хто він вам?

Він нас битися навчив.

І казочки розповідав.

Şim bir Türkçe biliyorum,

Турецької мови навчив. Казочки розповідав.

Ви чорти!

А чи знаєте ви,

що між чортами і козаками — війна спокон віків?!

Іди сюди!

Ось історичний документ.

Дивіться!

Ех ти…

А я такі надії на тебе покладав.

Ти!

Щось там про угоду казав. Так ось нагадую.

Не вийдеш звідси до Різдва — залишишся тут назавжди.

Не будь дурнем, залишайся з власної волі.

Будеш безсмертним.

Козаки і так безсмертні.

Козаки гинуть.

Душі… потрапляють у рай.

Ну що ж,

ти сам зробив вибір.

Коли впаде остання піщинка — настане Різдво.

Козак Семен назавжди залишиться тут.

Разом із ним ніколи не покинете підземного світу і ви.

Якщо не приймете рішення йти зі мною.

Вирішуйте! Візьму вас нагору. Там війна.

Ви ж хочете битися? Вас козак навчив.

Рубатиметеся направо-наліво, ну!

Це ваш іспит на чорта!

Не хочете — як хочете.

Я піду.

Вася?

Я завжди знав, що ти не такий простий, як здаєшся.

Всіх, як мух, роздавлю!

Я для вас тепер не Вася,

а Василь Антипович.

А що ти думав?

Казочку розказав, кашку зварив…

Битися навчив. То я вже твій?

Молодець, Василь Антипович.

Ну що ж, ходімо. Час не жде.

Що тут?

-Михтоде! Радий бачити, брате! -Отамане!

-І я! -А де Семен?

Краще не питай.

Чорт у мене його видурив.

От бісове сім’я.

А хто це?

Це, ти що? Це ж сам Михтод Семирукий.

Семен викрутиться.

Дай-то Боже.

-Давай! -Давай!

Ну зроби щось, будь ласка!

Ми не можемо так сидіти!

Я не можу…

Давай!

Чорна рілля ізорана

Гей-гей

Чорна рілля ізорана…

Дядько Семен! Будь ласка…

Ще й кулями засіяна

Гей-гей!

Час закінчується!

Треба щось зробити, дядьку Семене!

Серйозно? Ми так і будемо сидіти і співати?

Будь ласка! Семене, давайте!

Господи, благослови.

Одягни раба Божого і товаришів моїх у кам’яний одяг.

Щоби нас не брала ані куля, ані стріла. Амінь.

Благослови дітей Своїх на перемогу.

Не можна просто так сидіти!

Ти казав, що не можна падати духом!

Ти казав, що козаки не здаються!

Та нікому задзвонити

Гей-гей

Ну що, готовий нищити рід козацький?

А це що в тебе іще?

Вкрав дещо.

Це я розумію.

Моє виховання.

Готуйсь!

Ну що, отамане?

Готові, братики?

Готові, батьку!

Ще жодна сволота Січ-Україну не брала.

І зараз не візьме.

Лежить козак на купині

Ну все, хлопці.

Гей-гей…

Прощаємось.

Китаєчкою очі вкриті…

Бий!

До бою!

До бою!

В бій!

Грицю, ану зніми того горлопана!

Ура!

Хлопці!

Ви що, знущатись наді мною здумали?

Вперед, в атаку!

Кроком руш!

Я тут головний!

Ну що?

Що завмерли?

Ану! Навались!

І два! І три!

Свята Варваро, поможи!

Свята Параскева П’ятниця, поможи!

Свята Варсоловнофомбіє Ченстоховська, допоможи!

От гарно матюкаєшся!

Святий Юрій, поможи!

От що значить святий чоловік!

Не те що дівчата…

Що ти там про жінок казав?

Що б ви без нас робили?

Чого ти смієшся?

З кого, з мене?

Чи з цих тупих сволот?

Не той козак, що переміг,

а той, що викрутився.

Годинник…

Я тобі допоможу.

Але перш…

Зачекайте тут.

Я не можу втекти з тобою, поки чорт має силу.

Тож… давай прощатися.

Вибралися таки…

Ви що, дійсно гадали, що зможете втекти?

А це що?

Ядвіго!

Ти диви, як розцвіла.

Останній раз я тобі пропоную: залишайся.

Ми з тобою захватимо весь світ!

Повна влада.

Розумієш? Повна!

Та не дай Боже.

Вам кінець.

Слуги мої!

Я, володар підземного світу

і всієї нечисті, наказую:

йдіть сюди і втримайте козака до Різдва!

Ану, півнику, послужи на потребу війська запорізького!

Васю?

Василь Антипович,

ти чого?

Давай, миленький, кукурікай.

Назад дороги немає.

Давай, хоч тихенько! А хочеш: давай разом?

Дякую, Васю, що негідником не став.

Та тільки півень тут без світла сонячного не заспіває.

Ні!

Як же їх багато…

Я їх довго не втримаю.

Про всяк випадок, прощавай.

Ану…

Пекельна хоругво, потанцюємо?

-Потанцюємо! -Потанцюємо!

Потанцюємо!

Семене!

Зірочко Різдвяна!

Я бачив, ти велику силу маєш.

Допоможи.

Диви!

Це ж диво Господнє на Різдво! Диво!

-Ура! -Ура!

Дякую Тобі, Господи.

Синку!

Знайшов-таки дорогу з того світу.

-Ура! -Ура!

Дякую, Васю.

Врятував нас.

Це не я, це Різдвяна Зірка.

Дядьку Михтоде, а ми з вами назавжди залишимося?

Назавжди.

У великій родині і в хаті тепліше.

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Радуйся!

Ой, радуйся, земле

Син Божий народився!

Гарна дівка.

Знаю.

Гарна, тату.

Тільки ж відьма.

Ну то й що?

Я спочатку теж так думав, а потім взяв і… одружився.

Що говориш там?

Нічого, нічого, Одарочко.

Серце ти моє!

А ну чекай…

Щось мені ця твар знайома.

Гарний кінь!

Скільки хочеш за нього?

Я йому таке життя влаштую, краще ніж у раю!

Ти не можеш мене йому віддати. Не маєш права.

Я буду скаржитись.

Святий Петро мене віддав тобі по угоді.

Вибач, козаче.

Нехай вже мій чоловік мені залишиться.

Давай!

Но! Пішов!

Красуні!

От, чортяка!

Веселися і радій, країно вільних козаків.

І тримайтеся разом.

Тоді не страшні вам будуть ні чужаки-вороги, ні сам чорт.

Бо козацькому роду…

нема переводу.